Становище Руської православної церкви на Херсонщині у другій половині 1940-х – початку 1950-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Становище Руської православної церкви на Херсонщині у другій половині 1940-х - початку 1950-х років

Олександр Татарченко (м. Херсон).

У статті розповідається про формування в Радянському Союзі ліберальної політики щодо Російської православної церкви протягом Другої світової війни, а також особливості її реалізації на практиці в Херсонському регіоні в повоєнні роки. Аналізуються причини охолодження ліберальної політики СРСР щодо РПЦ та вказуються наслідки цього для православної церкви в Херсонській обл. УРСР.

Ключові слова: православна церква, релігійна громада, держава, рада, політика, лібералізм.

Зміст

Історики сучасної України спрямовують зусилля на розробку мало досліджених тем вітчизняної історії. Однією з таких актуальних тем української історичної науки є вивчення державної ліберальної політики Радянського Союзу відносно Російської православної церкви (РПЦ) в 1943-1953 рр.

На сьогоднішній день вагомий внесок у розробку проблематики, що розглядається, зробили українські науковці Е. Бистрицька, П. Бондарчук, Ж. Канталінська, І. Луковенко, В. Милусь та ін. [1-6]. Серед російських дослідників можна виокремити Ю. Гераськіна, О. Марченка, О. Михайлівського, О. Федотова, М. Шкаровського [8-11].

Історію православної церкви на Півдні України в період Другої світової війни в докторському дисертаційному дослідженні та монографії комплексно дослідив український вчений М. Михайлуца [12-13]. Однак, що стосується дослідження реалізації політики СРСР відносно православної церкви в повоєнний період в Херсонському регіоні, до теперішнього часу в українській історіографії не створено комплексних та узагальнюючих праць з цієї проблематики. Тому метою цієї роботи є виявлення основних напрямів реалізації радянської церковної політики в Херсонській обл. УРСР в період пізнього сталінізму.

Політика в Радянському Союзі щодо православної церкви, котра сформувалася в середині 1940-х рр., мала істотні відмінності від радянської церковної політики 1920-х-1930-х рр. Через низку обставин, що склалися в процесі Другої світової війни, вона, хоча й не втратила атеїстичного змісту, але набула ліберальних рис і зберігала їх до смерті Й. Сталіна. Тому радянську церковну політику 1943-1953 рр. ми пропонуємо назвати політикою "кон'юнктурного лібералізму".

Чинники, які зумовили перегляд керівництвом СРСР своїх відносин з РПЦ, можна поділити на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні.

До зовнішньополітичних факторів слід віднести: по-перше, позицію західних держав, які надання матеріальної допомоги Радянському Союзові і відкриття другого фронту ставили в залежність, у тому числі, від забезпечення релігійної свободи в радянській державі [14, с. 107-108]. Крім того, більшовицький режим фактично надавши РПЦ статус державної церкви та створивши нормативно-правову базу для її подальшого функціонування, мав на меті напередодні Тегеранської та Ялтинської конференцій виставити себе перед союзниками у вигідному світлі і мати позитивний політичний резонанс [15, с. 229-230].

По-друге, успіхи СРСР у війні відкрили перспективу поширення його впливу в Європі зокрема та світі взагалі. Тому для того, щоб використати РПЦ для забезпечення підтримки прокомуністичних партій та урядів, в першу чергу, в державах Центрально-Східної Європи та для реалізації глобального плану перетворення Московського патріархату на центр вселенського православ'я на кшталт "московського Ватикану", радянському керівництву необхідно було лібералізувати внутрішню церковну політику і тим самим покращити свій імідж у світі [16, с. 107-108].

