Земельна власність і статус Братського Богоявленського монастиря/колегії (до 400-ліття заснування Київського братства та школи)

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І СТАТУС БРАТСЬКОГО БОГОЯВЛЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ/КОЛЕГІЇ

(ДО 400-ЛІТТЯ ЗАСНУВАННЯ КИЇВСЬКОГО БРАТСТВА ТА ШКОЛИ)

Т.Ю.ЛЮТА



Розглядається історія виникнення та розвиток землеволодіння Київського Братського монастиря й колегіуму впродовж перших ста років їхнього існування. Порівняно з давньоруськими фундаційними правами київських монастирів братство у цей час лише починало створювати свій маєтковий фонд. Розглянуто способи та юридичні шляхи накопичення інституційної земельної власності, яка в певний спосіб вплинула й на статус колегії/академії. Ювілейний привід спонукав до пошуку оригіналів надавчих документів, які представлено у вигляді регестів.

Ключові слова: Київське братство, колегія, академія, землеволодіння, двір, привілей, універсал, грамота.



Дослідники неодноразово цікавилися питанням статусу Києво-Могилянської академії, однак щоразу з'ясування юридичних складових цього процесу «загрузало» в документах на право земельної власності братства та монастиря. На перший погляд, проста історія накопичення маєтностей цією новою порівняно з давньокнязівськими монастирями київською інституцією не викликає особливих питань. Але уважне простеження появи в монастирському архіві кожного документа, а з ним і маєтків, дає уявлення про характер цього утворення та механізми його культурного й політичного функціонування. історія землеволодіння монастир колегія

Як відомо, фундація Київського братства та Братського монастиря припадає на 15 жовтня 1615 р., дату, зазначену у відомій дарчій дружини мозирського маршалка Степана Лозки -- Гелжбети-Анни (Галшки) Гулевичівни.

За текстом документа, місце розташування подарованого двору локалізується доволі точно між подільськими топографічними реаліями того часу: на шляху «от ринку Днепрови», між дворами київського війта Василя Ходики Креницького (відомої в місті особи, власника багатьох дворів, комор і «пляців» на Подолі) та міщан Криштофа Золотаря й Петра Нечая (паралельні дворові Ходики); із третьої сторони двір Гальшки межував «від ринку - двір Соленка» і четверта його межа була «тилом у тин» двору «небожчика Федора Миткевича». Таким чином, можна визначити територію, де виникло Київське братство - між приватними шляхетськими та міщанськими дворами київського Подолу.

Підтвердження цієї даровизни королем у 1629 р. визначило статус самої подарованої землі для братства як «шляхецкое юриздиции на братство регули Василя Великого». Коментарі публікаторів та дослідників щодо цих двох документів самі по собі варті уваги як зразки дослідницьких методів. Зокрема редакторські правки митрополита Євгенія (Болховітінова), першого публікатора дарчої, свідчать про специфічну, на межі фальсифікації, репрезентацію тексту: «[...] якосе здавна тотъ домъ (виправлено рукою митроплита з “дворъ” - Т.Л.) съ пляцомъ и зо всимъ на все мелъ и теперъ мает». До політичних методів можна віднести зауваження та сумнів Д.Зубрицького про автентичність королівського підтвердження 1629 р. Гальшчиної даровизни лише на підставі конфесійних міркувань. Усі ці обставини не сприяли процесу вивчення історії Київського братства, школи та академії. Жодному з дослідників XIX - початку XX ст., попри величезну кількість праць, так і не вдалося ані опублікувати повний корпус її документів, ані написати історії без конфесійних упереджень. Показовими у зв'язку з цим стали тексти історії академії кінця XVII - початку XVIII ст. професорів М.Петрова та С.Голубєва, Ф.Титова - Мазепине могилян- ське відродження там просто не згадане.

Дослідження у ХХ ст. історії братства, зокрема Я.Ісаєвича та З.Хижняк, котрі йшли шляхами історіографії XIX ст., мало що додали до загальних відомостей про академію раннього часу. Наріжним каменем дискусії про початок Могилянки між сучасними істориками є проблема пошуку оригіналу дарчої Гулевичівни та його копій ХУП--ХУЛІ ст. Висновок, до якого спонукає дослідження цього питання, один: пізніші копії й опубліковані редакції свідчать про її сурогатне походження . Принаймні до такого визначення спонукає текстологічний аналіз цього документа, а також абсолютно очевидний анахронічний факт згадки в тексті 1615 р. реалій 1620 р.: надання ставропігії Богоявленському братству та ректорство Ісаї Купинського, явного «співтворця» цього акта або його «редактора».

Другою проблемою щодо заснування Київського братства є наявність більш раннього його датування: 1594-1596 рр. Аргументом на користь цього слугувала купча, оригінал якої не зберігся (принаймні досі не виявлений), про продаж київським зем'янином Андрієм Обухом та його дружиною Наталією Сверщовською в 1594 р. «дворового места Сверчековское [...], которое дворовое место против дворов києвских мещанина Сидора и Телепника, а сеножать на оболоньи прозиванием Сверщовская издавна ку тому дворовому месту належит: за тридцать коп литовских». Ця купча є складовою більш пізньої академічної підтверджувальної грамоти царів Івана та Петра Олексійовичів від 11 січня 1694 р.¹¹ з перерахуванням усіх наявних на той час маєтків колегії й документів на них. Згадка про купчу була додатковим аргументом для багатьох дослідників ще в XIX ст. вважати початком братства в Києві XVI ст. Професор С.Голубєв опублікував остаточний «вердикт» у справі раннього датування історії братства.

Цікава деталь царської грамоти - тут поряд підтверджувалися у власності монастиря двори, згадані в дарчій Гулевичівни як сусідні: «Креницковский, Митковской» та декілька інших. Особливо дивна та обставина, що двір Василя Ходики Креницького опинився у володінні монастиря відразу після козацьких війн, а верхні церкви Воздвиженська та Трьохсвятительська разом з їхніми землями -- після вбивства уніатського священика Івана Юзефовича, пароха

Василівської (Трьохсвятительської) церкви козаками на початку 1625 р. було відібрано в унійної адміністрації Київської митрополії. Важко уявити, що згадані двори могли бути проданими або подарованими власниками за життя, оскільки їхня політична та релігійна орієнтації були цілком протилежними православній партії. Ще в дарчій Гулевичівни згадувався покійним її сусід Федір Миткевич -- його двір також підтверджується царями як власність монастиря. Інші дворища -- Созоновське, Оксаковське, -- очевидно належали Созонові Балиці та Янові Аксаку, колишнім київським бурмистрові та земському судді. Звільнені в такий спосіб дворища й церкви Воздвиження і Трьохсвятительська у Верхньому місті поклали початок великому земельному фонду монастиря/колегії та опануванню братством давньоруської князівської нерухомості, якої на початку його історії в нього не було. Крім того активне «прирощування» земельної власності католицьких інституцій Братським монастирем у результаті тих самих подій та пізніші придбання створили досить великий фонд для забезпечення життєдіяльності закладу. Вірогідно, про Василівську церкву та її володіння згадував у своєму листі від 3 травня 1659 р. переяславський полковник Василь Дворецький:

