Чи потрібна українцям Україна?

Прихід до влади в Росії разом із В. Путіним цілої когорти працівників "невидимого фронту" обумовив нову стратегію Кремля. Курс було взято на домінування в СНД, на входження до когорти світових лідерів (08), лідерство у світі (Сирія, Венесуела тощо). Подорожчання енергоносіїв у рази, дозволило Росії підвести під амбіції лідерів економічне підґрунтя. Приборкання непокірної Чечні та військова компанія (під час олімпійських ігор) в Грузії, збереження осередків напруги в Придністров'ї й Нагірному Карабасі дозволяють російському керівництву зберігати пострадянський простір в якості власної "вотчини". Прийнята декілька років тому військова доктрина Росії недвозначно дала зрозуміти, що всяке намагання країн СНД вийти з-під впливу Москви буде жорстко присікатися (право превентивного ядерного удару, право військового втручання якщо Кремлю видається, що права "співвітчизників" ущемляються). При тому, як показала практика в поняття "співвітчизники" можуть включатися як росіяни, так і російськомовні, а також ті, що отримали російський паспорт).

Штучно підігрівалася в Україні внутрішня напруга (2004 р. - розкручування регіоналами тези про три сорти українців у залежності від місця проживання); поширювалася неправдива інформація, що південно-східний регіон утримує західноукраїнські області (статистика свідчить, що Кримська автономія, Донецька і Луганська області є дотаційними, тоді як Львівська і ще чотири області держави бездотаційні), регулярно регіонали з комуністами вкидали у суспільство мовне питання (це при тому, що в більшості великих міст південно-східного регіону домінують російські школи тощо). Аналізуючи концептуальні засади зовнішньої політики Кремля, поведінку російських лідерів (у тому числі попрання прав і свобод громадян в Росії), регулярні пропагандистські компанії (українці крадуть газ тощо), зростаючі амбіції та риторику В. Путіна, як збирача російських земель, засилля за останні 3-4 роки російської агентури та колабораціоністів (заяви стосовно переваг позаблокового статусу) в Україні - не можна було не прийти до висновку, що держава-сусідка (в опорі на наших корумпованих чиновників) є джерелом реальної загрози для України.

Стійкість Майдану, втеча В. Януковича і його прихвостнів (до-речі, любитель раритетних архівних документів Д. Табачник дременув) до Росії, перспектива денонсації Харківських угод та підписання Україною з ЄС Договору про асоціацію, привели в дію давно приготовлені В. Путіним механізми анексії Криму. Небезпека цих дій полягає в тому, що РФ фактично стала на шлях розв'язання Третьої світової війни. Аналіз промови В. Путіна виголошеної в Георгіївському залі Кремля по своїй структурі, аргументації і риториці повністю співзвучний із промовою виголошеною свого часу А. Гітлером у виправдання розв'язання агресії Німеччиною. Російське керівництво фактично торпедувало всю систему міжнародно-правових відносин, що сформувалася після Другої світової війни. Окрім того, Російська Федерація за Будапештськими домовленостями виступала одним із гарантів територіальної цілісності України, як держави, що добровільно відмовилася від третього за значимістю ядерного потенціалу, порушила взяті на себе зобов'язання. Дії російських лідерів підривають принципи нерозповсюдження та не набуття ядерної зброї іншими державами не членами "ядерного клубу". Москва веде широкомасштабну інформаційну війну, із метою виправдати загарбницькі дії перед власним народом та світовою громадськістю. Д. Кісельов (кремлівський пропагандист) відкрито заявив про можливість використання Кремлем у боротьбі за світове панування ядерної зброї.

Про перебіг подій у Криму та діяльність Міністерства оборони України, а також небезпеку розгортання російського вторгнення в південно-східні області нашої держави я писав у попередніх аналітичних оглядах. Стає все більш очевидним, що В. Янукович разом із провладними партіями та частиною підконтрольних мажоритарників, під керівництвом кремлівських ляльководів, вели Україну до повного поглинання Російською Федерацією.

Що ж таки робити в цій складній ситуації? Як нам облаштувати Україну?

Виділимо поточні (тактичні) невідкладні завдання, а також стратегічні.

