Передумови появи міст Донбасу та умови їхнього розвитку в дореволюційну добу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ МІСТ ДОНБАСУ ТА УМОВИ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНУ ДОБУ

Петро Дем'янчук

У статті розглянуто основні передумови появи міст Донбасу, простежено внутрішні та зовнішні умови їх розвитку в дореволюційну добу. Виділено та проаналізовано основні етапи цього процесу. Охарактеризовано етнонаціональну структуру населення регіону. Визначено основні чинники, які сприяли перетворенню Донбасу на один з найбільш урбанізованих регіонів України.

Ключові слова: колонізація, урбанізація, дореволюційна доба, етапи розвитку міст Донбасу.

донбас дореволюційний етнонаціональний населення

Тривалий період часу Донбас, як частина Дикого поля, залишався майже не заселеним, що було наслідком військового протистояння Московського царства, Речі Посполитої та Кримського ханства. На початку XVI ст. тут оселяються вихідці переважно з етнічно українських територій. З середини XVI -- першої половини XVII ст. колонізація краю набувала все більш постійного характеру, хоча й була дуже небезпечною справою.

У цей час в боротьбу за колонізацію регіону включились численні козацькі об'єднання запорожців та донських козаків. Вони були рушійною силою на початковому етапі колонізації краю, оскільки, будучи мілітаризованими об'єднаннями, змогли протистояти багатьом тутешнім небезпекам. Успішнішими в ході освоєння краю були запорожці. Їхні поселення спочатку будувались у вигляді зимівників, хуторів й були не постійними, сезонними. Згодом, під впливом економічної активності та поступового перенесення кордону Московського царства далі на південь тут почали осідати торговці та ремісники. Поступово утворювались села та містечка, однак лише кілька з них набули статусу міст. З початком їх виникненням в середині XVII ст. розпочинається міська історія регіону.

У 1645 р. була збудована Торська фортеця, яка мала захищати давні солеварні від різного роду нападів. Також Тор разом із Бахмутом виконували функцію укріплених сторожових пунктів на шляху з Московського царства до Кримського ханства. Цим шляхом часто користувались кочовики для своїх нападів, тому їх будівництво спочатку відповідало військовим потребам, однак, пізніше функції цих поселень змінились. Тор та Бахмут трансформувались із суто військових укріплень до регіональних адміністративних та економічних центрів. Так, наприклад, Тор з 1645 р. по 1764 р. був сотенним містечком Ізюмського полку. З будівництвом тут у 1664 р. державного солеварного заводу, де спочатку працювало 215 робітників, а через два роки -- 647, почав зростати його економічний потенціал Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. -- К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. -- С. 707.. Однак, після зруйнування кримськими татарами у 1697 р. тутешніх соляних варниць, та як наслідок -- знайдення кращої сировини -- ропи з більшим вмістом солі в бахмутських підземних джерелах, місцеві жителі стали переселятися до Бахмуту.

У 1701 р. Бахмут за указом Петра І було укріплено. А вже у 1704 р. в ньому проживало «жителів руських, торських і маяцьких та інших міст -- 36; черкес Ізюмського полку, тюркських і маяцьких жителів, -- 112; донських козаків -- 2». З всіх жителів було «Ізюмського полку козаків -- 54, різних міст та чинів руських людей -- 19 чоловік» Там само. -- С. 151; Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. -- Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. -- С. 122-126.. У 1703 р. Бахмут став провінційним центром Азовської губернії, однак у 1708 р. через поразку антифеодального повстання ватажка солеварів К. Булавіна він був вщент зруйнований. Відновленню міста сприяло будівництво солеварного заводу, який розпочав свою роботу в 1715 р. А вже у 1736 р. тутешня фортеця була відбудована та укріплена, і поселення знову стало головним опорним пунктом на тодішньому південному кордоні Російської імперії Верменич Я.В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2015. -- С. 24; Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область... -- С. 151..

