Стамбульський напрямок походів українських козаків в першій чверті XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стамбульський напрямок походів українських козаків в першій чверті XVII ст. (на сторінках наукових видань кінця ХІХ - початку ХХ ст.)

Олена Бачинська

Перша половина XVII ст. визначається активною зовнішньою діяльністю українського козацтва: війни з Річчю Посполитою, Московським царством, Молдовою, Кримським ханством. Не виключення становила й Османська імперія. Морські походи на різні міста та фортеці імперії мали значний резонанс в міжнародній політиці та у сучасників тих подій. Наслідками цих походів українського козацтва були війни Османської імперії з Річчю Посполитою, залучення козацтва до військових союзів Західної Європи, участі в Тридцятилітній війні.

Мета даної роботи з'ясувати, які саме документи та точки зору домінували в історичних наукових виданнях конца XIX - начала ХХ ст відносно найважливіших походів на Стамбул, оскільки вони залишаються на сьогодні єдиними відомими в українській науці. На основі аналізу таких періодичних видань, як-то «Киевская старина», «Журнал Міністерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в Историческом Обществе Нестора летописца» та інших, можна твердити, що на сьогодні відомо три походи українських козаків на Стамбул в першій половині XVII ст.: у 1617 р., 1619 р. та 1624 р. основними авторами публікацій були відомі українські та російські історики ВАнтонович, М.Костомаров, В. Істрін, А. Стороженко, М.Маркевич та інші.. Вдалося з'ясувати, що основна більшість публікацій у зазначених виданнях ґрунтуються на одних і тих самих джерелах, прочитання яких у ХІХ ст. та на сучасному етапі відрізняються. Це відкрило нове поле для дискусій, які подані у даній роботі. В наслідок їх аналізу встановлено основних очільників походів, серед них: Дмитро Барабаш, Петро Сагайдачний, Оліфер Голуб або Михайло Дорошенко.

Ключеві слова: Стамбул, морські походи, українське козацтво.

Перша половина XVII ст. визначається активною зовнішньою діяльністю українського козацтва: війни з Річчю Посполитою,

Московським царством, Молдовою, Кримським ханством. Не виключення становила й Османська імперія. Морські походи на різні міста та фортеці імперії мали значний резонанс в міжнародній політиці та у сучасників тих подій. Наслідками цих походів українського козацтва були війни Османської імперії з Річчю Посполитою, залучення козацтва до військових союзів Західної Європи, участі в Тридцятилітній війні. Не зважаючи на важливість та резонансність походів, те хто їх очолював, хід походів, кількість та навіть, наслідки дій козаків залишається недостатньо з'ясованими на сьогодні. Більшість сучасних дослідників спираються на документи та інтерпретації, що були надруковані у наукових виданнях в кінці ХІХ - початку ХХ ст. Мета даної роботи з'ясувати, які точки зору та дискусії, на основі яких документів домінували в цих історичних наукових виданнях відносно найважливіших походів на узбережжя Босфору, й зокрема Стамбул.

В другій половині ХІХ ст. відбувається активізація історичних наукових пошуків з історії України. Формування національних держав в Європі викликало необхідність наукового обґрунтування можливості створення української самостійної держави (з кінця XVIII ст. українські землі входили до складу двох імперій - Російської та Австрійської). Це сприяло зверненню вчених до історії козацтва, що створило одне з перших українських державницьких утворень.

Більшість дослідників друкували свої напрацювання у наукових періодичних виданнях. На основі аналізу таких періодичних видань, як-то в Російській імперії - «Киевская старина», «Журнал Министерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в Историческом Обществе Нестора летописца», в Австро-Угорській імперії - «Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка» тощо, а також в окремих наукових авторських виданнях.

