Українське громадянське суспільство 1990-х рр. у контексті зовнішньополітичних впливів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українське громадянське суспільство 1990-х рр. у контексті зовнішньополітичних впливів

M.А. Заплетнюк

Анотація

Висвітлено основні чинники зовнішньополітичного впливу на формування громадянського суспільства в Україні 1990-х рр. Ключові слова: громадянське суспільство, політична участь, політичне функціонування, зовнішня політика.

Відновлення Української державності після розпаду СРСР призвело до її включення у сферу дії глобалізаційних процесів і поступового втягування у боротьбу за реалізацію цивілізаційних та квазіцивілізаційних проектів, що втілювалися в життя за умов змін сфер впливу в Європі та на світовій арені. Формування нових центрів тяжіння у міжнародній політиці перепліталося із перерозподілом сфер впливу локального характеру. Явища глобалізації й інтернаціоналізації, виходячи за межі традиційних міждержавних відносин, зумовлювалися бізнес-інтересами гравців світового масштабу. Головною рушійною силою глобалізаційних процесів став великий бізнес, економічні інтереси якого вимагали розширення джерел постачання сировини та збільшення ринків збуту для товарів і послуг. Масштаби цих цілей вимагали «універсалізації» споживачів, яка б ґрунтувалася на спільності уявлень про корисність товарів і послуг. На тлі цих процесів вимальовувалося глобальне протистояння між ключовими економічними центрами. Попри це, протягом 1990-х рр. сформувалися і квазіцивілізаційні проекти, однин із яких був уособленим у планах керівництва Російської Федерації прагненням відновити статус наддержави. Проте, економічний рівень Росії не дозволяв втілювати у життя бізнес-проекти планетарного масштабу, але в розпорядженні російських можновладців залишався один із найбільших у світі збройних потенціалів та виховане у радянських традиціях суспільство, налаштоване на експансію, через переконання у ворожості до Росії провідних світових гравців, і насамперед США, що не лише спрощувало пошук «зовнішніх» ворогів, а й дозволяло на цій основі втілювати у життя мобілізаційні політичні технології.

В таких умовах Україна опинилася у сфері зовнішньополітичних інтересів, насамперед Російської Федерації (РФ), зацікавленої у формуванні проросійських настроїв в українському соціумі. Водночас відбувалася інтеграція України до світового та європейського економічного співтовариств, що зумовлювалося, передусім, перспективами реформування економічної діяльності, на основі новітніх досягнень науки і техніки. США, з позиції наддержави, шляхом впливу на міждержавні відносини в різних частинах світу, не лише пригнули зберегти панівний статус на світовій арені, а й забезпечити реалізацію власного цивілізаційного проекту. Таким чином, зовнішньополітичні впливи неминуче мали відповідний вплив на розвиток українського суспільства. У працях О. Майбороди, Е. Лібанової, Ю. Левенця, О. Рафальського, Т. Бевз та ін. зокрема вже проаналізовані різноманітні вияви зовнішньополітичного впливу на український соціум. Метою цієї публікації є аналіз впливу зовнішньополітичних чинників на українське громадянське суспільство у 1990-х рр.

Розвинуте громадянське суспільство стало однією з ключових ознак європейської ідентичності, на якій ґрунтувалася регіональна інтеграція і відбувалося возз'єднання континенту. Політична європейська культура є продуктом саме громадянського суспільства і розвивається його структурами. Натомість РФ виступала уособленням авторитарного стилю управління та силового вирішення зовнішньота внутрішньополітичних конфліктів. Поруч з цим, апологія громадянського суспільства походить від США як єдиної світової наддержави. Таким чином, підтверджується, що громадські (неурядові) організації відіграють одну з ключових ролей у здійсненні зовнішньополітичної діяльності: потреба у залученні додаткових організаційних ресурсів до процесу зовнішньої політики є відповіддю на потребу в розширенні інституційної бази й арсеналу засобів зовнішньополітичної діяльності. Існування широкої мережі неурядових організацій створило передумови для більш гнучкої та прихованої зовнішньої політики, надаючи додаткові («м'які») засоби впливу на інші (менш розвинені) країни. Державна влада отримала можливість реалізації не відкритим примусом, а за допомогою громадських (неурядових) організацій та їх закордонних філій, а також фіктивних громадських організацій, створених в країнахоб'єктах впливу [1, 58].

Ослаблення громадянського суспільства та зниження його ролі в політичному житті посткомуністичних країн, після завершення соціальних трансформацій, пояснювалося демобілізаційним ефектом і поступовою заміною масових політичних рухів, взаємодією еліт; переходом лідерів масових політичних рухів і провідних фігур громадянського життя в професійне політичне життя, на державну службу; тоталітарним спадком, який полягав у бракові суспільної довіри й неспроможності до самоорганізації; втратою політичної громадянської активності, зумовленою економічною рецесією та структурними реформами [1, 63]. Вказані фактори робили український соціум досить вразливим від зовнішніх впливів.

