Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Титаренко Дмитро

Анотація

Характеризуються сутність та особливості культурного життя на території Донбасу в період нацистської окупації. Розглядаються основні інституційні й позаінституційні його прояви, діяльність театральних установ, бібліотек, музеїв, осередків національно-культурної організації "Просвіта", висвітлюються роль і місце в духовному житті населення свят, пам'ятних дат, найбільш типових комеморативних практик. Звернуто увагу на роль друкованої пропаґанди, кінематографа та радіомовлення як засобів формування картини світу, популяризації певних культурних стереотипів.

Ключові слова: Донбас, Україна, військова адміністрація, нацистська окупація, культурне життя, пропаґанда.

Незважаючи на те, що історія Другої світової наразі перебуває у центрі уваги вітчизняних дослідників, характеризується появою та боротьбою інколи абсолютно діаметральних поглядів стосовно перебігу війни, дій різних політичних акторів, суспільних реакцій та стратегій поведінки і виживання пересічної людини в умовах воєнного лихоліття, низка проблем поки що належного висвітлення не знайшла. Одна з них пов'язана з особливостями проявів культурного життя під час нацистської окупації, особливо в тих регіонах України, які й напередодні війни відзначалися багатомірністю культурних процесів. До їх числа, безумовно, належав і Донбас. На характер та параметри культурного життя тут не міг не вплинути цілий комплекс соціально-економічних, політичних та етнодемографічних чинників - висока питома вага російського й російськомовного населення, поліетнічний склад мешканців, значний рівень урбанізації, бурхливість міґраційних, соціокультурних та економічних процесів 1920-1930-х рр., що мало наслідком наявність тут значної кількості людей із різним, часто діаметрально протилежним ставленням до режиму. Свою роль відігравали й політичні фактори, які проявилися вже під час окупації - доволі високий рівень лояльності до радянської влади частини населення, у тому числі інтеліґенції, діяльність на території реґіону не лише радянського підпілля й партизанів, але й українських націоналістів, які намагалися поширити свій вплив на всі сфери громадського життя, також і культурну, близькість лінії фронту, що суттєво впливало на настрої та очікування. Перебіг культурних процесів на Донбасі не в останню чергу зумовлювався тим, що весь час окупації він входив до зони військової адміністрації, де суспільні процеси характеризувалися певною специфікою.

Слід зазначити, що деякі аспекти означеної проблематики певною мірою вже знайшли відображення в українській та зарубіжній історіографіїНікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. -- К., 2001. -- С.38--68; Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. / Пер. з англ. Г.Кьорян, В.Агеєв; передм. Г.Немирі. -- К., 2002. -- С.394--398; Титаренко Д.М. Преса Східної України періо-ду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941--1943 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. -- Донецьк, 2002. -- С.135--165; Добров П.В., Бистра М.О. Система освіти в Донбасі у роки Великої Вітчизняної війни. -- Донецьк, 2006. -- С.77--116; Донетчина в годы Великой Отечественной вой-ны 1941--1945: Известные и неизвестные страницы истории. -- Донецк, 2008. -- С.138--149; Грідіна І.М. Духовне життя населення України в роки Другої світової війни (1939--1945 рр.). -- Донецьк, 2010. - C.254-255, 299-301; Penter T. Kohle fьr Stalin und Hitler: Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953. - Essen, 2010. - S.249-268 та ін.. Водночас складність і трагічність процесів, що відбуваються зараз у реґіоні, високий рівень політичної інструменталізації подій Другої світової й, зокрема, німецько-радянської війни як її складової, роблять необхідним їх більш детальний аналіз в антропоцентричному вимірі на базі не лише українських, але й зарубіжних архівних джерел, матеріалів усної історії.

Культурне життя на Донбасі в контексті ідеології війни

В основу політики, що реалізовувалася на окупованій території у сфері культури, було покладено іманентно притаманні нацистській ідеології принципи расової та культурної зверхності німців, тези про неповноцінність, відсталість і культурну неспроможність слов'ян. Саме нацистські ідеологеми значною мірою легітимізували численні факти конфіскації та пограбування культурного надбання українського народу.

За цих умов ключовими чинниками, які визначили можливості прояву культурного життя на Донбасі, стали прагнення окупаційної влади створити належні умови для відпочинку військовослужбовців вермахту, максимально забезпечити спокій і стабільність у своєму тилу; намагання мешканців шляхом роботи в культурницьких інституціях знайти джерело одержання засобів для існування, а також використати будь-які леґальні можливості для задоволення своїх духовних запитів. Реґулювали й санкціонували прояви культурного життя органи військової адміністрації, підрозділи пропаґанди, штаби військових частин, структури оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберґа. Можливість хоча й мінімального функціонування культурної сфери було забезпечено завдяки позиції органів місцевого самоврядування, які займалися не лише створенням елементарних матеріальних умов існування закладів культури й освітніх установ, але в багатьох випадках і визначенням змісту їх діяльності.

Важливе місце в налагодженні роботи установ культури належало ініціативі працівників бібліотек, музеїв, архівів, театрів, зацікавлених в одержанні засобів до існування, а, отже, у роботі, ентузіастів, відданих справі збереження історико-культурної спадщини. Певну роль в ініціюванні проявів культурного життя відігравали також і члени Організації українських націоналістів, які прибули на схід України, представники проукраїнськи налаштованої місцевої громадськості, для яких робота культурницьких осередків відкривала можливості леґального впливу на свідомість місцевого населення, здійснення українізаційних заходів.

