Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧОЛОВІКИ, ЖІНКИ Й НАСИЛЬСТВО В ОУН ТА УПА В 1940-1950-х рр.

М.І. Гавришко

Розглядається проблема сексуального насильства над жінками з боку членів підпілля й повстанців як в їхньому середовищі, так і поміж цивільного населення. Простежено способи контролю та реґулювання відносин між статями в підпіллі ОУН та УПА. Виявлено фактори, що сприяли порушенню сексуальних норм, зокрема воєнні умови, особливості діяльності збройного підпілля, мілітарна культура, гегемонна маскулінність, обмежений ресурс влади у жінок. Проаналізовано роль жіночого тіла в українському націоналістичному дискурсі й повсякденних практиках (тіло як символ, додатковий фактор ризику та зброя війни). Також розглянуто причини, види сексуального/сексуалізованого насильства над «своїми» й «чужими» жінками та судову практику у цих справах. жінка насильство сексуальний підпілля

Ключові слова: Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, сексуальне насильство, війна, горизонтальна колаборація, жінки, маскулінність, стратегії виживання.

Після десятиліть табу на вивчення історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, яка не вписувалася в радянські ідеологічні кліше, відбувся сплеск наукового інтересу до минулого національно-визвольного руху. На сьогодні існує низка фахових досліджень про ідеологію і практику українського націоналізму в 1920-1950-х рр., стратегію і тактику УПА, окремих її загонів, округ, командирів тощо. Багато фахівців зосередили свою увагу на деконструкції радянських міфів та відновленні/ формуванні пам'яті про діячів ОУН і УПА як борців за українську незалежність. На марґінесі історичних досліджень опинилися ґендерні/жіночі студії, евристична спроможність яких залишається недооціненою. У багатьох працях жіночий досвід є «невидимим», попри його значну відмінність від чоловічого. Спеціальні дослідження про участь жінок в ОУН та УПА не розкривають багатьох аспектів їхнього повсякдення. Найменш артикульовані теми дискримінації й насильства над жінками Про ґендерне насильство в ОУН та УПА див.: Petrenko O. Anatomy of the Unsaid: Along the Taboo Lines of Female Participation in the Ukrainian Nationalistic Underground // Dynamization of Gender Roles in Wartime / Ed. by R.Leiserowitz, M.Roger. -- Warsaw, 2012. -- P.241--262; Бурдс Дж. «Москальки»: женщины-агенты и националистическое подполье на Западной Украине, 1944-- 1948 // Социальная история: Ежегодник'2004. - Москва, 2004. - С.300-339., особливо сексуального.

Західна історіографія на тему сексуального насильства щодо жінок бере свій початок із 1970-х рр. і на сьогодні налічує близько 2 тис. праць Докл. див. сайт міжнародної дослідницької групи «Сексуальне насильство під час збройних конфліктів»: [Електронний ресурс]: http://warandgender.net/bibliography/. Теоретичні розробки розкривають причини, механізми, форми сексуального насильства, психологію ґвалтівників, жертв, очевидців. Багато уваги дослідники присвячують класифікації сексуальних злочинів і виділенню тих, які найчастіше є супутниками війни, як-от зґвалтування чи погроза його застосування, ушкодження статевих органів, примусова оголеність (як інструмент тортур), примусові вагітність/аборт, проституція (тіло як ресурс виживання), експлуатація тіла (сексуальне рабство) Bourke J. Rape: A history from 1860 to the present day. -- London, 2008. -- 565 p.; Genders and sexualities in history / Ed. D.Herzog. -- Basingstoke, 2009. -- 290 p. та ін.. Дослідження геноциду в Руанді та війни в колишній Юґославії виявили факти екстремального насильства над жінками у сучасних збройних конфліктах. Тож фахівці почали аналізувати насильство як інструмент геноциду та війни (засіб деморалізації противника шляхом ґвалтування «ворожих жінок») Allen B. Rape warfare. The hidden genocide in Bosnia-Herzegovina and Croatia. -- Minneapolis, 1996. -- 181 p.; Nikolic-Ristanovic V. Women, violence and war: Wartime victimization of refugees in the Balkans. - Budapest, 2000. - 245 p. та ін..

Історіографічна база теми сексуального насильства під час Другої світової війни чимала. Головними предметами досліджень є відповідні злочини вермахту на окупованих територіях, насильство над єврейками в нацистських концтаборах, сексуальні злочини червоноармійців у Центрально-Східній Європі та в окупованій частині Німеччини, система «комфортних жінок» в японській імператорській армії, сексуальні злочини військ союзників, насильство над жінками в різних збройних формуваннях (у тому числі партизанських) у контексті відносин влади й підпорядкування тощо Докл. див.: Hicks G. The Comfort Women: Japan's brutal regime of enforced prostitution in the Second World War. -- New York, 1997. -- 303 p.; Henson M.R., Tanaka Y. Comfort woman: A Filipina's story of prostitution and slavery under the Japanese military. -- Lanham, 1999. -- 94 p.; Naimark N.M. The Russians in Germany: A history of the Soviet zone of occupation, 1945--1949. -- Cambridge, 1995. -- 586 p.; Adelman M. The military, militarism, and the militarization of domestic violence // Violence against women. -- 2003. -- Vol.9, N°9. -- P.1118--1152; Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства / За наук. ред. Г.Грінченко, К.Кобченко, О.Кісь. -- К., 2015. -- 335 с. та ін..

Наше дослідження присвячене аналізу сексуального насильства щодо жінок (як учасниць підпілля, так і цивільних) із боку членів ОУН та УПА впродовж 1940-1950-х рр. Вивчення цієї теми ускладнене браком джерел, позаяк випадки сексуального насильства намагалися приховати як ґвалтівники (задля уникнення покарання), так і жертви (керуючись, зокрема, почуттями сорому, боязні бути звинуваченими у провокуванні насильства тощо). Більшість оповідачів будують свої розповіді про підпілля ОУН чи УПА так, аби вони не дисонували з героїчним наративом. Мовчання про злочини своїх стало частиною колективної (нормативної) пам'яті. Мемуари про насильство стосуються в основному травматичного досвіду відносин учасниць підпілля із радянською системою. Зокрема жінки «пам'ятають» про примусову оголеність, зґвалтування в радянських тюрмах і таборах Див., напр.: Болючий спомин Соломії Венгер-Пасічник // Жолковська О. У нас нема зерна неправди за собою. -- Тернопіль, 2007. -- С.110; Інтерв'ю з Катериною Максимович, записане 20.06.2015 р. в м. Миколаїв Миколаївського р-ну Львівської обл. // Приватний архів М.Гавришко; Когут (Лялюк) К. «Грізна»: Із нотатника УПА // Літопис УПА: Серія «Бібліотека». -- Т.4: Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини і Любачівщини / Ред. П.Потічний. -- Торонто; Л., 2003. -- С.370; Спогади Дмитрів (Фольтин) Марії Федорівни, записані 1993 р. у м. Сколе // Архів Центру дослідження визвольного руху (Львів; далі -- АЦДВР);

