Оснащення українського козацького війська: холодна зброя

Анотація

З давніх часів окремі різновиди холодної зброї відігравали важливу роль у системі соціокультурних відносин народів Європи та країн Сходу. У Європі комплекс холодної зброї формувався як засаднича частина лицарської мілітарної технології, що до початку ХІІ ст. зросла на основі воєнної культури вікінгів-норманів, згодом поширившись на весь Християнський світ.

Століттями номенклатура озброєння лицаря включала спеціально тренованого й спорядженого бойового коня, суцільний захисний обладунок та спис, необхідні для здійснення основного тактичного прийому - таранного удару, а також меч - тип клинкової зброї, найпридатніший до пробивання броні противника. Супутні предмети озброєння - бойові сокири, булави, кинджали - слугували у рукопашному бою; щит правив за засіб активного захисту. Цей комплекс озброєння забезпечував лицареві ефективність на полі бою, а відтак і привілейоване суспільне становище шляхетного військового професіонала 1.

На Південно-Західній Русі лицарський комплекс озброєння чітко фіксують різні типи історичних джерел з другої половини ХІ ст. Він поширюється протягом ХІІ ст., а від початку ХТТТ ст. починає виконувати, крім суто тактичноїГуцул В.М. Рицарська мілітарна технологія в Києво-Руській та Польсько- Литовській державах у ХШ-ХУІ ст.: інструменти, концепції та практики збройного боротьби: Дис. ... канд. іст. наук. - К., 2011. - С. 180., також ідентифікаційну та комунікативну функції у середовищі руських світських еліт. Відтоді наповнилося новим змістом і значення європейського меча. Загалом, сформульовані Г.С. ЛебедєвимЛебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси. - СПб., 2005. - С. 292-300. чотири функції меча у культурі вікінгів (воєнно-технологічна, соціо-етнопопуляційного маркування, комунікаційна та сакральна) у повному обсязі були перенесені на загальну європейську лицарську культуруГуцул В.М. Вказ. праця. - С. 128..

Винятковий статус меча підкреслювало трактування його як божественного творіння, з чим пов'язане поширене на теренах Європи й Скандинавії депонування меча - жертвоприношення та ритуал владиАндрощук Ф.А. Мечи викингов. - К., 2013. - С. 189.. Водночас мечі сприймалися як одушевлена субстанція, з чим пов'язаний інститут їх дарування, особлива орнаментика та практика присвоєння їм власних іменТам же. - С. 191-192.. зброя військо меч

Право володіння зброєю, що передавалося у спадщину, було запорукою збереження поваги та статусу у суспільстві, водночас їх втрата могли призвести до втрати соціальної позиції їх власника. Такі спадкові мечі, безумовно, є коштовними предметами. Мечі також були частиною дипломатичних подарунківТам же. - С. 187., що характерно як для Європи, так і Русі.

Численні згадки у "Повісті минулих літ" про мечі свідчать, що на початку ХІІ ст. меч уже мав поважну традицію побутування серед руських еліт. Слід звернути увагу, що меч, усвідомлений літописцем, як сталий різновид клинкової зброї, виступає тут не лише як важливий елемент озброєння, але і як метафора, символ, що несе певні культурні значенняДанилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (1Х-Х 11 вв.). - М., 1999. - С. 327-335..

Існують різні погляди на соціальну приналежність користувачів меча. Так, серед північноєвропейських дослідників існує позиція несприйняття знайдених у Швеції мечів як атрибуту так званої "дружинної" культури, утвореної на руських теренах найманими скандинавами, слов'янами та кочовими народами. Адже найбільшу кількість мечів знайдено у простих сільських могильникахАндрощук Ф.А. Указ. соч. - С. 193.. Знахідки мечів також пов'язують з "бондами", яких трактують як представників місцевої соціальної та військової еліти, або вільного середнього класу взагаліТам же. - С. 219-220, 226.. У цілому знахідки мечів відображають густоту заселення Східної Швеції в епоху вікінгів й надто численні, аби пов'язувати їх виключно з елітоюТам же. - С. 222. Кастл Э. Школы и мастера фехтования. - М., 2007. - С. 16.; техніку ж використання мечів нерідко розглядають як таку, що не потребувала великої майстерності11.

На теренах Русі знахідки мечів також виявлені у ранньоміських центрах на кшталт Бірки (Гнездово, Шестовиця, Київ) та сільських поселеннях. Судячи з конструктивних особливостей та написів на клинках, вони мають західноєвропейське походження. Контекст цих знахідок повторює аналогічний соціальний зміст знахідок в Уппланді з Біркою.

Чимало вітчизняних та європейських дослідників дотримуються погляду, що багатофункціональність меча насамперед пов'язана зі складною технікою його застосування. Очевидно, що її повноцінне опанування й практика мала стати пріоритетом тогочасної світської еліти та людей, безпосередньо до неї наближених. Відтак меч за доби середньовіччя мав бути ознакою порівняно високого соціального статусу власникаГуцул В.М. Вказ. праця. - С. 130-134..

Врешті, протягом середньовіччя меч на європейських теренах, у тому числі в Україні, утвердився не тільки як засадничий різновид довгоклинкової зброї, але і як ознака справжнього лицаря - власне вояка-професіонала, представника вищої військової та соціальної еліти. У такій якості міжнародного символу лицарської звитяги, нерозривно поєднаного зі споконвічним поняттям лицарства, меч на руських землях зберігав своє значення майже до кінця XVI ст. Від другої половини XVI ст. на українських теренах окремі елементи лицарської культури були сприйняті та засвоєні новоутвореним станом - козацтвом.

Козацтво та його провідники цілком органічно вписалися в ідеалізовану на той час європейську концепцію лицарського ідеалуПро ідеалізовану європейську концепцію лицарського ідеалу див., напр.: Хейзинга Й. Осень средневековья: исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах. - М., 1988. - С. 103., передусім як борці зі східною загрозою. Від другої половини XVI ст. у тогочасній європейській літературі образ козака перетворюється з "хлопа", "волоцюги" та "степової наволочі" на мужнього і витривалого степового воїна, захисника християнського світуЯковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2006. - С. 186-189.. Про "лицарське самоусвідомлення" провідників козацького товариства свідчать численні писемні джерела, де козаки послідовно називають себе "людьми лицарськими", принаймні, від початку 1590-х роківБрехуненко В. Козаки на степовому кордонів Європи: типологія козацьких спільнот XVI - першої половини XVII ст. - К., 2011. - С. 276..У першій третині ХУІІ ст. українська козацька старшина вже вважала себе прямою спадкоємницею давньоруської лицарської традиціїБрехуненко В. Козаки на степовому кордонів Європи... - С. 292.; Сас П.М. Політична культура українського суспільства (ХУІ - першої половини ХУІІ ст.). - К.,.

