Особливості голоду 1921-1923 років на Херсонщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості голоду 1921-1923 років на Херсонщині

Актуальність теми обумовлена потребою більш глибокого усвідомлення згубності «червоного» (комуністичного) вектору поступу України та тим, що голод 1921-1923 рр. на Херсонщині все ще залишається значною мірою «білою плямою» в історичній літературі. Останнє можна пояснити тим фактом, що у зазначений період територія сучасної Херсонської області входила до складу різних адміністративно-територіальних одиниць.

Так, основна частина правобережної території була у складі Херсонського повіту Миколаївської губернії (з 18 колишніх волостей цього повіту нині лише 5 належать до Миколаївської області), північно-східна частина (Високопільська волость) -- Криворізького повіту Катеринославської губернії. До Миколаївської губернії (21.10.1922 р. увійшла до Одеської) також входили Херсонський і Дніпровський повіти (у лютому 1923 р. останній увійшов до Херсонського повіту). Частина Лівобережжя області, власне Північна Таврія, у складі Геніче- ського (утворений у жовтні 1921 р.) і частини Мелітопольського повітів входили до Запорізької губернії, яку 01.12.1922 р. передали до складу Катеринославської губернії. У 1923 р. переважна частина сучасної Херсонської області опинилась у межах Херсонської округи (утворена 07.03.1922 р.) Одеської губернії, а 6 таврійських районів стали частиною Мелітопольської округи (утворена 12.04.1923 р.) Катеринославської губернії¹.

Метою статті є з'ясування особливостей, причин, перебігу та наслідків голоду 1921-1923 рр. на території сучасної Херсонської області.

Ситуація з дослідженням проблеми в радянській історіографії загальновідома -- причиною голоду визначались розруха і посухи, наголошувалась успішність «рішучих заходів по ліквідації голоду», приховувалась будь-яка статистика про реальний масштаб трагедії². Зокрема, в «Історії міст і сіл УРСР. Херсонська область» у повідомленні про голод у 1921-1922 рр., правильно наголошено на особливо тяжкій ситуації саме у 1922 р. Визнається наявність голоду у 1921 р. в Херсоні, а ось його демографічні наслідки списані на громадянську і І Світову війни. Проте всю правду приховати було важко -- у нарисах про окремі населені пункти зазначається про голодування з осені 1921 р. по осінь 1923 р., про насильницьке відбирання хліба та ресурсів у

голодуючих заради допомоги Поволжю, сусіднім волостям і навіть англійським страйкарям, про спроби запровадження колективізації як методу подолання голоду та інші факти, що руйнують радянську концепцію³.

Зрозуміло, що сучасні дослідження проблем голоду 1921-1923 рр. в Україні не ставили за мету вивчення його специфіки на Херсонщині⁴. Це мало стати предметом регіональної історіографії. У поодиноких публікаціях знайшли відображення окремі аспекти проблеми -- кількість жертв у Херсоні, жахливість ситуації у порівнянні із сусідніми голодуючими регіонами півдня України⁵. Більше конкретики щодо ситуації в окремих населених пунктах, спогади про виживання селянства в часи лихоліття можна знайти у краєзнавчих студіях вчителів Херсона, Берислава, Великої Лепетихи, Нижніх Сірогоз тощо⁶. Загалом специфіка голоду 1921-1923 рр. на Херсонщині є недостатньо вивченою.

Для дослідження проблеми існує порівняно значна джерельна база. Так, у збірнику документів і матеріалів «Голод 1921-1923 років в Україні» Херсонщина згадується у 21 документі, в яких йдеться про 24 населених пункти чи адміністративно-територіальні одиниці⁷. Відомості щодо боротьби влади з голодом, розміри продовольчої допомоги містяться в ще радянському археографічному збірнику «З історії соціалістичної перебудови сільського господарства на Херсонщині»⁸. В нагоді стали мемуари «куркульського сина» Г. Кінаша з с. Нова Збур'ївка⁹, відомості про роботу КНС Херсонщини¹⁰, підсумки демографічних переписів (загального 1920 р. і міського 1923 р.)¹¹, дані метеорологічних спостережень за 1921-1922 рр.¹², аналітична записка лікаря Е. Френкеля «Голод и преступность»¹³, повідомлення про стан поселень менонітів, зібрані В. Марочко¹⁴. В цілому ці документи дозволяють реконструювати специфіку причин, перебігу і наслідків голоду 1921-1923 рр. на Херсонщині.

Декілька слів варто сказати щодо наслідків світової і громадянської воєн як причин голоду. За роки І Світової війни з Херсонської і Таврійської губерній (сучасна Херсонщина обіймала 2/3 Херсонського, 1/3 Мелітопольського і весь Дніпровський повіти цих губерній) було мобілізовано в армію 651, 2 тис. чоловік або майже 50% чоловічого працездатного населення. Так, за 19141918 рр. населення сусідніх сіл Червоний Бургун і Львово (єврейська землеробська колонія) зменшилось з 2795 до 1909 осіб або на 31,7%. Селянські господарства економічно значно ослабли. Лише у 1917 р. Таврійська губернія мала поставити в армію 107,4 тис. голів худоби, Херсонська -- 186,1 тис. Маломіцні господарства масово позбавлялися худоби -- за роки війни у Херсонській губернії було розпродано 250 тис. коней і 373 тис. голів великої рогатої худоби, причому без останньої опинилось 39% господарств. Військові дії 1918-1920 рр. фактично безперервно точились на Херсонщині. Лише в Херсоні влада мінялась більше десяти разів, а збитки сягали 32 млн. царських довоєнних руб.¹⁵. За 19141920 рр. чисельність працюючих в промисловості міста скоротилась з 8,5 до 3,8 тис. або на 55,3%. Міське населення недоїдало -- взимку 1920 р. порівняно з довоєнним часом добова калорійність їжі городян скоротилась з 3,5 тис. калорій до 2,6 (на 25,7%) і складала 82% прожиткового мінімуму. Навесні 1921 р. пайок (карткова система існувала в містах з 1920 р. по жовтень 1921 р.) зменшився до

100 г. хліба. У 1920 р. селянство Херсонщини зібрало (при скороченні посівів на 35%) 131 тис. т. зернових, що забезпечувало мінімальні потреби 1 млн. осіб¹⁶. Проте по-господарськи розпорядитися цими ресурсами влада не змогла, а тому неврожай 1921 р. мав катастрофічні наслідки. Внаслідок воєн, політики воєнного комунізму на селі панував безлад. Так, у 1921 р. в с. Іванівка з 11 тис. га ріллі засіяли яриною лише 1/10, а на 1 тис. селянських господарств припадало 402 плуги, 617 сівалок, 481 віз, 53 молотарки тощо, причому значна частина реманенту потребувала ремонту¹⁷. Проте головна причина економічної і соціально-політичної кризи навесні 1921 р. крилася у політиці комуністичного штурму більшовиків. Політика «воєнного комунізму» супроводжувалась зростаючою тотальною дезорганізацією, яка загрожувала цілковитим колапсом господарства. Для забезпечення армії та міст хлібом влада пішла шляхом реквізицій, розміри яких визначались потребами у продовольстві (продрозкладка).

