Повітові училища України: мережа, фінансування, система управління (1804-1849 рр.)

Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулювала процес створення та розвитку повітових училищ в Російській імперії (1804-1849 рр.). Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління початковими навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та місцевої адміністрації.

Ключові слова: повітове училище, наглядач, реорганізація, навчальний округ, Міністерство народної освіти, Російська імперія.

Кількісна перевага училищ на Лівобережжі та Слобожанщині, порівняно із Півднем (навчальні заклади цих трьох регіонів входили до Харківського навчального округу), пояснюється незавершеністю процесу побудови нової моделі політичного управління та соціально-економічних відносин на землях останніх і тривалими козацько-старшинськими історичними традиціями у перших двох регіонах. Дещо іншою була ситуація на нещодавно приєднаних до Російської імперії правобережних землях (територія Віленського навчального округу), де станом на 1804 р. існувало 16 училищ (за винятком власне Київського при гімназії), які фінансувалися з едукаційного фундуша та за рахунок коштів духовних товариствПрим. к 4-й таблице. К № 20666, и 20501 // ПСЗРИ. -- Собр. 1-е. - Т. ХЫУ: Книга штатов. -- Ч. ІІ. -- СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. -- С. 205-207. Об упразднении некоторых Римско-Католических Монастырей (№ 5506) // ПСЗРИ. -- Собр. 2-е. -- Т. УЛ (1832). -- СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1833. -- С. 510.. Лише на початку 1830-х рр., у ході боротьби російського уряду із польським національно-визвольним рухом, більшість католицьких і греко-католицьких монастирів була закрита, а їх нерухоме майно та інша власність перейшли до казни «з тим, щоб прибутки з них використовувалися на різні богоугодні заклади і в тому числі на створення училищ замість тих, які утримувалися монастирями» .

Загалом по усій Російській імперії станом на 1804 р. запланований щорічний бюджет 422 повітових училищ складав 586 680 руб. До цієї суми не входили заклади балтійських (Ліфляндська, Естляндська, Курляндська) та фінляндських губерній, а також вищевказані так званих «північно-західного» та «південно- західного» краю.

Оцінюючи значення відносно ліберальних «Попередніх правил народної освіти» та «Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам» необхідно все ж таки погодитися із оцінкою історика освіти С. Рождественського про відсутність дієвої колегіальності в управлінні закладами початкової та середньої (гімназійної) освіти, адже педагогічні наради не мали обов'язкового характеру і на практиці були радше винятком, ніж правиломРождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения: 1802-1902. -- СПб.: Государственная типография, 1902. -- С. 64..

Процес реорганізації існуючих з кінця ХУІІІ ст. малих народних училищ України на повітові, у зв'язку із матеріальними, кадровими та іншими чинниками (відсутність належного фінансування та педагогічного персоналу, недовіра місцевого населення до нової системи освіти), тривав більше десятиліття. Про динаміку цього процесу можемо судити на основі наступних років заснування окремих повітових училищ (за винятком правобережних): 1) у Катеринославській губернії: Катеринославське -- 1805 р., Павлоградське -- 1806 р., Новомосковське -- 1807 р., Олександрівське і Бахмутське -- 1808 р.; Возне- сенське та Новомиргородське -- 1811 р.; 2) у Полтавській: Кременчуцьке і Роменське -- 1806 р., Полтавське та Кобеляцьке -- 1808 р., Прилуцьке, Хо- рольське, Миргородське та Лохвицьке -- 1813 р., Пирятинське і Лубенське -- 1814 р., Гадяцьке та Зіньківське -- 1815 р., Костянтиноградське і Переяславське -- 1816 р., Золотоніське -- 1820 р.; 3) у Слобідсько-Українській: Харківське -- 1805 р., Сумське, Охтирське та Лебединське -- 1806 р., Валківське -- 1807 р.; 4) у Таврійській: Сімферопольське -- 1809 р., Оріхівське -- 1812 р.; 5) у Херсонській: Єлисаветградське -- 1811 р., Херсонське -- 1813 р.; 6) у Чернігівській: Борзнянське -- 1807 р., Новгород-Сіверське -- 1808 р., Конотопське -- 1812 р., Сосницьке -- 1816 р. та ін.

Слід зауважити, що «уникнути» набуття статусу повітового училища вдалося Новгород-Сіверському народному училищу, яке завдяки зусиллям директора І. Халанського, хоч і не стало університетом, однак було реорганізоване у гімназіюДив.: ШугуровМ.В. Неосуществившийся университет в Новгород-Северске // Киевская старина. -- 1882. -- Т. І. -- № 3. -- С. 592-597; О обращении Новгород- Северского Народного Училища в Гимназию (21963) // ПСЗРИ. -- Собр. 1-е. -- Т. ХХУІІІ (1804-1805). -- СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. -- С. 1303-1304.. Остання аж до 1832 р. була єдиною в Україні, що існувала в негу- бернському місті.

На основі статистичних даних 1808 р. про співвідношення кількості повітових міст Харківського навчального округу (включав навчальні заклади Слобідсько-Української, Орловської, Воронізької, Курської, Чернігівської, Полтавської, Херсонської, Таврійської, Катеринославської губ., землі Війська Донського та Війська Чорноморського) та повітових училищ (109 до 18) слід говорити поступовість та навіть повільність процесу реорганізації. «Зосередивши особливу увагу та турботи Міністерства на вищих та середніх школах [гімназіях та університетах. -- М.В.], Головне правління училищ не довело до кінця реформи початкової народної освіти» -- об'єктивно констатував С. Рож- дественськийРождественский С.В. Указ. соч. -- С. 71-72..