Статус "українського лицаря" тісно пов'язаний з традиційним комплексом лицарського озброєння, з якого козаки засвоїли довгоклинкову зброю, причому, малопридатний в умовах сучасної їм війни меч був замінений на більш актуальну шаблю. І хоча з часом на шаблю у повному обсязі було перекладено усі основні функції меча (воєнно-технологічну, соціо-етнопопуляційного маркування, комунікативну та сакральну), шляхетна лицарська "світла зброя" ще не одне століття залишалася традиційним, "ідеальним" символом приналежності до вищої аристократичної "лицарської" касти.

Протягом ХУІ ст. меч як військовий інструмент на українських теренах хоча й був значно посунутий іншими видами довгоклинкової зброї - кордами, тесаками, нарешті шаблями, проте все ще не втратив актуальності. Про це свідчать писемні, іконографічні, а також речові джерела в українських музеях. Утім, мечів з підтвердженою документальною історією в Україні налічують одиниці. Однією з найбільш рідкісних пам'яток, що свідчать про безпосереднє долучення козацьких провідників до європейської лицарської традиції, причому, за безпосередньої участі монаршої особи, є "золотий" меч легендарного козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (пом. 1622).

Справжньою "лебединою піснею" військової діяльності уславленого гетьмана стала Хотинська війна 1620-1621 рр., у якій 40-тисячне козацьке військо під його проводом відіграло вирішальну роль у розгромі турецької навали. Саме після Хотинської битви П. Сагайдачний нібито отримав від польського королевича Владислава меч - нагорода мала продемонструвати визнання європейським монархом величезних заслуг гетьмана перед Річчю Посполитою. Нині ця зброя по праву займає почесне місце в експозиції Вавельського замку поряд з уславленими польськими коронаційними мечами. Нам залишається лише здогадуватися, якими шляхами дарунок повернувся до своїх попередніх власників. Наразі лише відомо, що до музею меч надійшов із зібрання Тарновських у замку м. Суха Бескидзька.

Рис. 1. "Меч Петра Конашевича Сагайдачного". Західна Європа (Італія), клинок від XV ст., оправа XVI ст. Музей Королівського палацу у Вавелі. Краків, Польща, інв. № 2059.

Довгий, майже метровий дволезовий клинок виконаний у стилі давніх середньовічних мечів рубального призначення. Такі клинки з широкою штабою, майже паралельними лезами й округлим бойовим кінцем призначалися для завдання вершником потужних рубальних ударів по добре захищеному супротивникові - адже від кінця ХІІІ ст. значно вдосконалюється захисний обладунок. Поява "великих" мечів, очевидно, стала першою відповіддю на цей виклик, простим розвитком віковічної ідеї посилити рубальний удар за допомогою більш міцного, масивного клинкаОкшотт Э. Меч в век рыцарства. Классификация, типология, описание. - М.,.

Неглибокий центральний дол аналізованого клинка закінчується ще до середини штаби. Обабіч дола від самої п'яти прорізано численні короткі долики й борозенки, які закінчуються хрестиками та серпиками славнозвісного клейма - "гурди". Основа клинка позбавлена звичайного для різновидів типу ХІІІ розширення. Нерівні лінії ділянки при п'яті створюють враження, що цю ділянку звузили пізніше, аби надати їй модерних рис XVI ст. Датування клинка уточнює напис на внутрішньому боці, що нанесений не раніше від 1426 р.

Ефес напівзакритого типу з дужками та щитовидною гардою. Хоча Е. Окшотт відзначає, що сама по собі форма гарди не дає достатніх підстав для датування, однак для пізніх мечів хронологічний орієнтир усе ж таки існує: найбільша кількість художніх зображень розвинутих гард з дужками й кільцями з'являється від середини XV ст. Низка свідчень дозволяє пов'язати походження розвинутої гарди з Піренейським півостровом, звідки вона поширилася по всій Європі2007. - С. 62..

Очевидно, ефес досліджуваного меча все ж виготовлений у XVI ст. Про це свідчать характерні закінчення кільйонів та орнаментика. Великий захисний щиток становить, мабуть, найбільш виразну "ренесансну" прикмету мечів та ранніх шпаг XVI ст., хоча він відомий у Європі, принаймні, століттям раніше.

Руків'я меча обплетено товстим срібним дротом.

Найбільш незвично виглядає верхів'я, що вже відзначали польські фахівці. Проаналізувавши цю конструкцію, ми виявили, що в ній суміщено два різновиди, що побутували в європейському зброярстві різних хронологічних періодів. Очевидно, складність верхів'я пов'язана з бажанням перетворити півтораручне руків' я на коротке одноручне і, не вкорочуючи хвостовика, додати максимальну кількість декоративних елементів. Закріплена на руків' ї грибоподібна голівка - з плоским денцем й основою - виконана як монолітний елемент, який наслідує стародавній тип В 1 за Окшоттом (розвиток типу X за Петерсеном), особливо популярний наприкінці X - на початку ХІ ст.Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Вып. 1: Мечи и сабли IX-XIII вв. // Археология СССР. Свод археологических источников. - М.-Л., 1966. - Е 1-36. - С. 33; Окшотт Э. Указ. соч. - С. 118-120. Утім, "основним", очевидно, слід уважати грушоподібне верхів'я, яке виглядає різновидом типу Т. 5. Е. Окшотт відзначає, що форми цього типу є найпізнішими серед грушоподібних - частіше за все їх можна зустріти на мечах, датованих від 1500 р.Окшотт Э. Указ. соч. - С. 135.

