Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року

Ольга Скороход (м. Київ)

Анотація

лютневий революція влада громадськість

Авторка ставить за мету дослідити зміни, які відбулися у ставленні до династії Романових у Києві після Лютневої революції, та прояви цих змін. Основний акцент зроблено на практиках відмежування від представників колишнього правлячого дому, які мешкали у березні 1917 року в місті: овдовілої імператриці Марії Фьодоровни, великої княгині Ольги Алєксандровни та великого князя Алєксандра Міхайловіча. Автор доходить висновку про те що, динаміка ставлення до Романових та практика його вияву зазнали розвитку після утвердження нової революційної влади. Ці зміни змусили Марію Фьодоровну виїхати з Києва. При цьому київська влада у своїй політиці щодо Романових керувалася рішеннями Тимчасового уряду.

Ключові слова: революція, Лютнева революція, Романови, Київ, ставлення, 1917, Марія Фьодоровна, династія, монархія.

Annotation

The Dynamics of the Attitudeto the Members
of the House of Romanov in Kyev in March 1917

The paper aims to explore both the change of the attitude towards the House ofRomanov in Kyiv after the February Revolution and displays of this change. The main emphasis is on distinguishing practices in the relation to the members of the former ruling dynasty who lived in March 1917 in the city: the Widowed Empress Maria Feodorovna, Grand Duchess Olga Alexandrovna and Grand Duke Alexander Mikhailovich.

The policy of the government of Kyiv towards Romanovs was guided by the Provisional Government.The overall atmosphere for the staying of the Romanov in Kyiv can be assessed as favorable. There was the distinguish of the expression ofKyivans 'attitude to Romanovs: as to thepersons of the former monarchyandas to the citizens, to which people can feel personal affection. It is concluded that development of the attitude to Romanovs and the practical realization of this developmenthave experienced after the adoption of the new revolutionary government. The distinguishing from the Dynasty was based on rumors and general taboo. This process has acquired the following forms: the elimination of the images of Romanovs, the discuss of their life in the public sphere, and the emergence of the obscene information. These changes have forced Maria Feodorovna to leave Kyiv.

Key words: revolution, The February revolution, House of Romanov, Kyiv, attitude, 1917, Maria Feodorovna, dynasty, monarchy.

Аннотация

Ольга Скороход

Динамика отношения общественности к представителям
династии Романовых в Киеве в марте 1917 года

Автор ставит целью исследовать изменения, которые произошли в отношении к династии Романовых в Киеве после Февральской революции, и проявления этих изменений. Основной акцент сделан на практиках отстранения от представителей бывшего правящего дома, живших в марте 1917 года в городе: овдовевшей императрицы Марии Федоровны, великой княгини Ольги Александровны и великого князя Александра Михайловича. Автор приходит к выводу о том, что, динамика отношения к Романовым и практика проявления этого отношения получили развития после утверждения новой революционной власти. Эти изменения заставили Марию Федоровну выехать из Киева. При этом киевская власть в своей политике по поводу Романовых руководствовалась решениями Временного правительства.

Ключевые слова: революция, Февральская революция, Романовы, Киев, отношение, 1917, Мария Федоровна, династия, монархия.

В історії будь-якої революції питання відмежування від попереднього режиму постає на перших етапах творення революційної культури. Окрім ідеологічної площини протиставлення нового революційного порядку старому режиму цей процес виявляє себе також у поведінкових практиках населення, які не завжди корелюються з офіційною політикою або корелюються у нетиповий спосіб. Тому видаються перспективними дослідження антропологічний прояв відмежування від «старого режиму» після Лютневої революції ставлення населення до поваленої старої влади та її представників.

На сьогодні найфундаментальнішими дослідженнями соціокультурних та політико-антропологічних процесів після Лютневої революції є роботи Володимира Булдакова1, Бориса Колоницького та Орландо Файджеса. Крім того, аспектам революційної культури та її взаєминам з владою у своїх наукових пошуках приділяли увагу Владислав Верстюк та Річард Стайтс.

Попри те, що студії Української революції мають напрацювання в дослідженні самоусвідомлення окремих верств суспільства та легітимаціївлади в очах окремих груп соціуму, проблема сприйняття змін влади під час революції в межах одного політичного та адміністративного центру перебуває на початкових етапах розробки. Українські міста в період Української революції 1917-1921 років революції стали матеріалом для дослідження Галини Басари-Тиліщак. Віталій Скальський присвятив свої студії проблемі суспільних очікувань в період Української Центральної Ради. Якщо вести мову про вивчення власне київського зрізу революції, нині воно представлене переважно дослідженнями в рамках підходів соціальної, подієвої історії та історії повсякдення: у роботах Олени Бойко, Оксани Вільшанської, Яни Купчик, Віталія Скальського11.

Отже, ми вважаємо дослідження революції у Києві в рамках антропологічного підходу актуальним. Зокрема важливо з'ясувати ставлення населення міста до зміни влади та прояви цього ставлення. Порівняно з більшістю губернських міст колишньої Російської імперії Київ вирізнявся тим, що тут зустріли революцію та прожили перший місяць при новій владі троє представників династії Романових, а саме: овдовіла

імператриця Марія Фьодоровна (мати Ніколая ІІ), її молодша донька велика княгиня Ольга Алєксандровна та зять, чоловік старшої доньки Ксєнії Алєксандровни, великий князь Алєксандр Міхайловіч.