До 1828 р. система управління повітовими училищами, встановлена «Статутом...» 1804 р. практично не зазнала змін. Винятком стало лише запровадження у 1811 р. звання «почесного наглядача». Ним міг стати місцевий поміщик, обізнаний в науках, який у цьому випадку набував статусу покровителя повітового училища і отримував повноваження загального нагляду за навчальним закладом та контролю над штатним наглядачем. «Наглядачі, не маючи ні значущого чину, ні статку, вельми рідко привертають до себе повагу, від чого багато потерпають і самі училища» -- обґрунтовувалася у міністерському циркулярі мотивація необхідності запровадження вказаного званняСборник распоряжений по Министерству народного просвещения. -- СПб.: Тип. Императорской Академии Наук, 1866. -- Т. 1: 1802-1834. -- Стб. 197.. Відтепер штатний наглядач звітував не лише перед губернським директором училищ, а й перед почесним наглядачем. Характерно, що кандидат на отримання цього звання затверджувався безпосередньо міністром народної освіти, а служба, хоч і вважалася державною, не оплачувалася. Це пояснювалося тим, що «поміщики, зважаючи на надлишок своїх доходів, ніякої потреби в жалуванні не мають» О бытии при уездных Училищах, сверх штатных Смотрителей, Начальникам в звании Почетных Смотрителей (24754) // ПСЗРИ. -- Собр. 1-е. -- Т. ХХІ (1810-1811). -- СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. -- С. 830.. Більше того, поступово домінуючою стала практика акцентування уваги училищного керівництва лише на розмір матеріальних пожертв потенційного кандидата на звання почесного наглядача. Констатуючи таку ситуацію, міністр О. Шишков у 1827 р. закликав у поданнях на призначення вказувати й іншу користь від претендентаСборник распоряжений по Министерству народного просвещения. -- СПб.: Тип. Императорской Академии Наук, 1866. -- Т. 1: 1802-1834. -- Стб. 627.. Однак, цікаво, що вже у 1833 р. відомство розіслало по навчальних округах циркуляр, де вказувалося на зростання випадків невиконання почесними наглядачами своїх фінансових обіцянок та, як наслідок, суттєве збільшення таких недоїмок. Закликаючи заздалегідь приймати заходи для недопущення цього, міністерство навіть дозволило застосовувати таку санкцію як позбавлення званняТам же. -- Стб. 874-875.. Натомість в іншому циркулярі за 1838 р. йшлося про обов'язкове стягнення заборгованості (відповідно до взятих зобов'язань) навіть після звільнення від виконання обов'язків почесного наглядача.

У 1817 р. почесним наглядачам було дозволено обиратися на всі дворянські посади (предводителів, суддів, справників, засідателів і т.д.) лише у тих повітах, де знаходилося конкретне училище. Ця норма мала суттєве значення для більш ефективного нагляду за навчальними закладами, оскільки досить часто поміщики мали земельні володіння, які виходили за межі однієї адміністративно- територіальної одиниціОб избирании Дворян, занимающих места почетных Смотрителей в должности по выборам по тому токмо уезду, в котором таковой чиновник состоит Смотрителем Училища (26705) // ПСЗРИ. -- Собр. 1-е. -- Т. ХХІУ (1817). -- СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. -- С. 92-93.. Відтак, з 1817 р. унеможливлювалося обрання дворянина на певну станову посаду в одному повіті і виконання ним обов'язків почесного наглядача училища, яке знаходилося в іншому. Додамо, що маніфест «Про порядок дворянських зібрань, виборів і служби по ним» 1831 р. визначав, що відповідне звання може бути поєднане лише із посадами губернського або повітового предводителя.

Загалом, вищевказаний указ 1811 р., на наш погляд, слід розглядати не лише з точки зору посилення ролі місцевого елементу в управлінні повітовими училищами чи необхідності підвищення статусу закладів освіти, а й у загальному контексті станової політики імператора Олександра І, яка характеризувалася розширенням прав дворянства та зміцненням їх політичного та соціально-економічного статусу.

Аналізуючи систему управління повітовими училищами України у першій половині ХІХ ст. окремо варто відзначити, що протягом 1804-1839 рр. тривав процес їх постійного перепідпорядкування різним навчальним округам. Коротко окреслити їх суть доцільно за допомогою таблиці 2.

У цілому, слушною є думка сучасної дослідниці В. Шандри стосовно того, що в основі поділу губерній між навчальними округами не лежали етнічні, соціальні, історичні чи регіональні особливості. Державна політика визначалася близькістю до місцевого університету чи іншого вищого навчального закладу (наприклад, Рішельєвського ліцею в Одесі) та потребою у вирішенні певних імперських політико-адміністративних завдань (боротьба із польським національно-визвольним рухом), «серед яких головним ставало поєднання в одному навчальному окрузі більш інтегрованих і менш інтегрованих у складі імперії територій» Шандра В. Навчальні округи // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. -- К.: Наукова думка, 2010. -- Т. 7: Мл-О. -- С. 146..

Таблиця 2. Розподіл українських губерній по навчальних округах (п/п ХІХ ст.)17