Розвиток винокурної промисловості в Київській губернії у другій половині ХІХ - на початку XX століття

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Розвиток винокурної промисловості в Київській губернії у другій половині ХІХ - на початку XX століття

Степник З.М.,

аспірантка кафедри історії України

Анотація

В статті розглядаються особливості розвитку винокурної промисловості та процес забезпечення її сировиною у Київській губернії в зазначений період. Метою є дослідження рівня розвитку винокурної промисловості в Київській губернії у другій половині XIX -- на початку ХХ століття.

Методологічною основою дослідження слугують провідні принципи наукового пізнання: об'єктивності, науковості, системності, історизму та плюралізму, що базуються на пріоритеті джерел, монографій та посібників, які дають змогу всебічно проаналізувати дану проблематику. Статтю виконано з використанням таких методів, як проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, системно-структурний, логічно-аналітичний. Огляд стану проблеми базований також на емпірико-теоретичних методах, таких як метод систематизації і класифікації документальних фактів та аналізу документів. винокурний промисловість акцизний губернія

Динаміка розвитку винокурної промисловості в Київській губернії у другій половині ХІХ -- на початку ХХ століття відбувалася в контексті загальноімперської економічної політики щодо винокуріння Наддніпрянщини загалом. Ця сфера виробництва характеризується зменшенням кількості дрібних поміщицьких гуралень, якому «посприяло» введення нового акцизного Положення від 4 липня 1861 р., а також процвітанням промислових винокурних заводів, які звільнялися від податків за перевищення встановлених державою норм. Особливо швидкими темпами здійснювалися процеси концентрації виробництва, проте виробництво спирту залишається приблизно на тому ж рівні. На початку ХХ століття по розвитку винокурної промисловості Київська губернія займала одне з перших місць в Російській імперії. Щодо забезпечення винокурних підприємств сировиною, то на Київщині винокурні обробляли сировину, яку давало землеробство і тваринництво, тобто, в основному використовувалися хлібні припаси та картопля, допоміжну роль відігравала патока та ін.

Ключові слова: винокуріння, промисловість, губернія, акциз, сировина.

Виходячи з реалій сучасного стану промислового розвитку України, перед українцями постає необхідність глибокого наукового аналізу стану промисловості у минулому, що допоможе у регулюванні промисловою політикою в наш час. Адже без розуміння уроків історії неможливо зорієнтуватися в складному лабіринті нинішніх соціально-економічних та політичних відносин. Крокуючи шляхом незалежності, наше суспільство стало перед необхідністю глибоких перетворень в усіх сферах економіки. Лише завдяки системному, комплексному дослідженню соціально-економічного розвитку країни у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, з урахуванням усіх взаємозв'язків, можливо зрозуміти ті зміни, що відбувалися у промисловості. Актуальність визначається й тим, що в сучасних умовах при реформуванні економічної структури народного господарства України, зокрема і промисловості, важливого значення набуває звернення до історичного досвіду промислового розвитку України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Відомості про розвиток винокурної промисловості в Київській губернії знаходимо в різних джерелах. Серед них варто відзначити найважливіші - це огляди Київської губернії [5-10] та архівні матеріали [12-17].

Дана проблематика знайшла відображення у працях А. Дударова [2], А. Ярошевича [18] О. Нестеренка [4] та М. Москалюка [3]. Так, А. Дударов у своєму «Докладе по вопросу о винокурении» [2] знайомить нас із загальними особливостями розвитку винокуріння у різних частинах Російської імперії, в тому числі і у Київській губернії.

Фактичний матеріал з вказаної проблематики черпаємо з статистично-географічного огляду А. І. Ярошевича «Винокуренная промышленность Кіевской губерніи» [18]. В ньому автор наводить загальні дані про розвиток винокурної промисловості у Київській губернії протягом 1905-1909 рр. на основі матеріалів Акцизного управління. О. О. Нестеренко у другому томі своєї праці «Розвиток промисловості на Україні» [4] комплексно висвітлює розвиток промисловості України, наводить багато статистичних даних, приводить аргументовані узагальнення та висновки, в тому числі і щодо характерних рис економічної політики російського царизму.

Монографія М. М. Москалюка «Розвиток переробної промисловості у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття» [3] належить до спеціальних фундаментальних праць, в якій на широкому колі архівних та друкованих матеріалів комплексно досліджуються проблеми розвитку різних галузей промисловості Наддніпрянської України в зазначений період.

У наведених вище працях зазначена проблематика знайшла своє започаткування або лише часткове висвітлення. Тому для більш конкретнішого дослідження розвитку винокурної промисловості в Київській губернії автор даної статті ставить перед собою наступні завдання: простежити динаміку обсягу винокурного виробництва Київської губернії протягом зазначеного періоду, а також охарактеризувати процес забезпечення виробництва спирто-горілчаної продукції сировиною.

Перш ніж ми розглянемо динаміку розвитку винокурної промисловості у Київській губернії, варто коротко охарактеризувати загальний стан винокуріння Наддніпрянщини у зазначений період. І так, в дореформений період винокурна промисловість Наддніпрянської України повністю перебувала в руках поміщиків (купці були позбавлені займатися гуральництвом) і була тісно пов'язана із господарством маєтку. Більш вільні умови для приватного гуральництва на Україні, порівняно з Росією, сприяли влаштуванню у маєтках дрібних винокурень, що не вимагало значних коштів. Вузькість внутрішнього ринку, відсутність шляхів сполучення призводили до нагромадження залишків хліба у поміщиків, до його дешевизни, тобто гуральництво для поміщиків Правобережної та Лівобережної України було основним засобом реалізації хлібних лишків і тим самим підвищувало вартість поміщицького маєтку [3, с. 63].