Здебільшого джерелами, що стало основою для цих публікацій стала інформація з документів польських урядовців, зокрема гетьмана Станіслава Жолкевського (1547-1620), опублікованих ще у ХІХ ст.; скарг, що надходили до Речі Посполитої від османських послів або листів султана; постанов польських сеймів; міжнародних угод; з листів і звернень українських гетьманів, які здійснювали походи на початку XVII ст., що частково або повністю опубліковані в виданнях «Жерела з історії України-Руси» (Т.8), «Архив Юго-Западной Росии» (частина 3 та інші) в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. та інших збірках документів. Крім того, активно використовували османську хроніку Мустафи Наімі з видань О.Сенковського та Й.Гаммера Грушевський М. Історія України-Руси. - Т^ІІ. - 1909 (перевидання: К., 1995). - С. 346; Пріцак О. Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 р. // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. -- 1948. --Т. 156. - С. 143 - 144.. Зокрема, щодо цього «одинокого заально приступного» джерела, С.Рудницький зазначив, що до нього треба ставитися досить обережно та критичноРудницький С. Українські козаки в 1625-1630 рр. Критично-історичні розвідки // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. - Львів, 1899. - Т. 31-32. - С.6(242)..

Розглянемо основні серії (групи) походів на Стамбул, що стали предметом досліджень, обговорення та дискусій у зазначених виданнях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Одна перших з серій походів розпочалась походом козаків на околиці Стамбула у 1615 р. (До цього часу у 1614 р. козаки здійснили напади на Трапезунд і Сіноп). В цей рік козаки на 80 чайках здійснили похід на узбережжя між стамбульськими портами Мізевною та Архіокою і спалили їх. Султан був в цей час поблизу «на ловах і сам бачив дим від того козацького вогню». Під час відсічі козакам в полон потрапив керівник турецького флоту. Відповіддю султана був похід кримського хана на українські землі Поділля та Волині. Очільником цієї морської експедиції став один найвідоміших гетьманів українського козацтва Петро Конашевич Сагайдачний. Про цей похід в загальних рисах на сторінках «Чтения в историческом обществе нестора- летописца» подав інформацію історики Іван Каманін, а також Дмитро Яворницький та Михайло Грушевський Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - Львів, 1991 (перевидання 1895). - Т.2. - С.128; Каманин И.М. Очерк гетманства Петра Сагайдачного// Чтения в историческом обществе Нестора-літописця. - 1901. - Кн.15. - Вип 1. - С. 3-32; Каманин И.М. Материалы к «Очерк гетманства Петра Сагайдачного» // Там само. - 1901. -Кн.15. - Вип.3. - С.123-177; Грушевський М. Історія України-Русі. - Т^ІІ. - 1909 (перевидання: К., 1995). - С.353., з посиланням на листи документи польського гетьмана Станіслава Жолкевського. Наступного - 1616 р. великого розголосу набув похід цього гетьмана на м. Кафу, що спричинило в Стамбулі спеціальну нараду з участю полонених козаків і зворотній успішний похід Іскандера-паші на Волошину. В той самий рік козаки знов здійснили похід на Самсун, Трапезунд та інші міста, вдарили і спустошили землі у Босфорі Там само; Брун Ф. Неудачная осада Азова турками в 1641 г. и занятие ими крепости по оставлении оной казаками// Записки Одесского общества истории и древностей. - Т.8. - 1872. - С. 182.. Слід зауважити, що подібні походи козаків на чорноморське узбережжя Османської імперії відбувались в рамках тиску на Річ Посполиту, щоб здобути більше прав і привілеї, а також через економічну складову - здобич. Майже завжди ці походи отримували зворотні відповіді турецьких військ або військ кримського хана.

Популярність гетьмана Петра Сагайдачного в наукових нарисах не викликає сумніву, лише в «Киевской старине» про його діяльність подано п'ять нарисів за авторством провідних істориків ХІХ ст. Володимира Антоновича та Олександра ЛазаревськогоКиевская старина. - 1883. - Т.6, №5. - С.140-145; - 1882. - Т.4, №10. - С.134- 142;1885. - Т.13, №12. - С.684-689; 1886. - Т.14, №1. - С.200-201;1891. - Т.33, №4. - С. 165-167; 1892. - Т.38, №7. - С.117-118..

