Маріупольська округа з погляду її знавця середини XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольська округа з погляду її знавця середини XIX століття

1845 р., коли в Маріуполі "було 1518 душ чоловічої статі" Мариуполь и его окрестности... -- С. 81., петербурзький "Журнал Министерства внутренних дел", редагований блискучим літератором Миколою Надєждіним, опублікував звіт "Топографічні та медико-статистичні відомості про Маріупольську округу", де нарочито в оптимістичному дусі лікар-чиновник, титулярний радник Гаврило Матвійович Калері (Калера) Капери Г.М. Топографические и медико-статистические сведения о Мариупольском округе // Журнал Министерства внутренних дел. -- 1845. -- Ч. 11. -- С. 34-69. Про цю людину: Адрес-календарь, или общий штат Российской империи на 1846 год. -- СПб., [б.г.]. -- Ч. 2. -- С. 56., не обмежившись анонсованим у заголовку змістом, проникливо розгорнув розмаїту панораму змонтованого звіту. Попри кучерявий виклад ультрапатріотичних поглядів цей ортодокс російського нагляду "єдиновірних", "єдинокровних і єдиномовних" з апологетикою великодержавної винятковості рясно виклав цілий комплекс добірної інформації.

Його кореспонденцію мимохіть 1874 р. позначив одеський вчений-балканіст Віктор Григорович, перекрутивши, щоправда, ініціали автора: "Г. М. Калері" замінив на "М. Калері", бо літеру "Г" помилково розшифрував як скорочення російського звертання "господин" ("г.", "г-н") Григорович В.И. Указ. соч. -- С. 5.. Бібліографією греків Приазов'я" також стисло вказано на часописні шпальта: "Про переселення греків до Приазов'я й життя на нових місцях, про геолого-географічну характеристику землі, заняття населення, рослинний і тваринний світ, про м. Маріуполь, його поліцейську управу" Капоеров С.А. Греки Приазовья: Аннотированный библиографический указатель. -- Донецк, 1997. -- С. 58.

Капери Г.М. Указ. соч. -- С. 35-36.

Гавриил [Розанов В.Ф.] Переселение греков... -- С. 197-198, 200-201..

В історичному екскурсі Г. Калері, схоже, покладався на надруковану передньо розвідку дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей, архієпіскопа херсонського і таврійського Гавриїла (Василя Розанова). Ось у столичному виданні говорилося: "Християнське народонаселення... наважилося переселитися до Росії, залишивши в Криму будинки свої, храми та прах батьків. Унаслідок того у 1778 р. виборні від мешканців різних місць півострова надіслали з Бахчисарая прохання на ім'я імператриці, в якому, виявляючи готовність свою вступити до вічного підданства Росії, просили про відведення їм місць і достатніх угідь під заселення... Виселення греків почалося 1778 року під проводом головного його винуватця, преосвященного Ігнатія, за цей подвиг возведеного у звання митрополита готфійського та кафського, й завершилося наступного 1779-го... Вони заснували й заселили двадцять поселень і... почали спорудження міста Маріуполя... м1.

А в одеському збірнику 1844 р. аналогічний фрагмент тексту Гавриїла мав такий вигляд: "Найголовнішою пружиною та щасливим утілювачем цієї благої справи був преосвященний Ігнатій, возведений за цей подвиг Катериною Великою у звання митрополита готфійського та кафського... Тисячі потекли за своїм первосвящеником, залишаючи без жалю будинки й землі, де народилися та проживали, залишаючи священні домовини батьків і предків своїх, зоставляючи храми... Вибрані мешканці... надіслали у 16 день червня 1778 року з Бахчисарая на найвище ім'я прохання, в якому, виявляючи готовність свою вступити на вічні часи до підданства Росії, просили про відведення їм місць і достатніх угідь під заселення. ... Переселення почалось іще 1778 року, а 1779 року було вже цілком завершене... Греки заснували й заселили 20 поселень і понад оте місто Маріуполь"2.

Процитовані фрази -- подібні за фактичними помилками щодо, зокрема, возведення в архієрейський сан, коли в імперських координатах прибулий владика просто перепідпорядкувався, та про ніби кінцевий у передислокації 1779-й рік. Очевидно, запозичення вітав М. Надєждін, котрий за активної участі в Одеському товаристві історії та старожитностей сам виступав у його "Записках". При цьому, попри пряме наслідування, Калері зрештою відцурався дублювання оцінки розлуки з кримськими домівками як такої, що минулася "без жалю". Адже традиційно відчувалася туга його земляків за Тавридою, і він не міг не чути негативних мотивів у відлунні переселення Докл.: Усенко П.Г. Маріупольщина середини XIX ст. у висвітленні Г. Калері // Проблеми історії України ХІХ-початку XX ст. -- К., 2003. -- Випуск 5. -- С. 25-30..

Помітне коригування слів Гавриїла, що "всіх греків вийшло з півострова не менше двадцяти тисяч" Гавриил (Розанов В.Ф.) Переселение греков... -- С. 200.. Уточнено: "Всіх переселенців налічувалося до 9 000 душ чоловічої й майже стільки жіночої статі" Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 36. Це ближче до обчислень у паперах О. Суворова (див.: Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 711-714).. А через шість десятиліть, як видно з таблиці Калері, було помітне примноження людності, котру становили 18 272 жінки та 20 704 чоловіка (з них на городян припало менше десяти відсотків: перших -- 1 589, других -- 1 910) Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 61-62..

Спираючися на ту конкретику та на обнародувані запорізьким археографом Анатолієм Бойком цінні матеріали про Катеринославщину першої чверті XIX ст. Военно-топографо-статистическое описание... -- С. 30-51., є змога зупинитися на демографічній ситуації в окрузі, яка за відстежений час додатково поповнилася понад 15 тисячами душ: утвердилося питоме переважання чоловіків: у місті їх кількість зросла на 396, жінок -- на 247, а в селах -- відповідно на 7 611 і 7 008.

Статистика 1843 р., коли померло 128 маріупольців, а прийшло на світ 154, дозволила Г. Калері співставити свої висновки з аналогічними щодо Москви, Праги, Парижа, Трієста, Одеси та Лемберга (Львова). Місцева пропорція новонароджених -- 117 у шлюбі та 37 поза ним -- до загалу із майже 3-х з половиною тисяч мешканців "брала гору над рештою", за винятком львівської: у Маріуполі -- 1:23, у Львові -- 1:21 (смертність одповідно 1:28 і 1:17) Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 62-64..

