Документи 1919 р. щодо формування системи соціального захисту біженців Першої світової війни в радянській Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОКУМЕНТИ 1919 p. ЩОДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ БІЖЕНЦІВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Запропонована стаття вводить до наукового обігу документи, які стали законодавчою основою соціальної політики у царині опіки біженців Першої світової війни в радянській Україні. Ключові слова: Перша світова війна, біженці, Україна.

Комп'єнське перемир'я 11 листопада 1918 р. поставило крапку в ході Першої світової війни, але спричинена нею проблема біженців продовжувала існувати. Більше того вона вимагала до себе уваги вже нових державних утворень, що виникли на руїнах Російської імперії. Падіння Української Держави П. Скоропадського у грудні 1918 р. поставила під сумнів можливість подальшої реалізації політики соціального захисту біженців та їх планомірного повернення додому [1, 336-430]. Директорія УНР виявилася неспроможною сконсолідувати політичні сили українського суспільства і покінчити з анархією, породженою відсутністю адміністрації на місцях. Це призвело до поступової втрати контролю над країною, яка дедалі більше занурювалася у вир революційного хаосу. Наступ білої армії, висадка на Півдні України військових формувань Антанти все це ставило на порядок денний єдине трагічне питання можливість існування України як державного організму. Крім того, її становище ще більше ускладнилося, коли відкриту агресію проти неї розгорнула більшовицька Росія [2, 8]. У 1919-1920 рр. вона розпочала процес поглинання України та формування за своїм зразком системи органів влади, серед іншого й у сфері соціального захисту біженців.

Окреслена у назві статті тема до цього часу перебуває поза увагою вітчизняних науковців [3, 115-133; 4, 81-97]. Відтак, першим кроком є пошук і донесення до широкого загалу історичних джерел як основи подальшого ґрунтовного дослідження проблеми. Таким чином, метою запропонованої роботи є введення до наукового обігу історичних документів, що репрезентують політику радянської України у справі створення 1919 р. системи центральних і місцевих органів соціального захисту біженців і військовополонених. Декрет та накази були опубліковані у першому числі часопису «Социальное обеспечение» за 1919 р., який був друкованим органом Наркомату соціального забезпечення радянської України. Насамкінець зауважимо, що документи подано мовою оригіналу зі збереженням тогочасних мовних, граматичних і стилістичних особливостей. У скорочених словах для розуміння контексту зроблено авторські вставки.

ДЕКРЕТ о Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах (17 февраля 1919 г.)

1. Для объединения, направления и непосредственного руководства всею деятельностью по обслуживанию пленных и беженцев в пределах Советской Украины по соглашению о Всероссийской Центральной Коллегией о пленных и беженцах учреждается Главная Украинская Комиссия по делам пленных и беженцев.

2. Главная Украинская Комиссия по делам пленных и беженцев состоит в непосредственном подчинении Центральной Коллегии является органом Правительства Р.С.Ф.С.Р. с присвоением ей в пределах всей Советской Украины прав и преимуществ Правительственного учреждения, в частности права продовольственных закупок, под контролем продовольственных органов Советской Украины, а также права делать непосредственно доклады Совету Народных Комиссаров Украины. Вместе с тем Главная Украинская Комиссия о пленных и беженцах, как и ее органы на местах, находятся под общем контролем Комиссариата Внутренних Дел.

3. В ведение Главной Украинской Комиссии переходят Комиссия о пленных при бывш. [ем] Главном Штабе, Департамент о беженцах бывш. [его] Министерства Внутренних Дел и все другие местные и центральные организации, ведающие делами военнопленных.

4. Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах поручается учреждение и финансирование системы местных органов по делам пленных и беженцев и эвакуация пленных и беженцев, следующих через Украину транзитным путем. В порядке организации местных органов по делам пленных и беженцев на территории Украинской Советской Республики, Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах предоставляется вся полнота власти в соответствии с общими указаниями и распоряжениями Всероссийской Центральной Коллегии о пленных и беженцах.

