Між Європою та Московією: "ідейна війна" українських козаків проти російської тиранії

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Між Європою та Московією: "ідейна війна" українських козаків проти російської тиранії

Тарас Чухліб

доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

У статті вивчено зображення у 1708-1710 рр. українськими політиками й інтелектуалами володарювання Петра І в якості тиранського правління Звернено увагу на європейські витоки антиабсолютистської риторики І. Мазепи, П. Орлика та їх прихильників.

Ключові слова: Українська держава, Московія, тиранія.

У своїй класичній праці "Феодальне суспільство" видатний французький історик Марк Блок відзначав, що у добу середньовіччя та пізніші часи європейські правителі-васали досить часто повставали проти своїх володарів. При цьому наголошувалося на тому, що усі ці на перший погляд безладні повстання опиралися на один досить очевидний політичний принцип: "Людина може вчинити опір своєму королю і своєму судді, якщо він діє проти права, й навіть розпочати проти нього війну. Цим вона не порушить свій обов'язок вірності"1. Власне, саме ця правова формула, що узаконювала т. зв. право на опір, вперше з'явилася у "Дзеркалі Саксонському" (1220-ті рр.), а згодом була відображена в інших збірниках політико-правових норм країн Західної та Центрально-Східної Європи - англійській "Великій Хартії вольностей" (1215 р.) та угорській "Золотій Буллі" (1356 р.), а також арагонському "Акті злуки" (1287 р.), "Статуті дофінів" (1341 р.), "Декларації комун" Лангедоку (1356 р.) та нідерландському "Акті про зречення" (1581 р.) Блок М. Феодальне суспільство. - К., 2001. - С. 458-459. Цит. за: Джордж Г. Себайн, ТомасЛ. Торсон. Історія політичної думки. - К., 1997. - С. 348. . Саме у 1581 р. нідерландські Генеральні штати відмовились від вірності іспанському королеві Філіпу ІІ та проголосили: "Коли, отже, правитель не виконує своїх обов'язків захисника, коли він гнобить своїх підданих, топче їхні давні свободи і ставиться до них як до рабів, то його слід вважати не правителем, а тираном (тут і далі виділення - наші). У такому разі стани країни мають законні підстави позбавити його влади й вибрати іншого замість нього"Цит. за: Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки. - С. 348. .

Та чи могли повставати проти своїх володарів правителі "малих держав" Східної Європи, в т. ч. і гетьмани Української козацької держави? Перед тим як відповісти на це, з одного боку просте, а з іншого - досить складне історичне запитання, звернімося до розгляду проблеми зародження та еволюції ідеї "права на опір" або ж боротьби проти тиранії у загальноєвропейській суспільно - політичній думці пізнього середньовіччя та раннього нового часу.

"Справді, дійсно, потрібно віддати перевагу правлінню одного, так як воно найкраще, але трапляється, що воно перетворюється в тиранію, тобто найгірше, що трапляється, так що потрібно старатися з наполегливістю і пориванням, щоб наперед було передбачено багатьма, щоб цар не став тираном. Адже може трапитися так, що ті, які діють проти тирана, не зможуть перемогти, і, таким чином, вразливий тиран буде свавільничати ще більше. Якщо проти тирана повстане той, хто може перемогти, то від одного цього в народі виникають великий розбрат: чи коли велика кількість піднімається на тирана, чи коли після скинення тирана вона поділяється на частини, сперечаючись стосовно системи управління", - писав у другій половині XIII ст. Тома АквінськийАквінський Тома (Фома Аквінат, Thomas Aquinas, 1225-1274 рр.) - теолог, філософ, засновник Томізму. Член Ордену домініканців. в трактаті "Про правління государів"Див.: Аквинский Фома. "О правлении государей" // Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VI-XVII вв.). - Ленинград, 1990. .

Загальновизнаним є той факт, що термін "тиранія" з'явився у Давній ГреціїТиранія (грецьк. "tyrannis") - форма державної влади у Греції, встановлена насильством і заснована на одноосібному правлінні. Існувало декілька видів тиранії: ранньогре - цький, пізньогрецький, або молодший. Термін "тиранія" первісно був близьким до поняття "басилей", "василевс" (VII-VI ст. до н. е.) й не мав того негативного значення, якого набув в класичну і елліністичну епохи (Фролов Э. Греческие тираны (IV в. до н. э.) - Ленинград,1972; Лісовий І. Античний світ у термінах і назвах. - Львів, 1988. - С. 175-176). Цит. за: Carlyle A. J. History of Medieval Political Theory. - Vol. III. - London, 1905. - P. 160. . Ідеї Арістотеля у добу європейського середньовіччя переніс Джон із Солсбері в одній із своїх книг "РоНсгаіїс^" (1159 р.) розкрив теорію т. зв. тираніциду.". Народ ставить когось над собою, щоб він правив справедливо. Якщо ж він порушує угоду, відповідно до якої його обрано вносячи безлад і сум'яття туди, де він має підтримувати лад, то розум каже, що він звільняє людей від їхніх зобов'язань, надто, якщо він сам перший порушив клятву, що об'єднувала його з народом". Отже, вірність народу своєму правителю за теорією Джона із Солсбері є обіцянкою підтримувати його законні дії, а у випадку прояву тиранії з його боку така обіцянка ставала недійсноюDickinson J. The Stateman's Book of John of Salisbury. - New York, 1927. - P. 43. .

Свого завершення теорія боротьби проти володаря-тирана набула у філософських працях німця Й. Альтузія, французів Ф. Плесі-Морнея, Ю. Ланге, Ф. Отма - на, Ж. Буше, Е. де ла Боесі, шотландця Д. Бьюкенена, англійців Ф. Сідні, Т. Мора, іспанців Х. де Маріани, та Фернандеса Суареса які були надруковані протягом XVI - першої половини XVII ст. Тогочасні західноєвропейські публіцисти, які виступали проти абсолютизму, отримали назву монархомахів"Монархомахія" від грецьк. mфnarchos - монарх і machл - бій, боротьба. чи тираномахів, тобто тираноборців. Вони вважали, що вища влада так суверенітет країни мають походити від народу, а тому народ на договірній основі передає владу монарху і у випадку порушення ним узятих на себе зобов'язань може скинути його або ж навіть вбити. Зрозуміло, що під народом тут розумілися лише представники вищих станів. По суті, тираномахи, з одного боку, відтворили античну традицію невизнання тиранії, а з іншого - стали попередниками теоретиків європейського природного права та ранньомодерного конституціоналізму.