Як і Гавриїл, Гаврило Калері згадав грамоту 1779 р., за котрою на Маріупольщині "суд, розправа й уся внутрішня поліція” покладалися на окружних орударів, вільно обраних поселенцями, а до кожного села охоронцями та захисниками призначались "особливі дозорці з росіян" (із тим, аби вони не втручались у судочинство). 1845 р. в маріупольському присутственому місці грецького суду скупчились і суди, повітовий та земський, і магістрат, міська поліція, повітова скарбниця, служба піклування про сиріт Капери Г.М. Указ. соч. -- С. 66-67. На 1 листопада того року маріупольське врядування очолювали голова грецького суду Пантелій Арацов із засідателем Іваном Васлініним, секретарем і виконуючим обов'язки стряпчого Григорієм Булатовим, столоначальниками Іваном Федровським, Іваном Іосифовим, Макаром Тищенком, Павлом Столяревським, а також -- у ролі градського голови Іван Че- баненко зі секретарем міської думи Іваном Трандафіловим (Адрес-календарь...)..

Простудіювавши доступні йому документи, Калері у часописі міністерства внутрішних справ з'ясував проблематику існування своєрідної автономії формально під Таганрозьким градоначальством Катеринославської губернії. За його даними, попри скорочення площі округи з первісних 1 237 000 десятин до 375 913, кількість населених пунктів побільшала. Місто і 24 села займали площу параметрами 150 верст од сходу на захід і 100 верст од північного сходу на південь -- між Азовським морем, землями донських і азовських козаків, Олександрівським, Павлоградським і Бахмутським повітами Капери Г.М. Указ. соч. -- С. 36-37. У Маріуполі зберігався "Список із записки, внесеної міністром фінансів до Комітету міністрів 31 грудня 1823 р. за № 3966" з даними обміру округи, чим, можливо, скористався Калері (Браун Ф. Указ. соч. -- С. 80).. Принагідно підкреслювалося, що "греки... встигли під свої колонії вибрати кращі місця, відтак жодне грецьке поселення не розташоване на поганому чи кам'янистому грунті, й усі до того перебувають у сусідстві річок, придатних як для водопою, так і для влаштування плотин і водяних млинів" Капери Г.М. Указ. соч. -- С. 36-38..

Запорукою добробуту стало рослинництво. "Взагалі про ґрунт можна сказати, що він найвищого ґатунку, що зрештою було та є найважливішою причиною, чому мешканці, як від початку поселення, так і донині, майже тільки й займаються хліборобством, -- зиск, одержуваний від цього промислу не лише забезпечує їм утримання самих себе та своїх родин, але багатьом надає ще можливість надбати чималі капітали", -- стверджував Калері, пояснюючи, що зерновими щороку засівалося 38 572 десятини ріллі, врожайність сягала, як правило, не менше сам-5 (траплялося й сам-12 та вище)(Нифонтов С.А. Зерновое производство России во второй половине XIX века. -- Москва, 1974. -- С. 180; Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма... -- С. 60)..

Безпосередньо не дискутуючи з Гавриїлом, доказово дезавуював деякі його надто категоричні конклюзії. Так зеперечив критику з наріканням: "Успіхи греків у торгівлі досі малозначущі. У хліборобстві та скотарстві вони також не надто старанні. Тож значний простір їхніх полів і луків зостається порожнім" Гавриил (Розанов В.Ф.). Переселение греков... -- С. 204..

Г. Калері зробив притиск на "квітучому", точки його зору, тваринництву краю, яке обіймало до 88 752 голів великої рогатої худоби, здебільшого черкаської породи, до 27 435 коней, до 200 000 овець-чунтуків Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 41., наполегливо долаючи спалахи хвороб у тварин -- вражаючу епізоотію (чуму та ящур биків і корів, коросту та паршу коней, овечу віспу тощо Там же. -- С. 64-65.). У заможних господарів отари та гурти випасалися від Криму до Кавказу. Не проминув і таких деталей як двопудові курдюки, рідкісні поживні якості м'яса Там же. -- С. 43-44. (свідчення, що з нього варились улюблені страви місцевого люду, поталанило навести в московській газеті одному з тодішніх подорожніх, котрий у 40-х рр. XIX ст. угледив, як на храмове свято, за звичаєм, греки "нагодовувалися їствами" навколо церкви: "Головним їхнім харчем були каша з бараниною та каша з салом, а голови овець слугували ласощами" Фен-Бок Хр. Месяц в Мариуполе // Московские ведомости. -- 1847. -- 15.11.).

Калері високо відзначив розвиток рибальства (з річним виторгом до 100 000 карбованців сріблом) та садівництва, низьку ціну фруктів, тарані, сули, чебака, рибця, шамайки (виловлювані були ще стерлядь, осетр, камбала, минь, сом, лин, щука, короп, бички). Вказав на зародки шовківництва, виноградарства і виноробства, виготовлення тютюну, "непоганого на вигляд і смак". Запримітив, що маріупольське купецтво втяглося до дрібної внутрішньої торгівлі, а вигідніша зарубіжна комерція опинилась "у руках іноземців" Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 41-43..

Бракувало дикорослих дерев і кущів, що зумовлювалося відсутністю лісів. Прецінь саме тоді, у 1843-1845 рр., Віктор фон-Графф із ентузіазмом насаджував Великоанадольський масив по верхів'ях річки Кашлагач неподалік заснованого 1779 р. с. Ольгинське (нині Ольгинка, де бере початок р. Сухі Яли). Не випадково Гаврило Калері до атрибутів культурної флори відніс тополю й акацію Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 48. (їх появі в Україні посприяв уманський парк "Софіївка" Докл.: Усенко П. Серпанкова прелюдія "Софіївки" -- Потоцькі. -- К., 2010. -- С. 27.).

Особливі міркування торкалися курганів, інших пам'яток старовини, копалин і фауни. Тогочасний клімат було схарактеризовано "взагалі помірним, приємним і здоровим". Очищенню довкілля "від шкідливих випаровувань" сприяло, як гадав автор, чергування вітрів, з яких домінували "верхній" (північно-східний) та "нижній" (південно-західний). Грізну небезпеку становило хіба весняне затоплення кальміуських берегів, од чого болота не встигали просохнути влітку і що відбивалося на загостренні шлункових захворювань Калери Г.М. Указ. соч. -- С. 39, 44-45, 48-52..