Водночас ресурси міжнародної співпраці були сконцентровані на заході, але вони, як і решта більш традиційних цінних ресурсів, дістаються у конкурентній боротьбі. Її інтенсивність, підтримувана детальною унормованістю і високою організованістю, створювала суттєві перешкоди на шляху інтеграції України до Європейського Союзу. Ці перепони не обмежувалися об'єктивними показниками відставання в розвитку й ускладнювалися недостатньо адекватним розумінням проблеми. Серед українських політиків набув поширення хибний погляд на умови співпраці, що висуваються високорозвиненими країнами до нових східноєвропейських партнерів, передусім, як штучний витвір урядів, вияв егоїзму багатих, прагнення нав'язувати власні правила гри і здійснювати експансію [2, 416]. Подібний спрощений погляд на проблему також нав'язувався українському соціуму у російських та проросійських мас-медіа, зокрема й на території Південно-Східної України.

Проте, Європейський Союз являє собою об'єднання країн сталої демократії, де реалізація загальновизнаних демократичних принципів стала не просто критерієм входження в інтеграційний простір, а нормою суспільного життя і міжнародних відносин. З іншого боку, досягнення Україною критеріїв членства в ЄС як відповідності демократичним нормам розвитку цивілізаційного здобутку Європи стало платформою, що мала сприяти опрацюванню спільних інтересів задля консолідації суспільства [3, 470].

Хоча стан громадянського суспільства в його країнах-фундаторах не є взірцевим. Американські політичні аналітики часто критикували Францію (батьківщину демократії), Іспанію та Японію за низький рівень розвитку громадянського суспільства. Однак, на противагу їм, самі ж громадяни цих країн вважали американське громадянське суспільство надто формалізованим і забюрократизованим [4, 23]. У дослідженнях американських політологів досить часто зустрічається думка, що лише у США побудоване доскональне громадянське суспільство, матриця якого має бути поширена в інших країнах. Дослідження ж інститутів громадянського суспільства, здійснене інститутом Дж. Хопкінса, засвідчило, що фінансування урядом США цих інститутів вдвічі перевищує фінансові надходження з приватного сектору, а практика державного фінансування у Західній Європі є загальновизнаною і незаперечною. Водночас до представників громадянського суспільства новоутворених держав східноєвропейської напівпериферії й Україн, зокрема, висувалися вимоги щодо цілковитої політичної та фінансової незалежності від власних урядів. Допускалися лише приватні фінансові надходження, а також фінансова допомога міжнародних інституцій. Однак успішність побудови національних держав залежить від того, на якому фундаменті зводяться зазначені державності. Тому частина українських дослідників підкреслювала, що міцна національна держава можлива лише за умови «міцного національного суспільства, а не громадянського» [1, 62].

На шляху консолідації українського суспільства та формування гармонійних взаємовідносин між владою і громадянами вже протягом 1990-х рр., серед інших факторів, постали «імперські амбіції» РФ, що активно включилася у дестабілізацію ситуації в Україні, особливо у другій половині 1990-х рр. Зростання кількості проросійських партій на території України свідчило не лише про наявність в українському суспільстві людей, зорієнтованих на Росію [5, 86], а й про концентрацію її зусиль на формування проросійських настроїв на українських теренах. Досить відверто її позицію в «українському питанні» підтримували українські комуністи, на чолі із П. Симоненком. У багатьох питаннях стосовно визначення характеру взаємодії між владою та суспільством, попри численні декларації «відданості» інтересам трудящих, депутати компартії займали досить неконструктивну позицію. Так, завдяки їхнім зусиллям, з тексту Конституції України, прийнятій у першому читанні, зникла глава «Громадські об'єднання», а всі її положення були зведені до посилання на законодавче визначення засад утворення і діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань [6, 25].