Формування внутрішньополітичних чинників зумовлено:

· по-перше, зростанням релігійності радянського населення в роки Другої світової війни та відкриттям значної кількості молитовних будинків під час німецько-фашистської окупації. Зокрема в Україні було відкрито біля 4,5 тис. храмів [17, с. 536];

· по-друге, незадоволенням суспільства СРСР через зміцнення військово-промислового комплексу за рахунок соціальної сфери та голодом 1946-1947 рр. Незадоволення народу було настільки великим, що деякі люди, як-от колгоспник Березнегуватського району Миколаївської обл. УРСР І. Цимбалістий у жовтні 1947 р. прямо висловлювалися за зміну влади: "Я б навіть хотів війни тому, що немає порядку ніякого" [18, с. 132];

· по-третє, намаганням влади використати РПЦ для консолідації радянського суспільства у воєнний та повоєнний час.

Першим кроком для впровадження нової церковної політики стало видання 14 вересня 1943 р. постанови РНК СРСР про організацію Ради в справах РПЦ. Як відмітив церковний історик П. Бондарчук "ця Рада фактично мала не лише контролювати РПЦ, а й скеровувати її діяльність". Таким чином РПЦ фактично перетворювалася на окремий державний орган СРСР. Крім того, використання РПЦ для зовнішньополітичних цілей підтвердилося її перейменуванням на Архієрейському соборі єпископів у Москві (вересень 1943 р.) на "Руську православну церкву". Це означало, що РПЦ має об'єднати навколо себе не лише жителів Росії [19, с. 94].

Для впровадження нової церковної політики в середині держави радянська влада ще під час війни, прийняттям постанови РНК СРСР "Про порядок відкриття церков" від 28 листопада 1943 р. та "Інструкції Ради у справах Руської православної церкви при Раднаркомі СРСР уповноваженим Ради" від 2 лютого 1944 р., створила нормативно-правову базу для відкриття нових церков. Разом із цим, місцева влада була позбавлена можливості самостійно ухвалювати рішення про відкриття молитовних будинків, яка лише приймала заяви про відкриття храмів від групи віруючих із двадцяти осіб, а ухвалення остаточного рішення належало до компетенції Раднаркому СРСР [20, арк. 1-4].

Все ж завдяки вищезгаданому законодавству громадяни, що входили до релігійних громад, отримали можливість укласти з місцевими виконкомами договори на право безстрокового та безкоштовного користування церковними будівлями та богослужебним майном. І хоча умови користування церковним майном, прописані в договорі, були жорсткими, віруючі масово зверталися до місцевої влади для їх укладання.

Такою можливістю, наприклад, скористалися православні, що входили до складу релігійної громади Свято-Миколаївської церкви м. Цюрупинська Херсонської обл. УРСР, які 12 вересня 1944 р. отримали від Цюрупинського виконавчого комітету Ради депутатів трудящих у користування церковну будівлю. За договором вони взяли на себе наступні зобов'язання: зберігати церковну будівлю та інше майно і користуватися ним виключно відповідно його призначення; за свої кошти сплачувати витрати на утримання церковної будівлі та предметів, що в ньому знаходяться; безперешкодно допускати в поза богослужебний час представників виконкому ради депутатів трудящих і уповноваженого у справах РПЦ по Херсонській обл. для перевірки майна; нести кримінальну відповідальність за невиконання обов'язків передбачених договором, за недотримання якого Цюрупинський виконком міг його розірвати [21, арк. 3-4].

Проведення Помісного собору 31 січня - 2 лютого 1945 р. (останній Собор відбувався у 19171918 рр.) на високому рівні засвідчило важливість РПЦ для радянської держави. Однак, хоча учасники Собору офіційно звертаючись до чиновників наголосили, що у "всій життєдіяльності церква зустрічає повне сприяння у своїх потребах з боку уряду", насправді настрої кліру не були такими оптимістичними [22, с. 95]. Так єпископ Херсонський і Миколаївський Михаїл у бесіді з уповноваженим Ради у справах РПЦ при Херсонському облвиконкомі А. Салміним зауважив відносно більшої частини учасників Собору те, що духовенство та миряни висловлювали певну недовіру, скептицизм та невпевненість у майбутній перспективі потепління відносин держави та церкви [23, с. 232].