У Торі в 1715 р. також запрацював солеварний завод, що вплинуло на динаміку росту поселення. У 1732 р. тут проживало 364 жителі, в 1767 р. -- 2068, з яких 813 чоловік були солдатами гарнізону, а в 1773 р. -- 3872. Між іншим, тут розвивались ремесла, сільське господарство та торгівля, однак солеваріння, все ж таки, залишалось головним чинником його розвитку. Так, у 1774 р. третину місцевих мешканців становили саме солевари.

Негативно вплинула на розвиток міста заборона солеваріння у 1782 р. Більшість місцевого населення стала займалась сільським господарством, а інша -- торгівлею та ремеслом. У 1784 р. Тор перейменовується на «Словенськ», хоча пізніше його стали називати «Слов'янськом». Поселення отримало статус повітового міста Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. -- С. 707-708..

Розвиток Бахмута теж був тісно пов'язаний з солеварінням. Передача у 1732 р. місцевих промислів на відкуп торговій компанії купця Озерова призвела до виступу 1765 р. під проводом Б. Андрєєва Там само. -- С. 151.. Згодом, у 1782 р. солеваріння в місті було призупинене. На той час у місті проживали, крім солдат гарнізону, різних чинів та звань 960 чоловіків та 845 жінок Пірко В.О. Вказ. праця. -- С. 134..

Важливим з військової точки зору було укріплення «Бельське», яке було засноване ще в кінці XVI ст. Однак, його трансформація в місто була надто тривалою в часі. Воно лише у 1797 р. отримало статус повітового міста і нову назву -- Старобільськ. Воно заселялось переважно вихідцями з Полтавщини, Чернігівщини та південної частини Воронезької губернії. Також тут переховувались і кріпаки-втікачі із центральних районів Росії. Поселенці несли сторожову службу, займались землеробством, рибальством і бортництвом Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. -- К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. -- С. 842-843..

Етнонаціональний склад регіону розширився в середині XVIII ст., коли уряд Росії запросив на військову службу сербів, молдован, валахів, словенців, болгар, чорногорців та македонців та ін., передавши їм у «довічне користування» землі між Луганню, Бахмутом та Сіверським Дінцем. Внаслідок цього було засновано кілька військових поселень, що склали у 1753 р. територіальну основу Слов'яносербії з адміністративним центром у м. Бахмут Ніколаєць Ю.О. Поселенська структура населення Донбасу: (етнополітичний аспект динаміки) / Монографія. -- К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. -- С. 46..

Тутешні села, які стрімко розвивались, теж трансформувались спочатку в містечка, а пізніше -- в міста. У 50-60-х рр. XVIII ст. тривало інтенсивне заселення цієї території. У цей край почали переселятись селяни з Харківської, Чернігівської, Курської та Смоленської губерній, а також торговці з різних частин Росії, яких вабили місцеві пільгові умови. У таких умовах в 1753 р. було засноване с. Підгірне, в якому вже у 1773 р. проживало 973 мешканця. У 1784 р. воно було перейменоване у Донецьк і отримало статус міста Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область... -- С. 790.; Пірко В.О. Вказ. праця. -- С. 135..

Вперше національний склад південноукраїнських територій було визначено в 1779 р. Тоді українці становили 64,76% всього населення регіону, молдавани -- 11,3%, росіяни -- 9,85%, греки -- 6,31%, вірмени -- 4,76%, грузини -- 0,45%, інші -- 2,57% Якубова Л.Д. Етнонаціональна історія Донбасу: тенденції, суперечності, перспективи в світлі сучасного етапу українського націотворення. -- К.: Інститут історії України НАНУ, 2014. -- С. 19..

З часом склалась певна ієрархія взаємовідносин між тутешніми етногрупами. Її очолили росіяни, на проміжному рівні були іноземні колоністи, а українці, попри свою більшість -- на найнижчому. Росіяни переважно займали найвищі посади у війську та в сфері управління регіоном. У цей же час, права та привілеї іноземних переселенців були краще захищені ніж права українців.

Іноземці, оселяючись тут, намагались компактно будувати свої поселення, утворюючи таким чином власні колонії. Об'єднуючись у колоністські округи з автономними правами в питаннях соціально-економічного і духовного життя, вони забезпечували свою етнічну однорідність та консервацію власних традицій. У межах своїх колоній вони не допускали зовнішніх асиміляційних впливів. Певні контакти між ними виникали лише на основі соціально-економічних взаємовідносин. Зазвичай саме міста, будучи економічними та адміністративними центрами регіону, були місцем таких контактів.

