Початкова частина Віленського хронографа: переписувачі та читачі

Тетяна Вілкул

В статье проанализировано создание, переписывание и редактирование начальной части Виленского хронографа и маргиналии читателей.

Тема презентованої статті дуже вузька, стосується єдиного рукопису та частини його читачів. Йтиметься про трьох книжників, котрі прислужилися до створення Віленського хронографа. Означений хронограф є списком одного з найцікавіших середньовічних руських творів історичного жанру -- компіляцій зі всесвітньої історії -- так званого Іудейського хронографа (далі: ІдХ). ІдХ відносять до давньоруської доби, хоча він укладений вже у післямонгольський час у другій половині ХІІІ ст.

Пам'ятка репрезентує перший датований давньоруський хронограф і, не виключено, є першим текстом такого типу, що взагалі дійшов до нас. Крім усього іншого, ІдХ цікавий тим, що укладався у Західній Русі та, ймовірно, справив вплив на одного з укладачів Галицько-Волинського літопису. Віленський (далі: Віл) переписаний набагато пізніше, ніж ІдХ, у першій половині XVI ст. З огляду на наявність певних змін тексту його можна вважати «авторизованою копією».

Ранні хронографи майже цілком укладено з фрагментів перекладених з грецької текстів, з де-інде присутніми авторськими ремарками. Як правило, збереглися повні давньослов' янські переклади тих творів, що фрагментарно увійшли у компіляції, або ж існують інші збірники, які містять інакші редакції текстів. Йдеться про біблійні книги, різноманітні хроніки та історії -- Георгія Амартола, Іоанна Малали, Иосифа Флавія, а також деякі додаткові «неісторичні» (у нинішньому розумінні) твори: Шестодневи, повчання, тощо. (У тій всесвітній історії, що відповідала уявленням людини середньовіччя та раннього модерного часу і починалася від Семи Днів Творення світу та Адама, включаючи виклад Буття та ін., вони займали цілком поважне місце). За таких умов ми можемо досліджувати текст та рецепцію на кількох рівнях. У нашому випадку виокремлюються принаймні три шари: 1) часу укладення ІдХ; 2) часу створення, переписування та редагування Віл; 3) маргіналії читачів в уже наявному кодексі, від записів кириличним півуставом ХУІ-ХУІІ(?) ст. до польськомовних ХУШ(?) ст.

Оскільки перший рівень рецепції стосується укладача чи укладачів тексту ІдХ другої половини ХІІІ ст. й дещо вибивається за рамки головної тематики, його випускаємо і зосередимося на другому та частково третьому, оминаючи також пізні записи. Обсяг Віл величезний -- 736 арк. Тому за матеріал для аналізу та порівняння я беру переважно початкову частину, що містить виклад від Семи Днів Творення до завершення Восьмикнижжя (до Книги Руф), включаючи фрагменти Шестоднева, частину Хроніки Малали, Восьмикнижжя, Книгу Йова та дрібніші додатки. Вона обіймає арк. 1г-241у. і належить двом з чотирьох переписувачів Віл. Отже, першого переписувача, котрий зкопіював більшу частину визначеного тексту, позначаємо як Р1, другого, що переписав Книгу Вихід (арк. 96г-126г) -- як Р2. Внесені обома писцями зміни у Віл порівнянно з текстом ІдХ, зрозуміло, не є маркиро- ваними візуально. Вони визначені завдяки порівнянню з іншими рукописами: Архівським та Варшавським хронографами та іншими збірниками (за необхідності, залучалися також свідчення грецького оригіналу). Натомість візуально маркировані ремарки та виправлення читачів. Судячи із записів на берегах та у рядках рукопису, читачів у Віл було чимало, проте більшість відзначилася лише поодинокими позначками. Активністю вирізняються три особи. Перший залишив переважно малюнки рук/перстів, два інших є власниками двох почерків: характерного півуставу та пізнього скоропису польською мовою. Півустав дещо незвичний, залишає враження непостав- леної руки. Часом почерк настільки штучний, що скидається на те, що це може бути імітація півуставу в людини, що привчена до скоропису (тобто, хоча датувати його можна XVI ст., не слід повністю виключати XVII ст.). Для акцентування більш-менш значних для нього записів власник цього почерку часто залишає великий чорний хрест. Основну увагу звертатимемо на цього читача, котрого позначаю як С

