Економіка Донбасу доби "застою". Наростання системної кризи радянського ладу
Планова економіка Радянського союзу, оцінка її досягнень, аналіз сильних і слабких сторін. Дослідження рівня економічного розвитку Донбаського регіону, принципи розміщення виробничих сил. Продовольче становище України та дотації в агропромисловий сектор.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 42,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Економіка Донбасу доби «застою». Наростання системної кризи радянського ладу
Планова економіка давала можливість керівникам Радянського Союзу концентрувати максимум ресурсів на розв'язанні невеликої кількості завдань. У повоєнні роки першочерговим завданням було створення ракетно-ядерного щита. У другій половині 50-х - першій половині 60-х рр. таким завданням стало нарощування під прикриттям космічної гонки постійно вдосконалюваних зразків ракетної техніки і ядерних боєприпасів.
Проте конкурувати з потужною економікою країн Заходу радянська система господарювання не могла. Здебільшого практикувалося копіювання технологій, уже розроблених в розвинутих країнах Заходу. Копіювання не завжди було вдалим, як показала хрущовська програма створення «великої хімії». Побудований «під ключ» іноземними фахівцями комплекс цехів капролактама на Сіверськодонецькому хімкомбінаті «доводився до пуття» протягом багатьох років. Імпорт устаткування і технологій, який підвищував технічний рівень пов'язаних з ВПК виробництв, гальмувався спеціальним комітетом при НАТО.
Криза, яка стала відчуватися в добу пізньої сталінщини, була призупинена реформами М. Хрущова. Деяка модернізація радянського ладу дала змогу отримати позитивні результати в ракетно - космічному змаганні з США, розвитку науки, піднесенні добробуту населення. Проте жодна з реформ не заходила так далеко, щоб уплинути на внутрішню суть комуністичного устрою й відповідної йому директивної економіки. Ті реформи, які порушували цілісність держави-комуни, наступники М. Хрущова скасували. Політичний і соціально-економічний розвиток країни відбувався під знаком наступу сталіністів, тобто тих політичних діячів, які вважали будь-які реформи шкідливими.
Могутня пропагандистська машина переконувала радянських людей у тому, що все, мовляв, добре, країна розвивається прогнозовано, є певні труднощі зростання, але їх можна подолати. Проте під поверхнею відносно стабільного існування вирували руйнівні процеси. Можливості екстенсивного, тобто кількісного зростання економіки невідворотно згорталися.
Період у житті радянських республік між правлінням М. Хрущова і М. Горбачова публіцисти назвали «застоєм». Цей термін досить точно відбиває основну рису доби, коли одна за одноюминали п'ятирічки, не залишаючи сліду в пам'яті людей. Однак саме в ці відносно спокійні часи нагромадилися передумови подій, у результаті яких радянський лад швидко зник разом з наддержавою і державною партією, залишивши суспільству у спадщину важкі для розв'язання проблеми в усіх галузях життя.
Підвищення продуктивності праці або зменшення матеріаломісткості виробництва, тобто якісні чинники економічного зростання, відігравали, як і раніше, другорядну роль у радянській економіці. Промисловість розвивалася переважно за рахунок залучення додаткових кількостей сировини та робочої сили, створення нових потужностей. Інтенсивним шляхам розвитку перешкоджала несприйнятливість виробництва до модернізації. Новітню техніку доводилося «впроваджувати» (по-російськи: «внедрять»): це слово вказувало на необхідність застосування силових засобів. Відсутність конкуренції призводила до стагнації виробництва. Оскільки можливості додаткового залучення у виробництво сировини та робочої сили поступово вичерпувалися, темпи промислового зростання скорочувалися.
Ця закономірність була характерною для всієї радянської промисловості. Однак в Україні падіння темпів економічного росту було особливо помітним. Середньорічні темпи економічного розвитку УРСР за п'ятирічками виглядали так (у відсотках):
|
19661970 рр. |
19711975 рр. |
19761980 рр. |
19811985 рр. |
||
|
Валовий суспільний продукт |
6,7 |
5,6 |
3,4 |
3,5 |
|
|
Національний дохід |
6,7 |
4,6 |
3,4 |
3,7 |
|
|
Капітальні вкладення |
6,8 |
6,4 |
2,1 |
3,1 |
|
|
Продуктивність праці |
6,1 |
4,1 |
3,0 |
3,8 |
|
|
Промислова продукція |
8,4 |
7,2 |
3,9 |
3,5 |
|
|
Сільськогосподарська продукція |
3,2 |
3,0 |
1,6 |
0,5 |
Наведені дані показують, що внаслідок вичерпання можливостей екстенсивного розвитку всі показники господарювання в українській економіці неухильно погіршувалися. Економічна криза в Україні була частиною системної кризи комуністичного ладу, який не міг пристосуватися до параметрів постіндустріального суспільства, що формувалося у провідних країнах світу. Донецька економіка вугілля і сталі особливо стрімко відставала від вимог, які висувалися науково-технічною революцією.
Динаміка показників вищенаведеної таблиці переконливо обґрунтовує раціональність нелегкого рішення останнього генсека КПРС М. Горбачова відмовитися від спроб економічних реформ на існуючій політичній базі і зробити спробу кардинального реформування ленінсько-сталінської держави-комуни. Однак перехід «перебудовної» політики Кремля в 1987 р. у фазу політичного реформування виявився таким же невдалим, як і спроби домогтися «прискорення» розвитку економіки в 1985-1986 рр. Радянський лад реформуванню не піддавався.
