Хірургічна допомога як складова херсонської земської медицини

Размещено на http://www.allbest.ru

ХІРУРГІЧНА ДОПОМОГА ЯК СКЛАДОВА ХЕРСОНСЬКОЇ ЗЕМСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

B.C. Єрмілов

У статті висвітлюється стан хірургічної допомоги сільському населенню у складі земської медицини Херсонської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Ключові слова: хірургічна допомога, земська медицина, сільське населення, Херсонська губернія.

Спеціалізована медична допомога жителям села почала складатися в надрах земської медицини. Особливого розвитку набула така її частина, як хірургічна допомога. Організація надання цієї важливої допомоги сільському населенню дотепер є актуальною проблемою. Тому метою пропонованого дослідження є з'ясування і висвітлення стану хірургічної допомоги земською медициною Херсонської губ. в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Для діяльності земського лікаря як в губернській чи повітовій лікарні, так і в сільській дільничній обов'язковим було надання хірургічної допомоги. Деякі земські лікарі настільки вправно робили операції, що стали не тільки популярними на своїй дільниці, а й відомими на всю країну. Професор М. Мірський у сучасному навчальному посібнику з історії медицини та хірургії серед таких хірургів називає і земського лікаря Єлисаветградського повіту О. Юцевича [1]. Свого часу значну хірургічну діяльність земських лікарів Херсонської губ. показали А. Корчак-Чепурківський, А. Улибишев, Н. Тезяков, І. Кміта, О. та І. Юцевичи, П. Волохов, П. Востріков, В. Волков. Особливо детальний на науковому рівні аналіз хірургічної діяльності в Єлисаветградському повіті зробив дільничний лікар Г. Ребрина [2]. Більшість з цих лікарів самі були відомими та популярними в народі земськими хірургами. Помітне місце серед хірургів минулого сучасний дослідник В. Братусь відводить М. Скліфосовському та В. Філатову, які працювали в Одесі та надавали допомогу також і селянам ближніх повітів [3].

У земській медицині спеціалізація медичної допомоги формувалася поступово. У першій половині земського періоду в дільничних лікарів умов для проведення хірургічних операцій майже не було. Дільниці тільки починали облаштовуватися стаціонарними закладами, де лікарі намагалися створити хоч якісь умови для проведення невідкладних оперативних втручань. Великі хірургічні операції проводилися спочатку тільки в губернських лікарнях. Тут почали відкривати хірургічні відділення, влаштовувати операційні та перев'язувальні кімнати. Один з лікарів, як правило, спеціалізувався з надання хірургічної допомоги. У Херсонській губернській лікарні за період з 1 вересня 1870 р. до 1 вересня 1871 р. було зроблено всього 27 хірургічних операцій, «из них 12 сделаны старшим врачом Боголюбовым и 15, преимущественно глазных, - ординатором Поппером» [4, 94]. За 1899 р. у хірургічному відділенні лікарні оперативне втручання вже було здійснене 287 хворим (207 чоловіків і 80 жінок), при цьому складних операцій - 160 і легких - 127. Смертність хірургічних хворих склала 4,5%. Операції проводили з дотриманням правил асептики, під загальним наркозом хлороформом, суттєвих ускладнень загоєння ран і перебігу післяопераційного періоду не було [5, 78].

У повітах хірургічна допомога розповсюдження почала з повітових лікарень. Так, у відомостях про лікарні Херсонської губ., зібраних членом губернської земської управи Луговським у 1871 р., про Єлиса- ветградську земську повітову лікарню сказано: «Лечебница для бесплатно-приходящих, преимущественно для хирургических и глазных, с помещением человек на 10. Содержится отлично и изобильно снабжена всем необходимым. Кроме того, при больнице имеется полный хирургический аппарат» [6, 16]. А поки у повітах для селян переважала загалом фельдшерська допомога, то фельдшерам для надання первинної хірургічної допомоги передбачалося мати «фельдшерский карманный набор инструментов, кровопускательный куб с достаточным количеством кровососных банок и клистирную трубку; кроме того, запас бинтов, корпии, ветоши и шин для переломов» [7, 15].