Отже, почнемо з кінця, тобто, з глосс, коментарів та міжрядкових виправлень С. Треба сказати, ці досить цікаві за змістом ремарки дослідниками вже розглядалися . Найбільшу увагу традиційно привертають записи у легенді про Совія11 -- легенда увійшла навіть у литовські хрестоматії, у ній традиціоналісти вбачають достеменний опис язичницького минулого Литви. Навпроти перших слів легенди: «Скажем поганьскыя прілести быти сіцевои в литві нашеи !* Слово .иі. Совіи бі члкъ. оуловівшоу ємоу дивіи вепрь...», -- на берегах арк. 27у двома воронками вміщено два записи (тут і далі маргіналії, редакторські доповнення та виправлення виділено курсивом):

1. се єсть прелесть поганъская и в нашои Литві то ся водило злоє діло и до Витовта; 2. [т]о Витовтову жоноу в Оиряколе13 сожьгли по смерти єи потомъ почяли переставати жечися.

На знімку аркуша видно, що основний почерк та почерк маргіналій -- різко відрізняються, і це зазначено в літературі . В основному відчувається тверда поставлена рука, у маргіналіях бачимо слабкий натиск та непевні контури; крім того, дуже відрізняються нариси літер, зокрема, «є широкого», «ч», <<^»15.

Що іще цікавило С, крім Совія та язичницьких звичаїв Литви? Він уводить інші, часом досить об'ємні, ремарки на берегах. Зокрема, пояснює появу малюнків рук/перстів -- ознак руки іншого читача чи переписувача Віл16. Дає коментарі до тексту. Наприклад, фрагмент Хроніки Іоанна Мала- ли, де йдеться про єгиптян та перших царів Єгипту17, викликав асоціації з «тезиками» (тобто однойменцями) скіфами. Див. арк. 34у на берегах: «зри о скоуфехъ то соуть тезики а родина ихъ близко Кафы». Судячи з географії, скіфи у цій марігналії ототожнені з татарами, що вказує на обізнаність з міфічними вітхозаповітними генеалогіями у працях Стрийковського18 та ін. У коментарях до Книги Вихід про походження празникування суботи, арк. 108г на берегах: «оттоу11 почял субота»19. С виступає також як «джерелознавець», його цікавить власне походження історичної інформації. Пор. на арк. 17г приписка до Хроніки Амартола зі згадкою віку Адама під час народження сина та пророка Мойсея, що продовжує рядок і виходить на береги: «МоісеО намъ сказанное»20. У продовженні оповіді про Адама на арк. 17у (закінчує рядок): «и гробъ емоу въ ІєрслмьстЬи земли быс так говорят»21.

Переймається С також поясненням темних місць та незнайомих позначень. Див.:

арк. 37у, до оповіді з Малали про Медузу та Персея: «въ страшны власы глядящі . и въпроси ю како ти єсть имя . и она реч со дръзновешемь имя Мидоуса . емъ ю за власы иже ношаше отаи сръпныи мечь то крывы . и оусікну єи главу» (пояснюється, що таке «серпныи» меч, у діалозі також додане «и въпросилъ ю»);

арк. 102г, до Вих. 9.23: «и огнь течаше по земли . ино то молоня. поусти гь град на всю землю» (надано інтерпретацію, що таке вогонь, котрий тече по землі, в інших списках «надьжди» або «одожди» зам. «поусти», доповнення про блискавку немає);

арк. 107г, до Вих. 15.23 «приидоша ж в Мірроу то єсть болото» (глосса пояснює назву місця з гіркою водою, «Мірра» або «Меронь»).