Аналізуючи дані всесоюзних переписів населення, ми бачимо, як стрімко розвивалися на Донбасі урбанізаційні процеси153:
|
Чисельність населення Донбасу в тис. осіб |
У тому числі кількість міського населення |
|||
|
в тис. осіб |
у відсотках |
|||
|
1959 р. |
6714 |
5600 |
83,5 |
|
|
1970 р. |
7643 |
6546 |
85,5 |
|
|
1979 р. |
7946 |
6955 |
87,5 |
|
|
1989 р. |
8199 |
7293 |
89,0 |
За 30 років кількість міських поселень зросла з 314 до 330, у тому числі міст - з 61 до 87. Кількість селищ міського типу скоротилася з 253 до 243154. За кількістю населення міста Донбасу розподілялися таким чином:
|
Градації чисельності |
Кількість міст |
Населення міст |
|||
|
всього міст |
у% до підсумку |
тис. осіб |
у% до підсумку |
||
|
Від 5 до 20 тис. осіб |
32 |
36,8 |
536 |
8,0 |
|
|
Від 20 до 50 тис. осіб |
25 |
28,8 |
714 |
10,6 |
|
|
Від 50 до 100 тис. осіб |
16 |
18,4 |
1114 |
16,6 |
|
|
Від 100 до 500 тис. осіб |
12 |
13,8 |
2732 |
40,6 |
|
|
Понад 500 тис. осіб |
2 |
2,2 |
1628 |
24,2 |
|
|
Всього |
87 |
100,0 |
6724 |
100,0 |
Переважна більшість міст (84%) мала менше 100 тис. населення в кожному. Дві третини міського населення регіону зосереджувалося в менш ніж півтора десятках міст (Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Луганськ, Кадієвка, Лисичанськ, Краматорськ, Слов'янськ, Алчевськ, Єнакієве, Констянтинівка, Красний Луч).
Переважну більшість міського населення становив робітничий клас. Темпи його зростання були істотно меншими, ніж у попередні періоди внаслідок того, що масштаби нового промислового будівництва в регіоні істотно скоротилися. Крім того, скоротилося поповнення робітничого класу за рахунок молоді внаслідок зменшення природного приросту населення. В структурі робітничого класу істотно зменшилася частка шахтарів, що було пов'язане не стільки із зростанням продуктивності праці, скільки із закриттям нерентабельних шахт. Чисельність металургів залишалася більш-менш незмінною, а питома вага працівників машинобудування і металообробки зростала. Основною формою поповнення кадрів робітничого класу був самостійний набір робочої сили підприємствами.
Починаючи з 70-х рр. для Держплану СРСР стали пріоритетними в добуванні палива східні регіони країни. Національна політика не відігравала ролі у визначенні цього пріоритету. Донбас не міг зрівнятися з Кузбасом, де величезні поклади високоякісного кам'яного вугілля іноді можна було добувати навіть відкритим способом. Родовища нафти й газу в Україні поступово вичерпувалися, а геолого-розвідувальні роботи згорталися, бо треба було розробляти нововідкриті родовища енергоносіїв у Західному Сибіру - одні з найбільших у світі. Лише електроенергетика, передусім атомна, розвивалася в Україні стрімкими темпами. Нові потужності споруджувалися з розрахунком на задоволення потреб сусідніх країн Ради економічної взаємодопомоги. Радянський Союз став залежати від них в імпорті продукції сільського господарства, а тому повинен був розвивати експорт електроенергії, нафти і газу. Передавати електроенергію на відстані було зручніше за все з території України.
Структура видобутку палива змінювалася в Радянському Союзі таким чином (у перерахунку на умовне, у відсотках):
|
1965 р. |
1975 р. |
1980 р. |
1985 р. |
||
|
вугілля |
42,7 |
30,0 |
25,2 |
22,7 |
|
|
нафта |
35,8 |
44,7 |
45,2 |
39,8 |
|
|
газ |
15,5 |
21,8 |
27,1 |
35,6 |
|
|
інші види палива |
6,0 |
3,5 |
2,5 |
1,9 |
Бачимо, що зміни в структурі видобутку палива вражаючі, але їх треба пояснити.
Відірваний від ринку директивний механізм радянського господарювання ґрунтувався на нормативах, що доводилися до підприємств як обов'язкові. Для значної частини виробництв норми раціонального використання палива, сировини та матеріалів не визначалися через технологічні труднощі. У багатьох випадках перегляд норм не встигав за змінами в технічному рівні виробництва. Сам по собі перегляд мільйонів нормативів був надзвичайно трудомісткою справою, хоча по всій країні створювалися сотні автоматизованих систем управління (АСУ). Часто директивні нормативи не використовувалися через відсутність прямої матеріальної зацікавленості в цьому з боку виробничих колективів. Масові громадські огляди економії ресурсів були пропагандистськими заходами й не могли вплинути на показники виробництва. Тому матеріаломісткість продукції зростала, а фондовіддача, тобто вироблений національний дохід у розрахунку на рубль виробничих фондів (задіяних у виробництві устаткування, сировини, палива, матеріалів) неухильно знижувався. Усупереч закликам компартійних ідеологів економіка не бажала бути економною.
