З "новоросійського" плацдарму (приукраїнська акваторія Великої війни: Чорне море, 1914-1917)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З «новоросійського» плацдарму (приукраїнська акваторія Великої війни: Чорне море, 1914-1917)

Павло Усенко

Київ-2016

«Передусім треба подбати про синтезування історичного досвіду сеї території -- Степової України і Чорноморсько-Азовського побережжя...»

(Грушевський М.С. Степ і море в історії України)

Прикметним етапом ґрунтовного пізнання незадовільно висвітлених вітчизняними студіями пластів предківщини вважається засвоєння повчальних уроків особливого періоду 1914-1917 рр. Пильну увагу фахівців приділено «дослідженню загострення протиріч у імперському суспільстві в роки Першої світової війни, її впливу на соціальну свідомість та психологічний стан населення України, причин та наслідків знищення російським царизмом українських культурно-освітніх інституцій і преси на початку війни, соціально-правового статусу усіх верств населення та морально-психологічного становища окупаційних військ, долі військових полонених, історіографічному аналізу окремих питань»¹. Прискіпливої актуалізації на такій специфічній ниві заслуговує й досить цінна спадщина, природно накопичена пов'язаною з ристалищами гідросферою. Нагальною залишається потреба критичного осмислення мілітарної тематики по нішах, здавна фантасмагорійно занедбаних до рівня «білих плям».

Яскравий приклад: на окремому аркуші зі вклеєних до третьої книги «Радянської енциклопедії історії України» (Київ, 1971; між сторінками 360 і 361) кольорових карт «Театри першої світової війни» та «Перша світова війна 1914-18 років» помітно розфарбовані обриси чорноморської водойми, але без доладної інтерпретації символічно зробленого оконтурення замальовок. Відповідним штибом не витлумачено намічену на схемах деталізіцію ні в оцьому томі, ні в інших трьох, розлого друкованих протягом 19691972 рр. Більше того, в панорамі «найважливих морських боїв» обік репрезентованих реалій знічев'я явлено дивовижні віхи-вигадки «8.ХІ.1914», «27.1.1915» тощо, причому, неймовірно виткнувшись бозна звідки, перша поміж них фігурує навіть двічі -- стосовно й півночі, й півдня Чорномор'я, що аніскільки не узгоджується з відправною тезою: «16(29).Х.1914 у війну на стороні нім.-австр. блоку вступила Туреччина»². Натомість очевидно, наскільки суттєвими є прогалини, раз по раз зіяючі як на вищевказаних шпальтах, так і на сусідніх, у тому числі під гаслами «Новоросія», «Чорноморський флот», «Севастополь», «Одеса».

Звужувальний нахил утвердився за ревного підлаштування до засад тенденційної примітивізації порушених питань (з надзвичайним нівелюванням пов'язаних із Україною нюансів), сукупно виплеканої узагальнюючим десятитомником чотирьох інститутів Академії наук СРСР -- історії, слов'янознавства, народів Азії, Африки, хоча попри директивну заангажованість там у претензійно вирізьбленому тексті бодай на гранично обкарнаній джерельній основі аналітикою одного з фоліантів принаймні почасти викарбувано у належний спосіб аргументовані обставини заторкнутого жмутку міждержавних відносин 1914 р.: «Німецькі крейсери «Ґебен» і «Бреслау» пройшли крізь Дарданелли до Мармурового моря, а прибулого на «Ґебені» німецького контр-адмірала Сушона було призначено на пост командуючого турецькими військово-морськими силами... 29 жовтня німецько-турецький флот напав на російські судна в Чорному морі й бомбардував Одесу, Севастополь, Феодосію, Новоросійськ. Туреччина в такий спосіб вступила у війну на боці Німеччини». Прецінь цьому, гадалося, кваліфіковано випродукованому декалогові на системну конкретику забракло ретельності. «29-30 жовтня -- напад німецько-турецького флоту на російські прибережні міста», -- підсумково викривлена позиція з реєстру фактів, селекційно загніздованих добором у номінації «найважливіших»³. Варто наголосити, що почасти віднесені до 17 (30) жовтня 1914 р. регіональні негаразди не верифіковано.

Виглядає, витоки феєричного вкорінення помилок ховаються в атрибуції ледь не канонічними висловів професора Андрія Зайон- чковського -- учасника Великої війни, колишнього генерала від інфантерії. «30 жовтня вранці крейсери «Бреслау» та «Гамідіе» обстріляли Новоросійськ і Феодосію», -- недбало занотовано ним, зокрема, як керівником спеціального органу з упорання досвіду Першої світової⁴, на химерній основі чого в елітному сонмі номенклатурних бонз, за сталінщини теж піднесених до висот наукових регалій, півмільйоном примірників скопійовано виплоджений варіант фальшивого казусу: «29 і 30 жовтня 1914 р. турецький флот під командою німецького адмірала Сушона обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію та Новоросійськ»⁵.

Висіяні курйози рясно проросли подальшими врожаями масових накладів. «Наприкінці липня 1914 р., при підозрілому потуранні англо-французької ескадри, що перебувала в Середземному морі, у Чорне море через Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. німецько-турецький флот раптово обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Туреччина включилася у війну на боці австрійсько-німецького блоку. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт», -- небездоганно намітив ситуаційну канву в підручникові для студентів «Історія Української РСР» харківський педагог Іван Рибалка, за ту працю відзначений Державною премією⁶.

