Освіта єврейського населення Умані в ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСВІТА ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УМАНІ В ХІХ - НА ПОЧАТКУ XX ст.

У статті аналізується освітня система єврейського населення м. Умані в ХІХ -- на початку ХХ ст., її особливості, зміни, а також показано політику уряду щодо освіти єврейства смуги осілості. Ключові слова: освіта, євреї, Гаскала, Умань, Російська імперія.

У період, коли світом оволодівають процеси глобалізації, як ніколи важливо відшукати і зберегти крихти історичних знань про минуле свого краю. Щоб відтворити картину минулого у деталях, необхідно враховувати всі сторони суспільного життя. Так, аби скласти уявлення про поліетнічну громаду м. Умань ХІХ ст., перш за все, необхідно звернутися до такої значної частини його населення, як єврейство, з'ясувати його настрої, прагнення, і, звісно, вивчити освітню систему. Тим більше, в означений час місто було одним із освітніх осередків Південно-Західного краю. Мета статті полягає у вивченні особливостей освітньої системи єврейства Умані, зокрема освіти в житті єврейської громади та реформування єврейської освітньої системи впродовж ХІХ ст. у регіональному вимірі.

Праці, що стосуються освіти єврейства Умані та смуги осілості загалом, можемо поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Важко було б говорити про освіту євреїв Умані, не маючи на увазі загальноімперського контексту. Тому до загальних праць із означеної проблеми відносимо «Нариси з історії та культури євреїв України» [1], Єврейську енциклопедію видавництва Товариства для наукових єврейських видань [2] та працю «Очерки домашней и общественной жизни евре-ев, их верования, богослужения, праздники, обряды, талмуд и кагал» А. Алєксєєва [3]. До спеціальних праць можемо віднести студії Т Кузнець, О. Скус та ін.

Прагнення до знань було характерним для єврейства усіх часів і повсюди. Не була винятком Російська імперія, де кількість єврейського населення становила біля 1 млн. осіб - найвищий показник у тогочасній Європі. Поки імперська влада шукала способи вирішення складного «єврейського питання», освіта євреїв імперії розвивалася власним шляхом. Передусім, необхідно звернути увагу на те, що освітні традиції єврейства, яке населяло українські землі, закладалися в глибині тисячоліть. Тому єврейське населення ввійшло до складу Російської імперії зі своєю специфічною, але цілком самодостатньою і відшліфованою сотнями років, освітньою системою.

Єврейська родина вважала своїм священним обов'язком «перед землею Ізраїлю» дати дітям освіту. Якщо батьки не мали великих статків, це могла бути тільки початкова освіта, але у випадку, коли родина була заможною, діти займалися з власним вчителем, який часто мешкав разом з родиною. Початок навчання (приблизно у 5-річному віці) супроводжувався ритуалом, у ході якого хлопчик мав відчути солодкий смак знань. Для цього використовували мед, який учень повинен був злизувати зі сторінок абетки, або ж солодкі пряники, випечені у формі єврейських літер [1, 296].

На традиційну єврейську школу - хедер - влада дивилася з недовірою, небезпідставно вважаючи її носієм єврейських традицій і уособленням єврейсь- кості. Адже хедер - це існуюча здавна в євреїв релігійна школа. Утримувачем і вчителем в хедері був меламед - людина, яка навчала давньоєврейській мові й основам іудейської релігії. Крім того, меламед міг бути і домашнім вчителем. Всі хедери традиційно поділялись на три групи. Перша - початкові хедери, де діти навчались грамоті і читанню релігійних текстів. Друга - хедери, в яких хлопчики вивчали П'ятикнижжя з коментарями Раші й отримували початкові знання з Талмуду. Третя - хедери для вивчення Талмуду і його коментарів. Не дивно, що саме хедери справляли вирішальну роль на формування життєвих цінностей, пріоритетів і світобачення євреїв [2, 589-590]. Ось як про меламедів писав сучасник: «Треба віддати належне єврейським доморощеним вчителям. Невизнані урядом, без натяку на будь-які права, вони виконують свій обов'язок досить добросовісно, за що їх і любить народ. Запитають, чи багато отримує учитель за таку нелегку працю? Бідніший єврей два золотих в місяць, тобто, по рублю асигнаціями, більш заможний платить по чотири золотих» [3, 17].