Перетворенню значної частини українських партій на бізнес-проекти сприяло те, що, завдяки активності лівих сил, детальна регламентація діяльності політичних партій була вилучена з Конституції, а тому вимагала законодавчого закріплення. Це призвело до того, що в законодавстві було встановлене надто обмежене коло санкцій конституційної відповідальності, які могли бути застосовані до партій [7]. Зусиллями лівих Конституція не надавала права державі фінансувати партії, що сприяло використанню «тіньових» схем фінансування. Разом з тим, вона закріпляла за партіями виключне право «сприяти формуванню і виявленню політичної волі громадян», а не лише власних членів, як це визначалося Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. [8]. Водночас вироблення власне закону «Про партії» розтягнулося аж до грудня 1999 р., що пояснювалося специфікою боротьби за розподіл владних повноважень, оскільки єдиним форпостом, який мав би протистояти виконавчій гілці влади, стали партії, представлені у законодавчому органі країни. Саме тривала невизначеність статусу партій ставила їх у вигідні умови через відсутність процедури і підстав впливу на них. Це підвищувало роль партій, на тлі еволюції виборчого законодавства і в очах представників великих фінансово-промислових груп, оскільки депутати, обрані за партійними списками, ставали недосяжними для будь-яких дій з боку опонентів, а також були непідконтрольні виборцям навіть за умови прийняття закону щодо «імперативного мандату», через відсутність персоніфікації відповідальності. З іншого боку, проведення виборів на суто пропорційній основі ставило парламентарів у залежність від партійного керівництва. У цій сфері здобутком компартійної номенклатури стало закріплення в законодавстві конструкції організації, притаманної тоталітарним партіям: за принципом центр обласна організація районна (міська) первинний осередок. Внаслідок цього, Україна отримала партійну систему, наповнену віртуальними утвореннями, із зареєстрованими статутами і «дутою» кількістю партійців [6, 27]. громадянський суспільство європейський інтеграція

Проросійські політичні сили в Україні всіляко намагалися відмінності історичної пам'яті населення східної та західної частин України представити як цивілізаційний розкол. Пропагуючи єдність слов'янського населення, РФ всіляко прагнула до домінування «у слов'янському середовищі». В українському науковому дискурсі було започатковано дискусію про особливий «східний» варіант розбудови українського громадянського суспільства, на противагу «західному», наслідування якому, начебто, стало причиною невдач у сфері розбудови держави. Так, у роботі В. Моргуна наголошувалося на існуванні п'яти типів біопсихосоціогенезу (розвитку особи і суспільства): 1) сенсорноколективістський неврівноважений; 2) сенсорно-колективістський врівноважений; 3) перехідний або еклектичний; 4) раціонально-індивідуалістський врівноважений; 5) раціонально-індивідуалістський неврівноважений. Вказані два раціонально-індивідуалістські типи громадянського суспільства називалися «західними», два сенсорно-колективістських типи «східними» або «східнослов'янськими». Перший із них розглядався як традиційно властивий менталітету українського народу, інший російського. Вказані типи називалися альтернативою громадянського суспільства врівноваженого раціонально-індивідуалістського типу («західного»), який розбудовували президенти та уряди, Верховна Рада та місцеві держадміністрації України всі роки її незалежності. Підкреслювалося, що в психоісторичному контексті під статусом держави потрібно розуміти не тільки її нормативно-правову базу, але й стан суспільно-політичного життя країни, а також її становище серед інших країн регіону та світу. Тобто, відповідність соціально-економічного базису та політичної надбудови, діяльності державних інституцій, повсякденного життя громадян проголошеним юридично-правовим засадам. Вказувалося, що, обрана Верховною Радою, Президентом та урядами України, модель громадянського суспільства або «західної демократії» не отримала необхідного законодавчого забезпечення [9]. Проте, не аналізувалися кроки РФ, спрямовані на протидію розбудові громадянського суспільства в Україні, побудованого на потужному «середньому» класі та відносно високому рівні незалежності громадян від держави, завдяки володінню та розпорядженню приватною власністю.

Негативну роль у процесі консолідації українського суспільства відіграло й протиставлення Східної (передусім Донбасу) та Західної України, яке активно використовувалося вже під час виборчої президентської кампанії Л. Кучми, який позиціонувався як «проросійський» кандидат. З часом контент мас-медіа повідомлень у цьому зв'язку був представлений відомостями про «донецьких бандитів» [10-15] чи «галицьких покидьків» (або «галицьких фашистів»). Деякі проросійські автори відверто говорили про занепад європейської цивілізації, пов'язаний із розбещенням населення континенту, скороченням виробництва та наростанням міжетнічних конфліктів, що називаються причинами, через які Україні «потрібно утриматися» від вступу до ЄС. Наголошувалося також на ультимативних вимогах ЄС щодо України та ігноруванні більшості її стратегічних інтересів керівництвом Євросоюзу. Водночас почала поширюватися тенденція до «європеїзації» в Україні як відповідь на виклик певних політичних кіл Росії, що в середині 1990-х рр. почали активно розробляти ідею посткомуністичної неоімперської соборності, під гаслами цивілізаційного протистояння Сходу і Заходу [16, 147].