Під загрозою продовження зовнішньої агресії необхідно блискавично відбудувати (опираючись на патріотизм населення) дезінтегровані силові структури (всі). Особливо непокоїть у війську навіть не застаріла техніка та озброєння, а штатні безініціативні керівники вищого командного складу (діяльність в.о. міністра оборони тому свідчення). По можливості повернути на службу "витіснених" патріотів - фахових офіцерів СБУ, міліції, контррозвідки. Невідкладно провести переатестацію офіцерських кадрів у силових структурах (з використанням детектора брехні та оперативних денних), що вбереже від повторення ситуації з новопризначеним командувачем флоту Березовським. Негайно розробити комплексний план дій на випадок продовження агресії РФ, приділивши особливої уваги силам ПВО. Більше уваги звернути на патріотичне виховання народу (нема жодної повноцінної програми на телебаченні). В Криму ключовим дестабілізуючим чинником залишався ЧФ Росії. Відповідно до умов військового стану (зважаючи на окупацію Криму) жорстко присікати прояви сепаратизму та колабораціонізму.

Особливу увагу державних і місцевих органів влади, громадських і волонтерських організацій скерувати на допомогу біженцям з Криму (тимчасове житло, побутові умови, робота і фінансове забезпечення тощо). Хаос у цьому питанні може викликати суспільну напругу.

Перші кроки уряду направлені на оптимізацію фінансової ситуації в країні заслуговують схвалення. Необхідно пам'ятати, що попередні спроби скорочення державно- управлінського апарату закінчилися його розростанням. Оптимізувати чиновницьку ланку і рішуче відсікти зайве (резерви є в припиненні дублювання функцій різними відомствами, надто багато контролюючих і дозвільних органів). Отримані кошти від країн ЄС та США направити на створення нових робочих місць (тут і пригодяться організаторські навички вчорашніх держслужбовців, зменшиться безробіття).

Держава мусить побороти корупцію. Потрібно скористатися напрацьованим досвідом західних країн. Наприклад, а Республіці Польща не залякують хабарників великими термінами чи навіть довічним ув'язненням (утримання в'язня коштує дорого), а штрафують хабарника за моральний збиток державі та постраждалій через його дії особі, а також суд позбавляє всіх дипломів, ступенів та звань (це дорога у двірники, охочих грати в такі ігри майже немає).

Люстрація суддів та державних службовців, рівність всіх перед законом (невідворотність покарання за злочин), справедливість судових рішень (викорінення телефонного права) - суддів призначає парламент (ні в якому разі не Президент).

Європейські правила для вітчизняного бізнесу (мінімум особистих контактів з чиновниками при реєстрації підприємств), зрозуміла і не дискримінаційна система оподаткування, в тому числі й фізичних осіб (чому, скажімо не ввести ставку 5 грн. за квадратний метр житла для всіх - маєш 70 квадратів квартиру, плати 350 грн. і все; маєш дві квартири - плати в двічі більше; маєш дім 1000 кв. метрів - плати 5000 грн., а щоб не було таких шустрих як Віктор Федорович зі своїм Межигір'ям - фірми теж повинні сплачувати аналогічний чи вищий податок).

На часі реформування НАН України, яка перетворилася на дім престарілих. Пригадую історію, що розповів очевидець одного із засідань Президії НАН України: "Зайшов до зали Президент НАН України і каже - Привіт пацани! А, пацанам по 80 і більше років". Зважаючи на вік Б.Є. Патона, вони дійсно, пацани! Тільки толку для науки від тих "пацанів", як з козла молока. Краще спрямовувати кошти під конкретні програми чи науково-дослідні колективи націлені на реалізацію поставлених завдань. В США теоретична та прикладна наука зосереджена в науково-дослідних лабораторіях (центрах) при університетах - кошти виділяються під конкретних науковців та їх колективи. Не дивно, що щорічно завдячуючи такій системі організації наукової праці американські науковці стають лауреатами Нобелівської премії. Щось наших не пригадую? Якщо система НАН достатньо аморфна і дряхла структура, то вищі навчальні заклади (за невеликим виключенням) потонули в хабарництві й круговій поруці. Відповідно, для чого паритися над дослідженнями, підручниками та монографіями, коли екзаменаційна сесія добре кормить. Окрім того, не поганий заробіток дають корумповані чиновники (депутати), марнославству яких немає меж - один поперед одного пхаються в черзі на придбання дипломів із науковими ступенями та вченими званнями (розплодили проффесорів). В радянські часи в УРСР було 10 університетів. Тепер декілька сотень. Кількість аж зашкалює. А якість ще та. В Європі щодо цього є простий і зрозумілий підхід та розрахунок - на один мільйон населення приходиться один університет, який фінансується державою. Державні вузи нараховують по 10 і більше тисяч студентів.