Разом із інкорпорованими підпольськими українськими землями, російська влада отримала єврейське населення з самобутньою системою освіти. З метою швидкої асиміляції населення новоприєднаних територій, вона заходилася унормовувати систему освіти як потужний важіль впливу на формування нових настроїв єврейства. Так, у Положенні про євреїв 1804 р. урядом була визнана необхідність реорганізації єврейської освітньої системи, у відповідності до загальноімперської. Депутати від єврейського населення, які надавали консультації при виробленні пунктів Положення, вказували Комісії на необхідність запровадження мережі єврейських шкіл, утримуваних общиною, випускники яких могли б вступати до загальних навчальних закладів імперії. Причому це мали бути школи із загальноосвітньою програмою і вивченням російської мови [4, 110].

Це була своєрідна вимога часу. На тлі бурхливого в багатьох відношеннях ХІХ ст., єврейська община вже не могла зберігати свою замкнутість. Багато прогресивних представників єврейства бачили і розуміли всі виклики сучасності, бачили також недоліки закостенілої системи освіти, яка вже не давала повного обсягу знань, необхідного для проживання в модерному суспільстві, яке постійно змінювалося. Тому набула поширення Гаскала (Просвітництво) - ліберальний рух єврейської інтелігенції та заможних верств, що виник у другій половині XVIII ст. у Німеччині, з метою досягнення євреями рівноправного становища в суспільстві. Ідеологом Гаскали був М. Мендельсон [1, 269]. Метою прихильників Г аскали була ліквідація культурно-релігійного відокремлення єврейства. Це можна було зробити за допомогою отримання євреями світської освіти, яка б відкривала шлях євреям у світ вільних професій - лікарів, юристів тощо. До Російської імперії ідеї Гаскали проникли на початку ХІХ ст. і відразу отримали підтримку уряду, який добре розумів асиміляторський потенціал цього освітньо-культурного руху. Однак Гаскала мала ворога в особі ортодоксального єврейства, яке добре розуміло: як тільки втратиться контроль над єврейською молоддю, вся система єврейського життя, творена століттями, опиниться під загрозою знищення.

Першим осередком Гаскали в Російській імперії стало м. Умань. Саме тут у 1785 р. народився майбутній письменник і педагог Б. Горовіц (Гурвич або Гірш-Бер), який переклав для євреїв популярну працю «Відкриття Америки». Князь М. Долгоруков, який 1810 р. зупинявся в Умані і мав бесіду з Б. Горовіцем, відзначав, що той «гаряче любить свій народ, захищає його вигоди і, здається, готовий позбутись життя, аби лиш посприяти благоустрою своїх братів» [5, 288]. У 1822 р., будучи власником банкірського дому «H. B. Horowitz», Бернард клопотав перед урядом про відкриття в Умані єврейської школи, в якій би викладання предметів велося згідно з ідеями Г аскали. Фактично школа вже існувала, хоч і нелегально, але Б. Горовіц такий дозвіл отримав. У цей час він протегував відомому пізніше математику Ейхенбайму. За короткий час існування в Умані школи Б. Горовіц зумів згрупувати навколо себе передових людей того часу, які сповідували ідеї єврейського просвітництва.

На початку 1830-х рр. школу Б. Горовіца намагався відродити лікар і громадський діяч Б. Абрагамсон. Незважаючи на докладені зусилля, його мета не була реалізована, так як наштовхнулась на сильний спротив місцевої хасидської громади. Коли в 40-х рр. ХІХ ст. уряд розпочав просвітницьку реформу серед єврейства, Б. Абрагамсон у липні 1841 р. звертався до Лілієнта- ля, з проханням відкрити аналогічну школу в Умані. Свою громадську діяльність він згодом продовжив в Одесі [6, 144].

