Таємничі болохівські князі

Отож підтверджувався давній висновок Дашкевича, що Болохово -- це не місто, не фортеця і не населений пункт, а назва певного регіону. Цим і пояснюється обставина, яка так довго бентежила істориків: серед міст болохівсь- ких князів не названо власне «Болохів», їхню гадану столицю.

Зрештою, таке враження можна було здобути й з тих двох згадок Болохова за ХІІ ст., що містяться в Київському літопису. Під 1150 р.:

в то же веремА поиде Володимеръ из Галича . сватови своему Дюргеви в помочь . Кыеву на ИзАслава . и приде ИзАславоу вість . шже Володимиръ перешелъ Болохово . идеть мимо Мунаревъ к Володареву.

Перейти можна поле, а місто -- минути.

Під 1172 р.:

И поиде Мьстиславъ w Киева . второе неділи по велици дни в понеділникь и бьіс вість Двдови . шже Мьстиславъ пошелъ . и посла Володислава ЛАха с Половци . по німь. и постигоша и оу Болохова.

Друга згадка менш виразна, але для нашого подальшого обговорення обидві вони важливі наступним: Болохово є компактною місцевістю, яка лежить на традиційному шляху з Києва в Галич. Хто б не рухався зі сходу на захід (і у зворотному напрямку), мав проминати Болохово.

«Болохівські князі» у Жалісній пісні магістра Роґерія

Західний похід монголів став катастрофою нечуваних масштабів для християнських держав Східної та Центральної Європи. Попри це до наших днів дійшов лише один звіт про події, написаний очевидцем -- Epistola in miserabile carmen super destructione regni Hungarie per tartaros facta, або Жалісна пісня магістра Роґерія. Ця обставина сама по собі робить його текст першокласним джерелом для розуміння подій 1240-1242 рр. З якоїсь причини трактат Роґерія ніколи не залучався до вирішення проблеми «болохівських князів», хоча, як спробуємо показати нижче, саме в ньому весь цей час містилася розгадка.

Магістр Роґерій народився близько 1205 р. в Апулії, на півдні Італії. Про його ранні роки відомо мало, але припускають, що він здобув формальну юридичну, а можливо й схоластичну освіту. Від 1230-х рр. Роґерій перебував на службі римської курії. У складі почту кардинала Джакомо ді Пекорарі 1232 р. він вперше прибув до Угорського королівства й невдовзі одержав посаду капелана, а згодом і архідиякона Варадської єпископії у Трансильванії (нині Орадя в Румунії). Упродовж декількох наступних років (1236-1239 рр.) він супроводжував свого патрона в подорожах за межами Угорщини, але монгольське вторгнення 1241 р. застає його знову у Вараді. Тут Роґерій потрапив у полон до монголів і перебував у ньому до 1242 р., коли йому вдалося втекти під час виходу монгольського війська на схід. 1245 р. Роґерій, можливо як експерт із «монгольського питання», перебував на Ліонському соборі, одним із центральних питань якого було формулювання папської політики щодо монголів (а одним із наслідків -- місія Плано Карпіні).

Свої переживання монгольського бранця Роґерій описав по свіжих слідах подій, принаймні на 1244 р. його трактат уже був завершений. Для нашої теми найважливішим серед досвіду Роґерія виявляється описаний у 35-ій главі епізод, що стався «через місяць чи більше» після остаточного підкорення провінції, вціліле населення якої ховалося по лісах (із подальшого контексту стає ясно -- у липні-вересні 1241 р.). Монголи оголосили, що усім, хто вийде з лісів до певного терміну, буде збережене життя й дозволено повернутися до своїх домівок. Вийшло чимало люду, так що «територія на три дні довкола» була заново заселена. При цьому монголи дозволили кожному поселенню обрати собі «королів»: або ж із-поміж монголів, або ж із руки монголів (quelibet villa elegit sibi regem de Tartaris, quem optavit)76. Для управління населенням, говорить далі Роґерій, монголи призначили князів (constituerunt caneseos). Слугою одного із них став Роґерій, що дало йому можливість спостерігати за діяльністю князів практично з середини: об'їжджати територію разом зі своїм паном, бути присутнім на щотижневих зборах канесіїв, особисто пізнати декого з них тощо.

Із тексту Роґерія неясно, чи caneseos -- це ті самі regibus, згадані попереду як одержані від монголів голови поселень, але таке тлумачення не виключене. Він називає князів також «приставами» (ballimos) або «панами» (dominos), або «старійшинами» (maioribus), в іншому місці одного з них іменує «управителем» (procurator). Очевидно, цей термін був для Роґерія новим, і він підбирав слова, щоб точніше описати встановлений татарами

Anonymus and Master Roger, ed. by Janos M. Bak and Martyn Rady [=Central European Medieval Texts, vol. 5] (Budapest and New York, 2010), 208.