«...В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. турецький флот бомбардував Одесу, Феодосію, Новоросійськ. Туреччина вступила у війну на боці Німеччини»⁷, -- вельми кепське потрактування стверджено колективно виладнаною «Історією Української РСР», у чиєму примарному фарватері додаткова, дещо більша за обсягом російськомовна версія, -- «История Украинской ССР: В десяти томах» -- на чолі списку потерпілих об'єктів закріпила позицію чомусь нівроку обійденого в попередньому виданні Севастополя і, навпаки, відомості про Одесу знічев'я з переліку посіпаних тоді пунктів геть зітерла: «В ніч на 16 жовтня 1914 р. німецько-турецькі кораблі обстріляли Севастополь, Феодосію, Новоросійськ. Для Росії виник новий фронт -- Кавказький»⁸. Настирливе нехтування одеського інциденту співзвучно доти розтиражованому, одначе вельми недосконалому постулатові радянського тюрколога Арона Новичева -- доктора історичних наук, професора Ленінградського університету: ««Ґебен» і «Бреслау». 29 жовтня 1914 р. були введені до Чорного моря, напали на російські судна й обстріляли з гармат Севастополь, Феодосію, Новоросійськ»⁹.

Рецидиви розквіту поліхромних нашарувань буйних фантазій скандально відлунюють у монографіях, довідковій, навчальній і популярній літературі. Барви «комедії помилок», на жаль, притаманні розправам германіста й сходознавця Андрія Аветяна (Аветова), оприлюдненим за редакції московського корифея-міжнародника Олексія Нарочницького -- чернігівського уродженця, випускника Київського університету: «На світанку 29 жовтня німецько-турецькі сили піддали бомбардуванню російські порти на Чорному морі й флот, який там перебував. До Севастополя прибув «Ґебен» у супроводі трьох міноносців... В Одесі турецькі військові кораблі потопили російську канонерку «Прут» і французьке торговельне судно «Портюгаль»; «Бреслау» і мінний крейсер «Берке» обстріляли Феодосію та Новоросійськ»¹⁰.

На контрасті з украй довільно витіяною таким чином оповіддю слід зауважити, що першим (навіть не «на світанку», а вночі) було атаковано пришвартований попід Одесою канонерський човен (канонерку, канчовен) «Донец» (ніяк не «Прут»), що неподалік Севастополя тієї доби загинув мінний загородник (мінзаг) «Прут» (не «канонерка»), що при «Ґебені» кримським маршрутом первісно йшли не три міноносці, а два (третім супровідником був турецький мінзаг «Nilufer»), що «Берк» («Berk-i-Satvet») та «Бреслау» («Breslau») упосліджували Новоросійськ і Керченську затоку, а Феодосію побив крейсер «Гамідіе» («Hamidieh»), що до пари пом'януте серед жертв нападу на Одесу судно «Портюгаль» («Portugal») потонуло набагато пізніше -- 1916 року.

До речі, з цього приводу й Батум (Батумі) постраждалим 16 (29) жовтня 1914 р. від «ворожих суден» указав доволі невпору севастопольський архівіст Валерій Крестьянніков¹¹. Цю думку так само не узгоджено з достеменними даними: «Ґебен» уперше спрямував приціл на аджарські терени значно пізніше -- у листопаді за старим стилем літочислення¹².

Мабуть, через уперту акцентацію свого непохитного переконання, що «Перша світова війна була війною на суходолі», укладач випущеного в Росії вже на початку третього тисячоліття об'ємного досьє «Хто був хто в Першій світовій війні» Костянтин Залеський, абсолютно знехтувавши і переламний одеський пролог, і взагалі день 16(29) жовтня 1914 р., опукло згромадив як пересічні, так і особливі огріхи датування: «17(30) жовтня: Німецькі крейсери «Ґебен» і «Бреслау» бомбардували чорноморські міста Севастополь, Феодосію та Новоросійськ»¹³. Побіжно потребувалася нова корекція цієї ілюзорної візії, бо «Goeben» і «Breslau» ні тоді, ні 16(29) числа не чіпали Феодосію, насправді атаковану 16(29) жовтня «Hamidieh».

1982 р. «Українська радянська енциклопедія» задовольнилась усіченою ремаркою «29.X.1914 у війну на боці Німеччини вступила Османська імперія» настільки індиферентно до Одеси, Севастополя, Феодосії чи Новоросійська, що супутні матеріали-доповнення, двома мовами -- українською та російською -- не тільки не витлумачили лаконічну фразу, а й елементарно її відринули, про мариністичні обриси Великої війни не начертавши бодай титла¹⁴.

Доходило ледь не до фарсу. У главі «Кампанія 1914 р.» двотомника військових істориків і теоретиків, об'ємно укладеного до 50- річчя першої світової війни за персонального кураторства відставного контр-адмірала Миколи Павловича, «раптовий напад німецько-турецьких кораблів на російсько-чорноморські порти» як ознаку «вступу Туреччини до війни» хибно атрибутовано «доконаним фактом» за «29 грудня»¹⁵.