Матещук-Грицина І. А ми не скорилися. -- Л., 2007. -- С.51; Інтерв'ю з Тамарою Криштальською, записане 22.04.2016 р. // Приватний архів М.Гавришко.. Ці розповіді є частиною наративу віктимності підкореної та спаплюженої нації. Натомість випадки сексуального насильства з боку членів ОУН та вояків УПА жінки схильні замовчувати, або ж не називати такими, використовуючи м'які формулювання Див., напр.: Інтерв'ю з Марією Ринковською («Оксаною»), записане Б.Гуком // АТТДВР. -- Ф.30. -- К.15; Інтерв'ю з Оленою Андрущак, записане 9.07.2015 р. у с. Сілець Сокальського р-ну Львівської обл. // Там само..

Репрезентативними джерелами при дослідженні теми стали документи підпілля: накази, інструкції, звіти, матеріали судочинства, протоколи допитів служби безпеки, листування. Ці документи дозволяють відносно чітко визначити належність тих чи інших осіб до підпілля ОУН або/і УПА. Тож це знижує можливість помилково асоціювати сексуальні злочини леґендованих боївок чи аґентурно-бойових груп із підпільниками й повстанцями. Інше важливе джерело при вивченні окресленої тематики -- документи радянських репресивних органів: контрольно-наглядові, архівно-кримінальні, розшукові, аґентурні справи. Попри специфіку ведення слідства та укладання самих документів, у них є багато інформації про неформальні/нелеґальні особисті відносини в ОУН та УПА, яка часто верифікується за допомогою матеріалів підпілля або мемуарів.

Відносини між статями: норми у девіації

Достеменно невідома кількість дівчат і жінок, залучених до підпільної діяльності. Однак зі впевненістю можна стверджувати, що з початком Другої світової війни керівництво ОУН намагалося максимально використати жіночий ресурс. Конструювання ідеальної фемінності в націоналістичному дискурсі передбачало заклики активно включатися у визвольну боротьбу за Українську державу, і не лише в ролях матерів чи дружин захисників нації Докл. див.: Українська жінка в боротьбі за УССД // Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). - Ф.13. - Спр.372. - Т.25. - Арк.24-27; Українська жінка в сучасній дійсності // Там само. - Спр.376. - Т.48. - Арк.1-8; Рак М. До питання призначення української жінки // Там само. - Арк.9-13; Ребет Д. Суспільна роля жінки // Там само. - Арк.14-22 та ін..

Для жінок організовували різноманітні вишколи, у тому числі військові Літопис УПА: Нова серія. - Т.2: Волинь і Полісся: УПА та запілля: 1943-1944: Документи і матеріали. - К.; Торонто, 1999. - С.472.. Вони відігравали важливу роль у господарському та медичному забезпеченні УПА. Жінки були незамінними для розвідки та зв'язку, оскільки викликали меншу підозру. Багато їх працювали у системі пропаґанди Докл. про жіночі ролі в ОУН та УПА див.: ОнишкоЛ. Роль жінки в українському національно-визвольному русі середини ХХ ст. // Український визвольний рух. - Зб.З. - Л., 2004. - С.30-38; Антонова Т. Жінка та її «мирні», «напівмирні» та воєнні ролі в боротьбі ОУН і УПА // Там само. - Зб.9. - Л., 2007. - С.138-144; Кісь О. Жіночий досвід участі у національно-визвольних змаганнях 1940-50-х років на західноукраїнських землях // Схід - Захід: Історико-культурологічний збірник: Історична пам'ять і тоталітаризм: досвід Центрально-Східної Європи. - Вип.13/14. - Х., 2009. - С.101-124 та ін.. Навесні 1946 р. було повністю ліквідовано референтури Українського Червоного Хреста й жіночої сітки, в яких працювала основна маса підпільниць. Частина їх леґалізувалася, багатьох заарештували. Із початком 1950-х рр. з'явилися інструкції, покликані обмежити кількість жінок у підпіллі. Але участь їх у діяльності підпілля ОУН аж до повної його ліквідації незаперечна.

Присутність жінок у збройних структурах (переважно маскулінних) -- це завжди виклик для командування, котре змушене вживати превентивних заходів, щоби запобігти нестатутним відносинам. Особливо гострою ця проблема була в УПА, де переважали чоловіки. Багато з них включалися у змагання за симпатію дівчат, що породжувало суперництво, ревнощі й тим самим сприймалося як загроза вояцькому братерству. Деякі командири вирішували цю проблему радикально -- усували жінок із загонів, обмежували контакти з жіночим цивільним населенням. До таких належав, зокрема, В.Мізерний («Рен»), командир куреня «Лемківщина», котрий восени 1944 р. вигнав із військового табору на Буковому Берді (де було близько 2000 вояків) у Західних Карпатах майже півсотні жінок, залишивши декілька санітарок Дмитрик І. У лісах Лемківщини. -- Нью-Йорк, 1976. -- С.42.. Повстанець А.Кілко згадував, що після одного візиту до табору двох селянок, які принесли гостинці, «Рен» хотів виписати декому з вояків догану за «легковажну поведінку» (фліртування з гостями) Дубницький С. (Кілко А.). Україну захищали в чужині: Спогади про Закерзоння. -- Тернопіль, 2004. - С.24..

Уявлення окремих командирів про нормативні відносини між статями знайшли відображення в розпорядчих документах. «Забороняється старшинам, підстаршинам і козакам їхати чи то службово чи неслужбово фурманкою на однім сідженні з жінкою», -- ішлося в наказі командира «Мороза» від вересня 1943 р. Літопис УПА: Нова серія. - Т.2. - С.572. Обов'язком командирів було реагувати на найменші прояви нешанобливого ставлення до жінок. «Виявилося, що окремі стрільці, а навіть командири відносяться до жінок з повним легковаженням», -- фіксував у своєму звіті за 1943 р. невідомий командир, котрий підписувався «З.Г.» Державний архів Рівненської області (далі -- ДАРО). -- Ф.Р-30. -- Оп.2. -- Спр.63. -- Арк.29.. Я.Грицай («Чорнота»), зібравши командирів роїв, наголосив: «Щоб я більше не бачив, як ви переходите біля нашої санітарки і не віддаєте їй честі. Ми маємо нашою поставою примусити і всіх інших належно її цінувати та шанувати» Грицай Я., Грицай П. А рани не гоїлися: Спомини «Чорноти» // Літопис УПА: Серія: «Бібліотека». -- Т.3. -- Торонто; Л., 2001. -- С.48..