Не зважаючи на це, весна визнавалася найкращим сезоном, коли й "кількість застудних і гастричних хвороб, притаманних тій порі року, вельми незначна...". Що ж до "різних уражень шкіри, страждань зовнішніх і внутрішніх органів", то, долаючи їх, як переконував міський лікар, "з настанням травня-місяця та частими купаннями у чудово зміцнюючому й благотворно діючому морі, організм відроджується повністю" Там же. -- С. 59-60..

Він тішився, що не надто дошкуляли ендемічні пошесті, роками не спалахували епідемії. Щоправда, після тривалої "гнилої" зими 1840 р. в шести поселеннях залютувала цинга, споводована затворництвом у неохайних вогких приміщеннях, суто прісною їжею без кислот. Із освіженням повітря та урізноманітненням столу зеленню недуга відступила Там же. -- С. 52-53..

Як медик-фахівець Г. Калері виявив себе прихильником водолікування. Розповідав, що "за сильного кашлю й невпинної нежиті з тупим головним болем, неодноразово відчував дивовижну користь частого вживання холодної води всередину й обливання нею голови та обличчя" Там же. -- С. 57.. Подібним чином позбувся лихоманки Іван Чабаненко (Чебаненко) -- той, хто 1845 р. головою суду розпорядився знищити рештки Кальміуської фортеці задля впорядкування міста перед приїздом царського сина, великого князя Костянтина Миколайовича, а, зцілившись, ополісканий джерельною водою, настільки зрадів, що на спомин одужання влаштував каплицю Мариуполь и его окрестности... -- С. 92, 128..

До речі, привітаний Костянтин Миколайович визрів моряком, генерал-адміралом. Тезка свого стрия-цесаревича Костянтина Павловича, теж хрещений з визивною демонстрацією сталої нарихтованості на неодміне володіння Костянтинополем, він у юності подорожжю з Миколаєва навідав столицю Османської імперії й загорівся устремлінням збройно із чорноморцями прорватися крізь протоку Босфор і Мармурове море аж на Дарданелли Коршунов Ю.Л. Генерал-адмиралы Российского императорского флота. -- Санкт-Петербург, 2003. -- С. 65.. Пізніше захопився грандіозною ідеєю кавказького намісника князя Олександра Барятинського ладнати від Каспію диверсійне нашестя проти британської армії в Індостані, та брак коштів загальмував підготовку наступу Російський державний архів військово-морського флоту, фонд 410, опис 2, справа 1378, аркуші 12-24; Переписка великого князя Константина Николаевича с князем А.И. Барятинским // Русский архив. -- 1889. -- № 1. -- С. 131-132, 135136. Сюжетно цю тематику розроблено: Усенко П.Г. «Державний кулак»: як Тарас Шевченко ледве не втрапив до «кавказців» (Новопетровський флот на розпутті геополітики). -- К., 2004. -- С. 14-58..

Чому «Маріуполь»?

Під завершення розглянутої журнальної публікації про Маріупольщину було констатовано, що в окружному центрі й передмістях Мар'їнськ і Карасу населення говорило "зіпсованою турецькою чи турецько-татарською або зіпсованою ж грецькою" Капери Г.М. Указ. соч. -- С. 67., що як Мар'їнськ, так і Маріуполь іменовано на честь ікони Божої Матері, перенесеної з Успенського монастиря поблизу Бахчисарая Там же. -- С. 65-66. Подібне зазначено й у книзі єпископа Феодосія "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" (1880), почасти відтвореній: Кузьминков Л.Н. Указ.соч. -- С. 98-101; Материалы... -- С. 94. Див. також: Герцен А.Г., Могаричев Ю.М. Салачик -- Успенский монастирь. -- Симферополь, 1991..

Оскільки в Криму існувало поселення Мар'їне (Маріам, Маірум), вказана ремінісценція для того Мар'їнська, де в Успенській церкві постав святий образ Богородиці, сприймалася "серійною" поряд із іншими прикметними назвами Північного Приазов'я: Карасу, Стила, Сартана, Мангуш, Ялта, Ласпа, Улакли, Богатир, Керменчик, Чердакли, Чермалик... Про найменування ж міста Маріуполь не виключено й супутні версії. Серед них існує й однозначно сформульована у нещодавно висловленій сентенції: "Назва Маріуполя походить від назви кримського грецького поселення Маріямполь- Марієнполь-Мар'їне-Маірум під Бахчисараєм, де розташовувався Успенський скит -- резиденція митрополита Готфійсько-Кафської єпархії (відмінність од Марієнполя-Павлограда-на-Солоній)" Капоеров С.А. О переселении греков в Приазовье и основании греческих населенных пунктов // Материалы... -- С. 44..

Не зайве зауважити, що "потьомкінські" міста Маріуполь і Павлоград одержали ці топоніми директивно Присоединение. -- Т. 3. -- С. 371-372.. Тим адекватніше сприймається фраза з офіційного подання великому князю Миколі Павловичу 1816 р.: "... Місто Маріуполь має щастя носити гідне пошани ім'я Всеавгустійшої Родительки Вашої Імператорської Високості" Мариуполь и его окрестности. -- С. 71.. До речі, Марія Федорівна, вдова Павла I, на ту пору ще жила, й урядовці стежили, аби царських осіб ніхто не згадував усує.

Прецінь існувала логічна пара Павлівськ і Маріанополь, збереглися Павлоград і Маріуполь. Так було й у Павловську під Санкт-Петербургом з посталими в 1778-79 рр. палацами Пауллюст і Марієн- таль Про перипетії з ними: Несин В.Н., Сауткина Г.Н. Павловск Императорский и Великокняжеский. -- Санкт-Петербург, 1996. -- С. 13-14 (додатком у тому виданні, на с. 217-267, наведено біографії господарів Павловська як літньої царської резиденції, в тому числі -- Катерини ІІ, Павла І, Марії Федорівни, Олександра І, Костянтина Павловича, Миколи І, Костянтина Миколайовича).. Влітку 1780 р. греки дісталися колишнього Павловська (Кальміуса), який доти вже запозичив номінування Маріуполем од Маріанополя (Марієнполя) Мариуполь и его окрестности... -- С. 70-71. Пор.: Саенко Р.И. К вопросу... -- С. 76..

Наприкінці 70-х рр. XVIII ст. Катерина II настільки позитивно ставилася до невістки, що запевняла її та цесаревича: "Обох вас я люблю від усього серця" Цит. за: Шильдер Н.К. Император Павел Первый. -- Москва, 1996. -- С. 128.. Наказала на відзнаку їхнього шлюбу викарбувати медаль із профілями подружжя Брикнер А. Г. История... -- С. 765.. Раділа омріяним онукам: 1777 р. велика княгиня Марія народила Олександра, 1779 р. -- Костянтина, 1796 р. -- Миколу. І Маріуполь (Марієнполь) було вготовано для Азовської губернії ще до прибуття туди кримських греків (суголосний збіг: "марина" для багатьох європейців має лексичне пов'язання з морем, а "маргінальний" або "маржинальний" означає "крайній").