Керманичі радянської держави над усе цінували в плановій економіці лише одну її рису: абсолютну підпорядкованість їхній волі. Головним завданням радянської промисловості вони вважали постійне нарощування озброєнь і передусім - ракетно-ядерного потенціалу. Військово-промислова комісія при Раді міністрів СРСР на чолі з Д. Устиновим турбувалася про те, щоб задовольнити всі потреби швидко зростаючого військово-промислового комплексу. Внаслідок цього структура виробництва дедалі більше деформувалася. На непродуктивне нагромадження, тобто на ВПК спрямовувалося все більше людських і матеріальних ресурсів. Коли пізніше став можливим доступ до суворо засекречених статистичних даних, з'ясувалося, що в 1989 р. «оборонна» складова дійшла до 52% виробленого валового національного продукту і до 73% національного доходу СРСР.
У провідних країнах світу фонд заробітної плати поглинав дві третини національного доходу, тоді як в СРСР - тільки третину. Проте навіть за рахунок жорсткого обмеження життєвого рівня населення мілітаризація економіки в таких захмарних масштабах неминуче мала призвести до економічного краху. Радянському Союзу продовжила життя на 20 років енергетична криза, яка спалахнула у світі в 70-х рр. Керівникам КПРС тоді вдалося максимальною мірою залатати дірки у витратній частині державного бюджету, використовуючи кризові явища у світовій економіці. За 1971-1980 рр. видобуток нафти у Західному Сибіру зріс з 31 до 312 млн. тонн, а видобуток газу - з 9,5 млрд. до 156 млрд. кубометрів. Через побудовані нафто- і газопроводи до кордонів з європейськими країнами енергоносії пішли на експорт, що забезпечила Радянському Союзу мільярди «нафтодоларів».
Питома вага вугілля у загальносоюзному нафтовому балансі знижувалася не за рахунок скорочення вуглевидобутку, а внаслідок випереджаючих темпів видобутку нафти і газу. Радянська економіка все ще знаходилася в індустріальному суспільстві вугілля і сталі, тоді як економіка провідних країн світу перейшла в постіндуст - ріальну добу, внаслідок чого й виник посилений світовий попит на нафту і газ. Виходило так, що розвитком вуглевидобутку СРСР задовольняв внутрішній попит на паливо, а розвитком нафто- і газовидобутку - переважно світовий попит.
У вугільній промисловості Донбасу ця закономірність виявлялася особливо виразно. Вугілля тут видобувалося, перш за все, для задоволення попиту місцевої металургійної промисловості і електроенергетики. Ці галузі потребували його у зростаючих кількостях, хоч умови видобутку на Донбасі погіршувалися з кожним роком. Донбас втрачав значення «Всесоюзної кочегарки». Його питома вага в загальносоюзному вуглевидобутку постійно скорочувалася (в млн. тон і відсотках):
|
Український Донбас |
СРСР в цілому |
% |
||
|
1965 |
172,0 |
577,7 |
29,8 |
|
|
1970 |
183,8 |
624,1 |
29,5 |
|
|
1975 |
184,8 |
701,2 |
26,4 |
|
|
1980 |
172,4 |
716,8 |
24,1 |
|
|
1985 |
167,6 |
726,4 |
23,1 |
З кожною новою п'ятирічкою собівартість донецького вугілля зростала. Щоб видобути паливо, доводилося вводити в експлуатацію крутоспадні тонкі шари. Недостатня технічна оснащеність позначалася не лише на продуктивності, але й на умовах праці шахтарів, створювала загрозу їх життю. Коли запаси вугілля на верхніх горизонтах вичерпувалися, шахтарям доводилося спускатися за високоякісним вугіллям до нижчих горизонтів, розташованих іноді на кілометрових глибинах. Тут безпечні умови праці не завжди вдавалося створити навіть за допомогою високої технічної оснащеності вуглевидобутку.
Частка України в загальносоюзних капіталовкладеннях в 70-х рр. упала майже вдвічі порівняно з 60-ми роками. У галузях, де масштаби нового капітального будівництва були невеликими, оновлення машин та устаткування могло відбуватися тільки за рахунок фонду реновації. Коли ж Держплан забирав цей фонд, аби використати його в інших регіонах або в інших галузях, технічний рівень пограбованих галузей стрімко знижувався. Умови виробництва на Донбасі погіршувалися не тільки через те, що основні капіталовкладення в розвиток вуглевидобутку скеровувалися у перспективний Кузбас. Частина утворюваного в Донбасі амортизаційного фонду також використовувалася в Кузбасі.
Виробничі потужності українських шахт в 1966-1979 рр. зростали. За цей час було виведено з експлуатації шахти загальною потужністю 58,8 млн. тонн вугілля, але введено нові шахти або збільшено потужність існуючих на 98,3 млн. тонн. У 1975 р. в системі Мінвуглепрому УРСР працювало три шахтобудівні комбінати з 14 трестами, в яких було задіяно 58,6 тис. працівників159. Однак в 1981-1985 рр. капіталовкладення на шахтобудування були різко скорочені, а в 1985 р. будівництво шахт зовсім припинилося, і кадришахтобудівників розпорошилися. В першій половині 80-х рр. було введено потужностей на 20 млн. тонн, а вибуло - на 32,2 млн.