Подібні за духом інструкції видавали для членів підпілля. Колишня підпільниця С.Процак (Костюк) згадує, що навіть братам наказували звертатися до своїх сестер у підпіллі та УПА на «Ви», а жінок сприймати перш за все як колеґ по роботі Інтерв'ю зі Стефанією Костюк (Процак), записане 1.02.2016 р. // Приватний архів М.Гавришко.. В інструкції для революційних кадрів за 1947 р. зазначалося: «З дівчатами поводитись так, як дійсно личить революціонерові: не переступати границь моралі, числитися зі словами, не бути пустомолом і грубим, тільки бадьоро розказувати про нашу боротьбу, чим вони можуть допомогти нам» ГДА СБУ. -- Ф.13. -- Спр.376. -- Т.28. -- Арк.205.. Однак відносини між чоловіками й жінками у структурах підпілля були тіснішими, вони разом працювали, тривалий час перебували у криївках, що могло провокувати різні неформальні відносини. У наказі командира «Ворона» над- районному шефові зв'язку від 28 жовтня 1943 р. зазначалося: «Стверджую, що на зв'язкових пунктах нема дисципліни. [...] Командант району, зайшовши на зв'язок, не хоче зауважить блуд на зв'язку. [...] Проходжуючі жінки чи проїжджаючі через зв'язкові пункти мають бути приняті гінцями чемно» ДАРО. - Ф.Р-30. - Оп.2. - Спр.34. - Арк.51-52..

Водночас деякі керівники, особливо високого рівня, не вважали обов'язковою для себе норму сексуальної депривації. У розмові з М.Козяром («Гарасимом»), незадовго до його смерті 8 липня 1945 р., крайовий референт служби безпеки ПЗУЗ М.Козак («Смок») наголошував: «Член ОУН не може бути “хуситом” Найімовірніше, ідеться про хасидів - ортодоксальних юдеїв., який не курить, не п'є і жінок не впотребляє» ГДА СБУ. - Ф.2. - Оп.58, 1953 р. - Спр.3. - Арк.287.. Керівник Долинського надрайонного проводу ОУН М.Зборик («Арсен») згадував, що в розмові з ним керівник головного осередку пропаґанди проводу П.Федун («Полтава») говорив, що, на його думку, жоден здоровий підпільник не повинен обмежувати себе у стосунках із жінками. Тих, хто думає інакше, він уважав дурнями, які не розуміють життя Іщук О., Іванченко В. Життєвий шлях Галини Голояд - «Марти Гай» // Літопис УПА: Серія: «Події і люди». - Кн.10. - Л., 2010. - С.48.. Керуючись такою арґументацією, чоловіки на високих посадах могли зловживати власним службовим становищем, схиляючи жінок до інтимних відносин в обмін на протекцію, доступ до ресурсів та інших благ. Коломийський окружний провідник Р.Тучак («Клим»), який одночасно був аґентом МДБ під псевдонімом «Тарас Степанович», писав в одному зі звітів за 1951 р. про стан підпілля в Городенківському надрайоні: «По відношенню до жінок розсудливі. Винятком є районний “Максим” і його заступник “Ярема”, які аморально поводяться з машиністками “Уляною” та “Олею”» ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.372. - Т.78. - Арк.46.. Д.Шумук згадував про спробу командування примусово видати заміж санітарку Катю за одного узбецького командира в 1943 р. Коли автор спогадів виступив проти цього й переховував дівчину, командир «Володимир» йому роз'яснював: «“Ташкент” нам потрібний, він робить у нас добру справу, я б йому не пожалів навіть і сестри рідної» Шумук Д. За східним обрієм. - Париж; Балтимор, 1974. - С.75..

Об'єктивація жінок -- поширена практика для збройних формувань. Цьому сприяла гегемонна маскулінність -- нормативна та єдино бажана у військових структурах, особливо під час воєнних дій. Важливими складовими цієї мас- кулінності був культ фізичної сили, аґресії, ґендерні стереотипи, мізогінія й бажання тотального домінування над жінками Див.: Morris M. Rape, war and military culture // War's dirty secret: Rape, prostitution, and others crimes against women / Ed. by A.Barstow. - Cleveland, 2002. - P.182; Connel R. Masculinities. - Cambridge, 1995; Nagel J. Race, Ethnicity and Sexuality. - New York; Oxford, 2003.. За словами спецзв'язкової Р.Шухевича -- І.Козак, жінкам у підпіллі було набагато важче, аніж чоловікам, добитися високого становища та визнання Інтерв'ю з Іриною Козак, записане 1.12.2005 р. в Мюнхені // АЦДВР.. Член Жовківського надрайонного проводу ОУН В.Касараб («Андрій») записав у своєму щоденнику про керівника техтабору «Славка»: «Грубо ставиться до жінок. На його думку, всі жінки підлі і нічого не варті. Тільки одна жінка -- його власна дружина є ідеалом чесності і вірності» ГДА СБУ. - Ф.60. - Спр.27688. - Т.13. - Арк.30.. «Наш курінний “Рен”» належав до тих, хто не дивився ласим оком на жіноцтво. Навпаки, він дивився кривим оком на кожну жінку в таборі, без різниці, хто вона була», -- згадував про В.Мізерного повстанець І.Дмитрик Дмитрик І. У лісах Лемківщини. - С.42.. За словами І.Кривуцького, «Рен» любив, коли вояки співали пісню «Ми -- українські партизани..., не треба нам бабів» Кривуцький І. «Де срібнолентний Сян пливе...». - Вид. 3-тє, доп. - Л., 2003. - С.69.. «Покінчити роботу з бабами», -- записав у своєму щоденнику керівник Карпатського крайового проводу С.Слободян («Єфрем») у 1950 р. ГДА СБУ. - Ф.65. - Спр.С-9136. - Т.1. - Арк.240.