У період поширення на землях України раннього Бароко київський православний митрополит Петро Могила у своїх творах часто посилається на Арісто - теля, Гомера, Софокла, Демосфена, Архімеда, Ціцерона та Марка АвреліяВалявко І. Дмитро Чижевський як дослідник української філософської думки. - К., 1997. - С. 98. "Хоча Ціцерон, видатний проповідник і корифей найвищий щонайдосконалішого мистецтва красномовства, здобр [всі свої] знання, а також хист до знання і [промов] виголошування забрав і вичерпав, не так у Римському, як у Атенському Палладії й храмі наук щонайдобірніших із Муз, проте в Атенах греками викоханий і музами виплеканий нічого з [цього] мистецтва до Греції, матері єдиної і володарки знань всіх, не повернув, нічого з річки зворушливої ораторської в джерело саме не влив, бо він був громадянином римської, а не грецької держави, оратором і батьком своєї, а не чужої батьківщини...", - писав Й. Кононович-Горбацький у 1636 р. в курсі лекцій "Оратор Могилянський" (Перекл. з латинської, спец. й філософ. редакція М. Роговина // Філософська думка. - №3. - 1972. - С. 89). . До античної спадщини протягом XVII ст. звертаються й такі відомі церковні та культурні діячі як Касіян Сакович, Памво Беринда, Мелетій Смотрицький, Фома Евлевич, Інокентій Галятовський та Лазар Баранович. Викладач Києво-Моги - лянського колегіуму Йосиф Кононович-Горбацький будував свій курс риторики за зразком одного з творів римського оратора Марка Тулія Ціцерона¹¹. Православні ієрархи Української козацької держави Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський та Феофан Прокопович у своїх творах раз-по-раз використовують античні назви, поняття, образи та символиНиник В. Рецепции греческой духовной культуры на Украине в конце XVI - начале XVII в. // Отечественная философская мысль XI-XVII вв. и греческая культура. - К., 1991. - С. 246-258. Зокрема Ф. Прокопович у своїй проповіді 1706 р. на честь Петра І згадував античного філосософа Анаксагора: "Что о сонце Анаксагор філософ, то я глаголю о царском зрении". . Зокрема, Дмитро Ростовський у 1707 р. в одному з листів розлого цитував Авзонія, Ювенала, Марціяла та Вергілія.

Ще на переломі І-ІІ ст. нідерландець Юстус ЛіпсійЮстус (Юст, Юстиніан) Ліпсій (Justus Lipsius, 1547-1606 рр.) - нідерландський філософ, професор університетів в Єні, Ляйдені та Лювені. Юстус Ліпсій народився в с. Оверейсе на околицях Брюсселя. Навчався в єзуїтському колегіумі і в Левенському католицькому університеті. Викладав історію й право. Прославився на всю Європу авторитетними виданнями Тацита (1574 р.) і Сенеки (1605 р.). , відштовхуючись від античних авторів, запропонував власне вчення про природнє право та природній закон, яке стало основою для ранньомодерної теорії держави і права. Під природнім правом він розумів "право збереження життя", а його джерелом називав саму природу, тобто людський розумКралюк П. Духовне життя України і європейська філософська культура доби ренесансу та Реформації // Філософія Відродження на Україні. - К.,1990. - C. 179. . Книги Ліпсія були дуже популярними у європейських країнах, в т. ч. і на українських землях. Його твір "Бе constantia. "LipsiusJ. De constantia libri duo. - Antverpiae, 1605. був перекладений з латинської на голландську (1584), французьку (1584), англійську (1594), німецьку (1599) та польськуПольський переклад праці Ю. Ліпсія, який поряд з латинським оригіналом мав розповсюдження в Україні здійснив Ян Петрович (Otwinowska B. Modele i style prozy w dyskusjach na przelomie XVI i XVII wieku. - Wroclaw, 1967. - S. 146). (1600) мови. Однак найбільше поширення для багатьох поколінь європейських інтелектуалів стала інша праця Ліпсія "Politicorum.", яка у 1595 р. була перекладена на польську мову та мала велику затребуваність в УкраїніLipsiusJ. Politicorum sive civilis clocrinae libri sex... - Antverpiae, 1606. . Вона стала по суті "настільною" книгою для тогочасних політиків, адже з кінця XVI і до середини XVIII ст. перевидавалася аж 74 рази! У цій праці Ліпсій, зокрема, писав і про те, як "у Греції вшановували як Бога того, хто вбивав тирана" і що тиранів треба або скидати, або ж умертвляти. Цікаво, що описи книгозбірень професорів Києво-Могилянської академії засвідчували, що даний трактат зберігався, наприклад, у бібліотеці Феофана Прокоповича (у 5 екземплярах) та Григорія Виш - невського (2 екз.).