Зважаючи на коротке руків'я, меч, очевидно, слід класифікувати, як тип ХІІІ Ь, хоча довгий хвостовик (на якому разом з руків'ям водночас вмістилися два верхів'я) дає підстави припускати, що в минулому меч міг відноситись до типу ХІІІ а з довгим півтораручним руків'ям. Про те, що зброя могла бути повноцінним "великим" мечем, свідчить вигляд бойової частини клинка, принаймні, його останніх двох третин: складається враження, що штабу перековували, відтак її довжина наразі менша, аніж була колись. Про це може свідчити й маркування бойового кінця клинка трьома заглибинами, що разом зі "серпиками" гурди, які також присутні на штабі, поширилися на італійських клинках наприкінці XV ст.Див.: Gardner R.E. Small Arms Makers. A directory of fabricators of firearms, edged weapons, crossbows and polearms. - N.Y., 1963. - P. 360; Lenkiewicz Z.S. 1000 Marks of European Blademakers. - Sussex, U.K., 1991. - P. 114., а у Речі Посполитій - від другої половини XVI ст.Квасневич В. Польские сабли. - СПб., 2006. - С. 71.

Е. Окшотт відзначає, що "великі" рубальні різновиди типу ХІІІ а й ХІІІ Ь повністю не вийшли з ужитку навіть у першій третині XV ст., незважаючи на поширення від середини XIV ст. повного пластинчастого обладунку. Нагадаємо, що дата на клинку не обов'язково позначала рік його виробництва - мечі у період пізнього середньовіччя використовувались так само, як і в попередні епохи вікінгів й Великого переселення народів, кількома поколіннями власниківТам же. - С. 66.. Відтак, клинок міг бути виготовлений від другої половини XTTT до початку XV ст. включно.

Клинок заново оправлений вже у XV! ст. Нагадаємо, що різновиди мечів типу ХІІІ наприкінці XV ст. отримали "друге життя". Чимало відомих нині зразків, змонтовані з ефесами 1475-1525 рр., мають клинки, вироблені як у XV, так і протягом ХИТ-УТУ ст.Там же. - С. 67.

Клинок меча вирізняється своєрідною символічною системою. Так, центральний дол закінчується хрестом, долики - традиційною італійською гурдою (серпиками з крапками або заглибинами). Характерно розташовані заглибини (у вершинах умовного трикутника) бачимо навіть на округлому бойовому кінці клинка.

Найбільш пишно орнаментовано оправу меча. Насамперед, йдеться про захисний щиток гарди. На ньому золотою та срібною насічкою майстерно відтворено сцену з біблійної притчі про суд царя Соломона. Образи персонажів наповнені характерним для ренесансних композицій алегоричним змістом.

Грибоподібна частина верхів'я з презентаційного зовнішнього боку прикрашена виконаним золотою й срібною насічкою погруддям воїна у шоломі, зазвичай у такому стилі зображали античного бога війни Марса.

Основна грушоподібна частина складного верхів'я оздоблена рослинногеометричним орнаментом, виконаним у техніці срібної насічки. Рослини представлені 8-подібною гілкою з трилисниками, маленькими листочками та великими розквітлими бутонами троянд. Квіти виконані у натуралістичній манері. Тло заповнене округлими цятками та крученими листочками на кшталт арабескових мотивів, що надає орнаменту "килимового" вигляду. Композиція обмежена пунктирними бордюрами.

Подібним рослинним орнаментом, устеленим густим "килимом" маленьких листочків й завитків, виконаних золотою насічкою, оздоблено хрестовину.

Рис. 2. Гарда "меча Петра Конашевича Сагайдачного".

В цілому оздоблення оправи демонструє виразні риси художніх стилів пізнього італійського Ренесансу. Відчуваються тут і впливи східної орнаментики, характерні для тогочасного мистецтва країн Південної Європи, яскраво виражені, зокрема, в оздобленні зброї XVI ст.Laking G.F. A Record of European Armour and Arms Through Seven Centuries. - Vol. IV. - London, 1921. - P. 260-261.

Про факт королівського дарунка меча свідчить латинський напис скорописом на зовнішньому боці клинка:VLADISLAVS + Konasevicio Koszovio ad Chocimum contra Osmanum (ВЛАДИСЛАВ + Конашевичу Кошовому під Хотином проти Османів).

Саме дарчий напис викликає найбільше сумнівів - за манерою написання, стилем й, більше того, самим змістом фраза надзвичайно далека від традиційних, що наносили на європейські мечі від епохи середньовіччя. Привертає увагу вже саме титулування П. Сагайдачного "кошовим". У праці П. Саса та Г. Кіркене відзначено, що гетьмани XVI ст. сприймали кошових отаманів Запорозької Січі як підлеглих собі осіб, котрі, порівняно з ними, стоять на нижчому владному щаблі. Тож звернення до запорозького гетьмана як до кошового ("не як до голови, а як до кошових") мали розцінювати як образу та приниження гетьманської гідності, що навряд чи могло мати місце у даному випадкуСас П. Хотинська битва 1621 - битва за Центральну Європу. - К., 2011. --.

Натомість перша частина тексту виконана як класична середньовічна клинкова епіграфіка - літери імені "ВЛАДИСЛАВ" заголовні, розміщені уздовж дола, їхня висота приблизно дорівнює ширині дола, наявний і розділювальний хрест. Досліджуваний напис відрізняється від традиційних, на честь коронованих осіб, відсутністю титулу. Зауважимо, що цьому є очевидне пояснення - на момент Хотинської битви королевич Владислав ще не обіймав польського престолу.

Утім, "дарчу", напевне, могли нанести й пізніше за монарше ім'я. До такого висновку схиляють результати аналізу ще одного латинського напису, виконаного на внутрішньому боці клинка травленням:

C Iuningens 1426 + Uirtyto hujus Ensis nostra Terra Culmensis.

(... 1426 + Мужністю [від му^^ності] цього Меча наша Земля Кульменська)

Очевидно, тут йдеться про польське місто Хелмно (Chelmno) - у минулому прусський Кульм (латин. - Culmen, нім. - Colmen, Culm). Протягом 1228-1230 рр. цей населений пункт був переданий Тевтонському ордену Конрадом І Мазовецьким в обмін на допомогу рицарів у боротьбі проти пруссів. У підлеглість польської корони місто перейшло вже після остаточної поразки тевтонів у 1466 р.