Одним з перших колоністських округів був Грецький, який виник у 1779 р. Він заселявся виключно кримськими переселенцями. У російське підданство їх прибуло близько 31 тис. Найчисельнішою етногрупою серед них були греки, серед інших -- татари, вірмени, грузини, однак їх частка незначна. Спільною їх ознакою було православне віросповідання. Російський уряд був надзвичайно зацікавлений в їх переселенні на підвладні йому території, оскільки вони мали чималий досвід у торгівлі та у ремеслах, до того ж їх переселення надало додаткові переваги на міжнародній арені.

Вони висунули ряд вимог щодо свого переселення. Відповідно до них, уряд Російської імперії зобов'язав мешканців міста Павловськ залишити його і переселитися у інші місця за рахунок казни. Протягом десяти років представникам інших етнічних груп заборонялося тут селитись. У випадку, якщо в подальшому ця територія не була б заселена кримськими переселенцями, дозволялося влаштовувати поселення всім бажаючим. Місто Павловськ отримало назву Маріуполь. Створення у 1807 р. Грецького суду та відокремлення автономної Грецької округи сприяли штучній ізоляції переселенців Котигоренко В. Донбас в етнополітичному вимірі. -- К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2014. -- С. 44-45; Якубова Л.Д. Вказ. праця. -- С. 20..

Наприкінці XVIII ст. в Маріуполі проживало 1913 мешканців. Основним заняттям більшості з них було землеробство. Зростання кількості населення міста, на цьому етапі його розвитку, не було швидким, що пояснювалось недоступністю цього регіону для інших переселенців крім кримських. Тобто приріст населення мав природній характер самовідтворення громади, а не механічний міграційний. Тому в 1795 р. у місті проживало лише 2623 мешканця, а у 1826 р. -- 2998 Пірко В.О. Вказ. праця. -- С. 136; Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область... -- С. 392..

З 1780-х рр. розпочинається новий етап розвитку регіону загалом, та його міст зокрема. Геополітичні зміни визначальним чином вплинули на розвиток регіону. З приєднанням Криму в 1783 р. до складу Російської імперії зникла небезпека набігів. Запорізька Січ, як конкурент російського уряду, зруйнована у 1775 р., одночасно були ліквідовані військові поселення у Слов'яносербії, а згодом відновлено Азовську губернію. Територія регіону повністю потрапила під владу Російської імперії, яка з цього моменту і до революції 1917 р. повністю керувала його розвитком.

Змінився статус регіону -- небезпечне прикордоння стало внутрішньою нерозвинутою провінцією, тому колонізаційний та міграційний процеси набули ознак системності. Заселення Донбасу довгий час було головним завданням урядової політики Російської імперії.

У цей час масового характеру набула іноземна колонізація. Під впливом чуток про привілеї та успіхи місцевих колоністів посилювався переселенський рух. Нові піддані Російської імперії були вихідцями з Пруссії, Швейцарії,

Голландії, Австро-Угорщини, Блискучої Порти. Європейські іммігранти оселялись з релігійних мотивів та у пошуках матеріальної вигоди. Вихідці з Блискучої Порти були переважно політичними вигнанцями та біженцями. Із скороченням кількості вільної казенної землі в Донбасі на початку ХІХ ст. урядова поселенська політика змінилася. Пріоритетним ставало закріплення вже прибулих поселенців, однак, ніякої допомоги їм не надавалось Якубова Л.Д. Вказ. праця. -- С. 18; Ніколаєць Ю.О. Вказ. праця. -- С. 50-51..

Господарське освоєння регіону сприяло подальшому розвитку тутешніх міст. Наприкінці XVIII ст. внаслідок вичерпання лісових ресурсів при солеварінні, виникла потреба у новому виді дешевого палива. Цю необхідність було задоволено вугіллям, видобуток якого суттєво вплинув на темпи та характер розвитку регіону.

