Участь громадськості у запобіганні дитячій безпритульності та бездоглядності (середина 1940-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сьогодні в Україні дослідження дитячого виміру повоєнного періоду набуває особливої актуальності та практичного значення, яке диктується необхідністю не лише об'єктивної реконструкції минулого, але й усвідомленням потреб модерного соціуму та прогнозувань перспектив на майбутнє. Адже вже сотні дітей та підлітків Східної України постраждали внаслідок військових дій, через втрату рідних та відсутності житла. Для українського суспільства проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не є новою, адже така категорія, як діти вулиці виникла ще внаслідок Першої світової війни та голоду 1932-1933 рр., але найбільш страхітливих масштабів вона набрала саме під час та після німецько-радянської війни. Можна припустити, що саме тоді сирітство стало наймасовішим явищем за всю історію України.

Зі здобуттям Україною незалежності, у вітчизняній історичній науці розпочався процес, який триває донині, оновлення й віднайдення історичних істин пам'яті, орієнтованих на власну державу На передній план активно виходять дослідження історії окремих категорій населення, серед яких безпритульні та бездоглядні діти теж є об'єктом вивчення. Помітне місце у досліджені таких соціальних явищ, як дитяча безпритульність та бездоглядність займає книга Г. Голиша - «У вирі війни», в якій досліджено становище неповнолітньої категорії населення під час війни та перших повоєнних років, визначені обсяги безпритульності та бездоглядності, державна політика у сфері захисту дитини тощо. Заслуговує на увагу й студія Л. Голиш, де розглянута класифікація та специфіка функціонування спеціальних дитячих установ в Україні повоєнної доби. Слід виділити й ряд праць регіонального характеру П. Доброва, Я. Овчинікової, Н. Касянової, які надають характеристику дитячої безпритульності та бездоглядності у воєнний та повоєнний період на прикладі Донбасу. Метою цієї статті є аналіз участі громадськості у виявленні та боротьбі з дитячою безпритульністю та бездоглядністю у середині 1940-х рр.

У радянській історіографії, через надмірну гіперболізацію ролі партії у вирішенні проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності, всі діти-сироти воєнного та повоєнного періоду були проголошенні «державними». Хоча, на нашу думку, в ефективному вирішенні цих проблем, слід враховувати й ідею ідеологічного чинника згуртованості тодішнього суспільства, коли лихо війни розглядалося як спільна проблема і на вирішення її наслідків були зібрані всі зусилля. Потрібно не забувати і про роль громадськості у подоланні дитячої безпритульності та бездоглядності.

Форми допомоги неповнолітнім з боку громадськості були різноманітними. Найпоширенішими стали колективний та індивідуальний патронат, проведення недільників, декадників, місячників для створення грошових і продовольчих фондів допомоги дітям-сиротам, дітям фронтовиків тощо. Важливу роль у запобіганні дитячої безпритульності та бездоглядності відіграли комсомольські та профспілкові організації. Комсомольці брали активну участь у влаштуванні дітей-сиріт і, разом із органами народної освіти, відшукували на вулицях, ринках та вокзалах безпритульних та бездоглядних дітей, влаштовували їх у дитячі будинки, допомагали віддати під патронат чи на всиновлення. Чималих зусиль вони доклали й у процесі облаштування дитбудинків і дитприймальників. Власними силами ремонтували будівлі, виготовляли або ремонтували меблі, збирали серед населення посуд, постільну білизну, одяг тощо. Наприклад, у м. Черкаси комсомольці самостійно організували дитячий будинок та дитприймальник.