Сексистське ставлення до жінок -- сприятливий ґрунт до насильства як екстремального способу вияву влади. Сексуальне насильство в такому випадку набуває політичного змісту. На думку С.Браунміллер, чоловіки, посягаючи на сексуальну недоторканість жінок, намагаються таким чином їх принизити й підкорити. Під час війни вони продовжують діяти у звичний для себе спосіб, але в більших масштабах Brownmiller S. Against Our Will: Men, Women and Rape. - New York, 1976. - P.15.. Утвердження чоловічої влади тоді відбувається через наявність зброї в учасників протистояння. Найуразливішою групою, яка ризикує стати жертвою сексуального насильства, стають жінки. Незахищеність учасниць підпілля та УПА була зумовлена насамперед їхнім обмеженим доступом до ухвалення рішень у цих структурах. Масові арешти жінок радянською владою в 1944-1945 рр. посилили упередженість щодо їх потенціалу в контексті збройної боротьби, послабили їх позиції у владній вертикалі. Натомість цивільні жінки в умовах війни часто перебували вдома з дітьми та старими людьми, що ставало додатковим фактором ризику під час контактів з озброєними чоловіками.

Зґвалтування у кримінально-правовій практиці ОУН та УПА

Функції контролю за нормативністю поведінки підпільників і повстанців серед населення та у своєму середовищі здійснювали в основному служба безпеки (СБ) ОУН і військово-польова жандармерія УПА. Крім того, провідники й командири різних рівнів особисто відповідали за дотримання дисципліни серед своїх підлеглих. До їхнього поля зору потрапляли не лише випадки пияцтва, дезертирства, неналежного виконання обов'язків, мародерства, а й сексуальні домагання до підпільниць чи цивільних жінок. У звіті провідника «Клима» по Мізоцькому району від 9 грудня 1943 р. зафіксовано інформацію про місцевих поліцейських-східняків, які перейшли в УПА: «Між ними є такі типи (лейтенанти і політруки), які до нашої справи ставляться ворожо [...] ці типи провадять розгульне життя. По ночах добиваються до дівчат і вдовиць. Були випадки насильства [...] серед них скріплено розвідку» ДАРО. - Ф.Р-30. - Оп.2. - Спр.39. - Арк.48.. У записнику референта СБ Карпатського крайового проводу В.Лівого («Йордана») окремим пунктом відзначалася потреба перевірити «поширення деморалізації (ґвалтування жінок)» ГДА СБУ. -- Ф.13. -- Спр.372. -- Т.23. -- Арк.168..

У правовій системі підпілля ОУН та УПА зґвалтування зараховували до важкого кримінального злочину. Щоб уникнути покарання, злочинці намагалися приховати свої дії. Наприклад, удаючись до погроз свідкам. «Після кожного випадку (сексуального насильства -- М.Г.) протверезившись, (Григорій Сизонюк (“Діброва”) -- М.Г.) загрожував повстанцям слідуючими словами: “Знай! Як кому скажеш -- я дістану, безперечно, но, але ж ти жить не будеш! Я знайду підстави і можливості!”» ДАРО. -- Ф.Р-30. -- Оп.2. -- Спр.113. -- Арк.18..

На початку вересня 1949 р. референт служби безпеки Бережанського району «Поет» заарештував підпільницю Г.Осадко («Конвалію») за підозрою у співпраці з МДБ, співробітники якого затримали її напередодні. Під час слідчих дій «Поет» схиляв арештовану до інтимного зв'язку, а отримавши відмову, зґвалтував її. Про це знали його підлеглі «Карп», «Дуб», «Ас» та «Підкова». Побоюючись викриття, «Поет» сфабрикував протокол допиту «Конвалії», дописавши «зізнання» у співпраці з радянською владою. За це їй загрожувала фізична розправа. Вирок наказав виконати своєму охоронцеві «Кліщу» Протокол допиту «Кліща» від 3.09.1945 р. // АЦДВР. -- Ф.72 (не впорядк.).. Однак «Конвалія» поскаржилася своїм конвоїрам на неправомірні дії «Поета». Побоюючись наслідків, той зробив невдалу спробу самогубства, потім, за словами «Конвалії», «почав благальним тоном просити, щоб я про це нікому не говорила, бо як довідається про це провід організації, то його - “Поета”, за це розстріляють. Обіцяв мені, що ожениться зі мною, а якщо я кому-небудь про це скажу, то, як він, “Поет”, остане живий, то постарається знищити мене і мою родину» Протокол допиту «Конвалії» від 7.09.1945 р. // Там само.. У результаті подальшого розслідування «Поета» визнали винним і засудили до розстрілу Літопис УПА. -- Т.44. -- Кн.2: Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби безпеки ОУН у Тернопільщині: 1946--1948 / Ред. П.Потічний. -- Торонто; Л., 2006. -- С.374.. Найвищу міру покарання у цьому випадку було застосовано також тому, що злочин набув широкого розголосу і його співучасниками фактично стали охоронці «Поета», які обіцяли йому мовчати про побачене.

Уникнення відповідальності за сексуальні злочини було непоодинокою практикою в ОУН та УПА. Не виключено, що їх могли розглядати як «побічні ефекти» війни з її хаосом та екстремальним насильством. Також, імовірно, цьому сприяла специфічна мілітарна культура цих структур. Поодинокі невеликі загони могли деякий час діяти без зв'язку з вищим командуванням чи керівництвом. Відчуття анонімності, наявність зброї у членів боївок значно розширювали можливості для зловживань, особливо щодо цивільного населення. Не менш вагомим фактором було й поблажливе ставлення окремих командирів до нестатутних учинків підлеглих. Референт служби безпеки Ковельського окружного проводу ОУН А.Михалевич («Кос») у своєму щоденнику за 24 квітня 1950 р. записав: «На шляху до кооперації нас відвідували і годували дівчата, але через деяку нетактовність (евфемізм -- М.Г.) Найімовірніше, відмовитися від грабежу кооперативного об'єднання «Коса» та його

підлеглих змусила боязнь бути викритими у примушуванні згаданих дівчат до сексуальних відносин. з нашої сторони, [ми] були змушені залишити терен і кооперацію не грабувати» ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.372. - Т.18. - Арк.91.. Автора щоденника вбили працівники МДБ 8 грудня 1951 р. На той час він залишався на своїй посаді, у вилучених у нього особистих записах немає жодної згадки про слідство щодо описаного епізоду.