Неп не означав припинення політики комуністичного штурму, це була лише тимчасова зупинка. Тим більше, що в уже націоналізованому секторі економіки принципи непу не вводились і велика промисловість, транспорт, фінансова сфера, позбавлені справжнього власника, працювали неефективно. Тому у пошуках коштів для відновлення промисловості чи подолання проблем неврожаїв 1921-1922 рр. більшовики знов вдалися до пограбування селян, що підривало зацікавленість селянства у праці і перетворило економічні труднощі у зачароване коло. Будь-яке непередбачуване втручання у систему господарювання (у 1921-1922 рр. це були неврожаї) закономірно приводило до соціально- економічних катастроф, однією з яких і став голод 1921-1923 років¹⁸.

За відомостями Херсонської сільськогосподарської станції з жовтня 1920 р. по березень 1921 р. опадів на Херсонщині випало у 10 разів менше норми, у Таврії -- % норми. Весна і літо були посушливими і пекучими. Температура на поверхні землі сягала 62 °С. У травні майже всі зернові посохли, не сформувавши зерна. Врожай у 1921 р. становив 8 ц з га озимої пшениці та 9 кг -- ярого ячменю¹⁹. Посуха повністю спалила 65% посівів Миколаївської і 63% Запорізької губерній. Вже у червні 1921 р. стало зрозуміло, що врожаю не буде. На засіданні Миколаївської губернської продовольчої наради про неврожай і скрутне продовольче становище в губернії 22 червня 1921 р. відзначалось, що через посухи та шкідників у Дніпровському і Херсонському повітах «повний неврожай вже визначився». Тому нарада вирішила просити Харків про скорочення запланованої цифри податку з 228,8 тис. т до 49,0 тис., тобто у 4,7 рази. Проте постанова ЦК КП(б)У від 30 липня 1921 р. фактично не визнавала неврожай і залишила ставки продподатку без змін, а в січні 1922 р. РНК УСРР визнав неврожайним лише Дніпровський повіт²⁰.

Типова ситуація з посухою склалася в Білозерці. У 1913 р. тут оброблялося різними власниками 15 тис. га землі. Після націоналізації землі біднота створила ряд соціалістичних господарств -- дві сільгоспартілі, колгоспи «Успіх», «Хлібороб», «Дніпро» тощо -- і у 1921 р. засіяла лише 5 тис. га, тобто 1/3 ріллі. Посіви загинули. Тоді колгоспники конфіскували хліб у куркулів, за рахунок чого відкрили громадську їдальню, отримали «позички» і зробили внесок у фонд допомоги голодуючим. Проївши все, у 1923 р. місцеве КНС випросило у держави 912 т насіння. Отже, хазяйнувати не виходило. У с. Новогригорівці (Генічеський район) у 1921 р. засіяли лише 2,8 тис. га з наявних 10 тис. (28%), посіви загинули. Партосередок на чолі з А.Ф. Чваніним взяв на облік усі запаси хліба, забезпечив продовольством два дитячі будинки, відкрив їдальню, де харчувались 1 тис. дітей і 860 дорослих бідняків. У с. Нововоронцовка селяни засіяли 7,1 тис. га, але через посуху загинули майже всі зернові, посіви соняшника збереглися на 30%, сінокоси згоріли. До вересня 1921 р. Нововоронцов- ський волосний відділ соціального забезпечення взяв на утримання 215 родин бідняків (911 чоловік з 6,4 тис. населення). Їм у 1921-1922 рр. надали 32,7 т борошна, 1029,4 кг крупи, 1,3 млн. грішми, паливо і ліки. Були відкриті пункти харчування для дітей²¹.

При цьому Х. Раковський прозвітував у центр, що в Україні зібрано 7,03 млн. т зерна, хоча зазначив, що Миколаївська губернія дала врожаю в 11, а Запорізька -- у 32 рази менше від запланованого. В. Ленін визначив, що з України шляхом податку, товарообміну, реквізиціями з багатих можна зібрати ще 2,45 млн. т на допомогу голодуючим Поволжя і ще направити в Україну армію з голодних губерній²².

Інтенсивне викачування хліба в Росію призвело до недосіву. У політзвіті Наркомпроду у листопаді 1921 р. повідомлялося, що південна частина Херсонського повіту через неврожай 1921 р. знаходиться під загрозою значного недосіву озиминою. У Дніпровському повіті для засіву не вистачило насіння²³. Восени 1921 р. у с. Юзкуї спромоглися засіяли лише 4 тис. га озимини, яка не вродила. Як результат у травні 1922 р. було зареєстровано 2,3 тис. голодуючих або половина жителів села²⁴. Загалом, по Запорізькій губернії озиминою засіяли 66,6% землі, а по Миколаївській -- 77,6%. Відсутність насіння та нестача робочої худоби привели до скорочення посіву озимих і ярових у 1922 р. порівняно з 1921 р. у Миколаївській губернії на 49%, у Запорізькій -- на 48%²⁵.

За попередніми підрахунками Центральної Всеукраїнської комісії допомоги голодуючим, тільки для забезпечення сільського населення півдня України за нормами, близькими до довоєнного часу (343 кг на їдця), і без врахування продовольчого податку треба було завезти 326,8 тис. т зерна, причому дефіцит у Запорізькій губернії досягав 40% врожаю або 357,8 тис. т.²⁶. В цілому ж сума дефіциту зернового забезпечення міста і села Півдня України сягала 752 тис. т зерна.

У 1922 р. своєї кульмінації досягла криза й у тваринництві. Так, поголів'я худоби з 1921 р. до весни 1922 р. скоротилося у Запорізькій губернії до 60%, у Миколаївській -- до 51%²⁷. Кількість тяглової худоби скоротилась ще більше -- у Запорозькій губернії на 66%. Про міру зубожіння селянства свідчить практично повне зникнення свиней (їх чисельність по Запорізькій губернії скоротилась на 93%, по Миколаївській -- на 87%). Питома вага господарств без худоби зросла в Запорізькій губернії на 218%²⁸.

