Радянська диверсійно-розвідувальна група "Арсенал" та її діяльність на польських землях

Диверсанти неґативно оцінювали діяльність Національних збройних сил, стверджуючи, що це були пронімецькі формування, які отримували озброєння від німців та діяли за їхніми вказівками. У даному випадку інформацію про НЗС бійці «Арсеналу» отримували від «альовців», котрі з ними співпрацювали. Ті, своєю чергою, як, наприклад, підпоручник «Негус», не приховували, що їхнім основними завданням є не боротьба з німцями, а ліквідація «банд НЗС». Було встановлено декількох місцевих мешканців із району Пшиленка, Боровиць і Домброви, які прихильно ставилися до національного підпілляГДА СБУ. -- Ф.60. -- Спр.86700. -- Т.13. -- Арк.129--130..

Цілком іншу позицію радянські диверсанти зайняли відносно загонів Армії людової та її симпатиків. Особливо позитивно оцінювали «Стефана» (Ришард Назарович), який певний час допомагав їм закріпитися на певній території й постачав украй необхідні вибухівку та боєприпаси. Важливим результатом оперативної роботи серед місцевих мешканців, які симпатизували комуністам, було вербування декількох аґентів. У наявних звітах про роботу групи «Арсенал» подано відомості про сімох людей, що надавали радянським диверсантам відомості як про німців, так і про загони АК і НЗС. Деякі з них отримували за це винагородуЯк, наприклад, Франц Мікот, що походив із села Блоґе-Жондове. У його характеристиці зазначалося: «Лояльно ставиться до радянської влади, багато допомагав радянським партизанам. Група використовувала його як розвідника та провідника. Мікот відважний, дисциплінований, винахідливий і життєрадісний. Був провідником групи, висланої для встановлення контакту з Кірєєвим, але після поранення в бою з німцями залишився вдома, а ми надали йому медичну та матеріальну допомогу» (див.: Там само. -- Т.13. -- Арк.125)..

Підсумовуючи результати роботи групи «Арсенал», слід згадати, що на час з'єднання з частинами Червоної армії вона налічувала 18 осіб. Із початкового складу були Калмиков, Гльох, Желудченко, Климко, Краснитський, Степанюк (важкопоранений); прийняті до загону Ґолямов, Хусаїнов, Ляйпциґер, Михайлов, Веселов, Ганжа, Кірпічников, Бальд, Гурай, Ґолевдінов, Ґерш. У боях із німцями загинули Воробйов, Прохнов і Селюнін. Безвісти зникли Сулейманов, Зінаров, Кульбат, Мартинов. Пшибила, як згадувалося вище, був розстріляний «за зраду»ГДА СБУ. - Ф.60. - Спр.86700. - Т.13. - Арк.142-145.. Таким чином, із розрахунку, що чисельність загону становила 26 осіб (10 штатних диверсантів і 16 партизанів, які приєдналися пізніше), остаточні втрати становили понад 30% особового складу.

Загалом, за підрахунками керівника «Арсеналу», у результаті діяльності групи німці зазнали таких втрат: підірвано 1 залізничний міст, 1 високовольтний трансформатор, 6 військових ешелонів (6 локомотивів і 61 вагон), знищено 1 танк, 22 автомашини, убито 393 солдата й офіцера, узято в полон 161 особуТам само. - Арк.142..

Спираючись лише на наявні документи складно оцінити достовірність поданих вище даних про діяльність групи «Арсенал». Також важко зробити висновок про конкретну допомогу, надану наступаючим фронтовим підрозділам Червоної армії. Оцінюючи в 1964 р. цю операцію, КДБ УРСР визнав, що диверсійні акти на залізничній гілці Томашув-Мазовецький -- Конське, а також підрив трансформатора в Пьотркові мали дуже велике значення. Указувалося також на те, що радянська диверсійна група без проблем змогла відшукати в даному реґіоні прорадянськи налаштованих людей і здобути розвідувальні відомості не лише щодо німецьких підрозділів, а й про 25-й піхотний полк Армії крайової та його офіцерський складТам само. - Арк.168-174. За даними міністерства національної оборони ПНР від 1971 р., загін Армії людової під командуванням Юзефа Тромбського («Щепан») 12 листопада 1944 р спільно з групою «Арсенал» на залізничній лінії Томашув - Опочно підірвав військовий ешелон, знищивши локомотив і 7 вагонів (див.: Garas J.B. OddziaJy Gwardii Ludowej i Armii Ludowej 1942-1945. - S.328). Водночас звіти групи «Арсенал» не містять жодних даних про співпрацю зі «Щепаном», тим більше про спільні операції..

Подальші долі колишніх диверсантів із групи «Арсенал» склалися по- різному. Практично всі були звільнені з органів держбезпеки й повернулися до своїх рідних місць. Командир групи Калмиков у 1946 р. вступив до ветеринарного технікуму в Кірсанові (Тамбовська обл.), а потім працював за фахом у Ржаксинському радгоспі. Гльох у 1947 р. був прийнятий на роботу в Городницький райвідділ МВС (Житомирська обл.), а згодом працював у Городницькому суді (1948-1957 рр.), звідки був звільнений за зловживання та засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Через два роки вийшов на волю й поїхав у Казахстан. До Городниці повернувся також Желудченко, який до 1957 р. служив тут у міліції, а потім працював робітником на одному з місцевих промислових підприємств. Климко, котра після завершення діяльності групи потребувала короткої реабілітації, повернулася до Полтави, де продовжила перерване війною навчання у харчовому технікумі. Степанюк після тривалого перебування у шпиталі наприкінці 1945 р. був прийнятий до Кременецького педагогічного інституту (на фізико-математичний факультет), який закінчив у 1949 р. Пізніше працював учителем математики у середній школі села Ташки (Хмельницька обл.). Краснитський повернувся до рідної Тули, чим він займався - невідомо. Натомість знаємо, що місцевий КДБ ставився до нього недоброзичливо, адже колишній диверсант покинув уже другу родину й допускає «цілу низку аморальних вчинків» Там само. - Т.2. - Арк.69-69зв.; Т.3. - Арк.63-65; Т.13. - Арк.144, 176, 179.66.

Серед штатних співробітників диверсійно-розвідувальної групи «Арсенал» найменше пощастило Кіппенхану, який після завершення операції найдовше залишався в лавах радянських органів держбезпеки. Його було направлено в розпорядження розвідки 1-го Українського фронту та в березні 1945 р. десантовано на територією Австрії. На місце збору нової розвідувальної групи він так і не з'явився, тож його було визнано зниклим безвісти Там само. - Т.6. - Арк.35.. Радянські органи держбезпеки тримали цей факт у таємниці, не надаючи інформації навіть «дружнім» спецслужбам Східної Німеччини, які у 1960-х рр. шукали бодай якихось відомостей про долю Карла Кіппенхана У результаті на меморіальній дошці, установленій 1967 р. на стіні будинку в Мозелі, де колись мешкав Кіппенхан, неправильно зазначено 1944-й рік як дату його смерті (див.: Там само. - Т.14. - Арк.3-4, 26, 28-29)..

Размещено на Allbest.ru