Цікаве складне доповнення, в якому побачимо і маргіналії, і записи у рядках тексту, див. на арк. 306v, до 2 Цар. Навпроти текста: «Саоулови дроуга + бі єи же имя Ресъфа» -- на берегах: +то єсть наложьница; нижче у рядку: «вниді кь дроуsі к наложници оца моєго» (доповнення над рядком); на нижньому полі: и был с нею. Усі ці вирази послуговують інтерпретацією згадки «дроугы» біблійного царя Саула.

Не вагається С і тоді, коли треба з(а)мінити вже зкопійований текст хронографа, навіть якщо йдеться про текст біблійних книг. Трапляються випадки, коли рука С закреслює або затирає слова чи вирази і вписує на цьому місці, незрідка виходячи за край тексту. Пор.:

арк. 22г, Бут. 9.3. «всякий звірь . и птица иже єсть живь вам да будет вь снід» -- в Арх В «всякь гадь иже есть...»;

арк. 27v, у вже згадуваному записі про Совія: «и вложиль єго во скриню древяноу и положи71 и спать» -- в Арх В «вложьшемоу (В дод. и) вь древо», нічого немає про «спати»;

арк. 100г, Вих. 7.14: «рече ж гь к Моисею . я сам отяжьчоу срдце фараоноу» -- в інших списках цієї біблійної книги: отягчяхь / отягчих / отягчю / отегіча; доповнення «я сам» ніде немає.

Як правило, корекції С є домислами чи власними поясненнями, однак у певних випадках він використовує джерела. Останнє добре видно на відомих текстах, зокрема вітхопозаповітних. Часом він вловлював і виправляв помилки. Наприклад, випущені рядки з біблійних книг, або подані в іншій редакції, ніж та, що характерна для четієго хронографічного тексту. Див.: арк. 21г, до Бут.7.20, у рядку, із виходом на береги: «вьзнесеся вода выше всіхь горь» -- останні три слова іноді трапляються в описі потопу в інших місцях Буття;

арк. 110г, до Вих. 20.7, «да не приложиши имене . га ба твоєго кь безоумному», внизу аркуша приписане: «не очистить бо . гь прилагающаго имА єго ко суєтному» -- в Арх В тут гаплографічний пропуск, а у біблійних збірниках Восьмикнижжя та П'ятикнижжя бачимо цей вираз у версії «не очистить. безоумномоу».

На додаток С проявив себе як любитель-філолог, коригуючи мову рукопису. Приклади надто численні, наведемо лише кілька: «дрьзновеніє» на арк. 15v (Арх В в цьому місці: «дрьзаніє»), «написано» арк. 17v зам. «писано», «эмквы ногы» арк. 18v (Арх В <^миєногьі»), «sлоє» арк. 19г, «Мелхіседекь црь Салимльлескъ» арк. 31г (Арх В «Салимль»); та ін.

Усі ці корекції свідчать про особливості рецепції хронографічного тексту. В цього читача бачимо синтез світського і церковно-книжного. Характер виправлень різноманітний -- від розмірковувань та пояснень до дрібних мовних виправлень. Цікаво, що є улюблений вираз для введення глосс: «то...», «то єсть» (див. вище: «сръпныи то крывы», «мірру то єсть болото», «дроуга то єсть наложьница» та ін.). Звичайно, мої спостереження певною мірою попередні, оскільки С «пройшовся» по усьому хронографу. Втім, навряд чи основне спостереження щодо синтезу світського й церковного може змінитися.

Звернемося тепер до тих змін, які були внесені писцями Віл. Як уже відзначалося, вони візуально ніяк не позначені, а отже, можуть потрапити на очі досліднику лише під час текстологічних студій. Нагадаємо, що перший копіїст, Р1, переписав майже весь обраний для розгляду в цій статті текст, окрім Книги Вихід (її зроблено рукою Р2). Перш за все, Р1 додав невеличкі пояснення до незрозумілих чи маловідомих слів, які мають характер глос, але внесені просто в текст. Деякі з них порівняно розлогі, інші короткі.