5. Решение Главной Украинской Комиссии по делам пленных и беженцев обязательно для всех ведомств Украинской Советской Республики.

6. В видах полного учета всех средств, расходуемых на дела пленных и беженцев, все кредиты означенного направления, отпускаемые Правительственными учреждениями и организациями, обслуживающих пленных и беженцев, испрашиваются через Главную Комиссию о пленных и беженцах и подлежат ее контролю.

7. Состав Главной Украинской Комиссии назначается Центральной Коллегией о пленных и беженцах по соглашению с Рабоче-Крестьянским Правительством Украинской Республики.

8. Комиссариату по Внутренним Делам, Здравоохранения, Комиссариату Социального Обеспечения и их местным органам, равно как и общественным организациям, предоставляется войти в самый ближайший контакт с Главой Украинской Комиссии о пленных и беженцах и ее органам на местных и всячески содействовать работе долечивания и призрения возвращающихся на родину военнопленных и беженцев.

Подписали: Председатель Совета Народных Комиссаров Украинского Рабоче-Крестьянского Правительства Х. Раковский. Управляющий Делами М. Грановский. Секретарь Вик. Торговец.

ПРИКАЗ № 1 Об организации местных органов по делам
о пленных и беженцах

1. На основании Декрета Совета Народных Комиссаров от 17 февраля все дела по обслуживанию пленных и беженцев, а также организация местных органов и их финансирование поручается Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах.

2. В силу этого декрета Главная Украинская Комиссия по делам о пленных и беженцах предлагает всем местным, губернским и местным Советам в двухнедельный срок со времени получения настоящего циркуляра образовать Комиссариаты по делам пленных и беженцев при соответствующих Советах, назначив Комиссара и его заместителя.

3. Ведению и попечению Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах, как и местных комиссариатов по делам о пленных и беженцах подлежат возвращающиеся из плена русские пленные здоровье до времени водворения их на выбранных ими местах жительства: больные инвалиды до передачи их органам Государственного Призрения, а беженцы лишь с момента их эвакуации.

4. В ведение местных Комиссариатов по делам о пленных и беженцах передаются все дела органам в доселе управляющих названными делами.

Примечание: При образовании указанных в настоящем циркуляре Комиссариатов о пленных и беженцах должны быть извлечены и утилизированы делопроизводства нижеследующих учреждений: 1) Отделений по делам о военнопленных при бывш. [ем] Штабах воен. [ых] Округов, 2) Губернских и уездных Отделов Департамента о Беженцах б. [ывшего] Министерства Вн. [утренних] Дел, 3) Соответствующих Управлений б. воинск. Н-ков [начальников. Л. Ж.] и 4) других создающихся на местах органов по делам о пленных и беженцев.

5. Все ассигнования по делам пленных и реэвакуации беженцев проводятся Главной Украинской Комиссией по сменам местных Комиссариатов, утвержденных Всероссийской Центральной Коллегией о плен. и беженцах, средства отпускаемые Главной Украинской Комиссией местным Комиссариатам расходуются под контролем и ответственностью местных Советов.

Примечание: Средства, необходимые на организационный период в течение первого месяца должны быть авансированы из местных средств, с последующим возмещение их Главной Украинск.[ой] Комиссией о пленных и беженцах.

6. Местные Комиссариаты о плен. [ых] и беженцах являются исполнительн.[ыми] органами Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах и руководствуются циркулярами указаниями и распоряжениями Главной Украинской Комиссии, в отношении же общего контроля и наблюдения подчинены соответствующим Комиссариатам по Внутренним Делам местных Советов.

7. Об образовании местных Комиссариатов по делам о плен. и беженцах, с указанием ответственных лиц. местные Советы должны немедленно уведомить Советы восходящих инстанций и Главную Украинскую Комиссию о пленных и беженцах (гор. [од] Харьков, временно Рыбная, Губпленбеж).

Председатель Главной Украинской Комиссии о пленных и беженцах Мих. Зубков.