Вже за так званих «перебудовних» віянь академічна «История Украинской ССР», підкреслено звернута до «наукових працівників, викладачів і студентів, пропагандистів, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією», всупереч обіцянці показати найхарактерніші для України явища по-суті сміховинно вицідила про весь жовтень 1914 р. ніщо інше як благенький тандем двох тенденційних компонентів: підготовку лідером більшовиків Володимиром Леніним «воєнного» маніфесту Центрального комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії та приїзд до Києва письменника Максима Горького. Й у хронології «Україна від найдавніших часів до сьогодення» Владислава Верстюка, Олени Дзюби і Володимира Репринцева, концептуально рекламованій «найповнішим зібранням фактографічного матеріалу історії України», також нічого не говориться ані про трагічну темну ніч, ані про чорний день 16(29) жовтня 1914 р.¹⁶.

Чи не найгучніше безпрецедентним ляпсусом спантеличив учнів 10-11 класів навчальний посібник, схвалений Міністерством освіти 1991 р.: мало того, що не було пом'януто напад на Одесу, -- не було згадано зовсім про сусідню османську країну, котру в параграфі «Перша світова війна (липень 1914 -- лютий 1917)» у ролі сподвижниці Австро-Угорщини та Німеччини несподівано заступила... Італія (всупереч тому, що 1914-го вона вдалася до нейтральності, а 1915-го солідаризувалася з Антантою, а не з «Троїстим союзом»)¹⁷.

Як не аномально, чіткий вектор курсу взаємознищення двох територіально розгонистих метрополій-конкуренток, викресаний на перетині їхніх агресивних зіткнень у Євразії та кульмінаційно внесений до півдня України неабияким подразненням масштабно розпочатої бійні, адекватно не віддзеркалено концентрованою палітрою використаних форматів констатації пригод тієї буремної доби. 1996 р. у спеціальному нарисі «Україна в 1-й світовій війні» доктор історичних наук Станіслав Кульчицький обмежився рекордно куцим реченням: «У жовтні 1914 р. у війну на боці Центральних держав вступила Оттоманська імперія» (з антуражем мимохіть запозиченої сентенції: «Для Росії це означало створення ще одного фронту -- Кавказького»)¹⁸. У двотомнику ж «Україна: XX століття» черговий обсерватор Володимир Литвин усе, що датувалося жовтнем 1914 р., анекдотично звів єдине до віденського виступу галицьких парламентарів на засудження репресій, спрямованих проти греко-католицької церкви російськими властями¹⁹. Інертно абстрагувались або тривіально відкараскувалися цієї складної проблематики чимало видань. Так уникали її розмаїття «Енциклопедія українознавства» (1949-1995), проекти серії «Україна: Хроніка XX століття» (20042007) та безліч інших²⁰.

У штампованому дусі «Історія України», 2005 р. адресована Національним університетом «Києво-Могилянська академія» школярам-старшокласникам за рекомендації Міністерства освіти і науки, повідала, що Османська імперія, підтримавши Центральний блок у жовтні 1914 р., «розгорнула військові дії, насамперед, на Балканах та Закавказзі», продублювавши, зокрема, незугарну дефініцію 2003 р. з посібника Юрія Мицика та Олега Бажана для вступників до вишів²¹. За щербатими шаблонами на багатьох мапах «чорноморська Пальміра» та Крим абсолютно поцуралися ілюстрації звіданих ними злигоднів Великої війни²².

2007 р. вчена рада історичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка чудернацьки заохотила ексцентрику креативно-фіктивної словесної панорами: «В акваторію Чорного моря через Дарданелли увійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» і разом з турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, в ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії утворився ще один -- Кавказький фронт»²³. Тим самим незбагненно переплутані Дарданелли з Босфором, причому змудровано абсурд німецько-турецького тиску на якісь «англо-французькі ескадри». Це не кажучи про те, що достеменно поночі було брутально занапащено хіба Одесу. Натомість Севастополь, Феодосію та Новоросійськ трохи пізніше, засвітла, спіткали по-своєму відмінно визрілі неприємності.

Осінні фрагменти батального феномену епохального 1914 р. у результаті викликали череду колізій, спонуканих маринізмом: припасовані кораблі відіграли знаменну роль по місцевостях, зачеплених експансіоністськими зазіханнями непримиренних держав-суперниць, кожну з яких підпирали амбітно згуртовані альянси. Логічне на цьому тлі фокусування вкраїнського, російського, турецького, німецького, а також глобального поглядів: європейська війна, розпочата високими престолами з Відня, Берліна та Санкт-Петербурга, незабарно викристалізувалася на світову, резонувавши інтервенцією, стамбульськими задираками оглушливо скоєною під Одесою.

Передньо чорноморці, чию абсолютну більшість становили українці²⁴, наполегливо займалися реконструкцією плавальних засобів -- головне на стратегічно укріпленій базі в Севастополі, щоб ефективніше використати свій ресурс, рішуче позбувшись успадкованої зайвини. Вони здали на збереження до портового фонду нерухомого майна навіть стометровий лінійний корабель (лінкор) «Двенадцать Апостолов» («ДвЬнадцать Апостолові»), спущений з елінгу в індустріальному Миколаєві 1890 р. Отож розпрощались із судном-вете- раном солідної 8200-тонної водомісткості (маси зануреного споду за граничної завантаженості), демонтувавши оснащення із двома подвійними артилерійськими установками головного калібру 305 мм, такою самою кількістю «шестидюймівок» -- гармат 152 мм, низкою дрібніших і шістьма торпедними апаратами. Його будівничому -- головному адміралтейському інженерові, конструктору, технологу (на схилі літ -- генерал-лейтенантові) Саверію Ратнику, померлому 1911 р., -- не поталанило подолати стрес утилітарної амортизації повитого ним панцирника, який обернувся на блокшив для подальшого допоміжного використання заради кон'юнктурної стимуляції успадкованого від Петра I і Катерини II задуму погромної антитурецької навали.