Випадки проведення значних хірургічних операцій у повітових, а потім і в дільничних лікарнях, стали розповсюджуватися з другої половини 80-х рр. ХІХ ст. там, де до цього виявилися здатні лікарі. Стан хірургічної допомоги в кінці 80-х рр. показує звіт оперативної діяльності дільничних лікарень Херсонського повіту. Кількісні показники хірургічної допомоги в Херсонському повіті за 1889 р. не були вичерпними, адже 3 дільничні лікарні звіти про такий вид допомоги не представили, та й у решти лікарень повного обліку операцій не було, тим не менше, представлені цифри операцій свідчили про різноманітний характер дільничної хірургічної допомоги: у примітивних умовах сільської дільниці лікарі робили операції на кістках і суглобах, видалення пухлин, гінекологічні та офтальмологічні операції. Автор річного повітового медичного звіту О. Корчак-Чепурківський про таку хірургічну діяльність земських лікарів говорив, що вона «составляет обыкновенно отличительную черту земских больниц, правильно функционирующих». Тоді як у деяких дільничних лікарнях «вся хирургическая деятельность исчерпывается ампутациями, на которых созидалась слава больниц до антисептического периода». Такий стан не надто розвиненої хірургічної діяльності О. Корчак-Чепурківський пояснював наступними причинами: відсутністю наукових відряджень земських лікарів у клініки університетських міст; перевантаженістю лікарів роботою, а також: «Трудность в некоторых больницах, граничащая с невозможностью, имея обширную амбулаторию и значительной величины участок, сосредоточить свое внимание на хирургической деятельности»; тіснотою та недосконалим плануванням приміщень більшості дільничних лікарень, що спричиняло «серьезную опасность для послеоперационного периода оперируемых» [8, 85-86]. медичний допомога хірургічний земський медицина

Кваліфікована підготовка лікарів до певних видів спеціалізованої допомоги, у тому числі, а вірніше, перш за все, до хірургічної допомоги, почала здійснюватися з 90-х рр., коли земські лікарі стали систематично їздити в наукові відрядження в університетські клініки: «Каждый земский врач, отправляясь в командировку с научной целью, считает необходимым, прежде всего, пополнить свои знания и до некоторой степени специализироваться именно в хирургии, в широком смысле слова» [9, 41-42]. Така практика наукових відряджень поступово розповсюдилася в усіх повітах і стала звичним явищем. Земські лікарі вдосконалювались як у вітчизняних чи іноземних університетських клініках, так і у великих міських лікарнях.

Завдяки цьому, а також облаштуванню лікарень операційними кімнатами, хірургічна допомога поширилась на багато сільських лікарських дільниць: «Хирургическая помощь в земско-медицинской деятельности имеет такое огромное значение в смысле наглядной, очевидной для населения, пользы и в смысле привлечения его в амбулатории и больницы, что врачи давно уже обратили на нее свое особенное внимание и стремятся, по возможности, к расширению ее» [9, 41]. Відомий земський лікар І. Юцевич про хірургічну діяльність говорив, що вона, «в силу своей демонстративности, поднимает авторитет врача, возвышая в глазах населения деятельность последнего над фельдшерскою. Без хирургической деятельности земский врач не мог бы бороться с фельдшеризмом» [10, 89]. Надаючи велике значення лікарській хірургічній діяльності, ХІІІ (1895 р.) Херсонський губернський з'їзд лікарів постановив, що, «при замещении должности земского врача, заведующего более крупным земским лечебным заведением, при всех равных прочих условиях, предпочтение должно быть отдаваемо лицу с практической хирургической подготовкой» [11, IV].

Значного розвитку хірургічна практика набула в Єлисаветградському повіті. При ювілейному вшануванні земського лікаря І. Веккера було сказано, що він за 25 років служби в повіті зробив біля 12 тис. операцій і «этот хирургический материал лечебницы мог бы составить честь любой университетской хирургической клинике» [12, 141]. У 1898 р. на засіданнях земських лікарів Єлисаветградського повіту було вказано на велике науково-медичне значення зібраного багаторічного повітового статистичного матеріалу з хірургічної діяльності, підняті питання розробки програм хірургічної звітності лікарів, форм реєстрації хірургічної роботи, розробки номенклатури хірургічної допомоги [13, 197]. Так, в Одеському повіті 1895 р. земські дільничні лікарі зареєстрували 5286 хірургічних захворювань, що склало 16,2% від усіх захворювань селян. У цій групі на першому місці знаходилися захворювання зубів, на другому - хвороби шкіри та підшкірної клітковини, на третьому - травматичні ушкодження [9, 42].

Земські лікарі прагнули мати добре облаштовані дільничні лікарні, перш за все, для хірургічної діяльності.

Втім, досвід показував, що операційна допомога у широких обсягах можлива і не в стаціонарних умовах лікарень. Земський лікар П. Волохов на ХІІІ губернському з'їзді говорив, «что развитие хирургической помощи не находится в зависимости от больниц; напротив, - где сильно развиты амбулатории, там заметнее проявляется и хирургическая деятельность». Він наводив дані про хірургічну діяльність земських лікарів Єли- саветградського повіту за 1894 р.: «на общее число оперативных пособий равное 6572 на стационарных больных собственно больниц приходится 7,3%, на приемные покои - 4,5% и на амбулаторно-поликлинических больных - 3,3%, остальное число оперативных пособий оказано амбулаторно, именно: 37% при больницах и 47% при приемных покоях» [14, 568-569].

