Пізньоримський період і початок доби переселення народів (III—V ст. н.е.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пізньоримський період і початок доби переселення народів (III--V ст. н. е.)

Протягом ІІI-- V ст. н. е. величезні маси варварських народів Європи та Азії знімалися із наснажених місць. Унаслідок "великого переселення народів" перекроювалася етнічна карта, руйнувалися етнічні та політичні кордони, що установлювалися віками. Під ударами германців і гунів у V ст. Римська імперія зазнає поразки, а на її уламках виникають варварські королівства.

За пізньоримського часу формуються нові етнокультурні спільноти й на території України. Поява деяких із них була викликана міграціями германських племен на південь, засвоєнням досягнень римської цивілізації племенами Східної Європи, перебудовою традицій попередніх місцевих культур.

Посилення торговельних контактів Римської імперії з народами Причорномор'я, Прикарпаття і Подніпров'я на початку II ст., після завоювання Дакії, зумовило стрімкий соціально-економічний розвиток місцевих племен. Активізуються варварські народи на кордонах Імперії. Прологом доби переселення народів були Маркоманські війни (166-- 180 pp.) та міграція готів на зламі II--III ст. до Чорного моря. Протягом III ст. Імперія переживає глибоку кризу, викликану комплексом різних причин, що дає змогу коаліції варварських племен (готи, карпи, бастарни, сармати) розпочати так звані Скіфські війни, нападаючи на північні провінції та приморські міста. Незважаючи на перемогу в цих війнах, Рим остаточно втрачає Дакію.

Значна роль в історії римського часу належала германським племенам готів і гепідів. Найбільше інформації про них міститься в історика готів Йордана (VI ст.). За легендою, готи і гепіди на трьох кораблях прибули зі Скандинави і висадилися у гирлі Вісли, підкоривши місцеву людність. Коли кількість народу там істотно зросла, "військо готів разом із сім'ями" вийшло звідти і прийшло "в землі Скіфії, що їхньою мовою називались Ойум". Перемігши спадів, готи рушили в ту частину Скіфії, що межує із Понтійським морем. Найвищої могутності готи досягли у IV ст. за правління Германаріха, який підкорив войовничі північні народи і змусив їх підкорятися своїм законам. Серед переможених Йордан називає естів, мерю, мордву, чудь, а також венетів. Останніх він вважав прямими предками венетів, антів і склавинів VI ст.

Після навали гунів і смерті Германаріха у 375 або 376 р. анти намагалися відновити свою незалежність, але зрештою були розбиті наступником Германаріха -- Вінітарієм. їхній "король Боз" та 70 старійшин були страчені. Втім, союз готів не був міцним, його склад постійно мінявся, тому після 375 р. внаслідок гунської навали могутність готів зійшла нанівець.

Кочовики тюркського походження, гуни, були для місцевих мешканців "небаченим до сих пір родом людей". Як свідчить римський історик Амміан Марцеллін, теля смерті Германаріха і кількох поразок готи пішли на захід до Дністра, де були знову розбиті гунами. З дозволу імператора Валета готи перейшли Дунай і оселилися у межах Візантії. Згодом вони вирушають на захід і створюють Вестготське королівство в Іспанії та Остготське в Італії.

Гунська навала призвела до спаду економічного життя у Причорномор 7, руйнації римської системи зв'язків і викликала суттєві зміни в етнополітичній ситуації Європи, зокрема на території сучасної України. Саме цей час пов'язаний з появою на історичній арені нової етнічної спільноти -- слов'ян.

Київська культура

Ареал цієї культури охоплює Подесення і Посейм'я, а також верхів'я Сули, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця. На Правобережжі Дніпра її пам'ятки поширені від Могилева на півночі до Канева на півдні (рис. 11).

Перші пам'ятки київської культури були відкриті наприкінці 1940-х -- на початку 1950-х років В. М. Даниленком на околицях Києва. В подальшому найцікавіші матеріали отримані під час розкопок у Козаровичах, Обухові та Глевасі на Київщині (Є. В. Максимов, Н. М. Кравченко, Р. В. Терпиловський та ін.), Улянівці та Олександрівці на Чернігівщині (Р. В. Терпиловський, О. В. Шекун та ін.), Боромлі на Сумщині (Г. М. Некрасова, P. В. Терпиловський), Шишині на Білгородщині (А. М. Обломський), Абідні й Тайманові поблизу Могилева (Л. Д. Поболь). За півсотні років на теренах України, Білорусі та Росії зафіксовано близько 300 київських поселень і могильників.