Запровадження більш м'якої моделі державної церковної політики дозволило більшості храмів, що відновили свою діяльність під час нацистської окупації, продовжити своє функціонування й у повоєнний час. Так узятих на облік церков і молитовних будинків у Херсонській обл. УРСР станом на 29 січня 1945 р. було 106, із них у Херсоні лише сім, а найбільше у Голопристанському р-ні - 14 [24, арк. 1].

Для порівняння, наприкінці війни таких храмів в Одеській обл. УРСР було 190 (1946 р.), в Донецькій - 232 (1944 р.), Київській близько - 370 (1944 р.) [25, с. 338; 26, с. 11; 27, с. 536]. Загальна кількість діючих православних громад на території СРСР станом на 1 червня 1945 р. становила 10243, причому 6072 з них розташовувалися на території УРСР (59 % від загальної кількості громад в радянській державі) [28, с. 11].

Таким чином, на Херсонщині діяв лише один відсоток храмів від загальноукраїнського показника. Це можна пояснити як невеликою кількістю населення регіону, так і відсутністю причин для реєстрації великої кількості релігійних громад, оскільки на Півдні України, наприклад, не потрібно було вливати в лоно РПЦ значну кількість греко-католицьких парафій, як це робилося в Західній Україні. ліберальна політика церква херсонський

Незважаючи на значне зростання кількості парафій в СРСР в порівнянні з довоєнним періодом, кількість архієреїв була невеликою. Так на 1 квітня 1946 р. до єпископату РПЦ, окрім Святішого патріарха, належало чотири митрополита, 21 архієпископ і 36 єпископів [29, с. 59]. Очевидно православна церква не мала змоги швидко поповнити склад єпископату, оскільки внаслідок антицерковної політики довоєнних років кількість практикуючих архієреїв різко скоротилася.

На Херсонщині станом на 1 червня 1946 р. до духовенства належало 123 особи, з них 31 протоієрей, 81 священик, один ігумен, два ієромонахи та вісім дияконів. Серед них духовну освіту мали 74 священнослужителі, у тому числі вищу - три, середню - 46, початкову - 31, інші 43 священика мали світську світу [30, арк. 14]. Таким чином православна церква на Херсонщині відчувала нестачу духовенства з професійною освітою.

Що стосується фіскальної політики радянської держави відносно священнослужителів, то з одного боку, влада виправляла помилки щодо надмірного оподаткування духовенства, а з іншого - встановлювала контроль за сплатою ними податків у повному обсязі визначеному законодавством. Так Міністерство фінансів СРСР влітку 1946 р. висловило занепокоєння випадками, коли податківці визначали річний прибуток служителя культу, що оподатковувався, виходячи з суми прибутку за місяці, в яких він отримував найбільший прибуток, а також оподаткуванням, не лише особистого заробітку служителя культу, але й церковних прибутків, та обчисленням прибуткового податку за сукупним прибутком, отриманим всім притчем. [31, арк. 6].

Для встановлення контролю за оподаткуванням священнослужителів Міністерство фінансів СРСР дало розпорядження міністрам фінансів союзних і автономних республік установити постійний зв'язок з уповноваженими Рад у справах РПЦ і релігійних культів на місцях, отримувати у них відомості про зареєстрованих служителів культів і повідомляти ці відомості рай- міськфінвідділам, зобов'язавши їх перевіряти, чи всі служителі культів, що мають прибутки від проведення релігійних обрядів притягнені до сплати цих податків. При обчисленні податків зі служителів культів, враховувати весь прибуток, отриманий ними за здійснення релігійних обрядів, незалежно з якого джерела вони отримують цей прибуток - від єпархії, парафії чи безпосередньо від віруючих. В обчислюваний прибуток служителів культів включати всі виплати, що видаються їм із кас релігійних громад і парафій [32, арк. 7].

