Чиновництво XVIII-ХІХ століть у працях українських дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чиновництво XVIII-ХІХ століть у працях українських дослідників

Аналізується стан вивчення історії бюрократії на теренах Російської імперії у XVIII--ХІХ ст. українськими науковцями. Зроблено висновок, що більш активно окреслена проблематика розроблялася вченими до 1917 р. Серед дослідників радянського часу мало місце падіння інтересу до цієї теми.

Ключові слова: чиновництво, бюрократія, історіографія, дослідження

Роль історичної науки неухильно зростає, а людство, спираючись на досвід минулого, намагається визначити найбільш оптимальні шляхи розв'язання насущних проблем сьогодення й майбутнього. Спектр актуальної історичної наукової проблематики при цьому є надзвичайно широким. Зокрема дослідження стану державного апарату Російської імперії останньої чверті XVIII - першої половини ХІХ ст., його особливостей на українських землях, у тому числі категорії осіб, які фактично обслуговували потреби держави, починаючи з вищої бюрократії і закінчуючи нижчими чиновниками різних відомств, має істотне наукове значення. Втім, не всі аспекти цієї проблеми привертали увагу вітчизняних науковців.

Одні з перших згадок про чиновництво, зокрема українське, можна зустріти вже у працях О.Шафонського та Д. Бантиша-Каменського. Так, перший у топографічному описі Чернігівського намісництва побіжно торкнувся питання переведення наприкінці XVIII ст. козацьких чинів на табельну систему чиновиробництва [1, 126-127]. Інший був добре обізнаний у багатьох аспектах державної служби, оскільки сам служив у канцелярії малоросійського військового губернатора і навіть був у 1825-1828 рр. Тобольським губернатором, ставши об'єктом безпідставних звинувачень у службовій недбалості [2, 8-9]. Недосконалості судівництва, порушенням чиновників судового відомства Д. Бантиш-Каменський присвятив памфлет «Шемякин суд в ХІХ столетии». Досліджуючи історію України, він торкнувся низки питань козацько-старшинської служби періоду правління Катерини II, зокрема спроби зрівняння малоросійських чинів з великоросійськими табельними.

Особливу увагу привертає ґрунтовна праця М. Варадінова, присвячена історії Міністерства внутрішніх справ. Вона являє собою результат залучення величезної кількості джерел першої половини ХІХ ст., які покладено в основу роботи, і містить відомості не лише про центральний апарат відомства внутрішніх справ, але й про діяльність місцевих поліцейських установ [4]. Втім, ця робота є скоріше збіркою фактологічного матеріалу з окресленої проблеми і містить вкрай мало авторських висновків.

Натомість А. Ханенко вивчав державні установи в Україні, приділяючи увагу й судочинству В дослідженні історії межових установ він хронологічно охопив період з XVI - до середини ХІХ ст. Описуючи судові органи, що діяли на українських землях у Х^ІІ- ХІХ ст., згадав також повітові суди, торкаючись їхнього складу та частково компетенції [5].

Значний внесок у вивчення різноманітних проблем української історії зробив засновник т. зв. «лівобережної школи» - О. Лазаревський. Приділяючи багато уваги козацько-старшинській спільноті Гетьманщини, він вивчав і процеси влиття цього стану і його розчинення у суспільній структурі Російської імперії, взаємодії і взаємовпливів козацької системи управління та імперської. Дослідник у наукових розвідках показував і в який спосіб козацтво намагалося пристосуватися до нових службових реалій [6; 7; 8].

