Історія Української Повстанської Армії (cучасний погляд)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія Української Повстанської Армії (cучасний погляд)

Працюючи в бібліотеці, я натрапила на цілу низку книг, перелік яких даю далі. Безумовно найбільшою був «Літопис Української Повстанської Армії», який складається з 33-х томів.

Досі появилися такі томи «Літопису УПА»:

Том 1. Волинь і Полісся: німецька окупація; книга перша: Початки УПА, документи і матеріали. Книга містить політичні і організаційні документи та матеріали до історії УПА на Волині і Поліссі. 1989.

Том 2. Волинь і Полісся: німецька окупація; книга друга. Книга містить підпільні документи і матеріали про бойові дії УПА на Волині і Поліссі. 1985.

Том 3-4. Чорний ліс: видання команди Станіславівського тактичного відтинка УПА, 1947-1950 роки. Книга перша і друга. Книги містять меморіали, біографічні нариси й документи про дії відділів УПА Станіславівського тактичного відтинку УПА. Частина матеріалів - оповідання, новели і вірші. 1987,89.

Том 5. Волинь і Полісся: німецька окупація; книга третя: спомини учасників. Книга містить спогади, рецензії і додаткові підпільні матеріали про дії УПА. Між мемуарами - звідомлення про договір про ненапад між ГК УПА й угорською армією. 1983.

Том 6. УПА в світлі німецьких документів, 1942-1945; книга перша: 1942 - липень 1944. Книга містить аналізи, меморандуми, звідомлення, звіти, а також переклади українських документів для центральних політичних, військових і поліційних установ. 1983.

Том 7. УПА в світлі німецьких документів, 1942-1945; книга друга: серпень 1944-1945 (продовження шостого тому). 1983.

Том 8. Українська Головна Визвольна Рада; документи, офіційні публікації, матеріали; книга перша: 1944-1945. Книга містить основні документи Першого Великого Збору УГВР, передрук органу Президії УГВР Вісник (24 (7) серпень 1945) і статті та матеріали з 1944-45 рр. які стосуються цілости визвольного руху. 1980.

Том 9. Українська Головна Визвольна Рада; книга друга; 1946-1948. Книга містить органи УГВР. Самостійність і Бюро Інформації УГВР та інші матеріали. 1982.

Том 10. Українська Головна Визвольна Рада; книга третя: 1949-1952. Збірник містить документи, офіційні звідомлення, публікації й матеріали УГВР в Україні, між ними Бюро Інформації УГВР. 1984.

Том 11. Тернопільщина: список впавших героїв в українській революції в боротьбі з московсько-більшовицькими окупантами за час від 30 березня 1944 до 31 грудня 1948 року. Це підпільне видання містить біографії 725 осіб, які загинули на території Тернопільської округи. Крім того, подає дані про смерть близько 100 невідомих повстанців, які загинули на території округи.

Том 12. Третя подільська воєнна округа УПА («Лисоня»): містить видані командою воєнної округи короткі описи боїв відділів УПА - «Лисоня» від листопада 1943 до серпня 1945 року, збірник підпільних пісень Повстанський стяг - виданий з приводу п'ятиріччя УПА в 1947 році, та інші документи й матеріали групи «Лисоня». 1989.

Том 13. Перемищина - Перемиський курінь; книга перша: Денник відділу «Бурлаки» (Володимира Щигельського) - містить денник цього відділу («Ударники») за час від жовтня 1946 до 24 жовтня 1947 року, ведений бунчужним «Буркуном», з епілогом Богдана Гука («Скали»). Книга також має різні документи сотні - списки вояків, господарські документи тощо. 1986.

Том 14. Перемищина - Перемиський курінь; книга друга: Денники й документи - містить денники сотенного «Крилача» (Ярослава Коцьолка) з 1944 і 1947 років, продовжувані по його смерті сотенним «Бурлакою» (Володимиром Щигельським), денник сотні «Крилача» (ведений бунчужним «Орестом») і документи обох сотень. 1987.

Том 15. Константин Гіммельрайх: спогади командира відділу особливого призначення «УПА-Схід»; спогади. Автор - киянин - оповідає про свої переживання, від вибуху війни 1941 року до звільнення з УПА (рейду на Захід в 1945 році: мобілізація до ЧА, німецький полон, окупований Київ, участь у підпіллі ОУНм, к-р вд. УПА (ОУНм) в Карпатах, старшинська школа УПА, мандри по Поділлі й к-р вд. особливого призначення «УПА-Схід». Ілюстрації. 1987.

Том 16. Підпільний журнал закерзонської України, 1945-1947. збірник містить передруки таких підпільних журналів: Тижневі вісті, Лісовик, Інформативні вісті, Інформатор і Перемога. Всі числа цих журналів супроводяться англомовним резюме. Збірник має статтю про історію підпільної видавничої діяльності на Закерзонні та Акт оскарження О. Лебедович. 1987.

Том 17. Англомовні видання українського підпілля, 1946-1947. збірник містить передруки підпільних видань: Нові Лідіце, Виселення єпископа Коцилавського, Вибори в СРСР, Нова голодова катастрофа в Україні, Фашистівське страшило, До братніх чеського і словацького народів. 1988.

Том 18. Карпатська група УПА «Говерля»; книга перша: Документи, звіти та офіційні публікації. Містить передрук підпільного видання командування групи Шлях перемоги, звіти команд тактичних відтинків УПА й звіти командирів відділів та підвідділів УПА 24 ТВ УПА «Маківка». 1990.

Том 19. Карпатська група УПА «Говерля»; книга друга: Спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру. Включає збірку нарисів і споминів, друкованих у підпіллі. Майже всі спомини написані старшинами і вояками УПА ще на Україні або негайно після переходу на еміграцію. 1992.

