Економічний розвиток Донбасу по війні

Переважна більшість міст (84%) мала менше 100 тис. населення в кожному. Дві третини міського населення регіону зосереджувалося в менш ніж півтора десятках міст (Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Луганськ, Кадієвка, Лисичанськ, Краматорськ, Слов'янськ, Алчевськ, Єнакієве, Констянтинівка, Красний Луч).

Переважну більшість міського населення становив робітничий клас. Темпи його зростання були істотно меншими, ніж у попередні періоди внаслідок того, що масштаби нового промислового будівництва в регіоні істотно скоротилися. Крім того, скоротилося поповнення робітничого класу за рахунок молоді внаслідок зменшення природного приросту населення. В структурі робітничого класу істотно зменшилася частка шахтарів, що було пов'язане не стільки із зростанням продуктивності праці, скільки із закриттям нерентабельних шахт. Чисельність металургів залишалася більш-менш незмінною, а питома вага працівників машинобудування і металообробки зростала. Основною формою поповнення кадрів робітничого класу був самостійний набір робочої сили підприємствами.

Починаючи з 70-х рр. для Держплану СРСР стали пріоритетними в добуванні палива східні регіони країни. Національна політика не відігравала ролі у визначенні цього пріоритету. Донбас не міг зрівнятися з Кузбасом, де величезні поклади високоякісного кам'яного вугілля іноді можна було добувати навіть відкритим способом. Родовища нафти й газу в Україні поступово вичерпувалися, а геологорозвідувальні роботи згорталися, бо треба було розробляти нововідкриті родовища енергоносіїв у Західному Сибіру - одні з найбільших у світі. Лише електроенергетика, передусім атомна, розвивалася в Україні стрімкими темпами. Нові потужності споруджувалися з розрахунком на задоволення потреб сусідніх країн Ради економічної взаємодопомоги. Радянський Союз став залежати від них в імпорті продукції сільського господарства, а тому повинен був розвивати експорт енергоносіїв, нафти і газу. Передавати електроенергію на відстані було зручніше за все з території України.

У провідних країнах світу фонд заробітної плати поглинав дві третини національного доходу, тоді як в СРСР - тільки третину. Проте навіть за рахунок жорсткого обмеження життєвого рівня населення мілітаризація економіки в таких захмарних масштабах неминуче мала призвести до економічного краху. Радянському Союзу продовжила життя на 20 років енергетична криза, яка спалахнула у світі в 70-х рр. Керівникам КПРС тоді вдалося максимальною мірою залатати дірки у витратній частині державного бюджету, використовуючи кризові явища у світовій економіці. За 1971-1980 рр. видобуток нафти у Західному Сибіру зріс з 31 до 312 млн тонн, а видобуток газу - з 9,5 млрд до 156 млрд кубометрів. Через побудовані нафто- і газопроводи до кордонів з європейськими країнами енергоносії пішли на експорт, що забезпечила Радянському Союзу мільярди “нафтодоларів”.

Питома вага вугілля у загальносоюзному нафтовому балансі знижувалася не за рахунок скорочення вуглевидобутку, а внаслідок випереджаючих темпів видобутку нафти і газу. Радянська економіка все ще знаходилася в індустріальному суспільстві вугілля і сталі, тоді як економіка провідних країн світу перейшла в постіндустріальну добу, внаслідок чого й виник посилений світовий попит на нафту і газ. Виходило так, що розвитком вуглевидобутку СРСР задовольняв внутрішній попит на паливо, а розвитком нафто- і газовидобутку - переважно світовий попит.

У вугільній промисловості Донбасу ця закономірність виявлялася особливо виразно. Вугілля тут видобувалося, перш за все, для задоволення попиту місцевої металургійної промисловості і електроенергетики. Ці галузі потребували його у зростаючих кількостях, хоч умови видобутку на Донбасі погіршувалися з кожним роком. Донбас втрачав значення “Всесоюзної кочегарки”. Його питома вага в загальносоюзному вуглевидобутку постійно скорочувалася Там само. - С. 308. Івченко А. Міста України. Довідник. - К., 1999. - С. 42-48. Угольная промышленность СССР. Обобщение и систематизация производственно-технической отчетности по предприятиям и объединениям за . - Т.1, М., 1987. - С.46-57..

З кожною новою п'ятирічкою собівартість донецького вугілля зростала. Щоб видобути паливо, доводилося вводити в експлуатацію крутоспадні тонкі шари. Недостатня технічна оснащеність позначалася не лише на продуктивності, але й на умовах праці шахтарів, створювала загрозу їх життю. Коли запаси вугілля на верхніх горизонтах вичерпувалися, шахтарям доводилося спускатися за високоякісним вугіллям до нижчих горизонтів, розташованих на кілометрових глибинах. Тут безпечні умови праці не завжди вдавалося створити навіть за допомогою високої технічної оснащеності вуглевидобутку.