Єврейське населення міст і містечок смуги осілості, в тому числі й міста Умані, в 1835 р. отримало Положення про євреїв, яке регламентувало різні сфери життя, зокрема й освітню. Згідно з цим документом, євреї отримували ряд пільг в освітній галузі. Незалежно від дозволу відвідувати державні та приватні християнські училища, євреї здобували право відкривати власні приватні або громадські навчальні заклади для надання освіти в різних сферах науки, мистецтва та вивчення особливостей іудейської релігії [7, 145]. У 1844 р. були засновані державні єврейські училища, перетворені 1873 р. на єврейські початкові та народні училища. Також продовжували існувати хедери. Незважаючи на всі зусилля уряду в боротьбі з ними, вони виявилися досить живучими й у 1893 р. були видані правила про єврейські релігійні школи, хедери і про меламедів. Єврейські громадські навчальні заклади наприкінці ХІХ ст. поділялись на нижчі - талмуд-тори, і вищі - єшиви [7, 146].

Оскільки середина ХІХ ст. - час поширення Гаскали в Російській імперії, то її ідеологи як серед єврейства, так і серед урядових кіл, пропонували свої варіанти залучення єврейського населення до загальноосвітніх навчальних закладів та університетів. Так, 1861 р. міністр внутрішніх справ С. Ланський, за підтримки міністра народної освіти, запропонував надати право повсюдного проживання євреям, які закінчили гімназію або університет. В цьому ж році Державна рада прийняла закон, який надавав євреям, що мали ступінь доктора медичних наук, або будь-який науковий ступінь, право проживання по всій території імперії, вільно обирати заняття і вступати на державну службу [8]. Такі заходи уряду сприяли залученню єврейської молоді до загальноосвітніх навчальних закладів смуги осілості, адже освіта давала значні переваги і можливості.

Втім, до кінця ХІХ ст. Гаскала вичерпала себе, причиною чого можна вважати хвилю єврейських погромів, що наглядно продемонстрували неспроможність єврейської громади, за допомогою отримання «державної» освіти, повністю влитись в оточуюче суспільство, яке часто залишалось вороже налаштованим. Однак, незважаючи на розчарування Г аскалою, кількість учнів іудейського віросповідання у навчальних закладах Російської імперії невпинно зростала. Наведемо дані щодо грамотності (це означало знання російської мови) євреїв, які навчалися в навчальних закладах Київської губ. Так, за переписом 1897 р., показники наступні:

Табл. 1

Бачимо, що загальний відсоток володіння російською грамотою серед єврейського населення губернії значно вищий, ніж аналогічний показник у решти населення. Так само вищий рівень грамотності серед єврейок. Грамотність у євреїв віком 20-40 років досягає максимуму, так само, як і в решти населення [9, 513]. Порівняємо рівень володіння російською грамотою євреїв Київської губ., з рівнем володіння російською грамотою євреїв Уманського повіту. Так, за даними перепису 1897 р., грамотних чоловіків у повіті було 34049, з них євреїв - 5640, тобто 16%. Загальна кількість грамотних жінок складала 8393, з них єврейок - 3040, тобто 36,2% [10, 95]. Отже, порівняння показує, що частка чоловіків-євреїв, які володіли російською грамотою, в губернії була вищою, ніж у повіті, тоді як жінок-єврейок, навпаки - в повіті набагато вищою, ніж у губернії. Проте, якщо взяти в цілому єврейське населення (без поділу на статі), то матимемо наступне: в Київській губ. єврейське населення, яке володіло російською грамотою, складало 46,7%, тоді як в Уманському повіті - 52,2%. Відтак, можемо констатувати вищий показник освіченості єврейства Уманського повіту, порівняно із загальногубернським.

Єврейська громада Умані в ХІХ ст. відчутно зміцніла, але оскільки до 1840-х рр. євреї не мали загальноосвітніх закладів, які б відповідали державним стандартам, то уманська єврейська молодь навчалася в школах при синагогах, або в хедерах. Збереглися згадки сучасників про навчальний процес в хедері: «Брудна, убога її [школи] обстановка, як і саме житло мого вчителя, яке було тут таки, сильно мене здивували. Уявіть собі: невеликий будиночок, вкритий соломою, всередині помазаний глиною, підлоги немає - просто мазанка, халупа; і така ось хата, нікому непідзвітна, крім контролю батьків, буває битком набита учнями! Навчання проходить з шумом і виском, які є складовими єврейського освітнього процесу» [3, 15].