Слабкою ланкою зорганізованого по Чорному морі флоту закінчили ще раніше своє чвертьвікове військове існування, розпочате у 80-х рр. XIX ст. з миколаївською маркою, 67-метрові канонерські човни «Запорожец» («Запорожецъ») і «Черноморец» («Черномо- рецъ»). Кожний з них був 1200-тонної водомісткості й мав по два 203-міліметрові стволи, а також по шестидюймівці й 64-міліметрівці, по шість «47-міліметрівок» та парі торпедних апаратів. Їхній дужчий близнюк «Донец» («Донецъ») діждався капітальної трансформації 1912 року. Раніше, 1911-го, встиг відремонтуватися більший, але аналогічного типу «Кубанец» і паралельно обновилися 115-метрові лінійні кораблі «Три Святителя» та «Пантелеймон» («Пантелеймонъ», колишній «Князь Потемкинъ Таврическій») -- відповідно адаптовані на воді з 1893-го по 1900-й рік панцирники водомісткістю 13300 й 12500 т (споруджені також у Миколаєві, на двох екіпірувалися вісімкою «305-міліметрівок», трьома десятками шестидюймівок, гарматами меншого калібру, кулеметами).

1911 р. флагманом російських сил Чорного моря під командуванням 54-річного віце-адмірала Андрія Ебергарда (екс-начальника Головного морського штабу) став 118-метровий «Евстафий» («Евстафій», «Св. Евстафій») з Миколаєва -- близький за обрисами до «Пантелеймона», але з поліпшеними бойовими елементами: по квартету 305-міліметрових і 203-міліметрових жерл, дюжиною шестидюймівок, чотирнадцятьма 75-міліметровими стволами, чотирма кулеметами й двома торпедними апаратами. Подібним у лоні севастопольського Лазарєвського адміралтейства зріс і такий лінкор як «Иоанн Златоуст» («1оаннъ Златоустъ»).

Разом декілька отих велетнів добряче зміцнили кримські лави, де з попереднього століття функціонували ще кілька більш як десятитисячотоннажних кораблів, у тому ряду миколаївський за виготовленням 107-метровий «Ростислав» («Ростиславъ») та 103-метрові севастопольського спорядження «Синоп» («Синопъ») і «Георгий Победоносец» («Георгій ПобЬдоносецъ»). З них останній 1906 р. припасував секстет «305-міліметрівок», сім шестидюймівок, дві гармати 64 мм, вісім -- 47 мм, чотири кулемети. «Синоп» 1910 р. оновив власний арсенал, збагатившись четвіркою «305-міліметрівок», дюжиною шестидюймівок, двома «47-міліметрівками», 4-ма кулеметами. «Ростислав» по синхронно вчиненій трансформації найгрізнішими зберіг чотири гармати 254 мм, асистовані вісьмома шестидюймівками, квартетом «75-міліметрівок», 3-ма кулеметами та 2-ма торпедними апаратами.

На початку XX ст. народилися 134-метрові броньовані крейсери «Кагул» («Кагулъ») у Севастополі (до 1907 р. іменований «Очаковъ») і «Память Меркурия» («Память Меркурія») у Миколаєві (первісний «Кагул»). Обидва, тотожно 7600-тоннажні, володіли по дюжині шестидюймівок, по десятку «75-міліметрівок» і по четвірці гармат 47 мм. Посильним судном з Балтики до Криму 1911 р. передислокувався стометровий неброньований крейсер «Алмаз», не надто могутній із своїми шістками 75-міліметрових і 47-мілімет- рових стволів, двома кулеметами.

Миколаївці випустили 74-метрові ескадрені міноносці (есмінці) «Лейтенант Шестаков» («Лейтенантъ Шестаковъ»), «Капитан Сакен» («Капитанъ Сакенъ»), «Капитан-лейтенант Баранов» («Капитанъ-лейтенантъ Барановъ»), «Лейтенант Зацаренный» («Лейтенантъ Зацаренный»), 64-метрові «Лейтенант Пущин» («Лейтенантъ Пущинъ»), «Завидный», «Заветный» («ЗавЬтный»), «Звонкий» («Звонкій»), «Зоркий» («Зоркій»), «Жуткий» («Жуткій»), «Живой», «Жаркий» («Жаркій»), «Живучий» («Живучій»). Обік було освоєно стільки ж компактніших за розмірами міноносців -- «Строгий» («Строгій»), «Сметливый» («СмЬтливый»), «Свирепый» («СвирЬпый»), «Стремительный», № 252, № 253, № 256, № 259, № 260, № 270, № 271, № 272, № 273, а пріч цього -- вкрай клопітні в застосуванні підводні човни.