Київська культура охоплює територію, що майже повністю збігається із пізньозарубинецьким ареалом і поділяється на чотири локальні варіанти: середньо- та верхньодніпровський, деснянський і східнолівобережний.

Поселення зазвичай розташовувалися на краю першої або другої надзаплавної тераси, інколи -- на підвищеннях у заплавах річок. Крім того, в Середньому Подніпров'ї відомі поселення, розміщені на схилах балок корінного берега зі струмками (Глеваха, Білогородка, Обухів).

Рис. 11 Археологічні культури III -- початку V ст. н. е.: 1 -- київська (локальні варіанти: А -- середньодніпровський, В -- верхньодніпровський, С -- деснянський, р -- східнолівобережний); 2 -- черняхівська; 3 -- пам'ятки типу Черепин; 4 пам'ятки типу Етулія; 5 -- культура штрихованої кераміки; б -- дніпро-двінська; 7 -- мошінська; 8 -- дяківська; 9 - вельбарська; 10 -- сарматські пам'ятки; 11 -- римський лімес (стрілками показано напрями міграцій: 12 - населення київської культури і пам'яток типу Черепин; 13 -- населення вельбарської культури; 14 -- гунів)

Основна маса жител -- напівземлянки, форма яких у плані близька до квадрата з довжиною сторони 3,3--5 м, із заглибленою на 0,5--1,2 м долівкою і відкритим вогнищем. Стіни зрубної, або каркасно-стовпової, конструкції встановлювали всередину котловану. Окрім напівземлянок, на поселеннях досліджені житла, щодо яких можна припустити застосування зрубів, збудованих на рівні материка або навколо заглибленої частини. У таких спорудах зафіксовані черені глинобитних печей, вирізані в материковій стінці. На деяких поселеннях трапляються також господарські споруди з глиняною обмазкою, виносні вогнища. Типові численні ями-льохи.

Рис. 12 Київська культура. Головні етапи розвитку

Поховальний обряд досить невиразний: фунтові могильники без зовнішніх ознак із трупоспаленнями майже без інвентарю. Переважна більшість поховань -- ямні. Могильники, як правило, невеликі й складаються з 5--15 поховань. У могильних ямах інколи трапляються предмети убрання (фібули, пряжки та ін.). У кількох похованнях із Козаровичів знайдено численні уламки перепаленого посуду. У верхів'ях Псла іноді простежуються урнові трупоспалення (Куліга, Гочево). Фрагментована кераміка, що походить із більшості поховань, імовірно, засвідчує проведення ритуалів типу тризни з розбиттям посуду під час спалення.

Уся кераміка київської культури ліпна. Груболіпний посуд представлений горщиками і корчагами опуклобоких, біконічних та слабопрофільованих форм і плоскими дисками -- покришками чи сковорідками. Невелику групу становить столовий посуд -- чорнолошені миски та вази.

У кераміці найбільш ранніх пам'яток збереглися пізньозарубинецькі традиції, що увібрали в себе ряд пшеворських елементів. Для заключного етапу типовим стає поширення біконічних і опуклобоких горщиків, що мають певні аналогії у наступних полонинській та пеньківській культурах.

Окрім кераміки, на київських пам'ятках фіксуються знаряддя праці й побуту, прикраси, але їх набір бідніший, аніж у сусідній черняхівській культурі. Знаряддя -- залізні ножі, шила, серпи, кам'яні жорна, оселки, глиняні пряслиця та ін. Знахідки зброї обмежуються поодинокими наконечниками стріл та списів, спорядження вершника -- шпорами. Частина прикрас, зокрема бронзові фібули і пряжки, скляні намистини, була черняхівським імпортом. Місцевими майстрами виготовлялися переважно залізні фібули і пряжки пізньоримських типів. Специфічними для ранніх пам'яток київської культури є речі з виїмчастою емаллю.

Хронологію київської культури визначають у межах зламу ІІ/ІІІ ст. -- першої половини V ст., усередині яких виділяють три періоди (рис. 12). Прикметною рисою раннього є використання шпор та пряжок середньоєвропейських типів, прикрас кола виїмчастих емалей. У цей час провінційно-римський імпорт надходив у відносно рідких випадках. Серед новацій -- підв'язні фібули. Для наступного етапу хронологічними індикаторами можуть слугувати підв'язні і воїнські фібули, пряжки місцевого та черняхівського виробництва, а також фібули з довгим приймачем, "танаїські" амфори, рогові гребінці. Пізній етап характеризується фінальними контактами з черняхівською культурою. Окрім черняхівських речей, він може бути датований скляними намистинами, браслетом із потовщеними кінцями, люстерком із центральною петлею, фібулами прибалтійського типу.