«В Киеве и его ґрунтах находящиеся в Киеве и за Киевом будучие и все, сюда принадлежащее, как то: недавно чрезъ тамошнихъ ксензовъ заложенное, а теперъ пустое село названное Мостыще надъ речкою Ирпинемъ, ґрунтъ ихъ увесь з борами и речкою Которемъ, з млинами всеми целыми и попаленными на речке Которе въ томъ же ґрунте будучими, зо всеми пожитками належачими, который то ґрунтъ отцамъ Братцкимъ належачий починается отъ той же речки Ирпеня, а кончается по озеро за селомъ Преваркою и за полями его въ полмиле въ бору ведле дороги Гостомской на Мостище идучое, будучого въ довжъ, а въ попререкъ -- отъ Сирца речки просто черезъ боръ, отъ ґрунту церкви Василевское меское киевское, презъ того жъ Сагайдачного оуфундованное (тут і нижче курсив мій -- Т.Л.), по речку Водицу въ поперекъ кончится, которая идетъ отъ Мощана ґрунту воеводсткого Выжгородского».

Можна припустити, тут ідеться про Василівську церкву, що була неподалік від Житнього торгу, але її земельні володіння не відомі. А от Василівській (пізніше -- Трьохсвятительській) церкві у Верхньому Києві відповідали згадані в листі ґрунти від р. Сирець до р. Водиця. Ті території разом зі своїми «приналежностями» простежуються у власності цього храму на підставі привілеїв короля Владислава IV від 12 травня 1638 р. та 7 травня 1640 р., виклопотаних

Петром Могилою. Ці хартії остаточно закріпили за Братським монастирем як традиційні давньоруські церковні володіння, так і маєтки пізніших надань, у тому числі згадана вище купча Андрія Обуха.

На прохання ігумена Ігнатія Оксеновича-Старушича, Воздвиженська (пізніше -- Андріївська) та Василівська (Трьохсвятительська) церкви -- як такі, що «через немалий час порожні залишалися, а потім перейшли до рук світських попів і привернені до приватної власності в ніщо обернені і до остатку знищені», -- були узаконені за монастирем. Точної вказівки на локацію маєтностей цих церков королівські листи не подавали, однак у царській грамоті 1694 р. уточнювалися межі цих володінь на підставі документа 1593 р. (!):

«[...] который Рогъ Соколей имеетъ въ себе рубежъ -- начать от кладовища дорогою до броду в Рутку, назад од того кладовища долиною в ручай Верхнего Клова, да ручаем у глубокую долину, лесом -- на гору ку великой меже, великою межою ку стародавнему путищу в рощу Ляскову, путищем в Сторожевскую дорогу, по Секирки в Либедь; а по другой стороне за валом у Крещатой Долины пашня Воздвиженська, особе в обрубе возле вала по обе сторони дороги. Грань той пашни лежить долиною, яругами, а кругом долини межею ку дороге тоже пришел рубеж; да за Ори- ненским провалом нива Воздвиженская у Кощавого Броду, две ниви на сей стороне Кощавца, а за Кощавим Бродом за Либедь ниви и борок ку рубежам, по дорогу на Тесные Улице; поверх Либеди на Теремцах селище, ниви, сенокосы у моста по обе сторони дороги к церкви Воздвижения Честнаго и Животворящаго Креста Господня вечно. И в обрубе грань, лежать сверху вниз речки Борщовки лугами мокрыми, сочавинами, идучи дубровами к той же дороге, на той же стороне Борщовки: земля бортная, нивы, сенокосы вечно. В обрубе рубеж идет -- по одной стороне речка Борщовка, а по другую сторону дорога Запольская давняя, да в луг глубокий, рубежем к Северце, Северкою к Борщов- ке речке к валу, где стояла старая церковь Воздвиженская, тут нива по обе стороны дороги по Яцкову межу».

Топоніміка згаданих місцевостей, поза сумнівом давньоруського походження, не може бути цілком реконструйована, а окреслена лише у загальних рисах.

Додатковим джерелом для встановлення володіння братства й монастиря з колегією землями цих церков стали царські грамоти часів гетьманування І.Мазепи. Від 1686 до 1709 рр. колегія та монастир отримали від царської й гетьманської влад юридичні дозволи на володіння як старими, так і новими територіями, що значно розширило ареал скромних братських надбань першої половини XVII ст. На прохання «гетьмана обох сторін Дніпра» І.Мазепи, московська канцелярія видала й інші підтвердження, що підкріплювали попередні надання, і в такий спосіб легалізували братську нерухомість у Верхньому Києві. Саме факт перерахування у складі вказаних грамот документів на підтвердження колишніх володінь викликав хвилю спробдослідників XIX ст. «посунути» історію братства вглиб -- до, так би мовити, загальної хронології виникнення ранніх православних об'єднань: львівського, луцького, віленського та ін.

Києва до 1707 р. (графічне виконання Д.Вортмана)

Царська грамота на маєтки братства фактично завершила формування його земельного фонду, що стало складовою процесу отримання самою інституцією статусу академії (підтвердження de jure грамотою Петра І від 1701 р.). На той час верхні храми вже перебували під опікою Києво-Братського монастиря й обидва були відреставрованими: Воз- движенська церква перебудована з перенесеного Братського Богоявленського дерев'яного собору, що був замінений на нову муровану споруду, а Василівську власним коштом, як свій іменний храм, відновив В.Кочубей. Про це свідчить і гравюра-панегірик І.Мигури із зображенням цієї церкви у центрі композиції. Примітно, що ще три покоління Кочубеїв (три Василя Васильовича) давали гроші на її утримання впродовж XVIII ст.