Політичний трактат нідерландця Ю. Ліпсія "Monita et exempla politica. "Професор риторики Києво-Могилянської академії Й. Кононович-Горбацький неодноразово цитував витяги з цього твору в циклі лекцій "Оратор Могилянський" (Кралюк П. Духовне життя України і європейська філософська культура. // Філософія Відродження на Україні. - К., 1990. - С. 183). витримав близько 40 видань у різних країнах світу й активно використовувався викладачами Києво-Могилянської академії. Окрім творів Ю. Ліпсія у книгозбірнях козацьких інтелектуалів були наявні такі популярні на той час у Західній та Центральній Європі видання як: Johannes Althusius. Politica methodice digesta (перше видання - 1603 р., друге і розширене - 1610 р.); Hugo Grotius. De jure belli ac pasis (перше видання 1625 р., друге - 1646 р.). Випускники Києво - Могилянської академії, до яких належала і значна частина козацької старшини, були добре ознайомлені з працями Томазо Кампанелли, Юстиніана Ліпсія, Томаса Гобса, Жана Бодена, Христіана Томазія та Самуїла Пуфендорфа тощоЗахара І. Ідеї суспільного прогресу // Філософія відродження в Україні / Відп. ред.М. Кашуба. - К.,1990. - C. 291-292. У Львівському єзуїтському колегіумі було наявне краківське видання 1600 р. "Statuta, prawa, konstytucje i przywileje koronne lacinskie i polskie" (Szwec N. Proba rekonstrukcji biblioteki Lwowskiego kolegium Jezuickiego (1596-1773). - Krakow, 2008). Доречним видається реконструкція репертуару книгозбірні Віленського єзуїтського колегіуму в якому, очевидно, навчався П. Орлик. .

Збереглося багато історичних свідчень про те, що гетьман Пилип Орлик не тільки дуже любив читати, але й збирати книжки європейських авторівВідомо, що перебуваючи у Швеції П. Орлик серед інших придбав голландське видання "Телемака" Франсуа Фенелона (1719). Останній був відомим французьким письменником - публіцистом. Він народився 1651 р., а в 1699 р. опублікував працю "Телемак" ("Les aventures de Tйlйmaque"). Основа поглядів Фенелона - обмеження королівської влади за допомогою скликання рад, що складалися з двох вищих станів країни (Соболь В. Дух Мазепи в діях та "діаріуші" його наступника (на матеріалах факсиміле его-документа Пилипа Орлика // Схід. - № 9. - 2009. - С. 60). Проживаючи в Салоніках у 1730 р.П. Орлик писав до свого сина Григора, щоб він роздобув йому в Парижі книгу Г. - Л. де Боплана "Опис України." (Дашке - вич Я. Боплан в українській та російській історіографії (до 1990 р.) // Боплан і Україна. Зб. наук. праць. - Львів, 1998. - С. 47). . У книжкових зібраннях не тільки представників старшини, але й більшості православних монастирів України, можна було зустріти твори античних авторів, Томи Аквінського та його послідовниківПро тогочасні книгозбірні монастирів України див.: Монастирська бібліотека: книги "живі” і "мертві” // Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Святого Кирила. - К., 2005. - С. 263-267; Фрис В. Бібліотеки на західноукраїнських землях у другій половині XVII - XVIII ст. // Записки Львівської наукової б-ки ім.В. Стефаника. - 2002. - Вип. 9/10. - С. 171186; Книжність київського монашества: Монастирські бібліотеки. Приватні чернечі книгозбірні. Бібліотеки ігуменів та архимандритів // Яременко М. Київське чернецтво XVIII ст. - К., 2007. - С. 141-163; Яременко М. Бібліотека київського Пустинно-Миколаєвського монастиря XVIII ст.: життя книг // Просемінарій: Медієвістика. Історія церкви, науки і культури. - К., 2000. - Вип. 4. - С. 124-132; Яременко М. Київські монастирські та приватні чернечі бібліотеки XVIII ст. і "літературні уподобання” монашества // Український археографічний збірник: Щорічник. - К.; Нью-Йорк, 2004. - Т. 11/12. - Вип. 8/9. - С. 346-365; Шаріпова Л. Внутрішній устрій та функціонування бібліотеки Києво Могилянської академії до пожежі 1780 р.: спроба реконструкції // Рукописна та книжкова спадщина України. - К. 2000. - Вип. 6. - С. 75-96 та ін. . Протягом XVII-XVIII століть в книгозбірні Києво-Печерського монастиря одними з найцінніших видань були твори Гомера та Апулея, а також Самуїла Пуфендорфа, Гуго Гроція та Еразма Роттердамського. У кафедральній бібліотеці Софіївського собору в Києві зберігалася велика збірка античної літератури, зокрема Плутарха, Тіта Лівія, Енея Сенеки, Полідора, Вергілія, Ціцерона та ін. Дзюба О., Фрис В. Бібліотеки України // Історія української культури у п'яти томах. - Т. 3: Українська культура другої половини XVII - XVIII століть. - К., 2003 - С. 815. Тут також було наявне багатотомне видання творів Томи Аквінського, праці Корнелія Алапіда, Мартіна Лютера та Фавста Соціна. Філософські трактати Арістотеля і Платона можна було прочитати у книгозбірні Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Тут поряд з німецьким виданням чотирьохтомника Платона (Лейден, 1550 р.) знаходилося цінне видання Ю. ЛіпсіяДзюба О., Фрис В. Бібліотеки України... - С. 817. . У репертуарі бібліотеки козацького Межигірського монастиря популярними були класичні видання Светонія, Овідія та Цезаря. У багатьох курсах лекцій Києво-Могилянської академії викладачі обов'язково використовували філософський та політико-правовий античний спадок. Так Феофан Прокопович під час своїх лекцій посилався на таких античних авторів як Фукідід, Геродот, Діодор Сицілійський, Руф Квінт, Тіт Лівій, Салюстій та згадуваний вже СветонійХижняк З. Києво-Могилянсько академія. - К., 1981. - С. 87. .