До нашого часу дійшли відомості про існування в Умані значної кількості молитовних шкіл, які відкривалися, в основному, при синагогах. Навчання мало релігійне спрямування. Станом на 1876 р. у місті існували 12 єврейських шкіл. Так, першою документально зафіксованою була кам'яна молитовна школа під назвою «Тульчинського», будівництво якої було дозволено Губернським Правлінням 8 лютого 1841 р. [11, 254]. Саме в лютому цього року було затверджено імператором «Положення про єврейські училища» і почався процес укладання статуту для цих навчальних закладів. 6 листопада 1862 р. Київським Губернським Правлінням було затверджено план і фасад деревяної молитовної школи Штивеля. В червні 1878 р. Губернське правління дало дозвіл на будівництво молитовної школи під назвою «Литватська», яка розташовувалася в будинку Гріна. 30 травня 1881 р. заснована школа Го- ренштейна. В 1889 р. розпочався справжній «єврейський шкільний бум» в Умані, адже тоді створено чотири молитовні школи: 30 червня - школу Гецельського, школу «Беть-га-Мідраш», 4 серпня школу «Гахпуас- Кала» і «Цирульничу» молитовну школу. Наступного - 1890 р. затверджено ще дві школи - на Новому Базарі (резолюція губернатора від 21 лютого) та дерев'яну молитовну школу Брацлавського (резолюція від 23 червня). Дата затвердження ще двох шкіл - «Ковальської» та «Шамрин-Лабейкер» поки невідома. Традиційно персонал школи складали три особи: староста (директор), казначей (відав фінансами та платою за навчання) і власне вчитель [11, 254]. єврейський освітній умань школа

У другій половині ХІХ ст. в Умані була відкрита Талмуд-Тора з ремісничим відділенням. За правилами 1844 р., Талмуд-Торами визнавались єврейські школи для бідних і осиротілих єврейських хлопчиків, утримувані за рахунок общинних коштів або пожертвувань приватних осіб. В господарському відношенні керівництво Талмуд-Торою здійснювалось обраними громадою старшинами. З-поміж вчителів обиралась людина для нагляду за училищем і вчителями. До викладання допускались лише ті педагоги, які мали освітній ценз, не нижчий приватного початкового єврейського вчителя. Хоча у деяких випадках викладання релігійних предметів доручалось меламедам, котрі не мали цього цензу, але володіли російською мовою. Від хедеру Талмуд-Тори відрізнялись більшою кількістю учнів і вчителів та матеріальною допомогою громади [12, 724]. 1895 р. в газеті «Жизнь и искусство» писалося про уманську Талмуд-Тору: «Вона процвітає в санітарному, гігієнічному та педагогічному плані. Засоби училища однак досить мізерні і головним їх джерелом, на жаль, поки що слугують тільки приватні пожертвування» [13, 24]. Все ж таки школа функціонувала.

Для єврейського населення існувало також приватне початкове чоловіче училище третього розряду Є. Зевіна. На початку ХХ ст. викладання єврейських предметів у ньому велося за «натуральним методом» викладачем Левінсоном, який працював також у Тал- муд-Торі. Крім того, належна увага приділялася вивченню єврейської мови та загальноосвітніх предметів [14, 17]. Оскільки жіночій освіті в єврейській громаді теж приділялася велика увага, то для цих потреб існували два приватних жіночих училища третього розряду [15, 26]. Єврейська молодь Умані здобувала освіту й у інших навчальних закладах містах. Так, станом на І882 р. вона навчалась у двокласних міських (чоловічому і жіночому) училищах, відкритих 1869 р. В чоловічому училищі всіх учнів було 134, з них євреїв - 27, тобто 20,1%, в жіночому загальна кількість учениць становила 100 осіб, з них єврейок - 45, або 45% [16, 24]. Єврейки навчалися й у приватному жіночому училищі другого розряду пані Саленцової, де учениць було 27, і з них єврейок - 10, тобто 37%. Середня платня за рік складала 240 руб. за пансіонерку і 60 руб. за ученицю, яка не проживала в пансіоні. У 1859 р. з Одеси до Умані було переведене Головне училище садівництва, де станом на 1880/ 1881 н. р. навчалися 15 євреїв з 89 учнів, що складало 16,8%. Плата за навчання встановлювалася згідно зі статутом землеробських училищ і складала: за пансіонера - 150 руб., за напівпансіонера - 100 руб. і за учня, який не проживав у пансіоні - 20 руб. [16, 27].