Територія Донбасу, перебуваючи весь час окупації у складі зони військової адміністрації, стала ареною здійснення впродовж двох років специфічного інтеркультурного діалогу, який реалізовувався двома ключовими дійовими особами - окупантами в особі військовослужбовців вермахту та місцевим населенням. "Образ ворога", що склався у свідомості німецького вояка під впливом ідеологічної індоктринації, як одну зі складових включав формування відчуття переваги, у тому числі культурної, щодо місцевого населення. Багато солдатів, оброблені нацистською пропаґандою, уявляли себе учасниками ідейного "хрестового походу", покликаного захистити європейську цивілізацію та німецьке суспільство. Неґативне ставлення до більшовизму перетиналося з глибокою неприхованою зневагою до культурно-мистецьких цінностей місцевого, "тубільного" населення, відвертим нехтуванням його культурою. Поведінка німецьких військовослужбовців зумовлювалася не лише насаджуваними нацистською пропаґандою расовими стереотипами та ідеологічними штампами, але й власними спостереженнями. У спогадах солдатів Східного фронту, зокрема його південного крила, доволі часто згадується про низький рівень життя населення, брак харчів, поганий одяг, жалюгідні житлові умови, проблеми з гігієною тощоКунов К. Свинцовый ливень Восточного фронта / Пер. с англ. С.Малышкина. -- Москва, 2009. -- С.74; Меллентин Ф.В. Танковые сражения: Боевое применение танков во Второй миро-вой войне: 1939--1945 гг. / Пер. с англ. В.Д.Кайдалова. -- Москва, 2006. -- С.184; Люк Х. фон. На острие танкового клина: Воспоминания офицера панцерваффе / Пер. с англ. А.Колина. -- Москва, 2008. -- С.114; Вюстер В. В аду Сталинграда: Кровавый кошмар вермахта. -- Москва, 2010. -- С.161--162; Нидермайер Г. Эсэсовская «гвардия» в бою: фронтовые мемуары ветеранов 1-й танко-вой дивизии СС «Лейбштандарт Адольф Гитлер». -- Москва, 2011. -- С.171--172; Вольфзангер В. Беспощадная бойня Восточного фронта / Пер. с нем. Ю.Бема. -- Москва, 2010. -- С.53--56; Беккер Х. На войне и в плену: Воспоминания немецкого солдата: 1937--1950 / Пер. с англ. А.А.Андреева. -- Москва, 2012. -- С.18, 21--25, 44--45; Фертен Х. В огне Восточного фронта: Воспоминания добро-вольца войск СС / Пер. с англ. М.Свириденков. - Москва, 2008. - С.132-133, 176-177..

Водночас під впливом контактів із місцевим населенням та знайомства з його духовним світом, культурними проявами й інститутами уявлення, що склались у свідомості німецького солдата, нерідко зазнавали деконструкції та еволюції. Багато з побаченого на окупованій території СРСР не вкладалося у сформовану картину світу. Не в останню чергу це були індустріальні пейзажі Донбасу. Ось як, наприклад, описав свої враження від Маріуполя К.Маєр - один із найкращих танкістів вермахту, на той час командир розвідувального батальйону танкової дивізії СС "Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер": "Стою на найвищому місці праворуч від дороги й вивчаю Маріуполь, що лежить за декілька кілометрів... Величезне місто з його сталеливарними заводами, верфями, аеродромами [...] все ж таки вражає мене"Майер К. Танки СС в бою: Танковая гвардия Гитлера / Пер. с нем. А.Уткина. -- Москва, 2008. - С.197.. Емоції, які викликав у німців індустріальний центр реґіону - місто Сталіно (під час окупації - Юзівка, зараз - Донецьк), відбилися у звітах командування 49-го гірськострілецького корпусу (жовтень 1941 р.)Див.: Bundesarchiv-Militararchiv (далі - ВА-МА). - RH 24-49/164 - Gen. Kdo. XXXXIX Geb. A.K., Abt. I c, Bericht ьber Industriegebiet Stalino, v. 1.11.41..

Навіть існуючи в умовах окупації, виконуючи відведену новою владою утилітарну роль, котра полягала передусім у створенні умов для відпочинку військовослужбовців вермахту, санкціоновані культурні інституції та досвід повсякденного спілкування з місцевим населенням тією чи іншою мірою знайомили окупантів не лише з матеріальною, але й з духовною культурою завойованої території - мовою, піснями, музикою, особливостями церковних відправ тощо. Доволі показовим свідченням легітимації культурної сфери можна вважати заплановане відвідання командувачем тилового району групи армій Б ґенералом Е.Фридерічі під час інспекційної поїздки 6--15 вересня 1942 р. театрів у Маріуполі та ЮзівціВА-МА. -- RH 22/98. -- Bl.258. Слід зазначити, що міський театр опери й балету в Юзівці (Фронтова опера) набув ключового значення в обслуговуванні військовослужбовців вермахту на всьому південному крилі німецько-радянського фронту, про його роботу неодноразово доповіда-лося райхсміністрові пропаґанди Й.Ґеббельсу.. Знайомлячи вояків із культурними надбаннями українського народу, культурницькі осередки впродовж війни, що затягувалася, сприяли позбавленню частини німців уявлень, сформованих під впливом нацистської пропаґанди. культурний нацистський окупація

Водночас доречним видається запитання про те, якою мірою населення було готове сприйняти культурний код окупантів? Відповідь доволі неоднозначна, особливо з огляду на очікування, що існували напередодні приходу німців, та образ окупанта, котрий склався у суспільній свідомості. Загалом, він був доволі еклектичним, на його формування вплинули радянська пропаґанда, досвід взаємодії з німцями з часів окупації 1918 р., імовірно, ті уявлення, які склались у населення в період інтенсифікації культурних зв'язків між Німеччиною та СРСР після підписання пакту Молотова - Ріббентропа. Атмосферу есхатологічних очікувань однієї частини населення й віру у прихід носіїв "нової культури" - іншої доволі показово ілюструють слова очевидців, котрі представляли дихотомічні полюси очікувань: "Ну, тут уже німці прийшли, як нас учили, що з рогами прийдуть"Інтерв'ю з С. Іваном Андрійовичем, 1925 р.н. (м. Донецьк, жовтень 2004 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора., "Коли наблизився період окупації, батько мій сказав, що вони дуже культурні люди, працьовиті, і ось тому, що пишуть про злочини, не слід вірити"Інтерв'ю з В. Левом Григоровичем, 1924 р.н. (м. Донецьк, травень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само.. Численні спогади очевидців тих подій, записані під час реалізації усноісторичного проекту "Досвід нацистської окупації в Донбасі"Упродовж 2001--2012 рр. реалізовувався спільно з професором східноєвропейської історії Гайдельберзького університету Т.Пентер. Результати див.: Penter T., Titarenko D. Local memory on war, German occupation and postwar years. An oral history project in the Donbass // Cahiers du monde Russe. -- Vol.52. -- Paris, 2011/2--3. -- Р.475--497; Опыт нацистской оккупации в Донбассе: свидетельствуют очевидцы / Авт.-сост. Д.Н.Титаренко, Т.Пентер. -- Донецк, 2013. -- 465 с., дають підстави стверджувати, що і зовнішній вигляд окупантів, їх технічне оснащення та зброя справляли глибокий вплив на місцевих мешканців.

Часи окупації позначилися певною зміною стереотипів, налагодженням нових каналів комунікації населення з військовослужбовцями вермахту. Перегляд німецьких кінофільмів, ознайомлення з пропаґандистською продукцією, досвід особистого спілкування сприяли формуванню у жителів як неґативних, так і позитивних уявлень про західну матеріальну й духовну культуру, її носіїв.