Згадана на мечі дата (1426 р.) пов'язана з неспокійним історичним періодом від поразок тевтонських рицарів від поляків і литовців протягом 1410-1422 рр. до початку Тринадцятирічної війни (1454-1466 рр.), що поклала край могутності Ордену. У цей період шляхта Хелмнської (Кульмської) землі активізує розпочату ще 1397 р. боротьбу проти тевтонів, кульмінацією якої стає заснування Хелмном (Кульмом) 1440 р. разом з 19-ма іншими містами так званої Прусської конфедерації.

Відтак цілком можливо, що меч опинився у королівській зброярні як символ пропольських настроїв та запорука лояльності хелмнської шляхти до тодішнього польського монарха Владислава ІІ Ягайла (р. пр. 1386-1434), засновника династії Ягеллонів.

Рис. 3. Написи на штабі "меча Петра Конашевича Сагайдачного".

Історія з королівським дарунком П. Сагайдачному є по-своєму унікальною. Вона належить до тих рідкісних випадків, коли введення до наукового обігу досі невідомої історичної події залежить від визнання автентичності речового джерела - у нашому випадку меча та його клинкової епіграфіки. Адже, наскільки відомо, інших джерел, які б підтверджували факт дарування меча, досі не виявлено.

Зауважимо, що техніка виконання дарчого напису не викликає заперечень проти його датування XVI століттям. Сумніви можуть викликати насамперед стилістичні нюанси змісту, а також відношення до "дарчої" частини тексту імені "Владислав".

У свою чергу, можемо підтвердити датування клинка від першої чверті ХГУ, а оправи - XVI століттям. Про це свідчить ціла низка особливостей, що видають ренесансне походження виробу. Не викликає сумнівів, що у процесі виготовлення нової оправи штаба також не уникла втручання ковальського молоту. Нагадаємо також, що мечі, виконані в аналогічному стилі, набули чималої популярності серед представників найшляхетніших родин Європи XVI ст., насамперед в Італії.

Згідно із зауваженням знаного дослідника козацької доби Т. Чухліба, "вручення Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тогочасними звичаями означало не що інше, як визнання високого суспільно-правового становища козацького гетьмана та очолюваного ним Війська Запорозького. Віднині за останнім визнавалися права рицарського люду українських воєводств Речі Посполитої. Вручена зброя як засадничий рицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для українського козацтва..,"Чухліб Т. Доля золотого меча Сагайдачного // Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. - К., 2002. - С. 41..

Крім зазначеної традиційної функції підтвердження високої поваги та соціального становища у суспільстві, визнання лицарського васалітету обдарованого, тут стикаємось також з початком поширеної пізніше у Речі Посполитій практики дарчих написів. Своєрідним розвитком цієї традиції є так звана "клинкова дипломатія". Її продовження можемо простежити на клинковій зброї, що прийшла на зміну мечу - палашах та шаблях.

Історію клинкової епіграфіки дипломатичного змісту яскраво ілюструють зразки, що за історичною легендою належали самому Богдану Зиновію Хмельницькому - засновнику першої Української козацької держави.

У послужному списку великого дипломата й полководця можна налічити не так уже й багато поразок. Однією з найболючіших у військовому й політичному відношенні, та, мабуть, і для самолюбства нового володаря України, став конфузний розгром козацьких військ під Берестечком 1651 р. У певному сенсі є знаковим, що досліджені нами зразки меморіальної клинкової зброї пов'язані саме з цією подією.

Мова йде про палаш, що зберігається у колекції музею фундації князів Чарторийських у Кракові, а також шаблю - карабелю у зібранні Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. Розглянемо ці зразки послідовно.

Технічні параметри зброї: загальна довжина - 995 мм, довжина клинка - 874 мм; ширина клинка при п'яті - 52 мм. Клинок сталевий, помірно викривлений, широкий, без пера та єлмані. Бойовий кінець дволезовий, вістря на середній лінії клинка. На зовнішньому боці клинка при п'яті золотою насічкою у колі зображено погруддя козацького гетьмана з булавою у правиці, помітні також залишки рамки та напису. У центральній частині клинка - фрагменти золотої шестипроменевої зірки.

Рис. 4. "Палаш Богдана Хмельницького", сер. XVII ст., ефес - др. пол. XVIII ст., Польща - Україна. Музей Фундації князів Чарторийських, Краків (Польща), інв. № 2059.

У ранніх описах досліджувану зброю недарма називали то палашем, то шаблею. Адже за формою та розмірами клинка вона займає ніби проміжне положення між шаблею та палашем важкої кавалерії, що поширилися в європейських арміях у XVII ст. Наявність незначного викривлення спинки масивного клинка на зразок "гусарського палаша"Див.: Квасневич В. Указ. соч. - С. 49. та нахил руків'я в бік леза відображають процес пошуку оптимальної форми штаби ранніх палашів, що передував їх пізнішій уніфікації вже в кірасирських та драгунських частинах. Дволезовий бойовий кінець характерний для палашів XVII ст. Загалом морфологічні особливості клинка, безперечно, свідчать про європейське походження зброї.

Ефес закритого типу, гарда дугоподібна щитова, з перехрестям. Широкий каптурець, що охоплює частину руків'я, завершується мигдалеподібним верхів'ям. Аналізовану форму шабельного ефеса, призначену насамперед для кавалеристів, польські фахівці пов'язують із розвитком гусарської шаблі, відносячи появу цієї форми до другої половини XVHI ст.Там же. - С. 51. Руків'я насадне дерев'яне, обтягнуте шкірою чорного кольору. Загалом у пізнішій заміні ефеса немає нічого незвичайного. Меморіальна зброя служила століттями, часто її використовували за основним бойовим призначенням, відтак ефеси доводилося періодично замінювати на більш сучасні. Піхви втрачено.