Потужні університети здатні акумулювати кошти на пріоритетні науково-дослідні програми і прикладні проекти. Менше здійснюється витрат на численний штат ректорів, проректорів та їх обслуги (помічники, секретарки, водії тощо). У нас кожен новий міністр отримував від чергового Президента вказівку реформувати освітню галузь. Але, віз і нині там, де його залишили на початку 1990-х років. Майже загроблена система професійно-технічного навчання молоді. Відповідно - вищі навчальні заклади перетворилися на своєрідний відстійник, куди приймають всіх охочих відкосити від служби у війську чи відсидітися в умовах тотального безробіття, яке особливо торкнулося молоді.

Медицина. В аптеках полиці ломляться від ліків, а хворих не меншає. Наша безкоштовна медицина фактично вже давно платна - за профогляд заплати, за операцію заплати, роди - теж. Не приведи Господи щось серйозне - біда. Щодня по телебаченню і радіо волонтери збирають на дороговартісні операції за кордоном, бо вітчизняна медицина зарадити не здатна.

Освіта й медицина - дві ключові складові рівня життя людини. Не розвиваємо інтелект нації - біда. Немає здоров'я - висока смертність.

Якщо найближчим часом Європа відкриє кордони дня українців, запровадивши безвізовий режим - всі хто в стані бігти, побіжать з країни. З ким залишиться влада? З немічними пенсіонерами? Що тоді робити?

Держава потребує реформ. Реформи мають бути справедливими і зрозумілими. Розуміння цього, штовхало наших героїв під обстріли на Майдані. Не змарнуймо їх мрію на краще майбутнє. Відстоїмо свій Європейський вибір. Відстоїмо Україну в боротьбі з російським імперіалізмом.

23.03.2014р.

Професор Євген Сінкевич.

Чим так небезпечні для Криму "бендерівці"?

Бендерівці йдуть - лунало ще недавно по містах та селах Криму. Бендерівці йдуть - лунає в населених пунктах Південно-Східної України. Перелякані такою звісткою прихильники "Русского единства", партії регіонів та комуністів гуртують свої лави від цієї "коричневої чуми ХХІ століття". Як співав свого часу В. Висоцький: "Страшно - аж жуть!" І навіть, товариш В. Путін не забув згадати про отих страшних "бендерівців" у своїй промові, виголошеній у Георгіївському залі Кремля. Щоправда ніхто тих "бендерівців" так і не бачив ні в Криму, ні в інших регіонах України. Але, зрештою, хіба це має значення. Головне згуртуватися в якомусь місці - і тремтіти, і тремтіти, адже - страшно аж жуть! Наприклад, в Миколаєві активісти "тремтять" біля пам'ятника визволителям міста від фашистів (Героям Ольшанцям) - адже прийдуть "бендерівці" із Західної України і розіб'ють на сувеніри святиню. Аргумент, що ті "бендерівці" чомусь не нищать аналогічних пам'ятників на заході держави не діє на екзальтованих бабусь і діловито-агресивних молодиків.

Страшилка про вурдалаків "бандерівців" не нова - її активно використовувала радянська пропаганда. Путінська Росія, як ідейний спадкоємець СРСР приперчивши цю страшилку стосовно українських патріотів лякалкою - коричнева чума наступає і дещо надавши їй нового колориту (не "бандерівці", а "бендерівці" - очевидно жителі Бендер?) стала грудьми проти загрози "русскому миру". Крим так і не дочекався тих "бендерівців" (мабуть не доїхали, хоч кожен потяг зі Львова зустрічали дужі хлопці з битками). Мабуть зійшли по дорозі, або злякалися і не приїхали. Зрештою, головне не це. Головне, що в Кремлі відчули отой переляк і вчасно надіслали "зелених чоловічків". Тепер, Кремлю бажано щоб в південно-східних регіонах теж сильно-сильно злякалися отієї коричневої чуми, тих невидимих, а тому ще більш небезпечних "бендерівців". Адже, братья на східних кордонах України вже й стотисячні загони борців з "бендерівцями!" приготували.