ПРИКАЗ № 3 Главной Украинской Комиссии о пленных и
беженцах (28 февраля 1919 г.)

Настоящим доводится до сведения и руководства приказ Центральной Коллегии о пленных и беженцах от 7 февраля 1919 года № 134-а.

1. В согласии с Правительствами Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии, для установления единообразия, планомерности и необходимой согласованности действий в деле обслуживания пленных и беженцев по всей Российской Федеративной Республике, дело обслуживания пленных и беженцев в пределах Советской Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии принимает непосредственно на себя Всероссийская Центральная Коллегии о пленных и беженцах, действующая при помощи образуемых ею территориях названых Республик местных учреждений по делам пленных и беженцев.

2. Все местные органы о пленных и беженцах в пределах Советской Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии, подчиняются в административном порядке Всероссийской Центральной Коллегии о пленных и беженцах, в отношении же общего наблюдения и политического руководства состоят в подчинении своих правительств, с присвоением таковым органам всех прав и преимуществ местных Правительственных учреждений.

3. Все существующие в настоящее время, равно как и вновь образуемые в пределах Советской Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии, местные учреждения по делам о пленных и беженцах подлежат утверждению Центральной Коллегии о пленных и беженцах в установленном порядке, с распространение на них действия всех приказов и распоряжений Центральной Коллегии общего и специального характера.

4. Местные учреждения о пленных и беженцах в пределах Советской Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии средства на все операции по эвакуации, врачебносанитарному, продовольственному и пр. видам обслуживания пленных и беженцев, получают от Всероссийской Коллегии о пленных и беженцах, перед которой обязуются соответствующей отчетностью в общем порядке.

5. Для объединения направления и непосредственного руководства деятельностью органов Пленбежа на территории Украины, Белоруссии, Литвы и Латвии, Центральной Коллегии присваивается право высылать специальные Комиссии и отдельных уполномоченных.

6. Деятельность названных Комиссий и уполномоченных распространяется на районы всех местностей освобожденных и освобождаемых от иностранной военной оккупации, а по мере возможности и на месте еще оккупированные.

7. Названные Комиссии и Уполномоченные осуществляют присвоенные им права в порядке декрета Сов.[ета] Нар.[одных] Комис.[саров] от 22-го/ГУ 1918 г. и Циркулярного] Предпис.[ания] Председателя] Сов.[ета] Нар.[одных] Комис.[саров] от 3/ХП-1918 г.

о предоставлении Центральной Коллегии о пленных и беженцах и уполномоченных последнею органам особых прав и преимущества в виде сложности и важности возложенных на них задач по приему возвращающихся из-за границы пленных и реэвакуации беженцев.

Высылаемые Центральной Коллегией по делам пленных и беженцев подчиняются непосредственно Центральной Коллегии о пленных и беженцах и является органами Правительства Российской Социалистической Федеративной Советской Республики с присвоением на территории всех местностей, входящих в состав Российской Федеративной Республики, прав и преимуществ Правительственных учреждений, в частности права продовольственных закупок, под контролем продовольственных органов Украины, Белоруссии, и Литвы и Латвии.

Председатель Центральной Коллегии Тихменев. Председатель Главной Укр. [аинсой] Комиссии Мих. Зубков.

ПРИКАЗ № 5 О дальнейшей организации местных органов
по делам о пленных и беженцах. 25 марта 1919 г.

Ввиду того, что местные Комиссариаты о пленных и беженцах уже образовались во всех необходимых губернских и уездных пунктах Украинской Социалистической Республике, Главная Украинская Комиссия о развитие в выполнение циркуляра № 1 об организации ее местных органов сообщает:

1. Со времени издания настоящего циркуляра дальнейшее образование новых местных Комиссариатов по делам пленных и беженцев происходит исключительно с согласия Украинской Главной Комиссии.

