Історична географія володінь саамів у Середньовіччі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ ВОЛОДІНЬ СААМІВ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

Ярослав П.

Одним із досі недостатньо вивчених періодів історії фіно- угрів є доба Середньовіччя. Причин цьому багато. Саами не створили держав та навіть вождівств, складні умови не дозволили їм зорганізуватися в щось більше, ніж племена. Відомості про них у джерелах дуже обмежені. Перша історія саамів була підготована Й. Шефером у XVII ст.1 Проте бум цікавості до історії цього етносу датується кінцем ХІХ - початком ХХІ ст. У більшості праць, зокрема Р. Боссі, М. Харузіна, М. Волкова, Л. Хоміч, З. Чернякова, досліджується їхня соціальна історія та етнографія2. В. На- польських вивчав саамські етноніми3, а Ф. Джой та Е. Мундаль - культуру народу4. Історії саамів у складі Російської держави (Мос- ковії) присвячена стаття О. Жукова5. П. Урбанчик студіював їхню історію у складі Норвегії6, а І. Валтонен схематично розглянув її в контексті свідчень «Орозія короля Альфреда»7. Серед останніх робіт необхідно виокремити книгу Л. Хансена та Б. Ольсена8.

Генетичні дослідження дозволяють пов'язати саамів з давнім населенням Європейської Півночі, але свідчать про певну спорідненість з берберами, що говорить про палеоєвропейське населення ареалу їхнього побутування. Частина їхньої лексики відносилась до дофіноугорського субстрату. Головним чином, це 200 слів, які означають види снігу, елементи ландшафту, типи жител, предмети матеріальної культури. Дофіноугорський субстрат, очевидно, мав бути пов'язаний із носіями культури Комса. Тезу про його наявність підтримує Ю. Тойвонен. З ним солідарний В. Напольських. Проте є й опоненти - Е. Ітконен.

Фіно-угорська спільнота включала протосаамів. Поступово вона розпалась на фіно-пермську та угорську прамови. Перша з них розділилася на пермську та фіно-волзьку. Згодом з останньої виділилися прибалтійсько-фінсько-саамська та мордовська, ме- рянська й марійська прамови. Поява носіїв прибалтійсько-фінсько- саамської мови пов'язана з поширенням у районах Новгородської, Псковської, Ленінградської областей Росії, Естонії, східної та північної Латвії культури псевдотекстильної кераміки. Взаємодія носіїв цієї культури з прабалтами обумовила формування прибалтійсько-фінської прамови та відособлення прибалтійських фінів від протосаамських племен. Від спільного минулого в них залишився сублапоноїдний антропологічний тип частини населення. Самоназви саамів, у принципі, були схожі в частини саамських мов - saamie (саамською мовою - «уме»), sapme (саамською мовою - «луле»), sabme (саамською мовою - «кільдино»). Самоназва «same», можливо, запозичена з прабалтійської прамови (zeme). Це позначення могло бути й більш давнім - від носіїв культур бойових сокир та шнурової кераміки. Для саамів характерний лапоноїдний антропологічний тип. Він є давнім і проміжним між європеоїдами та монголоїдами. При цьому лапоноїди більш близькі до європеоїдів, ніж уралоїди9.