Узгоджена 1911 р. програма розвитку суднобудування уточнювалась посередині 1914-го. Серійно завершувався випуск миколаївськими корабелами першого квартету турбінних есмінців довжиною понад 93 метри. Крім стандартної низки тих модерних суден, очікувалося поповнення у найстисліший строк іще принаймні 3 лінкорами, 2 крейсерами, 6 субмаринами²⁶.

Навпроти турецький військово-морський флот як потенційний неприятель, 1910 р. придбавши архаїчні німецькі панцирники під назвами «Torgud Reis» і «Hajreddin Barbarossa», прилучив їх до когорти найстаріших кораблів «Messudieh» та «Muin-i-Zafer», крейсерів «Medjidieh» та «Hamidieh», торпедоносців «Peik-i-Schevket» і «Berk-i-Satvet», есмінців «Muavenet-i-Millije», «Jadighiar-i-Millet», «Numune-i-Hamiet», «Gairet-i-Vatanije», «Samsun», «Jarhisar», «Taschos», «Basra». Рівно за три літа до Першої світової на замовлення Османської імперії в англійському місті Барроу місцеві майстри заклали більш як 23000-тоннажний дредноут «Reshadieh» з десятком гармат калібру 343 мм. Намічалося невдовзі додати також 6 лінкорів, 6 субмарин, кілька крейсерів та міноносців.

Локальні війни 1911-1913 рр. (Тріполітанська й дві Балканські), болюче завдавши людських та матеріальних утрат, неабияк повичерпували фінансові скарбниці ворожих сторін, одначе стамбульці 1914 р. купили у британському Ньюкаслі 28000-тоннажний супердредноут, названий «Sultan Osman I», і намагалися приплюсувати також «Fatyh Sultan Mehmed» (на взір «Reshadieh»). Та потім, не зважаючи на маскувальне напинання оттоманцями ширми позаблоковості, шеф адміралтейства Великої Британії Вінстон Чер- чіль реквізував для пантрованої ним системи ту стратегічну продукцію, на котру накинув оком султанський уряд²⁷.

Надію на сподівану під владою падишаха змогу цупко опонувати північним сусідам по Чорному морю рішучий секвестр урізав до мізерії. Схоже трапилося хіба перед Східною (Кримською) війною 1853-1856 рр., коли турецькій державі за тяжкої скрути підсобляли саме ті мобільні партнери, які навпаки тепер коаліційно порозумілися з монархієї Росії. Отож далеко не випадково з іншого боку за таємною угодою, укладеною зі Стамбулом, морське керівництво Німеччини 22 липня (4 серпня) 1914 р. звеліло Середземноморській дивізії під рукою контр-адмірала Вільгельма Сушона негайно простувати на Босфор крізь Дарданелли. Невдовзі було скореговано, що намислений маневр із політичних мотивів «іще не можливий», але стратегічний начерк усе таки фатально втілювався.

24 липня (6 серпня) В. Сушон наказав підлеглим крейсерам «Goeben» (довжиною 187 метрів, водомісткістю приблизно 23000 тонн з обслугою понад тисячу чоловік) і «Breslau» (до 139 м, 4570 т, 350 моряків) рвучким проривом із сіцілійського міста Мессіна спробувати дістатися Туреччини, аби звідти інтенсифікувати противенство Антанті. Завдяки високій професійній майстерності вишколених екіпажів учасникам виправи пощастило ошукати англійських переслідувачів. Лише «Breslau» (з дванадцятьма «105-міліметрівками») принагідно наразився на опір легкого крейсера «Glou- cester», оснащеного двома «150-міліметрівками» і десяткою «стоміліметрівок». Утім зустріч тих «дуелянтів» закінчилася для обох без руйнівних пошкоджень від снарядних влучень²⁸.

З пароплава «General» Сушон надіслав начальству азартний рапорт: «Воєнні умови змушують мене виступити на прю в Чорному морі. Вживайте екстрені заходи, щоби я безперечно міг пройти протоками зі згоди турецького уряду, в крайньому разі без офіційної домовленості. Перебуваю 7 серпня на мисі Матапан. Негайно налагодьте радіозв'язок». Прихильний відгук наснажливою інструкцією колег із німецького генштабу не забарився: «Входьте. Вимагайте капітуляції укріплення. У Дарданеллах узяти лоцмана для проведення повз загороди». Опівдні 28 липня (10 серпня) ефірна інформація додала Сушону енергійний імпульс: «Украй важливо, щоби «Ґебен» найскоріше ввійшов до Дарданелл». Під вечір «Goeben» і «Breslau» були зустрінуті у створі визначеної протоки її господарями й моментально достиг шанс безперечного просування німців Мармуровим і Чорним морями²⁹.

Отже сливе два роки експлуатовані лінійний крейсер-велет «Goeben» («Ґебен») і майже на півсотні метрів коротший легкий крейсер «Breslau» («Бреслау») із санкції кайзерівського морського відомства, порядкованого грос-адміралом Альфредом фон Тірпіцем, з Дарданелл вирушили на Босфор. Коли засмиканий зверхник британців у цьому куті Атлантики сер Арчибальд Берклі (Берді).