Викриття злочинця не завжди ставало запорукою його справедливого покарання. Головним критерієм в оцінках була шкода загальній справі, яку завдавав порушник правил своєю поведінкою. Ішлося насамперед про деморалізацію бойових побратимів та зниження авторитету ОУН, УПА серед населення, від чиєї підтримки залежала їхня життєздатність. Покарання мало різні форми в кожному конкретному випадку й залежало від рішення керівника чи суду. Наприклад, підпільник «Максим» отримав 25 буків (ударів палицями) за спробу зґвалтувати сільську дівчину у стані алкогольного сп'яніння. Свідками цього були його соратники, а також сільська молодь, яка брала участь в Андріївських вечорницях Там само. - Спр.376. - Т.51. - Арк.193.. Іншим видом кари було пониження в посаді чи усунення від виконання обов'язків. Улітку 1945 р. від роботи в боївці служби безпеки Залозецького району відсторонили підпільника «Переможця», зокрема через те, що у с. Ратище (Зборівський р-н на Тернопільщині) зґвалтував жінку. Він став рядовим підпільником Там само. - Т.54. - Арк.203.. Заступник керівника СБ Дрогобицького обласного проводу ОУН «Черник» за зґвалтування був понижений до слідчого Веденеев Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів: Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій: 1945-1980-ті роки. - К., 2007. - С.78..

Часто після першого виявленого факту насильства ґвалтівникам виносили лише попередження. У деяких випадках воно ставало серійним. На практиці це був не надто ефективний спосіб корекції поведінки злочинців. Слідство у справі підпільника «Грома» (Бібрецький район на Львівщині) в 1949 р. виявило численні зґвалтування жінок і дівчат по селах, які він чинив упродовж року (це все -- окрім фінансових махінацій і порушення дисципліни). Щоразу після скоєного йому погрожували організаційним судом і переводили в інший район, щоб уникнути суспільного резонансу. У показаннях одного з його безпосередніх провідників «Ярка» зазначено:

«Коли я перебирав район пр[овідник] Дм. мені сказав так: “Ти будеш мати трьох жондових бугаїв” і очеркнув Дов., Степ і Грім, а головно на Грома казав мені під тим кутом уважати. [...] Коли відійшли в терен з д[ругом] Соколом і зайшли на вечерю до с. Водники, Грім замість вечеряти почав грандувати жінку, яка подавала вечеряти» ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.49. - Арк.378..

За декілька днів: «Також у Старому селі грандував горбату жінку, і вона, коли до неї зайшли другі повстанці, сказала: “Батько (Грім) кобили би сі чепав”» Там само.. Після вказаних епізодів «Грома» не лише не покарали, а підвищили до кущового. Далі в матеріалах справи йде перелік інших епізодів, записаних зі слів свідка на псевдо «Ян»:

«В селі Великі Глібовичі д[руг] Грім мав зносини (полові) зі старою жінкою, якої чоловік був у хаті, а до цеї хати заходили повстанці. Жінка цю справу розголосила на селі між жінками.

Цю справу відтак висунули деякі люди в очі членам організації в їхніх розмовах на всілякі теми. У тому ж селі в одній хаті дівчина лишилась з д[ругом] Громом сама в кімнаті. Внаслідок намагання Грома знасилувати цю дівчину, вона втекла з кімнати через вікно й розказала іншим, що її Грім хотів знасилувати.

У с. Давидів у хаті, в якій кватирував я та д[руг] Грім, Грім намагався знасилувати дівчину, яка з плачем прийшла до мене, а її сестра сказала: “Хіба ви не знаєте його? Він і мене чіплявся, але я його з місця відкинула, а сестра молодша не сміла так поступити, а він до неї лізе на силу”. У селі Давидів, як прийшли повстанці закватирувати до хати, в якій були мати та три доньки, жінки наробили галасу, “що вже прийшов той з золотим зубом” і дали зрозуміти, що він хотів їх уже не раз знасилувати» Там само. - Арк.379..

Зрештою 6 вересня 1949 р. за вироком суду «Грома» розстріляли Там само. -- Арк.378..

У матеріалах кримінальної справи щодо колишнього районного СБ Григорія Сизонюка («Діброви») зазначено: «25 серпня 1946 р., будучи п'яним, домагався під загрозою застосування зброї від громадянки села Реченя Бруцької Надії полових зносин, яку за категоричний спротив міцно побив» ДАРО. -- Ф.Р-30. -- Оп.2. -- Спр.113. -- Арк.17.. 6 вересня керівництво понизило його до рядового повстанця й попередило про можливі наслідки такої поведінки в разі рецидиву.

«В зимі (не пригадую, на яке свято), напившись до безтями, Діброва побив господиню хати на хуторі біля села Рудня (там, де перебував), а доньку намагався знасилувати. Коли друг Кропива намагався лагідно його заспокоїти -- стріляв по ньому з пістоля. Подібний випадок трапився цеї зими (тобто вже 1948 р. -- М.Г.) тільки з тою різницею, що стріляв надворі з автомата, але тоже по повстанцях, що його успокоювали» Там само. -- Арк.18..

Незважаючи на ці факти (а також численні фінансові маніпуляції, фальшування звітів, розконспірацію), його призначили керівником ОУН у Дубровицький район, де він мав «перебрати терен». Акт обвинувачення «Діброви» було складено тільки у жовтні 1948 р.

Якщо злочинець не виправлявся після зауважень керівництва та здійснював, крім цього, інші правопорушення, тоді його притягали до відповідальності за сукупністю злочинів. В очах командування ці особи були непридатними до збройної боротьби. Страти повстанців найчастіше проводили перед загоном -- із виховною метою. Обов'язковою умовою було зачитування повного тексту вироку. 22 січня 1944 р. військово-польовий суд загону імені Богуна засудив до смертної кари повстанця М.Савчука («Дорошенка») за «насильство одної дівчини в селі Заячині», а також за те, що стріляв в якійсь сільській хаті, відкрив вогонь по собаках і теляті, украв зброю, погрожував фізичною розправою одному з бійців через дівчину й утік з-під арешту ДАРО. - Ф.Р-30. - Оп.2. - Спр.16. - Арк.255.. 28 вересня 1943 р. за мародерство, п'янство та зґвалтування селянки було страчено повстанця «Козака» Там само. - Спр.33. - Арк.232.. 18 листопада 1943 р. розстріляли С.Шевчука («Тютюнника») - за зґвалтування дівчини, крадіжку зброї та пиятику Горун В. Сосенко: Командир Січі УПА на Володимирщині. - [Б.м.в.], 1995. - С.27..

