Суцільна колективізація: кінець традиційного селянського світу

Комісія, що розподіляла крам, призначила його "своїм людям" - Тараню і Худику [...] колгоспники краму майже не одержали".

Дефіцит перетворюється на універсальний важіль впливу на селянську спільноту. Наприкінці 1931 р. держава ще намагається переломити селянський саботаж методами агітації й пропаганди, час від часу запроваджуючи певні мобілізаційні кампанії, втихаючи більшовицький ідеологічний непотріб з "навантаженням".

"Оголошення. З 15 жовтня до 5 листопаду Велико-Янисольська філія "ВУКОПКНИГИ" оголошує широкий масовий продаж "Жовтневих бібліотечок". До кожної бібліотечки, вартістю в 1 руб. покупцеві видається лотерейний квиток для участі в розіграші таких речей: 1. Піаніно - 3 шт; 2. 4-х лямпов. приймачів - 2; 3. Велосипедів - 10; 4. Фотоапаратів - 10; 5. Грамофонів - 5; 6. Гармоній - 10; 7. Балалайки - 50; 8. Гітар - 30; 9. Мандолін - 30; 10. Готовалень - 30; 11. Портфелів - 100; 12. Альбомів - 100; 13. Футболів - 300 та багато інших речей".

Дефіцит тотальний. У дефіциті все: мануфактура й валянки, зошити й сірники, голки й нитки, відра й кружки. Потроху звичайне людське ставлення, співчуття перетворюються на дефіцит. Країна наповнюється "стуком": "Перо" повідомляв, що в арт. "Шлях Ілліча" комірник Попов повз правління взяв для своїх свиней 12 пудів ячменю та 4 пуди висівок, облік колгоспного хліба відсутній ⁹⁷, комсомолки наглядають за вагарями, піонери - за вчителями. Всі "стучать" на всіх, всі наглядають один за одним.

Тим часом, як село хиріло і, захлинаючись у хлібозаготівлях, голодувало, радянський і партійний актив повсюдно виявляв ознаки пристосуванства і намагався убезпечити себе в умовах штучних продовольчих проблем. Про "шкурництво" управлінців писали практично всі газети. Трактувалося воно переважно як куркульське переродження чи відокремлення особистої позиції від партійної.

Впродовж суцільної колективізації ресурс довіри селянства етнічних меншин до діючої влади вичерпався. Якщо з середини 20-х рр. внаслідок здійснення коренізації та створення національних адміністративно-територіальних одиниць взаємини влади і національного села невпинно покращувалися (зокрема, переважна більшість аналітичних матеріалів ЦКНМ засвідчувала "цілковите співчуття Радянській Владі та Комуністичній партії" з боку нацменівського селянства), то з початку 30-х рр. усюди відзначаються незадоволення населення урядовою програмою соціалістичної перебудови села. Архівні джерела відображають зростання антирадянських настроїв у середовищі етнічних меншин і фіксують окремі спроби гуртування селян на їхній основі. Начальник Волинського окружного відділу ДПУ Шелега в спецдоповіді повідомляв, що українські та польські селяни незадоволені ЄСГП, і, не бажаючи сплачувати податки, приховують дійсні розміри ділянок та худобу, вважаючи, що "хліборобів, зовсім радянська влада бажає придушити, [...]здирають три шкури за один раз".

Вихід із ситуації польське селянство пов'язувало з переселенням до історичної батьківщини. Емігрантський рух спеціальні радянські установи кваліфікували як "антирадянський", фактично він таким і був. Основним засобом боротьби з ним стало позбавлення населення права на зміну громадянства і вільний виїзд з країни. Якщо в середовищі польської меншини емігрантські настрої не набрали суттєвого кількісного вираження ¹⁰⁰ (ймовірно, через можливість несанкціонованого переходу кордону), то німці УСРР, а в особливості меноніти на межі 20-30-х рр., не ховаючись, намагалися емігрувати цілими групами. Потенційні емігранти бралися на особливий облік, внаслідок чого офіційний виїзд за кордон зменшився, водночас масового характеру набули нелегальні втечі родин з прикордоння.

Антирадянські настрої у польському середовищі досить виразно проявилися під час підготовки до першого Всесвітнього з'їзду зарубіжних поляків у Варшаві (мав відбутися 1929 р.)¹⁰¹. Матеріали, що збереглися під грифом "цілком таємно", засвідчили, що на цей час одностайності в полонії не було. Спецзведення 20 липня 1929 р. зазначало, що підготовка до з'їзду викликала пожвавлення антирадянських настроїв серед поляків, а куркульство та духовенство "використали всі моменти, якими можна було б дискредитувати радянську владу в очах поляків", "висловлювались за необхідність відкрито розповісти про бідування селянства, про голод, про те, як тут грабують й руйнують господарства". На зборах у Київському польському клубі дехто Роговська запропонувала відрядити на з'їзд людину, яка б розповіла, до чого більшовики довели Росію, і просила б польську владу врятувати українських поляків від голоду та переслідувань. Решта у своїх виступах говорили про відсутність політичних свобод і безпідставні репресії з боку радянських карних установ. Хлібороб с. Немелянка Новоград-Волинського району Войцехівський висловився наступним чином: "Радянська влада пригнічує поляків, бере великі податки, забирає хліб і не дає жити". Члени релігійних гуртків нарікали на переслідування віруючих, заборону релігійного виховання. І вже цілком вбивчою була думка польських робітників про те, що їхньою батьківщиною може бути лише Польща.