Том 20. Покажчик до «Літопису УПА»; книга перша 1-19 томи. Книга містить покажчик псевдонімів, прізвищ, географічних назв, інституцій, поазбучні списки авторів та надрукованих матеріалів й інші дані про перших 19 томів «Літопису УПА». 1994.

Том 21. УПА в світлі німецьких документів 1941-1943; книга третя: червень 1941 - травень 1943. Книга містить звіти, меморандуми, а також переклади українських документів для центральних політичних і поліційних установ. 1991.

Том 22. УПА в світлі польських документів; книга перша: Військовий суд оперативної групи «Вісла». Містить вироки, звіти та кореспонденцію Військового суду оперативної групи «Вісла» за період від травня до вересня 1947 року. 1992.

Том 23. Медична опіка в ОУН: документи, матеріяли, спогади. Більша частина книги - це спомини санітарів, медиків, лікарів й інших працівників санітарної служби й Українського Червоного Хреста (УЧХ). В книзі теж поміщені підпільні документи й біографії працівників УЧХ. 1992.

Том 24. Ідея і чин: орган Проводу ОУН, 1942-1946. У цій книзі передрукований головний політично-інформативний журнал Проводу ОУН на Українських Землях, що появився в роках 1942-1946. Журнал містив важливі інформації про боротьбу УПА, німецьку та російську окупаційну політику, розвиток української політичної думки. 1995.

Том 25. Пісні УПА. Збірка пісень, тематично пов'язаних з боротьбою УПА. Збірник включає не тільки властиві пісні вояків УПА, але й уложені пізніше в тюрмах і концтаборах, чи уложені народом. Збірник містить тексти пісень, їх варіанти, мелодію і варіанти, а також дані про саму пісню, її авторів й оспівуваних у самих піснях героїв чи події. Збірник понад 600 пісень чи їх варіантів. 1997.

Том 26. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга четверта: Документи і спогади. Збірник містить протоколи ВЗ УГВР, доповідь на цьому зборі й інші документи: вибір з листування президента УГВР Кирила Осьмака, переговори з польським підпіллям, Угорщиною й Румунією, слідчу справу Миколи та Петра Дужих й інші документи. У книзі також спогади членів УГВР й інших осіб про утворення та діяльність УГВР. 2001.

Том 27. Роман Петренко: За Україну, за її волю; спогади. Автор - волиняк - оповідає про свою діяльність від вибуху війни у 1939 по відходу на Захід 1945. Спочатку автор був діячем ОУН Сарнецької округи (від січня 1942 в підпіллі), згодом - шефом господарського відділу МВО УПА «Заграва» від літа 1943 - ПВШ (потім КВШ УПА - Північ, командир Клочківський) і від літа 1944 - старшиною для особливих доручень при ГСЗС УГВР під керівництвом М. Лебедя. 1997.

Том 28. Марія Савчин: Тисяча доріг; спомини. Автор оповідає про свої переживання від вибуху війни (від 1944 до 1953 - в підпіллі) до свого приходу на еміграцію у 1954. Від 1945 була дружиною В. Галаси, заступника проводу ОУН Закерзонського краю, від 1947 співробітника ГОСП в Карпатах і від 1948 - проводу ОУН ПЗУЗ. Авторка перебувала разом з ним на Закерзонні, в Карпатах, на Волині й накінець - у тюрмі КГБ у Києві. 1995.

Том 29. Іван Гарасимів («Палій»): З юнацьких мрій - у ряди УПА, це розповідь учасника підстаршинської шкали УПА в Карпатах та райового в сотні У-1 (94), про його бойовий шлях в УПА від осені 1943 до осені 1947 в Карпатах та на Лемківщині. Спогади дають цікаву картину із щоденного життя повстанців та їхніх командирів, як теж про важке становище українського населення на цих теренах. 1999.

Том 30. Степан Хрін (Степан Стебельський): Крізь сміх заліза; спогади. Книга містить два спогади Степана Стебельського («Хріна»), командира тактичного відтинку УПА 24 «Маківка» - «Крізь сміх заліза», «Зимою в бункері» та спогади Олекси Конопадського («Островерха») - «Спомини сотового УПА Островерха». Автори оповідають про свої дії в УПА від 1944 до 1949 року на Лемківщині та Дрогобиччині. 2000.

Том 31. УПА на Львівщині і Ярославщині. Спогади і документи вояків УПА тактичного відтинку «Розточчя», 1943-1947. Книга містить спогади «Сої», «Спартака», «Зенона Семенова» та інших членів відділу УПА командира «Бриля». Також подаються оперативні звіти командира «Бриля» та командира «Гамалії» («Переяслави І» та «Переяслави ІІ») з тактичного відтинку УПА «Розточчя». 2000.

Том 32. Медична опіка в УПА: документи, матеріяли, спогади. Книга друга. Велика частина книги - це спомини санітарів, медсестер, медиків, лікарів і інших працівників санітарної служби й Укр. Червоного Хреста (УЧХ). 2001.

Том 33. Тактичний Відтинок УПА 26-й «Лемко»: Лемківщина і Перемищина (Документи і матеріали). Книга містить документи і матеріали, що відносяться до історії та діяльності відділів УПА Тактичного Відтинку «Лемко» в рр. 1944-1947, оперативні звіти, накази, інструкції та вказівки, рейди УПА та документи Підстаршинської школи імені полковника «Коника». Мапи, організаційні схеми. 2001.

Готуються до друку такі томи «Літопису УПА»:

Том 34. Лемківщина і Перемищина - «Холодний Яр», «Бескид», «Верховина»: Політичні звіти. Книга містить організаційний розподіл підпільної мережі Лемківщини і Перемищини, кадрову обсаду підпільної сітки та політичні і інформативні звіти з терену за роки 1944-1947. Львів. 2001.

Покажчик до «Літопису УПА»; книга 2: 21-34 томи та 1-2 томи нової серії. Книга містить покажчики псевдонімів, прізвищ, географічних назв, інституцій, поазбучні списки авторів та надрукованих матеріалів й інші дані про томи «Літопису УПА» старої та нової серії, як також книги «Повстанські могили» під ред. Євгена Місило.

Архітектура резистансу: криївки і бункери УПА в світлі радянських документів. Книга містить схеми та описи різних криївок УПА та запілля, зібраних в Архіві Внутрішніх військ України. Округу за рр. 1944-1954, який знаходиться в Колекції ім. Петра Й. Потічного при Університеті Торонто.

Холмський тактичний відтинок УПА («Данилів»): містить огляди й документи про дії УПА на Холмщині й Підляшші в 1945-1948 роках. Між документами - звіти Холмського тактичного відтинку УПА, хроніки (денники) сотень УПА, звіти зі зустрічей представників УПА з представниками польського резистансу з ВіН-у («Вольносьць і Нєподлєглосьць»), звіт із зустрічі з англійським кореспондентом, радянські документи про депортацію українців до СРСР та інше.

Ярославщина, Любачівщина, Томашівщина. Книга містить документи і матеріали 27 ТВ УПА «Бастіон» та її округи ОУН «Батурин» за роки 1944-1947. Між документами також хроніки відділів «Месники» 2 і 3, накази, реєстри та списки відділів. Книга також включає спогад сотенного «Тучі» й політвиховника «Шеремети» та спогад «Вуса» і «Козака» з почоту к-ра «Залізняка».

Юрій Борець «З найкращими»

Книга спогадів Ю. Борця - Чумака - одного з ветеранів Української Повстанської Армії, яка понад десять років без жодної допомоги ззовні провадила жертовну боротьбу за волю українського народу під гаслом «Волю народам, волю людині!», розповідає правду про бойові звитяги та післявоєнну долю воїнів УПА.

«У вирі боротьби: Повість нашої Доби» цього ж автора.

Ось перед нами нова книжка про буремні дії героїчної боротьби УПА за суверенні права свого народу. Її автор описує бої і борців. Живим, як сьогодні стає перед нами трагічне, кров'ю скроплене, Закерзоння і звідтам переправа через Чехо-Словаччину з великою лінією на Захід. Автор скромно, але глибоко переживає ті незабутні героїчні дні нашої визвольної історії, забуваючи зовсім себе самого й таким чином, даючи нам приклад загального ідейно-політичного та психологічного стану нашої молоді тих часів.

Ю. Борець «ОУН і УПА в боротьбі за Українську державу»

Автор старається схематично окреслити основні віхи історії України, починаючи з того, «хто ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті?». Таким чином Ю. Борець вже вкотре прагне зацікавити насамперед молодого читача, визнати правдиву, несфальсифіковану «історію України», вивчити її, зробити правильні висновки, і, збагатившись історичним досвідом, активно працювати сьогодні над зміцненням рідної держави, перетворити її на справді українську і справедливу для всіх її громадян.

Ю. Чумак «Рейд без зброї; УПА на Заході. Спогади»

Спогади «Рейд без зброї» висвітлюють досі майже ніким не досліджений останній трагічний період боротьби УПА, коли повстанці залишили рідну землю і переправилися через Чехо-Словаччину, з великою місією на Захід.

Автор розповідає про людей підпілля, про те, як склалася їх доля на чужині, про бої і втрати найближчих побратимів, про їх вічну любов до свого народу і рідного краю.

П. Грицай «Грицай - «Чорнота» Я. «А рани не гоїлися, Спомини «Чорноти».»

У книзі описані спогади чатового командира УПА «Чорноти» про події, які відбувалися в 1943-1945 роках на Закерзонні, та про його страдницьке життя в більшовицьких тюрмах та концтаборах Сибіру. Тут докладно розповідається про життя каторжників, про їх боротьбу за свої права, про згуртованість і взаємопідтримку між політв'язнями різних національностей.

Євген Грицяк «Короткий опис спогадів (Для самого себе)»

У розповіді «Короткий опис спогадів» читач пізнає скромного і чесного українського патріота. Обставини ув'язнення Євгена Грицяка і трагічна доля товаришів не залишили його байдужим. Він очолив норильське повстання, кинувшись у вир боротьби з безправ'ям і свавіллям радянського режиму. Історія самооборони українських політв'язнів в радянських концтаборах, людська гідність, нездоланність і мужність світлими літерами вписали ім'я Євгена Грицяка на своїх сторінках.

Іван Дмитрик «Записки українського повстанця (в лісах Лемківщини)»

Іван Дмитрик розповідає здебільшого про свою сотню (число її польової пошти було «У-94»), хоч не бракує в його споминах інформацій і про інші відділи УПА, які діяли, якщо не постійно, то деякий, у тому самому терені. У своїх споминах І. Дмитрик нічого не замовчує, нічого не прикрашає. Він описує правдиві історії і справжніх людей. Український повстанець у спогадах автора - це передусім людина. Людина свідома і повна віри у справу, ради якої готова була покласти життя, людина, яка безстрашно йшла у бій, але також людина, яка відчувала страх, холод, голод і біль. Людина, яка вміла радіти, але також і плакати. Цим розповідь І. Дмитрика відрізняється від тих небагатьох спогадів, які досі появилися про УПА. Спогади Дмитрика написані живо і з гумором. Читач прочитає їх з приємністю й почуттям гордості, що існувала українська військова сила, яка вистояла стільки років у боротьбі з переважаючим чисельно ворогом.

Степан Бандера «Перспективи Української Революції».

Андрій Боляновський «Дивізія «Галичина», Історія»

У пропонованій праці розглянуто передумови створення українського бойового з'єднання, показано процес його організації, охарактеризовано участь дивізійних відділів у воєнних діях, простежено еволюцію дивізії «Галичина» від збройної частини німецьких військ до Першої Української дивізії Української національної Армії (1-ша УДУНА). Предметом даного дослідження є історія найбільшої української військової частини, що діяла в роки Другої світової війни.

О.М. Шимчишин «УПА в хронології»

«УПА в хронології» - це історія Української Повстанської Армії, починаючи з 20-х років ХХ ст., коли виникла Українська військова організація (УВО) як зародок майбутньої української армії до проведення Першого Великого збору Української Головної Визвольної Ради (УГВР), який створив український парламент, що став єдиним політичним спроводом українського народу в національно-визвольній боротьбі.

Г. Бурнашов «Полководець УПА»

Петро Содоль «Українська Повстанська Армія 1943-1949 роки. Довідник»

Ця праця містить короткий енциклопедичний нарис історії збройної боротьби в 1943-1949 роках Української Повстанської Армії та дає читачеві неповний список - тимчасовий реєстр - членів в УГВР, провідних активістів ОУН та старшин УПА, разом із біографічними нарисами, організаційними схемами, з ілюстративним матеріалом того періоду. Основна інформація - результат дослідницької праці за минулих 15 років.

Г. Бурнашов «Лицарі честі і чину»

Петро Дужий «Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин».

У книжці відомого ветерана національно-визвольної боротьби 40-50 рр., члена Проводу ОУН Петра Дужого описано епізоди Українського Опору часів Другої Світової війни, діяльність Дружин Українських Націоналістів, УПА та її Головного командира Романа Шухевича - генерала Тараса Чупринки. Спогади почесного громадянина Львова Петра Дужого є цінними насамперед тому, що він був особисто знайомий з багатьма провідними діячами визвольного руху та українського суспільного життя загалом: Зеноном Косаком, Іваном Климівим - «Легендою», Миколою Лемиком, Романом Шухевичем, Катериною Зарицькою, Патріархом Йосипом Сліпим, Василем Куком - «Лемешем», Дмитром Маївським - «Тарасом», Миколою Арсеничем, Олексою Гасиним, Осипом Дяковим - «Горновим», Дмитром Донцовим, Миколою Лебедем, Іваном Кедриним-Рудницьким, Миколою Климишиним та багатьма іншими. Спогади будуть корисні читачам, які цікавляться суспільною атмосферою західноукраїнських земель 30-50 рр. та маловідомими фактами визвольної боротьби.

Крім цього видані:

«Повстанський записник» М. Данилюка (Блакитного)

Статті»… За волю України», «І наша частка в перемозі»

М. Лебедя «УПА: Українська Повстанська Армія: її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу»

Б. Мака (Михальчука) «Василь Сидор і справа його життя», «Юнацька чота»

В. Макара «Бойові друзі»

М. Малецького «Без ілюзій: Коментарі»

С. Мединського «Дивізійними степами»

П. Мірчука «Українська повстанська армія 1942-1952»

«Не забудеться, не проститься…»

«Останній сталінський удар»

«Пам'ятник слави УПА»

П. Полтави «Хто такі бандерівці та за що вони борються»

«Регенсбург: Статті-спогади-документи»

В. Северина «Їм дзвони не громи»

Л. Стеткевича «Як з Бережан до Кадри»

Д. Чайковського «Московські вбивці Бандери перед судом»

Я. Шумелда «Похід ОУН на схід»

Журнал «Сучасність» (статті С. Кульчицького, Б. Червака, С. Грабовського, В. Скуратівського, В. Коваля розкривають історію діяльності ОУН-УПА, вміщують нотатки до проблеми УПА та інше).

Я вважаю, що це ще не вся література про Українську Повстанську Армію, бо про її подвиги можна писати і писати…

1. Повідомлення про загибель Шефа Головного Військового Штабу УПА Олекси Гасина - полковника «Лицаря» (документ з Архіву громадських організацій України):

«Секретарю ЦК КП(б) У товаришу Хрущову М.С.

Повідомлення про ліквідацію військового референта центрального проводу ОУН Гасина Олексія Івановича, псевдо «Лицар», він же «Олекса» і «Іван Чорнота».

Оперативною групою МВС УРСР у січні 1947 р. агентурним шляхом було встановлено, що в районі сіл Конюхів і Жулин Стрийського району Дрогобицької області переховується військовий референт центрального проводу ОУН - Гасин Олексій Іванович, псевдонім «Лицар», він же «Олекса» і «Іван Чорнота».

На підставі відомостей, що надійшли у МВС УРСР, був опрацьований план проведення чекістсько-військової операції з метою захоплення або ліквідації «Лицаря».

В одному з бандитів, що були вбиті 20 січня цього року розвідувально-пошуковою групою, яка діяла по зовнішньому кільцю району операцій, побіля села Лани-Соколівські Стрийського району Дрогобицької області особистими зв'язковими «Лицаря»: Мельником Іваном, Мельник Анною, Чуплякевичем Євстафієм впізнаний Гасин Олексій Іванович за псевдом «Лицар», він же «Олекса» і «Іван Чорнота»…

Труп «Лицаря» був доставлений в УМВС по Львівській області, де додатково був упізнаний колишнім членом центрального проводу ОУН «Сергієм» - М. Степаняком, який знав «Лицаря» зі спільної праці в центральному проводі ОУН в 1941-1942 році.

Міністр Внутрішніх справ УРСР

Генерал-лейтенант Строкач

25.1.47

(прийняв по ВЧ капітан Пушкін)»

· За самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.

· За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицький комісарів.

· За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний всесторонній розвиток у власних державних формах.

· Проти німецького та московського імперіялістичних наїзників, що змагають до поневолення та знищення українського народу.

· Проти імперіялізмів, як джерела воїн і поневолення народів.

Більшовицьких парашутистів УПА вважає за передовий загін московських імперіалістів і поборює нарівні з німецькими грабунковими бандитами.

(Підпільна газета «Вісті»: огляд воєнно-політичних подій) р.І, ч.І грудень 1943 р.

З архівної слідчої справи 11-30853 в УСБУ по Львівській області.

З анкети арештованого

Голяш Григорій Іванович народився 1910 р. у с. Вишки Козівського району Тернопільської області. Проживає на нелегальному положенні у Львові. Українець. Без паспорта. Громадянин СРСР, безпартійний, з селян.

Батьки: мати - Голяш Тетяна Семенівна, 62 р.н. Дружина - Гулай Марія Андріївна, 1918 р. нар., живе у Таджицькій РСР.

Зріст середній, фігура середня, плечі горизонтальні, шия коротка. Волосся темно русяве з сивиною, очі сірі, лице овальне, чоло високе скошене, брови дуговидні, рот малий, губи тонкі, підборіддя пряме, вуха овальні, має два вогнепальні наскрізні поранення в області грудей. На лівій повіці мала бородавка.

Арештований 5.05.1950 р. із санкції прокурора внутр. військ МДБ за відношенням 2 к. п/с УМДБ Львівської області.

Анкета заповнена в слідчому відділі УМДБ області, місто Львів.

Акт

16.06.1950 р. Львів

Мною, фельдшером ВТ Львівської обл. Лейтенантом медслужби Ляхович Р.Л., у присутності чергового внутрішньої тюрми УМДБ Львівської області мол. Лейтенанта Дерябіна і слідчого слідгрупи МДБ УРСР майора Декаль складений акт у тому, що о 4 год. 50 хв. ранку з кабінету 70 з/к №33 вискочив у вікно і смерть наступила миттєво.

З реабілітаційного висновку

Голяш Г.І. звинувачувався в тому, що був членом ОУН з 1923 р. як активний член, у 1941 р. був призначений військовим референтом Тернопільського обласного проводу ОУН. У 1945 р. особистим розпорядженням Шухевича Романа був направлений до Львова із спеціальним завданням, 22.06.50 р. постановою слід відділу УВДБ Львівської обл. за ст. 4 Карно-процесуального кодексу УРСР справа припинена.

Багато горя від Радянської влади зазнала й українська жінка супутниця Григорія Голяша. У Львові зберігається архівно-слідча справа №П-31907, в якій повідомляється, що Марія Андріївна Гулай народилася у Львові в 1918 році, лікар, проживає на вулиці Мариупільській, 22/1. 21 лютого 1940 року була заарештована НКВС, звинувачувалась по статтях 54-10 та 54-11, звільнена з-під варти 26 червня 1941 року.

[Наказ військам УПА в справі зберігання військових таємниць]

НАКАЗ Ч. 10.

ВСІМ ПОВСТАНЦЯМ І КОМАНДИРАМ УПА

Дається спостерегти, що багато повстанців, командирів, функційних не придержуються військової тайни. Немає у тих людей границь в говорінні. Говорять з кожним про все, що треба й не треба. Через це багато справ, що повинні бути укриті строгою тайною, виходять на верх. Це відноситься і до військових команд, осередків і штабів. А ворог тільки підслуховує це все. І дивно нам нераз, що ворог вдаряє по нас там, де ми найменше сподіваємось удару. Тоді шукаємо поміж нами агентів ворога.

Ми самі через нашу необережність, безграничну говірливість, непанування над собою, самохвальбу, легковірність (вірим всім, бо це українці) зраджуємо строгі військові тайни. Самі підсвідомо робимо ворогові послугу. Самі себе руйнуємо.

В штабах лежать для всіх доступні воєнні документи. Розкинені записки, що разом зі сміттям викидається на смітник. У військових частинах майже не працюється над виробленням у війська почуття задержання військової тайни. Мало працюють над тим командирі, так як рівно ж і їх виховники.

НАКАЗУЮ:

1) Завести строгу групову конспірацію. Про всі справи характеру таємного говорити тільки з тими, до кого вони належать. Пам'ятати також і про це, що «стіни вуха мають».

2) На писані воєнні речі построїти тайні скритки. Хай кожен не заглядає до речей, що до нього не належать.

3) Всі приміщення команд і штабів мусять бути строго конспіровані, а принайменше не впускати до їх приміщення кожного, першого ліпшого чоловіка, військового чи цивільного, мовляв, «це українець. Певний».

4) Всі штабні карти, звіти, кореспонденція мусить бути хоронена перед людьми, що в штабах не працюють. Всі використані записки, калька тощо, мусять бути старанно попалені.

5) До таємної переписки у військових справах уживати шифрів і кодів.

6) Всі місця сталого постою військових частин мусять бути задержані в строгій тайні перед цивільним населенням. Цивільних близько табору, або в табір пускати не вільно.

7) У всіх військових частинах призначити кожного дня десять до двадцять хвилин на доклад командира або виховника про військову тайну. Мусимо влити в кожного почуття потреби задержання військової тайни.

8) Бойові накази видавати кожному командирові в такому часі, щоб він міг приготовитися до виконання бойового завдання. Час видавання бойового наказу точно обчислити. Відділам бойовий наказ давати перед самою акцією.

9) Кудою пересуваються відділи хай не знає цивільне населення. Це зраджує наші плани. Навіть військові частини, коли ще немає бойового завдання, не сміють знати кудою ідуть.

10) До населення ставитись ввічливо. Заховуватись пропогандивно, так як пристоїть на українського вояка, але про справи військові цивільному населенню ні в якому разі не розповідати.

За зраду військової тайни відповідають в першій мірі командирі і функційні.

Дня 3 вересня 1943 р.

Слава Україні!

Командир Української Повстанчої Армії:

(-) Клим Савур

Калькова копія писаного на машині оригіналу. Зберігається - Архів ЗП УГВР, ч.Т 17-24; фотокопія - Архів «Літопис УПА».

1. Зі спогадів Нарожняка Семена Семеновича, 1928 року народження, члена ОУН-УПА, жителя Єзуполя: «В 1944 році вперше в районі було здійснено напад на тюрму. Це був вересень місяць. Після визволення Бориськевича Володимира, Белей Ярослави та інших група бійців відійшла в сторону Вільшаниці, в Стриганецькі ліси. Потім був даний наказ вернутися в свої терени. Коли вернулися в місце призначення - Козакову долину, почалася облава військами МВС. Розгубленість Журби привела до втрати бійців куща. Попали в полон Кудла Іван, Трошко Михайло, Вовк Володимир, Кудла Семен, Нагнибіда Микола, Озарчук Михайло. По дорозі в Тязівські ліси енкаведистами були схоплені - Вовчук Євген, Ганущак Іван та Бузько Йосиф. На допомогу підійшла сотня Хмари, яка підібрали тих, хто залишився і взяли напрям на Чорний ліс. В кущі Журби (Журба родом з Тязева, син священника), що отаборився в урочищі Козакова долина, воювали хлопці з Єзуполя - Кушнір Михайло, Шиндак Семен, Овчар Йосиф та інші. Серед них був і Нагнибіда Михайло, який мав чин надрайонового провідника СБ. В 1945 році він попав у засідку і щоб не здатися в руки катам - застрілився. Похований в с. Сілець».

Ближче пізнались, й можна сказати на довгі роки заприязнились ми з другом Василем перед чвертьстоліттям на гімназійній лавці після… дужання або … хлоп'ячої бійки, що тривала всю велику перерву, тобто п'ятнадцять хвилин, а що він мене, ні я його перемогти не могли, бо приблизно були однакової фізичної будови-то як тільки задзвонив дзвінок на наступну (четверту) перерву, ми дальше зчіпились за чуби й знову не могли один одного «покласти на лопатки» і так боротьба наша не знати чим закінчилась би, такий завзятий був він, якби біда не наднесла опікуна кляси. Нам обом добре перепало, але під час переслуху ми на себе обвинувачень не подавали, бо це було б нижче нашої чести. Минали роки. Мене доля закинула в іншу гімназію, так що вдруге ми побачились вже після матури.

Він вже був тоді членом Окружної Екзекутиви Організації і клав натиск не тільки на вироблення залізної дисципліни, але й ідеологічне вироблення. Пригадую, що я нарікав на те, що тяжко зубрити «Націоналізм», книжку д-ра Донцова, бо багато чужих цитат (а я рахувався тоді до здібніших учнів) та й «взагалі вона тяжко написана». Він найперше провірив, чи я дійсно читав, а згодом зі спокоєм промовив: «А чи ти думаєш, що «Капітал» Маркса легше написаний, а ось комуністи вивчають його завзято. Нам же з ними змагатись доведеться…» З того я міркую, що він мусів вже тоді читати «Капітал». Це приблизно два десятки років тому! Очевидно, не для розваги, ані з захоплення перечитував грубий том, але готуючись до безпощадної боротьби з найбільшим ворогом України й людства, до боротьби, в якій мобілізується всі роди зброї.

В тому ж приблизно часі ледви мені вдалось одного літнього вечора зтягти його з невистріленого гарматного стрільна, яке він гатив молотом, сівши на стрільно ніби на коня, бо йому для якоїсь мети треба було розкрутити голову того стрільна. Відважний був такий, що я йому завидував! Хоч відважний, та одночасно винахідливий конспіратор. Звичайно відважні революціонери нерідко нехтують правилами конспірації й обережности, особливо ж коли після довгих років щоденної чи пак щомінутної конспірації вона їм «проїдається». Не з тої глини був мій друг. Пригадую, ми не стрічались інакше, як під час вечірнього сумерку при бічному вівтарі в церкві або ж і в костелі. Тоді клякали недалеко себе до молитви і після «Отченашу», коли впевнились, що ніхто не слухає і не бачить, звітували за програмою, ділово, коротко. В такій обстановці десь в тому ж часі я виклав план побудови землянки, що до неї вхід чи радше механізм, який мав відкривати вхід, мав бути вбудований під повалою сільської стодоли чи хати. Треба було бачити, з якою увагою, без звичайної в нього іронічної посмішки, він вислухував мого проєкту! Не треба при тому забувати, що було це в часі, коли в Проводі ще т.зв. «зелені кадри» не дискутувались, а на обрії ще не було видно 2-ої світової війни й повинно було минути добрий десяток років, поки славна УПА стала користуватися землянками на широку скалю.

Ще кілька разів я мав змогу пересвідчитися про те, що був він і відважний і обережний, але не одчайдух. На т.зв. старшинському курсі він був інструктором й показував «штуки» з гранатою. До сьогодні переходять мені мурашки від тих «штук». Хоч не був шефом штабу Української Повстанської Армії, то вже в 1940 р. йому доводилось зібрати свою повстанчу практику й усі ще небагаті в той час матеріяли із т.зв. протипольської партизанки (з 1939 р.) та сконструювати еляборат із засадами повстанчої боротьби. Не можу ствердити наскільки користувались цим еляборатом пізніший Головнокомандувач УПА, ген. Т. Чупринка та його шеф штабу, ген. Перебийніс, але маю підстави прийняти, що або вони ознайомились з цим еляборатом ще в Кракові перед вибухом німецько-большевицької війни.

Річ в тому, що друг Василь на 2 або 3 роки до другої світової війни, після одного «екса», був засуджений польським судом позаочно на досмертну тюрму і ховаючись в різних місцях (пригадую, як я прів у Львові, шукаючи відповідного фризієра, щоб зробити йому добру перуку), виконував найтрудніші організаційні завдання (покійний Ярослав Старух тоді висловлювався про нього, як про дуже здібного й такого, що його переросте, революціонера), мусів практично завжди ходити з зброєю в руках і був першим справжнім «підпільником», а в останні дні панування Польщі організував й керував немалими відтинками тої протипольської партизанки, що мала місце на Підкарпаттю вже в 1939 році. Здобутий в ті роки досвід він передавав чи то на письмі чи усно своєму Проводові вже на переломі 40 і 41 рр., тобто Бандері і товаришам. Помножений довгими роками піднімецької і підсовєтскої займанщини, цей партизанський досвід він напевно застосовує в теперішній краєвій боротьбі.

Це, мабуть, зовсім щасливо для теперішньої надміру жорстокої фази краєвої боротьби, що про сьогоднішніх керівників боротьби ми закордоном знаємо не багато, як не багато знали й про те, що один із керівників теперішньої боротьби, друг Василь з розмислом не висувався на головні пости в організації, тобто ще до вибуху війни в 41 році. А все ж друг, про якого згадую фактично відповідав за всі три великі похідні групи, що мали вправді окремих з широкими уповноваженнями Командантів, але хтось мусів координувати все; він побіч Косаря-Тараса-Маївського найдовше й найдальше побував на Центральних Землях України та мав уповноваження від голови Державного Правління п. Ярослава Стецька повторити чи пак довести до повторення в Києві Акту Відновлення Української Державності. Після вересневих арештів, проведених Гестапом в цілій Україні в 1941 р., він займав 3-тє місце після самого Провідника всієї Організації. Але все те діялось якось незамітно й для найближчого оточення.

З моментом створення УГВР займає там визначне становище й рахується до найближчих співробітників Генерального Секретаря. Та про ту його діяльність щойно майбутнє скаже своє слово. Є всі підстави думати, що буде це майбутнє величне, як величною є сучасна боротьба українського народу проти найнебезпечнішого й найміцнішого ворога України й світу.

Про так званий політичний нерв друга Василя я переконався в одній з розмов ще в 1941 р., коротко перед вибухом німецько-большевицького удару. Так склалося, що перебуваючи деякий час в одному із західноєвропейських осередків я не мав змоги знати щось більше про те, з якими планами на схід йдуть німці, а з якими українська революція. Правда, були дуже обширні інструкції, але мене цікавило питання, чи і яку домовленість з німцями мають наші.

Посміхнувшись, Він з'ясував мені цю справу простіше від всяких доповідей чи інтерв'ю приблизно так: «Партія проти нас, а військо дало вичути, що скільки зуміємо зорганізувати в Україні та поставити німців перед доконані факти, то те й буде». При тому не замітив я в цілій його поставі ні крихти розчарування, ані молодечого захоплення від самої думки про марш на Львів й золотоверхий Київ. Він був втіленням холодного політика. Зрештою, як знаємо, все докладно так і сповнилося. Розмовляли тоді теж про другі більш особисті справи і він вже в травні 1941 року сказав, що якби так треба було ще раз емігрувати то не піде, а залишиться в Україні. Так і зробив. А передбачування його про можливість нової еміграції, що мала прийти за 4 роки були для мене трохи передчасні й перебільшені, бож німці показали на прикладі швидкого завоювання Франції, що вмітимуть іти і в СРСР з великим успіхом вперед, все вперед, і тут, думалось мені, передбачувати чергову для нас еміграцію.

Та передбачування нового національного ісходу здійснилось, як здійснилось передбачування ген. Чупринки, що німці, хоч дійдуть до Кавказу, то мимо цього заломляться, як і сповнилось інше передбачування Чупринки і його штабу, висказане в 1944 році, тоді, як всі майже українці тішили себе думкою, що Західні Альянти, після розбиття Німеччини, підуть далі походом на Совєтів - а саме, що така війна буде не скоріше, як за 10 років, а тому підпільну боротьбу ОУН та УПА треба заплановувати щонайменше на 10 років.

Хтось десь цитував листа з краєвих матеріялів після смерти ген. Чупринки, з якого виходило, що один з друзів просить надіслати йому твори Кейнеса, цебто одинокого поважного економіста, якого захід протиставив Марксові в ділянці політичної економії. Я майже певний, що це просить друг Василь. Отже, коли серед диявольських піденкаведівських умовин життя провідні люди української революції прагнуть і студіюють поважні праці з економіки політики (бо й справді чи багато українських націоналістів у спокійних умовах еміграції знають, чи вивчають Кейнеса?) - то з вірою, з подивом глядімо на боротьбу України, вона бо в досвідчених, завзятих і розумних руках».

3. Зі спогадів полковника УПА Василя Кука:

«…Большевицьке керівництво добре усвідомлювало, яке значення для визвольного руху мають провідники. Воно знало: доки існує провід, доти буде йти боротьба. За всіма керівниками - членами ОУН-УПА-УГВР ретельно стежили, і досить було інформації про хоча б приблизне місце перебування, як на їх ліквідацію кидали величезні сили кваліфікованих чекістів, озброєних наймодернішими засобами боротьби: вони докладно перевіряли кожний клаптик землі, кожний будинок. Часто незначні помилки - а їх найчастіше припускалися не керівники, бо були досвідченими конспіраторами, а оточення - закінчувалися смертю. Навіть виявлення правдивих прізвищ активу завжди призводило до репресій їхніх родин».

«В зустрічах з «Дубовим» і іншими я поділився спостереженнями з своєї поїздки на захід, започаткованої праці в ВО УПА «Турів». «Дубового» зокрема зацікавили відомості про організацію збройних відділів, їх вишкіл, спосіб життя, акції. Докладно розпитував про бій під Радовичами, в якому була така велика кількість збройних сил з обох сторін.

В господарчих справах я поінформував командира «Дубового» про великі запаси збіжжя, борошна й худоби в ВО «Турів» і запропонував йому організувати перевіз цих харчових нагромаджень до відділів УПА «Заграва» після відповідного домовлення з адміністративним проводом ВО УПА «Турів». А в заміну пересилати їм запаси тютюну, віконного скла, сірників, що їх більше нагромаджено в ВО УПА «Заграва». Думка ця сподобалась «Дубовому» і заходився її негайно реалізувати. Відразу було рішено поїхати до м. Пінська, де була велика фабрика сірників, що тепер працювала на німців. Звернулися до голови Сарненської кооперативи п.Білявського (нашого симпатика) і від нього дістали посвідку на доставу сірників з фабрики. Сірники були на той час дефіцитним товаром і високо цінились на ринку. За них можна було дістати по містах медикаменти й інші дефіцитні речі. Цим зайнявся господарчий ВО УПА «Заграва» - «Панас» («Остап»). Віддаль до м.Пінська була далека з поганими поліськими дорогами, а все ж удалось по якомусь часі цю акцію перевести, хоч і не без пригод. Зібравши валку в 20 возів та відповідну кількість людей, вирушили до м. Пінська. В дорогу, як оповідав «Панас», виїхали возами.

Досить далеко пройшла справа закупу (допомогли в цьому цукор і повидла, які привезли). Але коли повертались назад, випали сніги, їзда возами ставала все трудніша, тим більше, що валка їхала бічними дорогами, виминаючи м. Сарни, в Костопільщину. Прийшлось в дорозі зупинитись і міняти вози на сани, що почало привертати увагу. Та в цій заміні допомогла також поклажа на возах - сірники. Вже на санях щасливо доїхали в Костопільщину на призначений пункт. Ще оповідав А «Панас», що по дорозі до нього звертались місцеві селяни і пропонували продати їм певну кількість сірників за золоті царські рублі. Волинські селяни мали значний запас цієї ще царської золотої валюти і нею в своїх трансакціях користувались (купно землі, худоби і т.д.). Управа Сарнецької кооперації, щоб не мати клопоту, повідомила німецьку адміністрацію, що вони втратили транспорт з сірниками, на який напала червона партизанка.

Другою більшою запланованою господарчою акцією, було набуття скла з вікон з гути в м. Рокитно Сарнецького р-ну і м. Костополі, де крім скла виробляли скляний посуд для господарчого вжитку. На цих підприємствах наглядачі від німецької адміністрації були переважно старші віком німці, часто без ніякої освіти. Були ласі на добрі харчі, горілку, тютюн. На цій «базі» вдалось нав'язати з ними досить широкий і вигідний товарообмін. Ці товари були на чіткому господарчому обліку і в міру потреби ними господарили. Пригадую, що в заміну за сірники привезли з Рівненщини валку возів пресованого в папушки тютюну для дальших замінних акцій. Курення було заборонено в військових відділах. Зв'язне це було з конспіративними міркуваннями, але пізніш приходилось бачити, що вояки курили, зокрема на півдні.

В районі м. Морочно, Сарненської округи було велике рибне господарство, взірцево розбудоване ще за Польщі. Розводили там, в основному коропів. Совіти його ще більш поширили, але вже не встигли скористуватись чи знищити. Німці знали про це господарство, але для них воно було недоступне з огляду на дії УПА і совітської партизанки. Та й положене було далеко на півночі і лісах. Зацікавившись цим рибним промислом, було рішено провірити особисто рентовність цієї господарки. Взявши боївку для охорони, «Панас» і я відправились туди. Виявилось, що це був дійсно великий рибний резервуар, вже знаний совітській партизанці і вони туди малими групами навідувались за рибою. Вернувшись, ми поінформували к-ра «Дубового» про ці господарчі можливості. З його доручення «Панас» з сотнею к-ра «Наливайка» організував «рибну» експедицію і привіз цілу валку свіжої риби, яку відповідно приготовили і закоптили. Пізніше «Дубовий» висилав туди ще два рази людей.

В розшуках за потрібними постачаннями для війська: харчів, взуття, одягу, білизни, медикаментів, сирівців для виготовлення потрібних продуктів прийшла проблема їх магазинування, раціонального розміщення в терені для пізнішого використання. Виготовлена в свій час певна кількість зимовиків для організаційних потреб вже давно переставала бути вистарчаючою. Тому майже цілий 1943 рік був періодом інтенсивного підпільного будівництва. В основному були це глибоко впущені в землю дерев'яні будинки в законспірованих місцях з добре закритим доступом і затаєним виходом, де магазинувалось харчі і інше військове майно. Крім того почалось виготовлення житлових зимовиків придатних для переховання людей під час виняткових ситуацій. Початок 1944 р. збільшив цю потребу. Наближався фронт. Були дані загальні вказівки як до того підготовити військові відділи УПА.