Мілн дорікнув тамтешнім достойникам-туркам за не санкціоновану юридичними процедурами затримку зарубіжного майна, то зненацька почув сенсаційне: «Goeben» і «Breslau» обернулися на власність халіфа Мегмеда (Мехмеда, Мехеммеда, Мухаммеда, Мухамеда) V з перейменуванням їх на «Jawuz Sultan Selim» та «Midilli». 3 (16) серпня щогли фіктивних продаж оздобилися стягами з півмісяцем і зіркою. Винуватець договірної оборудки В. Сушон піднісся за званням до віце-адмірала, а його підлеглі, як личило, надягли фески³⁰.

Етапним контроверсійним кроком хвацькі прибульці блокували Дарданелли, влаштуваши щільний заслін південному експортові Російської імперії, й на загал урвали налагоджені тут Антантою шляхи. Кілька тижнів комерційні потоки з Чорного моря склублювались у стамбульській бухті Золотий Ріг, допоки вимушено не повернули назад³¹.

Тамтешній резидент російської зовнішньої військово-політичної розвідки, ким був квартирований при царському посольстві до Порти капітан першого рангу (каперанг) Олександр Щеглов, і суднові екіпажі з партикулярних трас без зволікань розсекретили маршрут евентуальних агресорів, тож не бракувало знарядь для відсічі їм, але заздалегідь попереджені про небезпеку адмірал Андрій Ебергард і начальник його штабу контр-адмірал Костянтин Плансон, за своєрідною реакцією неадекватно збайдужівши, змарнували інструментарій спинити витівку займанців: хоча країна від 19 липня (1 серпня) билася з Німеччиною й од 24 липня (6 серпня) -- з Австро-Угорщиною, севастопольський ареопаг покладався на очікуване втілення надії підспудно викликати щойно визрілу потугу детонації сутичок із поки не воюючою Туреччиною, затуливши очі на викриту облуду її афішованого статусу³². Вірогідно, сенс такої поведінки коренився в нездоланному бажанні не сполохати висунуту ідею демонстративного ввергнення оттоманців у вирішальну битву за спокусливі для царату так звані «чорноморські протоки» (Босфор, Мармурове море, Дарданелли) і насамперед за Константинополь -- сакральну «віковічну мрію».

Література

імперський царизм світовий війна

1. Крижанівська О.О., Лазанська Т.І., Степаненко Г.В. Відділ історії України XIX--початку XX ст. // Інститут історії України Національної Академії наук України: 1936-2006. -- К., 2006. -- С. 79.

2. Тарасенко В.Я. Перша світова війна 1914-1918 // Радянська енциклопедія історії України. -- Т. 3. -- К., 1971. -- С. 359. Докл.: Усенко П.Г. Перші постріли Османської імперії на Великій війні (1914 р.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. -- 2013. -- № 1(14). -- С. 60-61

3. Всемирная история в десяти томах. -- Т. 7. -- Москва, 1960.-- С. 512-513, 523, 740.

4. Зайончковский А.М. Мировая война 1914-1918 гг. -- Т. 1. -- Москва, 1938.-- С. 245; его же. Первая мировая война. -- Москва, 2002. -- С. 314. Про А. Зайончковського: Зайончковський // Радянська енциклопедія історії України. -- Т. 2. -- К., 1970. -- С. 164; Зайончковский Андрей Медардович // Большая Советская Энциклопедия. -- Т. 9. -- Москва, 1972. -- С. 294; От издательства // Зайончковский А.М. Первая мировая... -- С. 3-4.

5. Хвостов В.М., Минц И.И. История дипломатии. -- Т. 2. -- Москва, 1945. -- С. 271.

6. Рибалка І.К. Історія Української РСР: Дорадянський період. -- К., 1978. -- С. 543 (повтор: Рибалка І.К. Історія України: Дорадянський період. -- К., 1991. -- С. 545). Про цього вченого: Рибалка Іван Климентійович // Радянська ... -- Т. 3. -- К., 1971. -- С. 550; Калініченко В.В. Рибалка // Енциклопедія історії України. -- Т. 9. -- К., 2012. -- С. 194-195.

7. Історія Української РСР. -- Т. 4. -- К., 1978.-- С. 333. У тому ключі оповідали й «Історії Української РСР» 1953-1974 рр. (як узагальнення від наукових установ, так і різноманітні шкільні посібники).

8. История Украинской ССР. -- Т. 5. -- Киев, 1983. -- С. 328.

9. Новичев А.Д. Турция: Краткая история. -- Москва, 1965. -- С. 130. Публікації цього автора відзначено серед вагомих досягнень радянської історіографії: Кононов А.Н. Тюркология // Большая ... -- Т. 26. -- Москва, 1977. -- С. 415.

10. Аветян А.С. Германский империализм на Ближнем Востоке: Колониальная политика германського империализма и миссия Лимана фон Сандерса. -- Москва, 1966. -- С. 138 (аналогічно: его же. Германо-турецкий союз и вступление Турции в первую мировую войну (июль-октябрь 1914 г.) // Против фальсификации истории колониализма. -- Москва, 1962. -- С. 27). Життєпис дійсного члена Академії наук СРСР і Академії педагогічних наук Нарочницького: Нарочницкий // Большая ... -- Т. 17. -- Москва, 1974. -- С. 289-290.