За даними польських джерелах, на клинку шаблі був такий текст:

SZCZOPOD ZBOROWOMZBARAZOMSLAWYZAROBYLI/

JNJ POD BERESTECZKOM NA HLOWU UTRATYLI / NE BULO NA LACHOWSWOICHSIA PORYWATY/ JZB[...] ZARAZ WSKOK UTEKATY/ TOBY W NASZOY SLAWIE NE BULO UTRATY1652 (ЩО ПІД ЗБОРОВОМ, ЗБАРАЖОМ СЛАВИ ЗАРОБИЛИ/

ІНШІ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ НА ГОЛОВУ ВТРАТИЛИ/

НЕ БУЛО НА ЛЯХІВ СВОЇХ ПОРИВАТИСЯ/

ІЗ Б... ЗАРАЗ В СКОК УТІКА ТИ/

ТО БИ НАШІЙ СЛАВІ НЕ БУЛО УТРАТИ 1652)

Вразливим місцем опрацювання напису є факт дослідження не оригінальної клинкової епіграфіки, що не збереглася, а її реконструкції на основі рукописних нотаток.

Надзвичайно важливою ознакою клинка є саме дата - 1652 р. Датування зазвичай присутнє на пам' ятній зброї, становлячи важливу частину меморіальної традиції. На жаль, саме така традиційність не дозволяє за нанесеними датами точно встановлювати період походження написів. Зазначені на клинках роки радше мають стосунок до пам'ятних подій, пов'язаних із правлінням уславлених правителів, аніж до часу виготовлення клинка та самої наявної епіграфіки.

Неоціненним для атрибуції зразка є аналіз портрета, нанесеного на клинок золотою насічкою. Традиція виконання подібних зображень на клинковій зброї була надзвичайно популярною у Речі Посполитій ще від часів Стефана Баторія. Загалом золотий портрет можновладця на клинку - важлива, майже обов'язкова складова польської традиції меморіальних клинків, добре розроблена зброєзнавцями на матеріалах численних "баторівок", "янівок" та "августівок" ще від 30-х років ХХ ст. Такі зображення виконували насамперед на честь зображеної особи та з метою вияву вірнопідданських почуттів: факт наявності портрета на клинку ні в якому разі не можна вважати беззаперечним свідченням приналежності останнього саме портретованому.

Рис. 5. Портрет, зображений на "палаші Богдана Хмельницького".

Утім, досліджуване зображення помітно вирізняється серед маси портретів можновладців на польських клинках. Джерелознавці та історики мистецтва одноголосно відзначають унікальність художнього образу, який поєднує узагальнені риси представника "козацької нації" з історичною конкретикоюСавчук Ю.К. Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького у колекціях музеїв Європи (пошук. знахідки, атрибуція). - К., 2006. - С. 40.. Портретований постає людиною з виразними рисами обличчя, пишними вусами та зачіскою з оселедцем. Слід зауважити також багатий, можливо, святковий одяг, відсутність головного убору (на клинках, що уславлюють монархів, корона є неодмінним атрибутом) та наявність символу влади - гетьманської булави.

У відомій на сьогодні іконографії Б. Хмельницького даний портрет є унікальним й становить високу джерельну цінність. Цілком імовірно, що основою портрета слугувала досі невідома гравюра із зображенням гетьмана.

Отже, за сукупністю ознак, клинок краківського палаша, поза сумнівом, є надзвичайно цінним, раритетним зразком, який презентує українську меморіальну зброю XVII ст. Про це свідчать не тільки документальна історія раритету, а й морфологічні характеристики зброї, застосовані ремісничі техніки, непересічний рівень оздоблення клинка, нарешті, зміст клинкової епіграфіки.

Не можемо, звичайно, виключати й особисту приналежність палаша самому Богданові Хмельницькому, про що, зокрема, зазначається у вищенаведених документах початку ХІХ ст.

Поява іншого зразок легендарної "шаблі Богдана Хмельницького" пов'язана з діяльністю знаного збирача козацьких старожитностей В.В. Тарновського.

Йдеться про зразок другої половини XVII ст.

Матеріали: сталь, золото, срібло, мідний стоп, слонова кістка, дерево, шкіра. Технічні параметри зброї: загальна довжина - 925 мм, довжина клинка - 805 мм; ширина клинка при п'яті - 36 мм. Клинок сталевий, сильно викривлений, з невиразним пером та одним широким неглибоким долом. Обух звужується в напрямку пера з верхнім фальшлезом. Бойовий кінець дволезовий, вістря на середній лінії клинка. Із внутрішнього боку клинка вигравіювано мальтійський хрест. На зовнішньому боці клинка вигравіювано напис польською мовою.

У першій чверті клинка з кожного боку симетрично розташовано по п'ять заглиблень, ще двома парами відзначено початок єлмані. Судячи з усього, йдеться про свого роду міжнародну традицію зброярського виробництва: подібні заглиблення, іноді прості, часом заповнені золотим сплавом або навіть у вигляді кастів для ювелірного каміння, з'являються на шабельних клинках кочовиків ще від часів раннього середньовіччя. Пізніше традиція вкоренилася як виробниче маркування в Європі (насамперед Італії) та Речі Посполитій. За спостереженнями фахівців, прості (без прикрас) заглиблення частіше можна зустріти на європейських клинках ХУІ-ХУІІ ст.

Ефес відкритого типу. Гарда проста, хрестоподібна, виготовлена зі срібного стопу, золочена. Довгі тонкі кільйони закінчуються кульками з крученим лінійним орнаментом. Перехрестя утворює єдину конструкцію з хрестовиною, шипи середньої довжини. Гарда вкрита гравійованим та карбованим орнаментом, прикрашеним чорнінням.

Щічки руків'я з різьбленої білої слонової кістки, закріплені на трьох заклепках, що завершувалися розетками. Бічні грані щічок звужуються в нижній частині, що характерно для польських та турецьких бойових карабель XVII ст.Квасневич В. Указ. соч. - С. 60. Верхів'я виконано у вигляді стилізованої голови орла. Вздовж руків'я пролягає бронзовий каптурець, прикрашений гравіюванням.

Піхви дерев'яні, обтягнуті шкірою чорного кольору. Оправа піхов з ювелірного срібного стопу, золочена, складається з устя, двох обоймиць з рухомими кільцями й наконечника. Усі елементи оправи вкриті карбованим та гравійованим рослинно-геометричним орнаментом, прикрашеним чорнінням. Оформлення ефеса та піхов витримано в єдиній стилістичній манері. Щічки руків'я вкриті різьбленням із зображенням дволисників, на верхів'ї скомпоновані разом з маленькими листочками.

Срібна позолочена гарда вкрита гравійованим орнаментом, прикрашеним чорнінням: посередині гладкого поля, у центрі зображено окрему квітку в колі, в оточенні чотирьох крупних, симетрично розташованих дволисників. На каптурці також гравійовані дволисники, що творять арабеск.

