Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII - початок ХХ ст.)

Українську академію наук тощоКурас Г. Життя і смерть Петра Дорошенка // Київська старовина. -- 1993. -- №3. -- С.52.. Петрові Яковичу довелося вирішувати чимало проблем, найбільшими з-поміж яких був брак фінансування та убезпечення працівників численних культурно-освітніх закладів від мобілізації до армії. Одночасно П.Дорошенко брав участь у розробці нормативно-правової бази у сфері культури. Серед підтриманих ним рішень того періоду був, наприклад, законопроект «Про українські написи на кінематографічних фільмах УНР»Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. -- Ф.3689. -- Оп.1. - Спр.19. - Арк.5..

Не важко здогадатися, що саме стало причиною такого зміщення акцентів у діяльності П.Дорошенка, якого нещодавно називали «майже чорносотенцем»Чикаленко Є. Щоденник: У 2 т. - Т.2. - К., 2004. - С.127.. Навряд чи це відбулося внаслідок глибокого переосмислення життєвих цінностей. Радше Петро Якович добре відчував суспільні настрої й не бажав залишатися осторонь від тих змін, що відбувалися в Україні. Також ним могло керувати бажання допомогти близькому другові, П.Скоропадському, принаймні в тій сфері, в якій він мав практичний досвід.

Слід зазначити, що, своєю чергою, голова Української Держави довіряв П.Дорошенкові. Так, під час антигетьманського повстання в листопаді 1918 р. він був особистим представником П.Скоропадського в переговорах із командиром січових стрільців Є.Коновальцем. Останній приїхав до Києва для зустрічі з німецьким командуванням й отримав пропозицію провести перемовини з кимось із оточення гетьмана. Спілкування виявилося безрезультатним. Згодом П.Скоропадський написав: «[...] у них нічого не вийшло. Було великою помилкою, що я його (Є.Коновальця -- Авт.) не прийняв»Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 - грудень 1918. - С.320..

Після падіння гетьманату П.Дорошенко працював на своїй посаді ще два місяці. У лютому 1919 р. він узяв десятиденну відпустку і виїхав до Одеси на лікування, проте з невідомих причин назад не повернувся. 1 березня того ж року його було звільнено. У липні 1919 р., коли місто перебувало під контролем більшовиків, П.Дорошенка заарештували й невдовзі розстрілялиДорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 рр.). - С.501..

Освіченістю в роду Дорошенків відзначалися не лише чоловіки. Молодша донька Якова Степановича -- Надія (1859--1918 рр.) закінчила Київський інститут шляхетних дівчат, одним з її вчителів був друг М.Драгоманова, відомий громадський діяч М.Ковалевський (1841--1897 рр.). Д.Дорошенко писав у своїх мемуарах: «Тьотя, здається, була закохана в свого вчителя, і коли його було заслано в Сибір, вона не хотіла виходити заміж і залишилась на все своє життя на хуторі. Вона зберегла пам'ятку про Ковалевського -- подарований їй ним “Кобзар” Шевченка»Там само. - С.39.. Пізніше, знаючи, що Дмитро Іванович належить до Революційної української партії, тітка матеріально підтримувала його політичну діяльністьТам само. - С.40.. Надія Яківна загинула 31 січня 1918 р. під час нападу грабіжників на хутір ДорошенківІР НБУВ. - Ф.318. - Спр.313. - Арк.2..

Доля наступного покоління роду яскраво висвітлює вплив суспільно-політичних змін кінця ХІХ -- початку ХХ ст. на культурно-ціннісний вибір тогочасної молоді. Так, життєвий шлях і переконання визначного українця Дмитра Дорошенка виразно контрастували з біографією та ідеологічними настановами його двоюрідного брата -- Миколи Васильовича (1881--1926 рр.). Доволі показово ілюструє це епізод, описаний у спогадах Дмитра Івановича, про початок його навчання в Петербурзькому університеті: «Я зразу зустрівся [...] з моїм кузеном Миколою Дорошенком, який скінчив гімназію в Полтаві в одному році зі мною. Він був сином мого дядька Василя, автора роману “На Україні”, але хоч учився в Полтаві, не мав у собі нічого українського і був російським соціал-демократом большевиком [...]. Ми оселились в Петербурзі спільно в одному помешканні, і я немало витерпів від нього глузування з мого українства, так що в кінці я не витерпів і переїхав на окреме помешкання»Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914--1920 рр.). -- С.50..