Першим істориком, хто повідомляв про саамів, був Тацит, який називав їх «фінами». Імовірно, він запозичив інформацію від германців, оскільки власне скандинави згадували саамів як «фіннів» (finnr). У Тацита саами локалізовані східніше естіїв та північніше свеонів. Відзначалось, що ними керує жінка. Йордан називав саамів «фінами» та «скерофінами». У Прокопія Кесарійського вони фігурують як скрефіни. Візантійський автор відзначав, що цей народ не знає землеробства, займається мисливством, не має одягу та взуття, є диким і живе в місцевості Туле. Равенський географ знав їх як скрідіфінів (сірдіфінів, скрідіфінів, сердіфінів, ререфі- нів), а Павло Диякон - як скритофінів (скрідовіні, скрітобіні). Останній згадував про наявність у саамів лиж та оленів. У скандинавських сагах саами часто називались фіннами, а їхня країна - Фіннмарком, котрий знаходився північніше, ніж найбільш північна норвезька провінція Халогаланд. Вульфстан, описуючи плавання Оттере, поселяв фінів північніше Норвегії, а також згадував про терфінів. А. Росс та І. Валтонен практично не сумніваються, що останні - це саами. Необхідно відзначити, що ПівнічнийЛьодовитий океан називався у фінів та карелів «Turja Meri». Окрім того, у російських документах на берегах Білого моря згадується волость Тре. Ще однин екзоетнонім саамів мав корінь «lapp»: фіни та карели називали їх «lappi». Уже в XII ст. у скандинавських країнах він замінив назву «фіни». Виключенням була лише Норвегія. Саксон Граматик у «Звершеннях данів» називав їх «lappir», а їхню країну - «Lappia». Пізніше, у XV ст., Ю. Магнус так само іменує цей край. Брат попереднього - О. Магнус, а також Я. Циглер та Е. Верселій називали країну саамів «Lapponia». О. Магнус повідомляв, що саами мешкають на деревах та платять данину шведам, котрі вживали назву «Лаппмаркіа», а датчани та норвежці - «Лапландія». Вони також послуговувалися терміном «Фіндмар- кіа». Я. Циглер вважав, що етнонімом «lappi» саамів нарекли германці. О. Петрі пояснював походження цього екзоетноніма від шведського «lapt». О. Магнус називав саамів також мешканцями Лапландії. Згадувались локальні групи саамів - Lappia Tornensis, Lappia Ummenses, Sameednan. Традиція називати саамів «lappi» характерна для порівняно пізніх часів, у той час як скандинави знали фінів у епоху вікінгів.

У російських джерелах XIII ст. землі саамів згадано як податну волость (одним із таких утворень було Тре) та названо Лоп'ю. Ця назва, імовірно, походила від фінського екзоетноніма «lappi». Новгородський документ 1216 р. повідомляє про терського данника. У договірних грамотах Новгорода з володимиро-суздаль- ськими князями згадувалось про волості Лопь, Тер, Перм. 1294 р. помори-двиняни прибули в землі саамів. Необхідно зауважити, що російські джерела зафіксували лопскі погости в південному Над- ладожжі, а у Заонежжі - «лєшу лопь», тобто лісових саамів. Південний кордон поширення саамської субстратної топонімії проходив від міжозер'я до верхньої течії річки Мезень. У XIII ст. саами були вичавлені на північ фінами та карелами, які засновували в їхніх землях зимові села та воювали між собою та з норвежцями за данину, що сплачували саами. Необхідно зауважити, що саами називали норвежців Тер, шведів - Рухц, росіян - Руш, фінів - Лад. Сучасна територія розселення саамів оформилась тільки в XVII-XVIII ст., а масштабне оленярство, до якого вони перейшли від рибальства та полювання, з'явилось не раніше XIII ст. У XVII ст. нараховувалось 15 саамських погостів. Основою соціальної структури були родові територіальні общини - сійт10.

