Листи до влади жертв політичних репресій як прояв соціальної мімікрії (на прикладі Чернігівської області)

Лист Юрія Пернеровського Пернеровський Юрій Петрович, 1889 р. н., с. Балинці Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., українець, освіта середня. Проживав у м. Ос- тер Остерського (нині Козелецького) р-ну, юрист. Заарештований 28 серпня 1937 р. За постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 10 грудня 1937 р. за «проведення контрреволюційної діяльності» ув'язнений у ВТТ на 10 років. За постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 29 листопада 1939 р. термін покарання знижено до фактично відбутого. Реабілітований 30 квітня 1958 р. (див.: Там само, спр. 3347)., звільненого 1939 р., містить, поряд зі звинуваченнями «органів» у перевищенні службових повноважень, і своєрідну хвалебну оду на адресу «радянської справедливості». Для повноцінного життя в тодішньому суспільстві самого факту припинення справи було замало. У подальших зверненнях автор намагався домогтися зняття судимості та повного виправдання. Утім, цього йому довелося чекати не одне десятиріччя.

Якщо в 1930-1940-х рр. головним проханням, з яким зверталися до органів влади, було звільнення засудженого, то у другій половині 1950 - на початку 1960-х рр. це були клопотання про зняття судимості, реабілітацію. Їх подавали як самі репресовані, так і їхні родичі - зазвичай дружини та діти. Колишні в'язні, повернувшись із таборів, не полишали надії поновити своє добре ім'я. Поодинокі кроки у цьому напрямі здійснювали ще на початку 1950-х рр. Так, Клеопатра Окопна в листі (1951 р.) прохала зняти з неї судимість, оскільки її наявність заважала поїхати зі своїм колективом у відрядження на будівництво, тобто жити повноцінним життям. Свого листа жінка завершувала словами:

«Снимите с меня судимость, которая приносит мне много моральных страданий. Разве не достаточно того горя и позора, что я перенесла».

Проте якісно новий етап в історії подання клопотань було пов'язано з ухваленням 27 березня 1953 р. Президією Верховної Ради СРСР указу про амністію, що стало початком масової реабілітації. Утім, вона не торкнулася осіб, ув'язнених за «контрреволюційні злочини». Для жертв політичного терору точкою відліку на шляху відновлення справедливості стала постанова ЦК КПРС від 4 травня 1954 р.

Тоді почали створюватися обласні комісії, що наглядали за ходом перегляду справ на осіб, засуджених саме за «контрреволюційними статтями». Правовою основою діяльності обласних комісій став спільний наказ генерального прокурора, міністрів юстиції та внутрішніх справ, голови КДБ при Раді Міністрів СРСР від 19 травня 1954 р. Природно, це подало надію на реабілітацію сотням тисяч засуджених Коваленко О., Подкур Р. Політичні репресії радянської доби на Чернігів-щині (кінець 1930-х - 1980-ті рр.) // Реабілітовані історією: У 27 т.: Чернігівська область. - Кн. 2. / Упор. О. Б. Коваленко, Р. Ю. Подкур, О. В. Лисенко. - Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2010. - С. 31-32.. Володимир Савицький Савицький Володимир Казимирович, 1894 р. н., Галичина, освіта середня. Проживав у с. Калинівка Бахмацького р-ну, завідувач приймального пункту. Заарештований 3 грудня 1937 р. За постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 26 грудня 1937 р., за «проведення контрре-волюційної діяльності» ув'язнений на 10 років. Відбував покарання в Усть-Вимському ВТТ. Звільнений 3 червня 1947 р. Реабілітований 19 червня 1956 р. (див.: Держархів Чернігівської області, ф. Р-8840, оп. 3, спр. 2113)., маючи поважний вік, до останнього намагався отримати таке бажане рішення:

«Мне исполнилось 60 лет. И близится конец моей жизни. Я хотел бы умереть человеком не с арестантским прошлым, чтобы дети мои никогда не думали о том, что их отец - преступник перед государством, так как я не был таким» Там само, арк. 46..