До недосіву додалась посуха 1922 р., що охопила практично всю Херсонщину. Так, погіршення стану посівів з 1 липня 1922 р. видно з такої динаміки: середня балова оцінка кукурудзи по Запорізькій губернії на 1 липня складала 3,0 бали, на 15 липня -- 2,7, на 1 серпня -- 2,2. По Миколаївській губернії балова оцінка з 1 липня по 16 серпня знизилась з 3,2 до 2,2 балів. Аналогічна ситуація була і з просом та гречкою.

Для з'ясування ситуації на місці і визначення необхідних заходів допомоги президія ВУЦВК створила повноважну комісію. На основі її обстеження і відомостей центрального статуправління валовий збір восьми головних зернових склав у Миколаївській губернії 279,9 тис. т, Запорізькій -- 378,6 тис. т. Виявилося, що Миколаївська губернія має дефіцит зерна у більш ніж 114,8 тис. т, Запорізька -- 98,1 тис. т (при потребі селян у 212 кг на їдця і 847 кг на голову робочої худоби, що було мінімумом). Серед повітів найбільше постраждала саме Херсонський²⁹.

Комісія виявила глибоку соціальну диференціацію селянських господарств саме в постраждалих районах. Так, безлошадні господарства, що не можуть обробити землю навіть при видачі позики насінням, різко збільшили свою питому вагу через голод. Так, в Запорізькій губернії їх питома вага з весни 1921 р. по весну 1922 р. зросла з 16,3% до 47,1% або втричі. В Миколаївській губернії кількість безпосівних і малопосівних (до 1 га) господарств, тобто таких, які не могли навіть прохарчуватися зі свого господарства становила 25%. Уповноважений комісії ВУЦВК з обстеження голодуючих губерній на ІІІ сесії ВУЦВК IV скликання 14 жовтня 1922 р. запропонував визнати найбільш по- страждалими і такими, що знаходяться «в найбільш тяжкому продовольчому становищі» Херсонський, Дніпровський, Мелітопольський і Генічеський повіти, тобто всю сучасну Херсонщину³⁰.

В межах сучасної Херсонщини (Херсонський та Дніпровський повіти) найбільш голодуючими було визнано 9 волостей -- Дудчанська, Качкарівська, Старошведська, Білозерська та Новоархангельська, Збур'ївська, Голопристан- ська, Каїрська, Константинівська та Бехтерська волості³¹. У 1922 р. Херсонський повіт, як найбільш уражений голодом, був звільнений від продподатку в 2,2 тис. т зерна, до нього надійшло 2,6 тис. т продовольства та для осіннього засіву насіннєвої позики 4,9 тис. т.³². У жовтні 1922 р. ВУЦВК офіційно зарахував до числа голодуючих Генічеський і Мелітопольський повіти. Але допомогу отримувало до 60% голодуючих.

Наголосимо, що неп не припинив продрозверстку в Україні. Головною метою її збереження залишалось продовольче забезпечення російських «червоних столиць». Тиск на українських селян почався в березні 1921 р., коли тисячі партійців і робітників мобілізували до хлібозаготівельних загонів. Норми хлібозаготівель встановлювалися без урахування виснаження продовольчих запасів. Так. 22 червня 1921 р. Миколаївський губвиконком обговорив продовольче становище в губернії: «Центр вимагає у червні від нашої губернії 1575 тис. пудів (25,74 тис. т) зерна. Відправили 500 тис. пудів (8,2 тис. т), можемо відправити максимум 250 тис. пудів (4,1 тис. т). Особливий комітет з палива і продовольства пропонує виконати наряд повністю. Якщо виконаємо, то постачання губернії буде загроженим. Залишаються тоді без постачання дві дивізії (це приблизно 15 тис. чоловік -- авт) і все населення губернії»³³.

Податкові вимоги щодо півдня України були фантастичними, а тому неодноразово змінювалися. Так, 15 січня 1922 р. Х. Раковський у доповідній В. Леніну зазначав, що по Запорізькій губернії Росія запланувала податок у 141,8 тис. т., а валовий збір склав 99,7 тис. т. Під суворим тиском, взявши сотні заручників, влада змогла зібрати 37 тис. т при тому, що в листопаді селяни харчувались сурогатами з макухи і кураю, а випадків смерті від голодного тифу нараховували сотні. В Миколаївській губернії було зібрано 17 тис. т замість запланованих Москвою 18,4 тис. т.³⁴.

Політбюро ЦК КП(б)У прийняло пропозицію Москви про вивезення до Росії мінімум 490 тис. т навіть на шкоду власному забезпеченню. І це завдання виконувалось -- дефіцит збіжжя неврожайних губерній України у 1921/22 господарському році становив 572 тис. т, а до Росії вивезли 441, 2 тис. т, у т. ч. мізерні запаси неврожайного півдня. У голодному 1922 р. бригада червоного козацтва була прикріплена для харчування і забезпечення фуражем до голодуючої Миколаївської губернії, що суттєво зменшило продовольчі ресурси Херсонського і Дніпровського повітів³⁵. Голодуюча Каховка на заклик партії у 1921 р. відправила голодуючому Поволжю 706,5 кг борошна, 936,5 кг картоплі, 311 кг крупи, 621 кг жита та інших продуктів. 4 вересня 1921 р. працівники освіти і культури Красненської волості на конференції ухвалили рішення з вересня до кінця року відраховувати голодуючим Поволжя 10% зарплати і прибутки від вистав і концертів. Про своїх голодуючих вони не мали наміру дбати³⁶. До голодуючого Скадовська у 1921-1922 рр. на лікування направили 1 тис. дітей Донбасу, на одному з комуністичних суботників 1921 р. зібрали за день 458 т зерна для голодуючих промислових губерній³⁷. Хліб та інші ресурси з Херсонщини викачували різними шляхами. Так, агітаційний поїзд «Жовтнева революція» на чолі з М.І. Калініним та Г.І. Петровським 16-17 липня 1922 р. зібрав і вивіз з Херсонщини 6 вагонів хліба та 2 млн. руб.³⁸.

