Депортація народів Криму у часи Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Депортація народів Криму у часи Другої світової війни

Незаконні репресивні акції комуністичного тоталітарного режиму проти населення Кримського півострова розпочалися в перші місяці німецько-радянської війни. Арешти «сумнівних» осіб відбувалися за підготовленими раніше списками. До числа «неблагонадійних» органи НКВС відносили громадян, яких раніше вже репресували за політичними мотивами, а також представників так званих «нелояльних народів» -- німців, болгарів, італійців та румунів. Так, у «Спецповідомленні про хід операції з вилучення ворожих елементів у Кримській АРСР», датованому 6 вересня 1941 р., нарком внутрішніх справ Автономної Г. Каранадзе повідомляв начальникові 2-го управління НКВС СРСР, комісарові державної безпеки 3-го рангу П. Федотову про те, що з початку нападу Німеччини на Радянський Союз унаслідок «чистки оборонних об'єктів [...] від соціально-чужого і політично підозрілого елементу» заарештовано 370 осіб (у містах -- 200, у селах -- 170 чол.). Найбільш чисельною групою серед затриманих були німці -- 198 особи (на 10 вересня кількість заарештованих осіб німецької національності зросте до 225 чол.). Далі ішли росіяни -- 104 особи; татари -- 22 особи; євреї -- 19; болгари -- 7; поляки -- 4; румуни -- 3; греки -- 3 (на першу декаду верес- ня1941 р. в тюрмах НКВС перебувало 10 греків; іранці -- 3; італійці -- 2; угорці та австрійці -- 2; чехи -- 1. Переважну частину заарештованих жителів півострова було звинувачено у пронімецьких настроях та «шпигунстві» на користь держав-сателітів ІІІ Рейху.

Стрімкий наступ вермахту змусив центральний апарат НКВС СРСР у серпні 1941 р. ухвалили рішення про негайну евакуацію всіх заарештованих кримчан до Іркутська. Разом із репресованими до Іркутської тюрми прибула і група слідчих на чолі з начальником слідчого економічного відділення НКВС Криму молодшим лейтенантом держбезпеки Голкіним, яка отримала наказ у найкоротші терміни завершити слідчі дії і належним чином оформити справи для направлення їх до суду. Проте розгляд справ на 390 ув'язнених затягнувся до березня 1942 р. Причиною затягування слідства начальник слідчого відділення ЕКО НКВС Криму Голкін мотивував «відсутністю належної документації антирадянської діяльності, що проводилась обвинуваченими, в результаті чого необхідно було активно займатися внутрішньо-камерною агентурною роботою, що природно відволікало від безпосередньо слідчої роботи». Аргументи стосовно невиконання завдання у визначений строк, наведені Голкіним у «Доповідній записці про проведену роботу у справах ув'язнених, евакуйованих в Іркутську тюрму» на ім'я народного комісара внутрішніх справ Кримської АРСР Г. Каранадзе є ще одним підтвердженням думки про те, що в початковий період війни репресії здійснювалися у превентивному порядку. Відсутність реальних доказів у «антирадянської агітації», «причетності до агентури іноземних розвідувальних та контррозвідувальних органів» переважної частини заарештованих жителів півострова не завадила слідчим на 13 березня 1942 р. оформити справи на 351 чол. для передачі у суд та Особливу нараду при НКВС СРСР.

Одночасно з «викриттям антирадянських та підозрілих елементів» на початку війни у Криму набули поширення й етнічні чистки. У відповідності з постановою союзного уряду від 15 серпня 1941 р. було розпочато суцільне виселення німецького населення Кримської АРСР до Орджонікідзевського краю. Перший етап операції тривав з 15 по 22 серпня 1941 р. З обставинами депортації радянських німців із півострова знайомить доповідна записка наркома внутрішніх справ Кримської АРСР Г. Каранадзе, надіслана секретареві Кримського обкому ВКП(б) В. Булатову на початку вересня 1941р. У ній, зокрема, зазначалося: «Для проведення операції по евакуації обкомом ВКП(б) і нами (органами держбезпеки -- Авт.) було надіслано на місця відповідальних працівників, які за участі міськкомів, райкомів ВКП(б) і ВЛКСМ та райрад із залученням партійно-радянського активу провели всю цю роботу в основному 22^ІІІ ц/р. Усього евакуйовано німецького населення та осіб, родинно пов'язаних із німцями, інших національностей (росіяни, поляки, татари, одружені з німкенями та навпаки) 59 744 чол. Усі евакуйовані були повантажені в 1299 вагонів і направлені без охорони в Орджонікідзевський край -- у супроводі виділених нами, райкомами ВКП(б) і райрадами начальників ешелонів. На кожний вагон було виділено з числа евакуйованих старост [...] У ряді районів евакуації підлягали цілі села та колгоспи. Для організації догляду за худобою, охорони залишеного майна та проведення поточних робіт було виділено колгоспників -- росіян, татар, євреїв із суміжних колгоспів. Спочатку новина про евакуацію стривожила німецьке населення, мали місце факти відмови, панічні та провокаційні розмови (поповзли чутки: «Німців повезуть морем і там всіх потоплять» -- Авт.). Після проведеної відповідної роз'яснювальної роботи з залученням німців з числа партійно-комсомольського та радянського активу населення розпочало підготовку до евакуації і протягом однієї доби було готове до відправки».

Насправді «евакуація» німців проводилася поспіхом, із багатьма «технічними ускладненнями»: громадянам «забули» повідомити, куди і чому їх вивозять, скільки часу вони пробудуть у дорозі, який запас провіанту треба мати з собою. Крім того, один зі спецешелонів, в якому перебували депортовані німці, 28 серпня 1941 р. поблизу станції Ізобільна зазнав аварії, внаслідок чого постраждало 40 осіб.