Що ж до первісно лагодженого Павловська -- на узбережжі Азовського моря для Кальміуського повіту, то Василь Чертков "заклав у ньому за своїм планом церкву во ім'я Марії Магдалини на честь дружини Павла Петровича Марії Федорівни". Про той храм, проектований соборним, місцевий дослідник старовини директор Маріупольської Олександрівської чоловічої гімназії Григорій Тимошевський (випускник Київського університету святого Володимира) сформулював 1892 р. чітке резюме: "Марії-Магдалинівська церква як за задумом губернатора Черткова, так і через спорудження на честь і во ім'я Найвищої Особи, іменем котрої назване місто, мала б і посіла першорядність" Мариуполь и его окрестности. -- С. 120..

Периферійний окрай імперського свавілля

Круті адаптаційні здвиги людськості цієї приморської зони почалася з нагальною висилкою азовського козацтва на Кавказ (1866 р. воно зазнало знесення Белый Д.Д. Переселение азовских казаков на Северный Кавказ (1852-1865) // Донбасс и Приазовье... -- С. 36-37.). Нова переселенська хвиля внесла до маріупольщини хутори Стороже і Волонтерівський, а також 42 інших пункти. Коли відпали штучні обмеження, Маріуполь доточив приміську Солдатську слобідку. 1869 р. було скасовано "грецький суд", іще за 4 роки припинила функціонування анахронічна округа й відроджений повіт увібрав 28 шаблонних волостей унормованої Катеринославської губернії Мариуполь и его окрестности... -- С. 113-120; Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г.: XIII. Екатеринославская губерния. -- Санкт-Петербург, 1904. -- С. 111; Россия: Полное географическое описание... -- С. 845; Лугова О.І., Бойко Я.В. Розміщення селян-переселенців на півдні України в 60-80 рр. XIX ст. // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. -- К., 1988. -- С. 46); Дмитріенко М.Ф., Маркова О.Є. Греки в Україні: значення картографічного методу дослідження для з'ясування питань їх розселення, соціально-економічного стану та духовного життя // Україна -- Греція: історія.. -- С. 49;. У 1880-х рр. залізничні колії спільно з портом складали тут потужний транспортний вузол Донбасу Щипцов А.А., Ефремов В.С. Транспортное освоение Азовского моря: Исторический экскурс и современность. -- К.. 1995. -- С. 38-61; Бацак Н.І. Указ. праця. -- С. 94..

Влада потурала всепоглинаючій русифікації. Якщо у Маріуполі 80-х рр. XVIII ст. грецький причет не вдавався до старослов'янської мови (хоча треб нею благали дві тисячі навколишніх парафіян- українців, розпорошених митарствами), а 1791 р. вона забриніла в одному з чотирьох міських православних храмів, то від 1873 р. -- навпаки: "грекомовністю" вирізнялася лише церква святої Катерини, де спочивав прах превелебного Ігнатія. Якщо основоположний акт 1779 р., показово обнародуваний по-російськи та по-грецьки, позбавляв маріупольців рекрутчини "навіки" (попри перейменування Луганського пікінерного полку на Маріупольський), то від 1874 р. чоловіки всієї Катеринославщини, уніфіковано охоплені військовою повинністю, в армії муштрувалися російською говіркою. Якщо 1820 р. під егідою Харківського університету з одного грецького класу визріло місцеве грецьке приходське училище ("...учреждена в Мариуполе школа, в которой обучают греческому языку грамматически", -- записав архіепіскоп Гавриїл) і 1823 р. з единим російським відділенням отам сусідили два грецьких (при цьому діти в них практично не говорили ні грецькою, ні російською, задовольняючися "турецькою"), то з 70-х рр. XIX ст. всі лекції лунали російською Мариуполь и его окрестности ... -- С. 9, 105, 113, 118,123, 174, 182, 184; Гавриил [Розанов В.Ф.] Переселение греков... -- С. 204; Король Н. Українське козацтво -- родоначальник кінного війська Московії-Росії. -- Нью-Йорк, 1963. -- С. 61, 81.. маріупольський українізація революційний статистичний

Цікаво, що потребу в Маріупольській гімназії було аргументовано поросійщенням оточуючого загалу. "Население это, состоящее из разноплеменных поселенцев на северном побережьи Азовского моря, уже издавна настоятельно требует объединяющей силы, которая могла бы теснее связать между собою его разнородные элементы и смягчить резкость племенных отличий, в общем итоге приносящих вред прогрессивному движению края и его благосостоянию. Такою объединяющею силою будет, без сомнения, основательное знание отечественного языка, которое достижимо в известной мере только в среднем учебном заведении. Сознание несомненности этого положения во всей массе населения доказывается тем, что чуждые наречия все более и более вытесняются русскою речью..." -- підсумувала думська постанова 1875 р., підготовлена не ким іншим як греком, уродженцем с. Чердакли, колишнім студентом Харківського та Київського університетів, випускником Санкт- Петербурзького університету, науковцем і публіцистом, знаним у середині XIX ст. ентузіастом українського пробудження Феоктистом Хартахаем, організатором заснованої-таки на асигновану урядом субсидію Маріупольської чоловічої гімназії Мариуполь и его окрестности ... -- С. 218-220. Про Ф.А.Хартахая докл.: Папуш И.А. Творческая деятельность греков Приазовья: конец XIX-XX век. -- Мариуполь, 2000. -- С. 128; Геде А., Новикова С. Феоктист Хартахай // Подвижники. -- С. 220-227.. Принагідно не зайве пом'янути на чи не найвідомішого його земляка -- маляра Архипа Куїнджі, котрий того року пошлюбився із дочкою маріупольського купця Вірою Кетчерджі-Шаповаловою й написав картини "Степ" і "Чумацький тракт у Маріуполі", а наступного -- створив славетну "Вкраїнську ніч": геніальний пейзажист, якого лідер популярних художників-'передвижників" Іван Крамськой величав "глибокодумним греком", -- син карасівського шевця Івана Єменджі. Кримськотатарське слово "куїнджі" перекладається терміном "золотар": ювеліром був дід митця Неведомский М.П. Куинджи. -- М., 1937. -- С. 5; Грузін Д.В., Бацак Н.І. Куїнджі // Енциклопедія... -- 2008. -- Т. 5. -- С. 455-456..