Дискусії викликав похід на Стамбул 1617 р. В рамках вищезазначеного тиску на Річ Посполиту відбувся цей похід козаків на чолі іншого гетьмана Дмитра Барабаша. Близько 100 козацьких чайок, як зазначають видання, взяли курс на Босфор, спалили та пограбували околиці Стамбулу. Відповіддю султана став прихід османського війська на чолі з Іскандером пашею, та підписана між ним і польським гетьманом Станіславом Жолкевським угоду під Яругою у вересні 1617 р. Більшість її пунктів мали антикозацьку направленість. На виконання підписаної угоди, Річ Посполита мала створити урядову комісію, яка повинна була виробити заходи з приборкання запорожців. Проте, це був значною мірою лише показовим, адже Річ Посполита вже розпочала підготовку до походу на Московське князівство і козаки в цьому поході мали займати одну з ключових ролей. Останнім козаки намагались тиснути на Польщу, щоб залишити за собою право на подальші морські походи Антонович В. Неизвестный доселе гетман и его приказ// Киевская старина. - 1883.

Т.6, №5. - С.140-145; Грушевський М. Історія України-Русі. - Т^П. - 1909 (перевидання: К., 1995). - С.360.. Дискусію в наукових колах викликав не лише сам похід, його достовірність і хід, але й ім'я очільника походу. Довгий час вважалось, що його здійснював так само, як і попередній похід гетьман Петро Сагайдачний. З'ясуванням цих питань на сторінках займались в періодичних виданнях та монографій Володимир Антонович, Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Михайло Максимович, Микола Маркевич та інші Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. - СПб., 1857 (З перевидання 1904 р.: Костомаров М. Богдан Хмельницький: історична монографія. - Дніпропетровськ, 2004.

С.66-67). Максимович М.А. Сказание о запорожском гетмане Петре Конашевиче Сагайдачном // Максимович М.А. Собрание сочинений. - К., 1876. - Т. I. - С. 6;

Маркевич М. Гетьманство Барабаша» // Русский Вестник. - 1841. - №5. - С.468-492; Грушевський М. Історія України-Русі. - С.360..

Інша серія походів «стамбульського напрямку» відома в українській історіографії, і зокрема обговорених у виданнях відбулась 1621 р., коли султан Осман ІІ перебував вже під Хотином і готувався до війни з Річчю Посполитою. Дискусійність питання полягала як в тому, що його походи знов-таки приписували Петру Сагайдачному. Малоймовірність цього полягала в тому, що в цей час Сагайдачний перебував у Києві, а згодом у Варшаві. Там відбувались переговори, щодо умов участі козаків у цій війні з Османською імперією. Більша частина запорожців - 40 тисяч війська - відправилась під Хотин на чолі з гетьманом Яковом Бородавкою.

За свідченнями джерел, інформацію яких з різними варіантами подають в виданнях ХІХ ст. і вони залишаються актуальними й на сьогодні, похід здійснювали козаки, які залишились в Запорозькій Січі та не рушили з більшою частиною військом під Хотин. Ім'я очільника залишається не відомим.

На початку червня 1621 р., коли султан з військом вирушив із Стамбулу, запорозькі козаки напали на турецькі кораблі, що перевозили до Білгорода «облогові гармати, порох, ядра і провіант», і захопили все це. Рухаючись далі, запорожці з'явилися біля турецької столиці, зруйнували один з її фортів, після чого повернули назад. Французький посол в Стамбулі повідомляв, що козацькі чайки дійшли до чорноморської протоки Босфору, знищили Карамусол, попалили тамтешні села. Чутки про напад запорожців на Стамбул і про те, що вони «палять узбережні міста і селища», викликали занепокоєння у турецькому війську. Візири радили султанові повернутися назад до столиці. Під час зіткненні з турецьким флотом, було захоплено декілька чайок з козаками. Їх закатували Грушевський М. Історія України-Русі. - Т.ШІ. - 1909 (перевидання: К., 1995). - С.463.. Д Яворницький помилково називали очільником цього походу майбутнього гетьмана Богдана Хмельницького, окремі датували цей похід 1622 р. очільником якого був отаман Шило Яворницький Д. Вказана праця. - С. 134; Костомаров М. Богдан Хмельницький. - С.70.. документ османський козацтво похід