Руйнівний характер викачування хліба та його відправки до Поволжя розуміли й самі більшовики. Так, член Центральної комісії допомоги голодуючим при ВУЦВК М. Сирота у доповіді про продовольче становище і боротьбу з голодом у Запорізькій і Миколаївській губерніях від 30 червня 1922 р. наголосив, що голод у Поволжі затьмарив голод в Україні. При збиранні прод- податку на місцях фактично продовжили практику «воєнного комунізму» -- будь-що збирали податок, не зупиняючись перед руйнуванням села. Так, у Миколаївській губернії зруйновано голодом і продподатком 15% господарств і до 30% в Запорізькій губернії³⁹.

Розорений південь України потребував допомоги, але тиск не послаблювався. Тільки з серпня 1922 р. по січень 1923 р. у східні регіони республіки було надіслано 147,1 тис. т хліба. До того ж Москва зобов'язала Україну розпочати експорт хліба як чи не єдиного стабільного джерела надходження валюти. Навесні 1921 р. більшовики планували вивезти морем з Мелітопольського і Дніпровського повітів хліб до Латвії для закупівлі промтоварів. Україна продовжувала вивозити хліб до Великобританії⁴⁰. У 1922 р. попри голод Україна мала експортувати 163,4 тис. т зерна⁴¹. Це ніби невелика кількість, але вона була достатньою для харчування щонайменше 1 млн. чоловік і могла суттєво полегшити становище. А з урожаю 1922 р. було вивезено за кордон 220, 6 тис. т, хоча проти цього страйкували залізничники і жителі голодуючих губерній. Показово, що в резолюції конференції КП(б)У (квітень 1923 р.) «Сільське господарство і податкова політика» відкрито визнавалося, що експорт хліба не припинявся заради відбудови промисловості⁴². У пресі заборонялося повідомляти про експорт хліба.

Отже, на думку дослідників, саме викачування хліба з України було головною причиною голоду. Слід погодитись з тим, що влада вдало використала об'єктивну ситуацію продовольчих труднощів для упокорення України. Поставки хліба в Росію і експорт зерна призвела до того, що голод у південних губерніях, в т.ч. на Херсонщині, тривав, на відміну від російського Поволжя, протягом усього 1922 р. і першої половини 1923 р.

Перші ознаки голоду з'явились у серпні 1921 р., коли запаси врожаю 1920 р. закінчились, а хліб нового практично не надходив. Почався голод восени 1921 р. і поступово посилювався. Так, за офіційними (тими, що не можна було приховати) даними у Херсоні у вересні 1921 р. від голоду померло 3 чоловіки, у жовтні -- 6, у листопаді -- 13, у грудні -- 39, на початку січня -- 25⁴³. Тут слід звернути увагу на жахливу динаміку голодних смертей, яку влада намагалась всіляко применшити.

У кінці 1921 р. в Херсонському повіті голодували 95,4 тис. осіб, в т. ч. 47,7 тис. дітей. Померло в повіті 40 тис., в Херсоні -- 19,5 тис. чоловік. За вересень -- грудень 1921 р. у місті народилось 164 дитини, а померло 3722. У дитячих будинках було зареєстровано 97 випадків голоду і 98 -- крайнього виснаження. В повіті було створено 140 пунктів харчування, де щомісяця годували 35 тис. дітей .

Проте влада не поспішала з офіційним визнанням голоду. Тому взимку 1921-1922 рр. у Херсоні, за повідомленнями преси, щоденно помирало в середньому 15-20 чоловік, а іноді 40-50. Мертвих не ховали. Губернська газета «Красный Николаев» під красномовним заголовком «Вимираючий Херсон» повідомляла: «За січень і лютий 1922 року у Херсоні вимерло більше 6000 чоловік. Хто як може, так і рятується від голодної смерті, тікає з Херсона, а голод святкує тріумфальну перемогу»⁴⁵.

На початку 1922 р. у Херсонському повіті голодувало 114, 3 тис. чоловік, у т. ч. 56,8 тис. дітей. Міліція підбирала на вулицях трупи, а виснажених доправляли до лікарень. Ось типовий випадок голодних смертей. 20 січня 1922 р. лікарі обстежили 5-ти кімнатну квартиру по вул. Кузнечной. В першій кімнаті мешкала родина з 2-х дорослих і 5-и дітей: батьки були в лікарні, померле два тижні тому немовля залишалось непохованим. В другій кімнаті -- родина з 6 чоловік, в третій -- з 8, а в п'ятій -- водночас мешкало три родини загальною кількістю 8 осіб. Значна частина мешканців була брудною, напівроздягненою, хворою, голодною. Їм надали відро супу і прикріпили до їдальні.

В місті залишилось лише 4 аптеки, пологовий будинок закрився, зростало безробіття, почалось скорочення працівників культурно-просвітніх установ.

Почастішали випадки голодної смерті, особливо старих і дітей. Так, 21 січня 1922 р. від голоду померло 13 дітей і 12 дорослих. Ситуація погіршувалась через епідемії тифу і холери. Так, на початку 1922 р. зареєстрували 45 випадків висипного, 72 -- поворотного і 7 черевного тифу, а 52 людини ушпиталили з підозрою на тиф⁴⁶. Така ситуація склалася у Херсоні, а на периферії справи були набагато гіршими. Так, у Скадовську внаслідок відсутності лікарів і палива не працювали лікарня і пошта, тобто навіть повідомити про епідемічні хвороби було неможливо⁴⁷.

Трагічна ситуація склалась у Північній Таврії, що входила до складу Запорізької губернії. У звіті Комісії з боротьби з голодом при ВУЦВК зазначалось: «Уже з осені 1921 р. харчування населення стало стрімко погіршуватися. Осіннє обстеження показало, що у Запорізькій губернії вже в жовтні-листопаді харчування селян складало від 1/3 до % від нормального. Населення знищило все, що так чи інакше було придатне для їжі (ховрахи, кішки, собаки), почало харчуватися сурогатами (макуха, полова, курай) дійшовши до борошна з кісток, дерев, глини. Доведені голодом до відчаю, люди у багатьох селах і містах дійшли до поїдання трупів та людоїдства. Офіційно зареєстровано до 50 випадків людоїдства»⁴⁸.

У лютому 1922 р. у Запорізькій губернії за офіційними даними з 1,2 млн. населення голодувало 700 тис. (58,33%), а в реальності ще більше. За зиму 1921/22 рр. поголів'я худоби зменшилось на 40%, свиней -- на 93%, кількість селянських господарств без будь-якої худоби збільшилась на 21%, відсоток господарств без коней зріс з 16,3% до 47,1%. Так, навесні 1923 р. 61,1% господарств Нижніх Сірогозів не мали коней. Між тим, аби вести господарство на твердих ґрунтах Північної Таврії, необхідно не менше 4 волів або 3 коней. У Нижніх Сірогозах було багато опухлих від голоду і помираючих, голодуючим видавали по 200 г. сурогатного хліба, народжуваність знизилась у 2,5 рази. У с. Рубанівка були випадки людоїдства, за що розстріляли сім'ї Стукових і Стоянів⁴⁹.