Зрештою, я відволікся. Адже, обіцяв вести мову про те, чим так небезпечні для жителів півострова (тепер вже по Аксьонову - острова Крим) оті "бендерівці". Перш за все, їх небезпека полягає в тому, що їх ніде не видно. А, коли не можеш розгледіти ворога - то він ще більш небезпечний і лякає до запаморочення. Так, так - до запаморочення в мізках. Проникнувши в мозок "бендерівець" там поселяється і робить людину агресивною, що спасу від самого себе вже нема. Тільки зелені чоловічки здатні вигнати його звідти та з Криму. Тому, сльози радості виступили на очах певної частини кримчан, коли побачили, що Кремль побачив їх муки і надіслав "зелених чоловічків" (хоча ні, В. Путін привселюдно сказав, що то не його хлопці) щоб допомогти викурити коричневу чуму в уособленні "бендерівців". Здається спрацювало - викурили? Навіть акт "очищення" провели - "найдемократичніший" референдум.

Та от тільки біда. "Очищення" провели, а проблем і страхів не зменшилося. Банкомати заблоковані, тому надіслану з Києва пенсію чи заробітну плату з них не виколупаєш. Як кажуть: "Война войной, а кушать хочется всегда". Але спасибі "дяді Вові-визволителю" подбав. Як тільки отримаєш новий паспорт із "курицей" на обкладинці так і заживеш щасливо - отримаєш такі рідні та бажані рублі. Правда, кажуть, що не тільки реєстр виборців і банкомати заблоковані. Немає доступу до реєстру нерухомості. Але, це не біда для справжніх героїв - борців із "бендерівцями"! В паспорті вас пропишуть. Правда не за місцем проживання (в якійсь там Ялті чи Алушті), а в одному з покинутих гуртожитків Воркути (чи Магадану). Чуму не за місцем проживання? Адже в українському паспорті вказана прописка! Борони Боже! Ви, що! Український паспорт із пропискою, то таємна зброя "бендерівців". Ви, що цього не знали! А, якщо не міняти паспорт і все ж ризикнути і залишити український? Звичайно, звичайно - можна! Ви ж тепер проживаєте в самій демократичній країні світу - Росії. От, тільки рублів (пенсії чи зарплати) вам не бачити, як свого носа, чи вуха (ой, ми їх вам ще не відтяли?). Тому валіть до своїх "бендерівців" хай вони вам платять! А квартира (дім), майно - нажиті непосильною працею? Гражданин: "Было ваше - станет наше!".

Ось, приблизно, такі діалоги звучать на "визволеному" "зеленими чоловічками" острові Крим. Пішли вже перші звільнення. Так, за рішенням вченої ради в Таврійському університеті кафедру історії України перейменовано в кафедру истории Отечества. Відповідно з речами на вихід виставлено д.і.н., професора Ганкевича. Не сприймаєш нових порядків, не отримуєш російське громадянство - пухни з глоду, або "вали" на материк. Зрозуміло, що тому хто змушений покинути домівку, продати житло (заблокований реєстр) неможливо. Ще на початку вторгнення окупантів я отримував інформацію, що в глибинці Росії ведеться агітація щодо переселення "на возвращенные" землі. Думав нісенітниця! Не така вже нісенітниця. Повним ходом йде захоплення майна. Зелені чоловічки прилаштовують прихоплену військову техніку та спорядження. "Самообронці" все інше, що "погано лежать". Методично ведеться робота по витісненню громадян України. Тому потік біженців щоденно буде зростати. Нависла небезпека і над частиною власників "двохголового". Очевидно, ті з них, що не пройдуть тест на лояльність та всепоглинаючу любов - поїдуть за місцем прописки. Адже в холодних краях Росії- матушки стільки стражденних - бажаючих погріти "косточки" на ЮБК. Очевидно, буде діяти принцип: "Погрелся? Вали! Дай погреться другому!" Особливо не пощастить тим, хто має маєтності поблизу моря. Як складеться доля татар? Чи не надумає "гуманіст нашого століття" знову кудись їх переселити. Щось на пам'ять прийшли його "крокодилячі сльози" у грудні минулого року, коли стало дуже - ну дуже шкода українського народу, тому надав кредит В. Януковичу і знизив ціну на газ. А, сьогодні, вже не школа. Любов до ближнього - вона така мінлива!

26.03.2014р.

З привітом Є. Сінкевич.

В наші потяги на нашому шляху завантажимо наші дрова!

