Жертва "беріївської відлиги": сторінки біографії капітана державної безпеки Григорія Аркадійовича Клювганта-Гришина

Тому не дивно, що 13 вересня 1937 р. у спеціальному вагоні для ув'язнених Григорія Аркадійовича відправили до Москви в розпорядження начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР комісара державної безпеки 3-го рангу Миколи Галактіоновича Ніколаєва-Журида (1897-1940) «для подальшого слідства»124. До речі, зі всіх заарештованих у 1937 р. в УРСР чекістів допитувати на Луб'янку забрали лише сімох: заступника наркома внутрішніх справ директора міліції Миколу Станіславовича Бачинсько- го (1894-1937); заступника начальника 5-го відділу УДБ НКВС УРСР капітана держбезпеки Юліана Гнатовича Бжезовського (1898-1937); начальника відділу пожежної охорони капітана державної безпеки Сергія Тарасовича Каріна-Даниленка (18981985); співробітника резерву НКВС УРСР капітана держбезпеки Юхима Давидовича Елькіна (1895-1937); помічника начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР, капітана державної безпеки Соломона Соломоновича Брука (1898-1938); начальника 4-го відділу УДБ УНКВС по Чернігівській області старшого лейтенанта держбезпеки Миколу Олексійовича Григоренка (1903 р. н.) та Г. А. Гришина.

Потрапивши до Москви 14 вересня 1937 р., Григорій Аркаді- йович відразу написав заяву на ім'я наркома внутрішніх справ СРСР, де заперечував належність до «троцькістської організації» та згадував про свої заслуги в боротьбі з «ворогами народу». На Луб'янці тим часом уже отримали від колишнього відповідального секретаря Запорізького окружного комітету КП(б)У Михайла Самійловича Самойлова (Ікса; 1887-1937) свідчення щодо належності Гришина до троцькістської організації у Запоріжжі126. Але й це він уперто заперечував.

15 жовтня 1937 р. помічник начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР майор державної безпеки Михайло Сергійович Ям- ницький (1899-1939) та заступник начальника 2-го відділку цього ж відділу старший лейтенант держбезпеки Микола Миколайович Селивановський (1901-1997) провели очну ставку між Александровським і Гришиним. Михайло Костянтинович свої свідчення про вербування заступника підтвердив. А ось Григорій Аркадійович заявив, що ніколи «троцькістом» не був і не знав, що Александровський та Самойлов (Ікс) - «троцькісти» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 89..

С. Т. Карін-Даниленко, який два роки провів у московських в'язницях, згадував, що його «помістили в одну камеру з Александровським, котрий займався моєю "слідчою обробкою". Він заявив мені: "Дайте свідчення, які вимагають від вас. Не мучте себе. Усе рівно вас покалічать і змусять дати, час такий. А якщо не дасте, то вас, перш ніж розстріляти, після вироку будуть мучити. Розстріляють хоч так, хоч так. Краще дайте свідчення, нехай розстріляють нормально!". Александровський це говорив, як людина, що перенесла ці муки. "Я сам дав на себе і на інших вигадані свідчення", - сказав мені Александровський. Я запитав у нього: "І на мене Ви дали свідчення?". Александровський відповів: "Ні, на тебе я не давав свідчень, адже їх не вимагали. Але якби вони вимагали, дав би свідчення і на тебе"» ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 45886-ФП, арк. 318..

Інші ж колишні покровителі Гришина обмовляти його не стали. листопада 1937 р. помічник начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР майор державної безпеки Михайло Олександрович Лістенгурт (1903-1939) допитав перед розстрілом В. А. Балиць- кого про причетність Г. А. Гришина до «антирадянської змови на Україні». Всеволод Аполлонович відповів:

«Гришина я знав давно. Уважав його вельми відданою мені людиною. Він це неодноразово мені особисто підкреслював. У своїх розрахунках стосовно людей, яких я намічав для вербування у змову, я мав на увазі й Гришина. Утім я його не вербував і розмов із ним про змову не вів. Про участь Гришина у змові я ніколи та ні від кого не чув. У тому числі не чув і від змовників із числа колишніх співробітників НКВС УРСР. Знаю, що Гришин був дуже близьким до Александровського» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 89..

