Дерманський пом'яник - джерело до історії Дерманського монастиря (кінець XVI — перша половина XVII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРМАНСЬКИЙ ПОМ'ЯНИК - ДЖЕРЕЛО ДО ІСТОРІЇ ДЕРМАНСЬКОГО МОНАСТИРЯ (кінець XVI -- перша половина XVII ст.)

У статті проаналізовано чернечий склад Дерманського монастиря кінця XVI -- першої половини XVII ст.

Ключові слова: Дермань, монастир, документ, Дерманський пом'яник, історичне джерело

На сучасному етапі важливими залишаються наукові проблеми, які пов'язані із вивченням аспекту функціонування духовних осередків. Уваги заслуговують дослідження історії обителей, які діяли у період міжконфесійного протистояння на Волині (кінець XVI перша половина XVII ст.). З-поміж таких релігійних осередків був Дерманський монастир. Останній у період протиріч між прихильниками та противниками унійного з'єднання на Волині займав вирішальну позицію. Його завданням було збереження православних традицій, підвищення конкурентноздатності православ'я у контексті протистояння з унією. Крім того, монастир був не лише релігійною структурою, а й осередком культурно-просвітницького, науково-освітнього характеру.

Варто зазначити, що проблема дослідження історії Дерманського монастиря у зазначений вище хронологічний період підіймалась науковцями. Проте, дослідження часто мають фрагментарний характер щодо оцінки діяльності монастиря у період протистояння між прихильниками і противниками унійного з'єднання. Серед учених, дослідження яких стосуються питання вивчення історії Дерманського монастиря, варто відзначити доробок П. Батюшкова [1], Г Бухала [2], В. Вуйцика [3], І. Мицька [4], О. Фотинського [5]. Мета цієї статті полягає у дослідженні чернечого складу Дерманського монастиря та його діяльності кінця XVI першої половини XVII ст., на основі джерела, яке поєднує риси актового і наративного характеру, Дерманського пом'яника.

Дерманський пом'яник (початкові записи датовані першою половиною XVII ст.) зберігається у матеріалах фондів історико-краєзнавчого заповідника м. Острога [6]. Він представлений у двох редакціях, що суттєво не відрізняються одна від одної. Зазначений пом'яник є джерелом, яке поєднує риси актового і наративного характеру. Цінність пам'ятки полягає в тому, що, поряд із іменами осіб, які вписувалися, фіксувалися також дарчі записи та матеріали про події в монастирі. Завдяки інформації з Дерманського пом'яника, можна відтворити чотири основні корпорації, пов'язані з релігійним осередком у Дермані: перша князівські родини, друга шляхта Волині, третя селяни, міщани, козаки, четверта церковна ієрархія. Такий підхід дозволяє не лише проаналізувати зазначені групи-корпорації, а й встановити, що саме пов'язувало їх представників з монастирем та його володіннями.