Саркастичними рядками приватного листа Ф.Хартахая до приятеля -- Василя Гнилосирова від 7 березня 1877 р. ущипливо затавровано шовіністичний сенс упровадженої освіти з її шокуючими результатами: "Ось зараз буду писать до попечителя про учителів "касательно их украинофильских тенденций"; у меня этих хахлов довольно... а як правду сказать, так тільки один й тямить балакати, а то усе помоскалились. Значить: все обстоит благополучно" Інститут рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України, ф. 3, № 4370, арк. 2 (збережено правопис оригіналу). В. Гнилосиров 1881 р. повідомив О. Потебню: "От і Хартахай (нехай царствує!) -- добивсь до директорства в рідному Маріуполі, а теж торік дуба дав, зоставивши з дітками жінку ні з чим." (Цит. за: Франчук В. З оточення Олександра Потебні // Київська старовина. -- 1993. -- № 1. -- С. 13)..

Й не минуло навіть чверті століття, як викладач російської мови у цьому закладі Марков констатував: "Так называемые греки г. Мариуполя, лет 40 назад исключительно населявшие город, в настоящее время по своей численности занимают второстепенное место: на восемнадцать тысяч жителей, как показали последние статистические данные, их едва насчитывается четыре тысячи. Принимая во внимание малочисленность греческого населения и незначительность его прироста вследствие естественного размножения, можно с уверенностию сказать, что не пройдет и двух поколений как греческое население окончательно сольется с господствующею народностию страны, а о самих греках останутся лишь только одни воспоминания". А вчитель історії та географії Клюєв додав: "Это соседство русских самым благоприятным образом отражается на иностранных колонистах, которые все изучают русский язык и мало-помалу забывают свои национальные особенности, сливаясь с русскими" Мариуполь и его окрестности... -- С. 404-406..

Схоже "зливались" і "малороси", на початку 1890-х рр. -- більшість десятитисячної маси "русских" Маріуполя. Під завісу ж XIX ст. місто утримувало лише три тисячі вкраїнців опріч 19 з половиною тисяч росіян і 4 з половиною тисяч євреїв (греко- та тюркомовних православних налічувалося 2663), причому дворяни, чиновники, педагоги, клірики, візники, господарі трактирів і мебльованих кімнат, робітники були здебільшого великоросами. Одним із того кола був батько А. Жданова -- інспектор народних училищ Там же. -- С. 439, 445; Первая всеобщая перепись... -- С. 74, 90, 216-217..

Однак у Маріупольському повіті попри його тяжке загрузання до казенщини мовне розмаїття не загинуло. Майже половина його мешканців (117206 із 254056) не зрікалися питимої української, приблизно п'ята частина населення (48290) -- грецької, ще до дев'яти відсотків (20789) своєю називали "татарську" або "турецьку" Там же. -- С. 74-75. У лінгвістиці вживано терміни "урумська мова", "мова урумів", "урумські говірки" (Гаркавец А.Н. Тюркские языки на Украине. -- К., 1988. -- С. 3-4, 161-162). А от читати і писати хоч якось "не по-російськи" спромоглося менше 350 нащадків "вышедших из Крыма разных наций христиан". Майже три чверті маріупольських греків статистика віднесла до абсолютно неписьменних, як і 82% їхніх сусідів-українців Обчислено за: Первая всеобщая перепись... -- С. 110-111, 182-183. Треба зважити, що письмом ніяк не могли володіти малюки. Показники "за рідною мовою" по вікових групах уроздріб од одного до дев'яти років не введено до наукового обігу. Стосовно старших, то на Маріупольщині з 78788 "україномовців" десяти і більше літ виявилося 20592 "грамотних по-російськи", із 33491 "греко- мовця" -- 13555, із 10810 "татарськомовних" -- 4314, із 3848 "турецькомовних" -- 1515.

Мариуполь и его окрестности... -- С. 90., безжально пригнічених владними структурами.

Східна (Кримська) війна 1853-56 рр., розпочата Миколою I з надією задомінувати Близьким Сходом і претендувати на планетарну вагу, Маріуполь заледве зачепила: звідси на армійські потреби було пожертвувано 26 000 четвертей сухарів, 300 биків і 10 000 карбованців на фінансування запруди Керченської протоки, щоби перешкодити крейсеруванню в Азовському морі англо-французьких кораблів. Утім, попри докладені зусилля маріупольці таки не уникли напасті: навесні 1855 р. розгорнувся чужинський рейд і з артилерійським обстрілом берега та короткостроковим десантуванням ворога, а восени місто вдруге підпало під бомбардування. Навчальні й адміністративні заклади довелось евакуювати, мешканці просто потікали подалі від нещастя1.

Чергове конструювання «далекобійних» засобів кривавого розпалення експансії у Першій світовій війні 1914-18 рр. випнуло Маріуполь як стратегічну базу посадки військ, спрямованих до Кавказького фронту із затятим програмуванням могутньої навали особливим районом Вірменського нагір'я вглиб Анатолії. 22 квітня (5 травня) 1916 р. місто як вельми необхідний об'єкт утрапило під руку командуючого Чорноморським флотом севастопольського адмірала Андрія Ебергарда. 3 (16) травня величезну армаду в мілітаризованому північноазовському пункті заполонила 127-а піша дивізія генерал-лейтенанта Петра Баранова. При флагманському пароплаві контр-адмірала Олександра Хоменка до Малої Азії взяли курс два криголами та 27 транспортів. Перевізники поділялися на чотири підгрупи: сім суден -- із двома полками й чотирма артилерійськими батареями на облавках, дев'ять -- із двома полками, двома батареями та медичною (перев'язувальною) частиною, п'ять -- із дивізійним обозом і санітарним підрозділом, шість -- із парковою бригадою, двома лазаретами та дезінфекційним загоном.

Від Керченської протоки до контрольованого російською армією в Туреччині Трабзонського вілайєту величезний караван супроводжували крейсери “Кагул”, “Память Меркурия”, “Алмаз”, “Император Александр І” з літаками та міноносці, а пекельно збурені хвилі Чорного моря мобільним заслоном борознили грізні лінкори “Императрица Мария” (з Ебергардом), “Императрица Екатерина Великая”, підводні човни. До другої години дня 7 (20) травня бухтою Ко- вата на схід од Трабзона (Трапезунда) спромоглися передислокуватись 16 838 солдатів із 4208 головами худоби, 36 гарматами, 1385 візками та польовими кухнями, 60 тисячами пудів супутніх вантажів.