У липня 1938 р. помічник начальника 1-го відділення 4-го (секретно-політичного) відділу 1-го управління (державна без-пека) старший лейтенант держбезпеки Віктор Миколайович Кондратик рапортував керівництву про результати допиту заарештованого начальника 3-го (транспортного) управління НКВС СРСР І. М. Леплевського:

«Гришина-Клювганта той знає зовсім мало. До числа людей, близьких до нього - Леплевського - він не належав, і чи проводив він яку-небудь ворожу роботу - не знає».

«Єжовці» так і не зуміли зламати Гришина, і тут за справу взялися «беріївці». 29 березня 1939 р. старший слідчий слідчої частини НКВС СРСР старший лейтенант державної безпеки Ізраїль Львович Пінзур (1907 р. н.) підписав постанову про прийняття справи Г. А. Гришина у провадження, де відзначалося, що той був заарештований за «активну участь в антирадянській змовницькій організації в органах НКВС [...]. Допитувався всього кілька разів».

Помічник начальника слідчої частини капітан держбезпеки Борис Веніамінович Родос (1905-1956), який, до речі, служив під керівництвом Гришина в Одесі, погодився з таким формулюванням, а заступник начальника слідчої частини старший майор державної безпеки Соломон Рафаїлович Мільштейн (1899-1955) затвердив131.

Спочатку слідчі намагалися «розширити» коло доказів і допитали про Гришина заарештованих чекістів УРСР. На допиті 31 березня 1939 р. начальник відділу оборонної промисловості Головного економічного управління НКВС СРСР майор державної безпеки Лев Йосифович Рейхман (1901-1940) розповів про дружбу Григорія Аркадійовича з Ісаєм Яковичем Бабичем (1902-1946), Марком Борисовичем Корнєвим (1900-1939), Давидом Мойсейовичем Соколинським (1902-1940) та Григорієм Йосиповичем Гришиним; про його вихваляння Александровського. Однак наприкінці заявив:

«Про ворожу діяльність Гришина мені нічого не відомо».

Допитаний того ж дня начальник особливого відділу ГУДБ НКВС Далекосхідної Червонопрапорної армії майор державної безпеки Григорій Маркович Осинін (1899-1940) також не розповів про «контрреволюційну діяльність» Гришина, але дав йому нищівну особисту характеристику:

«Балицький та Александровський усіляко заохочували Гришина, вихваляли його та просували його по роботі, а насправді він був звичайним працівником і нічого видатного в ньому не було. Гришин - кар'єрист, схильний до авантюр. Він був великим підлабузником перед керівництвом. Для досягнення своєї мети підсиджував людей (кого саме, не пам'ятаю). Виживав їх з Александровським, займався розпустою» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 188-189 зв..

І лише помічник начальника 2-го управління (особливих відділів) НКВС СРСР майор державної безпеки Зиновій Маркович Ушаков (1895-1940) «чув» від М. К. Александровського про участь Г. А. Гришина в «контрреволюційній змовницькій організації» Там само, арк. 190.. Також Ушаков повідомив, що свого часу Гришин похвалявся фотографією, на якій він був зображений поряд із Троцьким та Александровським, а в 1937 р. Григорій Аркадійо- вич приїздив до Москви для переговорів з Єжовим із приводу його можливого призначення на посаду заступника начальника секретно-політичного відділу НКВС СРСР Там само, арк. 192..

«Дотискати» Гришина слідчі вирішили за допомогою свідчень, отриманих із НКВС УРСР. Причому, спростувати їх було неможливо, оскільки їхніх авторів уже розстріляли. Так, на допиті 14 липня 1938 р. колишній начальник Новоград-Волинського окружного відділу НКВС старший лейтенант державної безпеки Олександр Львович Александров (1895-1938) засвідчив, що в березні 1936 р. Гришин повідомив йому про існування у НКВС УРСР «правотроцькістської організації» та «запропонував узяти в ній участь» Там само, арк. 166-167., а згодом розповів про успішне вербування начальника секретно-політичного відділку Новоград-Волинсь

Там само, арк. 193.кого окружного відділу НКВС молодшого лейтенанта держбезпеки Олександра Ілліча Розенмана (1899 р. н.)137. Самого його з цього приводу не допитували, і долю цієї людини поки що з'ясувати не вдалося. Відомо, що 13 квітня 1937 р. він був виключений із кандидатів у члени партії за розтління неповнолітньої доньки О. Л. Александрова, статевий зв'язок із секретарками окрвідділу НКВС та постійні приставання до дружин новоградволинських чекістів. Розенман написав апеляцію та домігся свого відновлення в партії, отримавши «лише» сувору догану за «статеву розбещеність». Відзначимо, що через чотири дні після «партійної реабілітації» він був звільнений із НКВС.