Ченці, які мали право проводити службу Божу, в Дерманському монастирі отримували титул ієромонахів. Число їх, правдоподібно, не було усталеним. Одночасно в обителі перебували до десятка ієромонахів, а іноді й більше. Саме з них обиралися економи і скарбники, призначалися намісники. Окремі з ієромонахів мали додаткові повноваження. Так, пом'яник фіксує ієромонаха Аврамія, який прозрів біля ікони Пресвятої Богородиці і став сповідником Дерманського монастиря [6, 27]. Сповідники або духовники були і в інших тогочасних українських монастирях. Зокрема духовником Києво-Печерського монастиря у 1628 р. був Памво Беринда. У Дерманському пом'янику є запис духовника Унівського монастиря ієромонаха Пахомія [6, 24]. Напередодні та, правдоподібно, у перші роки архімандрицтва Мелетія Смотрицького (1627-1633) уставником у Дерманському монастирі був ієромонах Антоній Якович [6, 59], згодом чернець, а потім ієродиякон Іоаким Зозулинський [6, 26]. Інтерес серед ієромонахів викликає Самуель Гуляницький вихідець із шляхетської родини. Дійсно, в ХУІ-ХУІІ ст. серед малоземельної шляхти відомий рід Гуляницьких (Гулянецьких). Вперше представники цієї родини згадуються у 1516 р., коли чотирьом особам (ступінь спорідненості встановити не вдалося) підтверджувалася родова вислуга с. Гуляники (Гуляльники); названі в акті особи Олешко Іванович, Мартин Єромейкович, Василь Болохович і Янко та Іван Микитичі [7, 230]. В Дерманському пом'янику згадуються представники цієї родини: Василь, Стефан, Даміан, Андрій, Михайло [6, 57]. Про них залишилися згадки щодо їхнього перебування на службі князів, при великопанських дворах або в судово-адміністративному апараті. Представники роду Гуляницьких були задіяні на приватних урядницьких посадах: Михайло (Юнкович) був слугою князів Любецьких, урядника містечка Любчого 60-х рр. XVI ст.; цьому ж Михайлові князь Богуш Любецький у заповіті 1564 р. відписував «за два годы урочистого плату 10 коп грошей» [7, 232]. До судової реформи 1565 р. деякі представники цього роду це вижі, зокрема згадуваний у пом'янику Василь (Юнкович-Гуляницький). У першій половині ХУІІ ст. з роду Гуляницьких вийшли декілька луцьких підписків, які одночасно займались адвокатурою. Популярними адвокатами були Дем'ян (Даміан), Андрій Гуляницькі, які саме і вписані до Дерманського пом'яника. Представник цього роду, скоріше всього нащадок Тимофій Гуляницький, згадується у 1619 р., коли разом з іншою волинською шляхтою підписав лист на охорону Луцького братства [7, 232]. Гуляницькі згадуються й після повстання під проводом Б. Хмельницького. Чимало юристів-практиків перейшли на службу до гетьмана, серед них були Гуляницькі [8, 70]. Андрій Гуляницький фігурував у вписах луцьких ґродських книг. У документі від 14 лютого 1641 р. згадується як намісник луцького староства [9, 1-2]. В пом'янику вписано ім'я Прокопій (Прокіп) [9, 57]. Цей представник родини Гуляницьких згадується й у переписі русько-литовського війська 1528 р. серед «бояров гуляницких» [7, 230].

Зазначені факти засвідчують, що родина Гуляницьких у Дерманському пом'янику згадується з тих причин, що її представники у кінці XVI першій половині XVII ст. працювали у судово-адміністративному апараті, на приватних урядницьких посадах, були знаними адвокатами, тобто, виступали у судах. Тому закономірним є те, що окремі представники Гуляницьких могли відстоювати і захищати інтереси монастиря у Дермані періоду ідеологічного протистояння. За ці заслуги, ймовірно, їх і згадали у пом'янику. Вони, як правило, виступали і благодійниками.

Ще одну, доволі численну категорію ченців Дерманського монастиря складали ієродиякони священнослужителі, які допомагали ієромонахам проводити службу Божу. Судячи з записів у пом'янику, ця категорія була не настільки численною як ієромонахи. Можна обережно припустити, що одночасно у монастирі перебували 3-5 ієродияконів. Серед них знаходимо досить відомих осіб. Так, ієродияконами Дерманського монастиря в різні роки були Ісая Радовицький (1631 р.), Ієремія Смотрицький (до 1634 р.), Самуель Гуляницький (кінець 1640-х рр.) [6, 57; 10, 8; 11, 399]. Їх діяльністю в монастирі опікувався спеціальний наставник еклезіарх. У документах монастиря під 1637 р. згадується, що еклезіархом на той час був Митрофан Смотрицький [12, 2-3], у 1644-1645 рр. ігумен Шумського монастиря св. Трійці [11, 399,407].