Театральне мистецтво

Вагому роль серед установ культури, що здійснювали свою роботу на окупованій території, відіграли театри - як ті, котрі існували до війни, так і новостворені. На підставі аналізу доступного кола джерел з українських та німецьких архівів можна встановити, що професійні й аматорські театральні колективи під час окупації Донбасу функціонували в Юзівці, Маріуполі, Ворошиловграді (Луганськ), Бахмуті (Артемівськ), Дружківці, Макіївці, Горлівці, Красноармійську, Краматорську, Риковому (Єнакієвому), Слов'янську, Ясинуватій, Попасній, Красному Лучі, низці сіл і робітничих селищ.

Театральні колективи об'єднали широке коло людей, як професійних акторів, так і аматорів, котрі, працюючи в театрі, реалізовували власну стратегію виживання або прагнули творчої самореалізації. У жанровому плані театри практикували в основному постановку драматичних творів і музичних номерів. Поєднання декількох жанрів театрального мистецтва мало місце лише у провідних театрах реґіону, зокрема в Юзівці та Маріуполі. Репертуар складався з творів українських, російських і зарубіжних драматургів, при цьому німецька адміністрація орієнтувала театральні установи на суто розважальний репертуар, без політико-ідеологічного спрямування. У звіті відділу пропаґанди "У" станом на 1 вересня 1942 р. наголошувалося на необхідності здійснення нагляду за театрами "з метою недопущення використання їх у реакційно-царистських, великоросійських, українсько-націоналістичних та більшовицьких цілях"ВА-МА. - RH 22/33. - Bl.35.. Водночас (це, очевидно, було все ж таки другорядною функцією з огляду на брак ресурсів і часу) театри мали виконувати "культурно-політичну місію" для забезпечення "керівної ролі" німецької націїDrewniak B. Das Theater im NS-Staat: Szenarium deutscher Zeitgeschichte 1933-1945. -- Dьsseldorf, 1983. -- S.86.. Загалом за період діяльності в умовах окупації до репертуару Маріупольського імені Т. Шевченка, Юзівського, Ворошиловградського музично-драматичних театрів увійшло, відповідно, 18, 17, 4 вистави (та декілька концертних програм)Гайдабура В.М. Театр, захований в архівах: сценічне мистецтво в Україні періоду німець-ко-фашистської окупації (1941-1944). - К., 1998. - С.12, 34-35, 61-62.. Серед творів, які ставили на театральних підмостках, були "Безталанна" й "Наймичка" І.Карпенка-Карого, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ'яненка, "Циганка Аза" М.Старицького, "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Євген Онєгін" О. Пушкіна, "Безприданниця" О.Островського, "Весілля Фіґаро" Ф.Леґара, "Кармен" Ж. Бізе, "Мадам Батерфляй" Дж. Пуччіні, "Підступність і кохання" Ф. Шиллера, "Циганський барон" Й. Штрауса тощо. Окремі з цих вистав ставили декілька десятків разів.

Хоча робота в напрямі обслуговування військовослужбовців вермахту, яка була пріоритетом, не завжди давала можливість для постановки складних, важкодоступних для сприйняття іноземців творів, у цілому театри на окупованій території знайомили їх із духовним світом місцевого населення. Натомість там, де в ролі художніх керівників та акторів виступали німці, місцеві артисти могли скласти певне уявлення про культурні цінності Німеччини, хоча й спотворені нацизмом, рівень розвитку у цій державі театрального й музичного мистецтва.

Доля книги

Колоніальний характер ставлення до культурних надбань українського народу найяскравіше відбився на долі бібліотечних установ та книги загалом. Фонди книгозбірень стали об'єктом пильної уваги ряду німецьких інстанцій, які вилучили частину видань. Великих втрат, особливо в умовах зими 1941--1942 рр., завдала практика використання окупантами книжкових зібрань як палива. Подеколи внаслідок таких дій бібліотечний фонд знищувався майже дощенту.

За умов окупації книгозбірні мали бути одним зі способів "заспокоєння" захопленої території. Спроби поновити діяльність бібліотек було здійснено в Юзівці, Бахмуті, Маріуполі, Слов'янську, інших населених пунктах, хоча процес цей затягнувся. Так, незважаючи на те, що питання поновлення роботи відповідної установи в Юзівці обговорювалися в місцевій пресі ще в лютому 1942 р.Донецкий вестник (Юзовка). -- 1942. -- 8 февраля., лише наприкінці березня наступного року бібліотека змогла прийняти перших своїх відвідувачівТам же. -- 1943. -- 26 марта.. У липні 1943 р. її фонди налічували 124 тис. томів, з яких 44 тис. були перевіреними й дозволеними до використанняВА-МА. - RH 20-6/301. - В1.119. (не виключено, що при відступі німецьких військ частину видань було знищено, оскільки станом на 1944 р. книжковий фонд налічував 115 тис. книжокЦентральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України). -- Ф.1. - Оп.70. - Спр.165. - Арк.20.). Працювали як абонемент, так і читальний зал.

Можливість використання книги на окупованій території зумовлювалася її відповідністю цензурним вимогам. У результаті частину видань було знищено або вилучено сторінки, "шкідливі" з політичного погляду. Свої враження від літератури, котра пройшла таку процедуру і зберігалася в дитячій книгозбірні, одній із філій центральної бібліотеки Маріуполя, описав у звіті співробітник оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберґа - А. Ґімпель:

"На жаль, книжки, принаймні частково, було скалічено. Публікації наукових інститутів, як, наприклад, зібрання казок та билин, позбавлено своїх передмов, оскільки в них у хвалебному тоні згадуються або навіть могли б згадуватися Ленін та Сталін.

Із метою спрощення роботи її було впорядковано, а саме: всі передмови з більшовицьких часів вилучалися непрочитаними.

Цієї долі зазнали також усі біографії авторів. Крім того, мали бути видертими всі сторінки, де у примітках згадувалися Ленін,

Сталін, Маркс чи Енґельс"Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф.3676. - Оп.1. - Спр.225. - Арк.51..

Нерідко населення окупованих територій було свідком варварського ставлення до книжок. Зважаючи на культ знань у довоєнному радянському суспільстві, це стало своєрідним культурним шоком для місцевих жителів і не могло не закарбуватися в пам'яті. Так, мешканка Юзівки З.Чепік згадувала, як німецькі солдати, розквартировані в їхньому будинку, використовували книжки замість палива (в її багатоквартирному будинку до війни жили переважно лікарі, котрі мали гарні бібліотеки)Інтерв'ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. (м. Донецьк, лютий 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора..