Піхви оздоблені у класичних турецьких техніках - гравіюванням та чорнінням. Художня композиція побудована на основі крупних, симетрично розташованих багатопелюсткових розеток та фестончастих арок, заповнених дволисниками. Тло всередині арок оброблено рифленням.

Загалом досліджена орнаментика перебуває у руслі традицій османського декоративно-ужиткового мистецтва періоду кінця XVI - другої половини XVII ст.Аствацатурян Э.Г. Турецкое оружие в собрании Государственного исторического музея. - СПб., 2002. - С. 55. У манері виконання декоративних елементів відчуваються європейські впливи.

Рис. 6. "Шабля Богдана Хмельницького". Карабеля, Османська імперія - Річ Посполита, др. пол. XVII ст. Переяслав-Хмельницький державний історичний музей, інв. № ПХМ 3569/КВ 1319.

Найбільшу інтригу, звичайно, становить напис на клинку, що повторює текст з клинка описаного нами вище краківського палаша, з деякими відмінностями:

BOGDAN/CHMIELNICKI (БОГДАН / ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ)

Далі на клинку розміщуються п 'ять заглиблень і продовження напису: SZCZO POD ZBOROW... ZBARAZEMSLAWYZAROBYLY/

TO YPOD BERESTECZKOMNA HOLOWU UTRATYLY/

NEBULO SIE NA LAHOWSWOYHPORYWATY/

Y WSKOKZA NEMY UTEKATY/

TO NE BULOBY WNASZY SLA WY UTRATY./

(ЩО ПІД ЗБОРОВ... ЗБАРАЖЕМ СЛАВИ ЗАРОБИЛИ/

ТОЙ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ НА ГОЛОВУ ВТРАТИЛИ/

НЕ БУЛО НА ЛЯХІВ СВОЇХ ПОРИВАТИ/

УСКОК ЗА НИМИ УТІКАТИ/

ТО НЕ БУЛО Б У НАШІЙ СЛАВІ УТРАТИ.)

На сьогодні єдиний порівняльний аналіз двох текстів виконав Ю. Савчук. Дослідник вважає, що краківський варіант більшою мірою "полонізований". Стилістика текстів створює стійке відчуття того, що їх було скомпоновано в українському мовному середовищі. Ю. Савчук навіть припустив можливість виконання первинного напису на клинку кирилицею та пізнішу транслітерацію латиною вже у каталозі (такі випадки часом траплялися у польській музейній документації)СавчукЮ.К. Вказ. праця. - С. 38, 58. Тоїчкін Д.В. Клинкова зброя козацької старшини XVI - першої половини ХІХ ст.: проблеми атрибуції та класифікації. - К., 2013. - С. 156.. Справді, аналіз написів, виконаний у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, засвідчив, що їхня лексична структура типова саме для української мови XVII ст. Українські слова фактично транслітеровані латинськими літерами.

Очевидно, слід погодитися з думкою дослідника, що наведений на клинку вислів міг належати як самому гетьману, так і його шляхетському оточенню, адже зміст напису цілком корелюється з політичними настроями та атмосферою, що запанували в Україні 1652 р., згадуваного в одному з написів. Відтак науковець висловив припущення, що виготовлення шаблі могло мати певний символічний сенс як "пам'ятки досягнутого козацькою елітою порозуміння, вияву солідарної готовності до продовження збройної боротьби"Савчук Ю.К. Вказ. праця. - С. 38..

Крім того, в оформленні переяславського клинка відчутно прозирає ідея копії, сприйнята багатьма дослідниками за ще одну ознаку підробки. Як слушно підмітив Ю. Савчук, простий гравійований напис "BOGDAN/ CHMIELNICKI" на переяславській шаблі виконує ту саму функцію, що й складний у виробництві високовартісний портрет на краківському клинкуТам само. - С. 30.. Тут ми спостерігаємо одну з найбільших відмінностей класичних польських меморіальних шабель, що уславлюють монархів, від досліджуваної зброї: на обох зразках відсутня обов'язкова вказівка на найвищі можновладні титули портретованого. Натомість на краківському палаші присутній тільки портрет, на переяславській шаблі - тільки ім'я та прізвище. На нашу думку, цей факт, як і взагалі ідея "гетьманської" меморіальної шаблі, чудово відображає унікальний статус українського гетьмана - не визнаного офіційно провідника цілої нації, свого роду "некоронованого короля" України. Напис-сентенція на клинку пом'якшує "монаршу" функцію портрета, формально вона акцентує на тому, що зброя присвячена не стільки уславленню певної особи, скільки пам'ятним і повчальним подіям з її участю. Таким чином, шабля ніби суміщає дві центрально-східні європейські традиції меморіальних клинків: з гаслами та на честь коронованої особи. Такий дипломатичний хід був цілком у стилі Б. Хмельницького. І важко не погодитися з Ю. Савчуком, який вкладає напутливий, майже самознищувальний вислів на шаблях у вуста самого великого гетьманаТам само. - С. 38.. У цьому контексті польська транслітерація, якою виконані написи, виглядає дієвим засобом проведення у життя оригінальної "клинкової дипломатії". Нагадаємо, що у Речі Посполитій написи та зображення на клинках активно використовувалися у ході політичних баталій ще від часів Стефана Баторія.

У світлі всього вищесказаного простий короткий напис "BOGDAN/ CHMIELNICKI" без усіляких доповнень та уточнень цілком зберігає дипломатичний задум, що є непоганим аргументом на користь автентичності переяславських написів.

Згадуючи про традиції "дипломатичної мови" та меморіальні написи на холодній зброї, варто згадати також її інші традиційні різновиди, зокрема, бойові сокири (бердиші). Сокира як зброя та господарський інструмент здавна перебувала у якнайширшому використанні, що добре відображено у джерелах скандинавського та руського походження. Відповідно до "Повісті минулих літ" від 1071 р., сокирою убив волхва Гліб Святославич, обухом сокири Ян Вишатич побиває язичників-волхвів на БілоозеріПовесть Временних Лет / [подготовка текста, пер., статьи и коммент. Д.С. Лихачева]. - СПб., 2007. - С. 76. Див. напр.: Снорри Стурлусон. Круг земной. - М., 1980. - С. 363.. Саме обух сокири використовували у Північній Європі й Русі проти "заворожених" ворогів.