Вивчаючи минувшину України, відома вчена О. Єфименко торкнулася питання державного управління на інкорпорованих до Російської імперії ліво- та правобережних українських землях. Вона вказувала на те, що патріархальні малоросійські установи, змішане військове й цивільне управління сприймалися Катериною ІІ як певний вияв варварства. Згадувала вона і факт надання російських, табельних чинів українським чиновникам ще до появи «Учреждения о губерниях». Зокрема, коли у 1764 р. була утворена Малоросійська колегія з чотирма російськими та чотирма українськими чиновниками, останнім для зрівняння з російськими колегами надавалися табельні чини. Істотного значення дослідниця надавала судовій реформі 1760-х рр., що була проведена в Україні. На її думку, ця реформа була невигідною для російського уряду, оскільки підсилювала значення старшини у цьому регіоні. Однак Катерина ІІ пішла на цей крок, з метою відділення військового правління від цивільного, що було необхідно для майбутньої уніфікації системи державного управління за російським зразком. Успіх наступних реформ, що відбулися у 1780-х рр., й успішне включення української еліти до російського соціуму дослідниця приписує П. Румянцеву. Саме завдяки його зусиллям, - переконує вона, - ще недавно опозиційно налаштований до російського уряду, «вищий клас малоросійського суспільства» став активно співпрацювати з владою [9, 323-324,326-327].

Негативнішу оцінку діяльність «деспотического» П. Румянцева отримала у дослідженнях М. Василенка. Спираючись на відомості депутатських наказів Уложеної комісії, він відмічав потяги українського суспільства до незалежності Малоросії від Росії в галузі адміністрації, суду, законодавства [10, 245]. О. Єфименко була однією з небагатьох, хто вказував на активні вияви незадоволення козацької старшини Слобідської України розповсюдженням на цих землях системи управління російського зразку. Вона зазначала, що місцева козацька старшина не лише «не кидалася» на пропоновані їй російські чини, як це робила пізніше, навчена досвідом, лівобережна старшина, «але й виказувала байдужість, якщо не зневагу». Ізюмський полковник Краснокутський навіть закликав слобідськустаршину клопотати перед урядом не проводити тут реформи, залишивши старі порядки [9, 369].

Говорячи про регіональні особливості правобережних українських територій («Русько-Польської України») у складі Російської імперії, О. Єфименко виділила, що після того, як вони після другого поділу Речі Посполитої відійшли до Росії, і суд, і школи продовжували тут користуватися польською мовою як офіційною в краї, а чиновники повітових установ обиралися місцевим шляхетством [9, 379-380].

Д. Дорошенко у відомій праці з історії України зміг, на нашу думку, вдало сформулювати ситуацію, в якій опинилася козацька старшина другої половини ХУЛІ ст. і яка стала причиною швидкого влиття української еліти до соціальної й управлінської систем Російської імперії. За його словами, українська шляхта побачила, «що російське дворянство, не маючи назовні тих політичних прав, які давала українській шляхті автономія Гетьманщини, фактично вже випереджує цю шляхту на дорозі здобуття соціально-економічних привілеїв» [11, 199].

У радянські часи українські вчені майже не досліджували питання, пов'язані з історією державного апарату й чиновництва, зокрема на території України. Виняток склали поодинокі роботи науковців 1920-30-х рр., частина яких згодом була змушена виїхати на еміграцію, оскільки їхні дослідження піддавалися жорсткій критиці як вияви буржуазного націоналізму тощо. Зокрема активним дослідником державно-правових інституцій Гетьманшцни ХУІІ-ХУІІІ ст. був Л. Окиншевич, але його роботи мали більше описовий характер [12]. І.Смоленський у своїй роботі перелічив адміністраторів з чинами перших семи класів, які служили в українських губерніях у 1798 та 1800 рр. [13].

Пізніше, у 1966 р. А. Дубровіна здійснила спробу вивчити управлінську систему, суспільний лад і право, що мали місце на українських теренах у першій половині ХІХ ст. Хоча, наводячи відомості про державні органи влади й управління, що діяли у вказаному регіоні, вчена не зупинилася на питаннях чиновницької служби у цих установах. Фактично це була чи не перша спроба узагальненого дослідження з вказаних питань, географічні межі якого окреслювалися українськими землями [14].