Багато свідчень (щоправда, інколи міфічних) міститься у скандинавських сагах та латиномовних книгах. Наприклад, у сазі про Орвара Одда згадувалось, що Егмунда у віці трьох років відправили до фіннів (саамів) навчитися чаклунству, і вказувалось, що він не був схожий на нормальних людей, а скандинави бували у Фіннмарці та плавали північніше нього. У сазі про Кетіля згадувалось, що він поїхав до Фіннмарка, де зустрівся з бондом Бруні. У сазі про Грима вказано, що король Г арольд одружився з донькою Есура, котрий походив з Фіннмарка. Коли голод був у провінції Халогаланд (найпівнічіша з усіх норвезьких провинцій), то Грим відплив до Фіннмарка, а звідти до Гандвіку (Білого моря). У «Тат- трі про Хельгі» розповідається, що він разом з братом Торстейном відправився торгову подорож до Фіннмарка для того, щоб продавати масло та м'ясо. У «Таттрі про Торіра Собаку та братів Карлі й Гуннстейні» вказано, що останні разом з 35 людьми були у Фін- нмарці. У сазі про Егіля повідомляється про значну данину з Фіннмарка. Фіннмарк змальований як велика країна на північ від Норвегії, у поході на яку Егіль зіткнувся з кір'ялом (карелом), котрий завоював квенів. У сазі про Іллюгі згадувалось, що він разом із Сігню відправився з Фіннмарка до Данії. У сазі про Стурлявга, котрий був батьком Хрольва Пішохода (Роллона), сказано, що він побував у Фіннмарці. У сазі про Сьорлі вказано, що в почті норвезького короля був Івар з Фіннмарка. У сазі про Харольда Світловолосого повідомляється, що Ейрік Кривавий побував у Фіннмарці й знайшов там жінку Гунгільд, яка навчилась чаклунству від фінів (саамів). Зі скандинавських джерел випливає, що саамів вважали сильними чаклунами. Деякі скандинави мешкали в країні саамів, а також здійснювали подорожі з торговельною метою. Саами ж платили данину норвежцям11.

У фінсько-карельському епосі саами, озброєні луком та такі, які чаклують з бубном, вважалися надзвичайно небезпечними. Їхня земля, куди здійснювали походи фінські витязі, називається Похйолою. Для карелів та фінів вона була подібна до пекла, а її клімат вважався суровим навіть для північних народів. У «Кале- валі» відображений етап колонізації північних земель карелами та фінами. У саамському епосі фіномовних ворогів названо «чуд- дами». Цей термін позначав як ворогів взагалі, так і конкретні народи. Саами називали скандинавів «стало» (у розумінні «сталеві люди») через їхні обладунки, які саамські кістяні стріли не могли пробити. Їхні луки були призначені для полювання, а не для війни. Необхідно зазначити, що саами були миролюбним, невойовничим народом. В їхніх переказах підкреслювалось, що вони перемагають хитрістю. Наприклад, так Лаурікадж переміг чуддів12.

У «Історії Норвегії» вказано, що рогаті фіни живуть на схід від Норвегії. У «Звершеннях архієпископів Г амбурзької церкви», написаному Адамом Бременським, згадуються скрітєфіни, але їхнею столицею названий Хельсігаланд. У німецького географа були поєднані дані про саамів та фінів. Також Адам Бременський повідомляв, що між Норвегією та Швецією мешкають фіннеди. О. Магнус на мапі зображував Скрітіфенію поблизу Б'ярмії та Фінляндії. Е. Олай вважав Лапландію частиною Фінляндії (у сучасному розумінні)13.

У середині XIII ст. 1251 р. Норвегія та Новгород здійснили першу спробу розмежування сфер впливу. Вони домовились, що Олександр Невський не дозволить карелам та саамам нападати на норвежців. У XIV ст. у Розмежувальній грамоті було досягнуто порозуміння між сторонами. 1326 р. кордони між Новгородом та Норвегією було підтверджено вдруге. Норвезький король брав данину там, де населення було напівфін- ським/напівсаамським-напівкарельським. Росіяни могли брати данину по морю до Люнгестува, а на горі - до Мелеа і Кьйоль. Вони збирали данину до самого Люнгенфьорда, котрий був західним кордоном розселення саамів і північним кордоном Норвегії. У обмін на це норвежці могли стягувати данину на всій території Кольського півострова, окрім Терського берега. Саами у своїх перекочовках перетинали умовний кордон, котрий було складно контролювати. Фіннмарк належав норвежцям та був інкорпорованим у їхню державу. Власне, цим і був обумовлений режим двоєданництва.

