Міграції ранніх кочівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міграції ранніх кочівників

Ярослав Пилипчук

Анотація

кімерієць скіф міграція

Ця студія присвячена міграціям ранніх кочівників -- кімерійців та скіфів. Кімерійська міграція через Кавказ у Малу Азію була спричинена міграцією скифів на захід від Волги та Уралу. До Передньої Азії вторгнулась лише частина скифів, яка заснувала скифське царство у Шакашені. Вона здійснювала напади на кімерійців, що призвело до переселення кімерійців з кордонів Урарту до Каппадокії. Тиск, який чинили скіфи та ассирійці на кімерійців, вимусив останніх шукати собі здобиччі у Фригії, Лідії та володіннях греків. Падіння Ассирії та утворення Мідії сформували нову політичну мапу регіону. Скіфське царство на Південному Кавказі стало одним із васальних володінь Мідії. Частина скіфів, яка не бажала коритися мідійцям, мігрувала на захід та знайшла прихисток у Лідії. Лідійці за допомогою скіфів знищили кімерійське вождівство в Малій Азії.

Ключові слова: кіммерійці, скіфи, дахи, массагети, міграції, ранні кочівники.

Одним з найцікавіших аспектів історії кочових народів Східної Європи є історія їх міграцій. Питаннями історії кіммерійців займались М. Артамонов, С. Махортих, О. Тереножкін, А. Іванчик¹. Історія міграцій скіфів цікавила багатьох дослідників серед яких ті ж самі І. Мєдвєдська Т. Райс, М. Скржинська, А. Хазанов, І. Кукліна, М. Дандамаєв Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы (от появления на исторической арене до конца IV в. до н.э.). -- Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1974. -- 156 с. -- Вебсайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://annales.info/skif/small/ art_kis.htm -- Назва з екрану; Махортих С.В. Культура та історія кіммерійців Північного Причорномор'я // Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеню доктора історичних наук. пеціальність 07.00.04. Археологія. К.: Інститут археології НАН України, 2008. -- 34 с.; Тереножкин А.И. Киммерийцы. Киев, Наукова думка, 1976. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/ historybooks/Terenozhkin-A-I_Kimmeriytsy/ -- Назва з екрану; ИванчикА.И. Современное состояние киммерийской проблемы. Итоги дискуссии. Вестник древней истории. -- № 2. -- М.: Наука, 1999. Веб-сайт Кладина [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://kladina.narod.ru/ivanchik/ivanchik.htm -- Назва з екрану; Иванчик А.И. Киммерийцы и Урарту накануне восьмого похода Саргона ІІ // Вестник Древней истории. -- № 3. -- М.: Наука, 1990. -- С. 3-19; Иванчик А.И. О киммерийцах Аристея Проконесского // Античная Балканистика. -- М.: Наука, 1987. -- С. 48-55; Иванчик А.И. Античная традиция о фараоне Сесострисе и его войне со скифами // Вестник Древней истории. -- № 4. -- М.: Наука, 1999. -- С. 4-36; Иванчик А.И. Накануне колонизации . Северное Причерноморье и кочевники в ^11-^1 вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005. -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://historylib.org/historybooks/Askold-I--Ivanchik_Nakanune-kolonizatsii/ -- Назва з екрану Медведская И.Н. О скифском вторжении в Палестину // Вестник Древней истории. -- № 2. -- М.: Наука, 2000. Веб-сайт Кладина [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.kladina.narod.ru/medvedskaja/medvedskaja.htm -- Назва з екрану; Райс Т.Т. Скифы. Строители степных пирамид. -- М.: Центрполиграф, 2012. -- 256 с.; Скржин- ская М.В. Скифия глазами эллинов. -- СПб.: Алетейя, 1998. -- 304 с.; Смирнов А.П. Скифы. -- М.: Наука, 1966. -- 200 с.; Куклина И.В. Этногеография по античным источникам. -- Л.: Наука, 1985. -- 208 с.; Мурзин В.Ю. Происхождение скифов. Основные этапы формирования скифского этноса. -- К.: Наукова думка, 1990. -- 88 с.; Хазанов А.М. Социальная история скифов. М.: Наука, 1975. -- 336 с. Веб-сайт Twripx [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/343156/ -- Назва з екрану; Дандамаев М.А. Политическая история Ахеменидской державы. -- М.: Наука, 1985. -- 324 с. Веб-сайт История Древней Евразии [Електроний ресурс]. Режим доступу

http://oldevrasia.ru/library/M-A--Dandamaev_Politicheskaya-istoriya--Akhemenidskoy- derzhavy/15 -- Назва з екрану.. Питаннями етнічної історії ранніх кочівників займались Е. Грантовський та Р. Шмітт Грантовский Э.А. Ранняя истории иранских племен Передней Азии. -- М.: Восточная литература, 2007. -- 510 с. Веб-сайт Сувар [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://suvar.org/books/grantovskiy_e._a._rannyaya_istoriya_iranskikh_plyemyon_ pyeryednyey_azii._2007.pdf -- Назва з екрану; Schmitt R. Haumavarga. Веб-сайт Encyclopedia Iranica online [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www. iranicaonline.org/articles/haumavarga -- Назва з екрану.. Завданням даної студії є дослідження історичної географії походів кімерійців та реконструкція впливу міграцій ранніх кочівників на етнічну мапу в західноєвропейських степах та на давньому Близькому Сході.