Другий етап «евакуації» представників «неблагонадійної нації» з Криму (за планом -- близько 1500 осіб) органи держбезпеки перенесли на більш пізній термін через нестачу залізничного транспорту. Згідно з офіційними даними, чергова фаза розпочалася 8 вересня 1941 р., а завершилася вже наступного дня. Цього разу в спецвагонах, що попрямували вглиб країни, опинилося 1440 етнічних німців. Таким чином, упродовж серпня -- вересня 1941 р. до Орджонікідзевського краю було депортовано 61 184 особи німецької національності (за іншими даними -- 65 тис. німців).

Наступна етнічна чистка в регіоні припала на січень 1942 р., після успішно проведеної Керченсько-Феодосійської десантної операції, в ході якої було витіснено німецько-румунські війська з Керченського півострова. У донесенні заступнику наркома оборони СРСР, армійському комісару 1-го рангу Л. Мехлісу від 31 січня 1942 р. нарком внутрішніх справ Кримської АРСР Г. Каранадзе рапортував: «Відповідно до ваших вказівок, нами за один день, упродовж 29 січня 1942 р., завершено операцію з вилучення та виселення італійського населення, що проживало на Керченському півострові. Виселено за межі Криму (в Казахстан -- Авт.) 135 італійських родин, усього -- 416 чол.: чоловіків -- 97, з них італійців -- 76, жінок --162, дітей -- 154, з них італійців -- 136. Усього італійців -- 336 чол., росіян та інших національностей -- 80 чол., що є членами родин».

Згодом дані про виселених італійців -- громадян СРСР було уточнено. У «Звіті про роботу НКВС Криму на Керченському півострові за період з 1 січня по 14 травня 1942 р.» вказувалось вже про депортацію 138 італійських родин, чисельністю 438 чоловік . Услід за італійцями, упродовж 4-10 квітня 1942 року, змушені були залишити Керченський півострів і переселитися до Казахстану та Туркменської РСР 202 іноземних підданих греків і турок. Останніх органи держбезпеки заарештували до «державно небезпечних елементів» згідно з директивним листом № 157 Л. Берії від 4 квітня 1942 р., в якому вказувалось управлінню НКВС по Краснодарському краю і Керчі «негайно розпочати очищення Новоросійська, Темрюка, Керчі [...] від антирадянських, чужих і сумнівних елементів».

Процесу примусового виселення з Керченського півострова «соціально- небезпечного елементу» передувала підготовча робота працівників НКВС, у ході якої впродовж лютого -- березня 1942 р. було уточнено списки осіб, що підлягали арешту (126 чол.) та виселенню (894 сім'ї). Брак транспортних засобів призвів до переносу операції з 10 на 11 квітня 1942 р. Сама акція «зачистки» прифронтового району від «неблагонадійних» тривала всього 12 годин. За короткий проміжок часу, із 5-ї год. до 17-ї, карально-репресивні органи заарештували 73 особи і виселено 779 сімей, загальною кількістю 2129 чол.

Наступні масові кампанії «етнічних чисток» у Криму відбулися у травні -- червні 1944 р., відразу після звільнення півострова від гітлерівських окупантів. На відміну від превентивних депортацій «неблагонадійних» національностей у початковий період війни, масове виселення кримчан навесні -- улітку 1944 р. здійснювалося на солідарній основі -- як покарання цілих народів за «співпрацю» окремих їх представників з окупаційним режимом.

Заходи органів НКВС щодо «очищення» території Кримської АРСР від «антирадянських елементів» торкнулися в першу чергу кримських татар. Спираючись на постанову Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. №5859 сс «Про кримських татар», співробітники силових відомств у ході військової операції 18 травня 1944 р. депортували за межі Криму 180 014 осіб кримськотатарської національності.

Одночасно з виселенням із півострова татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за №5984сс від 2 червня 1944 р., підлягали депортації «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар. Упродовж кількох червневих днів 1944 р. органи НКВС виселили з Криму на спецпоселення в Гур'євську (нині Атирауська, Казахстан), Молотовську (нині Пермська), Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР усі сім'ї греків, вірмен та болгар у кількості 38 455 осіб (з них: греків -- 16 006, вірмен -- 9821, болгар -- 12 628).

Депортованих із Криму було віднесено до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов'язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення -- 20 років каторжних робіт.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму було скасовано лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для кримських греків, болгар, вірмен) і від 28 квітня 1956 р. (для кримських татар). Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР, хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців із Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Обмеженість та непослідовність прийнятих у 2-й половині 1950-х рр. нормативних документів, які повністю відкидали національну самобутність кримських татар, спричинили піднесення кримськотатарського національного руху -- самовідданої та послідовної боротьби нескореного народу за повернення на свою історичну Батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих йому Конституціями СРСР та УРСР.

Новий етап подолання наслідків депортації народів Криму було започатковано наприкінці 1980 -- на початку 1990-х рр. в умовах перебудови радянської командно-адміністративної системи та руйнації СРСР. 14 листопада 1989 ВР СРСР ухвалила декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпечення їхніх прав». Згодом з'явилася низка нормативних актів, зокрема закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. та закон РРФСР «Про реабілітацію репресованих народів» від 26 квітня 1991 р., які передбачали пільги для депортованих, виділення коштів для тих, хто висловив бажання повернутися на старі місця проживання. Упродовж 1990-2010 рр. питаннями, пов'язані з депортацією народів Криму, опікувався Державний комітет України у справах національностей та міграції.

Як депортували кримських татар у 1944 р.? 11 травня 1944 р. ДКО СРСР видав постанову «Про кримських татар», в якій детально розписувався механізм депортації корінних мешканців Криму. Як це було практично завжди, акцію наказувалося виконати «сталінськими» темпами -- до 1 червня, а в її ході виселити всіх (!) татар з території Криму і розмістити їх в Узбецькій РСР.