Зауважимо, що сокира - один з найдавніших, найдемократичніших та найбільш популярних видів зброї - усе ж далеко не відразу знайшла місце у комплексі озброєння шляхетного воїна-вершника періоду розвинутого середньовіччя. Адже її можливості як бойової зброї у повній мірі можуть бути використані у пішому бою, який європейське лицарство вподобало як мілітарну концепцію тільки від часів Столітньої війни. Відтак бойові сокири у рамках лицарської мілітарної технології посідали другорядне місце, і їх використовували лише в особливих випадкахБехайм В. Энциклопедия оружия. - СПб., 1995. - С. 268..

Егалітарність сокири призвела до того, що ця зброя у ХІІ-ХІІІ ст. не вийшла з бойового ужитку, але майже зникла з текстів та зображень шляхетних воїнів у бою. Рідкісний виняток становить "топор с поворозою на руце" князя Мстислава Удатного, з котрим той "проеха трижды сквозь полки Юрьевы и Ярославли, секуще тем" у битві при Липиці (1216). У західноруських літописах трапляються згадки про сокири у воєнному контексті, що стосуються подій ХТТТ-XV ст., проте ці повідомлення відносяться виключно піших воїнів нешляхетного походженняГуцул В.М. Вказ. праця. - С. 141..

У період раннього нового часу на теренах Речі Посполитої застосовували бойові сокири декількох різновидів. Серед них поширеною була так звана "сідельна" (призначена для використання з сідла) сокирка - полегшений тип сокири з довгим держаком та вкороченою бойовою частиною з молотком або шипом на обусі.

Утім, найбільш перспективним у зв'язку з темою нашого дослідження є аналіз так званих бердишів. У коронному війську Речі Посполитої від часів Яна ІІІ Собеського бердишами озброювалася польська піхота. Бойова частина цієї зброї за формою більше нагадувала традиційні великі бойові сокириСвєшніков І.К. Битва під Берестечком. - Львів, 1992. - С. 263-264. Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Вып. II. Копья, сулицы, боевые топоры, булавы, кистени IX-XIII вв. // Археология СССР. Свод археологических источников. - М.-Л., 1966. - С. 29.. Дослідження сокири як типу озброєння наражається на поважні труднощі, а саме, на відсутність чітких критеріїв для вирізнення сокир - бойової зброї від сокир господарських. Важливим критерієм для вирізнення сокир бойових є наявність орнаментації, хоча оздоблених предметів відомо небагато. Так, із 494-х бойових сокир, каталогізованих А.М. Кирпичниковим, орнаментовано лише тринадцять.

Говорячи про статусну зброю, варто насамперед згадати про сокири з бойовою частиною у формі великого півмісяця. Така зброя була поширена не тільки у країнах Європи, але й Сходу. Так зображення ранньо-ісламського періоду демонструють значення бердишів як культової зброї та церемонійної. Цей статус підтверджують великі сокири-півмісяці мамелюцьких гвардійців, що імітували зброю візантійського корпусу сокироносців, складеного з варягів та русів. Щедро оздоблені зразки зустрічаємо також у османських вояків зі складу яничарського корпусуMohamed B. The Arts of the Muslim Knight: the Furusiyya Art Foundation Collection. - Milan, 2008 - P. 237. Сокровища османских султанов. Из собрания Музея Дворца Топкапы, Стамбул: Каталог выставки. - М., 2010. - С. 117.. Більше того, такі сокири нерідко використовували очільники османської армії як посадову відзнаку.

Як бачимо, здебільшого йдеться про урочисту, коштовно орнаментовану зброю. Цей факт, звичайно, не виключав її бойового застосування, хоча специфічна форма вимагала від воїна особливих навичок. Недарма у Московській державі цим видом зброї володіли спеціально навчені стрільцібердишники.

Очевидно, тривалому побутуванню на теренах України бердишів-півмісяців у період раннього нового часу слід завдячувати не лише європейським, але й потужним східним впливам, що спричинили хвилю справжньої орієнталізації комплексу озброєння у всій Речі Посполитій.

Знаменитий зразок урочисто декорованого гетьманського бердиша, пов'язаного з особою Богдана Хмельницького, зберігається у Національному музеї Кракова.

Матеріали: сталь, дерево, фарба.

Довжина бойової частини - 345 мм.

Бойова частина вкрита червоною фарбою.

За спостереженнями дослідників, форма бойової сокири-півмісяця з шипом на обусі трапляється у зображальних джерелах, зокрема, мініатюрах Біблії МацейовськогоГуцул В.М. Вказ. праця. - С. 139.. Цей давній тип лежить в основі однієї з найефективніших модифікацій європейської зброї XV ст. - так званого pole-axe, комбінації сокири, молота та пікиOakeshott E.R. European Weapons and Armour from the Renaissance to thr Industrial Revolution. - Woodbridge, 2000 - P. 49-51..

На бойовій частині білою фарбою виконано напис у чотири рядки:

"Подъ Замосцемъ я Богданъ Хмельницкій съ 80 тисячъ козаковъ / а ляхамъ жедам и попам супостатам симъ Бердышемъ / заграю на ихъ толстыхъ шияхъ козака / року 1648 месяця лестопада 11 дня"

"Під Замостям я Богдан Хмельницький з 80 тисяч козаків / а ляхам жидам і попам супостатам цим бердишем / заграю на їхніх товстих шиях козака / року 1648 місяця листопада 11 дня".

Під згаданими у написі "попами-супостатами", очевидно, розуміли уніатів, адже саме ліквідацію унії козаки висували як важливу умову Зборівського миру 1649 р. Вислів "заграю Козака" метафоричний, пов'язаний з назвою старовинного народного танцюСавчук Ю.К. Вказ. праця. - С. 44..

На зворотному боці зображений св. Михаїл з мечем у правиці, вгорі напис: "Св. арх. Михаїл /

Музей Академії умілостей".

Останній напис свідчить про приналежність пам'ятки музею Академії умілостей у Кракові.