2. Все образованные местными советами Комиссариаты о пленных и беженцах являются исполнительными органами Главной Украинской Комиссии, а посему именуются: Р. С. Ф. С. Р. Народный Комиссариат по военным делам, Центральная Коллегия о пленных и беженцах. Главная Украинская Комиссия о пленных и беженцах. Такой-то Окружной или Уездный Комиссариат о пленных и беженцах.

3. В те пункты, где до сего времени не организованы местные Комиссариаты и где этого требует выработанный Главной Украинской Комиссией эвакуационный план, а также в те пункты, где недостаточно организована помощь пленным и беженцам, Главной Украинской Комиссией назначаются и высылаются Комиссары для организации Комиссариатов и для заведывания ими.

4. Всем действующим местным Комиссариатам предлагается прислать в Главную Украинскую Комиссию (Киев, Левашовск 4) отчеты за время своей деятельности по 1 апреля и проекты сметы до 1 июня сего года.

5. Всем местным Комиссариатам еще не сообщившим о своем возникновении предлагается немедленно прислать об этом извещение в Главную Украинскую Комиссию, ибо несообщение задерживает правильную организацию дела эвакуации и помощи пленным и беженцам.

Председатель Главной Украинской Комиссии Зубков.

Література

1. Жванко Л. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914--1918рр.). Х., 2012.

2. Ковальчук М. Невідома війна 1919 р.: українсько-білогвардійське збройне протистояння. К., 2006.

3. Жванко Л.М. Влада і біженці Першої світової війни: еволюція стосунків на теренах Східної Європи (1914-- 1925) // Czlowiek w Europie. Czlowiek wobiec problem w XIX i XX wieku. Torun, 2011.

4. Жванко Л.М. До проблеми репатріації іноземних біженців з територій колишньої Російської імперії (1918--1925 рр.) // Київська старовина. 2011. № 2.

Створення команди «Старт» в окупованому Києві (історіографічно-джерелознавчий аспект)

соціальний політика біженець документ

Проведено історіографічний аналіз праць з історії виникнення футбольної команди «Старт» в окупованому гітлерівцями Києві та встановлення причини, за яких спортсмени в 1941 р. потрапили до столиці.

Ключові слова: історіографічний аспект, футбольна команда «Старт», хлібзавод № 1, окупація, спортивна організація.

Уже минуло майже 70 років відтоді, як команда «Старт» брала участь у спортивних матчах в окупованій гітлерівцями столиці. Дослідження з будь-якої проблематики на певному етапі досягає тієї межі, коли слід підбити певні підсумки, проаналізувати доробок попередників, визначити ключові завдання для майбутніх пошуків. Нині, очевидно, настав час для переосмислення і цього питання. Радянська та сучасна вітчизняна історіографії радикально різняться в питанні спорту загалом і футболу зокрема «під німцями», тому таким важливим є неупереджений погляд на тодішні події. У сучасній науці про матчі команди «Старт» написано достатньо. Зокрема це питання порушували Т. Євстаф'єва, Г Кузьмін, В. Пристайко, Вартаньян, В. Гінда, А. Коломієць, Є. Панкратов, І. Рабінер, А. Франков [1-9] та ін. Неодноразово проводився історіографічний огляд праць, де розглядалися результати матчів команди «Старт». Проте, донині не піддавалися аналізу дослідження, присвячені створенню футбольної команди хлібзаводу № 1 в окупованій столиці. Відтак, метою пропонованого дослідження є історіографічний аналіз розвідок про створення команди «Старт» в окупованій столиці.

Нині про умови, за яких майбутні «стартівці» потрапили в окупований Київ, написано небагато. Не всі лакуни біографічних даних спортсменів заповнено.