Свідчення ранніх давньогрецьких джерел часто були невиразними і напівміфічними. Гомер вказував, що кімерійці жили у близькій до півночі країни, де завджи панують сутінки, панує темрява й звідки недалеко до Океану. Боспор Кіммерійський вважався околицею ойкумени. У Схоліях до Гомера вказувалось, що деколи їх називали керберіями. У Геродота сказано про кімерійців лише, що від них отримав назву Боспор Кіммерійський та, що вони, відступаючи під тиском скіфів вони, пройшли через гори Кавказу до річки Галіс (Кизилирмак). Є різні гіпотези щодо ототожнення кіммерійців та скіфів з певними культурами. М. Артамонов вважав кімерійців носіями катакомбної культури, а скіфів -- ямної. Д. Раєвський вважав кімерійців носіями ранньоскіфської археологічної культури. Зараз цю точку зору підтримує А. Іванчик. О. Тереножкін припускав, що кімерійці були представлені носіями двух груп -- чорногорівської та новочеркаської. А. Лесков вважав, що чорногорівці це кімерійці, а новочеркасці -- скіфи. Навпаки вважала Н. Челнова. С. Тохтасьєв вказував, що поки-що не можна ототожнити кімерійців з певною археологічною культурою чи групою памяток. Теорія М. Ростовцева про фракійське походження кіммерійців не відповідає історичним реаліям Геродот. История. -- Л.: Наука, 1972. -- 600 с. Веб-сайт Библиотека Вехи [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/01.html http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/04.html- Назва з екрану; Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Веб-сайт села Ленінське. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://leninskoe-zp.io.ua/s99172/v.v.latyshev_quotizvestiya_drevnih_ pisateley_o_skifii_i_kavkazequot -- Назва з екрану; ИванчикА.И. Современное состояние киммерийской проблемы. Итоги дискуссии. Вестник древней истории. -- № 2. -- М.: Наука, 1999. Веб-сайт Кладина [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://kladina. narod.ru/ivanchik/ivanchik.htm -- Назва з екрану..

Е. Грантовський запропонував реалістичні реконструкції імен кімерійських вождів на базі індоєвропейських (арійських) мов. Аккадським варіантам імен Теушпа, Дугддамі, Сандакшатру відповідають Чішпіш, Дугдамаєші, Чандрак- шатра. Чандракшатра це ''володіючий блискучую владою'', а Дугдамаєші -- ''той, хто володіє дойними вівцями''. Ім'я Чішпіш зустрічалось у давніх персів. І. Дьяконов вважав, що Сандакшатра ідентично перському Артаксерс та тлумачиться як ''влада бога Санду''. Самоназва кіммерійців очевидно звучала як гімер або гімір. Г. Хольцер звернув увагу на ряд слів у балтських та словянських мовах, які відхилялись від системи і пов'язав їх з кімерійцями. У будь-якому разі мова кімерійців була однією з давніх індоєвропейських мов і орієнтовно належала до іранських. Скіфи були сусідами кімерійців та європеоїдами. Загалом в археологічному відношені складно відокремити кімерійців від скифів. Після завоювання скіфами кімерійських володінь кімерійці влились до складу близьких їм скіфівГрантовский Э.А. Ранняя истории иранских племен Передней Азии. -- М.:

Восточная литература, 2007. -- 510 с. Веб-сайт Сувар [Електроний ресурс]. -- Режим достпу:http://suvar.org/books/grantovskiy_e._a._rannyaya_istoriya_iranskikh_plyemyon_

pyeryednyey_azii._2007.pdf -- Назва з екрану; Holzer G. Entlelungen aus einer bisher unbekanten indogermanischen sprache im Urslawischen und Urbaltische. Wien: VЦAW, 1989. 231 s..

Куди більш докладні й точні свідчення за легенди у Гомера були у давньосхідних джерелах, проте І. Дьяконов вказував на одну суттєву проблему. Гімміру в аккадських текстах це не конкретний народ, а просто кавалерійський загон, який був швидше за все набраний з кочівників. Тому до тлумачення згадок про кіммерійців у аккадських текстах необхідно підходити дуже обережно. В ''Біблії'' згадка про кіммерійців збереглась в легендарній генеалогії народів. Там Гомер (кімерійці) названий сином Яфета і вказано, що він жив після Потопу (3264 р. до н.е). Від нього походив Ашкеназ (скіфи), котрим Ієремія погрожував Вавілону. Йосиф Флавій у ''Іудейських старожитностях'' відзначав, що греки кімерійців називають галатами, а сам називав їх гома- рейцями. Свідчення давніх євреїв про кімерійців не менш тумані ніж у давніх греків. Каппадокію вірмени позначали як Оашагік Дьяконов И.М. История Мидии. -- Кн. 1. -- Баку: Нагыл Еви, 2012. -- 332 с. Вебсайт Азербайджанської державної бібліотеки [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.anl.az/berpa_neshr/im_1.pdf -- Назва з екрану; Дьяконов И.М. Предыстория армянского народа. -- Ереван: Изд-во АН Армянской СССР, 1968. Веб-сайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://annales.info/other/djakonov/index.htm#pian -- Назва з екрану.

У ассірійських документах був згаданий Дугдамме. Він титулував себе пишним титулом ''царь всесвіту''. У 714 р. до н.е. кімерійці зявились у районі озера Севан і цар Урарту Руса І був вимушений відправити проти них військо. У ''Анналах Асархаддона'' вказано, що на другий рік правління Асархаддона ассирійці влаштували побоїще у країні Будуа та країні кіммерійців у Кушехну. У ''Призмі А'' Асархаддона вказано, що Асархаддон переміг військо кімерій- ського царя Теушпи. У 679 р. до н.е. згадувався воєначальник гіммірі, котрий згадувався при укладанні договора про купівлю города поблизу Ніневії. Вказано також, що Теушпу-гіммірі правителя Умман-Манди було переможено у місцевості Хубушна. Невдовзі по слідам кіммерійців на Близький Схід прийшли скіфи. Ще Асархаддон зробив запит до оракула бога Шамаша, що йому робити і чи не вторгнуться ішкузайа (скіфи) з Маннеї на поселення Харраніа та Анісускія через перевал Хубушна. Белушезіб у листі Асархаддону вже почав переказувати скіфське бачення історії кіммерійців. Він вказував, що вони плем'я втікачів і що їхні слова це проста бравада. Вказувалось, що ассирійці виступили в похід на