Великий перелік злочинів, серед яких було зґвалтування, ставав підставою для винесення смертних вироків не лише рядовим підпільникам або повстанцям. їх застосовували й до керівників середньої ланки. 2 червня 1945 р. служба безпеки розстріляла колишнього командира боївки ОУН «Комара» за те, що «своїм нетактовним поведенням в терені спричинився до значної деморалізації і розпиячення боївки, чим понизив пристіж організації нашої визвольної боротьби [...] перед посторонніми людьми розконспірував себе та своїх зверхників», в одному з сіл погрожував директорові спиртзаводу, вимагаючи 10 л горілки. Наприкінці обвинувального вироку зазначалося: «Будучи венерично хворим, у п'яному стані знасилував жінку на Волині, проти чоловіка, який став в обороні своєї жінки, ужив зброї» гДа СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.51. - Арк.249.. Серед «справ до виконання» (тобто фізичної ліквідації) у записнику крайового референта служби безпеки В.Лівого («Йордана») зазначено перелік звинувачень на адресу «Бойка», одного з районних провідників Самбірщини: зґвалтував дружину господаря, знав про місце криївки, що була викрита, саботував роботу, переховувався у завербованій сім'ї, зраджував своїй дружині Там само. - Спр.372. - Т.23. - Арк.174.. 15 жовтня 1943 р. в комунікаті революційного суду зазначалося, що окружний зв'язковий А.Стуга «попустився ряду аморальних вчинків по відношенню до жінок». Крім цього, йому закидали поширення комуністичної пропаґанди та ігнорування наказів Там само. - Спр.376. - Т.49. - Арк.370..

Розслідування й доведення факту сексуального насильства не завжди каралося смертю, особливо, якщо підозрюваний був цінним і досвідченим підпільником або бійцем. Більше шансів уникнути покарання мали провідники/ командири високого рівня. Навесні 1946 р. фактична дружина референта служби безпеки Косівського надрайону Д.Білінчука («Хмари») втекла від нього, адже, за словами матері, боялася за своє життя Там само. - Ф.5. - Спр.67579. - Т.3. - Арк.217.. Точну причину пояснювала згодом на допитах слідчим УМДБ Станіславської області:

«Восени 1945 року до нас на виклик бандита “Хмари” прибула колишня санітарка і машиністка сотні Підгірського “Дарина”.

З цього часу і до весни 1946 р. ми всі разом переховувалися у лісі у спеціально обладнаному бункері. Я помічала, що мій чоловік “Хмара” займався коханням з “Дариною”. На цьому ґрунті між нами часто виникали сварки і він мене бив» Там само. - Арк.214..

Безпосередній керівник «Хмари» Ю.Мавіїв («Недобитий») засудив його до смерті за «зв'язки з жінками» і «грабежі для особистих цілей» Там само. - Ф.13. - Спр.372. - Т.89. - Арк.198.. Однак головною підставою для вироку стало не стільки домашнє насильство, як особистий конфлікт «Хмари» з «Недобитим». Я.Богдан («Всеволод Рамзенко») свідчив на допитах у МДБ 12 червня 1952 р.:

«Чув про нього і таке: Разом з учасником оунівського підпілля під псевдонімом “Хмара” мав одну коханку, через яку вони сварилися і мало не пострілялись. В цієї жінки “Недобитий” ховав золото та інші цінності, які десь награбував і не хотів здавати в ОУН» Там само. - Ф.5. - Спр.67443. - Т.4. - Арк.116..

Деякий час «Хмара» переховувався, потім став особистим охоронцем командира тактичного відтинку «Гуцульщина» П.Мельника («Хмари»). Д.Білінчука більше не притягали до відповідальності в підпіллі.

Чужі жінки: тіло як інструмент

Сексуальне насильство над жінками, що належать до спільноти противника (так званими чужими жінками) часто є зброєю ворогуючих сторін, способом комунікації між домінантною та підпорядкованою маскулінністю. Тоді ґвалтування стає засобом приниження й деморалізації супротивників, які не здатні захистити своїх жінок. Ґвалтування як зброю війни ми бачимо на прикладі насильства над жінками під час польсько-українського етнічного конфлікту. Це питання ще не стало предметом спеціальної уваги дослідників і потребує глибокого аналізу. У джерелах немає інформації про масові зґвалтування під час нападів боївок ОУН чи відділів УПА на польське населення. У звітній документації підпілля або повстанців такі дані взагалі відсутні. Однак очевидці свідчать про непоодинокі факти сексуального насильства з боку українських націоналістів У багатьох випадках важко ідентифікувати злочинців та реальну їх причетність до ОУН, УПА. Адже у злочинах проти цивільного населення брали участь не лише учасники підпілля та повстанці, але й дезертири з місцевої поліції, дивізії ваффен-СС «Галичина», кримінальні злочинці, «дикі» партизани та чоловіки, котрі переховувалися від вивезення на примусові роботи до Німеччини чи мобілізації як у Червону армію, так і в УПА.. У спогадах трапляється інформація про багаторазові та групові зґвалтування (нерідко на очах родичів), після яких жертв убива- ли Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobojstwo dokonane przez nacjonalistow ukrainskich na ludno- sci polskiej Wolynia. - Т.1. - Warszawa, 2002. - S.56, 149, 322, 568, 727, 959.. Повстанець Л.Павлишин згадував, що після нападу на місто Вишнівець (Збаразький р-н на Тернопільщині) 20 лютого 1944 р. бойовики служби безпеки забрали із собою двох польок (одну «зовсім молоду»), які «на санях плакали, благаючи пощади» Щеглюк В. «... Як роса на сонці»: Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН-УПА Луки Павлишина. - Л., 1992. - С.130..

Окрім зґвалтування до польок застосовували різні форми сексуалізованого насильства. Голова Стрийського відділення Польського опікунського комітету В.Бобровський писав директорові Головної опікунської ради з приводу нападу на Широке Поле 10 березня 1944 р., зазначаючи: «Виколюють очі, виривають язики, відрізають груди» Antypolska akcja nacjonalistфw ukrainskich w Malopolsce Wschodniej i na Wolyniu w swietle do- kumentфw Rady GJфwnej Opiekunczej / Oprac. L.Kulinska, A.Rolinski (red.). -- Krakow, 2012. -- S.227.. Серед поляків -- жертв нападу українців у місті Бучачі (Тернопільщина) наприкінці лютого 1944 р. була жінка з відтятими грудьми Ibid. - S.345.. Свідки українсько-польського протистояння згадують також про випадки насильства над вагітними жінками Зауважимо, що тогочасні свідчення про тератологічні подробиці вбивств (часто у формі чуток), жертвами яких були чи то поляки, чи то українці, в умовах конфлікту мали інструментальну роль: солідаризація через травму, демонізація ворога й леґітимізація насильства («відплата», «захист» тощо). Спогади очевидців, записані з початку 1990-х рр., слід сприймати також крізь призму проблеми творення та функціонування пам'яті.. Наприклад, під час нападу на с. Когильне на Волині (влітку 1943 р.), під час якого загинули 70 поляків, українці розпороли живіт дружині коваля Янчевського, яка була на дев'ятому місяці вагітності, та вбили дитя Kresowa ksiзga sprawiedliwych: 1939-1945: O Ukraincach ratuj^cych Polakфw poddanych eks- terminacji przez OUN i UPA / Oprac. R.Niedzielko. - T.12. - Warszawa, 2007. - S.99.. Уродженка с. Марковичі Горохівського району С.Теслер згадувала про напади бандерівців на поляків: «Вони вбивали вагітних польок, розпорювали їм животи й витягували дітей» Horchiv Memorial Book / Ed. by Y.Kariv. - Tel Aviv, 1966 [Електронний ресурс]: http://www. jewishgen.org/yizkor/gorokhov/gore059.html.