11. Крестьянніков В.В. Перша світова війна на Чорному морі // Морська держава. -- 2004. -- № 5. -- С. 47. Із неточностями про «ніч з 16-го на 17 жовтня» як початкову для чорноморської битви 1914 р. за пізнішими чутками писав і бал- тієць-емігрант Гаральд Граф: «Тим разом «Бреслау» обстріляв Батум...» (Граф Г.К. На «Новике». -- Санкт-Петербург, 1997. -- С. 65-68).

12. Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Действия русского флота на Черном море (1914-1917) // Флот в первой мировой войне. -- Т. 1. -- Москва, 1964.-- С. 352; Лорей Г. Операции германо-турецких сил в 1914--1918 гг. -- Санкт-Петербург, 2004. -- С. 107.

13. Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. -- Москва, 2003. -- С. 6, 580-581, 882.

14. Пор.: Тарасенко В.Я. Перша світова війна // Українська радянська енциклопедія. -- Т. 8. -- К., 1982.-- С. 283; Кулинич І.М. Україна в період першої світової війни 1914-18 і Лютневої революції 1917 // Там само. -- Т. 11. -- Кн. 2. -- К., 1984. -- С. 103-106; Кулинич И.М. Украина в период первой мировой войны и Февральской революции 1917 // Украинская советская энциклопедия. -- Т. 11. -- Кн. 2. -- Киев, 1985.-- С. 107-109.

15. Белли В.А. Действия флотов на Северном, Средиземноморском и океанских театрах // Флот... -- Т. 2. -- С. 206.

16. Верстюк В.Ф., Дзюба Е.Н., Репринцев В.Ф. История Украинской ССР. -- Киев, 1990. -- С. 2, 179; Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. -- К., 1995. -- С. 206.

17. Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О., Сарбей В.Г. Історія України. -- К., 1991. -- С. 42-49.

18. Котляр М.Ф., Кульчицький С.В. Довідник з історії України. -- К., 1996. -- С. 237. Пор.: «16(29).Х.1914 у війну на стороні нім[ецько]-австр[ійського] блоку вступила Туреччина. Це призвело до утворення нових фронтів П[ершої] с[вітової] в[ійни]: Кавказького, Месопотамського та Палестино-Сірійського» (Тарасенко В.Я. Перша світова війна 1914-18 // Радянська... -- Т. 3. -- К., 1971.-- С. 359); «16(29).10.1914 у війну на боці Німеччини виступила Туреччина. Утворилися фронти в Закавказзі, Месопотамії, Сірії та Дарданеллах» (Военно-морской словарь. -- Москва, 1990. -- С. 308).

19. Литвин В.М. Україна: XX століття. -- Т. 1. -- К., 2002. -- С. 214.

20. Спеціально з цього приводу: Усенко П.Г. Дарданелли-Босфор-Одеська затока: шлях до чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) // Проблеми історії України. -- Вип. XX. -- К., 2012. -- С. 236-250. Пор.: Донік О.М., Молчанов В.Б., Любченко В.Б., Янишин Б.М. Україна: хроніка XX століття. Роки 1911-1916 / Голова редакційної ради Литвин В.М., керівник авторського колективу Кульчицький С.В. -- К., 2007. -- С. 107; Усенко П.Г. «І знов війна.»: Про одеську авансцену Першої світової // Свобода. -- 2013. -- 25.03 (№ 12).

21. Мицик Ю.А., Бажан О.Г. Історія України: З 1914 р. до наших днів. -- Ч. 3. -- К., 2003.-- С. 6; Мицик Ю.А. Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. -- К. 2005. -- С. 327-328. Кальковано й для студентів: Бажан О.Г., Білоусько О.А., Власов В.С., Мицик Ю.А. Історія України. -- К., 2006. -- С. 353. До того ж Міністерство освіти і науки схвалило схожий матеріал «для використання у загальноосвітніх навчальних закладах» і «для підготовки до вступного іспиту з історії України» (Мицик Ю.А. Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. - К., 2010. - С. 1-2, 327-328).

22. Кульчицький С.В., Шаповал Ю.І. Новітня історія України (1914-1939). -- К., 2003. -- С. 20; Лоза Ю. Україна: історичний атлас. 9 клас. -- К., 1999-2007. -- С. 24; Субтельний О. Україна: історія. -- К., 1991. -- С. 297; Хронология российской истории. -- Москва, 1994. -- С. VIII. Пор. схеми: Енциклопедія історії України. -- Т. 8. -- К., 2011.-- С. 165-167.

23. Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. -- К., 2008. -- С. 635.

24. Моряки в борьбе за власть Советов на Украине (ноябрь 1917-1920 гг.). -- Киев, 1963. -- С. 6; Хесин С.С. Личный состав русского флота в 1917 году // Военно-исторический журнал. -- 1965. -- № 11. -- С. 99-102; его же. Моряки в борьбе за Советскую власть. -- Москва, 1977. -- С. 13; Гаркавенко Д.А. Социальный состав матросов русского флота в эпоху империализма // История СССР. -- 1968. -- № 5. -- С. 54-55; БорисенкоЮ., Конягин М. «А флот и ныне там...» [Беседа с К.Ф. Шацилло] // Родина. -- 1996. -- № 7-8. -- С. 52. Пор.: «...Соціальний склад Чорноморського флоту, на відміну від Балтійського, був значно менше пролетарським. Матроси, котрі мали у своєму минулому робітничий стаж, матроси, мобілізовані з фабрик і заводів, тут не домінували, як на Балтфлоті, а розчинялись у сірячинному морі матросів-селян, що рекрутувалися до флоту з багатих хлібородних губерній України...» (Раскольников Ф.Ф. Предисловие // Жуков В.К. Черноморский флот в революции 1917-1918 гг. -- Москва; Ленинград, 1931. -- С. 4); «...Флот комплектувався переважно із середовища заможного селянства Мелітопольщини, Одещини та Криму» (Верховский А.И. На трудном перевале. -- Москва, 1959. -- С. 182); «Українці становили 65%, росіяни -- 25%» (Козлов А.И. Во имя революции. -- Ростов-на-Дону, 1985. -- С. 13).