Відомо, що, наприклад, у бібліотеці Феофана Прокоповича тільки німецьких авторів було представлено близько 420 книг з історії, теології, права, географії, медицини тощоНічик В. Києво-Могилянська академія і німецька культура. - К., 2001. - С. 104. . Згідно з дослідженнями Олени Дзюби, особливою популярністю в українських читачів та власників книгозібрань користувалися праці Гуго Гроція, Юстиніана Ліпсія, а також Самуїла ПуфендорфаДзюба О. Німецька книга в бібліотеках України (XVIII ст.) // Україна в Центрально - Східній Європі / Відп. ред.В. Смолій. - Вип. 4. - К., 2004. - С. 316. . Документально, підтверджено, що праця нідерландця Ліпсія "Politicorum sive civilis clocrinae libri sex" (Antverpiae,1606) зберігалася в особистій бібліотеці писаря Війська Запорозького Григорія Томашівського, про що свідчив запис на одному з примірників цієї праціКралюк П. Духовне життя України і європейська філософська культура... // Філософія Відродження на Україні. - С. 181. Книги цих та інших авторів знаходились не тільки в бібліотеці Києво-Могилянської академії, але й в багатьох монастирських і приватних навчальних закладах. Особливою популярністю користувалася латиномовна праця Самуїла Пуфендорфа "Einleitung zu der Historie der vornehmsten Reiche und Staaten in Europa", один з розділів був присвячений історії українського козацтва та революції на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Як слушно зауважила О. Дзюба "за описами [українських] бібліотек можна стверджувати, що епоха, яка передувала Просвітництву в філософії, а особливо в теології, досить широко представлена виданнями праць німецьких пієтистів, філософів, теоретиків природного права"Дзюба О. Вказ. праця. - С. 319. . Твори Ю. Ліпсія та Г. Гроція були наявними в книгозбірнях Києва, Чернігова, Острога, Новгород-Сіверського, Кременця, Луцька та інших українських містКралюк П. Духовне життя України і європейська філософська культура. // Філософія Відродження на Україні. - С. 193. .

Тома Аквінський, зокрема, називав і на такий засіб боротьби проти тиранів: коли правитель має над собою політичного зверхника, тоді виправити кривду можна, звернувшись до цього кривдникаДжордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Вказ. праця. - С. 240. Запис сказаного І. Мазепою московському піддячому І. Никофорову від 16 січня 1704 р. у Батурині // Источники малороссийской истории, собранные Д. Бантыш-Каменским. - Ч. 2. - С. 44-47. . Про те, що гетьман Мазепа, на нашу думку, керувався цим положенням засвідчила його розмова з присланим до Батурина урядовцем приказу Малої Росії, московським піддячим І. Никифоро - вим. Вона відбулася один на один у "гетьманських покоях" в Батурині 16 січня 1704 р., а її зміст гетьман просив передати особисто боярину Федору Олексійовичу, який був найближчим дорадником Петра І. Насамперед, І. Мазепа просив повідомити царя, що частина польської магнатерії хоче обрати на королівський трон замість проросійського Августа ІІ сина Яна ІІІ Собеського - Олександра, а потім на чолі з ним рушити війною на "Богоспасенний град Київ, і на всю Малу Росію". А тому, зазначав український гетьман, "якщо то їх злий поляків умисел прийде до самого справжнього діла, і почнуть проти держави Царської Величності, прийшов під Малу Росію, війною, то не без труднощів заспокоєння і утримання України Царській Величності буде"31. Таке ймовірне відкриття "другого фронту" проти Москви підсилювалося поясненням складної внутрішньополітичної ситуації в Україні, яка, на думку Мазепи полягала: по-перше, в тому, що "народ малоросійський (найпаче запорожці, маючи в городах батьків і дядьків, і братів, й інших сородичів.) на польські принади, якщо б такі мали бути, швидко схиляється"; по-друге, "що не тільки у Січі Запорозькій, чи в полках городових малоросійських, але і в самих його найближчих гетьманських людях, самої істинної та щирої вірності й сердечного бажання в підданстві до Царської Величності" немає. Для того, щоб не давати підстав для повстання проти нього та московської влади, гетьман Мазепа пропонував Петру І тримати українців в покорі та вірності за допомогою проявлення "людськості й ласки", під чим розумілася необхідність відсутність в діях царя "озлоблення і сировості" проти "народу вільного"Источники малороссийской истории, собранные Д. Бантыш-Каменским. - Ч. 2. - С. 46. . (У даному контексті треба згадати особисту вручену Петру І вже у 1723 р. "чолобитну" наказним гетьманом Павлом Полуботком, що відбувалося у рамках все тієї ж "європейсько-козацької" традиції політичного тиску на володаря. який узурпував свої повноваження).

Продовжуючи задумане щодо здійснення своєрідного політичного тиску на свого сюзерена з метою збереження українських "прав і привілеїв", у листі від 13 жовтня 1705 р. з-під Замостя гетьман Мазепа старанно перераховував Петру І таємні намагання іноземних володарів перетягнути його на свій бік й таким чином відірвати від Московського царства. Першою такою спробою - засвідчував гетьман - була місія до Батурина у 1688 р. польського шляхтича Домораць - кого, який діяв від імені Яна ІІІ Собеського й хотів перетягнути українського правителя на бік Варшави. Вдруге відірватися від Москви гетьману пропонував кримський хан через полоненого козака під час Кримського походу 1689 р. Втретє йому пропонували виступити проти царя опозиційні донські козаки, які були задумали у союзі з Кримським ханством воювати проти своїх колишніх зверхників. Нарешті останньою підступною спробою, як повідомляв Мазепа Петра І, була присилка до нього від Станіслава Лещинського шляхтича Воль - ського з пропозицією перейти на бік Шведського королівстваЛист І. Мазепи до Петра І від 13 жовтня 1705 р. з-під Замостя // Письма и бумаги Петра Великого. - Т. 3. - Санкт-Петербург,1893. - С. 1012-1014. . Для чого гетьман так старанно перераховував цареві усі "ворожі пропозиції" - чи не для того щоб Москва зрозуміла своє "тиранство" стосовно України?

Перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII наприкінці жовтня 1708 р. почав трактуватися його колишнім сувереном, московським царем Петром І, не інакше як "большая измена", "клятвоотступление", порушення "присяжного крестоцелования" та присяги монарховіУ даному контексті слід звернути увагу на такі слова московського царя Петра І:"... Гетман Мазепа, забыв страх Божий и свою к нам, Великому Государю, при крестном целовании присягу, изменил Нам, Великому Государю, без всякой данной ему в том причины, и переехал к Королю Шведскому..." (Маніфест Петра І до всієї старшини і Війська Запорозького від 1. ХІ. 1708 р. з обозу при Десні // Чтения в Обществе истории и древностей российских. - Кн.І. - Ч. ІІ. - М., 1859. - С. 175-176). . Очевидно, що у даному випадку треба звернути увагу на православну традицію оцінки таких дій підданого, також розглянути питання чи у рамках московсько-православної політичної культури могла відбуватися зрада монарха стосовно підданогоПро це ширше див: Чухліб Т. Секрети українського полівасалітету: Хмельницький - Дорошенко - Мазепа. - К., 2011. Цит. за: Алмазов А. Тайная исповедь в православной восточной церкви. - Одесса, 1894. - Т. 3. - С. 171. . Ще у першій половині XVI ст. серед російського духівництва було розповсюджено православний запитальник, в якому у першому пункті зазначалося: "Аще, господине, не изменил ли еси государю великому князю крестного целования и не думал ли еси на него которого зла"36. А вже на початку XVII ст. в аналогічному церковному запитальнику під назвою "Сие приказным властным и служащим у властей глаголи" перелік політичних "гріхів" значно збільшився. Тепер це було: намір "испортити" государя "зелием или отравою"; зрада правителю "неверным иноземном"; бажання "навести на православие неверных", віддати якесь місто "супостатом" або ж навіть від'їзд до "чужої землі"Крестоцеловальные записи московских "чинов" Михаилу Федоровичу 1626/27 г. // Акты Московского государства. - Санкт-Петербург, 1890. - Т. 1. - № 198; Рукописные книги собрания М.П. Погодина: Каталог. - Ленинград, 1988. - Вып. 1. - С. 217. . Передбачалося, що представник державно-політичної еліти Московського царства міг згрішити "словом и делом, и помышлением, и изменением, и неуправлением. великого княжения царских дел"Алмазов А. Тайная исповедь в православной восточной церкви. - С. 174. . У збереженому рукописі XVII в. під назвою "Чин покаяния православным царям" відзначалося, що "невірними" можуть бути і вчинки правителяМосковський володар міг виступати "зрадником" лише у міждержавних відносинах, тобто перед володарем іншої країни, з яким він не дотримався укладеної обопільної угоди. Наприклад, дилему Олексія Михайловича у 1653 р. (бути оголошеним польським королем у зраді хрестоцілуванню під часу укладення Полянівського "вічного миру" 1634 р. чи прийняти під "високу руку" підлеглу Польсько-Литовській державі Україну-Русь на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким?) намагався вирішити московський патріарх Йосиф, який запропонував цареві такий вихід: "И будет король польський в том деле против крестного целования и мирново вечного докончания... не справитца и управы на виноватых по договору не даст, и святая великая соборная апостольская церкви. может подати разрешение тебе, благоверному и благочестному Великому Государю Царю и Великому Князю Алексею Михайловичу всея Руси" (Воссоединение Украины с Россией. Сборник документов и материалов. - Т. 3. - Москва,1954. - С. 11-12). Про це більш докладно див. спостереження історика С. Плохія: Плохій С. Наливайкова віра. Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. - К., 2005. - С. 392-402. , втім лише відносно окремих своїх підлеглих заради "величества ради сана или по любви" або ж "по гневу человекоугодия ради"Алмазов А. Указ. соч. - Т. 3. - С. 174-175. .

Сам "змінник" (вперше так назвав І. Мазепу у "Слові похвальному" на честь перемоги в Полтавській битві Петра І на початку липня 1709 р. Феофан ПрокоповичДив.: Сухоліт Н. Феофан Прокопович про українсько-російські відносини періоду Північної війни 1700-1721 рр. // Український історичний збірник. - Вип. 14. - К., 2011. - С. 252-260. ) царя так ідеологічно пояснював причини свого повстання у листі до стародубського полковника І. Скоропадського від 30 жовтня 1708 р.:". А до того не тільки маємо від зичливих приятелів таємні перестороги, але й самі те явними доказами бачачи і цілковито відаючи, що нас гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь уряд Війська Запорозького, хочуть за притаманними їм звабами до рук прибрати і запровадити в тиранську неволю, ім'я Війська Запорозького згладити, а козаків у драгунію та солдат повернути, народ же малоросійський навіки віддати у рабство. І коли б не Господь поміг од тиранських їхніх рук врятуватися, то певне й той би їхній намір ворожий дійшов би до здійснення, адже ні для чого іншого Олександр Меншиков та князь Дмитрій Голіцин зі своїми військами до нас поспішали, ні для чого іншого., тільки щоб нас усіх могли забрати у тяжку неволю (а не дай Боже!) і на тиранські муки. Його Королівська Величність завжди оборонить щасливою зброєю від того московського тиранського іга Ойчизну нашу Малоросійську. "Лист І. Мазепи до стародубського полковника І. Скоропадського від 30.Х. 1708 р. // Цит. за: Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. - К., 2003. - С. 221-223. Універсал І. Мазепи до жителів Полтавського полку за березень-квітень 1709 р. // Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки (публікація та коментарі Олександра Дубини, переклад з латинської Ольги Циганок) // Сіверянський літопис. - №6. - 2009. - С. 6-7. Аналогічні висловлювання повторюються і в універсалі І. Мазепи до жителів Полтавського полку за квітень 1709 р.:". Нас, Гетьмана, воїнів запорозьких і всю досвідчену раду Малої Русі, уярмлених московською тиранією, удостоїв прийняти у свій нездоланний захист., задля збереження Вітчизни нашої і всього народу ми отримаємо і ту свободу від тиранського московського ярма. "43. У текстах цих двох відомих нині документів, які вийшли з-під пера І. Мазепи шість разів вживаються словосполучення з епітетом "тиранський", а саме: "тиранська неволя", "тиранські їхні (тобто, московські. - Т. Ч.) руки", "тиранські муки" та "московське тиранське іго", "московська тиранія", "тиранське московське ярмо".