Мінвуглепром України на початку 1986 р. здійснив інвентаризацію основних виробничих фондів, яка показала цілком незадовільний технічний стан шахтного устаткування. Якщо в 1970 р. 36% працювали без реконструкції понад 20 років, то в 1985 р. частка таких шахт подвоїлася, дійшовши до 72%.
Понад 90% донецьких шахт були небезпечні за метаном. У 80-х рр. метановідділення сягало 4 млрд. кубометрів на рік. Основним засобом боротьби з виділенням метану, пилу і тепла була вентиляція. Але парк вентиляторів головного провітрювання застарів на 60% шахт.
На початок 1990-х рр. в 38 шахтах Донбасу глибина розробки перевищувала кілометр, а 61% всіх шахт добували вугілля з глибини більше 600 м. Без охолоджування повітря температура на цих глибинах підвищувалася до 40°С. На більш глибоких шахтах (ім. А. Скочинського, ім. В. Бажанова, ім. А. Засядька та ін.) температура сягала 38-40°С навіть за умови користування потужними установками кондиціонування повітря.
Закономірним наслідком зношеності шахтного обладнання і використання застарілої, ненадійної техніки була аварійність. У 1965 р. на шахтах Донецької області загинув 361 шахтар, в 1970 р. - 296, в 1989 р. - 157. Видобуток одного мільйона тонн вугілля вимагав двох людських життів. На деяких горлівських шахтах ціна вугілля була десятикратно більшою.
Металургійна промисловість - найбільш капіталомістка, і тому двократне зниження частки України в капіталовкладеннях у 1970-х рр. вкрай негативно позначилося на цій галузі. Навіть амортизаційні кошти, які залишалися у розпорядженні підприємств для фінансування капітальних і поточних ремонтів, не можна було «отоварити» в умовах надцентралізованої радянської економіки. Досить характерною була пікіровка П. Шелеста і О. Шелепіна на політбюро ЦК КПРС у 1965 р. Пізніше Шелест так розповідав про неї: «Ми довгий час зверталися до Держплану, щоб нам виділили 10-628 15 тис. тон металу для ремонту обладнання цехів металургійних заводів. Не виділяють - пишуть держпланівські чиновники, що нема. Тоді ми з І.П. Казанцем, головою Ради міністрів України, крутили-крутили і вирішили так: давай дамо директорам підприємств, міністрові чорної металургії УРСР завдання - нехай усе, що вони виробляють понад план, візьмуть собі. Точніше, ми владою уряду України віддамо їм той надлишок для ремонтів цехів. Так і зробили. І це Шелепін назвав місництвом, розбазарюванням державного майна. Я знову обурився і відповів, що це не місництво, а розумна господарська ініціатива - адже металурги все робили понад план. Ми ж із Казанцем собі тої криці не взяли для будівництва дач, лімузинів тощо. Україна дає понад 52 відсотки всього металу країни, а сама не має чим ремонтувати ковші, що лопнули, секції батарей, які прогоріли. Металургам бракує металу. Це ж соромно! А крім того, і небезпечно - а як аварія, як зупиниться виробництво? З кого спитають - з держпланівського столоначальника чи з нас?»
Масштабного капітального будівництва в металургії Донбасу не спостерігалося, але оновлення виробництва відбувалося безупинно. Зокрема, на заводах Донецької області за 20 років частка устаткування, переведеного на прогресивні технологічні методи, істотна зросла (у відсотках):
|
1965 р. |
1975 р. |
1985 р. |
||
|
Питома вага доменних печей, переведених на роботу з підвищеним тиском газу під колошником (за обсягом печей) |
81,6 |
93,8 |
95,5 |
|
|
Питома вага доменних печей, що працювали із застосуванням природного газу |
89,3 |
92,9 |
92,6 |
|
|
Питома вага виплавки чавуну із застосуванням кисню |
31,8 |
86,7 |
85,9 |
|
|
Питома вага мартенів, що працювали з дуттям збагаченим киснем (по виплавці сталі) |
61,8 |
82,2 |
96,9 |
|
|
Питома вага виплавки мартенівської сталі із застосуванням природного газу |
83,3 |
95,0 |
97,8 |
Тим не менш, основні фонди металургійних підприємств старіли. У 1965 р. середній вік коксових батарей становив 12,7 роки, а в 1985 р. - 21,3 роки. Питома вага коксових батарей, які працювали більше 25 років (за норми амортизації - не більше 15 років) на початок 1986 р. дорівнювала 34,2%. Тоді майже 67% доменних печей в експлуатації відпрацювали свій ресурс, мартенівських печей - 91%, прокатних станів - 79%.