Спецпереселенцям дозволялося взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і продовольство в кількості до 500 кг на сім'ю. Майно, будівлі, надвірні господарські споруди, меблі, присадибні ділянки слід було передати місцевим органам влади, усю продуктивну й молочну худобу, домашню птицю -- органам Наркомм'ясомолпрому, сільгосппродукцію -- Нар- комзагу СРСР, коней та іншу робочу худобу -- Наркомзему СРСР, племінну худобу -- Наркомрадгоспів СРСР. Прийом худоби, зерна, овочів, інших видів сільськогосподарської продукції належало здійснювати з виписуванням обмінних квитанцій на кожен населений пункт і кожне господарство. НКВС СРСР, Наркозему, Наркомм'ясомолпрому, Наркомрадгоспів та Наркомзагу СРСР доручили до 1 липня надати до РНК СРСР пропозиції про порядок повернення за обмінними квитанціями спецпереселенцям прийнятих від них худоби, домашньої птиці та сільськогосподарської продукції. Для організації цієї роботи на півострів прибула спеціальна урядова комісія.

Транспортування депортованих покладалося на Наркомат шляхів сполучення СРСР за окремим графіком. Наркомат здоров'я СРСР мав надати для кожного ешелону одного лікаря і двох медичних сестер з відповідним запасом медикаментів та забезпечити медико-санітарне обслуговування спец- переселенців у дорозі. Наркомату торгівлі СРСР належало організувати щоденне гаряче харчування і кип'яток на маршрутах.

Партійно-радянське керівництво Узбецької РСР зобов'язувалося прийняти і розмістити в радгоспах, селищах, колгоспах, підсобних господарствах, на підприємствах і в заводських селищах для використання в сільському господарстві та промисловості 140-160 тис. кримських татар. У кожній області УзРСР формували спеціальні комісії, а в районах -- «трійки», на які покладалась відповідальність за прийом і розміщення спецпоселенців, залучення гужового транспорту для їх перевезення до місць розселення, наділення присадибними ділянками, надання допомоги будівельними матеріалами для зведення житла. Водночас у районах розселення спецпоселенців створювалися спецкомендатури НКВС для нагляду за цим «контингентом».

Сільгоспбанк зобов'язувався надавати спецпереселенцям позики у сумі до 5000 руб. на сім'ю терміном на 7 років для зведення житла на новому місці. Наркомзаг СРСР мав передати до Узбецької РСР певну кількість борошна, круп та овочів для розподілу серед спецпоселенців рівними частинами впродовж червня, липня і серпня 1944 р. на безоплатній основі (в рахунок прийнятих від них у місцях виселення сільськогосподарської продукції та худоби). Наркомат фінансів СРСР повинен був асигнувати на проведення цих заходів 30 млн. руб.

20 травня 1944 р. заступник наркома державної безпеки СРСР Б. Кобу- лов та заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров повідомляли Л. Бе- рії про наслідки операції. Її було проведено за два дні й завершилася вона 20 травня о 16-й годині. 180 014 кримських татар 67 ешелонами вивезли у східні райони країни. Крім того, райвійськкомати Криму мобілізували 6000 татар призивного віку, які за нарядами з Головупраформу Червоної армії вивозилися до міст Гур'єв, Рибінськ, Куйбишев. За вказівкою Л. Берії, 8000 осіб (з них 5000 становили татари) спрямовувалися в розпорядження тресту «Московвугілля».

Таким чином, загалом із Кримської АРСР було вивезено 191 044 осіб татарської національності.

Під час депортації татар було заарештовано 1137 осіб «антирадянського елементу», а всього за час операції з виселення звинувачених у «колабо- рації» -- 5989 осіб. У цей час було вилучено 10 мінометів, 173 кулемети, 192 автомати, 2650 гвинтівок, 46 603 шт. боєприпасів, а за весь період акції з депортації мешканців півострова різних національностей -- 49 мінометів, 622 кулемети, 724 автомати, 9888 гвинтівок, 326 887 шт. боєприпасів. Як доповідали в Москву виконавці, у ході операції жодних ексцесів не виникало.

Депортації охопили також представників інших етнічних груп, які населяли Кримський півострів. Згідно з постановою ДКО від 2 червня 1944 р., примусовому виселенню підлягали болгари, греки та вірмени, постановою від 24 червня 1944 р. -- місцеві мешканці Криму турецького, грецького, іранського підданства, які мали прострочені паспорти інших держав. До Ферганської області УзРСР у відповідністю з останнім документом було вивезено 3652 особи (3531 -- грецького, 105 -- турецького, 16 -- іранського підданства).

А загалом у момент прибуття на спецпоселення було взято на облік виселених із Криму 228 392 особи, з них -- 224 740 згідно з постановами від 11 травня та 2 червня 1944 р.

Ще одним специфічним контингентом спецпереселенців з Криму стали жінки, звинувачені у зв'язках з окупантами. Найбільша партія їх була одночасно покарана саме у Криму. 7 травня 1944 р. Б. Кобулов та І. Сєров звернулися до Л. Берії щодо дозволу виселити з Криму, окрім інших контингентів, «близько 1000 повій, які проживали на курортах і в містах Чорноморського узбережжя». Цю акцію було реалізовано, хоча й не відомо, в яких масштабах.

Уже після смерті Й. Сталіна, у липні 1953 р., міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов звернувся до голови Ради Міністрів СРСР Г. Маленкова з клопотанням розглянути питання про скасування довічного спецпоселення для окремих категорій засланих, у тому числі й жінок, депортованих із Криму «за зв'язки з окупантами». Тоді цю пропозицію проігнорували. Цих жінок почали поступово звільняти, з травня 1955 р., водночас забороняючи більшості з них проживання в режимних місцевостях.

Технології депортації величезних мас громадян було апробовано ще в довоєнні роки, вони стали одним із найбільш одіозних засобів терору більшовицької верхівки держави проти власного народу. З огляду на міжнародне право їх кваліфікують як злочини проти людства. Депортації супроводжувалися порушенням усіх громадянських прав мешканців Кримського півострова, спричинили масовий посттравматичний синдром і соціально-економічні наслідки, які залишаються не подоланими й донині.