У результаті використання нового палива на Донбасі знову відроджується солеваріння. Новий поштовх до розвитку отримали Слов'янськ та Бахмут. Розвитку першого сприяло відкриття цілющих властивостей соляних озер, які з 1827 р. почали рекомендувати лікарі в якості курортів. У ньому в 1773 р. проживало 3872 жителі, у 1830 р. -- 5124, а вже у 1870 р. -- 11 653 Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область... -- С. 708.. Швидкими темпами розвивалось й м. Бахмут, яке у кінці XVIII ст. нараховувало 617 жителів, у 1825 р. -- 4215, у 1831 р. -- 5913, у- 1840 р. -- 6396, а у 1857 р. -- вже 9197 Пірко В.О. Вказ. праця. -- С. 135; Молчанов В.Б. Донбас у системі соціально- демографічних та економічних процесів (ХІХ -- початок ХХ ст.). -- К.: Інститут історії України НАН України, 2015. -- С. 78..

Змін зазнала й Старо-Більська слобода, яка у 1797 р. була перейменована на Старобільськ і стала повітовим містом, яке увійшло до Слобідсько-Української губернії. У першій половині ХІХ ст. населення міста займалось ремеслом і торгівлею. У 1834 р. в ньому проживало 1385 мешканців Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. -- С. 844. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. -- С. 791.. Зросло значення й с. Підгірне, яке у 1784 р. отримало статус міста та нову назву -- Донецьк. Воно стало повітовим центром. Однак, через постійну загрозу повені місто у 1817 р. було перенесене за 2,5 км від річки і одночасно було перейменоване на Слов'яносербськ. У передреформені роки в ньому проживало понад півтори тисячі мешканців .

Зростала роль та значення Маріуполя. У 1800 р. тут відкрили митницю, а у 1809 р. -- портове управління. У 1817 р. було проведене межування земель грецьких поселенців Маріупольського повіту з метою виділення вільних земель на яких стали селити вихідців із Західної Пруссії, Польщі та Чехії, що постраждали внаслідок наполеонівських війн Ніколаєць Ю. О. Вказ. праця. -- С. 51..

У цей час Маріуполь перетворився на важливий торговельний порт на Азовському морі, що зумовило розвиток економіки міста і приваблювало нових переселенців. У 1826 р. тут налічувалося 2 998 мешканців, переважно купців і ремісників. У місті впродовж 40-х рр. ХІХ ст. поряд із греками селилися росіяни, українці, представники інших національностей. Зросла кількість його мешканців ще й за рахунок військових поселенців. На середину ХІХ ст. тут вже проживало 4579 осіб, а у 1855 р. -- 4600 Молчанов В.Б. Вказ. праця. -- С. 392..

Наприкінці XVIII ст. новостворений Чорноморський флот потребував гармат і боєприпасів. Вони виготовлялись на Уралі, але їх транспортування було надто довгим і дорогим, що ставило під загрозу забезпечення флоту. Будівництво в регіоні нового заводу стало вирішенням стратегічної проблеми.

Заснування у 1795 р. Луганського заводу суттєво вплинуло на подальший економічний та етнонаціональний розвиток Донбасу. Наприкінці 1797 р. на Луганському заводі працювало 575 робітників, крім того до нього було приписано 2080 селян із навколишніх сіл для допоміжних робіт. Згодом навколо заводу з'явилось робітниче поселення. Вигідне розміщення на шляху між центральними губерніями та портовими містами Ростовом і Таганрогом сприяло розвиткові тутешньої торгівлі. До середини XIX ст. це поселення вже стало регіональним промисловим центром Там само. -- С. 89. Таблиця складена на основі: Статистические таблицы о состоянии городов Российской Империи / Центральный статистический комитет. -- СПб.: Тип К. Крайя: 1840. -- С. 12-13, 52-53, 66-67..