Тим часом, поруч із наданням у користування віруючим церковних будівель деякі з них навпаки закривали. Приміщення церков масово повертали у відання тих підприємств, установ і організацій, котрі ними володіли напередодні німецько-радянської війни. Так виконком Херсонської облради 25 січня 1945 р. підтримав клопотання виконкому Каховської райради і звернувся до Раднаркому УРСР з проханням повернути так звані "громадські приміщення" каховському райвійськкомату, колгоспам ім. Куйбишева Любимо-Павлівської сільради та ім. Литвинова с. Британи, а також клубу с. Чорненька, що були зайняті молитовними громадами району під час війни [33, арк. 1].

У деяких випадках закриття церков стало свідченням відсутності толерантного ставлення місцевої влади Херсонщини до почуттів віруючих. Наприклад, Успенський кафедральний собор (1798 р.), який вперше був закритий в 1931 р. і переобладнаний під "Палац фізкультури", під час війни відновив свою діяльність і навіть влітку 1944 р. Херсонською міськрадою був переданий у безстрокове користування громаді віруючих [34, арк. 2-3, 19]. Однак 26 листопада 1945 р. до уповноваженого Ради у справах РПЦ при уряді УРСР тов. П. Ходченка місцева влада в особі уповноваженого у справах православної церкви при Херсонському облвиконкомі А. Салміна звернулася з проханням про ліквідацію парафіяльної общини цього собору і передачу будівлі у розпорядження Херсонського облвиконкому, який у свою чергу розпорядився передати її Обласному комітету у справах фізкультури і спорту для використання під "Палац фізкультури". Центральна влада схвалила це рішення [35, арк. 16, 19-19 зв., 31].

Інші церкви передавалися під складські приміщення. Так Покровську церкву Херсона через те, що на неї не претендувала жодна православна громада навесні 1945 р. було тимчасово передано лікеро-горілчаному заводу, а приміщення колишньої церкви в с. Новокиївка Каланчацького р-ну в листопаді того ж року - під зерносховище [36, арк. 7; 37, арк. 9].

Загалом з 1 січня 1944 по 2 січня 1947 р. в Херсонській обл. УРСР у релігійних громад було вилучено 41 будівлю і передано в користування держави. Більшу частину з них складали громадські приміщення, а п'ять типових церков ще до війни було переобладнано під заклади культури. Замість вилучених приміщень релігійним громадам місцевою владою було надано 23 будівлі, у т. ч. одна напівзруйнована типова церква, дев'ять приміщень віруючі орендували, а вісім купили. Лише громада Успенського собору Херсона не отримала нового приміщення в користування [38, арк. 88-89 зв.].

Відповідно кількість заяв від груп віруючих до місцевих органів влади про відкриття храмів була значною, так лише в 1945 р. було подано 21 заяву [39, арк. 53-55 зв.]. Однак не всі клопотання від православних про відкриття храмів були задоволені. Наприклад, в с. Золота балка Нововоронцовського р-ну Херсонської обл. УРСР православні в кількості 46 осіб порушили клопотання про відкриття молитовного будинку, однак через причини матеріального характеру: неможливість відбудувати зруйновану будівлю силами віруючих та відсутність в муніципальному фонді вільної будівлі, виконком Херсонської облради депутатів трудящих відхилив це клопотання [40, арк. 15].

Все ж завдяки активним діям православних віруючих станом на 15 липня 1945 р. молитовних будинків в Херсонській обл. УРСР нараховувалося вже 114. В Херсоні кількість громад залишилася в кількості семи, а їх збільшення відбулося за рахунок районів області, найбільше їх зареєстрували в Нижньо-Сірогоському р-ні - три, завдяки чому їх кількість зросла п'яти [41, арк. 35].

Сприяло збереженню кількості діючих церков затягування з виконанням частини рішень по поверненню церковних приміщень державним структурам, які були зайняті під час німецько- фашистської окупації релігійними громадами. Приміром, рішення прийняте ще 25 січня 1945 р. про повернення будівлі зайнятою церквою каховському райвійськкомату станом на 10 січня 1950 р. залишалося не виконаним [42, арк. 1; 43, арк. 5].