Запорожці не обмежились нападом на Стамбул. Коли турецька армія перейшла Дунай, одна частина козаків рушили на Трапезунд, а інша - в гирло Дунаю, де проти них було надіслано турецькі галери Там само..

Наступна серія походів козаків на Стамбул в першій третині XVII ст. відбулася у 1624 р. Реальність цих походів і датування обговорювалась в різних наукових виданнях, такими дослідниками, як Василь Істрін, Дмитро Яворницький, Микола Костомаров, Степан

Рудницький Рец.на Истрин В.М. Греческая запись о набеге казаков на Константинополь в начале XVII в. //Киевская старина. - 1898. - Т.62. - № 7-8. - С. 50-52; Костомаров Н.И. Султан турецкий и запорожцы// Русская старина. - 1872. - № 10. - С. 450 - 451. та інші. Обговорення відбувалось навколо дати походу 1623 р. або 1624 р., кількості походів, імені їх керівників. Василь Істрін доводив, що похід відбувся у 1623 р. на основі знайденої ним записки в грецькому рукописі XVII ст., що належала Афонському Іверському монастирю Истрин В.М. Греческая запись о набеге казаков на Константинополь в начале XVII в. // Журнал министерства народного просвещения. - 1898. - № 7. - С. 42-48; Його ж. //Записки Одесского общества истории и древностей. - 1898. - Т.21 (Протоколы. Доклады). - С.51-52.. Зокрема, в ній повідомлялось про 100 чайок козаків, які пограбували усі узбережжя Босфору, взяли чималу здобич, спалили два квартали столиці, але частину з козаків встигли взяти в полон. Михайло Грушевський подає розповідь про три походи: 1622 р., про нього, повідомляв французький посол в Стамбулі: близько 30 чайок з'явилось поблизу міста, руйнували узбережжя Анатолії, взяли багато турецьких кораблів. «чутка про чотири козацькі чайки на Чорному морі лякає турків більше ніж чума в Мореї або Берберії» - продовжував він; 1623 р. - козаки знов підійшли під Стамбул, але похід був не значним. Як пише Михайло Грушевський на основі повідомлень французького посла, у 1624 р. відбулося ще три походи козаків на Стамбул. Вони скористались тим, що турецький флот рушив до Кафи. Один похід в липня з 70-80 чайок, а інший понад 100 чайок, третій - 150. Перший раз було спалино села Буюк-дере, Єнікіой на європейському узбережжі, та Стенію на азійському. Другий раз - козаки три дні стояли на берегах Босфору, пограбували Фарос та інші села, загрожували арсеналу, третій раз - частина флоту через погоду опинилась під Очаковим, а частина - пішла на столицю. Пов'язують ці походи з боротьбою за владу в Кримському ханстві та відповідними діями Османської імперії Яворницький Д. Вказ.праця. - С.134-136; Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.т - С. 513-514.. Подавались різні місяці та числа походів, імена очільників - Дмитро Дорошенко, Оліфер Голуб і Григорій Чорний Грушевський М. Історія України-Руси. - Т^Н. - С. 496, 511, 515, 527. У встановлені датування походів 1624 р. М. Грушевський посилається на розрахунки С.Рудницького в статті: Рудницький С. Козацько-польська війна 1625 р.// Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. - 1897. - Т.17. - С.4.. Сучасні дослідники вважають, що протягом 1624 р. відбувалися три походи. І при з'ясуванні гетьманів, які очолювали козаків називають Оліфера Голуба та Григорія Чорного Леп'явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах XVI - середини XVII ст.// Історія українського козацтва. Нариси у 2-х томах. - Т.1. - К., 2006. - С.340..