Наприклад, він пояснює слова «оужиченъ» та «оужичьство» (`споріднений', `спорідненість'), див. арк. 1г, до Шестодневу, сюжету творення Богом світових стихій: «не се бо ес единъ огнь . нъ и гор'няа силы огнь суть . и оужичен , како бы" прирожен а любо своиственъ ес гор'ніи шгнь сему огню , иж в нас есть» (цього виразу немає в Арх В, скоріше за все, він належить руці Р1; те саме стосується наступних доповнень-глос). Пор. також арк.8г, до Шестодневу: «едино има оужичство , сирічь есство». Крім того, маємо багато інших подібних прикладів. Див.:

арк. 8г, до Шестодневу: «мірити море корцем . сирі ков 'шом»; арк. 8v, до опису птахів з Шестодневу: «оудобь им вьспріти или воз- летіти камо любо»;

арк. 24г, до сюжету про стовпотворіння з Топографії Косьми Індико- плова: «почен'ше ж здати и моукою то Є войною21 . хотяще на нбо в'зыти»;

арк. 29у, до опису «прения» патріарха Авраама з єгипетським царем та астрологами з Амартола: «ибо твоа смрть претръпит или наоучіїп28 вся»;

арк. 31у, до оповіді Малали про Зевса та зваблену Данаю: «оусноуби1^ ю , или прекупити»;

арк. 41у, описується казнь жорстокої цариці, яку прив'язали навколо бика та «розмикали» по околицях з Малали: «окрстъ [Арх В выя] быка . или окола» ;

арк. 42у, йдеться про «Удипода» (Едіпа), котрого рідний батько звелів покинути у дикому місці: «несше въ дрязгу , сирі4 в болото»30;

арк. 48г, легендарна історія матері Клетемнестри, дружини Агамемнона: «си ж Лида сблоудила съ юунотою . рекше с молодчиком бывшю емоу послоу . от цря Ара оца своег»31;

арк. 49у, щодо незакононародженого Мінотавра: «яко таимичищу , сирі4 выблядкоу»32;

арк. 50у, в сюжеті про Федру та Іполіта з Малали: «изыти Иполитоу на ловъ сноузноу . сирі4 на конех ездно»33;

арк. 51г, в сюжеті про Мелхіседека з Амартола: «меншее от болшаго или от лучшаг блгсвяетьс»34. Далі на арк. 51у «от Хананеова рода . то есть от Хамова»;

арк. 52г, витлумачене значення імені: «Мелхиседекъ . языком хана- неискым , то ес или истинна, или правда»...

Не всі з цих пояснень вірні, наприклад, «оужичьство» скоріше треба пояснювати як рідство (а відповідно, глоса «прироженъ а любо своиственъ» на арк. 1г -- точніша, ніж на на арк. 8г), «мука» не тотожня війні... Трапився випадок, коли подібна «глоса у тексті» заторкнула форму грецького імені, арк. 33г, до Малали: «именем Фаоуна . его ж Ер'минъ , или Ер 'мисъ нарече»35 . «Ерминъ» -- переклад грецького імені у непрямому відмінку (`Еррпх), Ермисъ (`Еррп<;, Гермес) -- більш звична назва в іменному відмінку. Це свідчить про певну начитаність писця .

Іноді Р1 ненав'язливо поповнює вихідний текст новими деталями. Наприклад, в описі тих рослин, що за Шестодневом з'явилися на третій день Творіння, вписує нові породи дерев. Відповідно, серед тополь та «трепетичья» (осик) з'являються «иворие» (явори) та фініки, арк. 4у: «и тополіє . иворіе и финикы . и трепетичьє38». Розповсюджує Бут.11.10, арк. 25г: «си бьггіа Сімова . сна Ноєва». В оповіді про Зевса, Алкмеону та народження Іраклія (Геракла) з 16 Слів Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського уточнює, якими саме були дії Зевса, арк. 27 г: «Зевесъ бо быс съ Алъкмшою сътворивсд члком и съвокупшся . и роди Ираклія». Доповнює, дещо недоцільно випереджаючи виклад оригінального тексту, маршрут подорожі патріарха Авраама з Бут. 12.5, арк. 29г: «єлико притяжаша в' Хар'рані . и пріидоша в' землю Ханаоню . изидоша и тіи в землю Ханаоню»39. Уточнює розпорядження Зороастра з Хроніки Малали, арк. 32у: «горящих костіи моих возмете и скрыите их оу себе»; уточнення обставин трапилося і в сентенції про Орфея, арк. 45у: «не въмЬстимо множства рад" стиховь чинити все списание . в сия книгы40». Додаткову інформацію до Амартола щодо Агари-єгиптянині, наложниці Авраама, бачимо на арк. 53г: «от єгут'яньшя Агары, девкы Авраамовы , юже даде црь египетскии Саррі»...

