Порівняльна характеристика образу половця-кумана в угорських наративах ХІ-ХІІІ століття та руських літописах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ ПОЛОВЦЯ-КУМАНА В УГОРСЬКИХ НАРАТИВАХ ХІ-ХІІІ ст. ТА РУСЬКИХ ЛІТОПИСАХ

Ірина Тимар

В історичній науці, традиційно говорячи про номадизм доби пізнього Сер едньовіччя в розвитку країн Центрально-Східної Європи, головно наголошують на приході монголо-татар і змінах, які вони принесли з собою. Поряд з тим недостатньо уваги приділяється куманам-половцям, які відіграли виняткову роль, зокрема у формуванні Другого Болгарського царства (наприкінці ХІІ -- на початку ХІІІ ст.) та брали активну участь у міжкнязівських війн на Русі в другій половині ХІ-ХІІІ ст., протистояннях аристократії і королівського двору в Угорському Королівстві середини ХІІІ ст., зрештою і в монгольсько-руських контактах.

«Свої» і «чужі» кумани. Найпомітніший слід номади залишили в історії Русі та Угорського королівства, де, зазвичай сприймалися чужим язичницьким народом, якого, не залежно від характеру їхніх дій (мирних чи ворожих) однозначно тлумачили як «інакших», «чужих», «дивних». В угорських джерелах після другого нападу татар (1285 р.) щодо них, імовірно, застосовувалося поняття «пєрцєн» -- «люди неугорської раси». Згідно припущень словацького дослідника Мілоша Марека, так нотували представників кумансько-татарських нобелів, яких король Володислав IV (1272-1290 рр.) оселив на території Спішу (Словаччина) задля посилення тут своїх позицій1. Нерідко це відбувалося силою. За словами автора, 1289 р. король разом з «неуграми» розграбував костел св. МартинаMilos M. Neugeri na Spisi. Viplienenie Spisskej Kapituly Kumanmi kral'a Ladislava IV / M. Milos. // Studia Archaelogica Slovaca Medievalia. -- № 5. - 2006. -- S.60..

Літописанню також відомі розмежування типу «ми-ви», «наше-ваше», «земля руська»3, «їхня земля»4, «Половецька земля»5 чи «Половецьке поле»6 тощо. На думку Сергія Якушенкова, прийняття князем Володимиром Святославовичем християнства прискорило процес формування образу «чужого» на Русі, в результаті чого кочові народи остаточно перетворилися на «поганих», а образи деяких представників половецької знаті обросли фантастичними деталями, нагадуючи надприродних істот. Так, волинське літописання, близьке до союзних номадам князів Романовичів, половців називає «иноплеменьникы»8, тобто «люди інакшого походження». Поділ на «наших» і «їхніх» залежало від характеру зв'язків з руськими володарями. Хан Котян -- тесть Мстислава Мстиславовича чи половці, які брали участь у битві на р. Калка проти татар, до прикладу, не вважалися «іноплемінниками», «поганами», «чужинцями».

Характерним є приклад Ігоря Святославовича з Новгород-Сіверського, оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». Хоча у творі йдеться про його боротьбу з кочівниками, втім зв'язки з тими часом вважалися ближчими, ніж з деякими руськими князями. Його внук Ізяслав за кровними зв'язками скоріше доводився половцем, ніж русичем, оскільки й Ігор вважався на половину куманом, а сина свідомо оженив з донькою Котяна. Відтак, на % в Ізяслава текла половецька кров.

На думку доктора філологічних наук Федора Успенського, руські династії в своїй матримоніальній стратегії яскраво виокремлювали половців з усіх інших сусідніх кочових народів. В ранньому літописанні не знаходимо згадок, щоб князь одружився з жінкою, взятою з печенігів, торків чи берендеїв. Немає подібних свідчень і щодо чорних клобуків, котрі протягом ХІІ ст. служили опорою і підтримкою для ряду київських князівЛитвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Русские имена половецких князей: Междинастические контакты сквозь призму антропонимики / Отв.ред. Ю. В. Кагарлицкий / А.Ф. Литвина, Ф.Б. Успенский. -- М.: ПОЛИМЕДИЯ, 2013. -- С. 23.. Тобто кумани-половці сприймалися ментально як чужинці з абсолютно інакшою культурою, однак, при цьому, зав'язувалися тісні зв'язки з ними. Кочівники мали важливе місце в історії обидвох держав, але дистанція щодо них та відокремлення від себе все одно зберігалася.