Все це сприяло тому, що на Україні в останні передреформені десятиліття налічувалася велика кількість поміщицьких гуралень, а винокурна промисловість за кількістю закладів та вартістю продукції вийшла на перше місце у промисловій структурі кріпосної Наддніпрянської України [4, с. 28].

Після реформи 1861 р. винокуріння почало розвиватись у нових умовах. Скасування кріпацтва позбавило поміщиків-заводчиків дарової праці селян, змушувало їх перебудовувати своє господарство на капіталістичних засадах в умовах вільної конкуренції та капіталістичного ринку. Перетворенню гуральництва із однієї з форм товарно-промислової діяльності поміщиків значною мірою сприяло також Положення від 4 липня 1861 р., за яким встановлювалися нові правила одержання акцизу з виробництва спирту та вводився патентний збір з заводів. Згідно з Положенням визначалася норма виходу спирту, за яку заводчик зобов'язаний був сплачувати акциз залежно від сировини і точно визначеної продуктивності заводу. Був встановлений найменший розмір виробництва: при місткості квасильних діж не менше як 540 відер, що забезпечувало одержання протягом періоду виробництва не менше як 2250 відер спирту (при цьому діжі кожного порядку повинні біли бути однієї міри). З 1861 р. акциз встановлено в розмірі 4 коп. з градуса спирту (4 крб. сріблом з відра спирту), а з 1864 р. - 5 коп. з градуса (або 5 крб. сріблом з відра спирту). Патентний збір брався з заводу залежно від місткості його квасильних діж [3, с. 64].

Внаслідок введення нового акцизного Положення на Україні відразу ж припинили існування кілька сотень дрібних поміщицьких гуралень, ті, що за розмірами були менше встановленої Положенням межі. Крім того, акцизне Положення давало великі переваги заводам із покращеною технологією [4, с. 87].

У зв'язку з Положенням на Київщині із 350 винокурень, зафіксованих у 1861 р., у 1870 р. залишилося 239, а у 1883 р. - 108. Хоча загальна виробнича потужність не знизилася, відбувалася інтенсивна концентрація. У Київській губернії процеси концентрації виробництва здійснювалися особливо швидкими темпами. Про це, зокрема, свідчать архівні дані, за якими в 1878 р. із 138 винокурних заводів Київської губернії, діяло тільки 127, які виробили спирту на 14079262 руб. - на 2 млн більше ніж попереднього року [5, арк. 29]. А протягом наступних двох років - до 1880 р. - кількість винокурних заводів скоротилася з 128 до 106. При цьому прибуток з даного виробництва за ці роки обчислювався на 130974 млн руб. Більше, порівняно з попереднім роком [6, арк. 8].

Внаслідок цього поміщики, окрім значних прибутків, втрачали і продукти переробки, які, наприклад, використовувались для відгодівлі худоби. Промислові ж винокурні, навпаки, процвітали завдяки звільненню від податків за перевищення встановлених державою норм. Тобто кон'юнктура була вигідною. У березні 1891 р. цей указ скасовано. Знову були оподатковані великі винокурні і зменшені податки з малих [3, с. 64-65].

Отже, акциз брався не за дійсним виходом спирту, а за нормами, тому зрозуміло, що власник гуральні намагався з даної кількості сировини одержати найбільшу кількість спирту, збільшити масштаби виробництва, ввести кращу технологію [4, с. 87-88].

Як зазначає А. І. Ярошевич, на межі ХІХ та ХХ століть і в перше десятиліття ХХ століття в основному доході населення Київської губернії винокурна промисловість відігравала другорядну роль, оскільки на першому плані стояла цукрова. Але для деяких місцевостей губернії і для деяких груп населення і винокуріння було важливою галуззю [18, с. 3].

Загальне виробництво 70 винокурних заводів Київської губернії, в середньому, за п'ятиріччя 19051909 рр. виражалося в 135206 градусів викуреного спирту або 3880 тис. відер 40° спирту, що оцінюється в більш як 2 млн руб. По розвитку винокурної промисловості Київська губернія займала одне з перших місць в Російській імперії. В 1908 р. загальна викурка спирту по Київській губернії досягала більше 4,5 млн відер (40°) або 38% загальної викурки спирту по Росії [18, с. 3].

За вказане п'ятиліття викурка спирту в Київській губернії виражалася такими цифрами: 1095-1906 р. - 108.010 тис. градусів, 1906-1907 р. - 127.104 тис. градусів, 1907-1908 р. - 155.822 тис. градусів, 1908-1909 р. - 165.666 тис. градусів і в 1909-1910 р. - 119.428 тис. градусів. З цього видно, що обсяги викурювання спирту в окремі роки значно коливаються. Якщо взяти до уваги, що ще у 1872 р. викурка спирту досягала 95.356 тис. градусів, то потрібно визнати, що протягом вказаного періоду винокурне виробництво зросла порівняно ненабагато [18, с. 3].

По повітах винокурне виробництво розподілялося так:

Таблиця 1 Розподіл винокурного виробництва по повітах Київської губернії [18, с. 3]