Сьогодні 40 днів від розстрілу Небесної сотні. Херсонці в пам'ять про неї на постаменті де ще недавно стояв Ленін встановили щоглу і підняли у вишину національний стяг. Композицію присвятили Небесній сотні. Сонячний день, але смуток не покидає... Сьогодні День народження мого тата, який декілька років тому як пішов у вічність. Якийсь сумбур у голові. Як у калейдоскопі шмигають туди-сюди події, змінюються обличчя. Згадую рідне Покуття, шкільні роки на Опіллі, військову службу на Буковині, студентські та аспірантські роки на Слобожанщині, та половина життя пройшла на Херсонщині... Пригадалося, як одружувався і майбутня теща направила мене і тестя (теж на той момент майбутнього) замовити таксі на урочистість. Тесть, добряк із розвиненим почуттям гумору, трохи "прийняв на груди" і тому в цьому процесі повністю поклався на мене. За заведеною радянською бюрократичною традицією необхідно було чітко прописати маршрут і зупинки транспортного засобу. А традиції тоді були понад усе. Як це молодятам та не подякувати в такий урочистий день рідній партії, яку уособлював великий чЛенін. Я, як давній "фанат" вождя, скориставшись тимчасовою безпорадністю майбутнього родича в договорі зупинку біля обеліску "проігнорив". І ось, у визначений час, після відвідин ЗАГсу наше авто стрімко проноситься повз бронзовий монумент. Теща, звичайно присікла такий підступний "удар під дих" з боку новоявленого родича. Правда, помпезного вивалювання всіх гостей із транспортних засобів і биття поклонів вождю "за счастливую жизнь" якось не вийшло. Мало не пинками в зад нас випхали з наспіх втуленим у руки букетом до постаменту. Ще хуткіше ми вскочили до авта не зафіксувавши для історії цю "щасливу" мить.

Коли Свобода гепнула об землю пам'ятник вождю пролетаріату в Охтирці, я пояснив студентам свою позицію. Вона полягає в тому, що давно пора, але це повинні були зробити самі жителі цього міста. Мало скинути матеріальний об'єкт, він має впасти у нашій свідомості - раб повинен позбутися свого ідола. Сподіваюся, що саме так сталося в головах херсонців, миколаївців та багатьох мешканців Центральної, Південної і навіть деяких міст Східної України. Шкода, що в одному з найбільш демократичних і найбільш рейтингових вишів Південної України - Чорноморському державному університеті ім. П. Могили рабська психологія продовжує домінувати в головах значної частини викладацького та студентського загалу. 40 днів тому душа моя рвалася на клапті, серце сповнювалося тугою за тими, кого я особисто не знав, але втрата їх була від того не менш гіркою. Сковував сором, що я відсидівся, а вони загинули в боротьбі за мою вільну країну. Мені видавалося, що понесена убієнними і скаліченими героями жертва мала би остаточно очистити суспільство, що люди зрозуміють - більше в старій системі координат жити не можна. Адже, поки нас оточують "привиди минулого" і незримо нагадують нам хто ми є ("раби німі"), на зміни годі розраховувати. Нажаль, я не був почутий - дві третини загалу залишили Леніна стояти на подвір'ї університету.

Пригадуються часи правління в Росії "розудалого" сибіряка Б. Єльцина. Тоді активно дискутували стосовно захоронення мумії, визначалися з гімном держави. Закінчилися тим, що мумію вирішили залишити (народ без неї жити не може - символ епохи). Правда, із старим гімном теж розпрощатися не вийшло. Покликали до Кремля "гімнюка" (прошу не плутати, тут від терміну "гімн") всіх часів і народів (старшого Міхалкова) щоб втретє підрихтував один із символів держави. Між цими, на перший погляд, розрізненими подіями є дещо спільне - відродження російського імперіалізму і як матеріальне його втілення - агресія проти України та окупація Криму. Не дивно, що українські сепаратисти та колабораціоністи всіх мастей і тепер "кучкуються" на свої антиукраїнські акції біля пам'ятника Леніну (в Донецьку) або його колишнього постаменту (в Миколаєві). Тому, вітаю Херсонців, що вимели з центрального майдану міста (площа Свободи) скверну і спорудили меморіал Героям, які окропили своєю праведною кров'ю нашу землю в ім'я СВОБОДИ! Слава ГЕРОЯМ!

3003.2014 р.

Професор Євген Сінкевич.

Як нам організувати вибори Президента?

Поточні вибори Президента нашої держави не мають аналогу в світовій практиці. Неординарності їм надає не тільки та обставина, що нового гаранта буде обрано достроково замість збіглого до Росії. І навіть не та обставина, що країна-сусідка здійснює на Україну економічний тиск (надвисока ціна за газ та погрози припинити його поставки) та інформаційну війну. Вибори відбудуться в умовах окупації частини території держави та умов, коли російський імперіалізм здійснив кроки по підриву міжнародного договірно-правового порядку, який сформувався після створення ООН, що дає підстави вести мову про загрозу розгортання Третьої світової війни. Як діяти в такій складній ситуації? Які внутрішні та зовнішні загрози існують?