інститут. Важливо для нас, що як саму посаду, так і її назву (насправді слов'янського походження) Роґерій уважає монгольськими. Єдиний інший випадок уживання терміна у Жалісній пісні також стосується монголів: в одному із попередніх епізодів князем він називає якогось монгольського ватажка чи воєначальника (ipsorum canesio, id est, maiori)11.

Коментуючи термін canesio, новітні видавці тексту припустили, що Роґерій міг знати його як іменування старійшин сільських громад волохів18. Навряд чи це так. Систематичні згадки волохів (поодиноких осіб) у межах Угорського королівства починаються з 1230-х рр. Але про осадження волохами певних територій у Трансильванії достеменні дані походять із пізніших часів. Найранішими є грамоти короля Андрія ІІІ 1292 та 1293 рр. (щоправда в останній зроблено згадку про надане королем Ласло IV (1212-1290 рр.) право капітулу Белеграда тримати 60 волоських родин)19. Сама ж інституція князів фіксується у Трансильванії лише в перших десятиліттях XIV ст., а скільки-небудь масова колонізація на волоському праві, елементом якого була посада князів, ще пізніше -- з другої половини XIV ст.

Зрештою, з опису Роґерія дізнаємося, що князями були місцеві мадяри, як той, чиїм слугою став Роґерій: суто татарин у діях (Tartari in suis operibus effecti erant). Та й населення, яким порядкували князі, було мадярським.

Функції князів Роґерій описує як судові та господарські: вони управляли населенням, а також постачали монголам необхідні припаси (constituerunt caneseos, id est, balimos, qui iustitiam fecerent et eis equos, animalia, arma, exennia et vestimenta utiliaprocurarent)81. Справді, ці події мали місце під час жнив, і татари опікувалися тим, щоб нагромадити запаси сіна, соломи та інших припасів (quo facto cum essent tempora messium, fruges unanimiter collegerunt et eas ac stramina et fenum at alia ad horrea congregabant). Спостерігаючи за діяльністю поставлених монголами князів, Роґерій дійшов висновку, що все це було задумано з метою забезпечити монголам -- серед спустошеної країни -- ситу територію для майбутньої зимівлі. Як він дізнався пізніше, здогад був вірним: монголи залишили людей під умовою, що ті зберуть урожай і нагромадять запаси (nam populus vivere ad tempus dmiserant ad cautelam, Ш іп ипит segetes congregarent et vindemiarent vineas)S2.

Галицький літописець сказав би: «вставили бо ихъ Татарове . да имъ црють пшеницю и проса».

Отож у нашому розпорядженні -- два повідомлення про організацію монголами підкореного населення для аграрного виробництва: одне коротке й дискусійне (ГВл), інше -- докладне та несуперечливе (Роґерія). Обидві звістки абсолютно синхронні: відносяться до подій липня -- вересня 1241 р. В обох повідомленнях ці зусилля стосуються доволі обширного, але компактного регіону, який лежить на шляху, що ним повертатиметься монгольське військо. В обох випадках для контролю над населенням монголи встановлюють інститут князів. В обох випадках новий порядок передбачався як тимчасовий чи навіть «одноразовий»: на період жнив 1241 р., але в будь-якому разі не довше тривалості західного походу; із виходом монголів у степ будь-які звістки про князів та їхні території з джерел зникають. На тлі убогої документованості епохи шанси випадковості такої кількості збігів нікчемні.

Зрештою, ще з одного джерела ми знаємо, що саме такою й була нормальна практика монголів. Угорський домініканець брат Юліан, який 1236 та 1238 рр. здійснив дві експедиції на схід та одним з перших доставив на Захід звістки про монголів і їхні практики, стверджував на підставі здобутих ним відомостей, що під час походу татари в усіх завойованих країнах частину підкореного населення насильно залучають у військо; частину ж нездатних до війни селян (rusticos) вони залишають позаду для обробки землі на потреби армії. При тому такі люди надалі мусили називатися татарами (Ш de cetero ТаПагі пипсирепШг)84 (пор. угорського князя, що «став татарином», а також «людей татарських» галицького літопису).

Для нашої теми це означає, що «болохівські князі» та «Болохівська земля» були одним з «інфраструктурних проектів» у рамках західного походу монголів 1240-1241 рр. Зі свого вже багатого досвіду вони знали, якими будуть наслідки їхнього вторгнення. Завданням проекту, отже, було створити серед країни, що підлягала руйнуванню, спустошенню й неминучому знелюднен- ню, острівець добробуту, з осадженим на землі населенням, яке під протекторатом монголів продукувало б і нагромаджувало припаси для війська в розрахунку на його зворотний шлях. Ми не знаємо, якою була доля трансільванських «болохівців» (Роґерій вирушив з армією і втратив з ними контакт). Але на Русі монголам не випало скористатися зі свого задуму: Данило Романович, або ж його печатник Кирило, зруйнували Болохівську землю ще до зворотного проходу монголів.

Размещено на Allbest.ru