З огляду на це, нашою метою в даному дослідженні є прослідкувати ставлення населення Києва до представників династії Романових як категорії маркерів «старого режиму» у березні 1917 року. Хронологічні межі даної студії обмежуються першим місяцем революції від перших повідомлень про зміну влади до кінця березня, коли троє представників царської династії залишили Київ.

У науковому дискурсі ставлення суспільства до осіб імперського режиму після Лютневої революції 1917 року, дослідники говорять в першу чергу про табуйованість всього, що пов'язано з імператорською сім'єю, та прояви відмежування від старого режиму.

Київ став місцем проживання трьох монархічних осіб з огляду на його близькість до фронту. Марія Фьодоровна очолювала Російський Червоний Хрест й опікувалася багатьма шпиталями та благодійними закладами міста, що були покликані допомагати постраждалим внаслідок війни. У Києві Марія Фьодоровна мешкала постійно з 1915 року, оселившись в Маріїнському палаці. Ольга Алєксандровна була евакуйована до Києва разом з польовим воєнним шпиталем, в якому працювала сестрою милосердя. Алєксандр Міхайлович мешкав у Києві з огляду на свою військову кар'єру.

У період кардинальних змін, що відбувалися у Петрограді на межі лютого-березня 1917 року представники династії Романових перебували в такій же ситуації, як і решта населення Києва змушені були жити чутками та свідченнями небагатьох очевидців, які прибували зі столиці.

При цьому з огляду на невизначеність та відсутність офіційних повідомлень, зберігався статускво Романових у Києві.

Так, 1 березня у Софіївському соборі відбулась панахида за Олександром ІІ у присутності Марії Фьодорівни, про що повідомляли газети.

Після офіційного оголошення про повалення монархії перебування у Києві Марії Фьодоровни надавало її відносинам з новою владою делікатних конотацій. Через двовладдя у Петрограді центральна влада не була одностайною щодо декларування і виявлення ставлення до Романових. Виконком петроградської ради робітничих депутатів 3 березня розглядав питання щодо арешту всіх членів династії Романових. При цьому арешт жінок династії пропонували здійснювати поступово. За день до того, 2 березня, у записі засідання Тимчасового уряду зазначено про необхідність рахуватися з думкою Ради робітничих депутатів. Вірогідно, заслуги Марії Фьодоровни у благодійній діяльності були оцінені, тому надалі про обговорення санкцій щодо неї свідчень не маємо. На користь цього також свідчить політика нової влади щодо благодійних установ, які діяли під патронатом овдовілої імператриці. Відомства імператриці Марії, якими опікувалася матір поваленого імператора, були передані в управління Міністерства народної освіти. Однак їхню назву було збережено (за іменем засновниці Марії Фьодорони, дружини Павла І).

Першим актом, за яким ми можемо простежити публічні прояви зміни статусу овдовілої імператриці став її від'їзд з Києва до ставки колишнього імператора Ніколая ІІ, який щойно зрікся престолу, що розташовувалася в Могильові. Від'їзд відбувся 3 березня у день, коли у Києві було офіційно оприлюднено про падіння монархії. Тобто, до Могильова Марія Фьодоровна

від'їжджала в час зміни влади у місті: коли створювався Виконавчий комітет об'єднаних громадських організацій Києва, а старі органи влади опинилися у підвішеному стані.

За спогадами Ольги Алєксандровни, при від'їзді її матері були подані всі складові пошани, передбачені офіційним протоколом. «Коли після зречення сина овдовіла Імператриця вирушила до Могильова, їй були віддані всі належні її положенню почесті. Вона прибула на Імператорської платформу вокзалу в супроводі ескорту козаків», зазначає вона у першій редакції своїх спогадів. Зокрема, матір Ніколая ІІ супроводжував київський губернатор Олексій Ігнатьєв. Тобто в короткий перехідний період зберігався статускво овдовілої імператриці.

До Києва Марія Фьодоровна повернулася увечері 9 березня, коли органи нової революційної влади у Києві були сформовані. У своєму щоденнику вона змальовує картину, яка докорінним чином відрізняється від ситуації в час від'їзду. «Як же все змінилося! На станції нікого, тільки на пероні цивільні з червоними бантами. Огидно! Над палацом жодного прапора. На подвір'ї була зустрінута офіцерами й Ігнатьєвим в штатському, з якими ми трохи посиділи у мене», зазначила вона.

Згадки про подібну зміну публічного вияву статусу овдовілої імператриці зафіксовані ще у щонайменше трьох свідченнях его-джерел. Фрейліна Зінаїда Менгден зазначала, що колишній київський губернатор Олексій Ігнатьєв і дворецький, зустріли Марію Фьодоровну у вестибюлі палацу (за уривком зі спогадів, опублікованим Ю. Кудріною). Тобто, особи, які бажали висловити овдовілій імператриці звичні для неї виявипошани, робили це не публічно. Відсутність почестей підкреслює і Марія Барятинська, дружина флігель-адьютанта Ніколая ІІ, яка на той час опікувалася шпиталем у Києві. «Возле дворца не было никакой почетной охраны, пост при воротах был в ужасном состоянии, а неопрятные солдаты вели себя так, будто охраняли заключенного они даже не брали на караул».