Достовірною й символічною є дата пам'ятки - 11 листопада 1648 р. Цього дня було проведено старшинську раду під Замостям, що ознаменувала завершення воєнної кампанії 1648 р. Ю. Савчук відзначає, що, можливо, бердиш, беручи до уваги його церемоніальний та меморіальний характер, став не тільки зовнішнім символом воєнного тріумфу гетьмана, але й одним з перших атрибутів формування нового політичного організму та його владних повноважень. Адже вже за місяць нове суспільне й політичне становище Богдана Хмельницького особливо підкреслив тріумфальний в'їзд гетьмана до Києва.

Двотижневе перебування переможного гетьмана під Замостям дає підґрунтя для пояснення появи зображення на меморіальному бердиші.

Святого архістратига Михаїла, як провідника небесного воїнства, високо шанувало козацьке військо і вже на середину XVII ст. вважало його одним зі своїх головних покровителів. День св. Михаїла - одне з найважливіших православних свят для війська Богдан з козацькими полками зустрів 8 листопада під Замостям як справжній переможець. Адже цього ж дня відбулася капітуляція захисників ЗамостяТам само. - С. 46..

Таким чином, напис на бердиші мав тверде історичне підґрунтя.

Рис. 7. "Бердиш Богдана Хмельницького". Річ Посполита, XVII ст. Національний музей Кракова, інв. № V-326.

Як бачимо, древкова й клинкова зброя виступала представницьким символом владних повноважень, навіть своєрідним дипломатичним засобом.

Окремо слід зупинитися на типі холодної зброї, що використовувалась як безпосередній символ влади. Мова йде про булаву. Від часів появи людства на планеті булава стала одним з перших видів озброєння та водночас предметів культу. Саме у такій якості булава з давніх-давен функціонувала в країнах Сходу.

Найдавнішим є різновид булави, виконаний як монолітний виріб. Бойова частина виконувалася у вигляді голів тварин, людей або міфічних істот. Така зброя вирізнялась значною вагою, вимагала від вояка великої фізичної сили й вправності. Класична, більш пізня булава з яблуком круглої, грушовидної, або призматичної форми на держаку призначена у першу чергу для розбивання ворожого обладунку. Найдавніші яблука кулястої форми вироблялися з різних сортів каменю, пізніше - бронзи, заліза, навіть дорогоцінних металів.

У давніх писемних джерелах булаву зазвичай вкладали до рук богів та героївMohamedB. Op. cit. - P. 235.. З булавою як божественним атрибутом пов'язано й значення її як символу влади земної. Так, перські булави з яблуком, що зображує голову бика, пов'язують як з міфічними королями та героями у Шахнаме, так і реальними історичними постатями - Чингіз Ханом та Тимуром. Традиція використання цієї церемоніальної зброї збереглася до наших днів у зороастрійських релігійних обрядах. Згодом такі булави набули значення символу королівської влади, хоча припускають, що ними користувались й звичайні воїниKhorasani M.M. Arms and Armor from Iran: the Bronze Age to the End of the Qajar Period. - Tьbingen, 2006. - C. 251-261..

На Середньому сході у період раннього середньовіччя булави нерідко згадуються як зброя тюркських найманців (гулямів)Mohamed B. Op. cit. - P. 236.. У Х-ХТТТ ст. наступає справжній розквіт виробництва булав найрізноманітнішої форми. Великою популярністю користувались яблука, увінчані кулькою чи гудзиком, а також так звані перначі - з бойовою частиною у вигляді шести-восьми вертикальних симетричних ребер (перші такі зразки простежують серед знахідок з Луристану VIII ст. до н.е.). Попередниками перначів були булави з шипами або виступами різної форми, що поряд з кулястими відносяться до найдавніших видів (окремі зразки датують 2600 р. до н.е.).

У пізніші часи в Османській імперії та Персії традиція закріплення за булавою функції уповноваження владної особи набула найвищого розвитку. Відтак, представницькі булави полегшали у вазі, водночас яблукам надавали більших розмірів та пишного оформлення. Т все ж представницькі різновиди XVI - початку XVIII ст. нерідко зберігали бойові функції. Насамперед це стосується перначів, що служили ознакою представників нижчого ешелону влади.

Булави Х^ЇЇ-КК ст., що призначені виключно для церемоній, мають держаки значно довші від бойових, декоративні яблука та пишний декор стали несумісними з бойовим використанням.

У західноєвропейських джерелах булави згадуються серед озброєння іменитих бійців середньовічного Заходу, серед яких є герцоги та навіть короліRamon Muntaner. Chronicle. - Cambridge, 2000. - P. 281..

Загалом же традиція використання булав у Європі взагалі та зокрема на Русі тривалий час не була пов'язана з церемонійним або статусним контекстом. Про це свідчить лаконічність форм і бойова ефективність конструкції типів залізних булав, представлених знахідками з території Південно-Західної РусіКирпичников А.Н. Древнерусское оружие. - Вып. II. - С. 56.. Поряд з булавами з яблуками округлої й призматичної форми (іноді з шипами) зустрічаються перначі.

Так, Псковський літопис 1502 р., описуючи битву з орденськими рицарями, відзначає, що "не саблями светлыми секоша их, но биша их москвичи и татарове аки свиней шестоперами..."Арциховский А.В. Введение в археологию. - М., 1947. - С. 211., тобто булава не відзначена, як атрибут шляхетного воїна. Значна кількість бронзових булав, віднайдених поряд із залишками воїнів без обладунків, зокрема, на Райковецькому городищі, може свідчити, що булава відігравала у середньовічній Русі роль не тільки бойової, але й цивільної зброїГуцул В.М. Вказ. праця. - С. 143..

У Європі символом військової влади ще від давньоримських часів була спеціальна палиця Zdzisiaw Zygulski jun. Geneza i typologia bulaw hetmanskich // Swiatla Stambulu. - Warszawa, 1999. - S. 67.. Із збільшенням східних, зокрема, османських військових та культурних впливів на терени Центральної Європи у другій половині ХУ-ХУІ ст. поступово з'явилася традиція позначати уповноважену владою особу булавами. Булава була серед перших клейнодів, переданих козацькому війську польським королем Стефаном Баторієм 1583 р. Коробов О.І. КЛЕЙНОДИ КОЗАЦЬКІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т.4:Ка-Ком.--К.,2007. - 528с.:іл.-- Режим доступу: