Стіл переговорів посеред поля бою

Реалізація цього сценарію передбачає втілення Мінських угод і використання зазначеного переговорного формату для контролю за цим втіленням та його корегування. Виконання Мінських домовленостей має свої переваги і недоліки. До перших належать: певна деескалація конфлікту, часткове припинення вогню й зменшення кількості жертв, збереження санкцій проти агресора, звільнення військовополонених та уникнення гуманітарної катастрофи, демонстрація Україною своєї «доброї волі» як відповідального члена світової спільноти та надійного союзника західних партнерів. Поміж других, зокрема, втручання зовнішніх сил у внутрішні справи Української держави, заохочення федералізації й тероризму, деформація і дестабілізація політичного й конституційного процесів, отримання ворогами України додаткових важелів впливу на неї, внутрішній розкол і руйнація загальнонаціонального зовнішньополітичного консенсусу.

Головною проблемою Мінських домовленостей є не стільки те, що їх неможливо виконати повною мірою, а те, що навіть їх виконання майже нічого не змінить, зафіксувавши наявний на сьогодні політичний статус кво. Інакше кажучи, доклавши титанічних зусиль і пішовши на серйозні поступки, Україна може отримати той самий сепаратизм, з яким доведеться миритися і співіснувати впродовж наступного історичного періоду. Імплементуючи Мінські домовленості, Україна стає на історичний шлях, який вже подолали десятки країн світу - шлях проблемної і не завжди продуктивної взаємодії із сепаратистськими регіонами, яка триватиме десятиліттями, зрештою вкорінившись у політичній системі й політичній культурі, остаточно їх видозмінивши. Можливо, нинішні Мінські угоди і зроблять свій внесок у майбутнє загальнонаціональне примирення. Проте сьогодні час спільних пам'ятників та поховань і зворушливих обіймів ще не настав і невідомо, чи настане взагалі.

Мінські домовленості навряд чи припинять конфлікт і зупинять агресію, однак їх виконання (принаймні часткове) може стати суттєвим внеском у реалізацію головної і єдиної на сьогодні зовнішньополітичної стратагеми Української держави: «вигравати час і накопичувати сили». У цій стратегії немає нічого хитрого й підступного, адже стратегічні наміри всіх інших сторін переговорів є не менш очевидними: хтось прагне зберегти панівні позиції у світі та перебудувати його за власними ціннісними стандартами; хтось прагне регіональної гегемонії і статусу світової держави; хтось прагне зберегти комфортне, забезпечене й безконфліктне життя. Україна лише прагне часу, аби зберегти свободу.

Інтернаціоналістський (багатосторонній) сценарій трансформації. Українська сторона поступово виходить із Мінського переговорного процесу, функціоналізуючи його та зосереджуючи переважно на суто функціональних питаннях обміну військовополоненими й заручниками, наданні гуманітарної та економічної допомоги постраждалим від агресії районам, підтриманні режиму припинення вогню, розмінування тощо. Паралельно започатковується новий переговорний процес, спрямований на вирішення складніших і суперечливіших політичних питань, пов'язаних зі збройним конфліктом на Донбасі й анексією Криму. Таким чином, йдеться про два переговорні процеси, що поступово відокремлюються, отримуючи власний темп, спрямування, предметну сферу і внутрішню логіку загалом. Інакше кажучи, відбувається «розшарування» переговорів на суто функціональні, що й надалі тривають у Мінську, та «нові», що відбуватимуться в іншому місті (бажано в одній з європейських столиць).

Багатосторонній переговорний формат передбачає максимальне залучення й мобілізацію передусім зовнішніх (міжнародних) чинників урегулювання конфлікту на Донбасі та деокупації Криму. Йдеться про повернення загарбаних територій і відновлення територіальної цілісності України колективними зусиллями міжнародного товариства. Важливим складником цих зусиль може стати запровадження концепції «міжнародного управління конфліктними територіями із невизначеним політичним статусом». Згідно з цією концепцією управління окупованими районами Донбасу й Кримом на період їх деокупації і повернення здійснюватиметься тимчасовими міжнародними адміністраціями, персонал яких комплектуватиметься представниками міжнародних організацій та нейтральних і миролюбних держав. Діяльність цих адміністрацій має спрямовуватися на вирішення низки критичних питань гуманітарного, безпекового, правового, екологічного характеру, а також на підготування відповідних територій до повернення у склад України. Загалом йдеться про новітню історичну версію концепції «підмандатних територій».

Інтернаціоналістський сценарій трансформації переговорного процесу передбачає орієнтацію переважно на зовнішні чинники розв'язання конфлікту на Донбасі та повернення Криму. Україна докладає значних зусиль з метою якнайшвидшого вступу до Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу, максимально використовуючи для досягнення цих зовнішньополітичних цілей оновлений переговорний процес. У межах цього сценарію знайдеться місце і для міжнародних миротворців, і для міжнародних наглядових військових місій, покликаних контролювати виконання угод з врегулювання. Таким чином, західні партнери України зможуть взяти безпосередню участь у вирішенні конфлікту на підставі угод, до виконання яких вони так наполегливо спонукають українську сторону.

Націоналістичний (односторонній) сценарій трансформації. Українська сторона рішуче виходить із переговорного процесу, припиняючи роботу в усіх підгрупах і відкликаючи для консультацій свою делегацію у повному складі. Вона повідомляє про необхідність радикальної трансформації (переформатування) цього процесу за наведеними вище напрямами у відповідному меморандумі, що розсилається як учасникам переговорів, крім представників «ОРДЛО», так і керівництву тих держав, які планується запросити до участі в оновленому переговорному процесі. Приводом для такого рішучого кроку може стати питання визволення з полону українських цивільних і військових заручників. На сьогодні це питання є одним з головних, нехтування ним призведе до дегуманізації переговорного процесу.

Переговори щодо Донбасу й Криму використовуються для підготовки, максимально можливої легітимації й втілення сценарію визволення окупованих територій. Реалізація цього сценарію передбачає дві стадії: перша -- жорстке блокування зазначених територій і припинення з ними будь-яких відносин; друга -- витіснення окупантів і колабораціоністів із захоплених територій. Йдеться не про якийсь негайний і непідготовлений наступ, а про послідовну політику, спрямовану на вигнання загарбників і покарання колабораціоністів. Визволення може тривати достатньо довго і здійснитися лише за слушної нагоди, коли Україна зміцніє, РФ ослабне, а західні союзники будуть готові підтримати визвольну війну українського народу проти окупантів. Доки така нагода не виникне, блокування окупованих територій залишатиметься головним засобом тиску на загарбників та їхніх прислужників.

Безперечно, обрання цього сценарію уповільнить поступ України до членства у Євросоюзі й Північноатлантичному альянсі та ускладнить її відносини із західними партнерами. Передусім йдеться про великі держави Європи, які підтримують і просувають Мінський процес, зокрема за рахунок національних інтересів української сторони. Водночас Сполучені Штати та й увесь англосаксонський світ можуть залишитися надійним стратегічним партнером Української держави на її шляху до визволення окупованих територій. Ослаблення міжнародної підтримки України внаслідок вибору й реалізації стратегічного курсу на звільнення своїх земель від окупантів буде частково компенсоване розширенням внутрішньої підтримки цього курсу середнім класом та іншими патріотичними верствами українського суспільства. Крім того, курс на поступове визволення окупованих територій надасть можливість залучити й мобілізувати праві сили, переорієнтувавши їх з внутрішньої деструкції на боротьбу із зовнішнім ворогом.

Питання надання окупованим територіям Донбасу якогось особливого статусу є вкрай суперечливим, спричиняє серйозні дискусії й конфлікти в українському суспільстві. Певною мірою внесення цього питання до громадського дискурсу є провокацією, розрахованою на суспільно-політичний розкол. Тому й доцільно повернути цю небезпечну ситуацію на користь української сторони. Йдеться про надання особливого статусу підконтрольним Україні територіям Донбасу. Подібний статус передбачатиме: розширені повноваження голів донецької і луганської ОДА; політичні привілеї та економічні преференції на регіональному рівні; право поширення цього статусу на окремі окуповані території на підставі рішень місцевих громад зазначених територій. Щодо останнього, то йдеться про політико-адміністративний наступ України на окуповані території та їх локальне повернення («частинами») до складу Української держави. У такий спосіб Україна і виконує вимоги своїх міжнародних партнерів, і створює передумови для витіснення своїх ворогів.

Реалізація націоналістичного сценарію трансформації переговорного процесу передбачає максимально можливе виключення з цього процесу представників маріонеткових квазідержавних утворень ЛНР/ДНР. Надто їхня деструктивна роль у переговорах стає дедалі очевиднішою. Вони буквально зривають переговорний процес, висуваючи до України нереалістичні вимоги, шантажуючи її визволенням цивільних і військових заручників, систематично порушуючи режим припинення вогню на лінії розмежування. Дедалі більше стає зрозумілим, що йдеться про звичайнісіньких військових злочинців, які вбивають і катують полонених, знущаються з мирного населення, жорстоко переслідують інакомислення, грабують і незаконно привласнюють приватну й державну власність.

Йдеться про жорстке структурування участі бойовиків-переговірників у переговорах у спосіб запровадження нижчого переговорного підрівня, на якому вони домовлятимуться виключно з представниками неокупованих територій -- делегаціями, сформованими донецькою й луганською ОДА та очоленими головами обласних державних адміністрацій. До складу зазначених делегацій увійдуть політичні активісти, які репрезентують громадянське суспільство українського Донбасу та інтереси вимушених переселенців, котрі зберегли вірність Українській державі. У межах багатостороннього дипломатичного діалогу щодо Донбасу й Криму доцільно створити окрему переговорну підгрупу з представників неокупованих і окупованих територій Донбасу, які надаватимуть пропозиції і виконуватимуть дорадчу роль щодо повноправних учасників дипломатичного діалогу.

Три наведені вище сценарії можуть вважатися і можливими, і прийнятними (різною мірою). Кожен з них має свої переваги та недоліки. Проте існують й три інші сценарії, які майже неможливі та цілковито неприйнятні: сценарій відмови від окупованих територій, сценарій сепаратних домовленостей із РФ, сценарій включення ЛНР/ДНР до складу України.

Сценарій повної відмови від окупованих територій є неприйнятним. Причому йдеться саме про свідому й чітко артикульовану відмову, а не територіальні втрати під тиском переважаючих сил агресора -- про політичну позицію, а не про безсилля перед агресією і неспроможність змінити ситуацію на свою користь. Уже сьогодні є очевидним, що Україна цілком проіснує і без окупованих територій Донбасу - вона не перша й не остання держава в історії людства, яка зазнала територіальних втрат. Існує очевидна спокуса позбутися нелояльних, дотаційних, відсталих територій. Однак таке спокусливе рішення загалом є неприйнятним. Відмовлятися від окупованих територій не варто, позаяк подібне стратегічне рішення підірве престиж держави на міжнародній арені та посіє зневіру серед громадян України; образить національні почуття українців, може викликати реваншистські настрої й розколи в українському суспільстві; зрадить надії й сподівання мільйонів українців, які або стали вимушеними переселенцями, або змушені були залишитися на окупованих територіях; створить загрозу війни, осередки дестабілізації та джерела корупції й організованої злочинності на східних кордонах; унеможливить остаточне впорядкування та умиротворення пострадянського простору; спонукатиме російський імперіалізм до нових авантюр, спричиняючи глобальну дестабілізацію; ускладнить геополітичну самореалізацію

Української держави за південним геостратегічним вектором на обширах Приазов'я й Причорномор'я.

Сценарій сепаратних домовленостей із Російською Федерацією є ще більш неприйнятним, ніж сценарій відмови. Його реалізація призведе до цілковитої або часткової втрати державної незалежності, національної ідентичності, історичної суб'єктності, а також втягнення багатостраждального українського народу до чергових кремлівсько-імперських авантюр -- безперспективного і непродуктивного протистояння з провідними державами євроатлантичного світу та їх інтеграційними і безпековими об'єднаннями. Подібне протистояння, як і всі попередні, закінчиться поразкою, людськими втратами, ресурсними збитками, консервуванням економіко-технологічної відсталості. Україна знову опиниться на шляху, який вже неодноразово долала під проводом кремлівських імперіалістів-авантюристів. Українці заплатили надто високу ціну за попередні імперські авантюри Кремля, аби взяти участь у черговій.

Сценарій включення ЛНР/ДНР до складу Української держави, в якій би привабливій псевдодемократичній формі це включення не відбувалося, є не лише неприйнятним, а й самогубним. Цей сценарій цілковито відповідає планам імперського Кремля часів початку «російської весни», коли Україна уявлялася РФ аморфним конгломератом різноманітних «народних республік». Подібний сценарій прирікає українську державність на болісну і конфліктну дезінтеграцію. Водночас він є найменш реалістичним, а його здійсненність - малоймовірною. Спроби Російської Федерації «впхнути» квазідержавні утворення ЛНР/ДНР до складу Української держави мають очевидну мету -- руйнацію України ізсередини. Саме очевидність цих намірів робить зазначений сценарій нездійсненним, оскільки навіть багатолітні й безрезультатні переговори в Мінську постають цілком прийнятною альтернативою такому сценарію.

Нарешті, переговорний процес щодо Донбасу й Криму має важливий гуманітарний аспект, значення якого невпинно зростає. Йдеться про життя і здоров'я українських громадян, які перебувають у полоні (зокрема як політичні в'язні) РФ і колабораціоністів. Сьогодні українська і світова громадськість дізнається дедалі більше про вбивства полонених й жорстокі знущання над ними. Україна не має морального права нехтувати цими кривавими злочинами проти людяності й ігнорувати факти злочинної діяльності РФ та колабораціоністів. Продовження переговорного процесу без звільнення українських громадян цілковито дегуманізує цей процес, робить його цинічним і аморальним.

Размещено на Allbest.ru