У 1902 р. М.Дорошенко був одним із засновників соціал-демократичної організації в Петербурзькому університеті. Після ІІ з'їзду РСДРП (1903 р.) він став більшовиком. У 1904 р. долучився до створення Об'єднаної соціал-демократичної організації студентів Санкт-Петербурґа, а наприкінці того ж року досяг вершини своєї політичної кар'єри -- увійшов до керівного складу столичного партійного комітету більшовиківБондаревская Т.П. Большевистская организация университета в революции 1905--1907 гг. // Петербургский университет и революционное движение в России. -- Ленинград, 1979. -- С.68.. У квітні -- травні 1905 р. М.Дорошенко працював у Женеві кореспондентом газети «Вперёд», де особисто познайомився з В.Леніним. Після повернення в Росію продовжив роботу в петербурзькій парторганізаціїДорошенко Н.В. В.И.Ленин и местные работники // Красная летопись. -- 1927. -- №3. -- С.143--154.. Улітку 1905 р. внаслідок конфлікту з місцевими партійця- ми М.Дорошенко був відсторонений від роботи. Про рівень його авторитету свідчив той факт, що за Миколу Васильовича вступився сам В.Ленін, котрий надіслав до Петербурґа листа, зазначивши: «Знаючи Костянтина Сергійовича (псевдонім М.Дорошенка -- Авт.) спочатку як відмінного, одного із найцінніших кореспондентів, а згодом особисто познайомившись із ним у Женеві, я повинен висловитися взагалі на його користь як працівника»Ленин В.И. Полное собрание сочинений. -- Т.47. -- Москва, 1964. -- С.57.. Після цього у вересні 1905 р. М.Дорошенка призначили відповідальним організатором петербурзького осередку РСДРП(б). 12 грудня того року його заарештували й засудили до півторарічного ув'язнення за підготовку у столиці імперії збройного повстанняПраво: Еженедельная юридическая газета. -- 1907. -- №3. -- С.220.. Про подальшу долю М.Дорошенка відомо доволі мало. Після звільнення він з якихось причин покинув політичну діяльність. У 1920-х рр. працював у Держплані УСРР. Наприкінці життя брав участь в упорядкуванні архіву столичного комітету більшовиків, на основі власних спогадів написав кілька статей з історії соціал-демократичного руху в ПетербурзіДорошенко Н.В. В.И.Ленин и местные работники; Его же. Возникновение большевистской организации в Петербургском университете и первые годы её существования // Красная летопись. -- 1931. -- №2. -- С.81--93; Его же. Социал-демократическая большевистская организация Петербургской стороны во второй половине 1905 г. // Там же. -- 1928. -- №3. -- С.173--191; Его же. Роль социал-демократической организации в январских событиях 1905 г. // Там же. - 1925. - №3. - С.206-219..

Події Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1917-- 1920-х рр. мали трагічні наслідки для роду Дорошенків. Кілька членів родини загинули під час революційного хаосу, Д.Дорошенко був змушений еміґрува- ти, а ті, хто залишилися, мали пристосовуватися до нової радянської дійсності. Так, доньку В.Дорошенка - Марію, яка стала ученим-ботаніком, неодноразово звільняли з роботи, вона зазнавала переслідувань із боку влади. Сини П.Дорошенка -- Михайло та Сергій, також піддавалися гонінням, проте їм пощастило вижити й наприкінці життя повернутися в Україну. За спогадами С.Білоконя, котрому вдалося зустрітись із ними, нащадки відомого козацького роду, хоч і були зросійщеними, проте зберегли пам'ять про своїх предків¹²⁰.

Отже, ствердження роду Дорошенків, як одного із найвпливовіших у середовищі козацької старшини XVII ст. відбулося завдяки його засновникові Михайлу. За часів гетьманування Петра його рід був одним із наймогутніших у середовищі української еліти. Поразка гетьмана в боротьбі за незалежність, а згодом і його заслання до Московії стали відправною точкою у втрачанні могутності роду. Певний час Дорошенки зберігали своє високе становище завдяки прихильності І.Мазепи та його оточення, однак з 1720-х рр. вони остаточно переходять у ранґ неурядової старшини. Відсутність родинної протекції та впливових покровителів призвели до швидкої втрати Дорошенками своїх позицій у Гетьманщині. Упродовж XVIII--XIX ст. нащадки відомого гетьманського роду розпорошили володіння предків, поповнивши лави збіднілого дворянства. Переважна більшість Дорошенків змогла пристосуватися до нових реалій життя в Російській імперії й поступово асимілювалася. Лише частина представників молодшої гілки роду зберегла національну ідентичність. Саме з її середовища наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. вийшло декілька відомих громадських діячів і науковців. Події 1917-1920-х рр., прихід до влади більшовиків призвели до неминучого в таких умовах результату -- рід Дорошенків як цілісний соціокультурний організм, в якому досвід, традиції та життєві цінності передаються з покоління в покоління, припинив своє існування...

¹²⁰ Білокінь С. Початок кар'єри: Студії над Г.Нарбутом [Електронний ресурс]: http://www.s- bilokin.name/Bio/Memoirs/FirstSteps.html

Размещено на Allbest.ru