Слід зазначити, що у мемуарах Барятинської є згадка про те, що Марію Фьодоровну на пероні зустрів комісар: «На станции ее не встрелило ни одно официальное лицо, кроме комиссара, который не проявил к імператрице должного уважения». Логічно припустити, що мова могла йти про новопризначеного київського губернського комісара Тимчасового уряду Михайла Суковкіна або про комісара Виконкому Тимчасового уряду Анатолія Савенка (який супроводжуватиме Марію Фьодоровну при її виїзді з міста). Однак ми вважаємо за доцільне підважити дані свідчення. По-перше, сама Марія Фьодоровна занотувала у щоденнику факт відсутності офіційних осіб на пероні київського вокзалу по її прибуттю. По-друге, Барятинська не була безпосереднім свідком повернення овдовілої імператриці. Третє: зустріч матері Ніколая ІІ зі Суковкіним або Савенком 9 березня не зафіксована в інших джерелах, які сьогодні доступні історикам.

У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна писала, що Марія Фьодоровна змушена була їхати з вокзалу до палацу, найнявши звичайного візника. Цей факт, на нашу думку, був проявом зміни не лише політичного, але й соціального статусу. Подорож не в царській кареті, а у звичайному екіпажі урівнювало її в статусі зі звичайними громадянами.

Про вибір Марії Фьодоровни осісти у Києві повідомляла київська преса. Так, «Последние новости» у великому матеріалі про історію Романових в останньому абзаці сказано: «В Киеве вокруг вдовствующей императрицы образовался особый двор. Вольно или невольно эмигрировавших из Петрограда»26. Якщо про повернення матері поваленого імператора преса згадувала у контексті історії династії Романових та чуток, пов'язаних з її представниками, то після 9 березня окремі замітки, присвячені пересуванню Марію Фьодоровни особисто.

Паралельно з приїздом та облаштуванням вдови Алєксандра ІІІ у Києві дозвіл на це надійшов від центральної влади. Ад'ютант головного начальника постачання армії Південно-Західного фронту доставив телеграму на адресу Виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій міста Києва, який був відправлений прем'єр-міністром Георгієм Львовим: «Временное правительство не встречает препятствий к выезду вдовствующей Императрицы Марии Федоровны в Киев и пребыванию в Киевском дворце». Отже, місцева київська влада у ставленні до факту перебування у місті високої особи з поваленої династії спиралася на розпорядження Тимчасового уряду, а також військової адміністрації, яка, з огляду на близькість до фронту, продовжувала зберігати у Києві вплив. Нам не вдалося знайти жодних розпоряджень щодо монарших персон у фондах Київської міської управи, Ради об'єднаних громадських організацій міста Києва та канцелярії Київського губернського комісара Тимчасового уряду (у Державному архіві міста Києва та Державному архіві Київської області). Таким чином, київська влада забезпечувала охорону овдовілої імператриці, разом з тим візуалізуючи зміну її статусу та дистанціюючись від Романових.

Різка зміна церемоній стала шоком для Марії Фьодоровни та її оточення, однак була зрозумілим фактом для місцевої київської влади.

Факт відсутності офіційного супроводу для овдовілої імператриці періодичні видання всіляко підкреслювали. «На вокзале во время пребывания великого князя и императрицы Марии никто изначальствующих лиц не присутствовал», зазначено в публікації про відбуття Маріх Фьодоровни з Києва 16 березня на потязі Ніколая Ніколаєвіча. Надалі простежимо вияви ставлення до представників династії Романових у Києві серед ширших верств населення. Рефлексії щодо осіб династії Романових, які перебували у Києві, формувалися та змінювалося на тлі постійного потоку новин та чуток. За час Першої світової війни кількість крамоли на адресу імператорської родини значно зросла. Як простежив Б. Колоницький, матеріали фонду Київської судової палати свідчать про те, що у ході війни образливу інформацію на адресу Романових представники міщанського стану висловлювали не рідше за селян. Скасування цензури з одного боку і прагнення інформації з іншого створило базу для поширення нових чуток. Періодичні видання у перші місяці революції чимало місця присвячували інформації про історію Романових та їхній поточний стан справ. Серед головних тем заміток про Романових можна виділити основні: інформація про арешт Ніколая Романова та його сім'ї, чутки про зв'язок колишньої імператриці Алєксандри Фьодоровни та Распутіна, повідомлення про пересування інших родичів Ніколая ІІ, пошуки царських коштовностей. Слід підкреслити, що серед новин були й такі, які описували насилля проти представників династії. Так, видання «Последние новости» повідомляло про збройний напад на великого князя Кірілла Владіміровіча. При тому, що це був перший представник династії, який публічно вітав революцію, а до того був активним діячем опозиції до Ніколая ІІ, намагаючись вплинути на імператора, зокрема і через Марію Фьодоровну. Також повідомляли про арешти не лише сімей Ніколая ІІ та його брата Міхаіла Алєксандровіча, але й осіб, що не могли безпосередньо претендувати на престол. Наприклад, про арешт великої княгині Марії Павловни та великого князя Бориса Владіміровіча.

