Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку - солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці.

Спроба здійснення революційного перевороту не шляхом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних народних представників.

Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в нерівній боротьбі проти старого ладу.

Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху.

Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі народних мас у суспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства проти поміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції Г.Я. Сергієнко. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. К., 1975, с. 141..

Декабристи не спиралися в своїй діяльності на прогресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здатний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною підтримати дворянських революціонерів.

Дворянські революціонери, керуючи політичним рухом, не змогли подолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявою неписьменності, царистськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніх кріпаків у кончій необхідності соціальної революції, підготувати з них свідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу.

Орієнтація декабристів лише на військове повстання - хибна тактика, що не могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак ця тактика існувала й відповідала умовам того часу Г.Я. Сергієнко. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. К., 1975, с. 142..

Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росії ще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступу династичну кризу - тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу "верхів", а лише вносило деяку дезорганізованість в середовище панівного класу - поміщиків і царизму.

Наявність в ідеології й тактиці дворянських революціонерів істотної долі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянства як привілейованої касти, спричинилася до нерішучості, схильності до компромісів, пасивності перших борців за свободу.

Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема селянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умовами кріпосної епохи.

Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майже напевне знаючи наперед чи відчуваючи приреченість своєї благородної справи на невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством відбувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою революціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.

Головну слабкість повстання декабристів О.І. Герцен справедливо вбачав у тому, що "народ залишився байдужим глядачем 14 грудня А.И., Герцен. О развитии революционных идей в России, с. 78.. Щодо цього не могло бути якихось ілюзій: декабристи не готували народ до революції, а лише військовими силами здійснити її не змогли. У відриві від сил народу полягала трагедія дворянських революціонерів. Але невелика частина народу Росії - кілька тисяч солдатів - все ж підтримала декабристів збройною рукою.

Важко переоцінити значення десятирічної діяльності, таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на ІІетровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами.

Десятиріччями лютувала царська реакція, придушуючи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загинули. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу. І серед цих борців першим став О.І. Герцен, на долю якого випало здійснення зв'язку двох поколінь - дворянських революціонерів і революційних демократів.

Ще юнаками О.І. Герцен і М.П. Огарьов на Воробйових горах в Москві заприсяглися продовжувати почату декабристами боротьбу, пожертвувати життям задля великої справи визволення Росії.

Подвиг декабристів укарбувався у вічність. Дворянські революціонери зайняли належне місце у визвольному русі Росії як його фундатори і перші самовіддані борці.

Збройні повстання декабристів у Петербурзі і на Україні - найяскравіша сторінка історії дворянського періоду визвольного руху в Росії. Революціонери, підготувавши план військового перевороту й програму корінних соціально-економічних та політичних перетворень в суспільстві, зробили спробу практично здійснити свої наміри.

Трагічним був фінал десятирічної напруженої діяльності декабристських організацій в Росії. Але справа декабристів не загинула. Вони збудили до активної боротьби нові покоління революціонерів.

Висновки

Декабристський рух - суспільне явище, що виникло в результаті соціально-економічного, політичного, культурного розвиту Росії кінця ХVІІІ - першої чверті ХІХ ст. Він знаменував початок глибокої кризи старого феодально-кріпосницького самодержавного ладу.

В тяжкий час довелось діяти декабристам. Вони були першопрохідниками революції, засновниками визвольного руху, шукачами шляхів до свободи і оновлення Росії, пригнобленої самодержавним деспотизмом і придушеної кріпосним правом.

Таємні організації дворянських революціонерів діяли протягом десятиріччя (116-1825), зростали чисельно, удосконалювали програми і тактику боротьби, зуміли втягти в її русло сотні передових людей переважно з дворян і тисячі солдатів, колишніх селян. Але декабристи виступили тоді, коли в країні ще не склалась революційна ситуація. Незважаючи на дворянську обмеженість, помилки і промахи, нерозуміння об'єктивних законів розвитку суспільства, декабристи були безумовно революціонерами і внесли визначний вклад у розвиток визвольного руху в Росії та Україні.

Повстання декабристів - перший організований і цілеспрямований штурм самодержавно-кріпосницького ладу передовими силами суспільства. Декабристи, започаткувавши перший етап визвольного руху, спонукали до активної революційної боротьби нове покоління діячів, сприяли загальному пробудженню народу.

Декабристи ставили великі і складні завдання - здійснити буржуазно-демократичні перетворення в країні. Вони готували соціальну революцію, але без участі народу, і цим прирікали її на невдачу. Повстання декабристів, як і багато інших військових виступів у країнах Європи, зазнало поразки. Але справа декабристів не загинула. Їх визвольні ідеї і традиції сприйняло нове покоління, яке й надалі розвивало програму боротьби за оновлення держави.

Список використаної літератури

1. А.В. Поджио. Записки декабриста. М.-Л., 1930.

2. А.Е. Розен. Записки декабриста. СПб., 1907.

3. Восстание декабристов. Материалы, т. ІV, VI, VIII, IX. М. - Л., 1927.

4. Г.С. Габаев. Солдаты - участники заговора и восстания декабристов. Декабристы и их время, т. II. М., 1932.

5. Г.Я. Сергієнко. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. К., 1975.

6. І.О. Гуржій. Зародження робітничого класу України. К., 1958.

7. І. Гуржій. Устим Кармалюк. К., 1955.

8. И.И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963.

9. История СССР с древнейших времен до наших дней, т. IV. М., 1967.

10. И. Игнатович. Крестьянское движение на Дону в 1820 г. М., 1937.

11. Записки декабриста Н.И. Лорера.

12. Записки князя С.П. Трубецкого. СПб., 1907.

13. Крестьянское движение в России в 1796-1825 гг. Сборник документов. М., 1961.

14. М.В. Нечкина. Движение декабристов, т. II. М., 1955.

15. М. Лисенко. Декабристський рух на Україні. К., 1954.

16. М. Лисенко. Повстання Чернігівського полку.

17. П.П. Евстафьев. Восстания военных поселян в 1817-1831 гг. М., 1935.

18. С.Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець ХVІІІ - перша чверть ХІХ ст. К., 1957.

Размещено на Allbest.ru