Королівська влада чотири рази надавала й підтверджувала право власності монастиря та колегії на Воздвиженську і Василівську церкви: у 1640, 1650, 1670 (двічі) роках. Царські грамоти ще кілька разів підтвердили це право: зокрема Іван та Петро Олексійовичі в документі від 11 січня 1694 р. згадували наявні у власності Братського монастиря землі Соколиний Ріг, Борщагівку та Воздвиженську ниву над Либіддю. Текст найбільш раннього документа- надання з царської канцелярії від 31 грудня 1659 р. дає уявлення щодо прохань братії -- тут ідеться про підтвердження її надбань у часи війни під проводом Б.Хмельницького. Нагадування про прохання ченців дати їм колишні маєтки католицьких інституцій у Києві та навколишніх сіл:

«Саворовым (Ксаверівка -- Т.Л.) со всеми приналежностями [...], Мухоеды [...] буде у нихъ на те маетности есть привилия гетмана Богдана Хмелницкого і впредь буде спору и челобитья отъ казаковъ не будетъ и в роздачу не отдано, владеть велели. А что они били челомъ вновь о новыхъ маетностяхъ о Плисетцкомъ и Черногородке, да о порозжемъ месте Рылского (на Подолі -- Т.Л.) и о Доминиканскомъ костеле на строение церкви, и буде теми маетностями и порозжимъ местомъ никто не владеетъ и спору и челобитья впредь ни отъ ково не будетъ, и темъ всемъ владеть имъ же».

Такі застереження щодо попередніх власників цих маєтків -- колишніх політичних ворогів -- свідчать про обережність і невпевненість царського уряду у вільному розпорядженні земельним фондом міста та його околиць. Братський монастир у цих текстах бачиться доволі наполегливим прохачем-збирачем перед королівською та царською владами нерухомості на власну користь. Адже відомі лише два універсали Б.Хмельницького Братському монастиреві: 1651 та 1659 рр. В обох гетьман лаконічно підтвердив тільки право власності на володіння Мостищем. А новопридбані Плисецьке, Чорногородка, Богушівка та Новосілки опинилися у власності Братського монастиря вже у часи надання царської грамоти від 31 грудня 1659 р. Ксаверів, Чорногородка підтвердилися в тексті універсалу Ю.Хмельницького (6 березня 1662 р.), але, між іншим, так і залишилися за кордоном і не перебували в користуванні братії. Отже можна впевнено сказати, що монастир і братство з другої половини XVII ст. активно маневрували між двома владами: королівською та царською. Принаймні до 1670 р. -- року отримання останнього королівського привілею від Міхала Корибута.

Але найбільш заплутаною історією стала справа з надбанням села Новосілок за р. Ірпінем -- братською власністю, вперше затвердженою в королівському привілеї Міхала Вишневецького на монастир і колегію від 25 квітня 1670 р. як фундація київського воєводи Адама Киселя разом із Богушівкою, Дзвінками, Зобківщиною, Позняками («[...] wedlug funduszu zeszlego niegdy wielmoznego Ківіеіа wojewody kijowskiego miasteczko Nowosi6пki ze wsiami niego паїегдееті, to iest, za Mostyzszczami, Bohuszowka, Zwцki у Zobkowszczyzna, а za Dnieprem wieska Pozniaki, w тіевеіе Kijowie do tego monastera Вгаско»).

Історія цієї власності, Новосілок, привернула увагу дослідників ще у XIX ст. завдяки одному документу («ляментації»), опублікованому анонімно в 1884 р. Заголовок тексту було придумано на підставі літературних зразків кінця XVII ст. -- настільки незрозумілим виявилося його призначення:

«Це не скарга, не памфлет або сатира, призначена для звернення до публіки; це, так би мовити, нотатка для себе, або скорботний вилив душі. Сучасною мовою навіть складно підібрати відповідну назву, і ми з необхідності вдалися до того терміна, котрий часто вживався в південноруській книжній мові минулого часу саме у сенсі виливу душевної скорботи».

Автор публікації стверджував, що це повідомлення він знайшов «в уривках паперів з архіву Київської консисторії, на окремому аркуші, у вигляді чернетки». Тут містилася згадка про пограбування й розорення «польським полковником Пивом» маєтку Братського монастиря с. Новосілок, інформація про пограбування якого стала доволі поширеною на час публікації цього тексту. Про знищення Новосілок згадував М.Закревський. Він цитував окружне послання тогочасного могилянського ректора Варлаама Ясинського від 19 травня 1671 р. про жалюгідний стан монастиря та пограбування тих самих Новосілок. При цьому виявилося зовсім інше джерело надходження цього села: «[...] набытое нам для задержаня монастыря и наук за 60 тысечей злотых, легованых от фундатора нашого, святой памяти преосвященного митрополита киевского Петра Могилы». Таким чином, цитований документ свідчив про Могилину фундацію на противагу королівському привілею, який указував на надання цього села монастиреві А.Киселем. З'ясувати цю суперечність якимось надавчим документом практично немає можливості, адже de facto це володіння опинилося у братському реєстрі вже після подій війни під проводом Б.Хмельницького: регест виявлених документів свідчить, що лише задніпровські Позняки було надано братству П.Могилою, а гіпотетичне надання А.Киселя, можливо, стосується лише «Киселівського» двору на Подолі. Поетизовані коментарі самого В.Ясинського про характер пограбувань у Новосілках навів М.Закревський:

«Оную маєтностку нашу перше цілком всю зрабовал и зо всего згола, що міли, визул, забравши так з церкви всі блаватные аппараты и все сребные сосуды, келихи, кресты, лямпы, кадильницы, таблички и звонов десят, як теж з замочку, що колвек в нем было наше монастырское, и зо всего містечка, що было в убогих людей, все рухомые доживотности и до инших господарских потреб належачие речи, и быделко згола все, волы, кони и иншое що, аж до шерстины».

По-іншому пояснювала події в Новосілках, та й у самому монастирі, згадана анонімна «ляментація»:

1. Дают отцу ректору деньги на молебни и сорокоусты, но ни молебнов, ни сорокоустов не бывает. Будет-ли Бог благословлять за то монастыр наш?

2. Подначальная братія не имеет доброго примера.

3. Вымышляет (ректор-настоятель) крайнее убожество и говорит: потому я умалчиваю о деньгах, чтобы люди давали жертвы на монастырь. А деньги, как во всяком общежитном монастыре, должны-бы быть в палате; но их там нет, и братия не имеет необходимых на время зимы шуб и кожухов, а есть такие, что и сапог не имеют.

4. В школах порядка, да и науки мало, а это потому, что зябнет Паллада без вина (friget sine cerere Pallas), как читаем в письме его милости отца архипастыря. Порции учителям для их подкрепления нет, стол часто бывает плохой (trapeza blaha), учителя не имеют самого необходимого, а это возбуждает в них более скорбь, нежели рвение к науке.

5. Некоторые из братии, глядя на старшего, не часто обивают церковные пороги, а это все делается за отсутствием порядка, который есть душа всего.

6. В общинах соборы бывают, а у нас их нет. Но и короли имеют своих советников.