Київська культура генетично пов'язана із зарубинецькою через пізньозарубинецькі пам'ятки, хоча й не була прямим її продовженням. Вона сформувалася унаслідок складної перебудови пізньозарубинецьких традицій та їхньої інтеграції із західними (пшеворськими) і північними (балтськими) елементами.

Зазначимо також двосторонній характер зв'язків київської культури. З одного боку, вона певною мірою пов'язана з колом культур лісової зони Східної Європи, а з іншого -- її носії у Середньому Подніпров'ї та Лівобережжі перебували у тісному контакті з черняхівськими племенами.

Переважна більшість археологів розглядає київську культуру як своєрідний місток, що поєднував зарубинецькі та пізньозарубинецькі пам'ятки II ст. до н. е. -- II ст. н. е. із ранньосередньовічними слов'янськими памятками колочинської і пеньківської культур. Тому київські племена вважаються безпосередніми предками ранньоісторичних слов'ян (венетами Йордана

Черняхівська культура

Найяскравішою культурою не лише України, а й усієї Східної Європи римського часу є черняхівська. Вона охоплює величезну територію, що включає більшу частину сучасної України (за винятком північних районів у лісовій зоні та степових областей Лівобережжя), Молдову, а також східну Румунію (її тут називають "культура Синтана де Муреш") і західні частини Курської та Бєлгородської областей Росії (рис. 11).

Першим дослідником черняхівської культури був В. В. Хвойка, який у 1899--1901 pp. провів розкопки могильників у селах Черняхові та Ромашках на Київщині. Один із цих могильників і дав назву новій культурі. Приблизно в той же час у верхів'ях Західного Бугу і Дністра розпочав дослідження черняхівських старожитностей К. Гадачек. У подальшому ці пам'ятки вивчали М. Ю. Смішко, А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевський, Е.О. Симонович, Н. М. Кравченко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, 1. С. Винокур, Б. В. Магомедов, Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман та ін.

До карти пам'яток черняхівської культури України нині входять близько 3500 об'єктів. Серед них -- поселення у Неслухові і Ріпневі на Західному Бузі, Черепині, Теремцях і Соколі на Дністрі, Журавці й Обухові у Подніпров'ї, могильники Черняхів, Косаново, Компанійці в Україні, Данчени в Молдові, Синтана де Муреш у Румуни та багато інших.

Зона поширення пам'яток черняхівської культури охоплює насамперед лісостепову зону, тоді як степ був заселений порівняно мало; життя осілого населення тут було пов'язане з долинами річок. Досить густо черняхівські пам'ятки займають узбережжя Чорного моря на захід від гирла Дніпра.

Поселення, як правило, розташовані на схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. Більшість поселень невеликі -- 200--300 м у довжину і 100--180 м завширшки. Але трапляються також селища довжиною 1-2 км.

Окрім селищ, відомі три черняхівські городища: Башмачка у Надпоріжжі, Олександрівка на Інгульці та Городок у пониззі Південного Бугу. До систем їх фортифікації входили рови, вали, ескарпи, кам'яні стіни та башти. Городища розміщувалися на південно-східному кордоні черняхівського ареалу, контролюючи "степовий коридор", яким постійно просувалися кочовики. Вони виконували не тільки оборонні функції, а й були адміністративними центрами та резиденціями військових вождів.

Лише деякі з поселень черняхівської культури досліджені у повному обсязі. На селищі Журавка (р. Вільшана) житла різного за походженням населення (слов'ян і германців) групувалися спочатку на різних ділянках; лише згодом спостерігається їх змішування. Досить типовим є розміщення садиб уздовж схилу на відстані кількох десятків метрів одна від одної.

Житла на черняхівських поселеннях у різних районах поділяються на три типи. Це заглиблені в материк напівземлянки і землянки, поширені у лісостеповій зоні України; наземні глинобитні житла, що переважають у Прутсько-Дністровському межиріччі; кам'яні будівлі, характерні для Північного Причорномор'я.

Напівземлянки площею 10--20 м² мали котлован, заглиблений на 0,8--1,2 м у землю. Стіни, очевидно, -- каркасно-типової конструкції із глиняною обмазкою або зрубні. Для опалення використовувалися вогнища, черені яких були викладені черепками чи камінням, а також печі (вирізані в материковій стінці або глиняні). На черняхівських пам'ятках Середнього Дністра вперше з'являються невеликі прямокутні напівземлянки з піччю-кам'янкою у кутку (Теремці, Бакота), які практично не відрізнялися від основного типу слов'янського житла другої половини 1 тис. н. е.