Демонізація номадів. «Інакшість» половців, а також їхнє язичництво та войовничість спричинили деяку їх демонізацію християнськими авторами. Напади кочівників трактувалися апокаліптично. Зокрема, сутички Святополка Київського з половцями біля Торчеська 1093 р. автор тлумачив як кару Божу за «злі діла»11. Часто наратори покликалися на біблійні сюжети: «оупространисл право и достойно тако да накажемсл ї тако собт віьру имемъ. кажеми есмы подобаше бо намъ в руціь преданъмъ быти ж3WKy страньну и безаконьну и лукавнеишю паче eceж землл»Ипатьевская летопись, Т. 2, Санкт-Петерсбург 1908, стб. 210,717, 740-741. 213. «за оумноженье безаконии наши^х се на ны Бъ" пусти поганыш не милуш и^х но насъ казнА да быхом ca востАгнули w злъгхъ діль симь казнить ны нахоженьемь поганыхъ».

Говорячи про демонізацію куманів в угорській спадщині, не можна оминути увагою таке ілюстративне джерело до історії середньовічних комітатів Північної Угорщини як група настінних монументальних малюнків, присвячених діяльності Володислава І (1077-1095 рр.) -- так званий «Володиславський цикл» («Legenda sancti Ladislai regis») або «Володиславська легенда». На території сучасного Спішу нараховується близько 15 зображень, датованих XIV ст., що «розповідають легенду» про боротьбу короля з куманом. Як зазначив Річард Марсіна, ці фрески, за задумом автора, символізують бій добра зі зломMarsina R. Legendy stredovekeho Slovenska. Idealy stredovekeho cloveka ocami cirkevnych spisovatel'ov / R. Marsina.-- Nitra, 1997. -- С. 18., носять чітко виражений ідеологічний підтекст. Яскравим прикладом служить фреска у Великій Ломніці (село в Пряшівському краю, в північно-східній Словаччині), де протиставляється богоподібний образ католицького володаря номадові-язич- никові зі спотвореним обличчям, з рота якого виходить його чорна душа [рис. 1].

Однак «Володиславський цикл» носить не лише релігійний, а й політичний характер доби правління в країні династії Анжу. Імовірно саме Карл І Роберт (1308-1342 рр.) зініціював створення фресок з метою здобуття авторитету і довіри місцевої знаті, вшанування найвідоміших представників Арпадів. Втім відомі й інші оцінки. Зокрема, за словами мистецтвознавця Івана Герата, образ боротьби Володислава І з куманами -- це реакція угорців на посилення впливу половців в королівстві наприкінці XIII ст.Great I. Svдti bojovnici v stredoveku. Ьvahy o obrazovych legendach sv. Ladislava na Slo- vensku / I. Gerat. -- Bratislava, 2011. -- С. 97.. Цілком можливо, як зазначав Мілан Тогнер, в XIV ст. спішські малюнки виконувалися з метою підкреслення консолідації земель під владою нової династіїTogner M. Monumentalna nastenna mal'ba na Spisi 1300-1350 / M. Togner // ARS,1992. -- С. 108..

Демонізований в Угорщині Котян певною мірою схожий з літописним образом войовничого хана Боняка, який у сучасників справляв особливе враження чогось жахливого і водночас загадкового. Лаврентіївський літопис під 1096 р. красномовно передає переполох печерських ченців при появі під стінами Києва цього половецького володаря. Деякі легенди про «шалудивого» кумана проіснували до кінця ХІХ ст. В одних його представлено страшним монстром-людо- жером великого зросту, з гіпертрофованими печінкою та легенями за спиною, які видно за верстуЖданов И. Русский былевой епос / И.Жданов. -- СПб., 1895. -- С. 449.