У цей час хірургічна допомога в усіх повітах губернії не менше як на 2/3 надавалася хворим в амбулаторних умовах. Так, в Єлисаветградському повіті амбулаторна хірургічна допомога надавалась 84% хворих, в Олександрійському - 75%, в Одеському - 74,19%, в Херсонському - 74% (відповідно стаціонарна хірургічна допомога в цих повітах складала 16%, 25%, 25,81% і 26%). А в двох повітах, Ананьївському і Тираспольському, операційні втручання в умовах лікарняного стаціонару здійснювалися зовсім у незначних обсягах - 5,3% і 7,6%, відповідно, решта хірургічної допомоги була амбулаторною [14, 570]. Однак з розвитком лікарняного будівництва кількість операцій (переважно складних) в умовах стаціонару збільшувалася. В Олександрійському повіті великого значення надавали госпітальній хірургічній допомозі: «Наиболее важную роль, конечно, играет хирургическая деятельность на стационарных больных, так как, в общем, в лечебных заведениях хирургическое пособие носит более серьезный характер, чем амбулаторное» [15, 6].

Стан хірургічної допомоги земських лікарів Єли- саветградського повіту детально проаналізував дільничний лікар Г. Ребрина. З проведених у дільничних лікарнях за 1897 р. 1002 операцій, на долю спеціальних операцій приходилося 18,54%, тоді як операції системної хірургічної допомоги складали 81,46%. Наслідками цих оперативних втручань були 96,5% виздоровлень і тільки 3,5% смертей, за надзвичайно тяжких випадків. Г. Ребрина вважав, що обсяги хірургічної допомоги земських лікарів могли бути більшими, але їм заважали відсутність сталої системи підвищення кваліфікації, через недостатні наукові відрядження дільничних лікарів, постійне перевантаження лікарів різними хворими, незадовільні умови влаштування більшості лікарень [2]. У рецензії на цю роботу, опублікованій у всеросійському журналі «Врач», сказано, що «автор нарисовал полную, всесторонне освещенную картину хирургической деятельности в уезде», якою земство «имеет полное право гордиться», тому «труд доктора Ребрины, несомненно, заслуживает внимания, как литературный памятник состояния и успехов земской медицины» [16, 1509].

Відомим земським хірургом був дільничний лікар Єлисаветградського повіту О. Юцевич. За рік він робив сотні операцій, найчастіше на очах (видалення катаракт) і в черевній порожнині (на шлунково-кишковому тракті). Він брав активну участь у всеросійських Пироговських і з'їздах хірургів, де мав велику повагу серед колег і часто з успіхом робив доповіді. На (1902 р.) Пироговському з'їзді О. Юцевич говорив: «Хирургическая деятельность должна считаться самой важной и необходимой для каждого земского врача. Многие отделы хирургии обязательны для всех без исключения, напр., глазные операции. Где развита хирургия, там растет и амбулатория и развиваются все другие стороны участковой деятельности врача; поэтому никоим образом нельзя ставить в зависимость развитие земской хирургии от сочувствия к ней врача. Но существуют и такие хирургические заболевания, лечение которых непосильно каждому врачу и в любой лечебнице; для таких больных следовало бы иметь специальные больницы» [17, 956]. На V (1904 р.) всеросійському з'їзді хірургів він був обраний помічником головуючого як широко відомий в країні визначний представник земської хірургії.

Поступово земська хірургічна допомога в усіх повітах інтенсивно збільшувалася кількісно та вдосконалювалась якісно. До загального наркозу додалось і місцеве знеболювання, що значно розширило можливості дільничної хірургічної допомоги.

У Херсонському повіті за 1913 р. тільки невеликих амбулаторних операцій було зроблено 8584. У структурі хірургічної допомоги в тих дільницях, де вона здійснювалась у значних обсягах, і в тих дільницях, де її було відносно мало спостерігались одинакові тенденції: найбільше операцій зроблено з видалення зубів, на шкірі та підшкірній тканині; найменше операцій було з вправляння вивихів та накладання нерухомих пов'язок. Всього у повіті 1913 р. функціонували 29 сільських лікарських дільниць, де хірургічним хворим лікарі зробили досить багато невеликих операцій (8584), але кількість таких операцій у різних дільницях значно відрізнялася, що говорило про суттєвий потенціал збільшення земської хірургічної допомоги. Земський лікар В. Волков у «Обзоре хирургических пособий по Херсонскому уезду за 1911 год» про особливості такої допомоги говорив: «земская хирургия имеет свои отличительные черты, ставящие ее в особенные условия существования и развития: близость к населению, работа в гуще жизни, на глазах у всех, в обстановке деревенской тишины и бедности населения» [18, 130].