Часом Р1 розповсюджує та адаптує синтаксично складні речення, що з'явилися внаслідок рабських кальок з грецької. Див., наприклад, арк. 17г, до надто буквального перекладу в сюжеті про Каїна з Хроніки Амартола: «да чесо рад \ бол 'ма мучит 'ся . зане , прегрішеніемь дрівле сьгрішившаг , не наказася ». Або арк. 19г, до оповіді з Хроніки Малали щодо гігантів, які «обращающеся» (тобто, `звертаючись') «ходяще на зем'на злаа діла и не- праведнаа ділающе42». В останньому разі у текст «просилася» дієслівна форма. Смисл дивного звороту «ходити на... діла» був скоріше за все, незрозумілим, а більш звичне для слов'янського вуха «обращающеся» трапилось аж на 3 рядки вище . Досить багато корекцій мовних: «владіти» замість «власти» арк. 7г з Бут. 1.18, «разділеніно» замість «разділи» в уривку з Шестоднева, арк. 8у, «иняти» (Арх В «яти») арк. 34г, та ін.

Найцікавішіми, звичайно, є розмірковування Р1 над смислом тексту, що його зацікавив. Їх, щоправда, не так багато. Наприклад, арк. 17у, екзістен- ційно-книжних матерій стосується ампліфікація щодо Єноха, тлумачення до Бут. 5.24: «яко прістави его бь от земля , иніи говорят на нбо взять . а иніи мовят в раи взять . а потом и Иліа тако ж вьсхищень бьіс. бь вість о них». На арк. 26г проявляється розуміння опису гермафродитизму з коментарів Нікіти Іраклійського: «приплоувше ж таиньіх оудовь отрезаніє к' берегоу афроу відівши и и взят их . да овогда творяше моужьская . а дроуг'дьі страдша женьскаа>>45. Далі у коментарі до Хроніки Малали, де зачіпаються питання многобожжя та єдинобожжя (ужитий термін «единовластие»), дописаний, так би мовити, «висновок», арк. 39у: «единовластіе бо славит , и Софоклись . ть'}' о б$іразуміль».

У певних випадках включення просторі, радше «інформативні», одного разу навіть зроблене посилання на джерело знань копіїста. Наприклад, включення чи кілька включень до Малали щодо «Салиму»-Ієрусалиму бачимо на арк. 44г: «и вмшеречнм% град Салим . иж прозва Ис Наввинь Иеоусь * * По сем црь Двдь изгна хананеи и3 Евоуса . иж сьтвори град . и нареч имя емоу Иерслмь . о сем граді , и инако ска3ують . яко оць Мелхиседековь . пріжде тіх црствовавшаго , яко пожрет его земля сь градом , и3 людми его . и потом хананеи его населиша . даже до Двда цря !* Сь% же пріем землю , вселися вь граді нарицаемім Су\імь многым же літом миноувшим . егда римляне Иерслмъ плениша тогда и назваша , пріменивше имя его . Јрія- поль». Тут бачимо інформацію з біблійних та палейно-хронографічних текстів (наприклад, в середині -- вірогідно, переказ сюжету Просторої хронографічної палеї). Так само кілька доповнень зроблено до оповіді Малали про аргонавтів, арк. 47г: «сплуша в Понть море , златыа рад% кожа , а инии говорят златаго радП руна , его ж добыл'ъ Asorn послан . стриемь сирі4 дядком своимъ ... и ино тоя повісти , многыа же и премдры , Аполони историкь списал !* Коли хощеши гораздо відати , о борані . и о золотом его руні , коли его Asoнъ добылъ , и ты собі прочти книгы откоуль стала Тройская валька . там наидешь».