Прикметно, що навіть самі видавці й журналісти усвідомлювали, що частина опублікованої інформації може бути перебільшеною або вигаданою. За оцінками дослідників, чутки є дуже важливим чинником для формування суспільної думки та ставлення соціуму або певних суспільних груп до певних аспектів життя. У контексті досліджуваної проблеми більшість киян та категорій населення, які на той час мешкали в Києві, не могли формувати свого ставлення до осіб з царської династії на основі власних життєвих практик. Натомість це ставлення вони викристалізовували з побічного досвіду: чуток, періодичних видань, настроїв, що сформувалися за час Першої світової війни.

Відмежування від попереднього режиму мало місце практично в усьому: від змін офіційних звертань до численних карикатур на царя просто на вулицях, «ідеологічних» дитячих ігор й вуличних вистав. Як згадував письменник Григорій Григор'єв, карикатури на царя створювали ще й з тієї причини, що майже всі портрети поваленого імператора були знищені або прибрані зі звичних місць.

Табуювання представників династії часто стосувалося і попередників Ніколая ІІ. Преса повідомляла про усунення портретів інших царів вже у перші дні березня. Одне з повідомлень від 7 березня зазначало: «Вчера издания окружного суда удалены портреты Николая ІІ и Александра ІІІ». Цього ж дня царські портрети були прибрані з міської управи. Причому, не вказано, згідно з яким нормативним рішенням здійснювалися такі акти. Вірогідно, подібні дії чиновників носили спонтанний і фрагментований характер, оскільки загальні розпорядження міської влади щодо прибирання зображень Романових не відомі. Відсторонення проявлялось і в особистісній формі: через інтерес до невідомих сторін життя монаршої родини, а відтак спотворення інформації та вигадок. Прояви подібного інтересу помітні з середини березня 1917 року, коли ринок інформації та розваг зміг відреагувати на ситуацію. Окрім офіційних повідомлень київські газетярі пропонували широкий спектр літератури на відповідну тематику, на кшталт суду над Ніколаєм ІІ, любовних листів дочок імператора. У театрах з успіхом йшли вистави «Распутін і цариця Олександра», «Царева коханка» і т. п..

Зміни торкнулися і загальноприйнятих форм офіційних звертань: у церквах при читанні молитви зупинялися, коли приходила черга згадати ім'я колишнього монарха, церковними ієрархами у зв'язку з цим було внесено зміни до поминальників. Аналогічна проблема постала і з формою ухвали судових рішень (іменем, від якого вони ухвалюються). Хоча такі дії також були стихійними і в цій сфері панувала невизначеність. Так, наприклад, київський університет певний час зберігав у своїй офіційній назві слово «Императорский». Крім того, у газетних повідомленнях в матеріалах про Романових часто вживано попередні титули, зокрема щодо Марії Фьодоровни. Російська націоналістична газета «Киевлянин» в перші дні березня зазначала повну титулатиру: «Ее Императорское Величество Государыня Императрица Мария Федоровна».

Спробуємо простежити прояви ставлення до представників династії Романових у Києві з боку звичайних жителів Києва. Про поведінку населення Києва після революції всі три представники династії Романових відгукувалися як про приязну й таку, що відповідала дореволюційним нормам.

У спогадах Ольги Алєксандровни дані пасажі стосуються, в першу чергу, осіб, що знали її особисто до революції та були пов'язані з нею по роду діяльності. Своєму біографу Й. Ворресу вона розповідала про реакцію поранених солдатів і сестер милосердя, з якими працювала у шпиталі, коли вони вперше зустріли Ольгу Алєксандровну після зречення Ніколая ІІ. За словами великої княгині, солдати її вітали, частина з них співчувала. Також вона згадує про одну з «сестер-більшовичок», яка вітала її у зв'язку зі зреченням Ніколаєм ІІ престолу.

Натомість Алєксандр Міхайловіч згадує не лише про реакцію військових чи колег, але й сторонніх осіб. «Первые две недели все шло благополучно. Мы ходили по улицам, смешавшись с толпой, и наблюдали грандиозные демонстрации, которые устраивались по случаю полученной свободы! [...]В начале население относилось ко мне весьма дружелюбно. Меня останавливали на улице, пожимали руки и говорили, что мои либеральные взгляды хорошо известны. Офицеры и солдаты отдавали мне при встрече честь, хотя отдание чести и было отменено пресловутым приказом?». Бачимо, що великий князь підкреслив часткове дотримання формальностей, які існували за старого порядку.

Джерела не дають змоги з'ясувати, скільки у такій приязній поведінці населення було особистої симпатії, а скільки вияву позитивного ставлення до монархії та старого режиму. Вірогідно, мову слід вести про перевагу особистої поваги до колишніх монарших персон. На користь цієї думки говорять моменти, згадувані Ольгою Алєксандровною про те, що її вітали навіть ідейні опоненти запеклі противники монархії. Таким чином, вони визнавали за нею право громадянина, однак не визнавали правомонаршої особи. Інше свідчення акцент, який Алєксандр Міхайлович зробив на підкресленні його ліберальних поглядів, що у даному разі робило його в очах населення прихильником революції.

Цей ліберальний образ могло підважити інтерв'ю Алєксандра Міхайловіча, надруковане в газеті «Киевлянин» 15 березня. Великий князь вдався до риторики примирення. З одного боку, він привітав революцію і підтвердив висловлену пізніше думку про те, що зміна влади у Києві відбулася спокійно і піднесено: «Приятно, что население приняло известие о нем (перевороте О. С.) сознательно и в полном порядке. Никаких эксцессов не было». Це загалом підтверджує думку про відсутність у місті конфронтацій щодо представників Романових. З іншого боку, великий князь видав у собі монархіста, зазначивши, що найвдалішою формою влади в Росії є республіка з царем на чолі (очевидно, він мав на увазі форму правління конституційної монархії, адаптованої до революційних реалій). «Ибо царь это флаг народа перед миром», сказав він. Відомо, що Тимчасовий уряд несхвально ставився до будь-яких виступів представників Романових у пресі. 8 квітня на засіданні уряду було прийнято рекомендацію, адресовану усім членам царської династії, не виступати у пресі. Приводом для такого рішення послужило чергове інтер'ю Алєксандра Міхайловіча. Отже, вірогідно, що і його березнева розмова з київськими журналістами не вкладалася у плани Тимчасового уряду та місцевої влади.

Про відносний спокій щодо її персони у Києві інформувала і Марія Фьодоровна. У листі до грецької королеви Ольги Константіновни 18 березня писала: «Тут, однак, відносно спокійно, незважаючи на «свято свободи», яке пройшло позавчора з 7 ранку до 6 години вечора: процесії з червоними прапорами, Марсельєзою і т.д. І хоча поліції не було, був відносний порядок. Зовсім не було п'яних»

Вірогідно, Марія Фьодоровна виокремила серед усіх революційних подій у Києві «свято свободи» (більш поширена назва «день свята революції) не лише з тієї причини, що це була наймасовіша революційна демонстрація у місті. За даними видання «Последние новости» в самий розпал Дня свята революції Марія Фьодоровна відбула на потязі разом з колишнім головнокомандувачем Ніколаєм Ніколаєвічєм та комісарами Калініним і Черносвітовим. Близько 14:30 окремий потяг Ніколаєм Ніколаєвічєм прибув зі ставки на київський вокзал. Марія Федорівна прибула до залізниці й пішла у приготований для неї салон-вагон, який причепили до потяга Николая Николаевича. О 16:00 потяг відбув з Києва. Не зазначено у якому напрямку, з якому метою овдовіла імператриця залишала місто, так само як і немає інформації про час її повернення.

16 березня головні вулиці Києва були перекриті через рух демонстрацій з різних частин Києва до Думської площі. Тому Марія Федорівна дорогою на вокзал могла бачити революційний натовп, що вітав демонстрантів. Вірогідно, що демонстрації вона могла бачити хіба що здаля. Тож відкритим лишається питання, чи міг революційний натовп впізнати її та висловити своє ставлення. З іншого боку, вона зазначає, що на вулицях не було п'яних, при чому ці дані містяться в его-документі, написаним за фактом нещодавніх подій. Отже, цього дня Марія Фьодоровна всетаки безпосередньо могла бачити вулиці, а у свою чергу городяни могли її бачити та вітати. Крім того, її могли зустрічати й вітати мешканці міста під час прогулянок у Царському парку (нині Марійський парк), де розташовувався палац і де вона, за свідченнями фрейлін, любила гуляти.

У зв'язку зі свідченнями про відсутність відкритого неприйняття представників Романових у Києві постає питання про причини їхнього від'їзду з міста до Криму 23 березня. Ольга Алєксандровна у своїх спогадах зазначає про прагнення виїхати з Києва ще у перші дні революції. За її словами, Романови не могли цього зробити через позицію Марії Фьодоровни, яка бажала лишитися у Києві. У вже цитованому листі до грецької королеви, написаному за 5 днів до від'їзду, також не зазначено про жодні плани залишити Київ. Як зафіксують газетні хроніки вже після від'їзду Романових, у Марійському палаці лишався запас продуктів, закуплений на державні кошти, оскільки імператриця планувала лишатися у Києві тривалий час. З іншого боку, у протоколах засідання Тимчасового уряду від 21 березня зафіксоване рішення про відпуск продовольства поваленому імператору, його сім'ї, Марії Фьодоровні та їхнім свитам тобто у той день, коли, як ми ще покажемо у статті, вже тривали переговори щодо процедури виїзду Романових з Києва. Отже, можемо стверджувати, що рішення про від'їзд виходило від самих Романових, а не від центральної влади.

Думку про те, що овдовіла імператриця сама вирішила залишити Київ підтримував і голова ради офіцерських депутатів Леонід Карум, який називав себе монархістом (хоча демонстрував свою лояльність до революційної влади)51.

У свідченнях про від'їзд Романових твердження розходяться щодо ключових моментів: позиції овдовілої імператриці щодо від'їзду та атмосфери, в якій він відбувався.

Ольга Алєксандровна без подробиць переконує, що Марія Фьодоровна погодилася залишити Київ після того, коли хірург та працівники шпиталю, яким вона опікувалася, категорично повідомили їй, що не бажають більше її бачити. Цей епізод поданий непрямою мовою зі слів великої княгині52. Відповідно, ми не можемо оцінити, чи такий випадок дійсно відбувся і наскільки він вплинув на зміну рішення Марії Фьодоровни. Варто зазначити, що за спогадами Ольги Алєксандровни, сама вона у цей час продовжувала працювати сестрою милосердя, про безпосередні ексцеси щодо її особи після революції вона не згадує.

Натомість великий князь у мемуарах без подробиць переконує, що Марія Фьодоровна так і не погодилася їхати до його маєтку в Ай-Тодорі навіть після численних умовлянь: «Нам пришлось почти что нести Императрицу на вокзал. Она, боролась до последней минуты, желая оставаться и заявляя, что предпочитает, чтобы ее арестовали и бросили в тюрму». На нашу думку, остаточне рішення залишити Київ було викликане не одним конкретним подразником, а ланцюгом подій і активним виявом табуювання представників Романових. Якщо ситуація, коли Марію Фьодоровну не пустили до шпиталю, мала місце, вона могла стати остаточним каталізатором цього рішення.

Можемо відтворити атмосферу, в якій мешкали представники поваленої династії у Києві. Вони описали власну візію процесу відмежування від «старого режиму», про який ми зазначали вище. Як ми вже зазначили, Алєксандр Міхайловіч писав про символічні два тижні, коли Романови почувалися у Києві в безпеці. Хронологічно це відповідає найбільшій революційній маніфестації у Києві (16 березня) та повалення пам'ятника Петру Столипіну (15-17 березня). Слід зазначити, що до того часу тактики відмежування від «старого режиму» сформувалися і увійшли до життєвих практик киян. «Наступил момент, корда разрушение царських памятников уже более не удовлетворяло толпу. В одну ночь киевская печать коренным образом изменила свое отношение к нашей семье. Всю династію надо утопить в грязи, восклицал один известный журналист на страницах распространенной Киевской газеты, и началось забрасывание нас грязью. [...] Мы все вдруг превратились в «Романовых, врагов революции и руського народа». Вдовствующая Императрица Мария Федоровна, страшно удрученная погной неизвестностью о судьбе Государя, не могла переносить клички, прибавленной к нашим прежним титулам», згадував він.

Ольга Алєксандровна також згадувала про анафемування династії: «На стенах мелом были написаны всякие гнусные фразы, направленные против Ники и Алики, совсех учреждений сорваны двуглавые орлы. Ходить по таким улицам, чтобы добраться до дома, где жила Мама, было делом рискованным»

З іншого боку, таке табуювання царської родини переважно не переростало у відкрите протистояння. Так, власне від'їзд Романових не викликав особливого ажіотажу і проявів агресії: на залізничній станції у Святошино біля потяга зібрався натовп зацікавлених, але публічної уваги цій події, окрім заміток у газетах не надали. Такий вияв ставлення був неспівмірний з заходами безпеки, вжитих при виїзді Романових. «Ми відправлялися пізно однієї ночі, але не зі станції, де це могло б викликати хвилювання і де сотні безпомічних людей очікували можливості виїхати, а від маленького лісу недалеко від Києва», писала Ольга Алєксандровна.

Постає питання, якою була позиція київської влади щодо від'їзду Романових: наскільки вони цьому сприяли і наскільки були зацікавлені. Ми з'ясували, що Київська міська управа та Виконком об'єднаних громадських організацій були змушені рахуватися з позицією Тимчасового уряду та військової адміністрації.

Алєксандр Міхайловіч переконує, що наказ на виїзд з Києва вдалося отримати від Тимчасового уряду: «По всей вероятности, некоторым из наших добрих друзей, тронутых нашим положением, удалось повлиять на Временное Правительство, и в один прекрасный день к нам явился комиссар и передал приказ отправиться немедленно в Крым. Местный сонет всецело одо брил этот план, так как считал, что «пребывание врагов народа так близко от фронта представляет собою большую опасность для революционной России». Отже, з його слів випливає, що Романови не просто отримали дозвіл на проживання у Києві, але без рішення Тимчасового уряду навіть не мали права покинути Київ. Ольга Алєксандровна також висловлює таку думку, зазначаючи, що їм вдалося виїхати лише завдяки старанням великого князя.

Натомість у збережених документах не виявлено жодних розпоряджень Тимчасовго уряду, Київської міської управи чи Виконкому об'єднаних громадських організацій Києва щодо від'їзду Романових. Заборона на виїзд з Києва могла стосуватися напряму Алєксандра Міхайловіча, а не жінок Романових, оскільки він числився військовослужбовцем кадрової імперської армії. Рішення про звільнення великого князя Тимчасовий уряд прийняв лише 22 березня, тобто за день до від'їзду.

Дискусійним є і спогади, які стосуються охорони спеціального потягу, на якому відбули Романович. У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна пише, що охорону вдалося забезпечити діями Алєксандра Міхайловіча. За її словами, йому вдалося знайти вірних династії саперів, які будували міст через Дніпро. Хоча описуючи власне процес переїзду до Криму зазначає, що охорона складалася з солдатів. У другій редакції своїх спогадів вона вже згадує лише про солдатів. Тоді як сам великий князь писав про охорону з матросів.