Зоною карельської активності було узбережжя Білого моря та Кольського півострова. У XV ст. новгородці заснували російські поселення Умба та Варзуга. 1436 р. був заснований Соловецький монастир, а в XVI ст. - Кандалакшський та Печерський. Суперечки за землі саамів почались у XVI ст., коли Норвегія належала Данії, а Московія значно посилилася. У районі Кандалакши та Ве- льяйоки мешкало п'ять родів карелів. Частина карельського населення в районі Сегозера активно взаємодіяла з саамами, за що отримала етнікон «Іаррі» від інших карелів. Необхідно зауважити, що з ХІІІ ст. саами остаточно були витиснуті з лісів у тундру. Але це не виключало їхньої присутності в XIV ст. поблизу Новгорода, Ладозького та Кемського озер. Це були не суцільні території розселення, а окремі анклави. Переселення саамів до тундри обумовило їхній перехід від збиральництва та мисливства до кочів- ництва. З того часу серед них домінувало оленярство, а полювання грало допоміжну роль. Мешкали саами в наметах. Були у них і стаціонарні споруди - землянки та комори на палях. Унаслідок контактів з європейцями саами почали використовувати арбалет для полювання14.

Необхідно зауважити, що норвежці колонізували саамські землі схожим способом. Будувалися церкви, а місцеве населення переходило в підданство церковному ієрарху. Найбільш північна з них знаходилась у Ленвіку, а церковним центром був Тромсе, де церква була збудована в середині ХІІІ ст. У 1307 р. була споруджена церква на півострові Варангер - у Вардьо. Норвезькі селяни почали селитися поблизу фйордів, куди приходили й саами. У свою чергу, у Торндален прибували фіни з Сатакунти та Тавастланду. Цей процес вітався шведами, котрі в XV ст. почали значну експансію, відвоювавши в росіян частину карельських територій. Процес колонізації норвежцями Фіннмарка, значною мірою, сповільнювався походами карелів та морськими рейдами новгородських ушкуйників. За росіянами був закріплений Кольський півострів та Терський берег. Шведською ж територією стала фінська Лапландія та чотири шведські лапландські території. Необхідно зауважити, що норвезькі, шведські та російські аванпости знаходились поблизу моря - у Ботнічній затоці, Білому, Норвезькому, саамський язичницький колонізація фіни

Баренцовому морях. З часом вони почали проникати вглиб саамських земель. Росіяни спорудили місто Кола й зробили його адміністративним центром, котрому були підзвітні саамські погости. 1555 р. шведи конфіскували майно росіян, яке було здобуто під час торгівлі на шведській території. Вони змагались з росіянами за право постачання хутра до Європи. У XVII ст. Карл ІХ дозволив створити спеціальні адміністративні округи - лаппмарки. Провідниками шведської політики на півночі залишались біркарли. Узимку саами прибували до певних церков і крамниць та торгували хутром, що призвело до значного переселення шведів та фінів на північ. Наслідуючи приклад шведів, норвежці та данці також створювали крамниці та церкви в землях своїх саамів. Біркарли та квени-фіни значно збагачувались на торгівлі хутром. Видобування корисних копалин призвело до подальшого змагання різних країн за контроль над саамськими землями. У 1572-1595 рр. тривала ворожнеча між шведами та росіянами. Шведи відсунули кордон набагато східніше від Варангер-фйорда. До конкуренції долучалися датчани, котрі прагнули контролювати район гірського хребта Кеель. Землі між Варангеном та Малангеном відійшли до Швеції, решта територій до Данії, тобто датчани опанували території суміжні з Фіннмарком. Землі між шведами та датчанами були поділені навпіл. З 1595 р. у минуле відійшла практика подвійного оподаткування саамів. У Кальмарській війні 1611-1613 рр. намагання шведів взяти під контроль приморські регіони закінчились поразкою. Християнізація ж саамів у норвезько-датській частині була слабкою, як і у шведській та російській15.