Отже, серед спеціальних видів земської медичної допомоги Херсонської губ. значне місце займала саме хірургічна допомога. Вона у багатьох випадках з успіхом здійснювалася в примітивних сільських умовах лікарняного стаціонару та амбулаторії. Адже земські лікарі вважали обов'язком, перш за все, займатися хірургічною діяльністю. Багато з них у цьому досягли таких обсягів і успіхів, про які видатний діяч громадської медицини, перший Херсонський губернський санітарний лікар М. Уваров у свій час сказав: «Мы видим на многочисленных примерах земской медицины, в том числе и нашей губернии, что иногда и в лачуге, и в глухой местности развивается работа земского врача, с успехом могущая поспорить с работой всей нашей губернской больницы» [19, 10]. Не дивлячись на труднощі, у повітах більшість лікарів активно займалися хірургічною діяльністю, найбільше серед них за земський період виділялися: в Олександрійському повіті Успенський - учень видатного вченого професора В. Караваєва, Г. Сокальський - рекомендований земству медичним факультетом Київського університету; в Єлисаветградському - І. Веккер, О. Юцевич, Г Ребри- на; Ананьївському - П. Волохов; Херсонському - В. Гиндін, Г. Гукович та ін. Саме така діяльність дільничних лікарів і склала славу земської медицини взагалі й особливо Херсонської губ., де вона вважалася однією з найкращих у країні.

Література

1. Мирский М.Б. История медицины и хирургии: Уч. пос.- М, 2010.

2. Ребрина Г.К. Статистический очерк земской хирургии. Хирургическая деятельность земских врачей Елисавет- градского уезда за 1897 г. -- Херсон, 1900.

3. Братусь В. Становлення і розвиток хірургії в Україні //Агапіт. -- 1998. -- № 9--10.

4. Отчет по Херсонским богоугодным заведениям // Сборник Херсонского Земства (далі -- СХЗ). -- 1871. -- № 11.

5. Отчет Херсонской губернской земской больницы за 1900 год // СХЗ. -- 1902. -- № 2.

6. Ведомость больницам Херсонской губернии // СХЗ. -- 1871. -- № 12.

7. О санитарно-врачебной части в губернии //СХЗ. --1872. № 7.

8. Корчак-Чепурковский А.В. Отчет о состоянии врачебной помощи и народного здоровья в Херсонском уезде за 1889 г. -- Херсон, 1890.

9. Улыбышев А.И. К вопросу о хирургической заболеваемости и помощи в Одесском уезде //Врачебная хроника Херсонской губернии. -- 1897. -- № 2.

10. Протокол съезда земских врачей Елисаветградского уезда //Врачебная хроника Херсонской губернии. --1892. № 8.

11. Постановления ХІІІ съезда врачей и представителей земских и городских управ Херсонской губернии, 10-- 18 октября 1895 г. //ХІІІ съезд врачей и представителей земских и городских управ Херсонской губернии в г. Херсоне: Доклады, отчеты о заседаниях и пр. -- Вып. ІІ. -- Херсон, 1897.

12. Тезяков Н.И. Краткий исторический очерк земской медицины в Елисаветградском уезде в связи с деятельностью д-ра И.А. Веккера // Врачебная хроника Херсонской губернии. -- 1896. -- № 3.

13. Кмита И.Ф. Несколько слов о затруднениях, встречаемых при составлении хирургического отчета по уезду и об одной из мер к их устранению в будущем //Врачебная хроника Херсонской губернии. -- 1901. -- № 16.

14. Волохов П.П. Больничное дело и призрение хроников //ХІІІ съезд врачей и представителей земских и городских управ Херсонской губернии в г. Херсоне. -- Вып. І. -- Херсон, 1896.

15. Востриков П.Е. Хирургическая деятельность земских лечебных учреждений Александрийского уезда в 1894 г. //ХІІІ съезд врачей... -- Вып. ІІ. -- Херсон, 1897.

16. Рецензии // Врач. -- 1900. -- № 49.

17. VIII Пироговский Съезд. Отдел земской и городской медицины // Русский Врач. -- 1902. -- № 25.

18. Цит. за: Бучакчийский А.Д. О постановке хирургической, глазной и других видов специальной помощи в губернии в участковой медицине и желательных изменениях в ней // Врачебно-санитарная хроника Таврической губернии. -- 1914. -- № 2.

19. УваровМ. Что делать с губернскою больницею? //Врачебная хроника Херсонской губернии. -- 1892. -- № 4.

Размещено на Allbest.ru