Колишній заступник начальника 5-го відділу УДБ УНКВС по Вінницькій області старший лейтенант державної безпеки Леонід Мойсейович Весеньєв-Шварцбург (1902-1938) на допиті 30 квітня 1938 р. заявив, що у серпні 1937 р. «Гришин запропонував мені у Вінниці продовжувати троцькістську роботу»140, і що той завербував до «троцькістської змови» своїх заступників в особливому відділі Одеського облвідділу ДПУ - Рикова й Лу- ньова141. Начальник штабу 20-го прикордонного загону НКВС батальйонний комісар Володимир Васильович Риков був страчений ще у вересні 1937 р., а колишнього начальника 3-го відділу УДБ УНКВС по Київській області старшого лейтенанта державної безпеки Зиновія Григоровича Луньова (1900 р. н.) у грудні 1937 р. засудили до 5 років позбавлення волі й із цього приводу не допитували. З. Г. Луньов був одним з організаторів убивства 19 червня 1926 р. у с. Городок під Рівним відомого отамана часів Української революції Володимира Пантелеймоновича Оскілка (1892-1926), про що красномовно свідчить запис у його нагородному листі:

«Будучи вповноваженим контррозвідувального відділу ДПУ УСРР, успішно провів ліквідацію значного петлюрівського отамана Оскілка» ГДА СБ України, ф. 12, спр. 2280, арк. 28..

Колишній начальник 5-го відділу УДБ УНКВС по Одеській області старший лейтенант державної безпеки Борис Самійло- вич Глузберг (1897-1938) на допиті 13 липня 1938 р. свідчив, що Леплевський зберіг від арешту

«велику групу троцькістів та інших контрреволюційних елементів» Там само, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 178. і «розставив на основних ділянках роботи у центральному апараті в Києві та периферії вірних йому учасників контрреволюційної троцькістської організації» Там само, арк. 180..

В обох списках було прізвище Г. А. Гришина.

Колишній помічник начальника 6-го відділу УДБ НКВС УРСР старший лейтенант державної безпеки Еміль Мойсейович Прав- дін (1899-1938) на допиті 21 березня 1938 р. дав свідчення про зв'язок Гришина з московським «троцькістом» Зайдером Там само, арк. 175..

Зібравши «нові козирі», І. Л. Пінзур разом із лейтенантом державної безпеки Григорієм Федоровичем Васіним 5 квітня 1939 р. провели ще один допит. Але Гришин знову заявив, що не належав до жодної «троцькістської організації», а свій арешт пояснив обмовою з боку Александровського. Стосунки з О. Л. Алек- сандровим були суто робочими, діяльність Новоград-Волинсь- кого окружного відділу НКВС керівництво не задовольняла, а «ворогів» в окрузі головним чином «викривали» відряджені співробітники київського обласного УНКВС. Тому у вересні 1936 р. він, Гришин, порушував питання перед Шаровим про заміну Александрова як такого, що не справляється з роботою. Факт вербовки Розенмана до «змовницької організації» заперечував Там само, арк. 129-134.; чому Правдін і Весеньєв дали свідчення про його участь у «правотроцькістській організації» - «не знає» Там само, арк. 138..

Наступний допит Гришина 9 квітня 1939 р., проведений Пін- зуром, було присвячено в основному з'ясуванню стосунків обвинуваченого з Леплевським. Григорій Аркадійович визнав, що Ізраїль Мойсейович дійсно його «цінував, хвалив як гарного працівника, тепло приймав», а їхні зустрічі мали «діловий, оперативний характер» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 140-141.. Свідчення Ушакова заперечував, заявивши, що в них були «неприязні особисті відносини» Там само, арк. 145..