Манну. Також про гіммірі писав принц Ашшурбанапал, котрий радив царю Асархаддону зустрітися з Йази та переговорити щодо них. Цікаво відзначити, що ассирійці накладали на кіммерійців данину людьми. Ассирійська кіннота поповнювалась кіммерійцями. Так після поразки Теушпи у ассирійських аккад- ських документах згадується командувач кінноти Ішді-Харран. Він очолював загон кіммерійців-рабів відігрававших в біт-ассірі роль аналогічну тюркським мамлюкам у мусульманському світі у СередньовіччіДьяконов И.М. Ассиро-вавилонские источники по истории Урарту // Вестник древней истории. -- № 2-3. -- М.: ОГИЗ, 1951. Веб-сайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://annales.info/urartu/avi/ -- Назва з екрану; Иванчик А.И. Киммерийцы и Урарту накануне восьмого похода Саргона ІІ // Вестник Древней истории. -- № 3. -- М.: Наука, 1990. -- С. 3-19; Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Веб-сайт села Ленінське. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://leninskoe-zp.io.Ua/s99172/v.v.latyshev_quotizvestiya_drevnih_pisateley_o_skifii_i_ kavkazequot -- Назва з екрану; Галенко О. Елітні вершники Ассирії та початки работоргівлі у Східній Європі // Східний Світ. -- № 1. -- К.: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського, 2005. -- С. 34-52..

В ассирійських аккадських документах повідомлялось також і щодо подій у Малій Азії. Вказувалось, що Гуггу (Гіг) цар Лудду (Лідії) став вассалом ассирійського царя Ашшурбанапала і з того часу підкорив гіммірі. Два їх вождя були заковані у колодки та вислані до ассирійців. Однак після того як лідійський цар уклав антиасирійський союз з єгипетським царем Пішамілку (фараоном Псаметіхом) кімерійці повстали проти асирійців. Про це повіломлялось у написах на ''Циліндрі Рассама'' та на Храмі Сіна Харранського. Ашшурбанапал звертався до оракула бога Шамаша з запитом чи не ризиковано воювати проти гіммірі. У ''Гімні Мардуку'' Ашшурбанапал згадував про те, що Тугдамме син Сандакшатру вимушує ассирійців йти на захід за море. Ассирійський цар присягався перемогти цього кіммерійцяДьяконов И.М. Ассиро-вавилонские источники по истории Урарту // Вестник древней истории. -- № 2-3. -- М.: ОГИЗ, 1951. Веб-сайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://annales.info/urartu/avi/ -- Назва з екрану..

У 671-669 рр. до н.е. східна частина кімерійців брала участь у повстанні Каштаріті. У 641 р. Дугдамме був переможений ассирійцями і загинув в бою. У 640-639 рр. до н.е. кімерійці відступили у свою країну. Отримавши відсіч на сході кіммерійці рушили на захід та завдали поразки фригійцям. За припущенням М. Артамонова та І. Дьяконова у 676-674 рр. до н.е. кімерійці разом із Урарту перемогли фригійців. У період 665-660 рр. до н.е. Гіг за підтримки ассирійців здобув перемогу над кімерійцями. Гіг не був з царського роду Лідії, проте стан полководця дозволив йому захопити престол. Для того, щоб ефективно протистояти кімерійцям лідійці організували свою кінноту. Ассирійський астрог Аккулан писав свойому царю про загрозу від гіммірі у 657 р. І. Дьяконов припускав, що у перемозі над кімерійцями брали участь скіфи як союзники ассирійців. Кімерійці складали значну загрозу для Ассирії в 670-х рр. оскільки фіксувались у Ірані, в Урарту та у Кілікії, до того наприкінці VIII ст. вони усього на всього перебували на північ від УрартуДьяконов И.М. История Мидии. -- Кн. 1. -- Баку: Нагыл Еви, 2012. -- 332 с. Вебсайт Азербайджанської державної бібліотеки [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.anl.az/berpa_neshr/im_1.pdf -- Назва з екрану; Медведская И.Н. О скифском вторжении в Палестину // Вестник Древней истории. -- № 2. -- М.: Наука, 2000. Вебсайт Кладина [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.kladina.narod.ru/ medvedskaja/medvedskaja.htm -- Назва з екрану..

Кімерійці переможені скіфами у північнокавказьких степах були вимушені рятуватися перетнувши Кавказькі гори та рухаючись вздовж узбережжя Чорного моря. Кімерійські пам'ятки були знайдені у Тріалеті в Грузії. Д. Ленг повідомляв, що близько 730 р. кіммерійці вдерлись в Колхіду. На думку І. Дьяконова, у 722-714 рр. до н.е. вони спустошили урартську провінцію Куріані. А. Іванчик датує похід кіммерійців на Урарту 715-714 рр. до н.е., тобто часом коли урарти були зайняті війною на півдні з ассирійцями і не були в змозі чинити гідний опір кімерійцям на півночі. У листі Ашшуріцуї вказано, що кімерійці завдали урартам дві поразки. Після першої з них урарти втікли у області Гуріані і там були реорганізовані їхні війська. Необхідно зауважити, що перед тим урарти воювали в країні Гамміра. Сіннахеріб повідомляв, що за першими доступними йому даними, військо Урарту було переможено, кіннота розсіяна, а один з правителів провінцій був вбитий. Габбу-ан-Ашшур повідомляв про загибель дев'яти урартських воєначальників та про втечу урартського царя та про вибори нового урартського царя. Сіннахеріб підбивав підсумки. Туртан та два правителя провінцій були захоплені у полон, одинадцять правителів провінцій відвели свої війська, цар знаходився у області Уазаун (Уіші поблизу Урмії). В Урарту була паніка викликана цією поразкою, урартці побоювались ассирійського вторгнення Тереножкин А.И. Киммерийцы. -- Киев: Наукова думка, 1976. -- 224 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/ historybooks/Terenozhkin-A-I_Kimmeriytsy/ -- Назва з екрану; Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Веб-сайт села Ленінське. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://leninskoe-zp.io.Ua/s99172/v.v.latyshev_quotizvestiya_drevnih_

pisateley_o_skifii_i_kavkazequot -- Назва з екрану; ЛэнгД. Грузины. Хранители святынь. -- М.: Центрполиграф, 2008. -- 223 с. Веб-сайт e-reading [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http ://www. e-reading. club/bookreader.php/1007886/Leng_-_Gruziny ._Hraniteli_

svyatyn.html -- Назва з екрану; Скаков А.Ю. К изучению хронологии колхидской культуры // Российская археология. -- № 3. -- М.: Институт истории РАН, 2005. -- С. 16-24..