Яких втрат зазнали кримські татари в роки Другої світової війни? Упродовж тривалого часу ідеологічно заангажовані радянські автори у засобах масової інформації та наукових виданнях наполегливо тиражували і популяризували тезу про суцільну «зраду» кримських татар. Водночас замовчувалися факти опору кримськотатарського народу нацистькому окупаційному режиму в 1941-1944 рр. у Криму. Залишалися невідомими приклади мужності й звитяги представників кримськотатарського народу, які боролися з ворогом у складі частин та з'єднань Червоної армії, партизанських загонів, підпільних організацій. Відомо, що з 560 тисяч кримських татар, які проживали на території СРСР, 137 тис. було мобілізовано до Червоної армії, 56 тис. із них загинуло до 1944 р. в боротьбі з гітлерівцями.

Теза про те, що кримські татари вкрай вороже ставилися до радянської влади та масово співпрацювали з нацистами, лягла в основу спільного наказу наркомів внутрішніх справ СРСР Л. Берії та держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів» від 12 квітня 1944 р. Хоча кримські татари у цьому секретному документі прямо й не згадувалися, під поняттям «очищення території» від «зрадників Батьківщини і запроданців, активних пособників і ставлеників німецько-фашистських окупантів» малося на увазі завдання удару в першу чергу проти них. Для виконання цього завдання до Криму було направлено 5 тис. оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР. Крім того, до секретної операції залучалося 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Зараз ретельно готувався. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо ознайомитися зі спецповідомленнями начальника 2-го оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму І. Піяшева, начальника Феодосійського оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму Г. Бежанова, начальника Сімферопольського оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму І. Шередеги. Наприкінці квітня -- на початку травня 1944 р. вони інформували керівництво НКВС--НКДБ щодо національного складу окремих районів півострова. Надалі всі крапки над «і» розставила постанова Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 р., підписана Й. Сталіним. Згідно з нею, визначалося: «1. Всіх татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов'язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 р.». Водночас, керівництво НКВС та НКДБ СРСР вважало за можливе завершити всю операцію з депортації кримських татар достроково -- до 18-20 травня. «Підвищені зобов'язання» було виконано. Згідно з графіком, операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Проте, як стверджують очевидці, в окремих селах та містах (Сімферополь, с. Ак-Баш Акмечетського району та ін.) акція з виселення корінного народу набула обертів уже пізно ввечері 17 травня. 20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що заплановану операцію завершено о 16-й год. 20 травня. В її ході було депортовано 180 014 осіб. Якщо врахувати кількість мобілізованого Головним управлінням формування Червоної армії спецконтингенту, направленого на провідні промислові об'єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191 044 особи.

Наведена в офіційних документах статистика викликала сумніви серед дослідників. Так, А. Наберухін полемізував із тими, хто стверджував, що операція з виселення кримських татар пройшла без «ексцесів» і не призвела до численних людських втрат, як це мало місце з іншими депортованими народами. За підрахунками А. Наберухіна, дорогою до Узбекистану померла не 191 особа, як подавалося в офіційній звітності, а 7889. Обстоюючи свої висновки, автор писав: «Останню цифру -- 191 чол. -- наймовірніше, штучно «вирахували» обліковці з НКВС чи НКДБ, як одну тисячну (0,1%) від офіційного числа всіх завантажених на залізничних станціях Криму -- 191 044 чол. Насправді ж людські втрати становили не менш, як 4,1% (7889 чол. від 191 044 осіб), тобто в офіційній, навіть закритій статистиці вони були зменшені принаймні в 40 разів».

Перші 7 ешелонів із кримськими татарами прибули до Узбекистану 1 червня 1944 р., наступного дня -- 24, 5 червня -- 44, 7 червня -- 54 ешелони. 8 червня керівництво НКВС Узбекистану повідомило наркомові внутрішніх справ Л. Берії про те, що прийняття ешелонів зі спецпоселенцями з Криму зевершено. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 275 сімей кримських татар. Географія розселення виглядала так: Ташкентська -- 56 641, Самаркандська -- 31 604, Андижанська -- 19 773, Ферганська -- 16 096, Наманганська --13 431, Кашкадар'їнська -- 10 012, Бухарська -- 4047 чол. Переважну більшість кримських татар було направлено в колгоспи (87 116) і радгоспи (30 315). Інші поповнили підприємства та новобудови (34 173). Проте проблему працевлаштування виселених удалося розв'язати лише за три роки.

В умовах спецпоселення кримськотатарський народ зазнав значних і непоправних втрат, які на основі наявних архівних джерел не піддаються точним обрахункам. Так, актив кримськотатарського національного руху, міжнародні правозахисні організації стверджують, що в умовах спецпоселення загинуло 46,2% кримських татар. Водночас за даними відділу спецпоселень НКВС, у «період з 1.07.1944 по 1.07.1945 рр. в Узбекистані померло 22 355 спецпоселенців -- кримських татар».

Значними були й матеріальні втрати, яких зазнав кримськотатарський народ у процесі масової депортації. Після виселення обліком конфіскованого майна займалася комісія РНК СРСР. Вона нарахувала 25 561 будинок, 15 000 дворових забудов, 18 736 земельних наділів, на яких зростало 130 тис. кущів винограду і 110 тис. плодових дерев. Крім того, було взято на облік 15740 голів великої рогатої худоби, 44 276 овець та кіз, 4450 коней, 3916 бджолосімей і 11 311 птахів. Більшу частину вилученого майна було передано до державних установ або реалізовано населенню. За твердженням керівного ядра кримськотатарського національного руху, кримські татари втратили майна на 537 млн руб. колективної та 2,4 млрд руб. особистої власності. За відомостями, поданими Раді Безпеки ООН в 1973 р., кримські- татари втратили 25 млн книг, підручників, посібників, обладнання 861 школи, 263 клуби, фонди 180 бібліотек. Подібні факти переконливо свідчать про бажання сталінського режиму не лише позбавити кримськотатарський народ своєї Батьківщини, а й відлучити від власної історії, культури, багатовікових традицій.