Газетні хроніки зафіксували такий розвиток подій. 21 березня депутат Державної Думи російський націоналіст Анатолій Савенко отримав телеграму від її тимчасового комітету про те, що він як комісар має супроводжувати овдовілу імператрицю. Зазначено, що це рішення прийнято згідно з особистим клопотанням Марії Фьодоровни. У свою чергу київський Виконоком Ради об'єднаних громадських організацій постановив, щоб охорона потягу імператриці здійснювалася із залученням ресурсів Ради офіцерських і солдатських депутатів. 23 березня Марія Фьо-доровна, Алєксандр Міхайловіч, Ольга Алєксандровна разом зі своїм морганістичним чоловіком полковником Миколою Куликовським виїхали у супроводі Савенка.

Отже, вірогідно слід говорити про охорону, яку забезпечила київська Рада офіцерських і солдатських депутатів. Є всі підстави вважати, що це були солдати, які супроводжували імператрицю в силу обов'язків, а не лояльності до династії Романових.

Виїзд Романових з Києва був вигідним київській владі не лише з огляду на убезпечення Києва від можливого соціального напруження через перебування у місті представників поваленої династії, але і з точки зору інфраструктурного забезпечення розвитку революції.

На засіданні Виконкому Ради об'єднаних громадських організацій 28 березня було вирішено, що Купецький дім, де проходили її засідання, а також засідання інших рад та студентських організацій, має зайняти губернський продовольчий комітет. Тоді як вказані організації переїдуть до Марийського палацу. Відразу по від'їзді Романових начальник київської міліції А. Лепарський провів інспекцію палацу. На засіданні Виконкому 24 березня заслухано його звіт та розглянули опис майна. Крім того, Виконком постановив реквізувати для потреб населення продовольство, виявлене у палаці.

Окрім того, що таке заміщення мало практичний смисл, воно несло в собі сакральний зміст заміни органів старої влади на революційні організації. Окрім палацу нове призначення отримали інші установи. У колишньому жандармському управлінні знаходились бюро гуртожитку амністованих, штаб партії соціалістівреволюціонерів, кілька видавництв. У будинку Дворянського зібрання Рада професійних союзів тощо. Подібний символічний перехід відбувався на території усієї колишньої імперії. Зокрема рішення про передачу Зимового палацу в Петрограді революційній владі Тимчасовий уряд прийняв ще 4 березня.

Особи, що мали сентименти до попереднього режиму, у спогадах висловлювали негатив з приводу того, що колишні царські будівлі були передані революційній владі. «Жалко было смотреть на изящный дворец, на его полы, потолки, мебель, которые мы там увидели. Вскоре все было запачкано, загажено», зазначав Карум. У свою черга Барятинська висловлює жаль від того, що царський павільйон на київському вокзалі став доступним для всіх, зокрема і для солдатівроведений аналіз дає підстави стверджувати про етапність зміни ставлення населення Києва до представників поваленої імператорської династії у березні 1917 року. У короткий перехідний період перших днів березня зберігався статус-кво овдовілої імператриці Марії Фьодоровни. Це проявлялася у збереженні церемоній та символів влади Романових. При чому з боку влади передбачені протоколом вияви пошани демонстрував імперський губернатор Ігнатьєв, тоді як нові органи влади виявляли свою відстороненість від Романових. Після утвердження нової влади зміна політичного і соціального статусу Романових була підкреслена скасуванням усіх церемоній. Представники міської та центральної влади підкреслювали своє відмежування від

Романових. При цьому київська міська влада у своєму ставленні щодо перебування Марії Фьодоровни в місті була змушена рахуватися з рішенням Тимчасового уряду та військової влади. Однак при від'їзд з Києва Романовим було виділено офіційний супровід та охорону. Головним чином це було зроблено не задля вияву пошани, а в контексті забезпечення порядку в місті.

Від'їзд Романових з Києва був вигідний міській владі не лише з точки зору благонадійності, але й з точки зору розвитку інфраструктури. Будівлі, які раніше перебували у віданні Марії Фьодоровни, були віддані для потреб міста і революційної влади.

З боку пересічного міського населення простежується різниця у вияві ставлення до імператриці, її дочки та зятя з огляду на різні площини особистого сприйняття як монарших осіб чи як звичайних громадян. У перші два тижні революції формувалися й реалізовувалися принципи табуювання символів старого режиму та династії загалом. Умовним вододілом у цьому процесі, як зазначали самі представники династії Романових, можна вважати повалення пам'ятника Столипіну. Відкритих конфліктів щодо представників царської родини не зафіксовано, однак вірогідно, що атмосфера кінця березня не сприяла їхній безпеці у місті. Загальне відмежування від Романових обумовили рішення Марії Фьодоровни виїхати до Криму.

References

1. Arkhiv novejshej istorii Rossii. TomVII. Zhurnal yzas'edanij Vremmenogo pravitel'stva.Mart-oktiabr' 1917 goda.V 4 tomakh.Tom 1. Mart-aprel' 1917 goda. (2001). Otv. redactortoma B. Dodonov. Sost. E. Grin'ko IV. Lavinskaya. Moskva: Rossijskay apoliticheskaya entsyklopedija. [In Russian].

2. Baryatinskaya, M. 2006).

3. Moja russkaja zhizn'. Vospominanija velikosvetskoj damy. Moskva: Tsentrpoligraf / Electronic book. [In Russian].

4. Basara-Tylischak, H. (2007). Provintsijnimista yak seredovyschesotsial'noji ta politychnoji mobilizatsiji horodian u period Tsentral'noji Rady.Problemy vyvchenniaistoriji Ukrajins'koji Revoliutsiji of 1917-1921 rr. The Issues of the History of the Ukrainian Revolution 1917-1921, 2, 43-56.[In Ukrainian].