До 1840 р. міста регіону розвивались не рівномірно (див. табл. № 1). Так, наприклад, найбільшим за кількістю населення містом був Бахмут, в якому проживало 6596 мешканців. Однак, найбільш економічно розвиненим залишався Слов'янськ, у якому було розміщено 16 підприємств та 27 торгових лавок, що давали місту 7392,15 руб. щорічного прибутку. Другим, з щорічним прибутком в 7000 руб., був Маріуполь. Тут не було заводів, фабрик, трактирів та «Питейных домов», однак наявність митниці та порту сприяли розвитку місцевої торгівлі. Слов'яносербськ та Старобільськ були найменш чисельними містами регіону.

Таблиця 1 - Розвиток міст Донбасу у 1840 р.21

У 1861 р. було скасовано кріпацтво, що сприяло зростанню кількості мігрантів. А з розширенням залізничної мережі регіону у 1860-х рр. міграційні рухи ставали швидшими.

Збільшилась кількість місць виходу нових мігрантів. Взаємозв'язки і взаємозалежність між регіоном та іншими частинами Російської імперії ставали все тіснішими. Розширювався ринок збуту вугілля та іншої виробленої тут продукції, що в свою чергу вело до подальшого збільшення обсягів її виробництва і, як наслідок, -- збільшення кількості місцевих робітників.

Протягом другої половини ХІХ ст. -- початку ХХ ст. триває бурхливий розвиток Донбасу. У цей час, Слов'яносербський та Маріупольський повіти набули перехідного, а Бахмутський -- промислового типу розвитку. Таким чином, Катеринославська губернія, не дивлячись на те, що приблизно 75% її населення були землеробами, вважалась однією з найбільш промислово розвинених губерній Російської імперії Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. / под ред. [и с предисл.] Н.А. Тройницкого. -- СПб.: Издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1904. -- Т. XIII: Екатеринославская губерния. -- С. ХШ..

Поступово склалась певна спеціалізація тутешніх міст. Економічними «гігантами» стали Маріуполь, Луганськ та Юзівка. Найбільші в минулому міста регіону -- Слов'янськ, Бахмут, Старобільськ, Слов'яносербськ -- звісно розвивались, однак темпи їх розвитку були не такими вражаючими. Так, наприклад, найвищий рівень розвитку промисловості м. Слов'янськ був зафіксований у 1895-1899 рр. До 1897 р. тут було збудовано дві чавуноливарні; один механічний, 23 солеварні і 4 цегельні заводи; фабрика фарфорового посуду; три парові млини і макаронна фабрика. Незважаючи на ріст промислових підприємств та зростання населення, місто на початку ХХ ст. упорядковувалось дуже повільно Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область... -- С. 708.. Подібно до нього розвивався й Бахмут, у якому в 1900 р. налічувалося 76 підприємств, на яких працювало 1078 осіб Молчанов В.Б. Вказ. праця. -- С. 153..

У цей час Старобільськ здебільшого був джерелом виходу внутрішніх мігрантів та торговим центром місцевого значення. Подібно до нього розвивалось м. Слов'яносербськ, у якому на початку 1860-х рр. щорічно проводилось 3 ярмарки і постійно кипіла роздрібна торгівля. Однак, вже наприкінці ХІХ ст. тут спостерігався застій економічного життя. Його жителі займались в основному сільським господарством, а також по 7-8 місяців на рік працювали на шахтах сусідніх міст. Деяке пожвавлення міського життя було у 1912 р. при шлюзуванні Сіверського Дінця та побудови тут пристані. Однак, воно було нетривалим Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. -- С. 790-793..

З часом Слов' яносербськ все більше втрачає своє значення, що призвело до надання у 1882 р. Луганську статусу повітового міста, оскільки тут було зосереджено дві третини всіх підприємств повіту. У 1895 р. німецький підприємець Гартман перевіз сюди з Хемніца (Саксонія) паровозобудівний завод, який у 1900 р. випустив перший локомотив. Заснування цього підприємства зумовило швидкий розвиток міста. У 1897 р., в місті діяло вже 234 торговельно-промислові заклади Молчанов В.Б. Вказ. праця. -- С. 87-94.. На початку ХХ ст. у зв'язку з промисловим піднесенням, яке почалося у Росії в 1910 р., місто продовжувало прогресивно розвиватись. Тут відкривалися нові підприємства, зростала кількість і концентрація робітників. Однак, переважна більшість мешканців міста жили в злиднях Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область... -- С. 77; Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті роки. -- К., 2002. -- С. 36-37..