Завдяки збереженню тенденції до збільшення кількість діючих храмів в радянській державі, РПЦ на 1 січня 1947 р. мала їх 13813, з яких на території України діяло 8815 (64 відсотки від всесоюзного показника), а на 1 січня 1949 р. РПЦ мала вже 14477 храмів. Причому зростання чисельності молитовних споруд в 1946-1947 рр. відбулося переважно завдяки приєднанню до РПЦ біля 2500 уніатських храмів [44, С. 536; 45, с. 335].

Зростання чисельності функціонуючих церков у Радянському Союзі знайшло своє відображення й на Півдні України. Зокрема на Одещині чисельність храмів з 1946 по 1947 рр. зросла на 64 відсотки і досягла 295 споруд [46, с. 338].

Однак вищезгадана тенденція оминула Херсонщину, тут навпаки в порівнянні з серединою 1945 р. кількість діючих церков та молитовних будинків станом на січень 1950 р. скоротилася на шість відсотків і склала 107 храмів [47, арк. 2-6].

Поступове скорочення чисельності діючих молитовень в Херсонській обл. УРСР наприкінці 1940-х рр. стало наслідком розчарування керівництва СРСР у використанні Московської патріархії на міжнародній арені, внаслідок чого ліберальна політика у відношенні православної церкви почала охолоджуватися [48, с. 143-144].

З цього часу вплив атеїстичної ідеології у відносинах радянської влади з РПЦ стає більш відчутним. Окрім закриття частини типових церков, це знайшло своє відображення в обмеженні місіонерства, забороні панахид на братських могилах та продажу церковними організаціями поза храмами і монастирями предметів релігійного культу тощо [49, арк. 9-10; 50, арк. 16].

У той же час діяльність уповноважених Ради у справах РПЦ спрямувалася на скорочення мережі діючих православних храмів в радянській державі. Так Херсонський облвиконком у відношенні до К. Шкуренка уповноваженого Ради у справах РПЦ по Херсонській обл. УРСР від 1 серпня 1950 р. звертав його увагу на те, що недіючий молитовний будинок в с. Птахівка Скадовського р-ну більш ніж рік ніким не використовується та руйнується, що збуджує активність віруючих і наголосив: "якщо б з Вашого боку вчасно було поставлене питання перед облвиконкомом про використання вказаної будівлі, такого явища не було б" [51, арк. 43].

Слід звернути увагу на те, що для влади мало значення в якій частині населеного пункту знаходиться храм, котрий вона збиралася закрити. Приміром, у матеріалах на вилучення молитовного будинку у релігійної громади с. Карда- шинки Голопристанського р-ну в протоколі № 3 загальних зборів виборців Кардашинської сільради від 23 березня 1950 р. було вказано, що будівля знаходиться в центрі села, а в заяві віруючих указувалося, що вона знаходиться не в центрі, а біля невеликого кладовища. Однак уповноважений Ради у справах РПЦ по Херсонській обл. УРСР К. Шкуренко у своїх висновках щодо закриття згаданої церкви не звернув уваги на цю розбіжність, через що П. Ходченко уповноважений Ради у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР по УРСР дорікнув йому, сказавши, що місцезнаходження храму має "суттєве значення" і якщо такі неточності в документах будуть повторюватися буде повертати їх на доопрацювання [52, арк. 54]. Крім того, припинення діяльності Кардашинського храму могло збурити віруючих, оскільки під церквою знаходився склеп, в якому було поховано кілька священиків [53, арк. 57].

Очевидно, влада винесенням храмів на окраїни радянських населених пунктів намагалася позбутися сусідства з ними адміністративних закладів, тим самим підкресливши, що релігія для неї залишається ворожою.

Унаслідок закриття частини православних церков зросла кількість таємних відправ і храмів, що у свою чергу активізувало боротьбу силових структур з цим "вкрай політично шкідливим явищем" [54, с. 98-99]. Так уповноважений Ради у справах РПЦ по Херсонській обл. УРСР К. Шкуренко звернувся до голови Чаплинського райвиконкому П. Коваленка з вимогою за допомогою місцевих органів влади припинити незаконну діяльність знятого з реєстрації священика Д. Комарницького, яка полягала у проведенні ним служб і відправ [55, арк. 11].