7. Что Новоселки погибли, не удивляйся: ибо отец-ректор, разгневавшись и удаливши хорошего наместника, который хорошо обходился с паном Пивом, послал в Новоселки на городничество какого-то забияку с другими, которые, в пьяном виде гоняясь по полю с ружьями, вызывали на войну людей Пива, а по их примеру и их “подданные” однажды тех побили.

8. Братия на общей раде советовала оставить разоренные Новоселки до наступления покоя, но он (т.е. ректор) как всегда, отвергая советы других, возстановлял их точно в огне (в самый разгар войны), и не удивительно, что во время реставрации погибли и подданные, и волы.

9. Там в Новоселках устроил он какое-то заточение и, рассердившись на монахов, туда их посылал. Так в гневе послал он туда диякона, а наместника и другого священника посылал по каким-то потребам, и они там убиты.

10. Родственники его продажею питей и скупщинами владеют.

11. Студенты и родственники что-либо утратят -- ничего; пусть же чернец утратит, готов камнями его побить.

12. Студентов монастырским коштом в Польшу отправляет (для высшего образования?), а о тех, что трудятся (учителях) забывает; между тем философы говорят, что прежде о себе надо заботиться, чем о чужом (prius est ad se, quam ad aliud), и, конечно, иной и здесь научился бы, если бы учителя были поощряемы.

13. Богослужение, а за тем и обед, бывают иногда под вечер, а это никак не может согласоваться с порядком школы.

14. Митра Могилы заложена еще во время, когда Новоселки не были разорены; но братский монастырь не покупал в то время хлеба, как прочие монастыри.

15. Медом шинкуют в самом монастыре и сюда приходят пить мирские люди обоего пола.

16. Колодезь среди монастыря, и к нему по воду также ходит разный пол.

17. Миряне рядят всем в монастыре, а хорошо бы то делать, не мешая праведного с грешным.

18. Которые учились, тех хочет искоренить в братстве, а хочет две szkottry (?).

Записей для прихода и расхода, которые ведутся в других монастырях, мы никогда не видали. За прошлый год считалось две тысячи (?), но никакого регистрика на те деньги не было. Права, которые тщательно сберегали многие ректора, в его управление»

Документ не має продовження, але процитоване дає достатнє уявлення щодо стану справ у Братському монастирі та пояснює причини пограбування й спалення Новосілок. Невдовзі, у результаті «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Московською державою 1686 р., ця територія з усіма чернечими володіннями опинилася за кордоном держави, в якій залишився сам монастир та Києво-Могилянська колегія.

В.Ясинський також у листах до Лазаря Барановича згадував і про вбивства людьми Пива підданих монастиря та спалення цілого маєтку. Серед загиблих у Новосілках був брат відомого панегіриста Івана Величковського, полтавського протопопа, автора двох панегіриків Варлаамові Ясинському, про що той із жалем повідомляв Л.Барановичу. Зрештою цей сюжет став причиною звільнення В.Ясинського з посади ректора.

Ще одним «непевним» братським маєтком були Стайки за Стугною, колишнє володіння князів Корецьких. За цитатою з «обводу» кордону, наведеною С.Шамраєм, Стайки були кордонним репером у цьому тексті («[...] вниз Днепром городами с Трипольем и Стайками»). Перша згадка про це придбання монастиря фіксується за 1669 р. за листом від 27 березня митрополита Йосипа Тукальського: «[...] любо и самъ барзо нищетенъ: на поратунок того зубожалого стого мФсця отлучаю и який универсалъ от его млсти пна гетмана одержалемъ, ведлуг всего в немъ описаня и мФстечко и перевозъ казалемъ отцу

Севастьяну в дозоръ и диспозицию здати». Перед тим, за двадцять днів, сам митрополит отримав від Петра Дорошенка це село «на кухенне вистатчення». На цей період містечко визначалося як «цілком порожнє», однак, за описами цієї території, на луках було «сіно покошене, стояло у копах і стіжках, а люди ті, як звуться і хто косив те сіно, невідомо».

Таким чином, оглядаючи основні маєткові надбання Братської обителі, можна з певністю сказати, що формування її статусу повністю залежало від майнового стану.



в межах «київського трикутника» після 1686 р. (графічне виконання Д.Вортмана)

Володіння власністю давньоруських часів, згідно з королівськими привілеями, а тим більше відправлення поминальних служб за королівськими особами та їхніми предками у зв'язку з отриманням права володіння Воздвиженською,

Трьохсвятительською церквами, підвищувало авторитет цього молодого закладу, його колегії не тільки в київському середовищі.

У часи І.Мазепи всі надбання, отримані в результаті козацьких воєн та прикордонних поділів між Московією й Річчю Посполитою, було остаточно затверджено у власності монастиря та колегі- уму, що й підтвердила видана з царської канцелярії грамота від 26 вересня 1701 р. (надавши також статус академії).

***

Представлені нижче регести надань Києво-Братському монастиреві та академії (див. дод. №2) включають лише надавчі й підтверджувальні документи на право володіння майновими ресурсами. До переліку не внесено численні судові, інші матеріали, збережені в різноманітних архівних фондах, так і у судових та магістратських зібраннях. Єдиний документ, що становить безпосередній інтерес у рамках запропонованої теми -- впис до київських магістратських книг обмірів усіх братських дворів, який здійснили урядники магістрату разом із представниками братства в 1693 р. (текст наводиться повністю -- див. дод. №1). Серед описаних у цьому джерелі об'єктів київського Подолу є реалії самої академії та міського середовища, що їх ураховано на запропонованих мапах-реконструкціях. Зазначені в документі розміри (у московських сажнях) дворів та ділянок не реконструювалися.



Додаток №1

Выпис з книгъ міських права магдеборского ратуша Киевского.

Року тисяча шестсотъ девятдесят третего, мсца мая двадцат шестого дня.