Але навіть за таких умов книга виконувала важливу комунікативну функцію, допомагала утворити певне інтелектуальне середовище й у деяких випадках могла навіть сприяти формуванню якщо не симпатії, то, принаймні, поваги до її власника з боку окупантаІнтерв'ю з Саєнко-Полончук М.І., 1928 р.н. (м. Донецьк, січень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само.. Наявність книжок у помешканні до певної міри сприяла руйнації нацистських стереотипів про нібито духовну неповноцінність, відсталість місцевого населення, і, очевидно, подеколи змушувала лояльно (наскільки про це можна говорити стосовно підокупаційного повсякдення) ставитися до таких людей. Цікаво, що велика кількість книг у населення дивувала й російських білоеміґрантів, котрі довго не були на Батьківщині. Свої враження від побаченого в Юзівці один із них охарактеризував так: "Зайшли на базар-барахолку. Багато рундуків із книжками, доволі дешево, але куди їх тягти - багато важать, та й у будинках усюди багато книг - народ письменний"Мемуары власовцев / Сост. А.В.Окороков. -- Москва, 2011. -- С.33..

У жорстоких умовах окупації книжка зберігала свою роль як чинник дозвілля, джерело корисної інформації та позитивних емоцій. Незважаючи на те, що логіка війни й окупаційного режиму були спрямовані на обмеження доступу до друкованого слова, у декількох містах Донбасу, зокрема в Юзівці, Маріуполі, Слов'янську, Горлівці були спроби налагодити книговидання. Як правило, ішлося про шкільні підручники або молитовники, а 1942 р. в Маріуполі місцеве видавництво імені І. Франка надрукувало навіть ноти національного гімну "Ще не вмерла Україна"Донецкий вестник. -- 1942. -- 9 октября.. Можливість існування книги на окупованій території поставила на порядок денний питання, пов'язані як з її друком, так і з продажем та обміном. Звичним місцем, де можна було цим займатися, стали базариІнтерв'ю із Черв'яковою В.І., 1921 р.н. (м. Донецьк, травень 2004 р. Транскрибований аудіо-запис) // Особистий архів автора.. У декількох населених пунктах відкрилися книжкові магазини, що торгували, як правило, букіністичною літературою. Наприклад, в Юзівці функціонувало три таких книгарніВА-МА. - RH 20-6/301. - В1.119., одна діяла в МаріуполіЦДАВО України. - Ф.3676. - Оп.1. - Спр.225. - Арк.53..

Відступ німецьких військ, супроводжуваний тактикою "випаленої землі", жертвами якої ставали й установи культури, трагічно відбився на долі книжкових фондів. Відносна простота знищення бібліотек через звичайний підпал, що не потребувало підготовчих робіт, затрат часу й вибухівки, призвела до загибелі значної частини книжкових зібрань.

Музеї

З огляду на велику історико-культурну та матеріальну цінність фондів чи не найбільш драматично на окупованій території Донбасу склалася доля музеїв. Евакуацію експонатів при відступі Червоної армії здійснити не вдалося. Поряд із вивезенням частини музейних зібрань представниками оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберґа, багато цінних експонатів було конфісковано та фактично розграбовано місцевими комендатурами, командуванням частин вермахту та окремими німецькими військовиками. Водночас, принаймні в Маріуполі, Ворошиловграді та Юзівці, з ініціативи працівників музеїв, що залишилися, було здійснено певні спроби поновлення діяльності установ.

Маріупольський краєзнавчий музей фактично став єдиним великим закладом реґіону, якому вдалося частково організувати фондову, експозиційну, наукову та просвітницьку роботи. Свою популяризаторську діяльність він розпочав з організації виставок, а як культурно-освітня установа з постійною експозицією почав працювати з 12 серпня 1942 р. Того ж дня для відвідувачів було відкрито природничий та археологічний відділи, а також шкільну кімнату. До річниці "визволення" Маріуполя німецькими військами 8 жовтня відкрився й історичний відділ музею з відображенням подій із найдавніших часів до кінця XVIII ст. Як зазначав дописувач місцевої газети Я.Барвінок (очевидно псевдонім - Д.Т.), при відкритті цього відділу було здійснено найбільшу роботу, оскільки "при совітах експонатів, які б так чи інакше відображали життя українського народу і його історію, в музеї не було і про це не могло бути й мови"Маріюпільська газета. -- 1942. -- 8 жовтня.. У подальшому проводилася робота зі створення експозиції, присвяченої періоду ХІХ--ХХ ст. І хоча довести її до кінця не вдалося, у травні 1943 р. було відкрито зал історії України XIX ст. Значну увагу тут приділили характеристиці процесу заселення Північного Приазов'я, обставинам промислового розвитку реґіону. Фахівці-музейники проводили роботу з екскурсійного обслуговування військовослужбовців вермахту, місцевих мешканців, комплектування та каталогізації фондів, проведення реекспозиції з метою об'єктивного відображення минулого українського народу й, водночас, шляхом акцентування уваги на певних темах та сюжетах - виконання пропаґандистського замовлення нової влади.

Під час окупації було здійснено спробу поновити діяльність міського краєзнавчого музею й у Ворошиловграді (експонати через брак транспорту евакуювати не вдалося), ініціатором чого стала міська управа та, зокрема, начальник відділу культури і просвіти В.КовальовАрхів УСБУ в Луганській області. -- Спр.3146-Р. -- Арк.4--5; Держархів Луганської області. -- Ф.1790. - Оп.1. - Зв.17. - Спр.265. - Арк.97-98; Нове життя (Ворошиловград). - 1942. - 20 вересня.. Увага при цьому зосереджувалася на новій ідейній спрямованості експозиції майбутнього закладу, на чому наполягали члени місцевого оунівського осередкуАрхів УСБУ в Луганській області. - Спр.5204. - Арк.107; Спр.22945-Р. - Арк.21, 52, 68; Нове життя. - 1942. - 28 жовтня.. Але відкрити музей так і не вдалося. Напередодні відступу вермахту в лютому 1943 р. частину експонатів було пограбовано окупантами, розтягнуто місцевим населенням або просто знищено.

Лише незначну частину речей директор С. Локтюшев зміг перенести додому, що дозволило їх урятувати й пізніше використати при відновленні експозиціїАрхів УСБУ в Луганській області. - Спр. 3146-Р. - Арк.6-8..

Що стосується стану музейної справи в найбільшому місті Донбасу - Юзівці, матеріали про це майже відсутні. Незважаючи на те, що від початку окупації Юзівська міська управа порушила питання про відновлення місцевої картинної ґалереї, реалізувати ці наміри так і не вдалосяДонецкий вестник. -- 1942. -- 27 ноября.. Більше того, фонди закладу стали об'єктом пильної уваги співробітників оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберґа, які, очевидно, вилучили найцікавіші експонати влітку 1942 р.ЦДАВО України. -- Ф.3676. -- Оп.1. -- Спр.215. -- Арк.155; Спр.225. -- Арк.167--174. Автор щиро вдячний київській дослідниці Т.Себті, яка декілька років тому повідомила йому про дже-рела, що висвітлюють цей епізод. Щодо краєзнавчого музею, який діяв до війни в місті, то його приміщення інколи використовувалося для проведення виставок, організовуваних німецькими пропаґандистськими установами для місцевого населення з метою залучення його на роботу до Райху.