Електроенергетика України користувалася, як уже зазначалося, більшою увагою з боку радянського уряду. З другої половини 60-х рр. в Донбасі було взято курс на реконструкцію наявних електростанцій, а не на будівництво нових. Власне, цей курс назвати реконструкцією можна було лише умовно: надпотужні енергоблоки споруджувалися на існуючих ДРЕС. Зокрема, на Старо - бешевській ДРЕС у 1965 р. були введені в експлуатацію два блоки по 200 тис. кВт, внаслідок чого загальна потужність електростанцій зросла до 2,3 млн. кВт. Такої ж потужності після реконструкції досягла Луганська ДРЕС у 1969 р. На Слов'янській ДРЕС у 1967 р. було змонтовано перший в СРСР енергоблок потужністю 800 тис. кВт, а в 1971 р. - такий же, після чого загальна потужність електростанцій досягла 2,1 млн. кВт. У 1973 р. стала до ладу Вуг - легірська ДРЕС у складі чотирьох енергоблоків потужністю по 300 тис. кВт кожний. Через чотири роки її потужність досягла 3,6 млн. кВт, коли стали до ладу три енергоблоки по 800 тис. кВт. У 1977 р. було введено в дію лінію електропередач Донбас-Західна Україна, що забезпечило можливість експорту електроенергії в країни РЕВ.
У 80-х рр. темпи енергобудівництва в Донбасі різко скоротилися, тому що наявні капіталовкладення стали використовуватися на спорудженні АЕС у Правобережній Україні і гідроелектростанцій у східних регіонах СРСР. Одразу виникла проблема виведення з експлуатації багатьох агрегатів на діючих ДРЕС і навіть закриття деяких електростанцій (зокрема, Зуївської-1 і Штерівської) внаслідок їх цілковитого фізичного зносу. Щоб компенсувати скорочення генеруючих потужностей у системі «Донбасенерго», була висунута пропозиція спорудити найбільшу в світі АЕС потужністю від 8 до 10 млн. кВт в районі Новоазовська. У січні 1981 р. проект Новоазовської АЕС був розглянутий в Донецьку з негативним результатом. Бралися до уваги техногенне перевантаження на природу Донбасу, необхідність збереження курортної зони на узбережжі Азовського моря, перенаселеність району. Проектувальникам запропонували підібрати інше місце для АЕС на відстані у двох десятках кілометрів від узбережжя. Нова прив'язка проекту до місцевості дала негативний за техніко-економічними параметрами результат, внаслідок чого проектувальники Міністерства електроенергетики та електрифікації СРСР почали шукати інше місце для побудови суперстанції. Згодом у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС будівництво нових атомних станцій припинилося, і Донбас залишився сам на сам з нерозв'язаною проблемою скорочення генеруючих потужностей.
Хімічна промисловість Донбасу за останні 15 років існування СРСР не досягла особливих успіхів. Це переконливо засвідчує динаміка випуску головних видів продукції галузі (в тис. тонн):
|
Продукція |
1975 р. |
1980 р. |
1985 р. |
1990 р. |
|
|
мінеральні добрива (100% живильних речовин) |
1173 |
1141 |
1333 |
1128 |
|
|
сода каустична |
54 |
34 |
22 |
18 |
|
|
сода кальцинована |
460 |
289 |
473 |
452 |
|
|
пластмаси і смоли |
125 |
178 |
328 |
369 |
|
|
синтетичні фарбники |
33,8 |
27,9 |
20,3 |
20,8 |
|
|
лакофарбові матеріали |
46,8 |
53,9 |
58,0 |
72,7 |
«Велика хімія» нерідко створювалася шляхом закупівлі підприємств «під ключ» у західних партнерів. Коли ж іноземні інженери налагоджували технологічний процес і здавали діюче виробництво місцевим фахівцям, вони не могли в силу різних причин ефективно використовувати закуплену техніку: або не вистачало знань, або вітчизняні напівпродукти були не тієї якості, або справі заважали організаційні огріхи. Копіювання чужої технології не завжди давало позитивний результат. Часом не вдавалося створити умови для виникнення хімічної реакції, яка лежала в основі технологічного процесу. Наприклад, на Рубіжанському хімкомбінаті виробництво кубових фарбників треба було освоїти за 18 місяців. Однак працівники комбінату через чотири роки спромоглися опанувати випуск продукції менш ніж на третину від проектної потужності.
Машинобудування за кількісними і якісними параметрами істотно відставало від рівня провідних країн світу. Тому з прого-лошенням курсу на «перебудову» капіталовкладення в цю галузь були істотно збільшені. Зокрема, в розвиток машинобудівних підприємств Донбасу було спрямовано в 1985 р. 119,6 млн. руб., а в 1989 р. - 143,4 млн., тобто на чверть більше.
Домагаючись поліпшення якості продукції, радянський уряд в 1986 р. впровадив систему державного приймання виробів. Однак якість продукції галузі не зросла. В структурі радянського експорту машинобудування займало лише 9%. Кількісні параметри галузі теж залишалися нестабільними, як показує асортимент машинобудівельної продукції Донбасу за 15 років:
|
продукція |
вимірник |
1975 р. |
1980 р. |
1985 р. |
1990 р. |
|
|
локомотиви |
шт. |
1309 |
1311 |
1398 |
1013 |
|
|
вагони вантажні |
шт. |
4083 |
1829 |
3116 |
3401 |
|
|
металорізальні верстати |
шт. |
6505 |
6156 |
6251 |
5805 |
|
|
електродвигуни |
шт. |
9503 |
10148 |
13189 |
14493 |
|
|
силові трансформатори |
тис. кВА |
749 |
957 |
974 |
1615 |
|
|
прокатне устаткування |
тис. тонн |
47,1 |
47,0 |
45,4 |
40,0 |
|
|
хімічне устаткування |
млн. руб. |
10,5 |
12,8 |
16,4 |
18,2 |
|
|
Машини сільськогосподарські |
млн. руб. |
20,3 |
22,6 |
16,2 |
36,8 |
Ситуація в сільському господарстві погіршувалася швидше, ніж у промисловості. Щоправда, нові керівники країни після усунення від влади М. Хрущова звернули першочергову увагу саме на сільське господарство. У листопаді 1964 р. були скасовані укази 19581963 рр.: про заборону утримувати худобу громадянам, які проживали в містах та робітничих селищах; про обмеження норм утримання худоби в особистій власності сільських жителів, які не були членами колгоспу; про підвищення оподаткування власників худоби, які не займалися «суспільно корисною працею»; про підвищені податки з громадян, які утримували худобу «з метою особистого збагачення».