Такий відсоток єврейської молоді у навчальних закладах бентежив владу. Тому наприкінці ХІХ ст. було введено так звану «відсоткову норму» для всіх євреїв, які вступали у середні і вищі навчальні заклади. Метою впровадження відсоткової норми було обмеження русифікації єврейства, адже акультурація російських євреїв розглядалася владою уже як загроза російській нації. У смузі осілості норма становила 10%, поза смугою - 5%, а в Санкт-Петербурзі та Москві - 3% [17, 168-169]. Упродовж ХІХ ст. система освіти єврейської молоді змінювалась, деякі школи зникали і відкривались нові. Станом на 1904 р. у місті продовжувала існувати Талмуд-Тора, приватне жіноче єврейське училище Маргарити Мойсеївни Горнштейн (вул. Аптекарська, будинок Антіпкіна) та приватне чоловіче єврейське училище Авраама Меєровича Ко- зарінського (вул. Стара, 3) [18, 85-86].

Таким чином, зібраний і систематизований матеріал уможливлює висновок, що м. Умань традиційно було одним з осередків культурного й освітнього життя смуги осілості, а у сфері єврейського просвітництва якийсь час грало ключову роль у всьому Південно-Західному краї Російської імперії. У виборі методів і принципів навчання єврейська громада Умані дотримувалась освітніх традицій своїх предків і була вірною їм.

Література

1. Нариси з історії і культури євреїв України. К., 2005.

2. Хедер и меламед // Еврейская енциклопедия: Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем: в 16 т. Т. 15. СПб., 1913.

3. Очерки домашней и общественной жизни евреев, их верования, богослужения, праздники, обряды, талмуд и кагал / Сост. А. Алексеев. Новгород, 1891.

4. Казенные еврейские училища // Еврейская енциклопедия... Т. 9. СПб., 1911.

5. Бернард Герман // Еврейская енциклопедия... Т. 4. СПб., 1909.

6. Абрагамсон Бернард // Еврейская енциклопедия Еврейская енциклопедия... Т. 1. СПб., 1908.

7. Учебные заведения в России //Еврейская енциклопедия... Т. 15. СПб., 1913.

8. Россия. Эпоха «Великих реформ» (1855--1881) // Электронная еврейская энциклопедия [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eleven.co.ilarticle.

9. Киевская губерния//Еврейская енциклопедия... Т. 9. СПб., 1911.

10. Кузнець Т.В. Населення Уманщини ХІХ -- початку ХХ ст. К., 2005.

11. Скус О.В. Релігійна палітра Уманщини 1793-1917 рр. Умань, 2009.

12. Талмуд-Тора //Еврейская енциклопедия... Т. 14. СПб., 1913.

13. Кузнець Т.В. До історії освіти на Уманщині (XVIII -- початок ХХ ст.). К., 2000.

14. Чорномиз В. Еврейская жизнь в Умани. О., 2002.

15. Ящуржинський Х.П. Місто Умань: короткий історичний опис. Ульянівка, 1993.

16. Демочани. Умань. К., 1882.

17. Гаухман М. Російська національна політика щодо єврейського питання в Правобережній Україні (1905--1914рр.) // Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. 2010. № 19.

18. Адрес-календарь с историческим очерком и планом гор. Умани на 1904 г. Умань, 1903.