Саами потрапляли й у фокус уваги вчених Ренесансу. Головним чином це відбувалось завдяки надходженню хутра з півночі та особистим подорожам мандрівників на Європейську Північ. Ф. да Коло повідомляв про Скризініїв, котрі знаходяться поблизу Швеції та завдають клопоту16. С. Гербершейн називав землі саамів Фіннло- пію та розповідав, що шведські піддані набагато спокійніші за «Нікіїоррі» (диких лопарів), тобто російських саамів. Австрієць зауважував, що росіяни стягують данину аж до міста Дронт та пишаються цим. Вказувалось, що лопарі (саами) пересувались на санях із запряженими в них оленями. Відзначалось, що саами вправні лучники та добувають багато хутра. Торгівля була бартерною17. Е. Дженкінсон згадував про Фіннмаркен та Лоппію. Ло- парів він охарактеризував як напів'язичників. Вказано, що влітку вони займаються риболовлею, а взимку пересуваються зі стадами оленів. Згадувалось, що саами живуть у наметах і не знають ремесел, проте майстерно володіють луком18. Г. Штаден писав, що на Терському березі, острові Кільдін, Чорній річці, на Мурманському березі живуть лопарі. Кордоном Лоппії називалась річка Кандалакша19. О. Гваніні вказував, що лопарі платять данину великому князю московському хутром та рибою. Повідомлялося, що вони закосніли в дикості та варварстві, живуть у наметах, харчуються рибою та м'ясом, оскільки не обробляють землі. Автор називав їх майстерними лучниками20.

1553 р. Х. Уілоббі пристав до берегів підросійських саамів. 1570 р. Ф. Хогенбург, базуючись на малюнках А. Ортелія, території на півночі назвав Скрікфінією, а Лапландією - області в центрі та на сході. Г. Меркатор називав саамські землі Фінляндією та Лапландією. Купці з Лулео, потрапляючи до тундри, шукали саамів, щоб купити в них хутро. На початку XVII ст. подорож на північ здійснив Д. Хйорт, котрий був уповноваженим шведського короля. Шведи бажали навернути саамів до християнства. 1619 р. був виданий молитовник для саамів. О. Треск 1673 р. спорудив церкву біля сучасного Паскуніємі. До землі саамів 1663 р. здійснив подорож Ф. Негрі. Пройшовши Швецію та Норвегію, він дістався мису Нордкап, де знайшов багато саамів21.

Ж. Соваж зазначав, що за острів Кільдін триває суперечка між датським та московським правителями, а землі саамів названо не- заселеними22. П. де Ламартіньєр повідомляв, що був на Мурманському березі та відвідав поселення саамів. При цьому згадано про країну кілопів, тобто, імовірно, кільдінських саамів. Далі він розповідав, що потрапляв у країну московітських саамів, котрі ховали покійників за язичницьким звичаєм, проте шанували св. Мико- лая23. В. Пітт залишив цікавий опис побуту норвезьких саамів, які мешкали в тундрі та лісах. Він повідомляв, що саами хрестилися та одружувалися в лютеранських церквах. Для причастя замість вина використовували бренді. Згадувалось, що деякі залишалися язичниками та приносили жертви своїм богам, як правило, у вигляді шматка м'яса оленя. Вони поклонялися трьом богам та смерті, мешкали в наметах та мали комори. Узимку населення сплачувало податки рибою та хутром королівським комісарам, намети яких знаходились у населеному пункті. У цю ж пору саами мандрували, а нойди стукали в шаманський бубен24. Необхідно зауважити, що св. Миколая шанувало багато уральських народів, зокрема сибірські угри, самодійці, пермські та волзько-фінські народи. При похованні поряд із померлим ставили ікону св. Мико- лая, який у мордвинів у їхньому модернізованому язичництві у ХУІІІ-ХІХ ст. був одним із трьох богів.

Й. Шеффер повідомляв, що деякі саами прийняли християнство, проте більшість із них були язичниками, а їхній головний бог називався Йомала. Йому молились, щоб господарство та справи були прибутковими. Відзначалось, що серед саамів були чаклуни. На північ християнство занесли біркарли, котрі за короля Карла IX були шведами та фінами. Шведи докладали багато зусиль, щоб їхні саамські піддані стали християнами. Пропаганда християнства в цих північних землях почалась 1277 р. Але жодної єпископії не було створено, а Біблії саами не знали. За королів Густава та Карла IX шведи направляли на північ священиків: вони хрестили населення та проповідували Святе Писання, будували церкви. За Густава Адольфа було введено освіту для саамів, а церква дозволила їм притримуватись традиційного для них харчування та носити властивий їм одяг.