У період голоду у Херсоні головним джерелом питної води був колодязь при міській електростанції. З нього брали воду для лікарень, дитячих будинків, військових частин, пожежників і мешканці центру. З раннього ранку за водою шикувались довжелезні черги, а мешканці околиць обмінювали дорогоцінну їжу на воду. Про миття посуду чи примітивне купання не йшлося, а тому заразні хвороби поширювались.

За січень 1922 р. за офіційними даними в Херсоні від голоду померло 6159 чоловік, з них 3147 дітей. У лютому 1922 р. число голодуючих по Херсону склало 14 тис., в т. ч. 4,8 тис. дітей. По Херсонському повіту голодувало 154,6 тис. чоловік. На Херсонській біржі праці було зареєстровано 10 тис. безробітних (75% всіх робітників), з них померло 135 чоловік. У лікарнях міста відкривали відділення для виснажених від голоду, але в них не було палива, білизни і харчів. Серед медпрацівників теж були випадки голодного виснаження. Тому з 574 голодуючих, що поступили в лікарні та амбулаторії у лютому 1922 р., померло 138 або 24,04%. Померлих не встигали ховати, морги були переповнені, трупи тижнями не вивозили на кладовище, а там почали рити колективні могили на 100 померлих кожна.

У березні-квітні 1922 р. голод у Херсоні сягнув свого піку. Так, в березні від голоду померло 3826 людей, у квітні -- 3726. У ці місяці були використані запаси їжі і місто перетворилось на суцільне кладовище: вікна і двері багатьох будинків були забиті, під парканами валялись трупи. Нерідко знепритомнілих від голоду людей вантажили на підводи з трупами і везли на кладовище. Голодні мешканці їли собак, кішок, птахів, пожухлу траву⁵⁰.

У Бериславі, де на той час було 7374 жителя, голодувало 4790 (64,9%), а щомісячна смертність коливалась від 118 до 184 осіб. Генічеський повітовий комітет доповідав, що у селах харчувались усіляким непотребом, але і це скінчилось. Люди помирали просто на вулицях. Чиновники з гвинтівками виганяли живих рити ями для померлих. У Новоолексіївці у травні 1921 р. голодувало 690 осіб -- практично всі мешканці⁵¹. З кожним місяцем лихо охоплювало нові території.

Масштаби голоду зростали. Так, у квітні 1922 р. в Херсоні голодувало 15,5 тис. чоловік, в т. ч. 7,2 тис. дітей. У травні по місту і Херсонському повіті голодувало 176 тис., померло 11 тис. чоловік. Причому, якщо на початку року голодувало 12% населення, то в травні -- 40%. У червні по Херсону і повіту голодувало 178 тис. населення. Так, на ІІІ Всеукраїнському з'їзді епідеміологів і бактеріологів у квітні 1922 р. зазначалось: «У мирний час населення України витрачало протягом року 408,5 кг зерна на душу (278-294 кг на продовольство, 100-110 кг на худобу). У 1921 р. на душу припадало 163 кг, а у п'яти голодуючих губерніях не більше 80-112 кг»⁵². Отже, це 7-9 кг зерна на місяць або 220-310 г зерна на добу.

У жовтні 1922 р. Миколаївська губернська комісія допомоги голодуючим повідомила такі підсумки щодо голоду у 1921/1922 рр. Станом на 15 вересня 1992 р. у Херсонському повіті голодувало 146 393 людини, у т. ч. 72 301 дитина, у Дніпровському повіті -- 95 029 чоловік, з них 45 994 дитини. Смертність становила у Херсонському повіті 18 943 людини, в т. ч. 8 489 дітей, у Дніпровському -- 12 897 чоловік, в т. ч. 4 584 дитини⁵³. Отже, влада оприлюднила лише по двох повітах цифру смертей 31 840 чоловік за перший рік голоду. Очевидно, що цю цифру можна подвоїти за рахунок м. Херсон, Генічеського і частини Мелітопольського повітів.

У звіті Центральної комісії з боротьби з наслідками голоду (підготовлений у 1922 р.) про наслідки голоду 1921/1922 р. зроблені деякі узагальнення. Так, найбільші втрати населення мала Запорізька губернія, в т. ч. Генічеський і Мелітопольський повіти. На думку комісії, голод 1921/1922 р. найбільше вразив Херсон і Херсонський повіт.

Через посуху 1922 р., економічну ослабленість селянських господарств, брак запасів і мінімальні надходження від врожаю 1922 р. вже у серпні цього року проявились ознаки нової хвилі голоду. Так, у Херсонському повіті чисельність населення складала 296, 2 тис., з них у серпні 1922 р. голодували 146,4 тис. або 49,43%. Допомога їжею надавалась 67 тис. або 45,77%. Цього ж місяця померло 196 чоловік, в лікарнях знаходилось 235 виснажених осіб. У вересні по Херсонському повіту голодувало 148,3 тис. або 50,08% населення. У Херсоні, за офіційними і неповними відомостями, з 28 тис. дорослих жителів голодувало 12 тис. (42,86%), а з 21,6 тис. дітей -- 15 тис. (69,44%). У 12 їдальнях міста у жовтні 1922 р. годували 13 606 голодуючих дітей (90,7%) і 2 055 дорослих (17,1%). У грудні 1922 р. в Херсонському повіті голодувало 133,3 тис. чоловік, в т. ч. 68,1 тис. дітей⁵⁴.

У вересні 1922 р. у Миколаєві відкрився музей голоду, де були зібрані документи, фотографії канібалів та «їжі», жертви -- страшні трупи і живі, схожі на ці трупи. Значне місце в експозиції музею було відведено Херсону. Згодом музей голоду було відкрито у Херсоні у приміщенні колишньої чоловічої гімназії (тепер ЗОШ № 10)⁵⁵.