Наведені вище приклади стосуються початку Віл (і відповідно, ІдХ), композиція якого вкрай складна й у багатьох місцях являє собою «нарізку» з дрібних фрагментів цікавих небуденних текстів: Шестоднева, Хронік Малали та Амартола, коментарів Нікити Іраклійського з описами язичницьких легендарних часів. Коли починається суцільний текст біблійних книг Вось- микнижжя, втручань Р1 стає менше й вони частіше обмежені доповненнями- глоссами або лексичними замінами. Наведемо кілька прикладів із закінчення Буття та Книги Ісуса Навина:

арк. 67г, Бут. 25.10 «пещер# юж притяжал или коупи4 Авраам»; Бут. 25.11 «оу кладезя виденаго . то єс ротны'»; арк. 75v, Бут. 32.16 «стадо прсно сирі4 велико»; арк. 81v, Бут. 38.14 «ві ризы твореныя . то ес хорошія»; арк. 83г, Бут. 40.1 «стареишина медоуріска . то єсть под4ашіи»; 87г, Бут. 43.16 «реч самічію своем# . то єсть писарь . или шафарь»; 93г, Бут. 48.22 «мечем своимь крожаніцем . то єсть луком и стрілою»;

арк. 208г, Іс.Нав.8.2: «оустрои же моужа собі заставь засадоу за собою» -- тлумачиться «застава» (щоправда, без пояснювального виразу), в інших рукописах немає слова «засадоу»;

арк. 209г, Іс.Нав.8.29: (повісили переможеного царя) «на древі красні и висі на древі до вечера» -- йшлося про «росохате» дерево, в якого є 2 чи більше великих гілок. У початковому тексті було «расосі», в ІдХ сталося викривлення «расні» (принаймні, так читається в Арх В), копіїст Р1 перетворив незрозуміле слово на «красні», тобто `гарному'.

Також у кількох випадках оповідь розповсюджено, як це бачимо на початку хронографа. Наприклад, арк. 71у, Бут. 29.11: «и напои овіца Лавины. брата мтрина си . и пристоупивь Іаков отвали6 камен и цілова Рахил».

У Книзі Ісуса Навина введено у текст чимало підзаголовків, які мають відповідники лише у південнослов'янській редакції і відсутні в Арх В та російській редакції. Отже, у розпорядженні цього писця було південнослов'янське Восьмикнижжя. Причина такого редакторського втручання поки що немає чіткого пояснення. Відомо, що укладач південнослов'янської редакції у свій час (у ХІІІ(?) ст.) поставив численні заголовки наскрізно всього тексту Восьмикнижжя. У Віл вони відсутні у Бутті та решті біблійних книг, а також і на початку Іс.Нав. Проте, починаючи з 5-ї глави, акуратно зкопійовані рукою Р1. Можливо, поштовхом послугували яскраві описи військової історії, завоювання синами Ізраїлевими на чолі з їх славетним «воєводою» Іісусом Навином «царств», падіння стін Єрихона. Важливо, однак, інше. На наш час відомо три редакції біблійних збірників Восьми- книжжя: російська, хронографічна та південнослов' янська. Більше за все копій російської -- бл. півсотні кодексів, списків хронографічної включно з 3-ма списками ІдХ дійшло лише п'ять, південнослов'янської нараховується бл. десятка. Судячи з кількості збережених нині екземплярів кодексів різних редакцій, доступність південнослов' янського рукопису -- не така вже звична річ. У поєднанні з наведеними вище спостереженнями про начитанність Р1, сказане мусить означати, що він працював, маючи у доступі бібліотеку.