Відповідно до чинного законодавства та Конституції вибори відбудуться 25 травня поточного року. В умовах загрози розгортання воєнної агресії найбільш сприятливим був би варіант обрання Президента в першому турі. При понад двадцяти претендентах видається, що таке неможливе. Але, шанс є. Якщо не брати до уваги технічних кандидатів, необхідно розуміти, що ключова боротьба розгориться між прихильниками "тайожного союзу" (регіонали і комуністи) і орієнтованими на подальшу асоціацію з ЄС. Тактична перевага є на боці прихильників асоціації, що дає підстави розраховувати на перемогу вже в першому турі. Така перемога можлива при умові консолідації навколо найбільш рейтингового кандидата від демократичного загалу. Адже, виведення з виборчого процесу Криму, розчарування частини електорату партії регіонів у південно- східних областях може стати переломним. Переконаний, єдиний найбільш рейтинговий кандидат від демократичних сил - шлях до успіху в першому турі. Така ситуація дала би зберегти кошти (яких і так немає) і значно знизити загрозу подальшого ворожого вторгнення (якщо його не буде до того?). Чи розуміють всю відповідальність за власні дії учасники президентської гонки (я не про комуністів та регіоналів, що ще недавно окупацію Криму "наближали как могли")? Не знаю! Кажуть, що "де два українці, там три гетьмани"... Сподіваюся, ми не наступимо в черговий раз на одні й ті ж граблі?

Які небезпеки існують в процесі реалізації передвиборчої компанії? По-перше, попередні парламентські та президентські вибори не були чесними. Члени виборчих комісій повинні під розписку бути повідомлені про кримінальну відповідальність у випадку порушення чинного законодавства. Зловживання відбувалися не тільки в день виборів (каруселі, вкидання бюлетенів, фальшування протоколів тощо) але в процесі їх підготовки. Партія регіонів зберегла бази даних по так званих "своїх виборцях". Це люди яких регулярно прикормлювали грошима, пайками тощо. Тому, не виключені намагання "мобілізувати свого виборця" використовуючи членів виборчих комісій під час по-квартирних обходів із метою уточнення списків виборців та вручення запрошень до участі у виборах (особливу увагу необхідно приділити в південно- східних областях). Нікуди не поділися бази даних (номера мобільних телефонів, адреси) партії регіонів стосовно "тітушок". Є небезпека їх активного задіяння з метою зриву виборів (влаштування безпорядків, провокації, захоплення виборчих дільниць тощо). Не виключено, що ці бази даних дубльовані (передані для ФСБ). Особливо ретельно необхідно поставитися до пропагандистської компанії Росії стосовно так званих представників правого сектору, що проникли на терени федерації з метою проведення терактів. Ця провокація свідчить, що ворог готує теракти на теренах України, тому й організовує "відволікаючий маневр". В цьому контексті, необхідно прискорити службову перевірку (на лояльність і професійну придатність) співробітників СБУ (скільки вони можуть знищувати службові папери, хай займуться диверсантами, що засіли в заводських готелях та на зйомник квартирах). По-скільки, загроза терактів організованих ворогом в південно-східному регіоні (в першу чергу) стає достатньо ймовірною необхідно особливу увагу привернути до об'єктів масового скупчення людей (школи, вузи, театри, вокзали, ринки тощо).

Залишається загроза продовження військового вторгнення ворога з метою зриву виборів та розшматування України. Необхідно на базі вузівських центрів із військової підготовки провести навчання або перепідготовку звільнених в запас (без відриву від виробництва та призову). Провести комплексні навчання з ППО та цивільної оборони. Підтримувати та заохочувати ініціативи громадян по наданню допомоги українському війську. В приморських містах, а також Херсоні й Миколаєві здійснити заходи по запобіганню висадці морської піхоти агресора (плавучі буї, радіомаяки, сигнальні пристрої, мобільні групи на спец-човнах, чергування бойових вертольотів, тимчасове обмеження відвідання окремих зон громадянами, контактні номера телефонів для термінових повідомлень тощо).

03.04.2014 р.

Професор Є. Сінкевич.