Негативний вплив на становлення та розвиток українського «середнього» класу як економічної основи громадянського суспільства мало й рішення Ради Міністрів РФ від 17 травня 1993 р., що підтверджувало взяття нею на себе зобов'язань із обслуговування боргів СРСР, а колишні радянські республіки поступалися їй частиною своїх активів [17, 136]. Активи на 1 млрд. дол. США, на які висловлювала претензії Україна та які належали українським підприємствам і фізичним особам, повернуті не були [18, 755]. Росія так і не надала Україні інформації про дійсний стан речей з активами СРСР [19]. У той же час російська сторона наголошувала на існуванні боргу в розмірі 5 млрд. дол. США з боку України [20].

Відповідно, нерозвиненість підприємницького потенціалу та несформованість «середнього» прошарку суспільства призвела до диспропорцій у структурі доходів населення, що було чинником дестабілізації та конфліктності особистісних інтересів. При цьому центральне місце у ефективності системи громадянського суспільства посідали економічні права людини і громадянина як певні можливості, що характеризують їх участь у виробництві матеріальних і духовних благ. Відповідно, неможливість з тих чи інших причин їх забезпечити ставала каталізатором конфліктності у суспільстві [21, 10-11].

Загалом зовнішньополітичні впливи на розвиток українського громадянського суспільства, в основному, мають на меті реалізацію відповідних цивілізаційних чи квазіцивілізаційних проектів, пов'язаних із збереженням чи перерозподілом сфер впливу на міжнародній арені. Найбільш небезпечною для існування Української держави виявилася реалізація Російською Федерацією проекту відновлення статусу наддержави, через втілення у життя «імперських амбіцій» російського керівництва. Цей процес перешкоджає усвідомленню єдності розбудови громадянського суспільства та політичної нації в Україні як засобів забезпечення національної безпеки та, врешті-решт, збереження територіальної цілісності України. Водночас інформаційний вплив сприяє усвідомленню громадянами як позитивних для України аспектів розвитку громадянського суспільства в інших країнах, так і неприйнятних для неї.

Література

1. Беззуб'як М.Й. Націоналізм як фактор державотворення і глобальних трансформацій: суспільство національне і суспільство громадянське // Держава і громадянське суспільство: пошук концепції співпраці: аналітична доповідь. -- К., 2013.

2. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні / Ф. Рудич та ін. -- К., 2008.

3. Українське суспільство на шляху до політичної нації: історія і сучасність. -- К., 2014.

4. Carothers T. Civil Society //Foreign Policy. -- Winter, 1999-- 2000.

5. Кармазіна М. Етапи розвитку багатопартійності в Україні (кінець 1988--2011 рр.) // Партійна система сучасної України: еволюція, тенденції та перспективи розвитку: Мат. Міжн. наук. конф. -- К., 2012.

6. Держава і громадянське суспільство в Україні: пошук концепції співпраці: аналітична доповідь / За ред.

О.Майбороди. -- К., 2013.

7. ПолевийВ.І. Конституційна відповідальність політичних партій в Україні: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. -- К, 2004.

8. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page = 5&user=o1y1992.

9. Моргун В.А. Суспільно-політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. -- Донецьк, 2003.

10. Ар 'єв В. Територія клану [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.hitforum.net.ua/archive/index. php?t-3628.html.

11. Донецкие бандиты заняли первое место в Украине [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// novosti. dn. ua/details/37577.

12. Донецкие бандиты под крылышком донецкой милиции? [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// ajr. or g. u a/?p=1493.

13. Кастильский А. Криминальный интернационал [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:http://

maidan.org. ua/static/mai/1100012026.html.

14. Недетская Л. Донецкое правосудие отдыхает: бандит Нифонтов и компания теперь на свободе всей гурьбой! [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// gromrada.com.ua/index.php?id=1621&show=news& newsid=15180.

15. Трачук О. Донецкие бандиты собирались не только голосовать на выборах, но и агитировать за Лазаренко [Електроннийресурс]. -- Режим доступу: http://fakty.ua.

16. Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Українська етнічна нація. -- К., 2012.

17. Ослунд А. Россия: рождение рыночной экономики. -- М., 1996.

18. История России: ХХ век: в 2 кн. -- Кн. 2: 1939--2007. -- М., 2009.

19. Гетьман В. Драма с разделением внешних долгов приближается к финишу // Киевские ведомости. -- 1996. -- 31 января.

20. Гетьман В. Масол «під нуль» стриг Україну недаремно // Україна молода. -- 1996. -- 3 квітня.

21. Інноваційна перспектива у стратегії національної консолідації в Україні. Аналітична доповідь / За ред. О. Майбороди. -- К., 2013.

Размещено на Allbest.ru