Іх Царского Прсветлого Влчества в ратушу киевскомъ пред нами Яном Демидови- чомъ Быковичомъ, упривилиованымъ воитомъ а Василиемъ Зименкомъ, рочным бурмистром и перед раицами и лавниками постановившися персоналне велебные в Бгу отци шромонахъ Рафаилъ Базилевичъ и шромонахъ Парфении Родович, законники мнстра Бгоявленского Братского Киевского, іменем превелебного в Бгу его милости гспдна отца Іоасафа Кроковского, ігумена мнстря Сто Николского Пустынного Киевского, ректора братского превелебного в Бгу господина отца Захарии Корниловича намістника и всее велебное о Хрсте братии того ж монастыра Братского вносили и пилную прозбу до уряду: о придане з лавицы судовое урадников сегорочных присяглых для розмеже- ня всех кґрунтов, пляцовых волных мнстреви Братскому отданихъ летъ през розные способы на особливых писмахъ выражоные належачихъ; на которых куничники з пев- ное платы мешкают (а то для того же тепер в Киеві кто колвекъ пляцъ волныи купит зараз оныи змерявши з уряду опишут великость, абы напотомъ ни презъ кого небылъ ущербленныи для того и превелебныи его млсть отцъ ректоръ з братиею постережаю- чи абы мнстрские пляцы мірою оцеркліованьї будучи недознавали от пограничниковъ в далшии час ущербку, умыслили кождый пляц поособну границами теперешними новыми описати и великость мерою положити. На тую прозбу иле слушную велебных отцевъ іеромонаха Рафаила Базилевича и іеромонаха Парфения Родовича шенемъ его млсти отца ректора и всее братии мнстра Братского вношеную, урадъ міскии ки- евскии прихилившися, придалъ зпромежъ себе двох урадниковъ присяглых: пна Саву Можневского и пана Івана Чорного з подпискомъ міским Яном Триполскимъи слугою ратушным Максимом Заицем, злецивши им всі пляцы мнстрские ведлугъ потребованя его млсти отца ректора братского з братиею новоограничити, измірити кождого пля- цу великость. Которые всі вышреченные урадовые особы сполне з тыми жъ велебными законниками братскими отцем Рафаилом и отцем Парфениемъ напрод приишовши до пляцу прозываемого Кучинского, купленого за тисячу копъ у Катерины Кучинское, лежачого под горою Замковою на улици идучой от церкви Рождественское на рынок, з кождое стороны мірали оныи; а такъ тот пляцъ, з одное стороны через улочку, якая взялася з пробитое улицы на гору, противъ пляцов рождественскихъ ест аршиновъ Московскихъ двісті и десет до горы, з другое стороны от пляцу пна Григория Карповича бывшого полковника киевского не до самое горы (бо за пляцом пна Карповича еще далеи пляцъ заишолъ) аршиновъ сто осмънадцать и чверт. Того теж заистя далшого вдолжъ аршиновъ осмъдесят пят и три четверти, а оттул до горы уз пляц отца Ілии сщенника Доброниколского аршинов деветдесятъ и шест, в тылу от горы аршинов двісті сорок три, а на улицу уз ворота аршинов двесте и шест дясят.

Другои пляц, прозывемый Выговский наданый мнстреви Братскому от пана Юрия Хмельницкого, бывшого гетмана лежачии межъ узвозами, идучи на город. Мает в собе великости з трох толко сторонъ бо разомъ выдалъся, где зышлися до купы обад- ва узвозы з одное стороны черезъ новыи узвоз, противъ бани московское, почавши от рожка улицы до горы, где зышлися узвозы, аршинов триста ровъно, другая сторона з дворы мимо узвозъ старыи и мимо улочку до улицы, где тотъ пляцъ кончится, аршиновъ двісті и девятнадцат, а третею стороною черезъ улицу, противъ дворов Федора Золотара, Филипа Перепечая и Миколая Мазура, аршиновъ сто сорокъ и два.

Третии пляцъ Голубовскии купленыи за шесть сотъ золотых у Петронелли Голубовои, з одное стороны черезъ улицу противъ шпиталя Доброниколского аршиновъ двадцать и пят, з стороны другое от кґрунтоу прозываемого Герского аршинов двадцать и два, в тылу аршинов сорокъ и девет, а воротами на улицу Великую, идучую от церкви Стого Николы Доброго, до рынку противъ двора Выкиднишина, которыи теперъ отцу Симеону Ширипі сщеннику Доброниколскому досталъся аршиновъ тридцат и девет.

Четвертый пляц Вороничовски, [вз]ятыи за долгъ в шести тисячеи золотыхъ у Даниеля Воронича, скарбника киевского, з одное стороны от мешканца Івана Голика, козака, аршиновъ осмъ десят и три, з другое стороны [...] мешканя Мирона Лопатины, шевца, аршиновъ пятьдесятъ и шест в тылу от пляцу Братского названого Мишовецкого, аршинов сто и семдесятъ и уз ворота против двора пна Антона Миколаевича и пна Юрия Головы, кгрековъ, аршиновъ также сто и семдесят ровно.

Пятыи пляцъ Креницковскии, наданыи побожне на мнстръ от пнее Елены Креницкое, лажачии противко самого мнстра Братского з одное стороны (до половины долъжины) от пляцу Дворецкого, мнстреви Братскому през купно належачою и от дому міского шинковного аршиновъ семдесят ровно, а тут заразъ вдалъся пляцъ Грицая Михаиловича, которыи ширині от тылу занялъ аршиновъ шестдесятъ: уз тоиже Грицаев пляцъ должиною далеи пошолъ монастырскии Креницковскии пляцъ до улицы другое, идучое уз домъ цеховыи кравецкии до церкви Стого Николы Наберезского, где знову должины аршиновъ шестдесятъ и одинъ, уз тую ж улицу межи пляцомъ Грицаевымъ и двором Григория Андріевича, вшир аршиновъ шестьдесят и осмъ, з другое тежъ стороны должина того пляцу, на продъ у дворъ Григориевъ аршиновъ тридцат и семъ, а тут знову за тот его дворъ заишолъ пляцъ монастырскии; которого [...] аршиновъ десет, а оттул [...] пляцъ Стого Николы Наберезского,до улицы идучое уз мнстръ Братский аршиновъ пятъдесятъ и пять, напротивъ зас мнстр Братского уз улицу аршиновъ сто и сорокъ.

Шестыи пляц Солениковскии купленыи за тисячу золотых у Федоры Сергіевои Солениковои, лежачии рогомъ подля Житного торгу, маючии три толко сторні як и Выговского пляц з одноі стороны через улицу противъ дворовъ пна Івана Софоновича, бурмистра киевского, Федора Кривецкого и Федора Холявенка, до рогу аршиновъ сто ровно, а от рогу до конца того пляцу з другои стороны через улицу, противъ дворовъ Павла Климовича, и Маноилихи Бондарки, живучихъ на міских пляцах, аршиновъ осьмдесятъ и чотыри, а з третеи стороны, противко мнстра Братского и церкви тепер муруючоеся саженовъ шестдасятъ и шесть.

Семый пляцъ прозываемыи Свершковскии, наданыи мнстреви от Кристины Лешиевичовои и Агафии Козчанки, так же три стороні маючии, з одноі стороны уз улицу и другую от церкви Стыхъ Страстотерпцецъ Бориса и Глеба до рынку порожо[...]ъ противъ двора пна Івана Пыка, писара на сеи час міского и мещанина Івана Киселя, аршиновъ семдесятъ и п[...]. А от рожка до двора Івана Денежки з стороны другое иду- чи з [...] улицею пробитою до церкви Стого Дха аршиновъ шестдесятъ и три, з третее теж стороны от двора Денежкина аршиновъ пятдесят и шесть.