Робота другого писця (Р2, арк. 96г-126г) має дещо інший вигляд, але тут треба також зважати на характер тексту -- копіюється біблійна книга, без домішок. У Р2 часто зустрічаємо заміни складних та застарілих слів більш звичними. При тому йдеться саме про лексичні заміни, а не «глоси у тексті» та поставлені поряд слова чи вирази.

арк. 98г, Вих. 4.4: «ими за опашь» -- в інших рукописах «ошибъ», обидва слова позначають хвіст, йдеться про перетворений на змію жезл Мойсея;

арк. 102у, Вих. 10.12 «всь плод земныи на древісех» -- замість «древныи»;

арк. 103у, Вих. 12.11: «и боты ваши на ногахъ ваших» -- в інших кодексах «обоуща» / «оноуща» або «сапози»;

арк. 105у, Вих. 14.2 «говоры сномъ 1илевымъ» -- в інших рукописах «віщаи / глаголи / рьци»;

арк. 106у, Вих. 15.7 «Пусти стрелы своя» -- замість «гнівь свои».

Зрідка зустрічаються традиційні глоси, арк. 104у, Вих. 12.39: «погреб- никы . сих рече опреснокы пресны» -- так пояснюється назва неквасної їжі, яку сини Ізраїлеви споживали під час виходу з Єгипту.

Іноді бачимо також доповнення. Див. арк. 103г, Вих. 10.28 «річе же фараон к Моисею» -- вписане ім'я, замість «рече же ємоу». Здається, поповнене тлумачення, що таке «тристати» (вельможі), арк. 105у, Вих. 14.6: «три стоять на колесници . два' борета . а єдинь держить бразды коньскыя . а три стояще на заду колесници да бьютьс от всіх^51» -- Арх В а три стоящаа на всЬхъ». Розширена сентенція невдоволеного тестя Мойсея, арк. 109г, Вих. 18.18: «рассьіпаниєм разъсыплется глава твоя . размысли ты...» -- замість «расыплетеся...». віленський хронограф переписувач

Привернув увагу Р2 сюжет створення золотого тельця та покарання Мойсейом порушників закону, внаслідок чого з' явилося одне велике доповнення та деякі інші додатки. Пор. арк. 120г, Вих. 32.20 щодо тельця: «и растре пилами желізньши . и всыпалъ в' водоу . и повелелъ всімь людемъ на водоу ити . и пити водоу . да ємоу же боудеть оусъ златъ тых посічи велель . ты^ в теля віровали». Див. також арк.120у, Вих. 32.24: «аще кто иметь злато во оушью . или оу ноздряхь . измете...». Перший з цих додатків навіяний, мабуть, палеями чи тлумачними біблійними збірниками.

Приклади можна продовжувати, адже маргіналій у Віл нараховується сотні, а редакційних виправлень -- тисячі. Однак, мабуть, вже час підбивати підсумки. Свідчення про коло читання та специфічні інтереси кожного з коментаторів Віл можуть прислужитися у наступному комплексному дослідженні цього вкрай цікавого рукопису. Що стосується загальних спостережень, насамперед треба відзначити, що, за великим рахунком, втручання перших читачів та переписувачів у текст хронографа подібні один до одного. Тут маємо ремарки-розмірковування з приводу змісту, глоси-пояснення темних місць, “філологічні” поновлення мови. Змінюватися може відсоток виправлень того чи іншого гатунку та їхня форма. Наприклад, у Р2 набагато менше глос, у С та Р1 у тлумаченнях складних місць вживаються різні формули. Якщо в С превалює „х -- то естъ у” («Мірра то естъ болото», «дроуга то естъ наложница»), то в Р1 більше побачимо «х или у» («оусноубити или прікоупити», «въспрЪти или възл'ЬтЪти», та ін.), або «х сирічь у». Але головне -- аналогічними є акценти уваги коментаторів та редакторів. Маємо, що називається, “Довге Середньовіччя” у дії. Усіх наших книжників цікавлять і світські, і церковно-книжні фрагменти, інтерес викликають біблійні книги. Це призводить певною мірою до подібності облич, що також непогано враховувати історикам та текстологам.

Размещено на Allbest.ru