Сучасна українська історіографія про ставлення Наполеона І до південно-західних окраїн Російської імперії в 1812 р.

Водночас Р. Кривонос започатковує нові міфи. Так, він стверджує, що після невдачі британських морських атак на Булонь 26 березня 1802 р. було укладено формальний договір із Лондоном Кривонос Р. Наполеон І. -- С. 475.. Насправді Великобританія змушена була підписати мир із Францією та її союзниками в Ам'єні після впевнених перемог французів на континенті, унаслідок чого друга антифранцузька коаліція фактично розпалася й Англія залишилася без союзників Див.: Захарчук О.М. Затишшя перед бурею: Ам'єнський мир // Історичний календар. -- Вип. 8. -- К., 2002. -- С. 155--163..

Р.Кривонос також стверджує, що за умовами Шенбрунського миру, який було укладено 1809 р. між Габсбурзькою імперією та Францією, австрійська принцеса ерцгерцоґиня Марія-Луїза вийшла заміж за Наполеона Кринонос Р. Наполеон І. -- С. 476.. Утім, як свідчать джерела, жодна зі статей договору цього факту не підтверджує Див.: Kerautret M. Le grands traitйs de l'empire... -- T. 2. -- P. 447--456.. Відомо, що переговори про одруження Наполеона з Марією-Луїзою розпочалися за кілька місяців після підписання Шенбрунського миру.

Далі Р.Кривонос припускається найбільшої помилки, стверджуючи, що в «Битві народів» під Ляйпциґом (16-19 жовтня 1813 р.) французьку армію було остаточно розгромлено Кривонос Р. Наполеон І. -- С. 476.. Проте, як відомо, попри важкі втрати, їй вдалося зберегти головні сили, завдати 30 жовтня поразки біля Ганау австро-баварським військам під командуванням ґенерала графа К.Ф. Вреде та відступити у Францію Див.: Чандлер Д. Военные кампании Наполеона: Триумф и трагедия завоевателя. -- Москва, 1999. -- С. 555--571; Лашук А. Наполеон: История всех походов и битв: 1796--1815. -- Москва, 2008. -- С. 660--690; Попов А.И., Васильев А.А. Лейпциг // Заграничные походы русской армии... -- Т. 1. -- С. 707--729; Васильев А.А. Ганау // Там же. -- С. 292--299..

Геополітичному становищу Правобережної України наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. та її місцю в планах Росії на міжнародній арені приділив увагу А. Філінюк, узагальнивши загальновідомі факти Філінюк А.Г. Правобережна Україна наприкінці ХVІІІ--на початку ХІХ ст.: тенденції розвитку і соціальні трансформації. -- Кам'янець-Подільський, 2010.. Так, автор, слідом за І. Борщаком, знову стверджує, що коли Наполеон 1804 р. став імператором,

«французькі дипломати намагалися ініціювати антиросійське повстання в Україні, і тим самим забезпечити собі підтримку з боку українців. Робилося це під гаслом сприяння відродженню “козацької нації”, допомоги у знищенні ярма гноблення. Водночас у справжніх імперських планах офіційного Парижа місця українцям не знаходилося» Там само. -- С.334..

Дуже суперечливим є також твердження А. Філінюка, що після французько-австрійської війни 1809 р. Наполеон пообіцяв полякам відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 р. Там само. Слід зазначити, що польське питання було для французького володаря лише засобом досягнення головної воєнно-політичної мети -- встановлення гегемонії своєї країни в Європі. Зокрема, він активно використовував його як засіб тиску на Росію, Австрію та Пруссію, котрі свого часу розділили Річ Посполиту. У жодному офіційному документі імператора французів не зафіксовано обіцянок щодо відновлення польської державності, адже Наполеон розумів, що, зробивши це в кордонах 1772 р., він увійде в довготривалий збройний конфлікт із цими державами Захарчук О.Н. Российская империя в дипломатии Наполеона Бонапарта (1805--1807 гг.) Il Вісник Чернігівського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. -- Вип. 87. -- № 8. - Чернігів, 2011. - С. 32.. Тому не випадково, за його власним висловом, він завжди вважав Польщу «засобом, а не метою» Посольство графа П.А. Толстого в Париже в 1807 и 1808 гг. I Под ред. Н.К. Шильдера II Сборник Императорского русского исторического общества. -- Т. 89. -- Санкт-Петербург, 1893. -- C. XL.. За свідченням секретаря-архівіста Наполеона барона А.Ж.Ф. Фена, у березні 1812 р. той заявив своїм міністрам, що «відновити Польщу дуже корисно для Європи, оскільки це захистить її від Росії, але воювати заради цього не варто» Fain A. Manuscrit de l'an 1812. -- T.2. -- Paris, 1827. -- P. 50.. Утім, попри все, певна частина польської еліти все ж таки розраховувала на допомогу Франції.

