Розвиток винокурної та пивоварної промисловості Волині у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток винокурної та пивоварної промисловості Волині у другій половині ХІХ століття

МартинчукС. В.

Ґуральництво й броварництво якнайтісніше пов'язані з розвитком зернового виробництва, тому в економіці Волині, починаючи з XVI ст., вони займали важливе місце. Тому вивчення розвитку винокурної та пивоварної галузей в умовах ринкової трансформації аграрних відносин у пореформеній Російській імперії залишається важливим завданням дослідників.

Відомості про розвиток винокурної промисловості у Волинській губернії знаходимо в різних джерелах. Серед них варто виділити щорічні звіти губернаторів імператорові про загальний стан губернії [5-9] та укази Волинської казенної палати [1-4]. У довідковому виданні "Вся Россия. Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации” [12] знаходимо необхідні статистичні дані по Волинській губернії. Цікавий матеріал про соціально-економічний стан волинських міст міститься у відомому виданні О. Братчикова [11].

Промисловий розвиток українських губерній після відміни кріпацтва став об'єктом вивчення багатьох істориків. Варто згадати багаті на статистичний матеріал роботи Олексія Нестеренка [20] та Івана Гуржія [14]. З останніх робіт можна виділити дослідження розвитку переробної промисловості у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. Миколи Москалюка [16-18]. Серед публікацій з історії промисловості Волині на увагу заслуговують роботи Олега Гордуновського [13], Віктора Павлюка [21] та Ярослава Цецика [24]. Однак розвиток винокурної та пивоварної промисловості в Волинській губернії у другій половині XIX ст. потребує глибшого вивчення на підставі аналізу різних статистичних матеріалів. винокурний пивоварний економічний експорт

Мета запропонованої розвідки: показати стан винокуріння й пивоваріння на Волині у пореформений період.

На середину ХІХ ст. винокурна й пивоварна галузі промисловості посідали значне місце в економіці Волині. Вузькість внутрішнього ринку і відсутність належних шляхів сполучення призводили до нагромадження залишків хліба у дворян, до його дешевизни, тому гуральництво і броварництво для волинських землевласників були важливим способом збуту хлібних надлишків, які таким чином підвищували товарність маєтку [16, с. 16]. Сировиною для виробництва горілки було борошно, а згодом - картопля та патока завдяки застосуванню паровиків високого тиску.

Про суттєвий розвиток винокурної промисловості у Волинській губернії можна стверджувати за кількістю діючих заводів: згідно зі звітом губернатора за 1850 р., у краї налічувалося 75 горілчаних заводів: у Новоград- Волинському повіті - 47 підприємств (загальна вартість виробленої продукції складала 68 060 руб.), у

Старокостянтинівському - 21 (вартість продукції - 59 172 руб.), в Овруцькому - 7 (вартість продукції - 10 975 руб. [5, арк. 100-106]. Отже, у Новоград- Волинському та Овруцькому повітах переважали дрібні ґуральні, де вироблялось продукції приблизно на 1 500 руб. на рік, а підприємства в Старокостянтинівському повіті були майже удвічі більшими за обсягом вироблених товарів.

У Рівненському повіті у 1850-х роках було близько 20 винокурних закладів, які переважно належали великим землевласникам. Скажімо, княгиня

Чорторийська володіла винокурнями у містечку Костополь та селі Бичаль, граф Платер мав гуральні у фільварку Воробин, у селах Мочулище і Золоте, граф Ворцель - у селах Золотолин, Кричильськ, Поляна, дворянин Каховський - у селах Немовичі, Любиковичі, Курень. До найбільших за обсягом виробництва належало підприємство княгині Чорторийської у Костополі та графа Ворцеля у Кричильську та Поляні. Так, Полянська іуральня давала продукції на 8 тис. руб. Розмір основного капіталу винокурень Рівненського повіту коливався від 2 до 8 тис. рублів [4, арк. 3-4].

“Положення” 4 липня 1861 р. закріплювало вільний продаж спиртних напоїв, який здійснювався під пильним контролем з боку акцизних установ. Акцизна система передбачала, що до початку винокуріння власник винокурні повинен узяти патент і сплатити патентний збір. Акциз встановлювався у розмірі 4 коп. з одного градусу спирту. Окрім того, потрібно було сплатити 10 коп. з відра ємкості кубів апарату для викурювання горілки. Лише тоді власник винокурні обирав патент для оптової чи роздрібної торгівлі. У 1865 р. розмір патентного збору було підвищено вдвічі.