Протокол допиту від 13 квітня 1939 р. розпочинається словами слідчого Васіна:

«На допиті від 11 квітня Ви заявили про те, що маєте намір давати відверті свідчення про свою ворожу роботу».

Але самого цього «щиросердного» протоколу у справі немає. Тому цілком доречно хтось із керівництва обвів у протоколі червоним олівцем дату «11 квітня», а чорним поставив знак запитання і написав: «Де?». Гришин нарешті «зізнався», що наприкінці 1927 р. був «утягнутий до троцькістського угруповання», нібито очолюваного Александровським:

«Ми збиралися в нього в кабінеті, читали антирадянську троць- кістську літературу [...], розповідали троцькістські анекдоти [...].

У квітні 1937 р. Александровський утаємничив мене в підготовку контрреволюційного перевороту у країні» Там само, арк. 146-147..

На наступному допиті 14 квітня 1939 р. Гришин докладно розповів Васіну про свої «антирадянські розмови» з Александровським, але заявив, що «ворожою роботою не займався» Там само, арк. 154..

Інших протоколів допиту Гришина в його кримінальній справі немає, але 25 квітня 1939 р. в'язень підписав складений Васіним протокол про завершення слідства:

«Свої свідчення про належність до правотроцькістської організації підтверджую, до свідчень, які дав раніше, додати нічого не можу» Там само, арк. 196..

Того ж дня начальник слідчої частини НКВС СРСР комісар державної безпеки 3-го рангу Богдан Захарович Кобулов (19041953) затвердив складений Васіним та узгоджений із Пінзуром обвинувальний висновок у справі «члена антирадянської терористичної змовницької організації в НКВС» Гришина. Останньому інкримінувалося те, що 1927 р. він увійшов до «троцькістського угруповання» та «поширював антирадянську літературу»; був «учасником антирадянської правотроцькістської терористичної змовницької організації»; проводив «підривну роботу в органах НКВС»153.

Судив Г. А. Гришина 2 червня 1939 р. військовий трибунал військ НКВС Московського військового округу у складі бриг- військюриста Сергія Никаноровича Ждана (1892-1946 рр.; голова), військюриста 1-рангу Борзова та батальйонного комісара Маслова. Секретарем був Суслов. У судовому засіданні Григорій Аркадійович відмовився від «своїх щиросердних зізнань» та винним себе не визнав, заявивши, що розуміє серйозність даних ним свідчень, але попросив «урахувати ті умови, в яких я перебував упродовж 20 місяців. Я хотів скорішого закінчення слідства та на суді розказати всю правду».

Утім «усієї правди» Гришин на суді так і не розповів, даючи на деякі питання, м'яко кажучи, не зовсім точні відповіді. Наприклад, заявив, що Балицького бачив лише один раз у житті. Парадоксально, але Григорія Аркадійовича обвинувачували у критиці «ворога народу» В. А. Балицького, наводячи згадані вище слова С. Б. Немировського про те, що колишній нарком створив у керівництві НКВС УРСР «атмосферу жорстокої замкненості, відсутності та ігнорування партійності». Сказав він, зокрема, і таке:

«Я пробув у партії 17 років. У 15 років 11 місяців пішов добровільно у РСЧА, брав участь у боях, маю поранення правої руки.

З 17-ти з половиною років працюю в органах НК-ДПУ-НКВС.

Розпочав свою службу червоноармійцем і дійшов до начальника УНКВС. Я прошу у суду правильно та всебічно дослідити матеріали моєї справи. Усі свідчення ґрунтовані на обмові та самообмові. Я ніколи не був ворогом, не зраджував Батьківщини та не бажав реставрації капіталістів. Я знав плоди капіталізму та все своє свідоме життя боровся за радянську владу. Я прошу суд правильно зважити мою провину та перевірити всі матеріали справи». беріївський відлига клювгант

Військовий трибунал перевіряти справу не збирався й за ст.ст. 58-1 «а», 58-8, 58-11 КК РРФСР засудив Г. А. Клювганта- Гришина до вищої міри покарання. 2 вересня 1939 р. його було страчено в Москві. Визначенням Верховного Суду СРСР від 8 лютого 1958 р. вирок у справі скасовано, а саму її припинено «за відсутністю складу злочину». Такою була доля одного з «борців за світле комуністичне майбутнє»...

Размещено на Allbest.ru