Осмыи пляцъ з двохъ Митковского и Сызоновского учиненыи одинъ отцове братские Митковскии купили за триста золотыхъ у Миколая Іваницкого и жоны его Люцины Митковичовны, а другии Сызоновскии лекговалъ на мнстрь за спасеніе Іринархъ Мрамовичъ, законник печерскии, з одное стороны обадва тые пляцы обокъ шпиталя и школы к церкви соборное аршиновъ сорокъ и полъосма, з другое стороны от дворика тоеж соборное церкви аршинов сорок и осмъ, тыломъ от двора цехового кушнірского аршиновъ двадцать и пят, а уз ворота через улицу, противъ самое церкви соборное Успения Престое Бцы аршиновъ двадцать и семъ.

Девятыи пляцъ прозываемыи Муховецкий наданыи на мнстрь от Марианны Олекшицовны Криштофоровои Муховецкои, лежачии на улице Глібоборискои, з од- ное стороны от пляцу Пиндюровского аршинов пятьдесят ровно, з другое стороны от пляцу пни Сергіевое Бибиковичевое бурмистровое киевское, аршиновъ девятдесятъ аршинов в тылу от пляцу братскогоского называемого Вороничовского аршиновъ сорокъ и шест, а уз ворота через улицу противко двора Костантина Милиного зятя и Іванихи Котлярихи аршиновъ сорокъ и семъ.

Десятыи пляцъ Бибикова наданыи на мнстръ от гсдна Порфирия Трохимовича Сіменникова, мешканца московского, з одное стороны от бурсы братское співацкое аршинов тридцат и шесть, з стороны другое от двора отца Павла Домонтовича сщен- ника черніговского аршиновъ сорокъ ровно в тылу от пляцу братского ж названого Хмеліовского аршинов сорок и пят, а воротами уз улицу Пробитую, идучую з рынку до церкви Стого Дха такъже аршиновъ сорокъ и пят.

Одинадцатыи пляц Аксаковскии, наданый на мнстръ от небожчика пна Богдана Хмелницкого, гетмана, и пана Павла Яновича Хмельницкого, полковника киевского, з одное стороны от двора отца Иеронима Почеки, протопопы козелского, и от пляцу Братского названого Пекулицкого, от улицы до другое улицы скруди (?) аршинов сто и два з стороны другое от двора пна Семена Кривошии и от пляцу братского

Андріевичовского и Семеничовского от улиці до улицы также аршиновъ сто и два, в тылу через улицу противъ мнстра братского, аршинов сорок и полъпята, а воротами уз Другую улицу идучую з рынку до цркви Стого Духа аршиновъ тридцат и три.

Двенадцатыи пляцъ Хмеліовскии, которыи отцеве братские выменяли на мнстръ за свои пляцъ Паламаровскии у Никифора Хмеленъка, з одное стороны от бурсы студеиское великое аршиновъ тридцать и полъсема, з другое стороны от мнстрского братского пляцу называемого Пекулицкого, аршиновъ пятдесят и два тылом от пляцу Бибиковского, що надалъ на мнстръ Порфирии СЪменниковъ аршиновъ шестдесятъ и осмъ, а воротами против конгрегации братское, аршиновъ также шестъдесятъ и осмъ.

Тринадцатыи пляц Пекулицкого наданыи мнстреви Братскому от двохъ полков- никовъ киевскихъ Павла Яновича Хмелницкого и Василя Дворецкого, з одное стороны об межу Хмеліовского пляцу, перед симъ писаного аршиновъ пятдесятъ и два и з другое стороны от пляцу Аксаковского впрод змінкованого, также аршиновъ пятдесять и два, в тылу от двора отца Почеки аршиновъ полъдевятнадцат а у ворота через улицу противъ полаты братское аршинов осмънадцать.

Чотинадцатыи пляцъ на тоиже улици лежачии, з двохъ в одно містце злученых, одного дарованъ на мнстръ от Федора Семеновича, а другого Андреевского выменяного за пляцъ братскии Калениковичовскии, з одное стороны от пляцу Аксаковского, братского, аршиновъ сорокъ и девят, и з другое стороны от пляцу отцовъ кирилскихъ такъже аршиновъ сорокъ и девят, в тылу от двора Семенова Кривошиина и небож- чикова Киприяновичова аршиновъ сорокъ и шесть, а воротами через улицу противъ мнстра братского и винограду мнстрского аршиновъ пятдесят и три.

Пятнадцатыи отстании пляцъ з сихъ зміреньїх Гавритинскии лекгованыи мнрю от пана Яцка Гавритинского, з одное стороны от пляцу Петра [...], называемого чернца, до половины должины аршиновъ двадцат и пят, а [.] за чернцовъ пляцъ аж до улицы идучое з Сенного торгу до церкви Борисоглібское, сеи же заишолъ пляцъ Гавритинскии, где вшир уз пляц чернцов аршиновъ девятнадцать и полъ аршина, уз улицу еще должины до пляцу Бунчковского аршиновъ тридцать и одинъ, в тылу от Бунковского пляцу аршиновъ пятнадцать, от тылу тежъ другую стороною уз двор Івана Голика козака до улицы аршиновъ пятдесят полъ осмнадцать.

Так теды границами и мірою оцеркліовавши всі вышъписаные кґрунта пляцовые мнстра Богоявленского Братского, помененные урадовные особы, кгды о томъ релля- цию в маистрате сознали, урядъ міскии киевскии на прозбу велебных отцевъ іеро- монаха Рафаила Базилевича и іеромонаха Парфенія Родовича іменемъ превелебного в Бгу его млсти отца ректора и всее братии мнстра Братского вношеную ннешнее розмірене през урядовые особы мнстрскихъ пляцовъ, для пришлыхъ літь пропаметь в книги міские киевские росказалъ записати, що и естъ записано. А з [книг] [...] випис подъ печатю міскою киевскою выданъ. В ратушу киевскомъ.

На місцу писарскомъ зостаючись 1ванъ Але[...]дровичъ Пыка подписал рукою власною. Кориговано з книгами.

[Міська печатка]

Оригінал: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф.301. - Спр.216. - №56



Додаток №2

Регести надань на право володіння земельною власністю та статус Києво-Братського монастиря й академії

1. [1593 р., 20 березня]

«Лист урядників Київського воєводства» священикові Пилипові Афанасьєву на підтвердження управління Трьохсвятительською та Воздвиженською церквами у Верхньому Києві, а також належних до них маєтностей, зокрема Ріг Соколиний та Воздвиженська нива над Либіддю. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі -- ТТДТАК України). -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

2. [1594 р.]