28 вересня 1922 р. відбулось засідання Запорізького губвиконкому, на якому обговорювали наслідки обстеження голодуючих районів губернії. Вже у вересні число офіційно зафіксованих голодуючих становило 121 тис. (9% населення), а по відомостям з місць -- 500 тис. (38%)⁵⁶. За прогнозами комісії допомоги голодуючим на 1 жовтня могло голодувати 121 тис. селян (10% від усіх), на 1 листопада -- 200 тис. (16,38%), на 1 січня 1923 р. -- 286,5 тис. (23,56%) і на 1 березня 1923 р. -- 371,4 тис. (30,53%). Іншими словами, всі селянські господарства без посіву і з посівом до 4 га мали голодувати. Для надання допомоги голодуючим до 1 липня 1923 р. потрібно було 43,3 тис. т зерна, а з урахуванням міст -- 48,8 тис.⁵⁷.

У доповіді 14 жовтня 1922 р. член повноважної Комісії ВУЦВК з обстеження голодуючих губерній В.С. Мишкіс зробив висновок, що Миколаївська губернія має дефіцит зерна мінімум у 114,4 тис. т, Запорізька -- у 98,0 тис. т. Найбільш постраждали від повторного неврожаю Херсонський, Дніпровський, Генічеський і Мелітопольський повіти. У Катеринославській губернії найбільше постраждав Криворізький повіт⁵⁸, який теж був частиною сучасної Херсонщини.

Лише восени 1922 р. держава почала надавати реальну допомогу голодуючим. Херсонщина отримала насіннєву позику для ярини 2,5 тис. т і 5 тис. т для озимини. Було надано 2,6 тис. т продовольства, надійшло закуплене у Румунії зерно кукурудзи для засіву. Херсонська комісія допомоги голодуючим надала позику селянам -- 3,25 тис. т жита і 212,4 т пшениці. Селяни Волині і Поділля зібрали і направили до Херсона 60 вагонів хліба і 200 голів худоби⁵⁹.

При подоланні голоду влада дбала про зміцнення курсу на комунізм. Типовим прикладом може бути с. Качкарівка Бериславського району. Так, у 1920 р. біднота відібрала у куркулів «лишки» землі, реманенту і хліба і поділила між собою -- вийшло по 2 га землі на їдця. На базі поміщицьких маєтків організували радгоспи. Але слабкі і немічні вони не витримали посухи 1921 р. і у 1922 р. 90% качкарівців голодували. Їм, точніше дітям бідноти, відкрили пункт громадського харчування, дали насіння для колективних господарств. КНС через споживче товариство забезпечував бідноту, 8 сімей комнезамівців на хуторі Шуригіна навесні 1922 р. на базі ліквідованого куркульського господарства створили одну артіль, в березні 1923 р. з 11 господарств бідноти організували ще одну. Але через півроку «господарювання» в колгоспі залишилась половина господарств. Їхня ефективність була вкрай низькою. Та комнезамівці продовжували у своїх бідах звинувачувати куркулів і завзято з ними боротися⁶⁰.

На середину листопада 1922 р. за повідомленнями газети «Херсонський комунар» від 16 листопада 1922 р. у Херсонському повіті офіційно було зареєстровано понад 30 тис. смертей і голодуючих 148 тис. У другу хвилю жахи голоду набули небаченого розміру, справа дійшла до частих випадків канібалізму, які підтверджують очевидці⁶¹.

В доповіді заступника голови Центральної комісії допомоги голодуючим Баткіса на VII Всеукраїнському з'їзді рад про заходи боротьби з голодом (10-14 грудня 1922 р.) зазначалося, що у Херсонському повіті зафіксовано 26 голодних смертей, а у Мелітопольському повіті починається майже минулорічний голод⁶². Так, за відомостями Херсонського повітового комітету допомоги голодуючим, саме взимку 1922/1923 р. в окремі дні херсонці ховали сотні померлих від голоду. На початку 1923 р. по Херсону голодувало 45 тис. осіб, в т. ч. 10 тис. дітей, по Херсонському повіту -- 96 тис. людей, в т. ч. 55 тис. дітей⁶³.

Лише навесні 1923 р. в основному голод було взято під контроль. Проте в цей час Херсон являв собою невтішне видовище: половина будівель зруйнована, дерев'яні паркани, віконниці пішли на дрова. Двори, вулиці і площі перетворилися на звалища сміття. Місто виглядало вкрай занедбаним. Не кращим було становище і в інших містах і селах краю. Всього було зруйновано 1162 будівлі з 6293 або 18,46%. З травня 1922 р. запрацював водогін, що дозволило поліпшити санітарно-епідеміологічну ситуацію, електростанція⁶⁴.

Голод продовжувався до осені 1923 р. Лише з кінця 1923 р. поступово збільшується кількість населення Херсона, хоча в цілому за 1923 р. воно зросло лише на 577 чоловік (народилось 1300, а померло 723), і набуває стійкої тенденції у 1924 р. Того року народилось 1747 чоловік, а померло 731, тобто збільшення на 2%.

Отже, не дивлячись на те, що влада на Півдні України офіційно покінчила з голодом восени 1922 р., насправді на Херсонщині він тривав до осені 1923 р.

Точне число жертв голоду 1921-1923 рр. не встановлено. За оцінкою Наркомату охорони здоров'я УСРР взимку 1921-1922 рр. загинуло 235 тис. осіб. Екстраполяція С. Кульчицьким цих даних на весь масив постраждалих від голоду українських земель виводить оцінку на величину 300-350 тис. осіб⁶⁵. Друга хвиля голоду 1922-1923 рр. збільшує цю цифру до 500-550 тис. Відомо, що восени 1922 р. на півдні республіки лише дітей голодувало близько 2 млн., з яких допомогу отримувала лише половина -- 943,5 тис. осіб⁶⁶.

Херсонщина, яка опинилася в епіцентрі голоду, втратила щонайменше 100125 тис. осіб. На жаль, більш точних підрахунків зробити неможливо. І все ж навіть така оціночна цифра жахає. Вона кореспондується і з порівняно точними відомостями про наслідки голоду в Херсоні.

Так, в Херсоні за 1921-1923 рр. населення зменшилось з 81,4 тис. до 40,0 тис. або на 50,86%⁶⁷. За відомостями переписів за 1920-1923 рр. населення міста скоротилось з 74 483 до 41 253 осіб або на 44,67%⁶⁸. Проте, очевидно, що втрати були ще більшими. Перепис 1923 р. проводився в грудні 1922 р., коли до подолання голоду було ще далеко. Тому населення Херсона на середину 1923 р. можна оцінити у 35-37 тис., тобто реальні втрати від голоду за 1921-1923 рр. сягали щонайменше 55-56%. Чоловіків померло більше, ніж жінок. Тому до наслідків голоду слід додати також значну диспропорцію між чоловіками та жінками -- очевидно, що диспропорції від голоду посилили наслідки війн. Отже, у грудні 1922 р. серед населення Херсона було 57,8% жінок і 43,2% чоловіків. Така різниця щонайменше втричі перевищувала нормальне співвідношення. Херсону довелось майже 15 років долати втрати від голоду -- на 1 січня 1926 р. населення Херсона складало 47,1 тис. або лише 63,2% від рівня 1920 р.⁶⁹. Кількості ж населення 1920 р. Херсон досяг лише на кінець 1930-х років.