11 (24) травня О. Хоменко повернувся до Маріуполя й за 6 діб прагнув другого конвоювання, коли на 21 підлеглий йому пароплав сіла 123-я піша дивізія генерал-майора Йосипа Довбора-Мусницького: майже 18 тисяч військовиків із допоміжними службами, понад дві тисячі коней та худоби, вісім сотень візків і півсотні тисяч тонн інших вантажів. 20 травня (2 червня) операція вийшла на фініш, але останню фазу зіпсувала зрадлива чутка про ймовірний напад ворожої субмарини. 8 суден, з яких не встигли зійти 1050 обозників (із сотнею візків, дев'ятьма сотнями коней та ще чотирма тисячами пудів вантажів), подалися до Батума. Через острах тому фронтовому поповненню довелося долати кружний маршрут на передову, по битвах стабілізовану за 20-30 верст західніше Трабзона Новиков Н.В. Операции на Черном море и совместные действия армии и флота на побережьи Лазистана. -- Ленинград, 1927. -- С. 196-211..

Наприкінці 1916 р. Хоменко, вдосконаливши підпорядковану йому сферу постачання Азовським і Чорним морями, зосередив у Севастополі, Одесі, Новоросійську, Батумі й Маріуполі аж десяток спецзагонів на 129 транспортах Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Действия русского флота на Черном море (1914 -- 1917) // Флот в первой мировой войне. -- Москва, 1964. -- Т. 1. -- С. 545. для вирішальних десантів як на Османську імперію, так і будь-куди, щоби забезпечити очікувані звитяжні атаки.

Слід нагадати, що тодішня Росія була впритул до погодженої нею в Антанті грандіозної здобичі: з одного боку -- секторального забрання обширу від Босфору до Дарданелл із Мармуровим морем, його протоками та прилеглими землями, а з другого флангу -- інвазія до далекого азійського району річок Євфрат і Тігр. Прецінь клекотливі події 1917 р., включно зі спонтанною українізацією фронтових частин й породженим революційною стихією розвалом армійських угруповань у вторгненні "кавказців", усерйоз завадили невпинно розпалюваним у Росії забаганкам повсюдного орудування світом крізь Стамбул і Месопотамію чи бодай Єрусалим або Індію Подробиці: Биковський Л. На Кавказько-Турецькому фронті: Спомини з 1916-1918 рр. -- Вінніпег-Денвер, 1968. -- С. 111-117; Усенко П.Г. Особливий вояж комфлоту // Свобода. -- 2014. -- 1-31. 08 (№ 29-32)..

Додаток

документи

№ 1

Рескрипт імператриці Катерини II

графу П.О. Румянцеву-Задунайському

1-го лютого 1778 р.

Между прочим отправлением от 24-го января получила я ваше ответное письмо на мое от 11-го того течения. Согласна будучи с мыслями вашими о благонадежности настоящого хана Шигин-Гирея в рассуждении интересов наших, не только приемлю за благо выдачу князем Прозоровским 20000 рублей для подкрепления того хана, изображаемую в донесении к вам резидента Константинова, но для таковой же ему помощи позволяю по надобности и по временам употребить и до ста тысяч, в чем слагаю на благоразумное ваше распоряжение, желая, чтоб подобные издержки могли послужить во споспешество дел в том крае и в отвращение потери в людях.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 58. -- С. 170.

№ 2

Рескрипт імператриці графу Румянцеву-Задунайському

9-го березня 1778 р.

Из последних донесений ваших относительно до Крыма усмотрели мы, что сделали вы с своей стороны предписание генерал-поручику князю Прозоровскому, чтоб он старался склонять живущих там греков и других христиан к переселению их в Россию. Мы, приемля пункт сей со всею важностию, не можем довольно предписать средств, коими помянутый генерал-поручик долженствует усугубить все возможные для него способы уговаривать их, чтоб добровольно согласились перенести домовство свое в Новороссийскую и Азовскую губернии, где под покровом нашим найдут они спокойнейшую жизнь и возможное благоденствие. А особливо уговаривать к тому тамошнего митрополита, обнадежа его разными выгодами; хану же самому вразумить, что сие делается в предупреждение могущего им быть мщения от татар и, может статься, и от турок. если оные в Крым прибудут, а потому и не оставьте генерал-поручику князю Прозоровскому прилежно рекомендовать, чтобы он и все наши военные начальники, принимая всех таковых являющихся к ним христиан со всею ласкою, чинили им в препровождении до помянутых двух губерний возможное вспомоществование, и как скоро кто из таковых желающих объявит, что он намерен поселиться в той или другой губернии, то без задержания адресовать их к губернаторам тех губерний. Продовольствие же их в пути, где магазины наши имеются, то довольствовать из оных, а где их нет, то покупкою. Что же принадлежит до водворения их в пределах наших и возможного снабдения нужным на первый случай, то о сем снабдили мы надлежащим повелением тех губерний генерал-губернатора князя Потемкина. К вам же пребываем нашею императорскою милостию благосклонными.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 113. -- С. 317-318.

№ 3

Ордер князя Потьомкіна азовському губернатору

і кавалеру Черткову

10-го березня 1778 р.

Из приложенной при сем копии с высочайшего ко мне рескрипта, усмотрите, ваше превосходительство, соизволение ее императорского величества о добровольном склонении к выходу в Россию живущих в Крыму греков. армян и грузин и о помещении их в Новороссийской и Азовской губерниях; о чем и к г-ну генерал-поручику и кавалеру князю Прозоровскому предписано, чтоб он всеми удобовозможными способами старался преклонить их к сему, а особливо тамошнего греческого митрополита, обнадеживая его всеми возможными выгодами, и, если они согласятся, то всем обретающимся в Крыму военным начальникам, приняв их с ласкою, стараться препровождать со всякою безопасностию, адресовать к тому губернатору, у которого в губернии желают они поселиться. Во время же пути довольствовать провиантом из магазинов, а где оных нет, то покупкою; вам же по долгу звания моего препоручаю принять их в собственное свое попечение и покровительство с тем, дабы каждый из сих новых поселян по состоянию своему всем возможным был призрен, а особливо не имущих пропитания снабдить тотчас удобною землею и, построя на казенный счет в отведенных для сего местах домы, также, искупя все нужное для заведения домостроительства, и сверх обыкновенного провианта снабдить потребным числом хлеба на семена, смотреть, чтобы они пропитать себя могли. Податей же и нарядов впредь до указу с них не чинить, а достаточных расписать в купцы, мещане и в цехи, смотря по их капиталам и желанию. А сколько какого сорту людей будет прислать ко мне ведомость.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 116. -- С. 319-320.