Близько 675 р. до н.е. кімерійці разом з фригійцями згарожували правителю Меліда, котрий був васалом ассирійців. У 679-678 рр. до н.е. кімерійці атакували Ассирію, але зазнали поразки. У цій війні загинув вождь Теушпа. У 670 р. до н.е. кімерійці загрожували урартському пануванню у Шубрії. Разгром ассирійцями Манни у 660-659 рр. до н.е. призвів до переселення частини скіфів західніше й зумовив їхнє вторгнення у землі на захід від Урарту, що призвело до нового конфлікту з скіфами, на базі чого у еллінів виникла легенда про непримириму боротьбу скіфів з кімерійцями. Очолював скіфів

Бартатуа (Партатуа, похідне від авестійського Парадата), син Ішпакая (скіфське ім'я Аспак або іранське 8рака). Необхідно зауважити, що кімерійці вступили у союз з фракійським племенем трерів, котрі проживали у Малій Азії. На закаті своєї історії кіммерійці таки змогли перемогти лідійців і у битві з ними загинув Гіг. Кімерійці здійснювали напади і на Урарту. Край кімерійській гегемонії у Малій Азії поклали скіфи. Максимум чого досягнув лідійський цар Гіг так це те, що кіммерійці на деякий час вибрали інший об'єкт для своїх набігів¹¹.

Історія Лідії звичайно більш детально була висвітлена у грецьких джерелах. Дугдамме у них названий Лігдамісом. Причиною переселення Геродот назвав ворожнечу між скіфами та мідійцями. Окрім того, він приписав скіфам того, що ті не робили, зокрема війну єгипетського фараона Сесостріса проти скифів та 28 років панування на Близькому Сході та походи на Палестину. Геродот приписав ці звершення скіфському Мадію (похідне від авестійського Манту). Ассирійські аккадські та давньоєврейські джерела повністю спростовують свідчення давньогрецького історика. Проте свідчення Геродота про війну єгиптян з скіфами без критики були перейняті Феопомпом, Арістотелем, Дікеархом, Аполонієм Родоським, Діодором Сицилійським, Помпеєм Трогом, Арріаном, Мегасфеном, Валерієм Флакком, Плінієм, Іоанном МалалаТереножкин А.И. Киммерийцы. -- Киев: Наукова думка, 1976. -- 224 С. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/ historybooks/Terenozhkin-A-I_Kimmeriytsy/ -- Назва з екрану; Дьяконов И.М. Ассировавилонские источники по истории Урарту // Вестник древней истории. -- № 2-3. -- М.: ОГИЗ, 1951. Веб-сайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: Ы1р://аппа^. іпЮ/шаїІи/ауі/ -- Назва з екрану. Геродот. История. -- Л.: Наука, 1972. -- 600 с. Веб-сайт Библиотека Вехи [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/01.html

http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/04.html -- Назва з екрану; Иванчик А.И. Накануне колонизации . Северное Причерноморье и кочевники в УШ-УП вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005. -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/Askold-I--Гvanchik_ Nakanune-kolonizatsii/ -- Назва з екрану..

Свідчення о перебувані кімерійців у Європі уривчасті. Страбон повідомляв, що кімерійці нападали на Іонію та Еолію. При цьому він плутає кімерійців з фракійським племенем трерів. Вказано, що вождь кімерійців Лігдаміс загинув у Кілікії (загибель Дугдамме у цьому регіоні знаходить підтвердження у ассирійському джерелі). Арістотель згадував про кімерійське поселення поблизу з Антандромом у Західній Мезії. Плутарх вказував, що з Лігдамідом до Малої Азії переселилися втікачі та заколотники, а основна їх масса живе у зовнішнього моря у лісистій країні Паркер В. О чем умалчивает Геродот. Заметки о передаче сведений о киммерийцев у греческих авторов помимо Геродота // Вестник древней истории. -- № 4. -- М.: Наука, 1998. -- С. 93-102. Веб-сайт История Древнего Рима. [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: Ы1р://апаеШготе.т/риЬйк/агЬс1е.Ыт?а=1367584785 -- Назва з екрану; Страбон. География в 17 книгах. -- Л.: Наука, 1964. -- 943 с. Веб-сайт Библиотека Гумер. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.gumer.info/bib1iotek_Buks/ Science/strab/17.php -- Назва з екрану; Иванчик А.И. Накануне колонизации. Северное

Причерноморье и кочевники в УШ-УІІ вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005. -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://historylib.org/historybooks/Askold-I--Ivanchik_Nakanune-kolonizatsii/ --

Назва з екрану..