"Просвіта"

Період окупації став часом організації на території реґіону осередків національно-культурного товариства "Просвіта". Ініціаторами створення їх на місцях здебільшого виступили члени похідних груп ОУН, які мали можливість опертися на місцеву проукраїнськи налаштовану інтелігенцію. Є відомості про організацію просвітянських осередків (із різним ступенем активності) в Маріуполі, Ворошиловграді, Юзівці, Костянтинівці, Сватовому, Волновасі, Слов'янську, Краматорську, деяких селах.

Статути товариств попередньо розглядали в місцевих комендатурах і пропаґандистських структурах вермахту, де до них вносилися необхідні зміни й корективиАрхів УСБУ в Донецькій області. -- Спр.35692-пф. -- Арк.64; ВА-МА. -- RH 22/202, Bl.11, 39.. Поточна робота "Просвіт", організовані ними заходи, як правило, перебували під контролем німецьких адміністративних, пропаґандистських інституцій, а також спецслужбBundesarchiv (Berlin; далі -- BA). -- R 58/222. -- Bl.180..

Ключовою метою товариств, як свідчать їхні статути, мав стати "розвиток і поширення в масах української національної культури"Semystyaha V. New Documentary Information about Maksym Bernats'kyi, a Leader of the Ukrainian Underground in Eastern Ukraine during World War II // Harvard Ukrainian Studies. -- 1994. -- 18 (3/4), December. -- P.323., "збереження української культурної спадщини"ВА-МА. -- RH 22/202. -- Bl.39.. "Просвіта" ставила за мету гуртування населення на національній основі, пробудження в нього національної самосвідомості. Досягти цього просвітянські осередки збиралися шляхом проведення лекцій, доповідей на історичну тематику, концертами, святами, театральними вечорами, художніми виставками, реекспозицією діючих музеїв. Одним із важливих напрямів роботи було створення бібліотек. Безумовно, реалізація цих завдань значно полегшувалась, якщо просвітяни могли розраховувати на підтримку з боку органів місцевого самоврядування, як це було, наприклад, у Краматорську, де читання лекцій з історії України можна було проводити у приміщенні районної управиЗеленская Л.И. Театр -- любовь моя: из истории любительского театра Краматорска. -- Краматорск, 2004. - С.125..

Суттєвою перешкодою на шляху поширення впливу просвітянських організацій було врахування ними етнічності як визначального критерію. За умов національної строкатості населення на території Донбасу, особливо в містах, це звужувало потенційну базу членів товариств. Саме така обмеженість, як дозволяють судити статути, що збереглися, була притаманна "Просвітам" у Маріуполі та Ворошиловграді, до яких приймали лише етнічних українців BA-MA. - RH 22/28. - Bl.39; Semystyaha V. New Documentary... - P.324. У цьому плані до-волі показовий приклад Маріуполя - міста, де «Просвіта» була помітним чинником громадського життя. Структура населення, відповідно до даних німецьких спецслужб, виглядала так: україн-ці - 47%, росіяни - 34%, греки - 11%, євреї - 4%, німці - 1%, білоруси - 1%, представники інших національних груп - 2% (див.: BA. - R 58/219. - Bl.234)..

Організаційна структура просвітянських осередків не була універсальною. Вона різнилася залежно від цілей, що ставили перед організаціями їх засновники, кола залучених людей. У місцевих "Просвітах" передбачалася робота літературних, історичних, театральних, молодіжних, сільськогосподарських, економічних та інших секцій (щоправда, більшість цих планів так і залишилася нереалізованою). Найбільш розгалуженою була структура маріупольської "Просвіти", яка складалася з декількох секцій.

Від початку окупації доволі лояльне ставлення нової влади до діяльності просвітянських осередків пояснювалося їх різко вираженою антирадянською позицією, сподіваннями нацистів на підконтрольність "Просвіт" і можливість використання у власних цілях. Водночас, працюючи леґально, розгортаючи свою діяльність як структурно, так і географічно, вони ставали певним фактором українізаційного впливу в ряді міст, зокрема в Маріуполі, Слов'янську, Ворошиловграді. Незважаючи на реальне або уявне демонстрування "Просвітами" лояльності щодо окупаційної влади, вони залишалися структурами, що мали свої власні цілі, які у стратегічній перспективі не лише не збігалися, але й суперечили планам окупантів. Особливо значущою була пропаґандистська робота. Акцент при цьому робився на роботі з молоддю (за свідченням одного з учасників націоналістичного підпілля на Донеччині С.Мушенка) для "виховання її в дусі українського націоналізму"Архів УСБУ в Донецькій області. - Спр.34465-пф. - Арк.13.. Просвітянські осередки широко використовувалися для поширення спеціальної літератури, яку доправляли з Галичини члени ОУН. Мало місце також тиражування пропаґандистських матеріалів на місцях - за допомогою друкарських машинок або склографів. З огляду на все це можна констатувати, що просвітянські організації, діючи на Донбасі, ставали центрами не лише культурного, але й громадського та політичного життя, тим більш цінними, що функціонували вони в умовах жорсткої німецької цензури. Саме це в подальшому, з кінця 1942 - на початку 1943 рр., стане передумовою обмежень, а то й прямої заборони "Просвіт".

Преса, кінематограф, радіомовлення

Нацистська окупація позначилася створенням потужного та розгалуженого механізму духовного впливу на свідомість місцевого населення, головним елементом якого виступали друковані пропаґандистські форми й, зокрема, преса. Вихід офіційних періодичних видань ініціювали штаби військових частин вермахту та органи місцевого самоврядування. Чималу роль у процесі заснування часописів на Донбасі відіграли представники ОУН, які намагалися таким чином одержати можливість для здійснення завуальованої пропаґанди, у більш широкому контексті - реалізації українізаційних впливів. Загалом на окупованій території реґіону в різний час виходило 24 періодичних видання, з яких 13 - українською та 11 - російською мовами. Найбільшими за накладом, найвпливовішими серед них були "Донецкий вестник" (Юзівка), "Нове життя" (Ворошиловград), "Маріюпільська газета" (Маріуполь), "Костянтинівські вісті" (згодом "Відбудова", Костянтинівка) "Український Донбас" (згодом "Голос Донбасса", Горлівка) та ін. Більшість видань упродовж часу свого існування нарощувала свої тиражі. Так, наприклад, наклад "Нового життя" з 3 тис. примірників (серпень 1942 р.)Архів УСБУ в Луганській області. - Спр.5204. - Арк.125. зріс до 25-30 тис. (грудень 1942 р.)Нове життя. -- 1942. -- 11 листопада; 16 грудня., а тираж "Маріюпільської газети" від листопада 1941 до вересня 1943 рр. збільшився з 1 тис. до 27 тис.