Дружини засуджених упродовж багатьох десятиліть продовжували вірити в невинуватість своїх чоловіків. Так, дружина Олександра Кислого Кислий Олександр Іванович, 1902 р. н., смт Березна Менського р-ну, українець, освіта вища. Проживав у смт Березна, учитель. Заарештований 29 березня 1938 р. За постановою «трійки» при УНКВС по Чернігівській обл. від 23 квітня 1938 р., за «участь у діяльності української контр-революційної націоналістичної організації» застосовано вищу міру покарання. Розстріляний 10 травня 1938 р. у м. Чернігів. Реабілітова-ний 7 грудня 1957 р. (див.: Там само, спр. 8108). писала:

«Я с ним прожила 14 с лишним лет и не только не замечала за ним никакой контрреволюционной деятельности, а, наоборот, видела всегда самое преданное отношение к советской власти» Там само, арк. 217-217 зв..

Таких жінок гнітило становище «дружин ворогів народу». Як аргумент на свою користь вони традиційно наводили приклади сумлінної праці та відданості радянському суспільству Там само..

Листи жертв терору не можна оцінювати однозначно. З одного боку - це спроба висловити протест проти свавілля влади. З іншого - пристосуванство до радянських реалій. Звертаючись до представників влади з проханням скасувати вирок, більшість в'язнів таборів сподівалися відновити справедливість.

Ними керувало, у першу чергу, бажання повернутися до рідних, до сімей. Не менш суттєвим для людей було відновлення своїх громадянських прав, можливість позбутися дискримінації, зняти з себе тавро «ворога народу» або «ЧСИР». Ці листи - своєрідний феномен радянської країни. Із метою завоювання довіри адресата люди змушені були вдаватися до соціальної мімікрії, повсякчас використовуючи у соціальній комунікації маскувальні словесні коди.

Порівнявши листи хронологічно, за тематикою та стилем написання, доходимо наступних висновків: усім їм, незважаючи від часу написання, притаманна наповненість «правильними» радянськими моментами, у той час як аргументи захисту особи, присутні в більш ранні періоди, зникають у листах 19501960-х рр. Це можна пояснити кількома факторами.

По-перше, мало хто з ув'язнених пережив роки заслання та повернувся додому, головними авторами клопотань ставали їхні родичі, які могли й не знати всіх нюансів справи; по-друге, через об'єктивні причини з плином часу така аргументація ставала менш актуальною.

Водночас період «відлиги» наклав свій відбиток на листи, вони стали більш «вільними» за стилем висловлювання, а виклад суті прохань був стриманішим, лаконічнішим. Звичайно, за традицією, сформованою роками жорсткого комуністичного виховання, люди продовжували використовувати у своїх зверненнях радянські символи, запевняючи в лояльності до влади.

Можна впевнено стверджувати, що процес реабілітації не був пов'язаний з інтенсивністю та кількістю поданих прохань. Так, наприкінці 1930 - на початку 1940-х рр. перегляд справ здійснювався формально, клопотання в більшості випадків відхиляли. Проте це не охолоджувало бажання людей писати листи до органів влади. Нові можливості для реабілітації відкрилися навесні 1953 р. У цей час активізувалися сподівання на перегляд справ засуджених за «контрреволюційні злочини».

У 1956-1959 рр. в УРСР було реабілітовано понад 250 тис. осіб Коваленко О.,Подкур Р. Політичні репресії радянської доби на Чернігівщині (кінець 1930-х - 1980-ті рр.). - С. 33.. Нова хвиля реабілітації жертв політичних репресій розпочалася з ухваленням 1989 р. указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи щодо відновлення справедливості до жертв репресій, які мали місце в період 1930-1940-х і початку 1950-х років» Там само. - С. 40.. Процес реабілітації постраждалих від тоталітарної системи продовжився й на початку 1990-х рр. ухваленням Верховною Радою УРСР 17 квітня 1991 р. закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» Там само. - С. 43.. Він триває до сьогодні.

Анотація

Листи до влади жертв політичних репресій як прояв соціальної мімікрії (на прикладі Чернігівської області). Людмила Аскерова

У статті досліджується практика написання клопотань жертвами терору, проаналізовано зміни, що відбувалися в різні хронологічні відрізки в діалозі «індивід - влада». Листи до представників владних структур розглядаються як складова частина реалій радянського суспільства. Аналізується мотивація громадян при поданні прохань. Схарактеризовано основні теми, що висвітлювали автори листів. Звертається увага на використання «радянських символів» у зверненнях до вищого партійно-радянського керівництва.

Ключові слова: листи, влада, тоталітарна система, радянське суспільство, терор, репресії, «ворог народу».

Размещено на Allbest.ru