Самоська традиція приписувала Лігдамісу напад на місто Батенітиду. Цей набіг кімерійців зачепив не тільки Лідію, а й Іонію. Каллін вказував, що у 644 р. до н.е. кіммерійці здобули Сарди за правління Ардіса. Архілох вважає, що кімерійці здобули місто, коли правив Гіг. Каллісфен згадував про те, що кімерійці два раза здобули Сарди. У ''Періплі Понта Евксінського'' вказувалось, що місто Сіноп населяли греки. Мілетець Хаброн був вбитий під час навали кімерійців. Сой та Кретін після цієї події відбудували місто. Поліен приписував лідійському царю Аліату вигнання кімерійців з Азії. Його свідчення підтверджувались Геродотом та Миколою Дамаським. Арістей Проконеський згадував про іседонів, кімерійців та скіфів, проте не локалізував скіфів та іседонів. Події ж повязані з кімерійцями локалізовані на узбережжі Середземного моря. Страбон згадував про спустошення кіммерійцями володінь магнетців, котрі мешкали на Меандрі. Архілох ж прямо про кімерійців не казав. Арріан локалізував кімерійців у Гєраклеї. Доміцій Калістрат ототожнював Маріанідів з кіммерійцями. В ''Віфініаці'' Арріан повідомляв, що фракійці мешкали не тільки у Європі, а й Азії. Вони переселились до Віфінії та вигнали звідти кімерійців. За даними Страбона мешканці Ефеса, Колофона, Магнесії у союзі з лідійцями воювали проти кімерійців. Вказано також, що лідійський цар не видав мідійцям Кіаксара тих скифів, які втекли на захід Малої Азії. Калімах повідомляв, що кімерійці здобули Ефес та поглумились з грецьких богів, за що тих покарали ці боги. Помпей Трог припускав існування другого періоду панування скифів у Азії і згадував при цьому скіфського царя Сколопіта про якого мовчав Геродот. Ім'я правителя походило від самоназви скіфів. Про третій період панування скифів у Азії була згадка у Юстіна. У другому пануванні скифів у Азії у античній традиції ворогами скифів названі їхні раби. Ця версія також була присутня у Геродота та Полієна. Діодор Сицилійський повідомляв, що скіфи, залишивши свою батьківщину, рушили до Європи й дійшли до Фракії, а у Азії дійшли до Єгипту. Курцій Руф вказував, що скіфи нібито сказали Олександру Македонському, що вони у давнину перемогли сирійського царя, а після того -- персів та мідійців -- після чого їм відкрився шлях до ЄгиптуИванчик А.И. Накануне колонизации . Северное Причерноморье и кочевники в УШ-УІІ вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005. -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/ historybooks/Askold-I--Ivanchik_Nakanune-kolonizatsii/ -- Назва з екрану..

Насправді оповідання про перше та друге панування скифів у Азії стосуються двух різних територій -- Передньої Азії та західноєвразійських степів. Панування над Передньою Азією датовано поколінням плюс три роки, а похід проти колишніх рабів вісьмома роками. При цьому свідчення про Передню Азію на думку А. Іванчика мали джерелом мідійську епічну традицію, а про степи -- скіфську степову епічну традицію. При цьому вперше ці дві версії були вказані Геродотом. Базою для набігів скіфів на кімерійців очевидно було царство скіфів у Шакашені на території Південного Кавказу. Переслідуючи кімерійців скіфи пройшли через Дарьяльський та Дербентський перевали. Скіфське царство у надкаспійських землях вступило в контакт з Ассирією і перебувало у союзі з неї до падіння цієї держави. Коли ж вавілоняни та мідійці розгромили ассирійців скіфи перестали відігравати помітну роль у політиці Передньої Азії. До скіфського вторгнення кімерійці підтримували хороші відносини з племенами кобанської та чорноліської культури, а також з протомеотами. Геродот називав скіфів виходцями з Азії. Геродот штучно об'єднав два повідомлення у одне. Можна припустити, що цар скіфів Спаргапіф не належав до династії правителів скіфського царства на Південному Кавказі. Його нащадками були Лік, Гнур, Іданфірс. Він очозлював східноєвропейських скифів, які мали завоювати простори надчорзноморських степівИванчик А.И. Накануне колонизации . Северное Причерноморье и кочевники в УШ-УП вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005. -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/ historybooks/Askold-I--Ivanchik_Nakanune-kolonizatsii/ -- Назва з екрану; Страбон. География в 17 книгах. -- Л.: Наука, 1964. -- 943 с. Веб-сайт Библиотека Гумер. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Science/ strab/17.php -- Назва з екрану; Геродот. История. -- Л.: Наука, 1972. -- 600 с. Веб-сайт Библиотека Вехи [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://vehi.net/istoriya/ grecia/gerodot/01.html: http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/04.html -- Назва з екрану; Дьяконов И.М. История Мидии. -- Кн. 1. -- Баку, Нагыл Еви, 2012. -- 332 с. Веб-сайт Азербайджанської державної бібліотеки [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.anl.az/berpa_neshr/im_1.pdf -- Назва з екрану..

Ворожнеча скіфів з мідійцями напевне була викликана тим, що скіфи часто були союзниками ассирійців. У Палестині скіфи могли опинитись лише як найманці на службі у Ассирійців. Пов'язувати Скіфополь (Бет-Шеан) з ними навряд чи можливо. У аккадських документах і далі згадувались гіммірі, щоправда один із таких гіммірі мав ім'я Сакіта. У аккадських документах Ново- вавілонського царства та Персії під цим найменуванням приховувались скіфи. У аккадській частині Бехістунського надпису замість саків згадані гіммірі. У ''Книзі Єремії'' скіфи згадані як володіння Ашкеназ, одне з трьох царств, котрі були вассалами Мідії. Інші два Мінні (Манна) та Арарат (ще відоме у Біблії як Дом Тогарми, держава-прообраз Вірменії). Частина скіфів, яка не бажала підкоритись мідійцям, мігрувала на захід і разом з лідійцями та греками доклала зусиль у знищені кімерійців. Стосовно початку кімерійської міграції з північнокавказьких степів до Малої Азії, то її можна датувати серединою-останьою чвертю VIII ст. до н.е. Тоді ж очевидно скіфи переселились з території на схід від Волги та Уралу на землі до Дону. Частина скіфів, переслідуючи кімерійців, чинила вплив на політику Передньої Азії у VII ст. до н.е. і була переможена тільки наприкінці VII ст. до н.е. мідійцями на Південному Кавказі. Частина цих скіфів, ймовірно, переселилась назад у прикавказькі степи. Це й послужило причиною для складання другої оповіді про панування скіфів у Азії. Описуючи події кінця VI ст. до н.е. скіфи вже локалізовувались Геродотом на захід від Танаїса (Дона) На схід від Дона ним же локалізовувались савромати.