Поширення антирадянських настроїв у сукупності з недовірою ЦК ВКП(б) до місцевих органів влади і партосередків спонукали державу до застосування безперервних чисток. Тотальні кадрові переміщення стали характерною прикметою 1930-1934 рр. і врешті звели нанівець всі досягнення коренізації в галузі кадрової політики. Наслідки не забарилися: відновилося недоброзичливе ставлення селянства до спущеного "згори" керівництва, яке під впливом колективізації й хлібозаготівель перейшло у відкриту конфронтацію. II Всеукраїнська нарада по роботі серед національних меншин змушена була визнати відродження під впливом колективізації, здавалося, вже переборених міжнаціональних суперечностей. У доповіді О. Глинського "Про стан нацменроботи та її перспективи" зазначалося: "Факти говорять [...] про поширення націоналістичних тенденцій серед нацменшин". У грецьких селах не приховували недовіри до прийдешніх ["хазах" - прим. Л.Я.], бійки з сусідніми українськими селами з приводу конфіскації ними земель грецьких спільнот чи розподілу кредитів стали буденною справою; греки конфліктували з підселеними з центральних областей СРСР російськими артілями, частішали виступи проти єврейських колоністів.

Не кращі наслідки давало довільне змішування вихідців з різних етносів у трудових колективах, найбільше сільськогосподарських. - У листопаді 1930 р. представницька комісія (за участю члена ЦКНМ) розслідувала факти антисемітизму в Ново-Іванівському радгоспі, перед тим поповненому через харківську біржу більш як 70-ма позбавленцями-євреями. Попри те, що останні складали лише 60 % від 120 нових радгоспних працівників, саме їм у провину ставилися розхлябаність, халатність, умисне шкідництво, за які частина їх була заарештована радгоспною адміністрацією. Дехто з робітників та керівників радгоспу, не криючись, називав новоприбулих "жид", "жидівська морда" тощо, а найбільш заповзяті (Миронов і Шабанов) - напали з ножем на групу євреїв, що прямували до гуртожитку, з криками: "Всіх вирізати жидів". Перевіривши обставини колективної скарги на місці, комісія дійшла цілком відповідного часові висновку про "перенесення класової ненависті до групи позбавленців на національний ґрунт", а в якості причини такого ганебного інциденту назвала те, що "робітничий комітет під час літніх робіт не провів серед робітників роз'яснювальну роботу про національну політику партії". Формальність висновків комісії не лишає підстав сподіватися, що решта з десятків звернень і скарг представників етнічних менших про переслідування та ущемлення прав на національному ґрунті, набула скільки-небудь вагомого реагування з боку місцевих органів влади та управління.

Звіти ЦКНМ перетворилися на зведення з переднього фронту воєнних дій. Партійно-радянський провід не приховував, що селом котиться хвиля жорсткого вмотивованого терору, йде війна з дрібно-капіталістичною свідомістю, зі старим світом, врешті, з селянством, як таким. Ціна питання - виробничі потужності сільськогосподарського сектору та право вирішувати, куди і яким чином розподіляти валовий продукт колективної селянської праці. Як на будь-якій війні, тут була своя лінія фронту. Щоправда, вона не була відмаркована на республіканських мапах. По одну сторону - неозброєне, чи озброєне вилами селянство, яке затялося у відвертому саботажі, наївно гадаючи, що такий спосіб опору зможе зупинити більшовицький уряд. По іншу сторону - більшовики, які, проводячи превентивні заходи, постійно змінюючи кадри місцевої ланки управління, розпалюючи соціальні конфлікти і тваринні інстинкти, ладні були йти на крайні заходи, аби втлумачити селянству - "Хто не працює, той не їсть" - у буквальному сенсі. Село поволі наближалося до катастрофи.

Замітка під промовистим псевдо "Проезжий" про колгосп "П'ятирічка" Стрельниківської сільради: догляд за конями жахливий, станки не обладнані, корм кидають як попало - коні б'ються, кусаються, рани не лікують, дві скирти сіна стравлюються бродячими (!) кіньми та коровами, що врешті приведе до втрати корму, роботу конюхів не перевіряють, виділяють на цю посаду лише ледарів ¹⁰⁶. Те саме зі свинями (колгосп "Червона зоря" К. -Козачанської сільради) - на фермах бруд, холод, свиноматки хворі, корму нема, оскільки картопля та буряки замерзли й згнили.