Контроль за збором непрямих податкових надходжень до державної скарбниці здійснювали так звані акцизні наглядачі. До їх обов'язків входив нагляд за виробництвом і збутом алкогольних напоїв, цукру, тютюну, солі та інших товарів, які підлягали непрямому оподаткуванню; контроль за надходженням податків від продажу цих товарів; нагляд за підприємствами та обладнанням на них; перевірка фінансових звітів та видача підприємствам дозволів на виробництво алкогольних та тютюнових виробів.

Запровадження в липні 1861 р. норми виходу спирту, за яку власник заводу мав сплачувати державі акциз незалежно від виробничих показників підприємства, призвело до того, що багато невеликих винокурень стали нерентабельними, тому вони були закриті. Однак на Волині ще в 1870-х роках працювало до 200 підприємств. Наприклад, у 1873 р. їх налічувалось 194; цього року вони випускали продукції на 1 874 724 руб., тобто пересічно кожна іуральня виробила товарної продукції на 9 663 руб. Отже, на той час виробничі потужності іуралень зросли в кілька разів порівняно із серединою ХІХ ст. У винокурній промисловості було зайнято 1 872 робітники (на одне підприємство припадало приблизно 10 працівників). Найбільше продукції випускалося в Заславському, Острозькому і Новоград-Волинському повітах (див. таблицю 1). Найбільші винокурні підприємства губернії (з виробництвом продукції понад 100 тис. руб. на рік) були у Володимир-Волинському, Дубенському,

Заславському, Кременецькому, Новоград-Волинському, Острозькому повітах.

На винокурнях спостерігалася тенденція до скорочення виробництва. Так, у 1877 р. у казну надійшло 1 272 340 руб. акцизного збору, тобто на 602 384 руб. менше, ніж у 1873 р. Очевидно, на дрібних підприємствах стало невигідно займатися винокурінням через підвищення вартості робочої сили, палива і головне - хліба [21, с. 105]. Тому на початку 80-х рр. ХІХ ст. кількість винокурних заводів зменшилася, але при цьому загальний обсяг виробленої продукції збільшився, про що може свідчити збільшення акцизного збору втричі. Така ситуація пояснюється технічною переоснащеністю тих винокурень, що залишалися працювати.

На початку 1890-х роках помітним стало загальне зменшення виробництва алкогольних напоїв внаслідок зростання ціни на хліб, викликаного неврожаєм у деяких губерніях імперії, і введення в дію з 1 липня 1891 р. закону про сільськогосподарське винокуріння від 4 червня 1890 р. Російський уряд розробив нові умови винокуріння, які були вигідні великим власникам. Надходження від реалізації алкогольних виробів стало одним з найважливіших джерел прибутків держави. Це відкривало широкі перспективи для розвитку винокуріння. І вже в середині 1890-х років виникла криза перевиробництва. Для попередження банкрутства у 1896 р. держава ввела монополію на продаж спиртних напоїв, за якою визначалася ціна продажу алкоголю від нижньої межі і до верхньої.

Горілчана продукція стала важливою статтею експорту Волинської губернії. У 1900 р. вивіз спирту з краю за кордон становив 90% його загальноросійського експорту [21, с. 105].

У гонитві за прибутками власники корчм, шинків намагалися збільшити ввезення вина і горілки з сусідніх губерній, де вони коштували дешевше, ніж на Волині. Разом з тим набирали розмаху безпатентний продаж низькосортного вина і контрабанда австрійського спирту. Це призводило до скорочення власного виробництва горілчаних товарів [21, с. 104].

Окрім горілки й спирту, на Волині вироблялося й пиво. Сировиною для пивоваріння служив ячмінь та пшениця. Першу хмелеву плантацію було закладено у селах Підцурків і Глинськ Дубенського повіту [16, с. 17].

Загальна кількість пивоварень у Волинській губернії залишалась незначною. Так, на 1850 р. у Старокостянтинівському повіті працювало

11 підприємств, у Новоград-Волинському - 2, у Кременецькому та Рівненському повітах - по одній. Однак поступово їх число зростало, що було зумовлено збільшенням попиту на місцевому ринку. Скажімо, вже в 1855 р. лише в Рівненському повіті пиво продукували на 4 підприємства. Протягом року на них зварили 6 855 літрів пива. Продуктивність пивоварень на місяць коливалася в межах від 120 до 621 літрів продукції. Власниками пивоварень були великі землевласники, які організували виробництва популярного напою у своїх маєтках.