Зчисла загальних жертв голоду 80% загинуло безпосередньо від нестачі їжі і 20% від хвороб, передусім епідемії тифу. За відомостями профспілок, з 7,9 тис. їхніх членів померло 1,9 тис. (24,5%), в т. ч. серед металістів -- 55,79%, радянських робітників -- 38,65%, шкіряників -- 63%, транспортників -- 18,7%, медпрацівників -- 17,35%, будівельників -- 21,27%, поліграфістів -- 12,01%. Робітники, які пережили голод, майже на 90% втратили працездатність⁷⁰.

Звернемо увагу на дві обставини. По-перше, влада всіляко підтримувала профспілки, як найбільш масову опору партії у місті. До того ж вони і самі дбали про своїх членів. Саме тому втрат серед членів профспілок було вдвічі менше порівняно з «соціально ворожими» прошарками херсонців. Це зайвий раз підтверджує тезу про те, що більшовицький режим влаштував справжній терор всім «ворожим» елементам.

По-друге, вражає питома вага бюрократії. Лише працівники радянського апарату (а були ще міліція, чекісти, військові і т. п.) складали 16% членів профспілок, а робітників, які проголошувались «правлячим класом», було 25,8%. Очевидно, що радянська влада з перших років свого існування спиралась на партійно-радянську бюрократію, що інтенсивно перетворювалась на номенклатуру.

Про соціальну спрямованість голоду свідчить і той факт, що від нього найбільше постраждало населення околиць Херсона, де мешкали звичайні громадяни. Партійно-радянський актив і прорадянські робітники жили в центрі, зайнявши «буржуйські квартири». Так, населення Сухарки зменшилось з 4,8 тис. до 2,3 тис. або на 47,9%, Воєнки -- на 43% і лише на Млинах, де значна частина городян мала городи, зменшилась на 35,7%⁷¹.

Про масштаби голоду в Херсоні свідчить і таке порівняння. За роки І Світової і громадянської воєн населення міста зменшилось з 81,4 тис. до 74,5 тис. або на 8,85%. Тобто втрати за 6 років воєн були вшестеро менші, ніж за два роки голоду. Внаслідок голоду, загального зубожіння та скорочення населення різко загострилась житлова проблема. Так, чисельність квартир зменшилась з 15 338 у 1920 р. до 9 998 у 1923 р. або на 34,82% і на одну кімнату в середньому припадало 1,6 чоловіка, причому заселено було лише 54,8% квартир⁷².

Не менше постраждала від голоду й уся Херсонщина. Так, за 1913-1923 рр. населення Берислава скоротилось з 17,2 тис. до 7,5 тис. або на 52,4%⁷³. Населення Нижніх Сірогозів за роки громадянської війни і голоду зменшилось з 14 до 9 тис. або на 35,71%; Верхніх Сірогозів -- з 6 до 4 тис. або на 33,34%⁷⁴. У Чолбасах (тепер Виноградове Цюрупинського району) населення за 19211923 рр. скоротилось з 7 644 до 5 300 осіб або на 30,67%⁷⁵.

Втрати міст Херсонщини були страшнішими порівняно з іншими містами Південної України. Так, за 1920-1923 рр. населення Одеси зменшилось на 30,03% (з 454,2 тис. до 316,8 тис.), Миколаєва -- на 25,45% (з 108,8 тис. до 81,1 тис.), Запоріжжя -- на 11,76% (з 49,7 тис. до 43,9 тис.).

Наведемо ще одне красномовне порівняння з містами голодуючого Поволжя, куди вимираюча Херсонщина відправляла хліб. Там втрати населення були в декілька разів менше порівняно з Херсоном. Так, у Самарі за 1920-1923 рр. кількість населення зменшилась на 12,35%, у Нижньому Новгороді -- навіть зросла на 41,49%, у Царицині (Волгограді) теж зросла на 19,36%⁷⁶.

Отже, голод на Херсонщині фактично продовжувався з серпня 1921 р. по осінь 1923 р., що підтверджують численні факти. В системі пріоритетів більшовицької влади під час реалізації продовольчої політики послідовно йшли владні, силові структури і армія. Одне з найперших місць належало робітничому класу, останнє -- селянству.

Точних підрахунків кількості жертв голоду 1921-1923 рр. не існує. Оціночно вони коливаються в межах 100-125 тис. померлих. Відомо, що за 1921-1923 рр. населення Херсона зменшилось з 81,4 до 40,0 тис. осіб або на 50,86%. Опосередковані жертви голоду -- ненароджені, завчасно померлі через хвороби і т. п. -- теж величезні, їх можна виміряти десятками тисяч.

Очевидно, що пам'ять жертв голоду 1921-1923 рр., першого з радянських голодоморів ХХ ст., має служити пересторогою будь-якій спробі встановлення тоталітарного режиму в нашій країні та аргументом на користь європейського цивілізаційного вибору.

Література

голод херсонщина радянський

1 Довідка про історію адміністративно-територіальних змін на Херсонщині // Державний архів Херсонської області. Путівник. -- К., 2003. -- С. 687-694.

2 Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. -- Т. 6. -- К., 1977. -- С. 28.

3 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- К., 1972. -- С. 41-42, 92, 149, 196, 277, 470 і т. п.

4 Мовчан О.М. Невідомі сторінки голоду 1921-1923 рр. в Україні / С.В. Кульчиць- кий, О.М. Мовчан // Історичні зошити. -- К., 1993. -- 77 с.; Кульчицький С.В. Демографічні втрати України в першій половині ХХ ст.: кількісна оцінка / С.В. Кульчицький // Енциклопедія історія України. -- Т. 2. -- К., 2004. -- С. 322-325; Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.) / О.М. Мовчан // Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні. 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. -- К., Нью-Йорк, 2000. -- С. 15-81; Мовчан О.М. Голод 1921-1923 років в УСРР / О.М .Мовчан // Енциклопедія історії України. -- Т. 2. -- К., 2004. -- С. 143-144.