Купча Андрія Обуха, київського зем'янина, з дружиною Наталією Сверщовською на місце Сверщовське невстановленому реципієнтові (можливо священикові Трьохсвятительської та Воздвиженської церков) навпроти дворів київських міщан Сидора й Телепника за 30 кіп литовських, а також сіножать на Оболоні. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Там само

3. 1615 р., 15 жовтня

Дарча Гальшки Гулевичівни Лозчиної на двір для заснування Київського братства та школи. Копія XIX ст.: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі -- ТР НБУВ). -- Ф.301 (ЦАМ). -- №220. За старою нумерацією: арк.143--149 зв.; за новою: арк.72--75 зв.

4. 1618 р.

Дарча Анни Гулевичівни Лозчиної, двоюрідної племінниці Гальшки Гулевичівни, дружини рідного брата Стефана Лозки -- Лавріна, Київському братству на двір неподалік від Скольників. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: ТТДТАК України. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

5. 1621 р., 21 травня

Купча інокині Катерини (у схимі -- Параскеви) Кучинської на двір у Скольниках, навпроти церкви Різдва Христового з сімнадцятьма куничниками ціною 1000 кіп грошей литовських «паном шляхте рыцерству Войска Запорозкого и местского стану [...] Братству церкве Стого Богоявления, людем народу роского [...], впротивъ церкви Рождества Христова». Оригінал: ТР НБУВ. -- Ф.301 (ЦАМ). -- Спр.216. -- №40

6. 1624 р., 5 січня

Дарча київської міщанки Луції Митковичевої монастиреві на два торгових місця, що лежать «близъ церкви соборной киевской в нижнем городе». Оригінал: Там само. -- №41

7. 1628 р.

Купча козака Петра Данькова (Диньки?) монастиреві на дворове місце «в улице Глебо-Борисовской» за 8 кіп литовських грошей. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: ТТДТАК України. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

8. 1628 р.

Дарча Юрія Лясоти на 4 дворових місця: по вул. Спаській, «Гапоновский, Бог- дановичевский, место Проселовское». У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Там само

9. 1629 р., 19 лютого

Привілей короля Сигізмунда ТТТ про підтвердження фундації на добрах Гальшки Гулевичівни Лозчиної на «брацтво рекгули Василя Великого». Впис: Российский государственный архив древних актов. -- Ф.389. -- Кн.211. -- Л.27--27 об.

10. 1632 р., 25 січня

Духовний лист київського міщанина Семена Татарина на двір із будуванням «на Креницкой земле». Оригінал: ТР НБУВ. -- Ф.301. -- Спр.216. -- №43

11. 1632 р., 30 січня

Дарчий лист Криштофа Сулимовського на дворове місце Сулимовське, «которое лежит против церкви Добраго Николы». Оригінал: Там само. -- №42

12. 1635 р., 8 березня

Впис до київських гродських книг про введення монастиря у володіння селом Позняківщиною (Паньківщиною), що знаходилася між Печерськими, Микільськими та Видубицькими маєтностями за Дніпром, на підставі надання митрополита Петра Могили. Оригінал: Там само. -- №8

13. 1636 р.

Привілей польського короля Владислава IV Братському монастиреві на водогін. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): ТТДТАК України. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

14. 1638 р., 12 травня

Привілей польського короля Владислава IV про надання Братському монастиреві давньоруської мурованої церкви Трьох Святителів та дерев'яної Воздвиженської у Верхньому Києві з їхніми маєтками. Оригінал: Научно-исторический архив Санкт- Петербургского института истории РАН. -- Кол.68. -- Д.І--42

15. 1640 р., 7 червня

Підтверджувальний привілей польського короля Владислава IV про те саме. Оригінал: Там же. -- Д.1--43

16. 1641 р.

Лист про обмін землею між монастирем та Ігнатом Андрієвим на землю Калинівську з будуванням і садом. Однією стороною межувала із землею Федора Ходики, другою -- Федора Мезиренка. У складі царських грамот від 1682 р.: (кошя-«столбец»): ЦДІАК України. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. - Оп.1. - Спр.220

17. 1643 р., 15 травня

Дарча київських міщан Федора Семенова та його дружини Оксинії Отрошковни Єсифу Кононовичу Горбацькому, ігуменові монастиря, на двір із дворовим місцем «противъ двора преосвященного митрополита Киевского Петра Могилы, а позадь его двора дворь Адама Киселя, каштеляна черниговского [...] кґрунтом лежачий на улице Хмелевской». Оригінал: ІР НБУВ. -- Ф.301. -- Спр.216. -- №44

18. [1643 р.]

Дарча Івана Сказки монастиреві на двір на Подолі. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): ЦДІАК України. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

19. [1643 р.]

Лист Мартина Шишки та його доньки Ликери з чоловіком Гаврилом Жижкою на двір з городом і садом. З однієї сторони -- двір Адама Маркевича, з другої -- Івана Сказки, бурмистра київського, позаду -- Федора Криницького, підстолія чернігівського, спереду -- через вулицю Афанасія Гапоновича Крищовця. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): Там само. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

20. [1643 р.]

Лист Адама Киселя на місце Киселівське «с подлинными рубежами в выписи из книг грацких киевских суда магдебурского». Можливий фальсифікат. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): Там само. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

21. 1646 р., 22 грудня

Із тестаменту Петра Могили про надання Братському монастиреві двору «вь городе Киеве купленной зь двумя дворовыми местами и сь сеножатью, которое онь митрполитъ купилъ у вдовы Федоры Солениковой, одною стороною кь школамъ братскимъ, другою кь богодельне тогожь монастыря». У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): Там само. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

22. [1646 р.]

Купча (?) Мар'яни Олекшицівни Муховецької монастиреві на три місця по вул. Гнилій. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): Там само. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

23. [1648 р.]

Надання Адама Марковича монастиреві на двір на Подолі. У складі царських грамот від 1682 р. (копія-«столбец»): Там само. -- Ф.128. -- Оп. Грамоти. -- Спр.11; від 11 січня 1694 р. Оригінал: Там само. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

24. 1648 р., 23 квітня

Лист печерського архімандрита Йосипа Тризни Братському монастиреві на право користуватися Вишеньками та Гнідином, фундацією Петра Могили. Копія ХУШ ст.: ІР НБУВ. - Ф.160. - №2981. - Арк.13

25. 1650 р., 20 січня

Привілей польського короля Яна Казимира на право підпорядкування Братському монастиреві Воздвиженської та Василівської церков. Оригінал: Научно-исторический архив Санкт-Петербургского института истории РАН. -- Кол.68. -- Д.І-50

26. [1650 р.]