Украй сумнівним є твердження історика про те, що напередодні війни 1812 р. виявилось, нібито супроти Росії були налаштовані найбільші держави континенту: Австрія виявляла незадоволення тим, що Росія відібрала в неї Галичину, Пруссія -- через втрату Білостоцького округу, Швеція -- Фінляндії Філінюк А.Г. Правобережна Україна наприкінці ХVІІІ--на початку ХІХ ст. ... -- С. 337.. Насамперед слід відзначити, що А. Філінюк сам собі суперечить. Так, він спочатку загалом вірно вказує, що, згідно з Шенбрунським (в автора чомусь Шьорнбурнським) миром 1809 р. -- майже вся Західна Галичина відійшла до герцоґства Варшавського й лише невеличкий Тернопільський округ -- отримала Росія Там само. - С. 335.. Утім, віденський кабінет ще після одруження доньки Франца І Марії-Луїзи з Наполеоном з огляду на різні обставини продемонстрував свою готовність до зближення з Францією. Так, згідно з Паризьким союзним договором, підписаним 15 березня 1812 р., Австрія для участі у поході Великої армії проти Росії виставила 30-тисячний корпус під командуванням К.Ф. Шварценберґа взамін на ґарантії недоторканності своїх кордонів і в розрахунку на можливі територіальні прирощування. Зокрема за 5-ю таємною статтею Наполеон ґарантував австрійському імператорові недоторканність його польських володінь у Галичині Kerautret M. Le grands traitйs de l'empire... -- T. 3. -- P. 56.. Але, як уже зазначалося, Габсбурзька імперія війну Росії офіційно не оголошувала.

Стосовно Пруссії, то після розгрому французькими військами 14 жовтня 1806 р. під Єною та Ауерштедтом її армії й наступного Тільзитського миру (7 липня 1807 р. Договір між Росією та Францією ратифіковано 9 липня 1807 р. Водночас було підписано французько-прусський мир.), Прусське королівство залишилося на мапі Європи, хоча й в інших кордонах (втративши близько половини своєї території Див.: Kerautret M. Le grands traitйs de l'empire... -- T. 2. -- P. 291--300.), тільки завдяки заступництву російського імператора під час особистих зустрічей Наполеона I та Олександра І, що відбулися 25-26 червня 1807 р. у Тільзиті Див.: Внешняя политика России ХІХ и начала ХХ века: Документы Российского министерства иностранных дел. -- Т. 3. -- Москва, 1970. -- С. 638; Искюль С.Н. Внешняя политика России и германские государства (1801--1812 гг.). -- Москва, 2007. -- С. 136--140, 145.. Як відомо, напередодні війни Франції з Росією Пруссія під тиском французької дипломатії змушена була стати союзником Наполеона. Так, згідно з договором з Францією, що був підписаний 24 лютого 1812 р. Див.: Kerautret M. Le grands traitйs de l'empire... -- T. 3. -- P. 35--47; Герасимова Г.И. Прусскофранцузский договор // Отечественная война 1812 г. и освободительный поход русской армии... -- Т.3. -- С. 165--166., Прусське королівство хоча й виставило у війні 1812 р. 20-тисячний корпус, котрий діяв у складі Великої армії, але, як і Австрія, офіційно війну Росії не оголошувало Богданович М.И. История Отечественной войны 1812 г. ... -- Т. 1. -- С. 77..

Швеція спочатку дійсно була невдоволена втратою Фінляндії внаслідок російсько-шведської війни 1808-1809 рр. Утім, коли 27 січня 1812 р. французькі війська під командуванням маршала Н. Даву, згідно з наказом Наполеона, захопили шведську Померанію, новий спадкоємець престолу Карл Юган різко змінив зовнішньополітичний курс. Так, 5 квітня 1812 р. у Петербурзі було підписано російсько-шведський союзний договір. Швеція ще раз відмовлялася від Фінляндії, а Росія погоджувалася на приєднання до Швеції Норвегії, яка належала королю Данії (ст. 5). Згідно з договором, також передбачалася спільна експедиція проти Франції у складі 25-30 тис. шведів та 15-20 тис. росіян. Об'єднаний корпус повинен був висадися в будь-якому куточку на узбережжі Північної Німеччини (ст. 4). Документ також передбачав створення антифранцузького оборонно-наступального союзу між Росією та Швецією Див.: Внешняя политика России ХІХ и начала ХХ века: Документы Российского министерства иностранных дел. -- Т. 6. -- Москва, 1962. -- С. 318--328; Россия и Швеция: документы.. На думку сучасного російського дослідника В.Рогинського, «російсько-шведський союз був першим каменем у фундаменті нової антина- полеонівської коаліції, до якої надалі приєдналася Великобританія, а після поразки Наполеона в Росії -- Пруссія та Австрія»¹²¹.

Таким чином, сучасна українська історіографія вкрай повільно звільняється від стереотипів в оцінці історичних подій доби Наполеона Бонапарта. Попри те, почали з'являтися праці, в яких по-новому розкрито ставлення французького уряду до південно-західних окраїн Російської імперії. Це стало можливим завдяки використанню нових, головним чином зарубіжних джерел. Утім, деякі автори й надалі продовжують іґнорувати очевидні факти. Для виправлення ситуації, на нашу думку, необхідне застосування нових методологічних підходів при дослідженні окресленої проблеми. Слід також уважніше поставитися до аналізу сучасних публікацій джерельного матеріалу та критичніше підійти до оцінки історіографічних праць відповідної тематики, зокрема до спадщини І. Борщака.

наполеонівський історіографія імперія

Размещено на Allbest.ru