У 1869 р. утворене Новоросійським товариством робітниче селище злилось із селищем Олександрівської шахти -- так виникла Юзівка, отримавши свою назву від імені засновника першого тутешнього завода Дж. Юза. З розвитком промисловості збільшувалась чисельність місцевого населення. Станом на 1870 р. тут проживало 164 мешканця, через два роки -- 858, у 1884 р. -- 5494, у 1897 р. -- 23 076, у 1910 р. -- 48 тис., а напередодні Першої світової війни -- близько 70 тис. осіб. З 1882 р. заводи Юзівки були об'єднані залізничною мережею з Маріупольським портом й отримали додатковий поштовх для свого розвитку. Однак незважаючи на швидкий ріст, офіційний статус міста Юзівці був наданий лише у 1917 р. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. -- С. 78-81..

Залізничне сполучення з Юзівкою сприяло розвитку Маріуполя. У 1892 р. в ньому проживало 17 тис. мешканців, у 1897 р. -- 31 тис., у 1914 р. -- близько 58 тис., а у 1918 р. -- вже 110 008, з них 57 067 були росіянами, 20 831 -- українцями, 15 388 -- євреями, 7113 -- греками, решта -- представники інших національностей. Місто було привабливим для заробітчан. Щороку сюди на заробітки прибувало 9-12 тис. осіб з інших губерній Молчанов В.Б. Вказ. праця. -- С. 95; Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. -- С. 392-393..

З пришвидшенням економічного розвитку міст регіону в кінці ХІХ ст. -- на початку ХХ ст. набуло поширення явище промислової міграції. Нових працівників вабив високий рівень тутешніх зарплат, страхування від нещасних випадків тощо. Частина з них оселялась в робітничих поселеннях і збільшувала кількість місцевих жителів (див. табл. № 2). Інші ж були сезонними працівниками. Їх склад за місцем виходу та за національною приналежністю не був статичним і тією чи іншою мірою періодично змінювався.

Найбільша кількість переселенців прибувала до регіону із Полтавської, Харківської, Таврійської, Курської та Орловської губерній. Значна частина мігрантів оселялась саме в містах. Склад міського населення значно відрізнявся від сільського, оскільки в містах місцеві жителі складали 47,83%, а в повіті -- 84,32% всього населення. І навпаки, мігранти з інших губерній в містах складали 39,72%, а в повітах -- 11,97% всього населення Первая Всеобщая перепись населения. -- Т. XIII: Екатеринославская губерния. -- С. Х-ХІ.

³¹ Таблиця складена на основі даних: Первая Всеобщая перепись населения... -- Т. ХШ: Екатеринославская губерния. -- С. 2-3; Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. / под ред. [и с предисл.] Н.А. Тройницкого. -- СПб.: Издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1904. -- Т. ХЬУІ: Харьковская губерния. -- С. 2-3.

³² Таблиця складена на основі даних: Первая Всеобщая перепись населения. -- Т. ХШ: Екатеринославская губерния. -- С. 74-75; Первая Всеобщая перепись населения.-- Т. ХЬУІ: Харьковская губерния. -- С. 102-103.

³³ Таблиця ілюструє тенденцію зростання населення всіх міст регіону разом із м. Ізюм, яке на той час було повітовим центром Харківської губернії. Однак саме до цього повіту належало м. Слов'янськ, яке є складовою даного дослідження.

Складено на основі: Ежегодник России: 1904 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1905. -- С. 54; Ежегодник России: 1905 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1906. -- С. 43-44, 54; Ежегодник России: 1906 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1907. -- С. 35, 48; Ежегодник России: 1907 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1908. -- С. 32, 42; Ежегодник России: 1908 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1909. -- С. 32, 42; Ежегодник России: 1909 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1910. -- С. 37, 47; Ежегодник России: 1910 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1911. -- С. 38, 48; Ежегодник России: 1911 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1912. -- С. 36, 46; Ежегодник России: 1912 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1913. -- С. 32, 42; Ежегодник России: 1913 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1914. -- С. 36, 46; Ежегодник России: 1914 г. / Центральный статистический комитет МВД. -- СПб., 1915. -- С. 36, 46; Ежегодник России: 1916 г. / Центральный статистический комитет КВД. -- Петроград, 1918. -- С. 28, 38..