Уступний лист Петронели Вороничової Голубової на два дворових місця Вороничівські за борг: перший за 600, другий за 150 польських золотих. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: ЦДІАК України. -- Ф.220. - Оп.1. - Спр.220

27. [1650 р.]

Лист кирилівського ігумена Інокентія «в дозор» сотнику Івану Митюрі перевозу у Вишгороді та Мостищах Братському монастирю. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Там само

28. 1650 р., 20 січня

Привілей короля Яна Казимира з підтвердженням права володіння Братського монастиря церквами - Воздвиженською та Трьохсвятительською. Оригінал: Научноисторический архив Санкт-Петербургского института истории РАН. - Кол.68. - Д.І-50

29. 1651 р., 11 січня

Універсал Богдана Хмельницького на колишній маєток ордену домініканців с. Мостище над р. Ірпінь та Которем із млинами. Оригінал: ІР НБУВ. - Ф.301. - Спр.222

30. 1659 р., 3 травня

Лист переяславського полковника Василя Дворецького на підтвердження права володіння домініканськими маєтками: «[...] в Киеве и его ґрунтах находящиеся и за Киевом будучие и все, сюда принадлежащее, как то: недавно чрезъ тамошнихъ ксендзовъ заложенное, а теперъ пустое село названное Мостыще надъ речкою Ирпинемъ, ґрунтъ ихъ увесь з борами и речкою Которемъ, з млинами всеми целыми и попаленными на речке Которе въ томъ же ґрунте будучими». У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: ЦДІАК України. - Ф.220. - Оп.1. - Спр.220

31. 1659 р., 31 грудня

Грамота царя Олексія Михайловича монастиреві на підтвердження володіння с. Ксаверівкою («Саворовым со всеми приналежностями»), Мухоїдами («буде у нихъ на те маетности есть привилия гетмана Богдана Хмелницкого і впредь буде спору и челобитья отъ казаковъ не будетъ и в роздачу не отдано, владеть велели») та на Плисецьке, Чорногородку, на порожнє місце Рильського на Подолі («А что они били челомъ вновь о новыхъ маетностяхъ о Плисетцкомъ и Черногородке, да о порозжемъ месте Рылского и о Доминиканскомъ костеле на строение церкви, и буде теми маетностями и порозжимъ местомъ никто не владеетъ и спору и челобитья впредь ни отъ ково не будетъ, и темъ всемъ владеть имъ же»). Збережена частково. Оригінал: ІР НБУВ. - Ф.301. - №223

32. [1660 р.]

Лист полковника Василя Дворецького на підтвердження володіння дворовими місцями: Пекулицьким, Оксаківським, Криницьким, «данные от гетмана Богдана Хмельницкого, [...] в межах те места подле его полковникова двора, а другую сторону подле двора Ивана Держикрая, на улици, которая лежитъ отъ торгу к церкви Святого Пророка Илли». У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: ЦДІАК України. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.220

Ілюстр.4

Оригінал універсалу Юрія Хмельницького від 7 травня 1660 р. (публікується вперше)

33. 1660 р., 7 травня

Універсал гетьмана Ю.Хмельницького Братському монастиреві про підтвердження права ситити мед. Оригінал: Научно-исторический архив Санкт-Петербургского ин-

34. 1669 р., 7 лютого

Універсал гетьмана Петра Дорошенка. Стайки разом із перевозом було надано митрополитові «на кухенное выстатчене». Копія XIX ст.: ІР НБУВ. -- Ф.302. -- №220. -- Арк.56

35. 1669 р., 27 березня

Лист митрополита Йосипа Тукальського монастиреві на м. Стайки та перевіз («[...] любо и самъ барзо нищетенъ: на поратунокъ того зубожалого стого місця отлучаю и який универсалъ от его млти пна гетмана одержалемъ, ведлугъ всего в немъ описаня и містечко и перевозъ казалемъ отцу Севастіяну вдозоръ и диспозицію здати»). Копія XVIII ст.: Там само. -- Арк.57

36. 1670 р., 25 квітня

Привілей короля Міхала Вишневецького монастиреві та колегії щодо підтвердження прав монастиря на маєтки Новосілки (фундація А.Киселя), Богушівка, Дзвінки, Зобківщина, Позняки («[...] tudziesz огі niekt6rych Pan6w Иагі Nashych wniesioney za піеті ynstancyi sklomwszy si§ [...] miasteczko Nowosi6пki ze wsiami гіо niego паїегдсеті, to iest, za Mostyszczami Bohuszowka, Zwдki у Zobkowszczyzпa, а za Dпieprem wieska Pozпiaki, w miescie Kijowie гіо tego moпastera Brackiego»), а також підтвердження юрисдикції монастиря над церквами Трьохсвятительською (вказано престоли св. Василя Великого, Григорія та Іоанна Золотоуста) й Воздвиження Святого Хреста. Оригінал: Там само. -- Арк.175

37. 1671 р., 28 березня

Гетьман Дем'ян Ігнатович (Многогрішний) надає право Братському монастиреві та колегіуму ситити мед. Оригінал: ТТДІАК України. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.186

38. [1672 р.]

Духовний лист міщанина Гришка Борисова про надання монастиреві хутора на р. Сирці. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Там само. -- Спр.220

39. 1672 р. 8 липня

Універсал гетьмана Івана Самойловича ректорові Варлаамові Ясинському на право колегії ситити мед у дозволені свята: Богоявлення Господнє, Благовіщення, Воздвиження, Трьох Святителів (Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоуста), а також «и святого равноапостольного великого князя Володимира и святих страстотерпец Бориса и Глеба [...] для свечок и выживления маістров». Оригінал: ІР НБУВ. -- Ф.301. -- Спр.216. -- №16

40. 1673 р., 24 квітня

Універсал гетьмана Івана Самойловича ректорові-ігуменові Сильвестрові Головчичу про підтвердження права шість разів на рік ситити мед Братському монастиреві та колегії. Оригінал: ЦДІАК України. -- Ф.220. -- Оп.1. -- Спр.189

41. 1673 р., 24 квітня

Лист мстиславського та оршанського єпископа Мефодія про надання Івангородського лісу Братському монастиреві. У складі царської грамоти від 11 січня 1694 р., оригінал якої зберігається: Там само. -- Спр.220

42. 1680 р., 2 серпня

Впис до актових книг Київського гродського суду чолобитної печерського ігумена Варлаама Ясинського про підтвердження володіння Братським монастирем і колегією двором Семенниківським, який подарував дяк Порфирій Трохимович Семенников «Києво- Могилянському Богоявленському монастиреві» у часи Інокентія Гізеля. Затверджено київською міською печаткою. Оригінал: ІР НБУВ. -- Ф.301. -- Спр.216. -- №49

...