5. Bitiukov, K., Petrova, E. (2009). Velikokniazheskaya oppozitsija v Rossii 1915-1917 gg. Sankt-Peterburg: Asterion.[In Russion].

6. Bojko, O. (2015). Narysyzhyttia Kyjeva. 1919 rik: polity kaipovsiakdennist'. Kyiv: Instytut istoriji Ukrajiny NAN Ukrajiny. [In Ukrainian].

7. Buldakov, V. (2010). Krasnaya smuta: priroda i posliedstvija revoliutsionnogo nasilija. Moskva: ROSSPEN. [In Russian].

8. Dnevniki imperatritsy Marii F'odorovny (19141920, 1923 gody).(2006). / Per. s datskogo Y. Kudrina,

9. O. Dudochkina-Krog, A, Chekansky. Moskva: Vagrus. [In Russian].

10. Figes, O. (1996). A People's Tragedy: Russian Revolution 1891-1924. London: Jonathan Cape.

11. Gol'denveizer, A. (1990). Iz Kievskikh vospominanij. Revoliutsijana Ukraine pomemurambelykh. The Revolution in Ukraine in the momoirs of the white. Kyiv, 1-63.[In Russian].

12. Hryhorjev,H. (1961). U staromu Kyjevi. Spohady. Kyiv: Radians'kypys'mennyk.[In Ukrainian].

13. Karum, L. (2014). Mojazhyzn'.Rasskaz bez vranja. Novosibirsk: Ofset.

14. 13 Kievlianan (1917). Kyiv. [In Russian].

15. Kievskajamysl' (1917). Kyiv. [In Russian].

16. Kolonitskii,B. (2012). Simvoly vlasti i bor'bazavlast'.K izuchenijupoliticheskoj kul'tury rossijskoj revolutsii 1917 goda. Sankt-Peterburg.[In Russian].

17. Kolonitskii, B. (2010). `Tragicheskaja erotika': Obrazy imperatorskojsem'i v gody Pervoj mirovoj vojny. Moskva: NLO. [In Russian].

18. Kudrina,Y. (2002). S vysoty prestola.Izarkhiva imperatritsy Marii Feodorovny (1847-1928).Nashe nasledije. Our Heritage, 62, 27-67. [In Russian].

19. Kupchyk, Y. (2014). Rozvytok munitsypal'nykh pidpryjemstv v Kyjevi (1917-1919).Visnyk Kyivs'koho natsional'noho universytetu imena Tarasa Shevchenka.The Bulletin of the Kiev National University. Shevchenko, 123, 25-28. [In Ukrainian].

20. Posliednile novosti (1917).Kyiv. [In Russian].

21. Romanov, Alexandr. (2015). Vospominanija velikogo kniazia Alexandra Mikhailovicha Romanova.S predislovijem Nikolaja Starikova. Sankt-Peterburg: Piter. [In Russian].

22. 21 Skal's'ky, V. (2008). `Vidchuttia revoliutsii': kyjanynapochatkubereznia 1917 roku. Visimnadciata naukova siesija Oseredku Naukovoho tovarystvaim. Shevchenka u Cherkasakh: Materialy dopovidej nazasidanniakhsektsij I komissij, 5-27 bereznia 2007 r. Cherkasy: Oseredok NTS u Cherkasakh, 85-94.

23. Skal's'ky, V. (2008). Obraz Tsentral'noji Rady u svidomosti selian napochat kovomuetapi Ukrajins'koji revoliutcii. Ukrajins'kyistorychny zhurnal. -The Ukrainian Historical Journal, 1, 46-59.

24. Stites, R. (1994). Revoliutsyonnaja kul'tura i jejo mesto v istorijikul'turnykh revoliytsyj. Anatomija revoliutsii: 1917 god v Rossii: Massy, partii, vlast'.The Anatomy of the Revolution: Masses, Parties, Power. Sankt-Peterburg, 372-382.

25. Verstiuk, V. (2012).Revoliutsij navladai suspil'stvo: mekhanizmyvzajemovplyvu. Problemy vyvchenniaistoriji Ukrajins'koji Revoliutsiji 1917-1921 rr. The issues of the history of the Ukrainian Revolution of 1917-1921, 8, 5-43.

26. Vil'shans'ka, O. (2004). Povsiakdennezhyttia naselennia Ukrajiny pidchas Pershoji svitivij ivijny. Ukrajins'kyistorychny zhurnal The Ukrainian Historical Journal, 4, 56-70.

27. Vorres, Y. (1996). Memuary Velikoj Kniagini Olgi Aleksandrovny. 1960 / Per. S angl. V. Kuznetsova. Retrieved from http://www.rodon.org/vi/pvk.htm

28. Zhuk, Y. (2013). Voprositel'nyjeznaki v `Tsarskom dele'. Sankt-Peterburg: BHV.

29. Chapters of My Life: The Memoirs of Grand Duchess Olga Alexandrovna by Paul Kulikovsky, Karen Roth-Nicholls, and Sue Woolmans. (2010). East Kilbride: Librario Publishing Ltd / Electronicbook.

Размещено на Allbest.ru