Особливого значення надавалося дослідженню т. зв. правоохоронних органів на теренах Російської імперії. Постійне акцентування на репресивному характері поліцейського апарату, несправедливості судочинства та їхня критика створювали додатковий героїчний шарм борцям проти режиму та легітимізували їх дії. Відтак, учені розглядали загальні питання організації та структури правової системи, зокрема особливостей функціонування правоохоронних і судових органів тощо [15-17]. Наприкінці 1980-х рр. вийшла історіографічна праця В. Бурлачука, присвячена аналізу радянської літератури 1980-1988 рр. стосовно бюрократії [18, 6].

Узагальнюючи історіографічний доробок українських дослідників ХІХ-ХХ ст., слід зазначити, що більш активно проблематика історії чиновництва на українських землях періоду Російської імперії розроблялася у т. зв. дожовтневий період. Наприкінці ХУІІІ - початку ХХ ст. працював ряд науковців, які активно досліджували минуле України. Значну увагу вони приділяли передусім козацьким часам і культурно-релігійній складовій історії. Деякі аспекти історії української державності стали вивчатися лише наприкінці вказаного періоду, коли активізувався рух щодо національного відродження України. При цьому науковці стали частіше торкатися й питання остаточного влиття українських територій до складу імперії у другій половині XVIII ст., звертаючи увагу на процес залучення до управлінських органів місцевих еліт. З кінця XVIII - до початку XX ст. можна навіть простежити певну еволюцію поглядів на цю проблематику. Так, з кінця XVIII ст. у поглядах українських дослідників (незважаючи на ностальгію за «славним козацьким минулим») переважало лояльне ставлення до російської влади та політики (О. Шафонський, Д. Бантиш-Каменський). З другої половини XIX ст. здійснювалися спроби зрозуміти, що стало причиною успішного поглинання Російською імперією українських територій, соціуму, управлінської системи (О. Лазаревський). На початку XX ст. серед українських істориків переважало критичне ставлення до російської асиміляторської політики. Втім, у межах окресленого періоду ніхто з науковців так і не почав виділяти в державному управлінні чи середовищі бюрократії, що діяли на українських теренах, будь-яких регіональних або національних особливостей.

Якщо говорити про доробок вітчизняних науковців радянського часу, то чітко прослідковується падіння інтересу до окресленої тематики. Протягом цього періоду українські дослідники не звернули належної уваги на історію бюрократичного апарату Російської імперії, зокрема й на ту його частину, що сформувалася і функціонувала на українських теренах. Пояснити це можна негативним ставленням радянської ідеології до бюрократії імперського періоду, сформованим ще класиками марксизму-ленінізму.

державний чиновництво імперія

Література

1. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей которой оное наместничество составлено. -- К., 1851.

2. Гуржий А.И. Штрихи к портрету «настоящего историка» // Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. -- К., 1993.

3. История Малой России, со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче, с кратким обозрением первобытного состояния сего края. -- Ч. IV -- М., 1822.

4. Варадинов Н. История Министерства Внутренних Дел: в 8 т. -- СПб., 1858-1863.

5. Ханенко А. Исторический очерк межевых учреждений в Малороссии. -- Чернигов, 1864.

6. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления: в 3 т. -- К., 1888--1902.

7. Лазаревский А. По поводу ста лет от дня смерти графа П. А. Румянцева // Лазаревский А. Очерки, заметки и документы. -- Т. IV. -- К., 1898.

8. Списки Черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. -- Чернигов, 1890.

9. Ефименко А.Я. История украинского народа. -- К., 1990.

10. Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя (Заметки по поводу статей В. Мякотина «Прикрепление крестьянства Левобережной Малороссии в XVIII ст.» в «Русском богатстве» 1894 г., № 2, 3 и 4) //Киевская старина. -- 1894. -- № 11.

11. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: в 2 т. -- Т. 2: Від половини XVII століття. -- К., 1992.

12. Окиншевич Л. Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХУП--ХУШ вв. // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. -- Вип. 2. -- К., 1926.

13. Смоленський І. Бюрократична верхівка на Україні наприкінці ХУШ і на початку ХІХ ст. // Україна. -- 1930. -- № 7--8.

14. Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу соціально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин.

Размещено на Allbest.ru