Дивовижно подібними до мазепинських ідеологем були висловлювання кошового отамана Запорозької (Чортомлицької) Січі Костянтина Гордієнка у листі до гетьмана від 24 листопада 1708 р.:". І в роботу тиранську і вічне невільницьке заволодіння ненаситству московському не подати., не тільки Військо Запорозьке і народ малоросійський від московського тиранського ярма звільнити, але при стародавніх правах і вольностях залишити"Эварницкий Д Источники для истории запорожских козаков. - Т. 1. - Владимир, 1903. - С. 1019-1020; Кресін О. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVШ ст. - К.,2001. - С. 325-326. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. - Ч. 1. - Варшава, 1938. - С. 115. . Вже під час міжгетьманства, 26 вересня 1709 р. генеральною старшиною був складений "Покірний меморіал Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції", де, зокрема, йшлося й про те, що Карл ХІІ мав звільнити український народ "від московської неволі й тиранства"45. Відзначимо, що цей важливий документ був підписаний Іваном Ломиковським, Дмитром Горленком, Пилипом Орликом, Федором Мировичем та Костянтином Гордієнком.

Про "деспотичну владу москалів" говорив пізніше гетьман у вигнанні П. Орлик у листі за 1727 р. до папи РимськогоПилип Орлик. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибрані твори. - К., 2006. - С. 196. (у XVIII ст. термін "деспотизм" поступово стає синонімом до "тиранії"Вже у 1748 р. Монтеск'є в своїй праці "Про дух закону" розглядав "деспотію" як одну з трьох основних форм правління. ). Про продовження "тиранства" Москви стосовно України він також писав майже через чотири десятиліття, у 1741 р.:". Пригноблення нашої Вітчизни і нелюдські муки, яких не знала жодна тиранія, щоб ними московити люто гноблять український народ, який стогне під жорстоким їхнім гнітом, щоби відмінити всупереч вольностям права, скасувати посаду і владу гетьмана і встановити замість того іншу - чужу і тиранічну та ввести всупереч законам і привілеям у цілу Україну московит - ські війська, які своїми поборами висмоктують кров нещасного народу. "Цит. за: Україна - Швеція: на перехрестях історії (ХУІІ-^Ш ст.) / Упор.Ю. Савчук. - К., 2008. - С. 209. .

У "Пактах і Конституціях законів і вольностей Війська Запорозького" 1710 р. причини відходу від московської протекції розкривалися ширше:". Г [осу] д [а] р-ство Московское многими изобретенными способами усилувало права и вольности войсковые собою потверженые, надвередити и до конца раздрушити, а на пародъ волный козацкій, собою никогда незавоеваный, неволничое ярмо вложи - ти,. помянутоє Г [осу] д [а] рство Московское хотячи своє глое наміьреніе в ску - токъ привести, а воздаючи злая возблагая, вомісто вдячности и ргспгктовъ, за такъ многіє вЪрныг службы и ронєніє на оных до остатнєго знищєня кошты и утраты, за нєщислєніє отваги и военные кр [о] вавїе працы, хотіло нєпрємінно козаковъ в рєгулярноє войско пєрємінити, городы в област свою одобрати, права и волности войсковые поламати, Войско Zапорожскоє ^зовоє искорєнити и имя тоє вічнє згладити, чого явные были и подсєє врємя сут zнаки доводы и початки. Отчизну п [а] шу, Малую Россію, от неволничого ярма московского, маЕтъ и повинЕнъ будЕтъ, во-пєрвьіх старатися и крепко zастановлятися. Г [осу] д [а] рство Московское, вынаходячи розных способовъ до утисненя и знищеня оного [Війська Запорозького] "РДАДА Москва. - Ф. 124, оп. 2, 1710 р., спр. 12, арк. 2-12 зв. Ориг. Копія: ЦДІАК України. - Ф. 2236, оп. 2, спр. 10, арк. 4-15; Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія / Підгот. до друку О. Вовк // Архіви України. - № 3-4. - 2010. - С. 145-166. . Яке ж "ідеологічне навантаження" вкладали І. Мазепа, К. Гордієнко, П. Орлик, І. Ломиковський, Д. Горленко, Ф. Ми - рович та І. МаксимовичЗа версією В. Німчука саме генеральний писар Війська Запорозького Іван Максимович написав текст "Пактів і конституцій законів і вольностей..." 1710 р. та був одним з його головних авторів (Німчук В. "Договори і постанови прав і вольностей військових." з погляду історії української мови // "Пакти і Конституції" Української козацької держави (до 300 - річчя укладення) / Відп. ред.В. Смолій; упор.М. Трофимук, Т. Чухліб. - Львів, 2011. - С. 60). у таке гучне означення як "тиранія" (а в українському варіанті вибудовувався цілий синонімічний ряд: "тиранська робота", "тиранічна влада", "московське іго", "невільницьке ярмо", "злий намір", "утиснення і знищення", "жорстокий гніт" тощо) і чи кореспондувалося воно із розумінням цього поняття у європейській політичній думці того часу? Власне, у такому документі як "Маніфест шведського короля Карла ХІІ до українського народу" від 16 грудня 1708 р. (окремі дослідники приписують І. Мазепі та його сподвижникам авторство, а радше "співавторство" королівського універсалу) розкривається зміст розуміння українськими монархомахами поняття "тиранства":". Ясновельможний Війська Запорозького малоросійський гетьман пан Іван Мазепа із найпершими старшинами свого народу покірно просив, аби ми праведного гніва, який почався від московського тиранства, на цей край та обивателів їхніх не виливали, бо вони, залишаючись під московським ігом більш неволею, аніж добровільно, змушені були послідувати неприятельській війні. Ми те розмислили, по-перше: нещасливий стан народу малоросійського, що певною мірою цар до цієї безбожної війни заживав; по-друге, бувши ублаганий проханням вищеназваного гетьмана, постановили не тільки все насильство щодо них утримати, тих, котрі супроти нас та військ наших спокійно будуть поступувати, але гетьмана, Військо Запорозьке і народ увесь малоросійський прийняти в нашу оборону, відтак публічним цим універсалом, що прийняли ми, оголошуємо із тим наміром: як його, так і їх од неправного та неприязного московського панування, при Божій помочі, хочемо боронити й поти охороняти та захищати обіцяємо, поки утиснутий народ, що скинув московське ярмо, не прийде до давніх своїх вольностей. "Цит. за: Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским. - Т. II. - М., 1859. - С. 201-212. . Під "московським тиранством" над Україною розумілося ніщо інше як "неправне та неприязне панування". А саме порушення правових норм володарем тієї чи іншої країни стосовно своїх підданих і ставилося у провину тому чи іншому монархові ідеологами політико-правової теорії права на опір.