А. Сабалдир одним із перших висловив думку про те, яким чином футболісти опинилися в окупованому місті. У книзі «Від матчу смерті до матчу життя» він детально описав евакуацію гравців київського «Динамо». Зрештою, автор дійшов висновку, що майбутні «стартівці» брали участь у заздалегідь організованій операції радянських спецслужб. Без посилань на джерела, він стверджує, що футболісти-«динамівці», з початком радянсько-німецької війни, керівництвом НКВС УРСР, в особі заступника народного комісара внутрішніх справ УРСР Т. Строкача, були поділені на три групи: перша мала евакуйовуватися залізницею, друга Дніпром, третя залишалася в Києві [10, 172]. Втім, із чисельністю цієї групи автор не може визначитися. Спочатку він називає 8 осіб, згодом перераховує 12, а дещо пізніше вказує 8 футболістів. До цього списку входить і колишній динамівський воротар М. Голембієвський, хоча він не грав у «Старті».

Подібні факти подає у своїх книгах «Будинок на Кузнечній» та «Прихований матч» дослідник М. Потапенко [11; 12]. Крім того, аналізуючи документи Київської міської управи, які стосуються футболістів, Михайло Іванович дійшов висновку, що таємними агентами НКВС в окупованому Києві були К. Штеппа та В. Дуб'янський, котрі працювали в Київській міській управі. Також спробу встановити причини, за яких сімнадцять футболістів опинилися в окупованому Києві, здійснила Т Євстаф'єва. Наприкінці статті «Футбольные матчи 1942 года команды “Старт” в оккупированном немцами Киеве и судьбы ее игроков» вона подала короткі біографічні відомості про спортсменів, де, відзначила, за яких обставин вони потрапили в окуповане місто [2, 62-68].

У дев'яти матчах команди «Старт» були задіяні 17 футболістів, з яких Л. Гундарєв потрапив до окупованого міста після народного ополчення, двоє (Г Тимофєєв, Ю. Чернега) не встигли евакуюватися, а ще 12 осіб (В. Балакін, М. Гончаренко, О. Клименко, П. Комаров, М. Коротких, І. Кузьменко, М. Путістін, М. Свірідовський, В. Сухарєв, О. Ткаченко, М. Трусевич, Ф. Тютчєв) опинилися в місті після служби в лавах Червоної армії та оборони Києва [2, 62-68]. П'ять спортсменів-червоноармійців згадуються серед в'язнів табору військовополонених у Боярці (І. Кузьменко, О. Клименко, М. Коротких, В. Балакін, В. Сухарєв) [13, 8]. І лише згадуючи біографію М. Мельника, дослідниця не зазначає, яким чином він опинився в окупованій столиці, хоча зараховує його до групи червоноармійців [2, 35]. У перших трьох матчах «стартівців» брав участь гравець на прізвище Сотник, але в жодному дослідженні про команду «Старт» не зазначено його біографічних відомостей. Із твердженням Т. Євстаф'євої погоджується й Є. Панкратов, який не згадує жодним чином про зв'язок футболістів зі спецслужбами СРСР [8, 14].

Дещо проміжну версію між варіантами М. Потапенка та Т. Євстаф'євої про те, як опинилися футболісти в окупованому місті в березні 1944 р., подає науковцям Комісії зі складання хроніки Великої Вітчизняної війни капітан «Старту» М. Свірідовський. Так, він згадував: «На початку війни наша команда була розформована і відправлена в райвійськкомати, тобто на призовні ділянки. Мене передали в наркомат ДБ і відправили як спеціаліста-механіка автомобільної справи. Я працював на автобазі НКДБ, довелося відступати разом із наркоматом. 18 вересня в дві години дня отримали наказ про евакуацію з Києва. В сім годин група співробітників НКДБ і НКВС та люди, які брали участь в обороні міста, виїхали з Києва в напрямі Борисполя. Коли переїхали через Дніпро, перша зупинка була в бориспільському лісі, не доїжджаючи аеродрому. Коли під'їхали до аеродрому, зупинилися. Тут був перший авіаналіт на бориспільський аеродром і на ті колони, які відступали з міста Києва. Наші колони були дуже сильно розгромлені. Ми отримали наказ їхати не через головну дорогу на Бориспіль, а правіше Борисполя. Рушили в напрямі Борщів. Витримали в цей час велике бомбардування. Ночували в лісі. На світанку пішли в подальший шлях. Ми потрапили у величезну трагедію. У Борщах нас повністю розбили. Із групи у 800 осіб залишилося 60. Були в обороні Борщів. Німці розбили нашу артилерію, розгромили наш відрізок оборони. Нам довелося відправитися далі. Нас вранці знову почали бомбардувати. Багато людей загинуло в цьому болоті. 28 вересня я отримав поранення в праву ногу. Нас оточили та взяли в полон. Я був доставлений у табір, у Бориспіль. Я втік із табору в Київ. У місті я був 30 вересня» [14, 10-11]

Отже, М. Свірідовський у розповіді підтверджує думку про службу в НКДБ, але зазначає що в окупований Київ потрапив випадково, а не був залишений для спецоперації. Він також не згадав жодного свого товариша, який би проходив із ним службу. В. Пристайко, посилаючись на Довідку начальника управління контррозвідки НКО «Смерш» 1-го Українського фронту, генерал-майора Осетрова, зазначає, що М. Свірідовський, М. Трусевич, І. Кузьменко, О. Клименко, М. Путістін, М. Гончаренко, П. Комаров, Ф. Тютчев й Л. Гундарєв не встигли евакуюватися й залишилися в Києві [4, 46].

Наприкінці вересня 1941 р. в Києві була створена Міська управа, у структурі якої почав роботу відділ культури та освіти, із секцією фізкультури та спорту. Відділом керував К. Штеппа, а секцією В. Дуб'янський [15, 31]. Дослідниця Т. Євстаф'єва вказує, що секція була створена 23 вересня 1941 р. і відразу розпочала реєстрацію спортсменів, які залишилися в окупованому Києві [2, 35]. Г Швецов згадував, що «оголошення німецької влади про реєстрацію спортсменів було через 3-4 дні після окупації Києва» [16, 46]. У результаті, були зареєстровані понад 220 осіб, 48 спортсменів зарахували до секції футболу. Із 17 гравців, які брали участь у матчах «Старту», у списку немає лише М. Клименка. Хоча, як стверджує М. Потапенко, у документі бракує одного аркуша з 91 прізвищем, можливо, саме на ньому було вписано прізвище майбутнього «стартівця» [11, 101]. Дещо дивним у цьому переліку є прізвище капітана команди М. Свірідовського. Адже, за його свідченням, він у місто потрапив лише 30 вересня 1941 р. і реєстрацію не проходив. Імовірно, достовірним є твердження В. Гінди про те, що список спортсменів, про яких ідеться, повинен датуватися не вереснем 1941 р., а травнем 1942 р. [6, 26-27].

Серед дослідників і нині немає єдиної думки про дату створення спортивного товариства «Рух», до складу якого спочатку входили майбутні «стартівці». Так, за словами Т. Євстаф'євої, товариство почало створюватися в жовтні 1941 р. і спочатку мало назву «Січ», потім «Український спортивний клуб «Дніпро», спорттовариство «Тризуб», і лише наприкінці 1941 р. називалося «Українське спортивне товариство “Рух”» [2, 35]. Версія дослідниці збігається з розповіддю капітана команди «Старт» М. Свірідовського, який, зокрема, згадував: «Українські націоналісти, за вимогою німецької влади, почали організовувати українську національну спортивну організацію. Була організована “Січ”. Після того як було придушено націоналістичний рух німцями, ця організація “Січ” була перейменована в “Рух”» [14, 11]. В. Гінда зазначає, що в Києві спорттовариство було створене 15 січня 1942 р. На підтвердження своїх слів, він подає дані зі статуту організації, який зберігається в Держархіві Київської обл. [6, 26]. У тренуваннях товариства «Рух» брали участь футболісти М. Свірідовський, М. Гончаренко та Л. Гундарєв, решта «стартівців» не виявила бажання мати справу з націоналістами.

Деякі футболісти не стільки думали про тренування, скільки про те, як вижити в місті, а тому багатьом із них довелося освоювати нові професії. З дослідження Т. Євстаф'євої стало відомо, що М. Коротких та М. Трусевич працювали в їдальні відділу освіти та культури КМУ, там само на посаді електрика перебував М. Путістін. В. Сухарєв працював на залізниці. На роботу в поліцію пішли Л. Гундарєв, А. Ткаченко та Г. Тимофєєв [2, 38]. Згодом, згідно з розповіддю М. Свірідовського, И. Кордик, директор хлібзаводу № 1, через М. Трусевича почав запрошувати колишніх футболістів на роботу. Иому вдалося зібрати на підприємстві дев'ять спортсменів, які пізніше й стали основою команди «Старт» [14, 11].

Т. Євстаф'єва та Є. Панкратов ставлять під сумнів перебування И. Кордика на посаді директором хлібзаводу. Адже в ДАКО зберігається лист від 27 травня 1942 р. директора хлібзаводу № 1 до секції фізкультури та спорту КМУ, в якому зазначено прізвище директора «Чебанюк». Керівник установи просить зареєструвати в КМУ «добровільну футбольну команду заводу» [2, 37; 8, 14]. На підставі цього листа, 27 травня 1942 р. вважається днем заснування команди, яка з червня 1942 р. називатиметься «Старт» і ввійде в історію українського спорту завдяки своїм переможним матчам з окупантами.

Отже, ми переконалися, що останнім часом усе більше з'являється досліджень з історії створення футбольної команди «Старт» в окупованому Києві. Проте, вони не дають остаточної відповіді на всі запитання. Так, неможливо достовірно визначити причини, за яких спортсмени потрапили в окуповане місто, а також чи мали вони зв'язок зі спецслужбами СРСР. Точно не встановлено, за яких умов майбутні «стартівці» влаштувалися на роботу до хлібзаводу № 1. Не сприяє повному висвітленню цих та інших питань інформація, що міститься в документах того часу та спогадах очевидців подій, оскільки вона, здебільшого, суперечлива. Тому слід сподіватися на те, що всі джерела будуть уведені до наукового обігу, а дослідники матимуть змогу заповнити всі лакуни в біографічних відомостях «стартівців» та в історії виникнення легендарної футбольної команди.

Література

1. Євстаф'єва Т. Футбольна команда хлібзаводу № 1 «Старт» і долі її гравців // Київ і кияни: Мат. наук. конф. К., 2008. Вип. 8.

2. Евстафьева Т. Футбольные матчи 1942 года команды «Старт» в оккупированном немцами Киеве и судьбы ее игроков // Бабин Яр. Масове убивство і пам 'ять про нього. К., 2012.

3. Кузьмин Г. Горячее лето сорок второго... // Футбол. 1995. № 13.

4. Пристайко В. Чи був «матч смерті»? Документи свідчать. К., 2006.

5. Летопись Акселя Вартаняна. Футбол в годы войны. Миф о «матче смерти» // Спорт-экспресс. 2007. 2 февраля.

6. Гінда В. Український спорт під нацистською свастикою (1941--1944 рр.). Житомир, 2012.

7. Коломиец А. Правда о «матче смерти» 1942 года в Киеве. К., 2005.

8. Панкратов Е. Матч жизни // Футбол (Спецвыпуск). 2009. № 4.

9. Рабинер И., Франков А. Украинский футбол. Легенды, герои, скандалы в спорах «хохла» и «москаля». М, 2012.

10. Сабалдир В.П. Від матчу смерті до матчу життя. К., 2005.

11. Потапенко М.І. Будинок на Кузнечній. К., 2009.

12. Потапенко М.І. Прихований матч. К., 2009.

13. Держархів Київської обл. Ф. Р-2412. Оп. 2. Спр. 246.

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф. 166. Оп. 3. Спр. 246.

15. Костючок О. Створення і структурна побудова Київської міської управи за часів німецької військової адміністрації // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія «Історія». 2010. Вип. 100.

16. Галузевий державний архів Служби Безпеки України. Ф. 6. Спр. 73185.