Експансія скифів на захід була відзначена Геродотом у оповіданні про персько-скифську війну, де кілька народів відмовились підтримати скифів, у тому числі агафірси, котрі були фракійським племенем. Васалами скіфів ймовірно були гелони та будини. Стосовно васалітету неврів, фігагетів, йирків є вагомі підстави сумніватисьИванчик А.И. Накануне колонизации . Северное Причерноморье и кочевники в VIII-VII вв. до н.э. -- Москва-Берлин: Палеограф, 2005 -- 312 с. Веб-сайт Историческая библиотека [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/ Askold-I--Ivanchik_Nakanune-kolonizatsii/ -- Назва з екрану; Дьяконов И.М. История Мидии. -- Кн. 1. -- Баку: Нагыл Еви, 2012. -- 332 с. Веб-сайт Азербайджанської державної бібліотеки [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.anl.az/berpa_ neshr/im_1.pdf -- Назва з екрану; Геродот. История. -- Л.: Наука, 1972. -- 600 с. Вебсайт Библиотека Вехи [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://vehi.net/istoriya/ grecia/gerodot/01.html; http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/04.html -- Назва з екрану; Кляшторный С.Г., Султанов Т.И. Государства и народы евразийских степей. -- СПб.: Петербугское востоковедение, 2004. -- C. 37-38; Дьяконов И.М. Предыстория армянского народа. Ереван, Изд-во АН Армянской СССР, 1968. Веб-сайт Анналы [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://annales.info/other/djakonov/index.htm#pian -- Назва з екрану..

Стосовно більш східних просторів, то про них ми маємо вказівки у давньоперських джерелах. Земля у якій мешкали кочові племена називалась Тураном. Авестійські тури мешкали на середній течії Сирдар'ї та в районі гір на схід від неї. У ''Фарвардін-яшті'' тури згадані поряд з дахами. Пехлевійські та авестійські джерела не знали про массагетів. Фірдоусі ж повідомляв про те, що Сальмі (Сайрімі) в уділ дістався захід, а Туру -- Чін та Туран. Сайріма, Тура та Арья були синами Траетаони. Необхідно відзначити, що війна з саками була зафіксована в Бехістунському надпису, коли Дарій І вимусив скоритися правителя сака-тіграхауда Скунху. У одному з надписів згадані сака парасугудам, тобто засогдійські саки. Дарій повідомляв, що його володіння простягаються від володінь цих саків до Куша. У іншому надписі згадувались сака парадрайа тобто заморські (східноєвропейські) саки, котрі напали на Дарія близько 519 р. У надписі Дарія з Персеполя вказано, що йому були підвладні саки. У надпису Дарія з Накш-і Рустам повідомлялось, що персам підкорялись сака-хаомаварга та сака-тіграхауда. Ті самі племена згадувались у написі Дарія з Сузи. У написі Ксеркса з Персеполя також згадувались сака-хаомаварга та сака-тіграхауда як піддані. Індуси ж знали дві частини Центральної Азії. Північну частину вони називали Сакадвіпою (країною саків), а південну -- Арьядвіпою (країною арьїв). У них було схоже з іранцями бачення географії регіону. Землі, де мешкали осілі іранці в ''Авесті'' названі Арьянем Вейджью, а землі, де мешкали кочівники, називали Тураном. Геродот відзначав, що перси називають усіх скифів саками. Сака-хаомаварга у нього називаються амюргіями, а сака-тіграхауда -- скіфами- ортокорібантіями. Також жили скіфи у Сакесіні (Шакашені)Achaemenid Royal Inscription: DH, tablet from Hamadan. Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/ achaemenians/DH.html -- Назва з екрану; Achaemenid Royal Inscription: DH, four tablets from Persepolis. Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/achaemenians/DPh.html -- Назва з екрану; Achae- menid Royal Inscription: DSe, empire list from Susa. Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/achaemenians/ DSe.html -- Назва з екрану; Achaemenid Royal Inscription: DNc-e: DNe, indications of people. Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/achaemenians/DNc-e.html#DNc -- Назва з екрану; Achaemenid Royal Inscription: DNa. Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Елект- роний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/achaemenians/DNa.html -- Назва з екрану; Schmitt R. Haumavarga. Веб-сайт Encyclopedia Iranica online [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.iranicaonline.org/articles/haumavarga -- Назва з екрану..

Відзначалось, що назву скіфів скіфам дали греки. Самоназвою ж скіфів було 8к^а. При цьому згадана у Геродота самоназва 8киМа характерна для скіфської мови де ^ могло переходити у -1. Ім'я Скілур походило від скіфського 8кМига (''Переможний''), Палак -- від скіфського Рагаїаїаі (котре в свою чергу походило від авестійського Paradata). Грецька форма назви скіфів виникла у VII- VI ст. до н.е. А. Іванчик припускав, що скіфи відносились до північно-східних іранців, проте їхня мова була більш близькою до давньоперської ніж вважалось раніше. Е. Грантовський робив припущення про південно-східну філіацію скіфів. С. Кулланда впевнено притримується цієї точки зору, що викликало дискуссію з А. Іванчиком. У будь-якому разі мова скифів мала бути архаїчною давньоіранською мовою. Стосовно саків у пізніх клинописних джерелах, то у Вавілонському документі VI ст. до н.е. згаданий сак Деміші, син Тумуну. Він був свідком одного договору. Згаданий також старшина гімміру Тіріпарна та його брат Тірібаз, котрі були синами Хумата. Вони були саками чи персами, оскільки гімміру не мало у давньосхідних документах ярко вираженого етнічного наповнення, на відміну від етноніму сакГрантовский Э.А. Ранняя истории иранских племен Передней Азии. -- М.: Восточная литература, 2007. -- 510 с. Веб-сайт Сувар [Електроний ресурс]. -- Режим достпу:http://suvar.org/books/grantovskiy_e._a._rannyaya_istoriya_iranskikh_plyemyon_

pyeryednyey_azii._2007.pdf -- Назва з екрану; Дандамаев М.А. Данные вавилонских источников VI-V вв. до н.э. // Вестник древней истории. -- № 1. -- М.: Наука, 1977. -- С. 30-40. Веб-сайт Форум Гардарика [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://forum.gardarike.org/viewtopic.php?f=35&t=27 -- Назва з екрану; Иванчик А.И. К вопросу о скифском языке Вестник древней истории. -- № 2. -- М.: Наука, 2009. -- С. 62-88; Кулланда С.В. Уроки скифского // Journal of Language Relationship/ Вопросы языкового родства. -- № 5. -- М.: РГГУ, 2011. -- С. 48-68..