Поряд з дотриманням стратегії спрямованої на поступове скорочення мережі діючих православних храмів обласна влада Херсонщини слідкувала за тим, щоб місцева влада у своїй діяльності не вдавалася до так званих "перегинів" у відношенні до православної церкви. Наприклад, після того, як Голопристанський райвиконком у серпні 1951 р. вилучив у релігійної громади с. Рибальчого молитовний будинок і передав його Рибальчинській сільраді, яка взамін не надала віруючим іншої будівлі і навіть не дозволила їм купити будинок у приватної особи, в.о. голови виконкому Херсонської облради депутатів трудящих С. Редько вирішив стати на сторону віруючих. Зокрема він звернувся до голови виконкому Голопристанської райради Д. Гедзя з такими словами: "Незаконні дії райвиконкому і сільради визивають численні скарги, озлобляють віруючих трудящих проти місцевих радянських органів. Уважаючи таке становище, надалі неприпустимим, пропоную Вам у п'ятиденний строк надати під молитовний будинок релігійній громаді Рибальчого інше приміщення..." [56, арк. 26].

Унаслідок охолодження ліберальної церковної політики радянської держави з 1948 р. кількість мережі діючих церков в УРСР не зростала, а повільно скорочувалася і станом 1 січня 1952 р. склала 8765 храмів або 99,4 % від загальної кількості діючих православних молитовень станом на 1 січня 1947 р. На Херсонщині ж з у порівнянні з січнем 1945 р. кількість функціонуючих храмів скоротилася на п'ять відсотків і склала 101 [57, с. 143].

Кількість офіційно зареєстрованих священнослужителів в Херсонській обл. УРСР у порівнянні з червнем 1946 р. скоротилася на 22 відсотки і станом на 1 грудня 1952 р. склала 96, причому лише п'ять із них мали вищу освіту [58, арк. 8-14].

Незважаючи на несприятливі умови для розвитку клір Херсонщини неодноразово висловлював свою пошану Й. Сталіну. Так на засіданні духовенства Херсона 9-12 травня 1952 р. по захисту миру священнослужителі підтримали владу і наголосили, що "ніхто не повинен, не має морального права стояти в стороні від благословенної зверху справи захисту миру", а наприкінці засідання проспівали многії літа радянському вождю [59, арк. 3-4].

Ще під час хвороби радянського вождя Патріарх московський і всієї Русі Алексій звернувся 5 березня 1953 р. до всього духовенства з такими словами: "церква наша не може забути благословенного ставлення до неї нашого уряду й особисто Йосипа Віссаріоновича, котре знайшло відображення в цілій низці заходів, що схилялися до блага і до слави нашої руської православної церкви і її обов'язок відповідним їй чином, тобто гарячою молитвою відкликнутися на горе, випробування, що торкнулося нашого народу - хворобу дорогого нам всім вождя і мудрого будівничого народного блага" [60, арк. 8].

Православна церква, намагаючись домогтися спадкоємності політики "кон'юнктурного лібералізму" щодо неї, після смерті Й. Сталіна, висловила красномовні співчуття в зв'язку з його кончиною. Однак ця політика дійсно була залежною від політичної ситуації та зі зміною керівництва держави зазнала кардинальних змін. Так прийняття постанови ЦК КПРС "Про великі недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходи щодо її покращення" від 31 липня 1954 р. поклало початок новому наступу на релігію взагалі та на православну церкву зокрема [61, с. 538].

Отже, політика радянської влади щодо РПЦ у 1943-1953 рр., виходячи з зовнішньополітичних і внутрішньополітичних чинників, характеризувалася, з одного боку, наданням можливості православним громадам відкрити та забезпечити функціонування значної кількості храмів, а з іншого - обмеженням розвитку православної церкви, що на Херсонщині, зокрема, знайшло своє.

Джерела та література

1. Бистрицька Е.В. Зміцнення міжнародного авторитету Російської православної церкви у сталінському плані боротьби з Ватиканом (1943-1948 рр.) / Елла Володимирівна Бистрицька // Український історичний журнал. - 2009. - Вип. 6. - С. 106-124.