Які соціальні, економічні, етноконфесійні та політичні наслідки мала війна для кримського соціуму? В офіційних документах ідеться про те, що населення півострова скоротилося в 3,4 рази. Так, з мобілізованих міськвійськкоматом Сімферополя на фронтах загинуло 7831 чол. Поіменний підрахунок розстріляних мешканців міста виявив 1495 осіб, з яких 1157 -- це жертви геноциду -- євреї, кримчаки, цигани. Усі інші -- або активні учасники Опору, або заручники.

Загалом по Криму було розстріляно, знищено в таборах і в'язницях 135 177 радянських громадян. Крім того, окупаційна влада відправили до Німеччини найбільш працездатну частину населення -- 85 447 осіб. У Керчі на момент вступу радянських військ залишалося тільки 11 місцевих жителів, у Севастополі -- 1% від довоєнної кількості населення.

У радянську добу було прийнято всі завдані збитки покладати на окупантів. Насправді, причинами величезних матеріальних втрат стали різні чинники. Одним із них слід уважати організовану евакуацію промислових підприємств, обладнання, транспорту, а також установ освіти культури, охорони здоров'я тощо. 26 серпня 1941 р. Рада з евакуації дозволила Раднар- кому Кримської АРСР утворити у Сімферополі евакопункт 1-го класу, а у Севастополі, Керчі, Євпаторії, Феодосії та Джанкої -- 2-го класу. Передбачалося вивезти 85 тис. робітників і службовців, причому 35 тис. -- залізницею і решту -- морем. Сільські жителі в розрахунок не бралися. Вони якщо й рятувалися, то разом із худобою. Її вивезли в набагато більшій кількості -- 700 тис. голів. Секретар обкому В. Булатов згодом дуже шкодував, що не вдалося вивезти трактори та сільгоспреманент. Близько 4 тис. тракторів так і залишилися невідправленими в Керчі. Оскільки евакуація здійснювалася в основному морським транспортом, вона супроводжувалась великими втратами. Тільки на потопленому гітлерівцями теплоході «Вірменія» загинуло 3 тис. осіб. Було вивезено консервні заводи Сімферополя, Керченський суднобудівний, завод імені Орджонікідзе, метзавод імені Войкова. Втрачено багато культурних цінностей. Лише в останній момент удалося врятувати картинну галерею Айвазовського і Севастопольську панораму. Під час переправи через Керченську протоку загинула частина документів Кримського державного архіву.

Відступаючі радянські війська знищували промислові об'єкти, а також устаткування і майно, яке з різних причин не могли вивезти. Напередодні залишення міст співробітники НКВС мінували і підривали все, що могло бути використане окупантами. У Сімферополі таким чином вивели з ладу електростанцію, консервний завод імені Кірова, «Пасаж» та інші підприємства й заклади. депортація репресивний кримський

Своєю чергою відступаючі німецько-румунські війська також усе знищували. Завдяки зусиллям підпільників Сімферополя немало підготовлених до вибуху об'єктів вдалося урятувати. Плюндрувалися села, жителі яких співпрацювали з партизанами. Цей процес почався в 1942 р. знищенням карателями грецького села Лаки і тривав до кінця окупації. Лише у січні 1944 р. зникли села Аргін, Баксан, Казал, Кутур, Нейман, Ефендікой.

Із Криму було вивезено 77 паровозів, 17 848 автомобілів, 642 трактори. У 3,7 рази скоротилося поголів'я худоби, у 5,2 рази -- коней. Загальний обсяг завданих півострову збитків оцінювався в 20 млрд руб., у тому числі безпосередньо майно громадян -- у 4,7 млрд.

Війна та репресивна політика окупантів і радянських властей завдали непоправної шкоди міжнаціональним відносинам. В атмосфері масового психозу і шпигуноманії у серпні 1941 р. з Криму було вислано 50 тис. німців і 10 тис. австрійців, угорців, італійців, румунів. Після звільнення півострова від окупантів було депортовано 183 155 кримських татар. Потім на спецпо- селення відправили 9621 вірменина, 12 422 болгарина, 15 040 греків, 1119 німців, 3652 підданих інших держав. Масового розмаху набуло мародерство, грабунки покинутих жител.

Виправдовуючи свої дії, влада запустила механізм пропаганди, звинувативши депортовані народи у «зраді Батьківщині», що на багато десятиліть породило роз'єднаність і взаємну недовіру серед населення. Втративши корінних мешканців, які вміли господарювати у специфічних природно-кліматичних умовах півострова, кримська економіка почала різко занепадати.

Як жили кримські татари в місцях поселення після депортації? Становище депортованих визначалося багатьма документами й, у першу чергу, постановою ДКО від 11 травня 1944 р. «Про кримських татар», де їх розглядали як «спецпоселенців». 24 липня 1944 р. з'явилася директива НКВС СРСР «Про з'єднання розрізнених родин кримських татар»; 9 серпня -- «Про з'єднання розрізнених родин кримських болгар, греків та вірме- нів». Упродовж 1944-1945 рр. із 31 209 взятих на облік розрізнених сімей спецпереселенців з Північного Кавказу, Криму, Грузії та Калмикії вдалося об'єднатися 27 810 родинам.

26 лютого 1944 р. вийшла директива НКВС СРСР «Про зняття з загальновійськового обліку спецпереселенців і про вилучення в них військових квитків», а 30 липня -- «Про взяття на облік спецпоселень демобілізованих із Червоної армії калмиків, карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар, болгар, греків, вірменів, які прибувають до сімей у місця поселень». У військах видали накази про звільнення з лав Збройних сил представників цих народів. Їх спрямовували на спецпоселення. Репресії торкнулися рядового, сержантського і молодшого командного складу. Показове те, що старших офіцерів-політпрацівників відправляли на спецпоселення, а старших офіцерів, які не були політпрацівниками, -- ні. У всіх колишніх військовослужбовців вилучали військові квитки, замість яких їм видавали спеціальні довідки. Цим людям заборонялося носити погони, вогнепальну та холодну зброю.