Різні форми сексуального насильства під час протистояння застосовувала й польська сторона. Наприклад, мешканці с. Ліски на Станіславщині свідчили на допитах в ОУН про напад поляків на їхнє село 23 березня 1944 р.: «Жінкам відрізали груди й насилували» Польсько-українські стосунки у 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА: У 2 т. / Відп. ред. та упор. В.В'ятрович. - Т.1. - Л., 2011. - С.416.. В одному з оунівських комунікатів зафіксовано інформацію про напад польської армії 19--21 серпня 1945 р. на села Ляхава й Добра (Перемишльщина), під час якого було зґвалтовано шістьох дівчат ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.34. - Арк.248. Про інші випадки див.: Польсько-українські стосунки у 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА. - Т.1. - С.327, 337, 417, 432; АЦДВР. - Ф.9. - Т.5. - Док.18; Т.6. - Док.3.. Можна припустити, що обидві сторони конфлікту інструменталізували зґвалтування (через цілеспрямований збір даних і їх розголошення) у стратегічних цілях із метою розпалювання ворожнечі, позаяк чоловіки сприймали наругу над своїми жінками як підважування їхньої маскулінності й особисту образу. У спогадах Д.Шумук згадував розмову селянина з Рівненщини з культосвітнім референтом військової округи УПА «Турів» А.Луциком («Лісовиком»), що відбулася навесні 1943 р. Перший висловив закиди щодо жорстоких методів повстанців у боротьбі з поляками. На що «Лісовик», «люто підвищивши голос», відповів: «А що зробили на Холмщині поляки з нашими українськими селянами?.. Вони ґвалтували наших дівчат на очах батьків, а потім убивали їх» Шумук Д. Пережите і передумане. - Детройт, 1983. - С.141..

Попри наявність свідчень про насильство над польками, не можна стверджувати, що такі дії викликали схвалення з боку керівництва ОУН й командування УПА. Також немає доказів про існування інструкцій чи дозволів на ґвалтування під час бойових операцій. Натомість є низка наказів, в яких забороняли вбивство, каліцтво жінок і дітей чи нівечення їхніх тіл. 10 липня 1944 р. командир УПА на Галичині В.Сидор («Шелест») видав розпорядження із забороною вбивати жінок, дітей і старих Motyka G. Ukrainska partyzantka: 1942--1960. -- Warszawa, 2006. -- S.378.. Згідно з директивними вказівками політреферента повітового проводу ОУН Я.Литвина («Карата») за 14 травня 1945 р., убивць цих категорій населення мали карати смертю АЦДВР. - К.30. - Ф.33.. Однак проконтролювати виконання таких наказів було складно, адже супутниками етнічного конфлікту ставали особисті образи, бажання помсти, майнові суперечки, сусідські війни. До того ж непоодинокою практикою в ОУН було застосування принципу колективної відповідальності до сімей «ворогів» Див., напр.: ГДА СБУ. - Ф.5. - Спр.67430. - Т.2. - Арк.113, 115, 159, 190-191, 196; Т.3. - Арк.38, 45-46; Загальний список зліквідованих за 1947 р. // АЦДВР (не впорядк.); ДАРО. - Ф.Р-30. - Оп.2. - Спр.38. - Арк.15; ГДА СБУ. - Спр.67443. - Т.5. - Арк.68..

Учасники збройного протистояння часто застосовують сексуальне насильство як спосіб ефективного тероризування супротивника, покарання чи «винагороди» за свою службу. Тому, за замовчуванням, на думку ґвалтівників, воно не повинне передбачати покарання Wood E.J. Rape is Not Inevitable during War // Women and war: Power and protection in the 21st century / K.Kuehnast, Ch. de Jonge Oudraat, H.Hernes. - P.57.. Сексуальне насильство під час війни чинять без спеціальних інструкцій або наказів. Ґвалтівники керуються неписаними правилами. Наприклад, що ніхто не доповість керівництву про зґвалтування «ворожої жінки», що панує повна анонімність та ін. Card С. Rape as a Weapon of War // Hypatia. - 1996. - November. - Vol.11. - Issue 4. - P.10. Непрямим заохоченням сексуальних злочинів могла бути відсутність бажання розслідувати їх і карати винних з боку частини керівництва ОУН й командування УПА. Свідчень про кримінальне переслідування ґвалтівників польських жінок дуже мало. Повстанець А.Бурачинський згадував, що двох бійців його відділу, який діяв на Волині в 1944 р., показово розстріляли за те, що замість виконання наказу просто стратити польську підпільницю вони її перед цим зґвалтували Боярчук П. Під стінами храму: Повість-хроніка. - Луцьк, 2005. - С.44..

«Пропащі» жінки

Для підпілля ОУН та УПА важливим було чітке розмежування місцевого населення на тих, хто підтримує збройну боротьбу за Українську державу й тих, хто «працює на ворога». До числа останніх зараховували жінок, які мали особисті відносини з представниками радянської влади або ж їхніми симпатиками До їх числа не належали жінки, які мали санкціоновані ОУН романи з представниками німецької окупаційної чи радянської влади, метою котрих був збір розвідданих чи виконання іншого завдання.. їх уважали зрадницями, не гідними поваги. Якось у розмові з підпільником М.Андрущаком («Верланом») підпільник на псевдо «Грім» зауважив: «Знаєш, як називається та жінка, яка ходить на забави, п'є горілку з большевиками -- “курва”» ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.55. - Арк.117.. Щоби знеохотити дівчат до «романів» із «ворогами», пропаґандисти ОУН виготовляли листівки з демотивуючими закликами: «Не ходіть з большевиками -- катами народу, енкаведистськими горлорізами і їх підлими вислужниками! Не виходьте замуж за них, гоніть їх геть від себе! Плюйте їм в очі! Ганьба всім тим, які пристають з ворогом!» Українські дівчата // АЦДВР. -- Ф.68 (не впорядк.)..