До роботи в газетах як штатними, так і позаштатними працівниками, дописувачами залучалося широке коло осіб, переважно представників інтеліґенції. Часописи, що функціонували на окупованій території, стали своєрідним культурним феноменом - не лише важливим елементом нацистської пропаґандистської машини, але й, у випадку відповідного впливу з боку як самих співробітників, так і представників органів місцевого самоврядування, - засобом популяризації духовної спадщини українського народу. Це, зокрема, засвідчувалося спеціальними рубриками "Літературна сторінка" (в "Новому житті"), "Українське культурне життя" (в "Маріюпільській газеті"), присвяченими культурним питанням, а також наявністю значної кількості публікацій культурологічного змісту у цих та інших виданнях.

Уміщені в окупаційних періодичних виданнях матеріали інформаційного жанру (репортажі, кореспонденції, замітки) дають можливість охарактеризувати особливості культурного життя в реґіоні, у тому числі діяльність театрів, осередків "Просвіти", музеїв, літературно-видавничу роботу. Такі дописи заслуговують на особливу увагу, оскільки в багатьох випадках це не лише основні, а ледь не єдині джерелаПотенційно значні інформативні можливості мають архівні матеріали обласних управлінь Служби безпеки України, проте доступ до них ускладнено., що відображають соціокультурні явища та процеси на окупованій території.

Одним із найбільш універсальних і найзручніших засобів здійснення пропаґанди, узагалі впливу на духовний світ населення, були плакати та плакатні виставки - це дозволяло доповнювати вербальну інформацію певними візуальними образами, котрі підвищували переконливість арґументів нової влади стосовно життя за високими матеріальними та духовними стандартами в Райху та майбутнього (за умови німецької перемоги) - в Україні. Близькою до плакатної пропаґанди формою були пересувні виставки. Вони являли собою набір планшетів з ілюстраціями, фотографіями, текстовими матеріалами, присвяченими тій чи іншій актуальній темі. Розробляли й тиражували їх у Берліні, на місця вони надходили вже в готовому вигляді. Як показує аналіз наявних джерел, особливо активно на території Донбасу використовували виставки, що мали на меті створення позитивного образу Райху ("Адольф Гітлер", "Ми були в Німеччині", "Як живе німецький робітник?", "Німецькі шляхи" тощоBA. - R 55/1299. - Bl.227, 229, 232, 236, 251.). Можливість не лише щось почути або прочитати про Німеччину, але й побачити, візуалізувати ті образи, які вже частково склалися в уяві під впливом інших джерел інформації, забезпечувала досить високий рівень відвідуваності таких виставок. Так, згідно зі звітом відділу пропаґанди "У" за грудень 1942 р., із пересувною експозицією "Німецька земля - німецька праця" в Маріуполі ознайомилося понад 12 тис. осібВА-МА. - RH 22/177. - Bl.15., а команда пропаґанди "Сталіно" влітку 1943 р. повідомляла, що пересувну виставку "Прекрасна Німеччина" впродовж червня - липня у Сталіно (Юзівці) побачило 11 тис., у липні - також 11 тис. у Харцизьку та 10 тис. відвідувачів у Макіївці, загалом 32 тис. осібIbid. - RH 20-6/301. - Bl.114.. Ці прості й зручні в монтажі експозиції, пропонуючи глядачеві привабливий образ Німеччини, характеризувалися високим рівнем атрактивності. Вони були вдалою технологією леґітимації політичної влади, активізуючи емоційно-образне сприйняття світу та справляючи доволі тривалий вплив на свідомість мешканців.

Важливу роль у формуванні в населення уявлень про досконале "інше" відігравав кінематограф - за допомогою художніх, документальних, пропаґандистських фільмів. Кінотеатри на території реґіону почали поновлювати свою роботу вже невдовзі після приходу вермахту. Незважаючи на значне скорочення мережі, у деяких містах існувало по декілька закладів. Так, принаймні 4 кінотеатри функціонували восени 1942 р. в ЮзівціДонецкий вестник. - 1942. - 24 октября., 6 - у МаріуполіМаріюпільська газета. - 1942. - 8 жовтня.. Від самого початку вони служили для задоволення духовних запитів глядачів - як німецьких військовиків, так і місцевих жителів (для останніх зазвичай проводилися окремі сеанси, хоча іноді їх відвідували й німці). За неповний рік, що минув від моменту першого показу кінострічки в умовах окупації, до початку жовтня 1942 р. в кінотеатрах Маріуполя побувало приблизно 700 тис. німецьких солдатів та 413 тис. цивільного населенняТам само.. До кінця серпня 1942 р. кількість глядачів у кінотеатрах Юзівки становила 665 тис. осібДонецкий вестник. - 1942. - 20 августа; Нове життя. - 1942. - 18 жовтня.. Навіть напередодні відступу вермахту інтенсивність кінообслуговування залишалася високою. Так, наприклад, у серпні 1943 р. в Юзівській області було проведено 530 сеансів для військовослужбовців (163 тис. відвідувачів), а також 767 - для цивільного населення (154,4 тис. глядачів)BA-MA. - RH 20-6/683. - Betr.: Bericht Propaganda-Staffel Stalino, Film. v. 1. September 1943.. У німецьких звітах зазначалося, що кінотеатри практично повсюди користувалися великою популярністю, а місцеві мешканці охоче їх відвідувалиЦДАГО України. - Ф.57. - Оп.4. - Спр.121. - Арк.34..

Водночас слід констатувати, що менші порівняно з довоєнним часом масштаби охоплення населення кіномистецтвом зумовлювалися різким скороченням мережі. Так, у жовтні 1942 р. на території Юзівської області функціонувало лише 36 кіноустановокДонецкий вестник. - 1942. - 16 октября., тоді як радянська статистика свідчить про наявність станом на 1940 р. 550 установок для демонстрації фільмівНародное хозяйство Донецкой области: Статистический сборник. - Донецк, 1981. - С.130..