Скасування цих указів свідчило про те, що вище партійне керівництво починало заплющувати очі на вимоги комуністичної доктрини і більш прагматично ставитися до присадибного господарства, яке задовольняло потреби міських жителів у продукції тваринництва, а селянам давало можливість підробітку. Лише у хворобливій уяві наскрізь заідеологізованого М. Хрущова могли виникнути побоювання щодо «особистого збагачення» селян, які одержували копійки за працю в колгоспах або радгоспах.
Проте проявлений прагматизм усе-таки був непослідовним. Обмеження на утримання худоби зберігалися. Зокрема, громадяни, які не були членами колгоспів, за указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 листопада 1964 р. не могли мати більше однієї корови та сім'ю, однієї свиноматки з приплодом, двох десятків бджолиних вуликів. Стежили за тим, щоб «збагачення», яке було результатом власної праці, не переходило певної межі.
Земельні органи повернули населенню України більшу частину відібраної в роки правління М. Хрущова присадибної землі. Незважаючи на відсутність техніки, на присадибних ділянках населення вирощувало і постачало на ринки чверть загальної кількості овочевої продукції, що споживалася в Україні, третину всього обсягу виробництва м'яса, сала, молока і фруктів, більш ніж половину картоплі.
Ця статистика вичерпно характеризує економічну неефективність колгоспного ладу.
У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, присвячений розгляду ситуації в сільському господарстві. Було визнано, що сільськогосподарська семирічка 1959-1965 рр. провалилася: надої молока практично не зросли, а середньорічне виробництво зерна скоротилося. Сільськогосподарська галузь залишалася збитковою, незважаючи на підвищення в 1962 р. заготівельних цін на м'ясо - молочну продукцію. Тому пленум ЦК санкціонував зміну планування закупівель сільськогосподарської продукції. Замість щорічних планів з додатковими завданнями, які інколи перевищували план, встановлювався розрахований на шість років стабільний план. План продажу державі зерна і продукції тваринництва зменшився, а закупівельні ціни збільшилися. На поставки надпланового хліба встановлювалася надбавка - 50% основної ціни. Вважалося, що за цих умов колгоспи розширять зернове виробництво й відпаде потреба імпортувати хліб. Однак Радянський Союз так і на звільнився від імпортної залежності по хлібу та інших видах продовольства до кінця свого існування. Сільське господарство України традиційно було розвинутим. Республіка давала більш ніж половину загальносоюзного виробництва цукру, майже половину соняшнику, близько третини фруктів і овочів. Частка капіталовкладень у сільське господарство у дев'ятій, десятій та одинадцятій п'ятирічках становила в Україні 2728% загального обсягу капіталовкладень. Частка держави в цих капіталовкладеннях зростала:
|
п'ятирічки |
всього капіталовкладень млн. руб. |
у тому числі |
||||
|
держави |
колгоспів |
|||||
|
млн. руб. |
% |
млн. руб. |
% |
|||
|
VIII (1966-1970) |
11 664 |
4683 |
40 |
6981 |
60 |
|
|
IX (1971-1975) |
18 655 |
8186 |
44 |
10 469 |
56 |
|
|
X (1976-1980) |
22 394 |
10 544 |
47 |
11 850 |
53 |
|
|
XI (1981-1985) |
23 033 |
11 460 |
50 |
11 573 |
50 |
економіка продовольчий виробничий плановий
Якщо проаналізувати динаміку капіталовкладень на об'єкти виробничого призначення в сільському господарстві Донецької області, то побачимо ту ж саму зміну ролі держави і колгоспів в інвестиціях, хіба що держава від початку відігравала в розвитку галузі більш помітну роль:
|
п'ятирічки |
всього капіталовкладень млн. руб. |
у тому числі |
||||
|
держави |
колгоспів |
|||||
|
млн. руб. |
% |
млн. руб. |
% |
|||
|
VIII (1966-1970) |
644 |
296 |
46,0 |
348 |
54,0 |
|
|
IX (1971-1975) |
1059 |
536 |
50,7 |
523 |
49,3 |
|
|
X (1976-1980) |
1274 |
661 |
51,9 |
613 |
48,1 |
|
|
XI (1981-1985) |
1293 |
672 |
52,0 |
621 |
48,0 |
|
|
XII (1986-1990) |
1554 |
821 |
52,9 |
733 |
47,1 |
Прагнучи подолати ускладнення з постачанням продовольства постійно зростаючому населенню міст, які були наслідком економічної неефективності колгоспного ладу, в Кремлі робили спроби форсувати імпорт всього спектру сільськогосподарських товарів, а тому не жалкували капіталовкладень на приріст промислових634
потужностей, призначених добувати шляхом експорту енергоносіїв кошти на їх закупівлю. Від часів М. Хрущова, який зайнявся освоєнням цілинних і перелогових земель, компартійно-радянські можновладці усвідомлювали, що тримати курс на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва - справа ненадійна. Проте зростаюча питома вага держави в капіталовкладеннях для села на виробничі цілі, засвідчувала, що певні сподівання влада покладала й на приріст власної сільськогосподарської продукції.