Поряд з саками жили й племена іншого походження. У авестійських джерелах вони згадані як Даха або Дахна. Вони поряд з айріа, сайріма, туірійа та сайну згадані, як ті, хто сповідують зороастризм. У давньоперському дахйу або дахайу позначали провінцію або підвладних людей. Геродот згадував даїв як одне з перських кочових племен. У так званому ''Девовському написі'' Ксеркса у Персеполі вони згадані поряд з сака-хаомаварга та сака-тіграхауда як частина Ахеменідської імперії. Дахи охарактерезовані як піддані Ксеркса. Арріан згадував про дахів у складі війська Дарія ІІІ в битві при Гавгамелах на тому фланзі, де воювали бактрійці та арахозійці. Курцій Руф згадував про массагетів. Згідно біографам Олександра Македонського дахи або массагети були конними лучниками. Клавдій Птолемей у ''Географії'' та Тацит у ''Анналах'' локалізовували країну дахів у пустелі. Р. Шмітт вважає, що цією пустелею був Каракум. Схожої думки притримувався С. Кляшторний. Пліній повідомляв, що близько 300 р. до н.е. дахи вдерлися до Маргіани та Ареї. Вони зруйнували міста Олександрія та Геркаклея. Страбон зафіксував просування дахів далі на захід. Вони вдерлися до Гірканії. Частина цих племен носила назву парнів (спарнів). Страбон локалізував їх на Оксі (Амудар'ї). З числа парнів походив вождь Аршак, який заснував Парфянське царство. Необхідно зауважити, що у Геродота було вказано, що Кір поплатився за спробу підкорити массагетів своїм життям. Вавілонський історик Бероз повідомляв, що Кір загинув поблизу Сирдар'ї у війнів з дахами. Таким чином, можна твердити про тотожність дахів та массагетів. Пізні історики такі як Діодор Сицилійський тведили, що дахи жили на Танаїсі. Причиною плутанини була близкість дахів з сарматами. Необхідно зауважити, що предки парфян належали до одної й тої самої археологічної культури, що й сармати. У будь-якому разі дахи були частиною скіфо-сарматського світуСтрабон. География в 17 книгах. -- Л.: Наука, 1964. -- 943 с. Веб-сайт Библиотека Гумер. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_ Buks/Science/strab/17.php -- Назва з екрану; Кляшторный С.Г., Султанов Т.И. Государства и народы евразийских степей. -- СПб.: Петербургское востоковедение, 2004. -- C. 40, 42-45; SchmittR. Dahae. Encyclopedia Iranica online [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.iranicaonline.org/articles/dahae -- Назва з екрану; Ляпунова Н.Н., Нечаев Р.Ю. Парфянское государство и кочевники Средней Азии в последней трети ІІ в. до н.э. // Региональный вестник Востока. -- № 4. -- Семипалатинск: Восточноказахстанский государственный университет им. С. Аманжолова, 2005. -- С. 187-193. Веб-сайт Центральноазиатский евразийский сервер [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.kyrgyz.ru/?page=316 -- Назва з екрану; Тацит Конеллий. Анналы // Сочинения в двух томах. -- Т. 1. -- М.: Ладомир, 1993. Веб-сайт История Древнего мира литература [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a= 1343791057 -- Назва з екрану; Achamenid royal inscriptions: XPh (Davia inscription) -- Веб-сайт Livius. Articles on ancient history [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.livius.org/aa-ac/achaemenians/XPh.html -- Назва з екрану..

Необхідно зауважити, що підкорення тих же сака-тіграхауда було достатньо умовним. На рельєфі, який супроводжував текст Бехистунського надпису, Скунха на відміну від правителів інших країн підвладних персам зображений у трьохкутному капелюсі, а не з непокритою головою. Саки жодного разу не названі заколотниками на відміну від інших. На зміну Скунхі Дарій призначив вождя з середовища самих саків. Персидський шах був зацікавлений у лояльності скифів, а отже можна припустити, що перси дарували подарунки кочівникам, за що ті зобов'язувались служити їм. До реального підкорення перській адміністрації було ой як далеко. Єдиною скіфською землею, яка реальна була підвладна персам була Сакасена, про яку згадував той же Геродот. Вона перейшла до персів як залежне царство від мідійців. Арріан знав про племіний союз даїв. Елліни їх називали массагетами. Їхню батьківщину він локалізував на річці Аракс (Курі). Зважаючи на обмежені географічні знання елінів можна припустити, що кордон персів з дахами проходив по нижнім течіям Сирдар'ї та Амудар'ї, а також по Узбою. Вторгнення парфян у значній мірі були підготовані війнами діадохів. Поки Антігоніди, Селевкіди, Птолемеї воювали між собою, дахи опановували перефирійні регіони та підготовили відвоювання деяких областей. У 280 р. до н.е. Аршак залучив саків до свого війська з дахів, для того щоб протистояти Антіоху ІІІ. У середині ІІІ ст. до н.е. Аршак (Тірідат) ІІ об'єднав племена парнів у єдину дежаву. Після цього вони вдерлись у провінцію, яку називали Парфією та підкорили місцеве західноіранське населення, яке називало само себе пахлаван. Звідси й індійська назва парфян -- пахлави. З цього моменту їх держава стала називатись Парфянським царством. Правителі стали чеканити свої монети з грецькою легендою. На монетах були зображені Аршак І та Аршак ІІ у традиційному скіфському капелюсі. Страбон вказував, що апарни-даї були мігрантами з області даїв, що мешкають поблизу Меотиди, котрих називають ксандіями або паріями. Від цих скифів походить Арсак. Одні вважали його нащадками цих скіфів (даїв), інші бактрійцем. Помпей Трог згадував, що Арсак був невідомого походження і скористався міжусобицею між Антіохом та Селевком, а також поразкою Селевкидів від галатів (кельтів). Селевк ІІ зробив спробу відвоювати сатрапії, але парни, закликавши на допомогу апасіаків, перемогли Селевкідів. Арсак переміг правителя Парфії Андра- гора, а потім завоював Гірканію. Вказувалось, що походження Арсака невідоме, проте він був видатним воїном. Цікаво, що Парфія у давньокитайських джерелах називалась Аньсі (Лп8ек), тобто була похідною назвою від засновника династії Аршакідів. У пехлевійських документах династії Сасанідів власне Парфія називалась Апаршахром. У вірменських джерелах країна називалась країною Апар. Парфяни відроджували іранські традиції відновивши вшанування вогню на державному рівніSchmittR. Haumavarga. Веб-сайт Encyclopedia Iranica online [Електроний ресурс]. -- Режим достпу: http://www.iranicaonline.org/articles/haumavarga -- Назва з екрану; Schmitt R. Dahae. Encyclopedia Iranica online [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www. iranicaonline.org/articles/dahae -- Назва з екрану; Ляпунова Н.Н., Нечаев Р.Ю. Парфянское государство и кочевники Средней Азии в последней трети ІІ в. до н.э. // Региональный вестник Востока. -- № 4. -- Семипалатинск: Восточноказахстанский государственный университет им. С. Аманжолова, 2005. -- С. 187-193; Страбон. География в 17 книгах. -- Л.: Наука, 1964. -- 943 с. Веб-сайт Библиотека Гумер. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Science/strab/17.php -- Назва з екрану; Геродот. История. -- Л.: Наука, 1972. -- 600 с. Веб-сайт Библиотека Вехи [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/01.html; http://vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/04.html -- Назва з екрану; Колледж М. Парфяне. Последователи пророка Заратустры. М., Центрполиграф, 2004. Веб-сайт История Древней Азии. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://oldevrasia.ru/library/ Parfyane--Posledovateli-proroka-Zaratustry/3 -- Назва з екрану..