Так, француз Е. де ла Боесі в 1573 р. стверджував, що "Велике нещастя є знаходження у рабстві в тирана, підступного вбивці [короля Карла IX] і у такої ж підступної королівської ради, у тирана, який не зберігає ні віри, ні закону, ніякої справедливості, ніякого правосуддя, для нього не існує ніякої гуманності, ніяких законів, навіть тих, які природа накреслила в серцях самих безнадійних дурнів"Див.: Этьен де ла Боэси. Рассуждение о добровольном рабстве. - Москва, 1962. . У 1579 р. шотландський інтелектуал Д. Бьюкенен створив теорію вищості народу як джерела влади монарха і права нації на повалення короля-тирана. Його книга De Jure Regni apud Scales, неодноразово перевидавалася (1584, 1644, 1683) та підпадала під заборону англійських королів. Томас Мор у своїх творах засуджував деспотизм на користь освіченої монархії, а також зазначав, що "народ своєю волею дає і забирає владу. Див.: Томас Мор. История короля Ричарда ІІІ. - Москва,1973. Джон Локк у своєму творі навів слова короля Якова І, виголошені ним парламенту в 1603 р.:". Головна і найбільша різниця між законним королем і тираном-узурпатором є в тому, що в той час як гордий і честолюбний тиран вважає своє королівство і народ створеними лише для задоволення своїх бажань і непомірних апетитів, праведний і справедливий король, навпаки, визнає, що він призначений для забезпечення багатства і захисту власного народу". На основі цього Локк зробив висновок про те, що "учений король" добре розумів різницю між справжнім володарем і тираном, яка полягала в тому, що один видавав закони, що обмежували його владу й метою його правління ставало суспільне благо, другий же все підкоряв своїй волі і примхамЛокк Дж. Сочинения: В 3 т. - М., 1988. - Т. 3. - С. 262-405. . "Деспотична влада - це абсолютна, необмежена влада, яку має одна людина над іншою, маючи можливість позбавити його життя, коли йому захочеться", - зауважував англійський інтелектуалТам же. .

Звернімося до текстів українських та польських мислителів раннього нового часу. Ще у середині XVI ст. Станіслав Оріховський відзначав в одній із своїх праць, що "при розподілі посад там мають значення гроші, прохання; мають значення бенкети, учти і блуд, а особливо підлабузництво, на якому тиранія цілком тримається" [Orichovius St.] Fidelis subditi De instiutione regis ad Sigismundum Augustum Poloniae regem libri duo quales anno 1549 editurus erat Stanislaus Orichovius. - Warszawa, 1990. - S. 34; Orzechowski St. Wybцr pism. - Warszawa., 1972. - S. 632. . Тиранія, на його думку, була найгіршою формою правління, оскільки там право поступається користі особи, яка править, спираючись на злу волю і примусЛитвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. - К., 2000. - С. 278. . Найбільш полемічним аспектом політичної філософії було питання про те чи мали право піддані чинити опір своїм правителям, або ж навпаки - чи повинні вони постійно виявляти покору, адже з точки зору християнської моралі у всіх випадках опір вважався злом. Ідея політичного опору поширювалася і через протестантське вчення француза Жана Кальвіна та кальвіністські церкви у Західній та Східній Європі. У своїх працях Кальвін, зокрема зазначав, що чиновники низового рівня (судді) можуть чинити опір тиранії в особі глави держави та захищати від нього народ. Церковний реформатор, який з 1559 р. проживав у Женеві писав, що "нині у всіх на устах одна й та сама пісня: ми мусимо слухатися наших королів, добрі вони чи погані, бо так заповідав Бог. Але нехай спіткає жахлива кара ганьбителів Бога, його святого Імені й таїнств. Бо твердити, ніби Бог заповідав слухатися королів, коли вони чинять нечестиво, не менше блюзнірство, аніж твердити, ніби Бог своїми заповідями сприяє беззаконню"Calvin J. Institution of Christian Religion / Ed. J. T. McNeill, trans. F. L. Battles. - Fhiladelphia, 1960. - Vol. IV, XX. - P. 31. .

Дуже виразно протестантська критика абсолютизму прозвучала у політичному памфлеті Vindiciae contra Tyrannos ("Вимога проти Тиранів"Vindiciae Contra Tyrannos: Sive, De Principis In Populum, Populique in Principem, legitima potestate / Stephano Iunio Bruto Celta, Auctore. - [S. l.], 1580. - [8] Bl., 326 S., [1] Bl. ), яку вперше було видано 1579 р. латинською мовою, після чого, у 1574У 1574 р. твір вийшов у перекладі на французьку мову під псевдонімом та назвою "Вимога до тиранів чи про законну могутність володаря стосовно підданих і підданих стосовно володаря". та 1581 р. - французькою, а у 1648 р. - англійською. Ця праця, що була видана під псевдонімом Стефена Юніуса Брута (справжнє авторство приписується сподвижнику Ж. Кальвіна та його біографу Т. Безу, а також Ф. дю Плесі-Морнею, Г. Лангуету та Ю. Лангу) неодноразово перевидавалася різними мовами протягом другої половини XVII ст. та пізніших часахДив.: Laski H. J. A Defense of Liberty against Tyrants. - London, 1924. . Автор "Вимоги проти тиранів" висловив твердження, що опір королівській владі може бути законним, якщо вона є тиранською за своєю природою. Це було аргументовано тим, що кожен християнин має обов'язок у послуху насамперед Богу, а не королю, тим паче, якщо накази короля суперечать Божому закону. Також автор цього "антитиранського" трактату зазначав, що королі мусять виходити із домовленості підтримувати істинне богослужіння і не роблять цього, то чинити опір такій королівській владі є законним, адже він попирає Божий закон та спустошує церкву. А якщо народ не чинить опору королеві, то він сам повною мірою заслуговує на кару, яка має впасти за цей гріх на короля, а тому спротив монархові повинен стати беззастережним обов'язком підданихДжордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Вказ. праця. - С. 345. .