Репертуар кінотеатрів, що функціонували на окупованій території, мав задовольняти смаки та очікування двох різних за світоглядом, вихованням, правовим статусом категорій глядачів - окупантів та місцевого населення. Пріоритет, безумовно, віддавався першим. Основу репертуару становили переважно німецькі художні, документальні та пропаґандистські фільми (допускалася також демонстрація й іноземних, але тільки тих, що були дозволеними в Райху). Ігровий, художній кінематограф Німеччини репрезентували стрічки "Кровна дружба", "Галло, Дженні", "Його найкращий друг", "Головне - щасливо", "Кора Террі", "Ешнапурський тиґр", "Барон Мюнхгаузен", "Маленькі дівчатка - великі турботи", "Веселі волоцюги", "Тільки кохання" та ін. За визнанням пропаґандистських структур вермахту, найбільшим попитом серед місцевого населення користувалися саме стрічки розважального характеру, натомість історичні фільми у цьому плані програвали. Так само, як і радянський, нацистський кінематограф охоче експлуатував образи, що уособлювали всі лиха світуTaylorR. Film propaganda: Soviet Russia and Nazi Germany. - London; New York, 1979. - P.174.. Саме такій меті, у першу чергу, відповідали фільми "Жид Зюс", "Вічний жид", "Ротшильди"Hoffmann H. «Und die Fahne fьhrt uns in die Ewigkeit»: Propaganda im NS-Film. - Frankfurt am Main, 1988. - S.166.. Брак німецьких стрічок для місцевого населення, нестача копій для демонстрації зумовили звернення (особливо на початку окупації) до радянської кінопродукції, котра, на думку пропаґандистських структур нового режиму, не мала ідеологічного навантаження, була аполітичною. Так, наявні джерела свідчать, що на території Донбасу мали місце випадки показу таких стрічок, як "Антон Іванович гнівається", "Волґа-Волґа", "Веселі хлоп'ята", "Василиса Прекрасна" тощоЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.23. - Спр.115. - Арк.54; Маріюпільська газета. - 1941. - 20 листопада; Донецкий вестник. - 1942. - 10 февраля; Архів УСБУ в Донецькій області. - Спр.33054-пф. - Арк.25..

Окрім художнього кінематографа, котрий оперував яскравими, проте переважно вигаданими образами, вагому роль у формуванні картини світу відігравала документалістика, репрезентована передусім кіножурналом "Німецький щотижневий огляд" ("Die Deutsche Wochenschau"). Близькими за ступенем емоційно-психологічного впливу були пропаґандистські стрічки "Олімпія", "Перемога на Заході", "Штурмовики", "Зірниці" та ін.

Деякі фільми, що їх демонстрували місцевому населенню, були підготовлені на високому рівні, користувалися попитом і навіть давали привід для спекуляції квитками. Глядацька аудиторія являла собою поєднання різновікових категорій, хоча переважала все ж таки молодь. Як дозволяє судити досвід спілкування автора цих рядків із людьми, котрі пережили окупацію, окремі стрічки залишали незабутні враженняІнтерв'ю з Фурсовим Є.М., 1932 р.н. (м. Донецьк, квітень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв'ю із С. Іваном Андрійовичем,1925 р.н.; Інтерв'ю з І. Тамарою Іванівною, 1931 р.н. (м. Донецьк, січень 2011 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само.. Так, одна з респонденток - мешканка Юзівки - згадувала присвячений відомому російському композиторові П.Чайковському фільм, який справив на неї надзвичайно великий впливІнтерв'ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н.. Зауважимо, що стрічку "Чайковський" було знято в Райху 1940 р., у період німецько-радянських союзницьких відносин. Очевидно, що прокат цієї кінокартини на окупованій території, попри, здавалося б, очевидний дисонанс із засадами расової теорії нацистів, був водночас і наслідком репертуарного голоду, і проявом (щоправда дуже запізнілим) політики загравання з місцевим населенням. У пам'яті людей, які пережили окупацію, залишилися не лише назви деяких кінострічок, але й рядки з німецьких пісень, прізвища німецьких кіноакторів та навіть певні сюжетні лінії німецьких фільмів.

Незважаючи на низку організаційних труднощів, пропаґандистським структурам усе ж таки вдалося досягти певних успіхів у кінодемонстраційній діяльності, передусім у містах. Утім на селі налагодити систематичне обслуговування не вдавалося, що зумовлювалося браком приміщень, кіноапаратури та, як зазначав штаб 444-ї охоронної дивізії, станом шляхівВА-МА. - RH 24-24/350. - Betr.: Truppenbetreung. Gef. St., den 7. April 1943.. Але й за цих умов, за визнанням командира групи ҐФП-626Таємна польова поліція (нім. «Geheime Feldpolizei», GFP) займалася контррозвідкою в тилу вермахту, протидіяла шпіонажу, ворожій пропаґанді, саботажу та іншим проявам «підривної діяльності»., "театри й фільми, особливо з українськими титрами, набули великої популярності та стали найкращим фактором сприятливого впливу на ставлення й настрої населення"ВА-МА. - RH 21-1/161. - Betr.: Gruppe Geheime-Feldpolizei 626, v.25. August 1943. Anlage 1 zum Tдtigkeitsbericht fьr Monat August 1943..

Засобом формування нової (відмінної від радянської) картини світу з відповідними звуковими асоціаціями (інформаційними та розважальними програмами, піснями, музикою) було радіомовлення. Незважаючи на руйнування, завдані комунальному господарству під час бойових дій, трансляцію через проводову мережу було поновлено в Юзівці, Ворошиловграді, Маріуполі, деяких інших населених пунктах. Станом на вересень 1942 р. в Юзівці налічувалося 10 тис. радіоточок та 12 вуличних гучномовцівIbid. - RH 22/174. - Bl.14.; близько 10,4 тис. радіоточок було в Маріуполі у травні 1942 р.Держархів Донецької області. - Ф.Р-1876. - Оп.1. - Спр.15. - Арк.2.; майже 4 тис. радіоточок із загальної кількості 7 тис. зареєстровано у січні 1943 р. у ВорошиловградіАрхів УСБУ в Луганській області. - Спр.2714. - Арк.16..

Ефективність радіомовлення багато у чому визначав ступінь його орієнтації на аудиторію окупованої території. За допомогою потужних радіотрансляційних станцій, розміщених у Вінниці, Дніпропетровську, Житомирі, МиколаєвіВА. - R 55/1210. - Bl.117., здійснювалася передача програм, підготовлених у Берліні спеціальною службою інформації райхсміністерства пропаґанди - "Вінета". Певну роль у заповненні ефірної сітки відігравали й радіостанції вермахту, зокрема "Урсула" та "Ґустав", дислоковані у ВорошиловградіВА-МА. - RH 22/67. - Bl.89; Архів УСБУ в Луганській області. - Спр.2714. - Арк.19., а також "Ґізела", розташована в ЮзівціВА-МА. - RH 22/102. - Bl.97.. У тих місцевостях, де функціонувала радіомережа, ситуація із задоволенням попиту населення на свіжі новини могла бути покращена через транслювання оглядів преси. Так, у Сталіно з травня 1943 р. такі передачі під назвою "Політичний огляд" передавали двічі на тиждень (кожна тривалістю по 45 хв.)Ibid. - RH 20-6/300. - Bl.106.. Через місцеві радіомережі здійснювалася також трансляція музичних програм, концертів, виступів театральних колективів. Наприклад, у Маріуполі студія міського радіовузла систематично готувала програму "Театр біля мікрофона", в якій брали участь місцеві артистиДержархів Донецької області. - Ф.Р-1876. - Оп.1. - Спр.15. - Арк.2; ВА-МА. - RH 22/202. - Bl.11..