Таблиця 2 - Кількість мігрантів та місцевих жителів в містах Донбасу (1897 р.)31

Такий розподіл мігрантів між містом та селом пояснюється тодішнім соціально-економічним розвитком регіону, кількістю вакансій, рівнем їх заробітної плати та іншими умовами роботи та проживання в містах. Етнічний склад місцевого населення був строкатим. Тут проживали українці, росіяни, білоруси, німці, греки, турки, татари, поляки, та ін. (див. табл. № 3).

Таблиця 3 - Розподіл мешканців міст Донбасу за мовною приналежністю (1897 р.)32

Однак, після ліквідації станових привілеїв колоністів наприкінці ХІХ ст. тутешні етногрупи почали зазнавати асиміляційних впливів. Поступово етнокультурна сфера життя міст регіону набувала російської орієнтації. Українці не були офіційно визнаним самодостатнім етносом і розглядались в урядових колах, разом з білорусами, лише як певне відгалуження російського «великоруського» етносу.

На початку ХХ ст. міста продовжували розвиватись. Однак темпи їх розвитку були неоднаковими. Кількість міських жителів зростала швидкими темпами лише в економічно привабливих містах (див. табл. 4). Вагому роль в такому зростанні складали міграційні процеси.

Таблиця 4 - Кількість міського населення регіону у 1904-1916 рр. (в тис.)33

Таким чином, історія дореволюційного розвитку міст Донбасу мала стрімкий та досить суперечливий характер. Доцільним є її умовний поділ на три етапи, кожен з яких характеризується певною специфікою зовнішніх та внутрішніх умов розвитку тутешніх міст.

Перший етап тривав з середини ХVП ст. до 1780-х рр., коли військове протистояння Кримського ханства, Речі Посполитої та Російської імперії спрямовувало тогочасне заселення та розвиток регіону. З перемогою Російської імперії у цьому протистоянні регіон повністю потрапив під її владу. Його розвиток й заснування перших тутешніх міст відповідало виключно її інтересам.

Другий етап, який тривав з 1780-х по 1880-ті рр., ознаменувався системним заселенням та всеохоплюючим господарським освоєнням даної території. Під впливом міграційної політики Російської імперії сюди переселялись не лише українці, росіяни та білоруси, а й вихідці з Балкан, Європи, Малої Азії тощо. У цей час, формується багатогранна сукупність етнічних груп, котрі, однак, поки що залишаються замкненими й оберігають свою однорідність. Лише у результаті проведення реформ 1860-1880-х рр. вони все частіше стали контактувати між собою. Ще однією особливістю цього етапу була поява і розвиток робітничих поселень навколо заводів та шахт. Вони надзвичайно залежали від своїх підприємств, успішність який обумовлювала зростання та розвиток поселень. Прикладом такої взаємозалежності була Юзівка, яка за перші півстоліття свого існування зросла від маленького робітничого поселення до одного з найбільших поселень міського типу.

Третій етап, кінець ХІХ ст. -- початок ХІХ ст., характеризувався посиленням тих процесів, які зародились раніше. Завдяки розробці багатств надр та підприємницькій активності великого капіталу продовжували зростати міста. Їх населення збільшувалося переважно за рахунок все нових і нових переселенців, які, перш за все, шукали можливостей задоволення власних потреб. Міста надавали більше таких можливостей в порівнянні з сільською місцевістю. Кількість мігрантів та тривалість їхнього перебування зростала в економічно привабливих центрах, що стало одним із головних індикаторів рівня економічного розвитку регіону. Економічна успішність промислових міст сприяла збільшенню кількості мігрантів і призвела до перетворення Донбасу на початку ХХ ст. в один з найбільш урбанізованих регіонів України.

Размещено на Allbest.ru