Плетнева СА. Половцы / Отв. ред. Б. А. Рыбаков / Плетнев СА -- М.: Наука, 1990. -- С. 45., в інших -- з величезними повікамиЖданов И. Русский былевой епос / И. Жданов. -- СПб., 1895. -- С. 444.. Відрубана голова хана, коли котиться по землі, за легендами, знищує все живе на своєму шляхуSopko J. Kroniky stredovekйho Slovenska. Stredovekй Slovensko ocami kralovskvch a mestskvch kronikarov / J. Sopko. -- Vydavatel'stvo: Rak, 1995. -- C. 39. «щdermi mecov roztinali ich cerstvo oholenй hlavy, ktorй vyzerali ako malo dozretй tekvic». Одна з галицьких билин розповідає, що після його вбивства відрубана голова покотилася далеко за поле, аж за Тисменицю, тому і назвали те поле «Погонею» (до речі, в угорських настінних малюнках на Спішу також відоме зображення обезголовленого кумана [рис. 2], а в одній із хронік розповідається, ніби угорці «[...] ударами мечів розтинали їхні [куманські. -- І. Т.] начисто виголені голови, які виглядали як недозрілі гарбузи»21). За словами С. Якушенкова, семантичне розчленування Боняка стало результатом конструювання «іншого», потенційно небезпечного і жахливого, незрозумілого загалові. Тіло хана від завданих ран деформується чи й зовсім зникає, але великі очі надалі наводять страх²⁴ Ипатьевская летопись, Т. 2, Санкт-Петерсбург 1908, стб. 270. ²⁵Ипатьевская летопись, Т. 2, Санкт-Петерсбург 1908, стб. 564. «водивше ко кр^сту». Руський епос чітко підтверджує зв'язок половецького хана з потойбічними силами: «поганий Боняк, ворожбит татарин», який «не аби з ким знається»23. Літопис також подає історію про вовче виття БонякаLegenda sancti Ladislai regis in: Scriptores rerum Hungaricarum tempore ducum regumque stirpis Arpadianae gestarum, vol. 1. Ed.: Emericus Szentpetery. Budapest: Academia Litter, 1937, p. 473. «sed spreto thoro coniugali filiabus adhesit Cumanorum, Eduam, Cyduam, Cupchech et Mandulam vocatas ac alias quamplures in concubinas habebat, quarum amore cor eius est merito depravatum et a suis baronibus et regni nobilibus odio habebatur».

Характерно, але щодо жінок-половчанок застосовувалися аналогічні негативні конотації. На основі згадок хронік про князівських і королівських дружин половецького походження, імовірно, сучасники сприймали їх чаклунками, котрі негативно впливали на володаря. Відома історія долі половчанки Насті Чагр, спаленої галичанами на вогні (як відьму), а її коханця-князя Ярослава Осмо- мисла «водили до хреста»25, щоб «по правді» жив з княгинею Ольгою. Також угорський король Володислав був у відносинах з куманками Едуа, Кідуа, Купчеч, Мандула через що «[...] їхня любов повністю зіпсувала його серце, а барони і шляхтичі його зненавиділи»26. Папський легат Філіп, котрий виступив проти куманського способу життя в Угорщині, однією з вимог до короля висунуввимогу не любити поганських жінок і одружуватися з угоркамиIbidem. -- S. 473.. Цікаво, що угорські хроністи, описуючи матір-куманку Володислава IV, свідомо «недолюблювали» їїMacartney C. A. Hungary from ninth century origins to the 1956 uprising. -- Aldine Transaction a division of transaction publishers New Brunwick (U.S.A.) and London (U.K.), 2009. -- С. 35..