№ 4

Лист князя Потьомкіна князю О.О. Прозоровському

10-го березня 1778 р.

Посланным сего числа к его сиятельству графу Петру Александровичу Румянцову-Задунайскому высочайшим рескриптом соизволила ее императорское величество предписать вашему сиятельству, чтоб употребили вы всевозможные способы уговаривать живущих в Крыму греков, армян и грузин, чтоб согласилися они добровольно перейти и поселиться в Новороссийской и Азовской губерниях, употребя к сему тамошнего митрополита, которому по рассмотрению вашему не только теперь сделать пристойный подарок, но и обнадежить его всеми выгодами. И как вследствие оного рескрипта получите вы от его сиятельства помянутое предписание, то я, видя всю удобность сего исполнения, предваряю ваше сиятельство усильнейшею моею просьбою, чтоб как чрез показанного митрополита, так чрез подполковника Дмитриева или чрез других надежных конфидентов употребили вы все средства уговорить тех христиан переселиться к нам, обнадежив их высочайшим покровительством и всякою на первый случай нужною помощию. И как скоро в том успеете, то предписать всем военным начальникам, чтоб они, являющихся у них принимая с особою ласкою, подавали им от себя все способы к безопасному их оттуда препровождению и по собственному их желанию адресовать к новороссийскому или азовскому губернаторам, в которой губернии они сами пожелают. Впрочем, убедить должно самого хана вразумлением ему, что сие делается к избавлению их от мщения последуемого им от татар, а, может быть, и от турок; об успехах же покорно прошу меня уведомить, потому что я особое беру в сем участие.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 117. -- С. 320-321.

№ 5

Лист князя Потьомкіна князю Прозоровскому

10-го березня 1778 р.

Для лучшей удобности к выводу христиан из Крыма необходимо должно употребить вам все старания вразумить хана, что он от переходу их к нам ничего не претерпит и что получит он за то достойное всегда удовлетворение в доходах своих. Напротив же того, были бы люди сии жертвою и следовательно не может он ласкаться получить от них какой- либо доход. Я, зная ревность вашу к общему благу, уверен, что не упустите вы в сем случае употребить все то, что при настоящем удобнейшем случае от вас зависит, а особливо всячески стараться, чтоб сам хан в оное вошел. Я, ожидая всех успехов, пребуду навсегда с истинным почтением и пре- данностию вашего сиятельства милостивого государя моего покорный слуга.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 118. -- С. 321-322.

№ 6

Рапорт генерал-поручика Суворова

графу Румянцеву-Задунайському

17-го липня 1778 р. Бахчисарай.

От его светлости князя Григория Александровича Потемкина паки мая 17-го числа мне предложено было о выводе здешних христиан в Азовскую губернию. Каковые от митрополита Игнатия мне даны при письме пункты, с оных вашему сиятельству копии приложены и таковые к его светлости князю Григорию Александровичу отправлены. Впрочем уповательно христиане чрез месяц к выходу изготовиться могут и как ныне к тому приступили, то не без разглашениев, но светлейший хан и правительство ведением сего не отзываются, как и с нашей стороны им о том ничего еще объявлено не было.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 213. -- С. 555

№ 7

Лист митрополита 1гнатш О.В. Суворову

При моем архипастырском благословении вручаю вашему превосходительству купно с сим две просьбы всего христианского общества, в Крыму обретающегося; первая: в некоторых пунктах на вечность для сих бедных христиан и потомков их потребных и вашим превосходительством от монаршого имени обещанных, на основании которых смиренно прошу исходатайствовать монаршую грамоту, государственною печатью утвержденную, дабы простолюдин безмерно оной просящих и без того при всех моих увещаниях и обнадеживании сумнящихся, наияснейше уверить и тем главнейшие пунктов препоны уничтожить. Вторая просьба временная о нуждах, при подъеме встречающихся, и о первом продовольствии по прибитии христиан в селения. О чем всем прошу донесть чрез известных вам предстателей величайшей монархини и исходатайствовать высочайшую грамоту для скорейшего начинания выходить, к чему всех уже я приготовил и за одним только вышеписанным маловерием простолюдин остановка. Впрочем, ожидаю от обещанного вашим превосходительством старательства совершенного благоволения и милостей ее величества всеавгустейшей монархини и пребываю со смиренным почитанием.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. --

№ 214. -- С. 555-556.

№ 8

Ухвала кримських християн

Все общество крымских христиан греческого, армянского и католического законов, вступая в подданство всероссийское, с согласия и доброй воли, чрез преосвященного митрополита Игнатия просят ее императорского величества милости высочайшего покровительства и привилегии на вечность для их и потомков их от всероссийского скипетра предпоставленных в непреложное право на основании следующих артикулов.

Переселение сие и свобода из-под ига варварского в христианскую державу, довольное возмездие за трату движимого и недвижимого имения; но скудость сих христиан требует пособия из высочайшего иждивения на перевезение всех наипаче бедных людей и имения их в объявленную им г. генерал-поручиком и кавалером Александром Васильевичем Суворовым Азовскую губернию, на обещанную им же именем монаршим землю, между реками Днепром, Самарью и Орелью лежащую, и на постройку для промышленников и мастеровых людей особо на привольном месте при большой реке города торгового из домов и церквей и лавок одних вышеозначенных наций составляющегося, без смеси других и какого-либо рода и звания людей. Равным образом и деревень в близости оного из самых же тех христиан, не мешая с другими нациями, которые поселятся в местах для хлебопашества, скотоводства, пчел и садов, способных и привольных, позволя свободно и беспрепятственно всем прочим российским подданным невоспрещенный торг и всякий промысел отправлять, из рек рыбною ловлею и из лесов дровами без платежа довольствоваться.

Митрополиту Игнатию по смерть свою быть при сих поселениях, завися беспосредственно от Святейшего Синода, також и настоящим священникам, оставаясь всем при своей епархии, отправлять свою должность по собственным обыкновениям, завися во всем от митрополита Игнатия и вновь он же рукополагает священников и других церковников.

Льготы или увольнения от всяких податей и поборов со вступления в селение десять лет, в которые не точию денежных сборов, но подвод и людей на работы всякого рода казенные и партикулярные не брать и не употреблять, и в подданстве ни у каких владельцев не быть.