У цій праці, яка поширювалася на землях України і, очевидно, була наявна у книгозбірнях І. Мазепи, П. Орлика та інших козацьких старшин), висвітлювалися й такі питання: по-перше, чи зобов'язані підлеглі коритися правителям, якщо їхні вчинки суперечать закону Божому?; по-друге, чи законно чинити опір правителеві, який бажає скасувати Божий закон, а також якими засобами та до якої міри здійснювати такий опір?; по-третє, наскільки законним є опір правителеві, який гнобить чи руйнує державу, і кому, якими засобами і за яким правом дозволено вчиняти такий опір?; по-четверте (з огляду на проблематику нашої монографії, найголовніше), чи можуть сусідні правителі законно допомагати підлеглим інших правителів, або чи зобов'язані вони надавати поміч, коли такі підлеглі страждають заради власної релігії або ж їх гнобить тиранія монарха? Вказ. праця. - С. 343.

На останнє питання невідомий кальвіністський проповідник давав ствердну відповідь, зазначаючи, що у випадку звернення підлеглих одного правителя до іншого, за умов наведення переконливих прикладів відвертої тиранії або ж релігійних утисків, їм мала надаватися необхідна військова допомога. Окрім того, на думку автора Vindiciae contra tyrannos, король мав залежати від закону, а не закон від нього.

З огляду на такий постулат, "народ" може вимагати від володаря відповідати за справедливість і законність свого правління, а, отже, саме "народ" як цілісне об'єднання має право на опір королю. При цьому "народ" мав діяти через своїх "природних вождів" - шляхетство, суддів, державних чи місцевих чиновників.

Кальвіністське вчення, що поширювалося на українських землях Речі Посполитої, було вдало розвинуте вченими Ордену єзуїтів. Єзуїтські автори у своїх працях стверджували, що політична влада дається народом за договором і її можна забрати, якщо монарх стає тираном. Зокрема, у своїй конституціоналістській теорії Х. де Маріана у більшій мірі ніж його попередники відходив від теологічного погляду на суспільство та переконував у тому, що навіть окрема людина може вбити свого короля, якщо той узурпував владу та перетворився на деспота. Ще один іспанський єзуїт Ф. Суарес висловив думку про те, що жодна форма договірного політичного зобов'язання не є абсолютною, а політичну владу країни можна змінювати, якщо вона не діє у напрямку забезпечення добробуту суспільстваFrancisko Suares. Tractatus de legibus as deo legistatore, 1612. Тут за виданням: Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Вказ. праця. - С. 352-353. . Виконуючи доручення римського Папи Павла V він також написав політичний памфлет Defensio fidei catholicae contra anglicanae sectae errores (1614), який був направлений проти "тиранства" англійського короля Якова І (той не хотів підкорятися вимогам Риму) Войцеховская Л. Великая мистификация Филиппа Сидни // Toronto Slavic Quarterly. - №31. - Toronto, 2003. - P. 51-52. .

Отже, козацька старшина була добре ознайомлена з текстом нідерландського Акту про зречення 1571 р., англійських Народної угоди 1647 р. та Білля про права 1689 р. У її книгозбірняхЗахара І. Ідеї суспільного прогресу // Філософія відродження в Україні / Відп. ред.М. Кашуба. - К.,1990. - С. 291-292. було багато творів західноєвропейських публіцистів. Можна стверджувати, що вивчати давньогрецьку, а також сучасну їм політичну філософію вони могли під час студіювання в єзуїтських колегіумах та інших європейських навчальних закладахПро це докладніше див.: Чухліб Т. Ідеальна держава в Україні? Козацький проект 1710 р. - К., 2011. . Як вже зазначалося, політично - філософська література західноєвропейських мислителів мала велике поширення в Україні. Вочевидь, що українські васальні правителі - гетьмани Війська Запорозького - були добре ознайомлені з тим, якого володаря вважати гнобителем-тираном "давніх свобод" своєї країни.

український козак російська тиранія

Найбільш полемічним аспектом політико-правової думки пізнього середньовіччя та раннього нового часу було питання про те чи мали право піддані чинити опір своїм правителям, або ж навпаки - чи повинні вони постійно виявляти покору, адже з точки зору християнської моралі у всіх випадках опір вважався злом. З огляду на це у багатьох європейських країнах, в т. ч. і в Україні, остаточно сформувалися дві основні політичні теорії - монархічна та антимонархічна. Перша з них, базувалася на т. зв. монархічному божественному праві, яке передбачало сліпу покору абсолютистській владі. Друга, обстоювала ідею "народного права", коли піддані мали право на повстання проти своїх сюзеренів в умовах порушення останніми законів суспільного існування, що трактувалося як тираніцид монархом своїх підлеглих. Звичайно, що з огляду на час, обидві ці прямо протилежні одна одній теорії, мали теологічне забарвлення, адже з давніх часів кожен християнин усвідомлював те, що кожна законна влада походить від Бога.

Таким чином, козацькі інтелектуали України керувалися у своїх діях не стільки "московсько-візантійською" скільки "європейсько-протестантською" інтелектуальною спадщиною, а також брали приклад з досить поширеної в країнах Західної й Центральної Європи політичної традиції виступів проти ненависних володарів-тиранів. Українські тираноборці ідеологічно опиралися на виписане в багатьох політичних трактатах та узаконене окремими міжнародними актами ХШ-^П ст. право на опір васалів своїм сюзеренам. Цю політичну ідею вони, хоча й не досить вдало, але здійснювали на практиці, при цьому дуже добре теоретично її обґрунтовували на національному рівні.

Размещено на Allbest.ru