Трохи менше, ніж через двадцять років, у 1873 р., кількість пивоварень у Волинській губернії зросла до 66, на них працювало 189 робітників (пересічно троє зайнятих на одному підприємств). Вартість виробленої продукції склала 63 398 руб., або в одній пивоварні зварили пива десь на 960 руб. Найбільше закладів - аж дев'ять - працювало в Кременецькому повіт, але це були дрібні підприємства: вони виробили продукції всього на 2 460 руб. З повітових міст виробництвом пива вирізнялося Дубно: тут у 1873 р. місцеві солодовники зварили пива на 5 400 руб., що в кілька разів менше, ніж в інших містах. Пояснення цьому знаходимо в наявності високоякісної місцевої сировини та достатньому ринку збуту [6, арк. 25-28].

Таким чином, винокурна та пивоварна галузі харчової промисловості Волині в другій половині XIX ст. відігравала важливу роль в економіці краю. Динаміка кількості підприємств та обсягів виробництва змінювалися протягом зазначеного періоду: якщо в 50 70-х рр. число виробничих об'єктів, які продукували алкогольні напої зростало, то у 80-х рр. воно зменшилося внаслідок зосередження винокуріння на великих підприємствах і збільшенням акцизного збору, що гальмувало збільшення дрібних виробників. З 1890 х рр. кількість винокурень та пивоварень зросла.

Список використаних джерел

1. Державний архів Рівненської області. - Ф.603. “Акцизний наглядач 2-ї дистанції Рівненського повіту”. - Оп. 1. - Спр. 2. - 28 арк.

2. Там само. - Спр. 3. - 22 арк.

3. Там само. - Спр. 5. - 34 арк.

4. Там само. - Спр. 9. - 59 арк.

5. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.442. “Канцелярія київського, подільського, волинського генерал-губернатора”. - Оп. 1. - Спр. 8121. - 122 арк.

6. Там само. - Ф.442. - Оп. 52. - Спр. 435. - 53 арк.

7. Там само. - Ф.442. - Оп. 53. - Спр. 427. - 108 арк.

8. Там само. - Ф.442. - Оп. 56. - Спр. 330. - 33 арк.

9. Там само. - Ф.575. - Оп. 1. - Спр. 73. - 398 арк.

10. Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863-1914. Поляки в соціоетнічних конфліктах / [Пер. З. Борисюк] / Д. Бовуа. - К. : Критика, 1998. - 336 с.

11. Братчиков А. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. - Житомир: Тип. Губернского правления, 1868. - Вып.1 (12). - 182 с.

12. Вся Россия. Русская книга промышленности, торговки, сельского хозяйства и администрации. Адрес-календарь российской империи. - С.-Петербург, 1897. - Т.2. - 3399 с.

13. Гордуновський О. М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини ХІХ ст. / О. Гордуновський // Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С.61-71.

14. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60 90-х років ХІХ ст. / І. О. Гуржій. - К. : Наукова думка, 1968. - 192 с.

15. Задорожнюк А. Б. Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця ХУІІІ - початку ХХ ст. / А. Б. Задорожнюк, О. П. Реєнт. - К. : Інститут історії України НАН України, 2008. - 270 с.

16. Москалюк М. М. Розвиток винокурної промисловості в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / М. М. Москалюк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. У двох частинах. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. - Вип.2. - Ч.1. - С.15-20.

17. Москалюк М. М. Розвиток переробної промисловості у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - початку ХХ століття / М. М. Москалюк. - Тернопіль: Рада, 2009. - 336 с.

18. Москалюк М. М. Розвиток харчової промисловості на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / М. Москалюк. - Черкаси, 2005. - 12 с.

19. Нестеренко О. О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ і на початку ХХ ст. / О. Нестеренко. - К. : Держполітвидав України, 1952. - 180 с.

20. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні / О. Нестеренко. - АН УРСР. Ін-т економіки. - К. : Вид-во АН УРСР, 1959-1962. - Ч.1-2. - Ч.2: Фабрично-заводське виробництво. - 1962. - 580 с.

21. Павлюк В. В. Магнатерія Волині в умовах розвитку ринкових відносин у другій половині ХІХ ст. / В. Павлюк // Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С.102-108.

22. Полонська-Василенко Н. В. Історія України / Н. Полонська-Василенко. - К. : Либідь, 1995. - Т.1: До середини ХУІІ ст. - 672 с.; Т.2: Від середини ХУІІ ст. до 1923 року. - 597 с.

23. Степник З. Розвиток винокурної промисловості в Подільській губернії Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / З. Степник // Україна в контексті Європейської історії: Мат. Всеукр. наук. конф. - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. - С.111-117.

24. Цецик Я. П. Особливості соціально-економічного розвитку Волині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. / Я. П. Цецик // Сторінки історії. - К. : Політехніка, 2011. - Вип.32. - С.78-85.

Размещено на Allbest.ru