1625 р. козаки знов здійснили похід по «стамбульському напрямку», але до самої столиці не дійшли, пограбувавши Синоп та

Трапезунд Яворницький Д. Вказ. праця. - С.136-137; Грушевський М. Вказ. праця. - С.534; Рудницький С. Українські козаки в 1625-1630 рр. Критично-історичні розвідки // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. - Львів, 1899. - Т. 31-32. - С. 19(255).. Як писав С.Рудницький «мешканці передмістя Стамбулу були у великім страху, але козаки завернули на схід, спалили передмістя Трапезунда і мали охоту спалити Кафу» Рудницький С. Козацько-польська війна в Україні 1625 р. // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. - 1897. - Т.17. - С.11.. В подальшому козаки не так активно виходили в море, адже були задіяні у війнах з Річчю Посполитою та Тридцятилітній війні в Європі.

На сьогодні питання про походи козаків на Стамбул набули нового поштовху для досліджень. З'явились переклади нових польських та османських документів, розпочався перегляд вже відомих джерел. Це дало можливість уточнити місцевості, що стали об'єктом козацьких нападів, відкрити дискусію про можливість та достовірність здійснення походів козаками до самого Стамбулу, а не лише на Босфорське узбережжя. Серед робіт, в яких дослідників звернулись до зазначеної проблематики відзначимо публікації В.Остапчук і О.Голенка, П.Саса та С.Плохія та інші Остапчук В., Галенко О. Козацькі чорноморські походи у морській історії Кятіба Челебі «Дар Великих мужів у Воюванні морів» / / Марра Мипйі: Збірник наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. -- Львів, К., Нью-Йорк, 1996. - С. 341-426; Сас П. Воєнний промисел запорозьких козаків (перша половина XVII ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - К., 2007. - №7. - С. 167-196; Сас П. Бій біля острова Тендра під час Хотинської війни між Османською імперією та Річчю Посполитою // Україна в Центрально-Східній Європі. - К.: Інститут історії України, 2010. - №9. - С.60-65; Сас П. Полководець Петро Сагайдачний. - К. , 2014. - 280 с.; Плохий С.Н. Папские дипломаты о черноморских походах запорожцев накануне и в ходе Хотинской битвы //Торговля и мореплавание в бассейне Чёрного моря в древности и средние века. - Ростов-на-Дону, 1988. - С. 101 - 107; Кульчицький О. Українські козаки в османській хроніці «Історія Наїми» як стилістичний код // Мандрівець: наук. журн. - 2013. - № 3. - С. 71-76..

Таким чином, на основі вищезазначеного, дані у наукових видань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. більшість з яких ґрунтуються на одних і тих самих джерелах, прочитання яких у ХІХ ст. та на сучасному етапі не значно відрізняються, можуть бути лише доповнені окремими факти або зміною датування. Це відкрило нове поле для дискусій. Вони точились і точаться на сьогодні в питаннях кількості та датуванні походів, а також їх керманичів. З публікацій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. доповнених сучасними дослідженнями можна виділити три (серії) групи походів: 1615-1617 рр. - пов'язані з здобуттям власних прав козаками перед польською владою і отриманням здобичі; 1621-1622 рр. - пов'язані з Хотинською війною; 1624-1625 рр. - пов'язані з кримськими справами і тиском на польську владу. Основними керманичами їх були - Дмитро Барабаш, Петро Сагайдачний, Оліфер Голуб та Григорій Чорний. Пропонуємо відійти від назви ще другої половини ХІХ ст. «походи на Стамбул (Константинополь)» і визначити їх як «козацькі походи «стамбульського напрямку», адже не завжди козаки здійснювали напади на саму столицю Османської імперії, обмежуючись узбережжям Босфору.

Размещено на Allbest.ru