Провину жінок трактували у двох площинах: моральній і практичній. Дослідниця Р.Зайферт підкреслює, що в націоналістичних ідеологіях тіло жінки є політичним тілом, символом чистоти й честі, а жіноча сексуальність -- національним капіталом Seifert R. War and Rape: A Preliminary Analysis Mass Rape: The War against Women in Bosnia-Herzegovina. -- Lincoln, 1994. -- Р.62--64.. Порушниці сексуальних норм водночас виходять за рамки соціальних норм, тому чоловіки як захисники нації вважають своїм обов'язком реагувати на подібні загрози. Водночас такі «аморальні» жінки автоматично переходили в категорію неблагонадійних, які могли видати владі інформацію про підпілля й нашкодити йому. На допитах Кутського районного відділу МДБ 15 травня 1946 р. жителька с. Великий Рожен М.Головчук свідчила, що восени минулого року бандерівці «забрали» її односельчанку А.Копельчук за те, що мала інтимний зв'язок з «істребком». Невдовзі вона повернулася додому Архів управління СБУ в Івано-Франківській області. -- Спр.8064-П. -- Арк.79.. Найімовірніше, її відпустили, попередивши про можливу відповідальність.

«Горизонтальна колаборація» була підставою для застосування низки покарань із метою застереження інших членів спільноти. Тож обирали кари, асоційовані з публічним приниженням і підваженням становища «винної» у соціумі. Поширеним видом сексуалізованого насильства над своїми жінками було обстригання волосся Обстригали волосся жінкам і за інші проступки. Зокрема таким способом було покарано жінку, яка, сховавши вдома свого ножа, звинуватила повстанців у його крадіжці (див.: Спогади Михайла (Володимира) Чорного, написані 1991 р. у Франції // АЦДВР).. У спогадах повстанець І.Лико наголошував, що це стосувалося жінок, які «приставали з ворожими вояками або представниками ворожої влади» Лико І. («Скала», «Богдан»). На грані мрії і дійсности: спогади підпільника; На грані двох світів: Спогади: 1945-1955 // Літопис УПА. - Т.37.-- Торонто; Л., 2002. - С.66.. Це однаково стосувалося як німецької окупаційної, так і радянської влад Інтерв'ю з Олександрою Слободян, записане 6.05.2016 р. // Приватний архів М.Гавришко.. «З ними (підпільниками -- М.Г.) не варта починати, вони дуже мудрі, за найменше з москалем зараз б'ють і стрижуть», -- говорила підпільниці Г.Яцків жителька с. Мильне (Тернопільщина) Катря, яка мала романтичний зв'язок із начальником ґарнізону військ НКВС ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.56. - Арк.335.. Повстанець Д.Грицько («Цяпка»), котрий діяв на Закерзонні, згадував: «Дівчата з Грозяви скумкалися з Войтківським ВОПолковником ВОП (пол. WOP, Wojska Ochrony Pogranicza) - прикордонні війська Польської Народної Республіки., виходили на рандку в ліс, треба було перервати залицянки, а любов вигнати буком. Довелося остригти не одну знану дівчину за сором, принесений брату, сусідові, який загинув від поляків у рядах УПА, або боровся з ними далі» Грицько Д. (Цяпка). Ліс - наш батько. - Л., 1996. - С.220.. «Були наші дівчата, що з поляками гуляли, то наші їм волосся пообтинали», -- згадувала підпільниця К.Підбільська («Галка») Спогади Катерини Підбільської («Галки»), записані Б.Гуком // АЦДВР. - Ф.30. - К.15..

Жінкам, звинуваченим у романтичних зв'язках, також могла загрожувати фізична розправа. «Він говорив, що його мама запізналася з одним капітаном, про що дізналися бандерівці, знищили господарство і ми з мамою мусіли втікати до району», - переказував слова підпільника З.Дуди («Ведмедя») на допитах у службі безпеки ОУН 20 серпня 1947 р. Д.Левченко Протокол допиту Дмитра Левченка від 20.08.1947 р. // Там само. -- Ф.68 (не впорядк.).. На допитах у СБ зв'язкова М.Турій («Голка») свідчила:

«Прийшли до мене п'ятьох повстанців. Були це “Чайка”, “Вихор”, “Зір”, “Вир” -- Пришляк Ярослав з с. Заставча і один мені невідомий. Повстанці казали, аби я перестала тягатися з Дозем, бо може вийти щось гіршого. Одначе, я сказала, що Дозя не покину, бо його люблю. [...] За деякий час було в мене знову трьох повстанців [.] вони заборонили мені тягатися з Дозем» Протокол допиту Турій Марії від 16.12.1947 р. // Там само. Із Дозем у Марії були романтичні відносини, він навіть освідчився в коханні. Натомість СБ ОУН вважала його інформатором МДБ..

Інколи підпільники не обмежувалися самими попередженнями. Із документів ОУН бачимо, що кара смерті до жінок за «горизонтальну колаборацію» була леґітимним способом покарання. В інструкції для керівників служби безпеки, вилученій при ліквідації керівника боївки СБ Калуського району «Степана» 27 травня 1945 р. у с. Негівці, серед іншого зазначалося: «Жінок не наказувати обрізанням волосся, а розстрілювати» ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.20. - Арк.227.. 16 червня 1948 р. за рішенням окружного проводу ОУН було страчено колишню підпільницю «Річку» -- «за те, що на леґальщині, куди з доручення провідних людей відійшла весною 1947-го, скопмромітувала організацію крайньо неморальною особистою поведінкою, маючи неморальні любовні відношення навіть до енкаведиста» Комунікат у справі розстрілу санітарки УЧХ // АЦДВР. - Ф.30. - К.62 (Архів підпілля ОУН з с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.).. На допиті у службі безпеки 28 червня 1946 р. уродженець с. Добра (Переворського повіту Підкарпатського воєводства) свідчив про напад на це село польської боївки 19 січня: «Знаю, що ця акція мала бути відплатною за то, що українці в с. Дибкові повісили дівчину-українку, яка зналась з польською бандою і мала виходити заміж за поляка» АтсЬ^ит Instytutu Ратфсі Narodowej w Warszawie. - IPN Ви 1554/77. - К.3 (найімовірніше, згаданими українцями були члени підпілля ОУН, позаяк у примітках слідчого СБ вказано, що цю дівчину підозрювали в тому, що 1944 р. вона надала НКВС інформацію про криївку, де було заарештовано двох підпільників)..