Сприйняття номадів в Королівстві Угорщина ніколи не вважалося позитивним, однак в джерелах ХІІІ ст. градус негативу досяг піку. Кумани стали винуватцями всіх негараздів в країні. За часів Бели IV (1235-1270 рр.) ті одержали більше прав, ніж угорці, про що останні Арпадам неодноразово скаржилися. Зокрема кумана могли вільно потрапити на прийом до короля, тоді як інші мусіли чекати тижнямиDejiny Krаlovstva Uhorskйho / Sostavil: V. Sasinek. Diel I. -- V.B.Bystrici, 1869. -- С. 168.. Рогерій у «Жалібній пісні» серед причин ненависті до короля Бели цю вважав однією з ключових Marsina R., Marek M. Tatarsky vpad / R. Marsina, M. Marek. -- Veda, Pramene, 2008. -- С. 68. Dejiny Krаlovstva Uhorskйho / Sostavil: V.Sasinek. Diel I. -- V.B. Bystrici, 1869. -- С. 169.. Привілеї куман спричинили до масового укладення з ними шлюбів, почали одягатися на східний манер, вчити мову, вдаючи з себе: «Замість того, щоб ті приймали наші звичаї, вони освоювали звичаї куманські»31 (характерне зображення короля Володислава IV в половецькому одязі [рис. 3]. У листі до римського папи 1254 р. Бела IV вказував про даремність прийняття на своїх землях куманів, через яких королівство стало поганським Marek M. Cudzie etnika na stredovekom Slovensku / M. Marek. -- Matica Slovenska, 2006. -- С. 332.. Однак, М. Марек справедливо називав і інші негаразди другої половини ХІІІ ст. Ibidem. -- S. 332., докладно описані в «Композиції угорських хронік» XIV ст.: внутрішні чвари, занепад міст і сіл, на загал неспокійне життя населення Sopko J. Kroniky stredovekйho Slovenska. Stredovekй Slovensko ocami kralovskych a mestskych kronikarov /J. Sopko. -- Vydavatel'stvo: Rak, 1995. --C. 62. Dejiny Krаlovstva Uhorskйho / Sostavil: V. Sasinek. Diel I. -- V.B.Bystrici, 1869. -- С. 179.. За другого приходу татар на Угорщину в першій половині 80-х рр. ХІІІ ст. народ говорив: «Нехай воює тоді сам король, чого нам привів куманів!», «Смерть Ко- тянові! Він причина наших бід!»35. Антикуманська реакція ледь не призвела до організації папою Гонорієм IV хрестового походу проти «поганського короля» Володислава IV Gerat I. Svдti bojovnici v stredoveku. Ыvahy o obrazovych legendach sv. Ladislava na Slovensku / I. Gerat. -- Bratislava, 2011. -- С. 97. Ипатьевская летопись, Т. 2, Санкт-Петерсбург 1908, стб. 741.. Імовірно, причиною демонізації перш за все була їхня слава завойовників і мародерів, а також їхнє язичництво. куман половець комітат степовик

Християнізація куманів-половців. Намір угорців і русі навернути «поганих» кочівників у християнство був цілком закономірним. Не випадково в усній літературі популяризувалися легенди і перекази про факти хрещення, які нерідко не відповідали дійсності, бо номади не часто піддавалися зміні вірувань. Половці погоджувалися на такий крок лише в крайньому випадку. Наприклад, 1223 р. в літописі знаходимо свідчення про хрищення половецького хана Басти, якого автор навіть назвав «великим» -- «великыи кнзь Половецкьіи кртисл Басты»37. За дозвіл розселення в Угорщині Христову віру в 1239 р. прийняв також хан Котян. Обидва випадки сталися напередодні безпосередньої загрози від татар та на тлі тісних стосунків з руськими князями, зокрема, Мстиславом Мстиславовичем та Данилом РомановичемЛитвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Русские имена половецких князей: Междинастические контакты сквозь призму антропонимики / Отв.ред. Ю.В. Кагарлицкий / А.Ф. Литвина, Ф.Б. Успенский. -- М.: ПОЛИМЕДИЯ, 2013. --С. 44-45..