Соціальний статус кримськотатарських спецпоселенців визначав комплекс нормативно-правових актів: розпорядження РНК СРСР №9452-р від 30 квітня 1944 р. «Про наділення присадибних ділянок спецпереселенцям»; постанова уряду №627-176цт від 29 травня «Про передачу худоби і продзерна спецпоселенцям карачаївцям, чеченцям, інгушам та іншим в обмін за прийняту від них худобу і зерно в місцях виселення»; розпорядження РНК СРСР №13287-рс від 20 червня «Про навчання дітей спецпоселенців російською мовою»; постанова ДКО №6600 від 25 вересня «Про розрахунки зі спецпоселенцями з Криму за прийняті від них у місцях попереднього проживання зерно, худобу, птицю, шерсть та шкіряну сировину і заходи допомоги з їх найшвидшого господарсько-побутового облаштування».

Станом на 5 вересня 1944 р. на підприємствах вугільної, нафтової, лісової промисловості, кольорової та чорної металургії, будівництва, хімічної й паперової промисловості, а також НКВС СРСР працювало 35 тис. кримських татар. Більшість депортованих була зайнята у сільському господарстві.

Державні фінансові органи видавали спецпереселенцям грошові позики на початкове господарське облаштування. Згідно з п. 4 постанови ДКО від 11 травня 1944 р. «Про кримських татар», Сільгоспбанк зобов'язувався видати спецпереселенцям, яких вивозили в Узбецьку РСР, позику на зведення будинків та господарське облаштування у сумі до 5 тис. руб. на сім'ю терміном на 7 років.

Система розрахунків зі спецпоселенцями за конфісковану в них власність під час депортації була доволі складною. Уявлення про те, як виписувалася процедура компенсації, дає зміст постанови ДКО від 25 вересня 1944 р. «Про розрахунки зі спецпоселенцями з Криму за прийняті від них у місцях попереднього проживання зерно, худобу, птицю, шерсть та шкіряну сировину...».

З вартості майна депортованих відразу вирахували витрати на їх харчування дорогою до місця призначення. За підрахунками властей, на продзабезпечення вивезених кримських татар, а також болгар, греків та вірменів, було витрачено 5730 т зерна. У ході розрахунків за залишену у Криму худобу, що у живій вазі оцінювалась у 3389,7 т, відрахували 1146 т як еквівалент 5730 т збіжжя. Решту 2243,7 т спецпоселенці могли отримати не м'ясом, а на 80% -- зерном і на 20% -- картоплею з розрахунку 10 т картоплі чи 5 т зерна за 1 т живої ваги худоби.

Дослідники вказують, що встановлена на маршрутах депортації норма харчування значно перевищувала норми для в'язнів ГУЛАГу та німецьких військовополонених, що дало можливість уникнути великої смертності в дорозі. Так, зі 151 720 кримських татар, яких транспортували у травні 1944 р. до Узбекистану, згідно з актами прибула 151 529 осіб, померла в дорозі 191 особа (0,13%).

Упродовж 1944-1945 рр. у порядку компенсації за худобу, сільгосп- продукти і майно, прийняті від спецпоселенців за місцем їх попереднього проживання, 153 909 сімей (усього на 1 грудня 1945 р. налічувалося 235 778 родин спецпоселенців -- із Криму, Північного Кавказу, Калмикії, Грузії) одержали худобу: 89 378 телят, 265 291 голову овець та кіз; 463,5 т шерсті, 5437 великих шкур та 83 827 овечих шкур для пошиву одягу. Радгоспам, в яких розселялися депортовані, надали 31 293 голови робочої худоби і 2702 голови великої рогатої худоби. Для особливо нужденних надавали безповоротну грошову допомогу загальною сумою 15,4 млн руб. (на переконання радянського керівництва, це було еквівалентом вартості вилучених у депортованих у місцях їх попереднього проживання верблюдів, бджолосімей і садів). Крім того, спецпоселенцям у формі матеріальної допомоги було видано 680 тис. м бавовняних тканин, 141 т шерсті, 3000 великих шкур, 30 000 овечих шкур, 132 т господарського мила.

У порядку компенсації за конфісковане під час виселення зерно цій частині спецпоселенців (із Криму, Північного Кавказу, Калмикії, Грузії) у 1944-1945 рр. було надано 25 674 т продовольчого зерна, 17 029 т борошна, 3904 т ячменю, 5901 т круп, 5017 т картоплі, 616 т овочів, 321 т фруктів. У 1945 р. «у порядку продовольчої допомоги» спецпоселенці одержали можливість купити за готівку 1200 т продзерна, 8765 т борошна, 2631 т круп, 126 т цукру.

За цими зовні солідними цифрами криється грабіжницька політика властей. Масштаби матеріальної «підтримки» депортованих із боку держави приховували тільки бажання запобігти їх масовому вимиранню. Однак надзвичайно складні обставини адаптації та умови матеріально-побутового характеру спричинили високий рівень захворювань і летальності. Натомість керівництво СРСР і тоді, і пізніше випромінювало впевненість, що воно цілком розрахувалося зі спецпоселенцями за реквізовану власність.

Демографічну ситуацію на місцях спецпоселення ілюструють такі дані. На початок 1945 р. тут налічувалося 208 828 депортованих із Криму. На початок квітня того року прибуло 884 особи (218 -- нових, 31 -- з місць позбавлення волі, 58 -- повернено зі втеч, 557 -- народилося); вибуло 5210 осіб (414 -- звільнено, 4463 -- померло, 145 -- втекло, 188 -- вибуло в місця ув'язнення). Отже, смертність перевищувала народжуваність у 7,7 рази.