В Донецькій області, як і в цілому по Україні, в XI п'ятирічці капіталовкладення зросли порівняно з УШ-ою у два рази. Це знаходило відображення у зростаючому споживанні сільським господарством електроенергії, мінеральних добрив, гербіцидів, використанні техніки. Виробництво продукції рослинництва на Донбасі помітно зросло (в тис. тонн):
|
Роки: |
зерно |
соняшник |
картопля |
овочі |
|
|
1966 |
2761 |
589 |
579 |
819 |
|
|
1971 |
3218 |
539 |
552 |
912 |
|
|
1976 |
3579 |
465 |
536 |
1036 |
|
|
1981 |
3208 |
437 |
544 |
1026 |
|
|
1986 |
4216 |
545 |
531 |
1004 |
|
|
1990 |
5224 |
653 |
518 |
982 |
Так само серйозною увагою користувалося тваринництво, оскільки потреби в м'ясо-молочній продукції зростали. Щоправда, збільшення поголів'я худоби в селах за чверть століття не було аж таким переконливим: ця галузь була трудомісткою, а село рік за роком втрачало працівників, і не тільки внаслідок урбанізації, але й через постійне зниження народжуваності. Чисельність худоби в усіх категоріях господарств Донецької і Луганської областей змінювалася таким чином (в тис. голів):
|
Роки: |
Велика рогата худоба |
У тому числі корови |
Свині |
Вівці і кози |
|
|
1966 |
1786,1 |
667,5 |
1495,3 |
516,5 |
|
|
1971 |
1818,8 |
714,4 |
1685,6 |
489,3 |
|
|
1976 |
1940,8 |
721,3 |
1297,3 |
512,2 |
|
|
1981 |
2088,9 |
786,8 |
1668,6 |
542,0 |
|
|
1986 |
2082,2 |
739,9 |
2486,5 |
575,2 |
|
|
1990 |
1977,9 |
694,5 |
1662,9 |
552,4 |
Запровадження новітніх технологій, особливо у птахівництві радгоспів, давало можливість навіть за недостатнього нарощування поголів'я одержувати непоганий кінцевий результат. Донбас продукував тваринницьку продукцію у зростаючих кількостях (усі категорії господарств):
|
Роки |
М'ясо, тис. тонн |
Молоко, тис. тонн |
Яйця, млн. шт. |
|
|
1966 |
209,1 |
1529,7 |
748,0 |
|
|
1971 |
259,7 |
1784,2 |
1235,1 |
|
|
1976 |
285,8 |
1821,6 |
1552,1 |
|
|
1981 |
321,4 |
1838,5 |
1873,2 |
|
|
1986 |
389,1 |
1980,1 |
2124,5 |
|
|
1990 |
456,8 |
2121,7 |
2376,3 |
Продовольче становище України було істотно кращим, ніж становище багатьох російських регіонів з малорозвинутим сільським господарством. Це пояснювалося тільки однією обставиною: можливістю колгоспників або тих робітників, які теж мали присадибні господарства, продавати частину виробленої продукції на вільному ринку. Однак присадибні господарства не могли задовольнити всіх потреб міських споживачів, а продукція колгоспно-радгоспного виробництва розподілялася централізовано і в основній своїй частині - за межі України. П. Шелест у жовтні 1968 р. занотував у щоденнику: «У Донбасі великі труднощі із забезпеченням харчування, особливо м'ясом, державних фондів явно не вистачає. А на ринку кілограм м'яса 2,5-3 карбованці. Серед шахтарів, гірників, металургів, машинобудівників, хіміків, будівельників просто йде відкрите ремствування. А що я можу зробити при нашій «зацентралізованій» системі, де все давно розписано, все розподілено, навіть те, що не вироблено. Ми ж не маємо права навіть витратити на потреби республіки те, що виробили понад план. Із республіки відправляється величезна кількість продуктів тваринництва - навіть за кордон, а свій власний робітничий клас, «господа» країни, тримаємо на мінімального пайку». Становище аніскільки не змінилося наприкінці 80-х рр.: агропромисловий комплекс України одержував менше п'ятої частини централізованих капітальних вкладень.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Внутрішнє й зовнішнє становище Радянського союзу після смерті Сталіна. Хрущовська "відлига": 1953–1964 роки. Відродження контрольованого автономізму. Наслідки змін зовнішньої політики. Соціальна сторона проблеми. Можливі варіанти виходу з кризи.
реферат [33,9 K], добавлен 11.11.2007Визволення Лівобережної України та Донбасу від німецько-фашистських загарбників. "Східний вал" як укріплення на правому березі Дніпра. Микола Ватутін як Герой Радянського Союзу, його заслуги перед Батьківщиною. "Третя сила" в умовах окупаційного режиму.