5 Водотика С.Г. Херсон / С.Г. Водотика // Енциклопедія історії України. -- Т. 10. -- К., 2014. -- С. 369-372; Павленко В.Я., Сахно В.В. Голод 1921-1923 рр. на Півдні України: причини та наслідки (на матеріалах Херсонщини та Миколаївщини) / В.Я. Павленко, В.В. Сахно // Збірник наукових праць. Південний архів. Історичні науки. -- Херсон, 1999. -- Вип. 1. -- С. 124-135.

6 Безух Ю. Квітка степова. Історія, природа та побут Північної Таврії / Ю. Безух. -- Херсон, 2001. -- 400 с.; Гейко С. Голодомор 1921-1923 рр. на Херсонщині / С. Гейко // Наддніпрянська правда. -- 1997. -- 20 лютого. -- С. 3-4; Книга-меморіал Велико- лепетиського району Херсонської області. Голодомори 1921-1923, 1932-1933, 19461947 рр. на Великолепетищині. Словами очевидців та мовою документів / Упоряд.: М.М. Марченко. -- Херсон, 2007. -- 450 с.

7 Голод 1921-1923 років в Україні: Зб. док-тів і мат-лів / Упоряд. О.М. Мовчан,

А.П. Огінська, Л.В. Яковлєва; Відп. ред. С.В. Кульчицький. -- К., 1993. -- С. 227-231.

8 З історії соціалістичної перебудови сільського господарства на Херсонщині (19181941 рр.): Зб. док. і мат. -- Вип. 1. 1918-1925. -- Херсон, 1957. -- С. 252-309.

9 Кінаш Г. Батьків «куркульський хліб» [Спогади] // Наддніпрянська правда. -- 1991. -- 20 листопада.

10 V Херсонский уездный съезд КНС // Херсонский комунар. -- 1923. -- 2 февраля.

11 Сутуло В. Херсон в цифрах (Из предварительных итогов санитарно-эпидемиологической переписи) / В. Сутуло // Херсонская коммуна. -- 1923. -- 22 февраля.

12 Милосердое М. Голодомор: витоки біди. А уроки? / М. Милосердов // Наддніпрянська правда. -- 1993. -- 2 червня. -- С. 4.

13 Френкель Е.П. Голод и преступность / Е.П. Френкель // Журнал научно-исследовательских кафедр Одессы. -- 1924. -- Т. 1. -- № 7. -- С. 12-30.

14 Сільськогосподарський союз нащадків голландських виходців на Україні (19211927 рр.): Зб. док. і мат. / Упоряд. В.І. Марочко. -- К., 2000. -- 339 с.

15 Водотика С.Г. Херсон. -- С. 370-371.

16 Павленко В.Я., Сахно В.В. Голод 1921-1923 рр. на Півдні України... -- С. 128.

17 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- К., 1972. -- С. 432.

18 Кульчицький С.В. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі: В 3 кн. -- Кн. 2. -- К., 2013. -- С. 36-55.

19 Милосердов М. Голодомор: витоки біди. А уроки? / М. Милосердов // Наддніпрянська правда. -- 1993. -- 2 червня. -- С. 4.

20 Голод 1921-1923 років в Україні... -- С. 26, 30, 68.

21 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 193-197, 333, 507509.

22 Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.) -- С. 24.

23 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 45.

24 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 358.

25 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 143-144.

26 Там само. -- С. 161.

27 Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.). -- С. 34.

28 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 161, 173.

29 Там само. -- С. 173-175.

30 Там само. -- С. 176-177.

31 Там само. -- С. 182-183.

32 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 43.

33 Голод 1921-1923 років в Україні... -- С. 27-28.

34 Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.). -- С. 26-27.

35 Павленко В.Я., Сахно В.В. Вказана праця. -- С. 129.

36 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 470, 591, 599.

37 Тимошенко В.В. Скадовськ. Сторінки історії. 1894-1994. -- Херсон, 1994. -- С. 10.

38 Павленко В.Я., Сахно В.В. Вказана праця. -- С. 129.

39 Голод 1921-1923 років в Україні... -- С. 135-146.

40 Документи [голод 1921-1923 рр.] / Укладач, редакція і коментар В.І. Сергійчука: http://www.history.univ.Kiev.ua ^оМотог) 21_23.html.

41 Кульчицький С.В. Червоний виклик. -- Кн. 2. -- С. 63.

42 Коммунистическая партия Украины в резолюціях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: В 2 т. -- Т. 1. -- К., 1976. -- С. 269-270.

43 Павленко В.Я., Сахно В.В. Вказана праця. -- С. 131.

44 Гейко С. Голодомор 1921-1923 рр. на Херсонщині. -- С. 3-4.

45 Павленко В.Я., Сахно В.В. Вказана праця. -- С. 132.

46 Коротецкий А. Летопись Херсона (учебное пособие). -- Херсон, 2004. -- С. 181.

47 Тимошенко В.В. Скадовськ. -- С. 10.

48 БезухЮ. Квітка степова. -- С. 302.

49 Там само. -- С. 302-303.

50 Коротецкий А. Летопись Херсона. -- С. 183-184.

51 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 341.

52 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 116.

53 Там само. -- С. 181-182.

54 Коротецкий А. Вказана праця. -- С. 189.

55 Там само. -- С. 190.

56 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 133.

57 Там само. -- С. 163.

58 Там само -- С. 175.

59 Коротецкий А. Вказана праця. -- С. 187.

60 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 161.

61 Гейко С. Голодомор 1921-1923 рр. на Херсонщині. -- С. 3-4.

62 Голод 1921-1923 років в Україні. -- С. 184.

63 Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.). -- С. 44.

64 Коротецкий А. Вказана праця. -- С. 192.

65 Кульчицький С.В. Демографічні втрати України в першій половині ХХ ст. -- С. 323

66 Мовчан О.М. Перший голод в радянській Україні (1921-1923 рр.). -- С. 43; Мовчан О.М. Голод 1921-1923 років в УСРР. -- С. 143-144.

67 Павленко В.Я., Сахно В.В. Вказана праця. -- С. 135.

68 Водотика С.Г. Херсон. -- С. 369--372.

69 Сутуло В. Херсон в цифрах // Херсонская коммуна. -- 1923. -- 22 февраля.

70 Коротецкий А. Вказана праця. -- С. 190.

71 Там само. -- С. 190.

72 Там само. -- С. 191.

73 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 149.

74 БезухЮ. Вказана праця. -- С. 305.

75 Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. -- С. 599.

76 Поляков Ю.А. Советская страна после окончания гражданской войны: территория и население. -- М. 1986. -- С. 252-254.

Размещено на Allbest.ru

...