Вечно в домах их никакого рода постоев не ставить, рекрут не брать и какую подать по прошествии десятилетнего времени платить имеют с земли или с души означить ныне единожды навсегда и как для сборов таковых, так и для других судовых расправ и собственного распоряжения быть над ними начальникам, выбираемым из них же вольными голосами временным, которые дают во всем отчет губернии, пребывая под защитою оной от всякого оскорбления их достоинств и особ.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 215. -- С. 556-557.

№ 9

Записка, подана Суворовим графу Румянцеву-Задунайському

17-го липня 1778 р.

Под своз христиан, не имеющих подвод, потребно 6000 параволовых.

Место желанное было по Днепру от Казы-Кермена вгору, но когда там селить нельзя, то просят поселить в Екатеринославку с уездом его, дабы по малой мере с Днепра рыбною ловлею и пригоном сверху Днепра же лесу довольствоваться могли.

Хлеб, тяжелые вещи, разные товары, а буде можно и винограды принять под образом покупки под свою защиту, а за то деньгами или чем удовлетворить, дабы одни только домы и лавки остались прежним их владыкам, а на поселении строить на место их другие; вещи же тяжелые перевозить по времени.

При новости не дать места и какому их обременению: всем снабдить, во всем охранять, с одного на другое место не водить, отчего, разорясь, не роптали бы на судьбу.

Лето проходит, дома не поспеют. Отвесть в селениях квартиры: в Новоселице, в Каменке, в Протовчах, Чаплынке и прочих по Орели деревнях. Чтоб между хозяевами квартир их не было распрь, свести два дома под образом постоя в один, таким образом целая половина селения опростана будет для помещения христиан.

Защитить от всех нападков разгневанных сим случаем хана и правительства и препроводить в целости.

В пути скудных провиантом снабжать, а по прибытии на место и всех как семенами, так и провиантом, доколь новый хлеб родится, пропитать.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 216. -- С. 558.

№ 10

Рапорт генерал-поручика Суворова князю Потьомкіну

17-го липня 1778 р.

На сем основании крымские христиане вашей светлости высокого покровительства просят у престола ее императорского величества.

В ожидании вашей светлости частных повелений донесу, что выход их отсюда отныне чрез почти один месяц готовым бы быть мог. Повелениями сими поспешите, светлейший князь, дабы усердие не охладилось или внутренние препоны не возросли. Ревизия прибавляет России душ обоего пола: греков купцов 3000, хлебопашцев 12000, армян купцов (ибо они не хлебопашцы) армянского закона 5000, католического закона 1200, а всего обоего пола больше 20000 душ. Успех после покажет, много ли их в Крыму останется; есть ныне не желающие. Не без разглашения, как то в подобных приуготовлениях бывает; но светлейший хан и правительство ведением сего не открываются и с нашей стороны им о том ничего еще не объявлено. Последственное их неминуемое негодование в большее сомнение приводит. Легче бы было, если б ваша светлость особливо к хану о том объясниться вашею высокою особою соизволили, и к тому подарки. Хотя против целого народного волнования уже благовременно меры принять надлежит.

Полагается при выходе подарить преосвященному митрополиту 3000 руб., прочим до 5000, а на подъем за подводы не меньше 50000 руб. и ныне не без подарков, о чем я и его сиятельству графу Петру Александровичу Румянцову-Задунайскому донес. Надлежит им подняться всем враз.

Удостойте, светлейший князь, высоким вашим писанием митрополита в имени всего общества, весьма он сей милости от вашей светлости ожидает.

По получении высочайшей привилегии о точном соблюдении по ней монаршего благоволения, дабы ему после пред Богом ответа не дать, часто он напоминает, неведомо в чем нежинским грекам подобное не соблюдено, уповаю, в касающемся только до постоя.

Главные духовные у армян архимандрит Петр Маргос, католицкого закона священник патер Яков на малой пенсии папской; но сей последний уважителен же по парафии своей из лучших людей.

Азовского г. губернатора о надлежащем по сему предуведомлю. До Перекопа могут они субситировать с помощью хотя сделанных магазинов; но далее уже надлежит реченному г. губернатору в том пещися; ему ж о подводах, ибо в необходимости я все такие от войск, какого бы оные звания не были, отобрать должен за одинакие буде с места, а по такой мере за полуторные буде со стороны Днепра прогоны.

В поселении собственность должна жертвовать отечественности: «Ежели б мои жалованные земли, где им выгоды, отдать им их».

Сельские жители, правда, по получении всех от губернского правления изобильных материалов сами собою отстроиться могут, но не граждане, как вовсе неработные сами, но частью и первым надлежит всею помощью жертвовать. Митрополит и общество отправит от себя вперед депутатов к г. губернатору, оным чинить полное удовольствие хотя бы с некоторым излишеством; также, когда их верховные, паче прошедши Перекоп, будут иметь нужду; прямо нижайшую их просьбу вашей светлости приносить дозвольте им-то, светлейший князь.

На сей случай спешу вашей светлости о том всепокорнейше донесть, время кратко и скоротечно.

Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к Росии. Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885 -- Т. 2. -- № 217. -- С. 559-560.

№ 11

Прохання кримських старшин до Шагін-Гірей-хана

17-го липня 1778 р.

В нашей области находящиеся из греков и армян подданные, с некоторыми российскими командирами, наипаче с резидентом, познакомясь, оные командиры уговорили их, чтоб имение свое продать и в дорогу совсем приготовляться; а прочие спрашивали у начинающих сие дело греков и армян, чего ради продать, мы не намерены отсель отлучиться, за что эти начальствующие греки для приведения их в страх ответствовали, что-де нас всех подданных крымский хан российскому двору уступил. По котором деле секретно нам дали знать некоторые из армянских попов, что генерал и резидент старание приложили здешних подданных в российские края перевесть, которые с огорчением просили нас, чтоб от сей напасти их оборонить, а мы, о предании здешних подданных вашим ханским величеством российскому двору вовсе не зная, зная и то, что российскому двору сие наличное число людей не так нужно. Сверх того, еще после бывшего замешательства, во время замирений было назначено одним человеколюбием ее императорского величества, чтобы всячески стараться о спокойствовании татарского народа вольностью, в котором мы довольно обрадованы были, при сем и этих подданных нам подарили, быть им по- прежнему в своих местах и никому не мешаться в их делах. Сие императорское обещание было российского двора командирами всему нашему народу обнародовано. Теперь в сем новом известии, вовсе мы не понимая, всенижайше просим вашего ханского величества о показании нам милости.