У європейських джерелах відзначалась значна роль у саамському суспільстві язичницьких жерців - нойдів. Християни вважали їх чаклунами, котрі вклоняються чортам та Сатані. Проти них і активізували свою діяльність лютеранські проповідники. Саами шанували камені-сейди, які символізували поховання предків. Я. Циглер називав саамів майстерними чаклунами. Д. Гоенш приписував їм здатність контролю над стихіями. Вони остерігалися розповідати про свою культуру стороннім, побоюючись репресій. 1692 р. на кострах було спалено бубни разом із нойдами, але подалі від очей шведів саами продовжували бити в бубни та співати йойк. 1723 р. було створено Лапландський секретаріат, якому були підзвітні церкви в Лапландії.

У норвезькій Лапландії 1725 р. побував пастор з Бергена Леєм, який залишив детальний опис саамів. 1752 р. він відкрив коледж, у якому навчав майбутніх місіонерів саамських мов, склав граматику та словник, зробив переклад лютеранського Катехізису. Завдяки його діяльності з'явилась школа в Карасьоке та коледж у Каутокейно. 1854 р. пуританин Ларс Леві Лестадій заснував церкву в Віттангі, поблизу Юккасьярві. Освіта саамів завдавала шкоди традиційній культурі. Було заборонено свято Бассе-олбмая, кинджали, ідоли, бубни кинуті у вогнища. Заборонялись їхні пісні та ігри. Саами втрачали значну частину свого культурного спадку. До християнства вони вклонялися верховному богу Ібмел, праматері Маддар-акко, богу грому Ачче. Керував вітрами Б'єг-олбмай. У них існував культ ведмедя. Потойбічний світ вони називали Йабмі-аімо. Родичі залишали померлого в наметі25.

Хоча 1313 р. норвезький король Хакон V зазначав двадцятиріччя християнізації саамів, однак наприкінці XVI ст. населення поблизу південної частини Тромської єпархії продовжувало вклонятись мерцям. 1345 р. архієпископ Уппсали писав про навернення багатьох саамів під час візиту в Торніо. 1389 р. якась саамська жінка прибула до шведської королеви Маргарити й прийняла християнство. 1419 р. приходили повідомлення про місіонерів у Лапландії. У 1600-1613 рр. було споруджено дві школи в Пітеа та одну в Лікскеле. Місіонерство значно посилилось у норвезьких та шведських володіннях наприкінці XVII ст. та першої половини XVIII ст. Є. Кілдаль у Лаппмарці Піте та Офотені в 1722-1727 рр. змушував саамів знищити святилище з каменів- сейдів, Т. фон Вестерн 1722 р. - сейди в Роттангені, у місцевості Нордланд. Шведи, як і норвежці, силою руйнували язичницькі святилища в 60-70-х рр. XVII ст. Саамам насильно нав'язували християнство та примусово осаджували, що призвело до значного переселення їх до російської частини саамських земель у 20-х рр. XVIII ст.26