Одна з легенд розповідає про навернення куманського поганина в результаті дивовижного виздоровлення після молитви його сліпого на одне око коняMarsina R. Legendy stredovekeho Slovenska. Idealy stredovekeho cloveka ocami cirkevnych spisovatel'ov / R. Marsina. -- Nitra, 1997. -- С. 295. Києво-Печерський Патерик: (вступ, текст, примітки) / Д. Абрамович. -- К., 1930. -- С. 109.. Подібний мотив охрещення через «диво» знаходимо у Києво-Печерському Патерику. У розповіді про ченця Никона, котрий завдяки своїй вірі витерпів тортури номадів і зумів вибратися з їхнього полону, зазначається, що половець, який тримав у неволі монаха, побачивши його живим «[...] крестися и бысть мних, и с родом своим, и ту животъ свой скончаша в покааніи, работаше плтннику своему, суть положени въ своем притворт»40. Наведений епізод історики приймали в різний спосіб, на загал, відзначаючи не пересічність події. Зокрема Олександр Осіпян на сторінках «Патерика» знайшов також опис вилікування полоненим Никоном тяжко хворого половцяОсіпян О. Поширення християнства серед половців в ХІ-ХІІІ ст. / О. Осіпян // Київська старовина. -- 2005. -- №1. -- С. 5.. Навернення ж, описане вище, на думку, Ф. Успенського, тлумачилося винятково як чудо, яке під силу лише БоговіЛитвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Русские имена половецких князей: Междинастические контакты сквозь призму антропонимики / Отв.ред. Ю. В. Кагарлицкий / А. Ф. Литвина, Ф. Б. Успенский. -- М.: ПОЛИМЕДИЯ, 2013. -- С. 50. Sopko J. Kroniky stredovekeho Slovenska. Stredoveke Slovensko ocami kralovskych a mest- skych kronikarov / J. Sopko. -- Vydavatel'stvo: Rak, 1995. -- C. 97..

Спроби християнізувати половців занотовані й у угорських джерелах де зазначається, що король Людовік (1326-1382 рр.): «[...] постарався аби й куманський люд, відданий татарським набожеським обрядам, навернувся до католицької віри»43. Хоч ті й охрестилися, на їхні звичаї, як зауважив автор, це не вплинуло. На загал, за словами В. Половця, вшанування християнства не суперечило політеїстичній язичницькій релігії номадів. Навпаки, звернення до християнського Бога, за їхніми уявленнями, гарантувало ще одного покрови- теляПоловець В. Половці і релігія / В. Половець // Сіверянський літопис. -- 2010. -- №2-3. -- С. 22.. Таке поєднання залишалося притаманним половцям на Русі і в Угорщині.

Як підсумок зазначимо, що основним чинником формування образу полов- ця-кумана -- дикого, демонічного, чужого беззаперечно був вплив церкви. Віддані християнству автори хронік протиставляють куманів собі як інакших, дивних і незвичних, тобто «неправильних». Вживання термінів типу «їхня-наша земля» чи красномовне «неугери» свідчать про те, що автори свідомо і спеціально роблять розмежування. В руських літописах такі характеристики є різноманітнішими і зустрічаються частіше, ніж в угорських. Це можемо пояснити різницеюконтактів з номадами в цих країнах: оскільки на Русі складалися відносини з кількома ордами-сусідами, то і характеризували їх більше за географічним принципом («Половецька земля» -- «Руська земля», «наше» -- «ваше»), а в Королівстві «неугери» -- місцеві жителі, але неугорського походження (тобто інакші).

Як в руських, так і в угорських джерелах язичників куманів-половців називають «поганими», «варварами» (barbarus), котрі наводять оціпеніння на сучасників. Саме тому в письмових, усних та ілюстративних джерелах їх демо- нізують. Причинами цьому були страх і ненависть до степовиків, котрі до того ще й були язичниками. В обох державах були подібні риси вульгаризації: язичник -- отже зв'язаний з нечистими істотами, котрі надають йому силу і жорстокість, а звідси випливає потреба хрестити його.

Спроби християнізувати половців здійснювалися для того, щоб таким чином «приборкати» степовиків, змусити їх підкоритися і стати мирними жителями (в Угорському Королівстві) чи сусідами (на Русі). Прийняли б номади хрещення -- одразу б пропала проблема їх загрози, і більше того -- з'явилася б гарантія надійної військової підтримки. Оскільки кумани не спішили прийняти хрест, тому в джерелах з'являються історії про доконані факти хрещення степовиків, що могло служити пропагандою. «Чутки» про хрещення половців мали переконати в «єдиноправильності» і «святості» християнської віри, яку номади приймали через явні приклади «дива».

Анотація

На основі аналізу руських літописів та угорських джерел північних комітатів (сучасна Словаччина) ХІ-ХІІІ ст. здійснено спробу охарактеризувати образ кумана- половця, визначено спільні та відмінні риси життя та діяльності номадів. Компаративний метод дозволить краще усвідомити місце та роль степовиків в історії країн Центрально-Східної Європи.

Ключові слова: кумани-половці, легенда, джерело, порівняння, інтерпретація.

Размещено на Allbest.ru