2. Бондарчук П.М. Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х - на початку 1950-х рр. / Петро Миколайович Бондарчук // Український історичний журнал. - 2010. - Вип. 2. - С. 137-163.

3. Канталінська Ж.В. Відносини радянської держави та православної церкви в Криму в кінці 40-х - на початку 60- х років ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 "Історія України" / Ж.В. Канталінська. - Запоріжжя, 2003. - 20 с.

4. Луковенко І.Г. Радянська держава і Російська православна церква: історичний досвід відносин на матеріалах Донецької області (1943-1964 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук.: 09.00.11 "Релігієзнавство" / І.Г. Луковенко. - Київ, 2007. - 23 с.

5. Милусь В.І. Державна влада і православна церква на Волині у другій половині 40-х - 50-ті роки ХХ ст.: Автореф. дис. канд. іст. наук.: 07.00.01 "Історія України" / Милусь В.І. - Львів, 2002. - 18 с.

6. Яремчук С.С. Православна церква на Буковині у 1944-1991 рр. (державно-церковні взаємини): Автореф. дис. канд. іст. наук.: 07.00.01 "Історія України" / С.С. Яремчук. - Черкаси, 2006. - 20 с.

7. Гераськин Ю.В. Взаимоотношения Русской православной церкви, общества и власти в конце 1930-х - 1991 гг. (на материалах областей Центральной России): Автореф. дис. д-ра ист. наук: 07.00.02. "Отечественная история" / Ю.В. Гераськин - М., 2009. - 50 с.

8. Марченко А.Н. "Хрущёвская церковная реформа" и её влияние на внунтрицерковную жизнь по материалам Уральского региона (1958-1964 гг.): Автореф. дис. д-ра ист. наук: 09.00.13 "Религиоведение, философская антропология, философия культуры" / А.Н. Марченко. - М., 2008. - 67 с.

9. Михайловский А.Ю. Провинциальные церковные приходы во второй половине 1940-х гг. / Александр Юрьевич Михайловский // Вопросы истории. - 2010. - № 6. - С. 143-145.

10. Федотов А.А. Русская православная церковь в 1943-2000 гг.: внутрицерковная жизнь, взаимоотно-втілення у експропріації частини типових церков, обмеженні богослужебної діяльності священиків поза храмами, посиленні на них фіскального тиску та встановленні суворого контролю за дотриманням православною церквою радянського релігійного законодавства (по материалам Центральной России): Автореф. дис. д-ра ист. наук: 07.0. 02. "Отечественная история" / А.А. Федотов. - Иваново, 2009. 48 с.

11. Шкаровский М.В. Русская православная церковь при Сталине и Хрущёве (государственно-церковные отношения в СССР в 1939-1964 годах) / Михаил Витальевич Шкаровский. - М.: Крутицкое патриаршее подворье, 1999. - 400 с.

12. Михайлуца М.І. Православна церква на Півдні України в роки Другої світової війни (1939-1945) / Микола Іванович Михайлуца. - Одеса: Вид-во "ВМВ", 2008. - 392 с.

13. Михайлуца М.І. Православна церква на півдні України в період Другої світової війни у контексті політики радянського і румунського режимів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук.: спец. 07.0. 01 "Історія України"/ Михайлуца Микола Іванович; Нац. Ун-т "Києво-Могилянська академія". - К., 2009. - 39 с.

14. Бистрицька Е.В. Зміцнення міжнародного авторитету Російської православної церкви у сталінському плані боротьби з Ватиканом (1943-1948 рр.) / Елла Володимирівна Бистрицька // Український історичний журнал. - 2009. - Вип. 6. - С. 106-124.

15. Михайлуца М.І. Православна церква на Півдні України в роки Другої світової війни (1939-1945) / Микола Іванович Михайлуца. - Одеса: Вид-во "ВМВ", 2008. - 392 с.