Традиційна проводова радіомережа, поновлення роботи якої пов'язувалося зі значними труднощами, була не єдиним джерелом одержання населенням інформації за допомогою радіо. Доволі поширеною стала практика прослуховування радянських передач німецькими військовослужбовцями, які в багатьох випадках чи то з власної ініціативи, чи то на прохання місцевих мешканців давали їм можливість послухати бажані радіостанціїЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.23. - Спр.123. - Арк.100; Інтерв'ю з Деменковим В.Г., 1928 р.н. (м. Донецьк, квітень 2004 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв'ю з К. Ніною Дем'янівною, 1931 р.н. (м. Костянтинівка, грудень 2004 р. Транскрибований аудіоза- пис) // Там само.. Ще одним способом одержання інформації для жителів було використання радіоприймачів розквартированих в їхніх домівках німецьких солдатів, офіцерів, службовців адміністрації тоді, коли апаратура залишалася без наглядуІнтерв'ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н.. Усе це, безумовно, знижувало ефективність німецької пропаґанди, підривало довіру до неї. Саме цим, очевидно, пояснюються розпорядження командування по тиловій зоні 6-ї армії вермахту, спрямовані на запровадження пильного контролю за радіоапаратуроюВА-МА. - RH 20-6/300. - Bl.8..

Ефективність нацистської пропаґанди, здійснюваної за допомогою преси, радіо, кіно на території Донбасу, залежала від багатьох чинників, у тому числі технічних можливостей, розбіжностей в інформації, призначеної для населення окупованої території та військовослужбовців вермахту, ступеня поширення радянської пропаґанди, стану справ на фронті тощо. Проте з огляду на організаційну структуру нацистського пропаґандистського апарату, стійкість сформованих під час окупації в місцевого населення стереотипів, уявлень про німецький спосіб життя, що фіксувалися радянськими партійними та державними органами після відступу німецьких військ, його діяльність навряд чи можна оцінювати як неефективну.

Комеморативні практики

Важливу роль як у повсякденному житті людини окупаційної доби, так і в офіційному дискурсі влади відігравали свята та пам'ятні дати. На території Донбасу було здійснено спробу впровадити систему свят, пам'ятних дат, ритуальних практик, яка мала стати складовим елементом нової ідентифікації та соціокультурної інтеґрації населення, моделі політичної лояльності.

Особливого пропаґандистського значення на окупованій території було надано врочистому відзначенню 1 травня, яке вважалося одним із найбільших державних свят як у СРСР, так і в нацистській Німеччині. Під час окупації це свято набуло нової конотації, що в 1942 р. знайшло своє відбиття у пропаґандистському паролі "Звільнення праці від рабства більшовицької системи"Buhbender O. Das tцtende Erz: Deutsche Propaganda gegen die Rote Armee im zweiten Weltkrieg. - Stuttgart, 1978. - S.278., а сам Першотравень при цьому відзначався як День звільненої від більшовизму праціВА-МА. - RH 22/28. - Bl.277.. Святкування 1 травня 1943 р. відбувалося більш масштабно під пропаґандистськими паролями дещо іншого змісту: "Боротьба трудящих усіх народів проти спільного більшовицького ворога" та "Боротьба Європи за новий соціальний лад і мирне співжиття проти більшовицько-єврейсько-плутократичної системи"Buhbender O. Das tцtende Erz... - S.278.. Важливе місце у святковому календарі для окупованих територій було відведено 22 червня - даті нападу на СРСР, що в офіційному владному дискурсі інтерпретувалося як День визволення. Логічним наслідком визнання його особливої ролі в переліку свят стала організація на місцях урочистостей, присвячених, відповідно, річниці приходу вермахту до того чи іншого населеного пункту. Вони, як правило, відбувалися за участі представників командування військових частин або військово-адміністративних структур.

Намагаючись розширити свою соціальну базу, окупаційні владні структури не без успіху використовували релігійний чинник, проявляючи у цих питаннях більшу гнучкість, аніж радянська владаЛисенко О.Є. Релігійна ситуація на Україні в 1941-1944: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. - К., 1999. - С.1.. Це виявилося серед іншого і в поширенні практики церковних свят, заходи з нагоди котрих, особливо в містах, доволі часто мали світський характер і супроводжувалися певним офіціозом. Найбільші плани пов'язувалися з Великоднем 1942 та 1943 рр. Навіть зараз для жителів Донбасу, які пережили окупацію, незважаючи на значною мірою секуляризовану свідомість, враження від святкування Воскресіння Христового залишаються одними з найбільш незабутніх і позитивних: "Як би не було, а Великдень ми зустрічали. Хоча не було нічого, але Великдень ми святкували"Інтерв'ю з І. Тамарою Іванівною, 1931 р.н., "Ходили ми до церкви, і на Великдень, і в різні церковні свята. Церква була, як правило, завжди забита людьми"Інтерв'ю з Рогозом Б.В., 1933 р.н. (м. Донецьк, лютий 2005 р. Транскрибований аудіоза- пис) // Особистий архів автора., "І в мене з дитинства - до цього ж церков не було, я ж не бачила цього ніколи. Ось у мене залишилося, що люди йшли і несли ось так запалені свічки. Багато людей ходило до церкви"Інтерв'ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н.. У поширеному в тиловому районі 1-ї танкової армії вермахту спеціальному наказі з приводу відзначення Пасхи 1943 р. було заплановано такі заходи, як видача особливої грошової та продовольчої допомоги, прискорення роботи з відкриття нових шкіл, передача землі в оренду в містах та прирізка у великодні дні під час урочистих церемоній присадибних ділянок у сільській місцевості, надання додаткових вихідних днів, більш ліберальний режим перебування на вулиціВА-МА. -- RH 21-1/161. -- Betr.: Wir feiern Ostern!, 13.4.43.. У рамках святкування передбачалося проведення кіносеансів та призначених спеціально для цивільного населення виступів театральних колективівГолос Донбасса (Горловка). -- 1943. -- 25 апреля., оплата роботи за особливим, підвищеним тарифомДержархів Донецької області -- Ф.Р-1772. -- Оп.1. -- Спр.9. -- Арк.74..