Зрештою, на нижньому щаблі ієрархії монастиря знаходилися звичайні ченці. У документах вони фіксуються як ченці (монахи), ченці-василіани (для унійного періоду), іноки. Поняття «законники» мало дещо ширше значення, оскільки вживалося для позначення і вищих категорій монастирської братії. Так, пом'яник фіксує під 1653 р. ієромонаха Іова Гвинського, одночасно називаючи його і «законником дерманським» [6, 69]. Переведення Дерманського монастиря в унію негативно відбилося на кількості всіх категорій монастирської братії, але особливо на кількості рядових ченців. Анонімна реляція серпня 1647 р., представлена у Рим Конгрегації пропаганди віри, констатуючи факт спаду чисельності ченців у всіх унійних монастирях, зазначає, що у дерманській архімандриї їх число зменшилося з 40 до 12 [13, 219]. Записи у пом'янику свідчать про тісні контакти чернецтва Дерманського монастиря з ченцями Дубенських монастирів. Зокрема тут зафіксовані духовні особи Дубенського монастиря: «упис інокинь Дубенского монастиря... Таїсія дубенська ігуменя... Євпраскія =інокиня та намісниця Боровицька... інокині Меланія Бабинська, Огафія, Онисія, Євфросимія Корницька» [6, 40]. Це, очевидно, було наслідком того, що після реформування Дерманського осередку у першій половині XVII ст. до нього були приписані Дубенський, Преображенський та Хрестовоздвиженський монастирі [1, 93]. Також у пом'янику записаний рід ієромонаха Митрофана Сподаревича з Дубна [6, 56]. дерманський пом'яник монастир волинь

У часи настоятельства Гедеона Балабана, який обіймав ще й посаду архімандрита Унівського монастиря, ченці останнього часто відвідували Дерманську обитель. Підтримували зв'язки дерманські ченці і з київськими монастирями Печерським і Межигірським. В часи ар-хімандритства !вана Дубовича пожвавилися стосунки дерманської чернечої ієрархії з віленськими монастирями, зокрема Віленським монастирем св. Трійці. Складалася дерманська братія переважно з волинських вихідців. Однак траплялися випадки, коли в обитель прибували вихідці з Центральної України (Ржищів), Білорусі (Полоцьк, Орша) [6, 48-49,74]. Вже традиційно чимало кадрів для монастиря постачало Руське воєводство. Кістяк дерманського чернецтва формувався вихідцями з дрібної шляхти (Гуляницький, Угорницький, Негребецькі, Куницький, Рудницький, Г арабурда) та міщанства (Дубович, Рогатинець, Суразький, Ржищівський, Турівський) (див. таблицю).

Отже, Дерманський пом'яник важливе джерело до історії Дерманського монастиря та Волині. Вище викладений матеріал дозволяє відстежити окремі категорії чернечого складу духовного осередку, встановити тенденції його формування. Крім того, важливість записів у цьому джерелі полягає у тому, що згадані імена, родини надають можливість визначити і зв'язки церковної обителі з іншими релігійними структурами.

Табл. 1

Ченці Дерманського монастиря [1; 6]

Література

1. Батюшков П.М. Волинь. Історичні долі південно-західного краю. СПб., 1888.

2. Бухало Г.В. Дерманський Святотроїцький монастир. Дубно, 1990.

3. Вуйцик В. Дерманський монастир-фортеця (до питання про час створення) // Лавра. 2000. № 2.

4. Мыцко И.З. Дерманський культурно-просветительный центр и его участие в идеологической борьбе на Украине (70-е годы XVI -- 30-е годы XVII в.) // Федоровские чтения, 1978. М., 1981.

5. Фотинский О. Материалы для истории Дерманского монастыря // Волынский историко-археологический сборник. Житомир, 1900. Кн. 2.

6. Острозький державний історико-культурний заповідник. КН. 961/VI С-565: Дерманський пом 'яник.

7. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993.

8. Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569--1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. Острог; Львів, 2002.

9. Центральний державний історичний архів України в м. Київ (далі -- ЦДМУК). Ф. 2072. Оп. 1. Спр. 258.

10. ЦДМУК. Ф. 2072. Оп. 1. Спр. 103.

11. Пам'ятки. Архів Української церкви. Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI -- першої половини XVII ст. / Упор. М. Довбищенко. Вип. 1. К., 2001. Т. 3.

12. ЦДМУК. Ф. 2072. Оп. 1. Спр. 53.

13. Mironowicz A. Prawoslawie i unia za panowania Jana Kazimierza. Bialystok, 1997.

Размещено на Allbest.ru