Доброго дня, правдивий товариш Сташек

Вибач, що з певним запізненням відреагував на твого листа. Надто бурхливий темп життя у мене в останні місяці. Час від часу, щоб впорядкувати свої думки переключаюся на якусь фізичну працю. Рахуй, що такий тайм-аут використав теж для того щоб відреагувати на сентенції щодо терміну (поняття) "бандерівець", яким я послуговувався в одному з своїх роздумів стосовно Криму. Перед усім, дякую тобі, що в своєму щільному графіку знаходиш час прочитати мої роздуми.

Пригадуєш, як в зимові дні протистояння на Майдані ми з тобою обмінялися думками стосовно використання частиною протестувальників чорно-червоного стяга, як ознаки само-ідентифікації? В багатьох українців ці кольори навіюються піснею про рушник ("Два кольори мої, два кольори. Оба на полотні, в душі моїй оба. Два кольори мої, два кольори. Червоний - то любов! А, чорний - то журба"). До речі, авторів пісні "Про рушник" свого часу тягали на допити в КГБ, чи бува вони не натякають на "бандерівський" стяг? Звичайно, є в поєднанні цих кольорів і політична складова - частина свідомих громадян ідентифікує себе з визвольним рухом. Є також політичні сили, які вважають себе (або яких вважають) спадкоємцями ОУН-УПА чи бандерівського руху загалом (очевидно це "Свобода" і "Правий сектор"). До речі, ці дві політичні сили різко відрізняються від решти українського політикуму не тільки і не стільки своєю риторикою, як тим що не засвітилися (може поки-що) на зрадництві. Решта, не залежно від окрасу, бігають туди- сюди, залежно від того хто при владі. Очевидно ця обставина (окрім внутрішньо та зовнішньополітичної ситуації) робить їх дедалі популярнішими не тільки на заході України. Прийняття ними як однієї із ідентифікуючих ознак червоно-чорного стягу, викликає настороженість в Польщі та відверте роздратування в Росії. Адже, кривди не такого вже й давнього минулого забути не легко, вони тяжіють і над наступними поколіннями.

Я не належу до жодного з партійних угрупувань. Ти знаєш, що в мені навпіл тече українська (козацька) і польська кров. Тому, ставати на чийсь бік було би зрадити якійсь із своїх складових, а отже зрадити цілому. Як фахові історики ми знаємо про не прості взаємини поляків і українців впродовж віків (на цьому історичному тлі активно паслася радянська пропаганда). Разом із тим, відомо, що було чимало прикладів порозуміння і взаємовиручки (похід Сагайдачного на виручку королевичу Владиславу та взяття Москви; роль Кульчицького в допомозі Яну Собеському в ліквідації облоги Відня). Не однаково скористалися поляки і українці з нагоди поновити свою державність у 19181921 рр. Разом із тим, знаний поляк-патріот усунений на периферію політичного життя М. Бобжинський попереджав владу, що без справедливого вирішення українського питання нормальне функціонування вільної Польщі не можливе. Нажаль, до його слів не побажали прислухатися ні пілсудчики, ні ендеки. На моє переконання, виникнення ОУН було наслідком такої недалекоглядної політики польських властей (влада завжди буде винна в розпалюванні протистояння, адже у неї є всі необхідні інструменти не доводити до крайніх форм протистояння), а не якоїсь глибинної жаги українців - пустити кров польського пана.

Чи звернув ти увагу, що засновниками ОУН були переважно діти священників, люди які знали декілька мов, навчалися чи закінчили університети? Це не якісь криваві м'ясники з місцевого ринку, для яких махати сокирою звична справа. Радянська і сучасна російська пропаганда акцентує увагу на тій обставині, що організаційне зібрання ОУН відбулося на теренах Німеччини (і навіть за фінансового сприяння останньої). Зрозуміло, що в умовах політичних переслідувань опозиція зачасти шукає підтримку у ворогів режиму. Про не прості стосунки двох країн-сусідок в 1920-х та 1930-х рр. загально відомо. Веймарська республіка, а згодом і фашистська Німеччина не могли не звернути увагу на радикальну внутрішню опозицію, що діяла на теренах Другої Речі Посполитої. Я не ставлю собі на меті виправдати методи якими послуговувалася ОУН, але хочу зрозуміти логіку їх дій. В одному своєму інтерв'ю відомий кінорежисер польського походження К. Зануссі зазначив, що в багатьох своїх бідах пов'язаних з українцями винні самі поляки. Додам від себе українці - теж. Тут я не буду ставити запитання про глибину та ступінь цієї відповідальності чи вини. ОУН була небезпечною для всіх. Не дивно, що Є. Коновальця вбив агент Москви, а С. Бандеру ув'язнювали польські та німецькі власті.