У середовищі депортованих органи держбезпеки звичними методами насаджували свою агентуру та мережу інформаторів. Станом на 1 березня 1945 р. у Молотовській області серед 20 226 спецпоселенців із Кримського півострова агентурно-інформаторська інфрастуктура налічувала 519 осіб (502 -- інформатора, 12 -- агентів, 5 -- резидентів), на території Узбецької РСР -- 2730 осіб (відповідно 2633, 82 і 15). У зв'язку з тим, що більшість етнічних груп, які стали об'єктом депортацій, за релігійною належністю були мусульманами, саме на духівництво цієї конфесії спрямували вістря своїх зусиль органи держбезпеки та внутрішніх справ. Наприкінці 1945 р. в Узбекистані НКВС мав у цьому середовищі 16 агентів і 23 інформатори.

Тисячі депортованих за доведеними і необґрунтованими звинуваченнями було заарештовано й засуджено. Від вересня 1944 до жовтня 1945р р. до кримінальної відповідальності притягнули 13 тис. спецпоселенців, із них 3394 -- за втечі, 1575 -- «за антирадянську агітацію», 818 -- за «зраду Батьківщині», 566 -- за бандитизм, 81 -- за «шпигунство», 49 -- за терор, 19 -- за шкідництво, 11 -- за диверсії, решту -- за інші злочини.

Правовий статус депортованих визначало декілька документів різних органів влади, однак у найбільш концентрованому вигляд він проступає в постанові РНК СРСР від 8 січня 1945 р. «Про правове становище переселенців». Вона заслуговує на те, аби навести його текст повністю:

«Спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, за винятком обмежень, передбачених цією постановою.

Усі працездатні спецпоселенці зобов'язані займатися суспільно корисною працею. З цією метою місцеві ради депутатів трудящих за узгодженням з органами НКВС організовують трудове влаштування спецпоселенців у сільському господарстві на у промислових підприємствах, будовах, у господарсько-кооперативних організаціях та установах.

За порушення трудової дисципліни спецпоселенці притягуються до відповідальності відповідно до чинних законів.

Спецпоселенці не мають права без дозволу коменданта спецкомендатури НКВС відлучитися за межі району розселення, що обслуговується цією комендатурою. Самовільне відлучення за межі району розселення, що обслуговується комендатурою, розглядається як утеча і тягне за собою відповідальність у кримінальному порядку.

Спецпоселенці -- голови родин чи особи, які їх заступають, зобов'язані у 3-денний термін повідомити до спецкомендатури НКВС про всі зміни, що відбулися у сім'ї (народження дитини, смерть члена родини, утеча і т.п.).

Спецпоселенці зобов'язані суворо дотримуватися встановленого для них режиму і суспільного порядку у місцях поселення й підкорятися всім розпорядженням спецкомендатур НКВС.

За порушення режиму та громадського порядку в місцях поселення спец- переселенці підлягають адміністративному стягненню у вигляді штрафу до 100 руб. чи арешту до 5 діб».

Як бачимо, задекларована в постанові «рівноправність» спецпоселенців з іншими громадянами СРСР була ефемерною.

Господарсько-побутове облаштування прибулих супроводжувалося значними труднощами. Родини спецпоселенців із Криму мешкали переважно на житловій площі місцевих колгоспників, робітників та службовців. В особливо незадовільних умовах перебували спецпоселенці, передані підприємствам і на будівництво. Багато керівників не забезпечили спецпоселенців необхідною житлоплощею й люди тулилися в тимчасових бараках, землянках, напівзруйнованих будинках, клубах тощо.

Украй повільно надавалися присадибні ділянки в Узбекистані: з 38 168 сімей розселених тут кримських татар до 15 серпня 1944 р. ділянки та індивідуальні городи отримали 18 180 (47,6%).

На думку начальника відділу спецпоселень НКВС СРСР М. Кузнецова, постачання кримських татар, переселених до Узбецької РСР, «проходило задовільно». Згідно з постановою ДКО, спецпоселенці одержали позичку з розрахунку 10 кг продовольчого зерна на особу.

Більшість спецпоселенців не мала взуття і теплого одягу і вже восени 1944 р. наражалася на небезпеку масових захворювань.

У листах до родичів і близьких спецпереселенці скаржилися на невимовні труднощі. Так, Л. Аблаєва писала І. Асанову: «З нашого села померло 26 осіб, так само і в інших селах. З колгоспів майже нічого не дають. Державну допомогу також перестали давати... Квартири погані, від дощу не захищені. Незабаром нас усіх, напевно, не буде. Надсилаю список померлих: 1) Алжі- Алім, 2) Джаліля, мати Шевкета, 3) Асандонай -- батько Есма...» (далі наводилися імена ще 16 людей). Бригадир Б. Кадиров заявляв: «Виселення з Криму татар є негласне їх убивство. Навіщо розстрілювати, коли можна людей роботою та умовами довести так, що вони перемруть».

Упродовж 12 років (до 1956 р.) кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження у правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин меж спецпоселення і кримінальне покарання за це порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (на 25 років) термінів у таборах за те, що вони відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

Як змінювався національний склад населення Криму у другій половині ХХ ст.? Після захоплення України і Криму більшовицькими військами в пореволюційний період нова влада продовжила політику царських урядів денаціоналізації й російщення цих територій. Великі зміни в національний склад населення і України, і Криму принесла Друга світова війна. 15 серпня 1941 р. з Криму було виселено 61 тис. німців. У 1944 р. з півострова депортовано кримських татар, вірменів, болгар, греків -- усього 228,5 тис. осіб. З 1993 р. 18 травня щорічно відзначається День пам'яті жертв депортацій з Криму.

На 1939 р. тут проживало 1 млн 126 тис. осіб, а до літа 1944 р. чисельність населення зменшилася до 379 тис. Крим не лише значною мірою обезлюднів, але й занепав економічно. Навіть до початку 1950-х рр. не було відновлено посівні площі. Територія під садами зменшилася на 6 тис. га. Півострів скоротив порівняно з довоєнним періодом щорічний продаж державі зерна майже у п'ять разів, овочів -- удвічі і тютюну -- втричі.