Виробничі потужності українських шахт в 1966-1979 рр. зростали. За цей час було виведено з експлуатації шахти загальною потужністю 58,8 млн. тонн вугілля, але введено нові шахти або збільшено потужність існуючих на 98,3 млн. тонн. У 1975 р. в системі Мінвуглепрому УРСР працювало три шахтобудівні комбінати з 14 трестами, в яких було задіяно 58,6 тис. працівників Колесов О. Проблеми розвитку вугільної промисловості // Віче. - №15. - Серпень

2008 р.. Однак в 1981-1985 рр. капіталовкладення на шахтобудування були різко скорочені, а в 1985 р. будівництво шахт зовсім припинилося, і кадри шахтобудівників розпорошилися. В першій половині 80-х рр. було введено потужностей на 20 млн. тонн, а вибуло - на 32,2 млн. Вугільний Донбас у другій половині XX століття. - Донецьк, 2001. - С. 121.

Понад 90% донецьких шахт були небезпечні за метаном. У 80-х рр. мета- новідділення сягало 4 млрд. кубометрів на рік. Основним засобом боротьби з виділенням метану, пилу і тепла була вентиляція. Але парк вентиляторів головного провітрювання застарів на 60% шахт Там само. - С. 195..

На початок 1990-х рр. в 38 шахтах Донбасу глибина розробки перевищувала кілометр, а 61% всіх шахт добували вугілля з глибини більше . Без охолоджування повітря температура на цих глибинах підвищувалася до 40 °С. На більш глибоких шахтах (ім. А. Скочинського, ім. В. Бажанова, ім. А. Засядька та ін.) температура сягала 38-40 °С навіть за умови користування потужними установками кондиціонування повітря Там само. - С. 194..

Закономірним наслідком зношеності шахтного обладнання і використання застарілої, ненадійної техніки була аварійність. У 1965 р. на шахтах Донецької області загинув 361 шахтар, в 1970 р. - 296, в 1989 р. - 157 Амоша А.И., Мартьянова Е.В. Анализ экономического ущерба от аварий на шахтах Донецкой области. - Донецк, 1995. - С. 19.. Видобуток одного мільйона тонн вугілля коштував двох людських життів. На деяких горлівських шахтах ціна вугілля була десятикратно більшою Бурносов В.Ф. Соціально-економічне становище та політичне життя в Донбасі (1989-1994 рр.). - Донецьк, 1995. - С. 31..

Металургійна промисловість - найбільш капіталомістка, і тому двократне зниження частки України в капіталовкладеннях у 1970-х рр. вкрай негативно позначилося на цій галузі. Масштабного капітального будівництва в металургії Донбасу не спостерігалося, але оновлення виробництва відбувалося безупинно. Донецкая область за 70 лет. Статистический сборник. - Донецк, 1987. - С. 22. Тим не менш, основні фонди металургійних підприємств старіли. У 1965 р. середній вік коксових батарей становив 12,7 роки, а в 1985 р. - 21,3 роки. Питома вага коксових батарей, які працювали більше 25 років (за норми амортизації - не більше 15 років) на початок 1986 р. дорівнювала 34,2%. Тоді майже 67% доменних печей в експлуатації відпрацювали свій ресурс, мартенівських печей - 91%, прокатних станів - 79%.

Електроенергетика України користувалася, як уже зазначалося, більшою увагою з боку радянського уряду. З другої половини 60-х рр. в Донбасі було взято курс на реконструкцію наявних електростанцій, а не на будівництво нових. Власне, цей курс назвати реконструкцією можна було лише умовно: надпотужні енергоблоки споруджувалися на існуючих ДРЕС. Зокрема, на Старобешівській ДРЕС у 1965 р. були введені в експлуатацію два блоки по 200 тис. кВт, внаслідок чого загальна потужність електростанцій зросла до 2,3 млн кВт. Такої ж потужності після реконструкції досягла Луганська ДРЕС у 1969 р. На Слов'янській ДРЕС у 1967 р. було змонтовано перший в СРСР енергоблок потужністю 800 тис. кВт, а в 1971 р. - такий же, після чого загальна потужність електростанцій досягла 2,1 млн кВт. У 1973 р. стала до ладу Вуглегірська ДРЕС у складі чотирьох енергоблоків потужністю по 300 тис. кВт кожний. Через чотири роки її потужність досягла 3,6 млн кВт, коли стали до ладу три енергоблоки по 800 тис. кВт. У 1977 р. було введено в дію лінію електропередач Донбас-Західна Україна, що забезпечило можливість експорту електроенергії в країни РЕВ.

У 80-х рр. темпи енергобудівництва в Донбасі різко скоротилися, тому що наявні капіталовкладення стали використовуватися на спорудженні АЕС у Правобережній Україні і гідроелектростанцій у східних регіонах СРСР. Одразу виникла проблема виведення з експлуатації багатьох агрегатів на діючих ДРЕС і навіть закриття деяких електростанцій (зокрема, Зуївської-1 і Штерівської) внаслідок їх цілковитого фізичного зносу Подкорытов Н. Как мы не построили Новоазовскую АЭС // Наш край. - 1999. - № 13. - С. 3-5..