25. Зубов Б.Н. Развитие кораблестроения на юге России. -- Калининград, 1990. -- С. 248-253; Мельников Р.М. Ратник Саверий Ксаверьевич // Морской энциклопедический словарь. -- Т. 3. -- Санкт-Петербург, 1994. -- С. 35; Бережной С.С. Линейные и броненосные корабли. Канонерские лодки. -- Москва, 1997. -- С. 2248, 130-134; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. -- Санкт-Петербург, 2001. -- С. 326.

26. Российский императорский флот 1914 г. -- Санкт-Петербург [1914]. -- С. 28-95; Шацилло К.Ф. Русский империализм и развитие флота накануне первой мировой войны. -- Москва, 1968. -- С. 121-162; Мальков Д.Г. Крейсеры, эсминцы, канлодки Российского Черноморского флота 1860-1917 гг. -- Москва, 1996. -- С. 7-22; Апальков Ю.В. Российский Императорский флот 1914--1917 гг. // Морская коллекция. -- 1998. -- № 4. -- С. 19-23; Алтабаева Е.Б., Коваленко В.В. На рубеже эпох: Севастополь в 1905--1916 гг. -- Севастополь, 2002. -- С. 170-180.

27. Балякин С.А. ВМС Японии, Турции и других стран Азии 1914-1918 гг. // Морская коллекция. -- 1999. -- № 5. -- С. 22-28; Дроговоз И.Г. Турецкий марш: Турция в огне сражений. -- Минск, 2007. -- С. 113-115.

28. Прорыв «Гебена» и «Бреслау» из Мессины в Дарданеллы: По очерку адмирала Вильгельма Сушона ЛоиЛоп), тогдашнего начальника эскадры Средиземного моря // Красный флот. -- 1922. -- № 3/4. -- С. 79-86; Шульц Г. Босфор и Дарданеллы // Морской сборник. -- 1913. -- № 5. -- С. 105, 124.

29. Аветян А.С. Германо-турецкий союз. -- С. 6-26; Вильсон Х. Линейные корабли в бою: 1914-1918 гг. -- Москва, 2002. -- С. 276-288, 375; Готлиб В.В. Тайная дипломатия во время первой мировой войны. -- Москва, 1960. -- С. 61-68; Дранов Б.А. Черноморские проливы (международно-правовой режим). -- Москва, 1948. -- С. 153-154; Залесский К.А. Указ. соч. -- С. 580; Записки Джемаль-паши 1913-1919 гг. -- Тифлис, 1923. -- С. 98--100; Киган Дж. Первая мировая война. -- Москва, 2002. -- С. 276-278; Корбетт Дж. Операции английского флота в первую мировую войну. -- Минск, 2003. -- С. 62-80; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 23-44.

30. М.[Монастырев Н.А.] Немцы в турецком флоте // Морской сборник: на правах рукописи. -- Бизерта, 1922. -- № 12. -- С. 21; Миллер А.Ф. Вступление Турции в первую мировую войну // Известия Академии наук СССР: Серия истории и философии. -- Москва, 1946. -- Т. 3. -- № 4. -- С. 331-332; Лудшувейт Е.Ф. Турция в годы первой мировой войны 1914-1918 гг. -- Москва, 1966. -- С. 38-59; Мурхед А. Борьба за Дарданеллы: Решающее сражение между Турцией и Антантой. -- Москва, 2004. -- С. 19-29; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 71-73.

31. Нотович Ф.И. Дипломатическая борьба в годы первой мировой войны. -- Т. 1. -- Москва; Ленинград, 1947.-- С. 100-103, 287-305; Тирпиц фон А. Воспоминания. -- Москва, 1957. -- С 357-358; Саркисян Е.К. Экспансионистская политика Османской империи в Закавказье накануне и в годы первой мировой войны. -- Ереван, 1962. -- С. 161-164; Хвостов В.М. Проблемы истории внешней политики России и международных отношений в конце XIX--начале XX в. -- Москва, 1977. -- С. 334-335.

32. Шталь А.В. Совместная работа высшего морского и верховного командования в России в мировую войну // Военная мысль и революция. -- 1924. -- № 4. -- С. 141; его же. Прорыв «Гебена» и «Бреслау» в Черное море // Кто должник?: Сборник документированных статей по вопросу об отношениях между Россией, Францией и другими державами Антанты до войны 1914 г., во время войны и в период интервенции. -- Москва, 1926. -- С. 147-167; Новиков Н.В. Операции на Черном море и совместные действия армии и флота на побережье Лазистана. -- Ленинград, 1927. -- С. 38-40.

Размещено на Allbest.ru