Стосовно територій розселення сака-хаомаварга та сака-тіграхауда висловлювались різні гіпотези. С. Толстов, К. Акішев, В. Григорьєв вважали, що вони мешкали у Семиріччі та на Тянь-Шані. Цієї ж точки зору притримується Б. Муратов. Проте, це входить у суперечність зі свідченнями давньоперських надписів про сака-парасугудам, тобто про скифів за Согдом. В. Шуховцев локалізовував їх у Сакастані. С. Кляшторний відзначав, що саки складали п'ятнадцяту сатрапію. М. Дандамаєв та В. Струве локалізовували їх у Закаспії. В. Григорьєв та К. Акішев зазначали, що саки могли займати район Шаша, північної Киргизії, південь Казахстану. К. Акішев включав у землі скіфів ще райони Південного Надуралля та Горного Алтаю. І. Пьянков локалізовував сака- хаомаварга на Памірі та навіть на Гіндукуші. Індійські дослідники локалізо- вували шака на північний схід від горних хребтів відокремлюючих Індію від Центральної Азії. Необхідно зауважити про те, що гостроверхі капелюхи були властиві не тільки одним сакам-тіграхауда, а були характерні для багатьох скіфів. А. Херрман ототожнював сака-тіграхауда з массагетами. Його точку зору підтримали В. Хінц, Р. Фрай, М. Дандамаєв, І. Пьянков, Б. Літвінський. А. Неміровський вважає це припущення неаргументованим, оскільки сакатіграхауда тотожні скіфам-ортокорібантіямНемировский А.А. Массагеты Геродота и саки тиграхауда // Эддуба вечна и постоянна. -- СПб.: Изд-во Государственного Эрмитажа, 2005. -- С. 217-224. Веб-сайт Древние кыргызы. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://kronk.spb.ru/library/ nemirowsky-aa-2005.htm -- Назва з екрану; Дандамаев М.А. Политическая история Ахеменидской державы. -- М., Наука, 1985. -- 324 с. Веб-сайт История Древней Евразии [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://oldevrasia.ru/library/M-A-- Dandamaev_Politicheskaya-istoriya--Akhemenidskoy-derzhavy/15 -- Назва з екрану; Мандельштам А.М., Горбунова Н.Г. Общие сведения о ранних кочевниках Средней Азии и их группировках // Степная полоса азиатской части СССР в скифо-сарматское время. -- М., Наука, 1992. Веб-сайт Древние кыргызы. [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://kronk.spb.ru/library/1992-stepn-1-02.htm -- Назва з екрану; Григовьев В.В. О скифском народе саках. СПб.: Типография Императорской академии наук, 1871. -- 203 с.; Кляшторный С.Г., Султанов Т.И. Государства и народы евразийских степей. -- СПб., Петербугское востоковедение, 2004. -- С. 40-43, 46-49..

Таким чином, ми дійшли до наступних висновків. Кімерійці, які були нащадками населення зрубної культури, були однією з частин арійського світу. Лише одна з частин кімерійців переселилась на Південний Кавказ, а потім до Малої Азії. Це переселення було викликано тиском з боку скіфів. Дружні відносини з носіями кавказьких мов дозволили кімерійцям відступати через узбережжя Чорного моря та гори і відірватись від скифів. Загибель вождівства кімерійців у Малій Азії була зумовлена недалекоглядною політикою їх вождів, котрі окрім нападів на ассирійських вассалів турбували своїми набігами усіх своїх сусідів. Історія малоазійських, тобто каппадокійських кімерійців, нам більше усього відома за рахунок повідомлень у давньосхідних аккадських ассирійських та давньогрецьких античних джерелах. Скіфи прийшли на Південний Кавказ переслідуючи кіммерійців. Вони заснували в цьому регіоні царство, яке вступило у союз з Ассирією. Також скіфи увійшли у союз з лідійцями та греками під час боротьби з кімерійцями. На початку VI ст. до н.е. скіфське царство на Південному Кавказі стало одним з данників Мідії, а ті, хто не бажав скоритися дістали притулок у Лідії. Історія центральноазійських скифів слабко висвітлена внаслідок фрагментарності свідчень писемних джерел і взаємовиключних гіпотез дослідників.

Размещено на Allbest.ru