Зруйнований і позбавлений засобів виробництва регіон потребував негайної допомоги, колосальних фінансових вливань. Радянське керівництво шукало можливості виходу зі скрутної ситуації, в якій перебувала фактично вся країна. Був час, коли розглядалося питання про створення у Криму єврейської автономії в обмін на американські кредити. Але Й. Сталін вирішив за краще створити єврейську державу в Палестині, а Крим піднімати власними силами -- руками переселенців. Основна маса їх направлялася з Брянської, Курської, Воронезької, Ростовської, Орловської областей та Краснодарського краю РРФСР, а також Вінницької, Житомирської і Київської областей УРСР. Однак організація переселення проводилась безвідповідально, людям не було забезпечено навіть мінімальних умов облаштування на новому місці. У результаті вже до 1948 р. майже 60% переселенців першої хвилі залишили Крим.

У повоєнний період Кримська область РРФСР залишалася в тісних зв'язках з економікою УРСР. Залізничний транспорт, легка, харчова промисловість, машинобудування, металургія, паливно-енергетичний комплекс півострова були фактично об'єднаними з нею. Україна надавала Криму допомогу у відбудові заводів та фабрик, будівництві, водопостачанні. Про це всі бажаючі можуть прочитати в газеті «Крымская правда» за 17 січня 1954 р.

У результаті такої допомоги кримська й українська економіки дедалі більше інтегрувалися. Було збудовано Сімферопольське та Старо-Кримське водосховища, Північно-Кримський канал. Металургійні заводи УРСР приймали агломерат із Керчі, флюси -- з Балаклавського рудника. Саме тісні господарські зв'язки між Україною та Кримом, територіальна близькість стали ґрунтом, на підставі якого голови місцевих рад Сімферополя і Севастополя порушили питання про приєднання Криму до УРСР. Звернімо увагу: саме місцеві повноважні на той час радянські керівники ініціювали передачу Криму Україні.

Восени 1954 р. Крим відвідав перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов, який замінив Й. Сталіна на цій посаді та прагнув реформувати економіку СРСР, надати їй нового імпульсу для розвитку. Він був неприємно вражений побаченим. Запустіння, занедбані земля, малолюдність та ін. М. Хрущов терміново повернувся до Києва, зібрав нараду і детально обговорив кримське питання з керівництвом УРСР, переконуючи допомогти Криму.

З дотриманням усіх конституційних норм і правил півострів було передано Україні, 26 квітня 1954 р. він офіційно став її складовою частиною. Відбудова Криму і його розвиток від тепер були «головним болем» українського народу. Але оскільки сама Україна не була незалежною, то її керівництво лише транслювало політику Москви. Тому, як і в минулі роки, основні зусилля спрямовувались на заселення півострова. Тепер основний потік переселенців до Криму було спрямовано з густонаселених областей УРСР -- Вінницької, Волинської, Дрогобицької, Київської, Житомирської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Чернігівської, Чернівецької, Хмельницької. Новоселів заселяли в 24 райони Кримської області. З усіх переселенців за десять років (1954-1964 рр.) не зуміли закріпитися приблизно 8% прибулих.

Упродовж 1960-1970-х років населення Криму зросло на понад 40%. При цьому механічний приріст перевищував природний і становив 72% від загального. 1976 р. планову організацію трудової міграції до Криму з інших областей було припинено, але непланова, стихійна тривала. Українці заселяли здебільшого північні сільськогосподарські райони, а росіяни освоювали переважно південнобережні. Важливо зазначити, що хоча організовані з Росії переселенці у значно більшій кількості залишали Крим, ніж переселенці з України, -- чисельність росіян на півострові зростала швидшими темпами. Це означає лише те, що в російському векторі домінувала нетрудова еміграція -- колишні військовослужбовці, звільнені у запас, шукачі «легкого життя» та ін.

З 1968 р. розпочалося поступове повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину. Офіційний дозвіл на це одержували одиниці. Найбільш інтенсивно освоювався півострів, як уже зазначалося, росіянами. На час першого післявоєнного перепису населення (1959) вони тут становили майже 72%. Українців налічувалося 268 тис. (22%) за загальної кількості населення 1 млн 200 тис. осіб.

У 1989 р. загальна кількість населення в Криму становила 2 млн 430 тис. осіб, у тому числі росіян -- 1 млн 630 тис. осіб, українців -- 626 тис., білорусів -- 50 тис., кримських татар -- 38 тис. Повернулася з депортації й частина німців, вірменів, болгар, греків.

За переписом 2001 р. у Криму проживало 2 млн 24 тис. осіб. З них росіяни становили 58%, українці -- 24%, кримські татари -- 12%, білоруси -- 1,4%. Крім того, на півострові мешкають вірмени, болгари, греки, євреї, німці та представники інших національностей. 48% населення Криму -- народжені поза його межами...

Крим -- багатонаціональний. Корінним його народом є передусім кримськотатарський. Нині він налічує близько 300 тис. осіб. Від 150 тис. до 1 млн осіб становить кримськотатарська діаспора в Туреччині.

Кримські татари -- народ, що історично сформувався на цій території. Це -- його історична земля, його Батьківщина. Тож він перший серед інших має природне право на власну державність. І це має визнати світ, у тому числі й Росія.

Сучасна Росія -- правонаступниця більшовицької держави, яка ще в далекому 1917 р. прийняла два важливих документи: «Декларацію прав народів Росії», і звернення «До всіх трудящих мусульман Росії і Сходу», підписані В. Леніним і Й. Сталіним. В останньому було згадано й «татар Криму», їм гарантувалося право «облаштувати своє національне життя вільно й безперешкодно». Тож бодай через сто років кримські татари повинні одержати можливість реалізувати своє природне право.

Размещено на Allbest.ru