реферат [27,0 K], добавлен 15.04.2013Загострення системної кризи радянського тоталітаризму та спроби його реформування у другій половині 80-х років. Впровадження принципів перебудови і проблеми на його шляху. Соціально-економічна ситуація в Україні, проведені реформи та причини їх провалу.
реферат [15,5 K], добавлен 17.06.2009Демонтаж Радянського Союзу. Причини економічної кризи. Приватизація майна державних підприємств. Декларація прав національностей. Процес становлення державності. Парламентські вибори та розмежування повноважень між гілками влади. Вихід із рубльової зони.
реферат [39,3 K], добавлен 08.09.2014Боротьба СРСР за досягнення системи колективної безпеки в Європі. Вступ Радянського Союзу до Ліги Націй. Конференція з розброєнь. Підписання франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів. Зовнішньо-політичні стосунки СРСР з Німеччиною.
дипломная работа [69,7 K], добавлен 12.05.2009Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці і в першій половині XIX ст. Німеччина XIX ст. й створення Німецького союзу. Франція та її економіка. США в процесі бурхливого розвитку капіталізму.
реферат [24,7 K], добавлен 27.07.2008Велика вітчизняна війна 1941-1945 - справедлива, визвольна війна радянського народу за свободу і незалежність батьківщини проти фашистської Німеччини та її союзників. Ціна перемоги - це безповоротні людські жертви і втрати Радянського Союзу у війні.
реферат [23,1 K], добавлен 25.09.2010Соціальне становище в Західній Україні: повоєнний період. Індустріалізація та колективізація сільського господарства. Придушення національно-визвольного руху в Україні. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція "Вісла".
курсовая работа [58,9 K], добавлен 06.04.2009Спалах збройного протистояння між Росію і Україною на сході Донбасу. Маловідомі факти підтримки видань і вшанування Кобзаря у Донецькому краї. Оцінка міжнаціональних стосунків в Донбасі. Втрата Донбасом статусу провідного радянського індустріального краю.
доклад [33,9 K], добавлен 27.07.2017Встановлення радянського панування у східноевропейскьких країнах. Наростання внутрішньої нестабільності в країнах Центральної, Східної Європи. Криза комуністичних режимів. Революція кінця 80-х початку 90-х р. Новий шлях розвитку східноєвропейських країн.
реферат [22,3 K], добавлен 26.01.2011Дослідження доктрини захисту прав людини у зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки років президентства демократа Дж. Картера та механізму її втілення щодо Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Технологія прийняття зовнішньополітичних рішень.
статья [25,5 K], добавлен 14.08.2017Зрівняльний аналіз характеру та основних етапів економічного розвитку України в складі Російської та Австро-Угорської імперії на початку XIX сторіччя. Причини наростання націоналістичного руху, його пригноблення радянськими керманичами, та результати.
шпаргалка [34,8 K], добавлен 29.01.2010Особливості індустріального розвитку України. Посилення бюрократичного централізму, свобода дій союзних відомств в Україні. Атомні електростанції, перетворення України в зону екологічного лиха, нарощення ВПК. Тяжкий стан колгоспно-радгоспної системи.
реферат [13,5 K], добавлен 27.09.2009"Феномен Н. Андрєєвої" як один із найбільш показових епізодів політичної боротьби навколо осмислення того, що М. Горбачов назвав "білими плямами" історії. Основні тенденції розвитку економічних реформ. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991).
курсовая работа [61,0 K], добавлен 08.02.2011Оцінка стану економіки України за часів правління Центральної Ради: промисловість, сільське господарство, фінанси, зовнішньоекономічні стосунки. Економічний розвиток часів правління Павла Скоропадського. Правління Директорії і шляхи аграрної реформи.
реферат [21,4 K], добавлен 17.02.2013Визначення поняття ленд-лізу як системи передачі США у позику озброєння, боєприпасів, продовольства країнам-союзникам по антигітлерівській коаліції в період Другої світової війни. Дослідження істориками вкладу союзників у перемогу Радянського Союзу.
реферат [36,1 K], добавлен 20.03.2012Дослідження умов життя населення під час Великої Вітчизняної війни та окупаційного режиму в селі Липляни. Подвиг Героя Радянського Союзу О.П. Єгорова під час визволення села Йосипівка. З’ясування невідомих імен загиблих воїнів та місця їх поховання.
реферат [2,1 M], добавлен 05.03.2015Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії. Утворення Третьої Республіки. Політична боротьба республіканців та монархістів. Зміст Конституційних Законів 1875 року. Економіка Третьої Республіки в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.06.2015Історія балканських країн у XIX ст. Економічна політика Османської Туреччини щодо балканських слов'ян. Основні причини зародження та наростання антитурецького руху на Балканах. Соціально-економічні та політичні процеси напередодні Східної кризи.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011Проблеми суспільно-політичного розвитку Польщі у 1990–2005 рр. Оцінка рівня економічного розвитку держави в цей час. Основні вектори зовнішньої політики Польщі на сучасному етапі. Польсько-українські відносини, їх аналіз, перспективи подальшого розвитку.
реферат [28,9 K], добавлен 25.09.2010