Так влаштоване наше мислення, що інші народи, політичні партії ми спочатку сприймаємо на підсвідомому (рефлекторному) рівні, а лиш потім включаємо (або ні) свідомість (здатність аналізувати). Росіян на підсвідомому рівні сприймають за набором своєрідних маркерів - балет, гармошка, матрьошка, бєрьоза, водка, сельодка. Українців - дівчина, калина, верба, бандура, сало, горілка. Звичайно, політичні партії приймаючи символіку попередників переймають на себе не тільки "фльор" їх здобутків, але й відповідальність за те негативне, що було. Принагідно, пригадую свою суперечку з науковим керівником кандидатської дисертації Ю. Журавським, яка виникла наприкінці 1988 р. на сходах центрального корпусу Харківського державного університету. Я, тоді новоприйнятий до лав КПРС, заявив йому, що на моє переконання між фашистами та комуністами немає різниці. Юліан Йосипович обурився: "В такому разі й ви берете на себе відповідальність за діяння партії!..." Я, звичайно не домовлявся з фон-Ріббентропом про поділ Європи та вторгнення до Польщі, але заявляти: "Я не я і хата не моя - тут не приходилося".

Мені імпонує патріотизм та самовіддача (події на Майдані тому приклад) "Свободи" та "Правого сектору". Разом із тим, представники цих політичних сил своїми (загально відомими) запальними діями зробили "ведмежу" послугу своїм лідерам (і Україні теж), що балотуються в Президенти, звівши їх і так крихкі шанси майже до "нуля". Ми звикли, що з появою у Верховній Раді партії регіонів - парламент перетворився на великий гральний автомат у казино (кнопкодави) та боксерський ринг. Професійні забіяки та бандюки швидко навели там вуличні порядки - загнавши під килим шустрих бютівців. Міцні хлопці свободівці та перспектива отримати удар від "Удару" примусили до коректнішої поведінки легіонерів Бандюковича. Але, який політичний спектр потрібний Україні після перемоги Майдану і нападу Росії? Мордовороти-патріоти? Перебіжчики бютівці? Ударники Кличка?

Очевидно, відповідь на це запитання лежить в площині - куди і як успішно ми будемо рухатися.

Поява чорно-червоних стягів на барикадах неабияк налякала В. Путіна і насторожила манірну Європу. Бризкаючи слиною де прийдеться очільник "великого брата" лякав себе, своїх підданих і ввесь світ фразою - "бендерівці йдуть". Йдуть із Західної України на південно-східні терени та в Крим. Мета - забрати все майно і знищити російськомовних, яких негайно необхідно захистити від цього нашестя. На околицях Ялти чи Сімферополя так їх ніхто й не побачив. Побачили "зелених чоловічків" з ранцями вогнеметів за плечима, танками, АК та БТРами. Чоловічки діловито стали хапати все, що "погано лежить". І, о диво, ті кого вони прийшли захищати від "бандерівців" хутко почали втікати з Криму до Львова - до бандерівців. Багато росіян та російськомовних, які вважають себе справжніми українськими патріотами стали називати себе "бандерівцями" (маючи примарне уявлення хто такі Є. Коновалець, С. Бандера та ін.). Люди не ідентифікують себе з конкретними (зачасти кривавими, братовбивчими) подіями середини минулого сторіччя. Термін отримав дещо розмиті, з історичного погляду на події, обриси і починає ідентифікуватися вже не з конкретним регіоном (тощо), а з любов'ю до Батьківщини, патріотизмом.

І все ж, будучи "бандерівцем" за місцем народження (Покуття), за мовою (при формуванні єдиного радянського народу - розмовляти українською означало бути "бандерівцем" або як мінімум "петлюрівцем"), за переконаннями (антирадянськими) - я не хочу щоб мене називали ім'ям Героя України С. Бандери. Кожному має належати своє. Я можу гордо стверджувати, що я УКРАЇНЕЦЬ із польським корінням. Я люблю свою землю, але я з великою пошаною ставлюся до Батьківщини своїх предків по батьківській лінії - ПОЛЬЩІ.

06.04.2014 р.

Моєму товаришу Станіславу Стемпеню з Перемишля.

Размещено на Allbest.ru