Хімічна промисловість Донбасу за останні 15 років існування СРСР не досягла особливих успіхів. “Велика хімія” нерідко створювалася шляхом закупівлі підприємств “під ключ” у західних партнерів. Коли ж іноземні інженери налагоджували технологічний процес і здавали діюче виробництво місцевим фахівцям, вони не могли в силу різних причин ефективно використовувати закуплену техніку: або не вистачало знань, або вітчизняні напівпродукти були не тієї якості, або справі заважали організаційні огріхи. Копіювання чужої технології не завжди давало позитивний результат. Часом не вдавалося створити умови для виникнення хімічної реакції, яка лежала в основі технологічного процесу. Наприклад, на Рубіжанському хімкомбінаті виробництво кубових фарбників треба було освоїти за 18 місяців. Однак працівники комбінату через чотири роки спромоглися опанувати випуск продукції менш ніж на третину від проектної потужності Экономика отраслей народного хозяйства Донбасса. - М., 1974. - С. 156..

Істотно відставало від рівня провідних країн світу за кількісними і якісними параметрами машинобудування. Тому з проголошенням курсу на “перебудову” капіталовкладення в цю галузь були істотно збільшені. Зокрема, в розвиток машинобудівних підприємств Донбасу було спрямовано в 1985 р. 119,6 млн руб., а в 1989 р. - 143,4 млн, тобто на чверть більше Экономические доклады и записи по отдельным отраслям народного хозяйства Донецкой области. Статистический сборник. - Часть 1. - Донецк, 1990. - С. 47..

Ситуація в сільському господарстві погіршувалася швидше, ніж у промисловості. Щоправда, нові керівники країни після усунення від влади М. Хрущова звернули першочергову увагу саме на сільське господарство. У листопаді 1964 р. були скасовані укази 1958-1963 рр.: про заборону утримувати худобу громадянам, які проживали в містах та робітничих селищах; про обмеження норм утримання худоби в особистій власності сільських жителів, які не були членами колгоспу; про підвищення оподаткування власників худоби, які не займалися “суспільно корисною працею”; про підвищені податки з громадян, які утримували худобу “з метою особистого збагачення”.

Скасування цих указів свідчило про те, що вище партійне керівництво починало заплющувати очі на вимоги комуністичної доктрини і більш прагматично ставитися до присадибного господарства, яке задовольняло потреби міських жителів у продукції тваринництва, а селянам давало можливість підробітку. Лише у хворобливій уяві наскрізь заідеологізованого М. Хрущова могли виникнути побоювання щодо “особистого збагачення” селян, які одержували копійки за працю в колгоспах або радгоспах.

Земельні органи повернули населенню України більшу частину відібраної в роки правління М. Хрущова присадибної землі. Незважаючи на відсутність техніки, на присадибних ділянках населення вирощувало і постачало на ринки чверть загальної кількості овочевої продукції, що споживалася в Україні, третину всього обсягу виробництва м'яса, сала, молока і фруктів, більш ніж половину картоплі Кульчицький С.В. Україна в період наростання системної кризи радянського ладу (друга половина 60-х - перша половина 80-х років // Новітня історія України. 1900-2000. - С. 483..

В Донецькій області, як і в цілому по Україні, в XI п'ятирічці капіталовкладення зросли порівняно з VIII у два рази. Це знаходило відображення у зростаючому споживанні сільським господарством електроенергії, мінеральних добрив, гербіцидів, використанні техніки. Серйозною увагою користувалося тваринництво, оскільки потреби в м'ясо-молочній продукції зростали. Щоправда, збільшення поголів'я худоби в селах за чверть століття не було аж таким переконливим: ця галузь була трудомісткою, а село рік за роком втрачало працівників, і не тільки внаслідок урбанізації, але й через постійне зниження народжувано сті . Там само. - С. 371.

Продовольче становище України було істотно кращим, ніж становище багатьох російських регіонів з малорозвинутим сільським господарством. Однак присадибні господарства не могли задовольнити всіх потреб міських споживачів, а продукція колгоспно-радгоспного виробництва розподілялася централізовано і в основній своїй частині - за межі України. П. Шелест у жовтні 1968 р. занотував у щоденнику: “У Донбасі великі труднощі із забезпеченням харчування, особливо м'ясом, державних фондів явно не вистачає. А на ринку кілограм м'яса 2,5-3 карбованці. Серед шахтарів, гірників, металургів, машинобудівників, хіміків, будівельників просто йде відкрите ремствування. А що я можу зробити при нашій “зацентралізованій” системі, де все давно розписано, все розподілено, навіть те, що не вироблено. Ми ж не маємо права навіть витратити на потреби республіки те, що виробили понад план. Із республіки відправляється величезна кількість продуктів тваринництва - навіть за кордон, а свій власний робітничий клас, “господа” країни, тримаємо на мінімального пайку” Петро Шелест: “Справжній суд історії ще попереду”. Спогади, щоденники, доку-менти, матеріали. - С. 293.. Становище аніскільки не змінилося наприкінці 80-х рр. Панченко П.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України. - С. 280..

Размещено на Allbest.ru