16. Бистрицька Е.В. Зміцнення міжнародного авторитету Російської православної церкви у сталінському плані боротьби з Ватиканом (1943-1948 рр.) / Елла Володимирівна Бистрицька // Український історичний журнал. - 2009. - Вип. 6. - С. 106-124.

17. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К,: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 736 с.

18. Крупина В.О. Влада радянської України в оцінці громадян (друга половина 1940-х - початок 1950-х рр.) / Віктор Олександрович Крупина // Український історичний журнал. - 2009. - Вип. 6. - С. 124-135.

19. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.): Колективна монографія/ Відп. ред. В.М. Даниленко: У 3-х частинах. - Ч 3. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 336 с.

20. Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО), ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 1. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 95.

21. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.): Колективна монографія / Відп. ред. В.М. Даниленко: У 3-х частинах. - Ч 3. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 336 с.

22. Михайлуца М.І. Православна церква на Півдні України в роки Другої світової війни (1939-1945) / Микола Іванович Михайлуца. - Одеса: Вид-во "ВМВ", 2008. - 392 с.

23. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 119.

24. Кязимова Г.Х. Державно-правові стосунки радянської влади і православної церкви у післявоєнні часи (на матеріалах Одеської єпархії) / Галина Хадирівна Кязимова // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: зб. наук. праць ІІІ Міжнар. наук. конф., 15-16 квітня 2011 р., Одеса: "ВМВ", 2011. - С. 336-339.

25. Луковенко І. Г Радянська держава і Російська православна церква: історичний досвід відносин на матеріалах Донецької області (1943-1964 рр.): дис.... кандидата іст. наук: 09.00.11 "Релігієзнавство" / Ілля Геннадійович Луковенко. - Київ, 2007. - 23 с.

26. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К,: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 736 с.

27. Луковенко І. Г Радянська держава і Російська православна церква: історичний досвід відносин на матеріалах Донецької області (1943-1964 рр.): дис.... кандидата іст. наук: 09.00.11 "Релігієзнавство" / Ілля Геннадійович Луковенко. - Київ, 2007. - 23 с.

28. Цыпин Владислав, протоиерей. История русской церкви 1917-1997. Книга девятая / Владислав Александрович Цыпин. - М: Изд-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1917. - 832 с.

39. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 126.

30. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 120.

31. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 120.

32. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 97.

33. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 82.

34. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 82.

35. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 119.

36. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 97.

37. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 121.

38. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 121.

39. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 97.

40. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 119, арк. 35.

41. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 97.

42. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 135.

43. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К,: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 536.

44. Цыпин Владислав, протоиерей. История русской церкви 1917-1997. Книга девятая / Владислав Александрович Цыпин. - М: Изд-во Спасо-Пре- ображенского Валаамского монастыря, 1917. - 736 с.

45. Кязимова Г.Х. Державно-правові стосунки радянської влади і православної церкви у післявоєнні часи (на матеріалах Одеської єпархії) / Галина Хади- рівна Кязимова // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: зб. наук. праць ІІІ Міжнар. наук. конф., 15-16 квітня 2011 р., Одеса. - ВМВ, 2011. - с. 336-339.

46. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 136.

47. Бондарчук П.М. Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х - на початку 1950-х рр. / Петро Миколайович Бондарчук // Український історичний журнал. - 2010. - Вип. 2. - С. 137-163.

48. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 130.

49. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 132.

50. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 135.

51. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 135.

52. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 135.

53. Шумило С. В. В катакомбах. Православное подполье в СССР. Конспект по истории істинно-правос- лавной церкви в СССР // Сергей Викторович Шумило. - Луцк: Терен, 2011. - с. 272.

54. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 142.

55. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 142.

56. Бондарчук П.М. Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х - на початку 1950-х рр. / Петро Миколайович Бондарчук // Український історичний журнал. - 2010. - Вип. 2. - С. 137-163.

57. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 144.

58. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 141.

59. ДАХО, ф. Р. 3727, оп. 1, спр. 147.

60. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 538.

Размещено на Allbest.ru