Наземні будинки здебільшого були великих розмірів -- 65--120 м². За плануванням, розмірами і деталями конструкції деякі з них мало чим відрізняються від так званих "тринефних" германських жител. Дах таких споруд підтримувався двома рядами товстих стовпів. Відбитки на обпалених шматках глини тину і нетовстих стовпів свідчать про каркасно-тинову конструкцію стін таких будівель.

Споруди, стіни яких зводилися із каменю, уміщали в одному блоці житлові та господарські приміщення (усередині деяких приміщень зафіксовано ясла для худоби). Усі житла прямокутної форми, але багатокамерні -- більші. Вони складалися із кількох приміщень з окремим входом.

Стіни більшої частини господарських споруд каркасно-стовпової чи стовпово-тинової конструкції. Майже на кожному добре вивченому поселенні черняхівської культури виявлені також ями-льохи та виносні вогнища -- залишки літніх кухонь.

Серед виробничих споруд особливо вирізняються двоярусні гончарні горни, в яких випалювалася кераміка. їх відомо близько 50; інколи трапляються залишки гончарних майстерень (Журавка, Глеваха).

Черняхівські могильники зазвичай розташовані поблизу поселень. Зафіксовано кілька сотень могильників і окремих поховань; приблизно на 40 пам'ятках проведено широкі розкопки. Могильники являють собою "поля поховань" і налічують від кількох десятків до двох-трьох сотень поховань. Як і житла, поховальні обряди черняхівського населення досить різноманітні. Більшість могильників біритуальна, тобто тут поєднуються трупоспалення і трупопокладення. Однак трапляються окремі могильники лише з тру по покладеннями. Так, у Чернелеві Руському поблизу Тернополя майже на три сотні відкритих поховань є лише одне трупоспалення. Трупопокладення характерні і для Північного Причорномор'я. Крім того, тут виявлено багато поховань у катакомбах або в ямах із виступами-заплечиками. Зазвичай, небіжчиків ховали на спині у витягнутому стані головою на північ або на захід. Частина тілопокладень має сліди ритуального порушення могил. Винятком для черняхівської культури є кургани (Кантемирівка).

Спалення відбувалося переважно за межами могильника. Рештки трупоспалення здебільшого вміщували в урни, рідше -- просто в невеликі ями. У тіло-покладеннях виявлено залишки одягу, прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули, намисто, підвіски), предмети побуту (кістяні гребені, глиняні пряслиця, посуд, залізні ножі, шила, скляні келихи). Усі ці предмети супроводжували й трупоспалення, але вони, як правило, пошкоджені вогнем. В окремих багатих могилах зафіксовано близько 20 посудин різних типів. Поховання зі зброєю на черняхівських могильниках поодинокі, причому трапляється вона переважно у похованнях із кремацією пшеворського типу (Компанійці, Малаєшти).

Окрім рядових, виявлено поховання представників родової та племінної аристократії, що мають паралелі у Центральній Європі. Здебільшого вони виділяються за інвентарем, що включав набір для участі померлого у "потойбічному бенкеті" (посуд для вина, речі для ігор), але для тілопокладень найважливішим критерієм є наявність ями великих розмірів із дерев'яною конструкцією, спорудження якої вимагало чималих зусиль усієї громади.

Характерною ознакою черняхівської кераміки є кружальний сірий посуд, що виготовлявся кваліфікованими гончарами. Це, насамперед, високоякісна кухонна, столова і тарна кераміка. Найпоширенішими були кухонні опуклобокі горщики з шорсткою поверхнею і сіролощені миски. Виготовляли місцеві майстри також столові тривухі вази, кухлі, глеки, великі піфоси для зберігання продуктів і води.

Самостійну категорію кераміки становлять імпортні світло- і червоноглиняні посудини (здебільшого глеки і низькі миски) та амфори (рис. 13, 14).

Ліпний посуд значно поступається за кількістю кружальному. Лише на пам'ятках типу Черепин у верхів'ях Дністра і Західного Бугу його частка сягає 50%. Ліпна кераміка поділяється на кілька груп, властива тим чи іншим етнічним компонентам у складі черняхівських племен. На пам'ятках типу черепин та деяких поселеннях Середнього Подніпров'я і Дніпровського Лівобережжя (Журавка, Хлопків, Жуківці, Новолипівське, Великий Бобрик, Краснопілля) трапляються ліпні горщики, що нагадують кераміку київської культури.