Поряд - повідомлення про "шалений" опір куркульні: 18 грудня твердоздатчиця Борюховської сільради Денисова здала 12 кг. волокна, у кожній жмені виявилося по завернутому шматку заліза (?!), складений акт, колгоспники вимагають (!) показового й суворого покарання.

"Удесятерить темпы пенькосдачи. Превратим штурмовой двенадцатидневник в общерайонный поход-борьбу за своевременное выполнение плана первичной обработки конопли и сдачи пеньки. Горковский, Веселовский, Бело- галицкий, Яцынский, Бояро-Лежачанский, Бунякинский сельсоветы своими темпами позорят район. Большевистский огонь по оппортунистам, срывающим пенькосдачу". - Колгоспники артілі "Перемога" Зінківської сільради звітували: на первинну обробку кинуті всі сили, на найважливіших пунктах закріплені члени правління, організовані бригади по м'яттю, тріпанню, сушці, кожен колгоспник отримав чітке завдання - перебрати до 1 січня 1932 р. не менше 2/3 копиці, крім того кожен має завдання на кожен день, виокремлено преміювальний фонд [у нього включили дефіцитні товари - Л.Я.]". Передовиця зазначала, що кожен комуніст та сільрадівець мають усвідомити, що їхня приналежність до партії буде оцінюватись за результатами боротьби за здачу конопель, виконання плану.

Причини надривного істеричного галасування місцевої преси зрозумілі - на кінець грудня річний план здавання конопель Путивльський район виконав на 9 %, - не зарадили ані штурмові кампанії, ані авторитарні форми управління, ані показові процеси - замість мочити й здавати коноплі, правління роздавали їх селянам на паливо або гноїли в мочильнях. Здавалося, колгоспи забули про підготовку до весняної посівної кампанії. Забули також про план здачі шкури. Як передостанній аргумент влади з'являються "червоні дошки" з назвами колгоспів, що виконали річний та зустрічний (!) плани хлібозаготівель та "чорні" - для колгоспів, що здали від 66 до 74 планових відсотків.

Продавці кооперативних магазинів, не криючись, спекулюють і роздають крам знайомим та родичам, лишаючи на прилавках тільки цілком непотрібні речі. Так зробив і "прикажчик Карпов", який залишив для заохочення "пенькосдатчиков" жіноче пальто вартістю 125 руб. [Зважаючи на рівень доходів колгоспників, казково коштовна і цілком недоречна в селі річ - Л.Я.]

З четверга на п'ятницю цілком буденно російський Путивльський район [і не лише він, а вся Україна - Л.Я.]не зустрів, ні, переступив у новий - четвертий - останній рік першої п'ятирічки. На 2 січня призначена районна нарада завсельбудами, секретарів комсомольських осередків, зав. хатами-читальнями, червоними кутками, голів культсекцій. Порядок денний: доповідь про завдання масової роботи під час весняної посівної кампанії, про хід ліквідації неписьменності в районі. Явка всіх політосвітпрацівників - обов'язкова.

У номері газети за 31 грудня - жодного слова про Новий рік, жодного привітання. В селі голод, хаос, суцільний морок. Газети волають: "Не дозволяймо одурманювати себе релігією"¹¹⁵. Важко уявити, з якими відчуттями селянство очікувало Різдво нового 1932 року. Натомість гасла: "Встретим весну подготовленными. Январь - ударный месяц в подготовке к третьей большевистской весне. Ремонтной кампании - ударные темпы. Покончить с безответственностью в подготовке. Долг в пенькосдаче IV квартала за всякую цену перекрыть в первом квартале четвертого, заключительного года пятилетки. 4 квартал задание 200 тон. Выполнено 119 тон". Такі само, як гасла, й назви статей - "Обезличка - враг социалистического животноводства", "За бесхозяйственность к ответственности", "За успешную работу - премии; за бездеятельность - к строжайшей ответственности", "Беспощадная борьба кулацкой уравниловке", "Правления колхоза "Большевик" в плену у кулака", "Кулацкая работа", "В оплате труда - кулацкая уравниловка"¹¹⁶. Основний інформаційний привід - запеклі бої в Південній Маньчжурії, а також прояви антикомуністичного явища - спекуляції. Колишній торговець - нині колгоспник І. Плаксін за спекулятивними цінами продав порося та сім пар валянок.

У січні 1932 р. преса різними мовами акцентувала увагу національних районів на головному - болгарською це звучало так: "Борбата за хляб є проверка за нашата большевишка боеспособнос".

У таких обставинах гинули кволі рештки колишніх досягнень коренізації. Національне питання за часів колективізації відійшло на задній план і виявлялося у найнеочікуванішому вигляді. Члени артілі ім. ДПУ (!) після низки бесід про важливість національної політики організували групу з 31 особи для ліквідації неписьменності національною [урумською - Л.Я.] мовою. Ударники беруть на буксир відстаючих.

Размещено на Allbest.ru