Ситуація в російських володіннях була подібною до ситуації в протестантських країнах, проте форсована християнізація тут почалась значно пізніше та тривалий час була поверховою. Спочатку будівництво монастирів не торкнулось життя саамів. Однак 1526 р. були навернуті до християнства саами поблизу Кандалакші. У місті була побудована церква. Інших саамів навертали ченці із Соловецького монастиря. 1581 р. Іван Грозний віддав саамів Пе- ченгського та Мотогського погостів у залежність Печенгському монастирю. Населення потрапляло у феодальну залежність від церковних ієрархів, на користь яких збиралося хутро. 1572 р. були навернені саами по берегу річки Поной. Однак вони лише хрещення дітей та вінчання здійснювали за православними канонами, але не сповідувались і не постилися. О. Симонов 1681 р. вказував, що хоча саами носили російські імена й прізвища та охрещені з ранніх років, проте не знають жодних християнських звичаїв і вклоняються кущам, дереву, каменю. Про Євангеліє вони не чули. Зберігалося жертвоприношення оленів. Священики в саамських кочівлях не жили, а тільки в погостах. Для виправлення цієї ситуації російське духовенство наказувало спустошувати язичницькі капища. Також руйнувались і святилища поблизу священних ка- менів-сейдів. Окрім ченців до саамів прибували й російські купці, які інтенсивно відвідували саамські погости в ХУІ-ХУІІ ст. Федір Олексійович намагався стимулювати добровільне навернення саа- мів до християнства. Пізнє Середньовіччя було часом наступу християнства на традиційні вірування. З XVIII ст. посилилась експлуатація саамів російською владою, що виявилось у збільшенні податків натурою, які доставлялись у погости. 1762 р. Катерина ІІ скасувала церковне землеволодіння, і з того часу саами сплачували податки тільки в казну. Християнство саамів було синкретичним, що виявилось у шануванні трьох богів і св. Миколая. Ф. Джой відзначав, що у складі Швеції було п'ять земель, які мали назву Лапландія. Ці землі знаходились на відстані від моря27.

Саами за доби Середньовіччя були об'єктом експансії практично всіх сусідів, а їхня територія в пізньому Середньовіччі значно зменшилась, порівняно з попередніми часами. У епоху раннього та розвинутого Середньовіччя розселення фінів та карелів і колонізація земель саамів витиснуло їх із лісів у тундру. У ХІІІ ст. території розселень саамів були розділені між норвежцями та росіянами. Шведська експансія на фінські та карельські землі зумовила перехід частини саамів під владу шведів. Підкорення Данією

Норвегії та датська експансія обумовило російсько-датські конфлікти за данину з саамських земель. ХУІ-ХУІІ ст. були часом активної колонізації земель саамів норвежцями, шведами та росіянами. У землі саамів прибували купці та місіонери. Лютеранські місіонери вели активний наступ на язичницькі вірування та традиційну культуру, хоча християнізація часто йшла поруч із поширенням освіти. Місіонери зробили багато для дослідження саамських мов.

Література

1 Hansen L.I., Olsen B. Hunters in transition. - Leiden-Boston, 2014.

2 Напольских В.В. Введение в историческую уралистику... - С. 6-9, 28-32; Его же. К реконструкции лингвистической карты Центра Европейской России эпохи раннего железного времени; Achili A., Rengo C., Battaglia V., Pala M., Olivieri M., Fornarino S., Margi C., Scozzei R., Babu- dri N., Santachiara-Benerecetti A.S., Bandelt H.-J., Semino O., Torroni A. Saami and berbers - an unexpected Mitochondrial DNA Link // American Journal of Human Genetic. - 2005. - Vol. 76. - P. 883-886; Хартанович В.И. О лаппоноидности на Севере Европы: (по антропологическим материалам могильников Большого Оленьего острова в Кольском заливе Баренцова моря и Южного Оленьева острова Онежского озера). - 2006

3 Напольских В.В. Введение в историческую уралистику. - С. 2935; Schefer J. Op. cit.; Корнеллий Тацит. О происхождении германцев и положении Германии // Корнеллий Тацит. Сочинения. - М., 1993.

4 Прщак О. Походження Русь - К., 2003. - Т .2. - C. 67, 202, 289-292, 323, 335, 337, 340, 344-346, 369-370, 372, 391, 403-404, 409, 410, 422; Волков Н.Н. Указ. соч. - С. 87-89.

5 Кочкуркина С.И., Спиридонов А.М., Джаксон Т.Н. Письменные известия о карелах. - Петрозаводск, 1996

6 Hansen L.I., OlsenB. Op. cit. - P. 156-166, 232-242, 257-262, 315-316.

7 Schefer J. Op. cit.; Joy F. Op. cit.; Визе В.Ю. Лопарские сейды // Известия Архангельского общества изучения Русского Севера. - 1912.- № 9. - С. 395-401, № 10. - С. 453-459

Размещено на Allbest.ru