переселення народ черняхівський культура

Поширеними були також "бомбоподібні" ліпні посудини, аналогічні кераміці вельбарської та пшеворської культур. Найбільше їх зафіксовано на поселеннях Велика Снітинка та Білопілля. Окрім кераміки слов'янського та германського походження, трапляється посуд, характерні ознаки якого засвідчують перебування у складі черняхівської спільноти скіфо-сарматів та фракійців.

На черняхівських пам'ятках виявлена переважна більшість різних сільськогосподарських знарядь другої чверті І тис. н. е. Це кілька десятків залізних наральників та чересел (плужних ножів), а також серпів із держаком або з гачком на кінці руків'я. Знахідки мотик, лопат і кіс поодинокі. Кам'яні ротаційні жорна чи їхні уламки зафіксовані майже на кожному черняхівському поселенні.

Прикметними деталями костюма були двочленні бронзові, інколи срібні та залізні, так звані арбалетоподібні фібули, що поділяються на застібки з підв'язною або суцільною ніжкою. Рідше трапляються фібули з довгим приймачем та двопластинчасті. Поширені також різні поясні пряжки, інколи пояси прикрашалися бронзовими або срібними накладками і наконечниками.

До складу намиста входили відерцеподібні підвіски, срібні та бронзові лун-ниці й "сокири Тора", намистини зі скла, сердоліку, бурштину, коралів, мушлі. Костюм іноді доповнювався сережками, браслетами, шийними гривнами, каблучками. Рівень життя черняхівців характеризують такі доволі поширені побутові речі, як замки та ключі різних типів, дерев'яні відра із залізними ручками, вушками та обручами, скриньки із металевими замками, кістяні гребені, бритви, туалетні пінцети й копоушки із бронзи та срібла, залізні кресала тощо.

Серед предметів озброєння на черняхівських пам'ятках (передусім поселеннях) переважають довгі двосічні мечі, кинджали, деталі піхов і щитів (умноми та руків'я), бойові сокири, наконечники стріл, дротиків та списів; зі спорядження вершника та коня -- шпори і вудила. їхні найближчі аналогії походять із пшеворської культури. Окрім зброї народного ополчення (дротиків, списів, луків і стріл), у черняхівській культурі зафіксована зброя воїнів-професіонал і в (мечі, щити, сокири), тобто дружини. Такі деталі спорядження вершника, як шпори, мали не лише бойове призначення, а й були ранговою ознакою аристократів.

Рис. 14 Черняхівська культура: 1-9 - ліпний посуд; 10-18-- імпортний посуд; 11-12 -- кераміка; 13--15-- скло; 16--18 -- червонолакова кераміка

Доволі часто на поселеннях, а також в окремих скарбах трапляються римські монети. Серед них переважають денарії I--II ст. н. е., виготовлені з якісного срібла, яким "варвари" віддавали перевагу на відміну від тогочасних "зіпсованих" монет.

Черняхівську культуру датують серединою ІІІ -- першою половиною V ст. н. е. (рис. 15). Її формування, на думку більшості дослідників, відбувалося у західних регіонах України і в Молдові у першій половині III ст. Розквіт культури припадає на другу половину III--IV ст., період занепаду -- на кінець IV -- першу половину V ст. Детальнішими є періодизації М. Б. Щукіна, Є. Л. Гороховського, Б. В. Магомедова та інших дослідників.

Рис. 15 Датуючі речі з пам'яток другої чверті І тис. н. е.: І - київська; II - черняхівська; III - карпатських курганів; IV - вельбарська культури

В усьому ареалі черняхівської культури вражає однотипність сірої кераміки, виготовленої на гончарному крузі, а також деяких речей (бронзові фібули, пряжки, кістяні гребені та ін.). При цьому простежується певна різноманітність типів жител та поховального обряду, що засвідчує присутність у складі черняхівської спільноти різних етносів. У північній частині черняхівської території поряд з іншими племенами мешкали слов'яни. Очевидно, вони становили більшість населення на пам'ятках північно-західної периферії типу Черепин. Присутність готів, які великою мірою визначали політичну і воєнну ситуацію, простежується майже в усьому черняхівському ареалі за поширенням ліпної кераміки вельбарського типу та, певною мірою, тринефних великих жител. Менш чітко простежуються етнокультурні елементи, залишені сарматським, пізньоскіфським і фракійським населенням. Таким чином, феномен черняхівської культури з її "цивілізованістю", чисельністю і заможністю населення пояснюється постійними контактами із Римом, а також владою готських королів. Вони змогли створити своєрідну "імперію ", до складу якої входили представники різних народів.

Размещено на Allbest.ru