Українські комсомольські організації створили грошовий та продуктовий фонди допомоги дітям-сиротам. Лише впродовж 1944 р. на засіданні бюро ЦК ЛКСМУ це питання розглядалося 22 рази. У фонд допомоги дітям-сиротам та дітям фронтовиків у 1944 р. силами комсомольців і молоді було зібрано на Ворошиловградщині - 203792 крб., у Запорізькій обл. - 824068 крб., у м. Мелітополь - 112633 крб. Всього, станом на 12 квітня 1944 р., на спеціальний рахунок ЦК ЛКСМУ надійшла сума 5611469 крб. За даними з п'яти областей, у продовольчий фонд допомоги дітям поступило 323 т продуктів харчування, верхнього одягу - 4360 предметів, взуття - 2500 пар. Тоді ж народився ще один комсомольський почин - виплата постраждалим дітям комсомольських стипендій. Лише за 1944-1945 рр. їх було виплачено на суму 4,6 млн. крб. Опікувалися комсомольці й дозвіллям неповнолітніх, намагалися зробити радісним для дітей фронтовиків і дітей-сиріт кожне свято приносячи подарунки, влаштовуючи вистави. Значну увагу вони приділяли політико-виховній роботі мешканців дитбудинків, спрямовуючи її на патріотичний курс.

Ще одним масовим, всенародним рухом у боротьбі з повоєнною дитячою безпритульністю та бездоглядністю стало усиновлення дітей і опіка над ними. Не дивлячись на голод і розруху, десятки тисяч дітей отримали нові сім'ї. Вже 1946 р. в Українській РСР 70680 дітей перебували на патронаті, 35200 - під опікою, 5800 - усиновлені.

Долею дітей, яких війна залишила без рідних та житла, опікувалися також військовослужбовці. Прикладом такої турботи про неповнолітніх військовими, стала 50-та гвардійська стрілецька дивізія, що зібрала 427,4 тис. крб. на організацію дитячого будинку для дітей фронтовиків і взяла над ним шевство. До кінця війни вони відрахували на його утримання 1,4 млн. крб. За рішенням обкому КП(б)У, цьому спеціальному дитячому закладу присвоїли ім'я 50-ї гвардійської дивізії. Своєю чергою, моряки Чорноморського флоту переказали на рахунок Сумського обкому комсомолу понад 6 тис. крб. цільовим призначенням для дітей-сиріт. У листі до сумчан вони писали: «Передайте всім комсомольцям Сумської області від моряків Чорноморського флоту наш палкий привіт і вдячність за піклування про дітей радянських воїнів». Діяльну участь у допомозі знедоленим дітям Української РСР взяли відомі радянські воєноначальники, зокрема Р. Малиновський.

Варто зазначити, що форми допомоги дітям з боку громадськості регіонально мали й деякі особливості. Так, наприклад, у Донбасі, поряд із загально розповсюдженими (діяльність у справі патронування та всиновлення дітей-сиріт, матеріальна допомога через проведення недільників, декадників, місячників та одноразових акцій для створення грошових і продовольчих фондів допомоги дітям-сиротам, шефська діяльність) мали регіональні особливості. По-перше, це створення дитячих будинків при промислових підприємствах. Саме робітники Донбасу виступили ініціаторами цієї благородної справи. У Сталінській обл. на 1945 р. функціонували 6 дитбудинків такого типу. Поряд зі створенням промислових дитячих будинків, активно організовувалося й шефство підприємств Донбасу над дитячими виховними установами регіону, що передбачало здійснення ремонтних робіт у дитячих закладах, забезпечення їх паливом на зимовий період, допомогу у роботі підсобних господарств. Нерідким явищем було й перерахування одноденних заробітків до фондів допомоги дітям. радянський безпритульність дитячий профспілковий

За почином робітників Рутченківського коксохімічного заводу та жінок-активісток Кіровського району м. Сталіно, в усьому регіоні розгорнувся збір коштів для допомоги дітям загиблих воїнів Червоної армії. Ще однією особливістю в діяльності громадськості Донбасу було функціонування материнських рад при підприємствах, що здійснювали не лише матеріальну допомогу підліткам, які влаштовувались на роботу, але й організовували шевство над ними.

Таким чином, поряд із турботою держави про дітей, які у результаті війни залишися без батьківської опіки чи житла, вагому роль відіграла й громадськість. Навіть у часи розрухи та голоду не існувало поняття «чужі діти». Люди активізували всі сили та ресурси для виявлення та влаштування таких дітей, створюючи спеціальні фонди допомоги, беручи під опіку чи всиновлюючи, надаючи допомоги усіма можливими ресурсами.

Размещено на Allbest.ru