17

Размещено на http://www.allbest.ru/

Урартська держава

Населення

Урарти утворили союз племен Уруатри, що потім перетворився в могутню державу Урарту. Західні історики стверджують, що урарти прийшли з заходу в Статуетка крилатого Льва с людським торсом. Деталь урартського трону. VII ст. до н.е.

У другому тисячоріччі до н. е. на території Закавказзя і прилягаючих областей Малої Азії, Північного Дворіччя і гірських районів до північного сходу від Тигру жили племена, що входили в родину найдавніших народів північної частини Передньої Азії. Ці племена були родинні протохеттам і хуррітам. В ассірійських написах зустрічається цілий ряд назв, що служили для позначення гірської країни, розташованої до півночі і північного сходу від власне Ассирії, і тих численних племен, що населяли. Найчастіше згадуються назви “Наіри” і ”Уруатри” (Урарту), що охоплювали великі території і ряд племен, об'єднаних у союзи. Можливо, що назва “Наіри” родинно тому слову “Нахаріна”, за допомогою якого єгиптяни і семітські племена Сирії і Палестини позначали “країну рік”, що лежала до північного сходу від середнього плину Євфрату.

В результаті великого переселення (міграції) народів. Однак ця теорія міграції не може бути доведена на підставі документів. У написах не збереглося яких-небудь прямих і точних даних про легендарну “прабатьківщину" урартів, розташованої на заході, чи де-небудь удалині від Закавказзя. З іншого боку, древні і сучасні географічні назви гір, озер і племен Закавказзя походять з глибокої урартської стародавності. Так, наприклад, назва гори Арарат і племен алародійців, що згадуються давньогрецькими письменниками, мабуть, зв'язано з назвою країни Урарту і племені урартів. Древня назва країни Біайна збереглася в позначенні озера Ван. Можливо, що в районі Ерзерума і верхів'їв Євфрату жило близьке до урартів плем'я діаухов, що давньогрецькі історики, як, наприклад, Ксенофонт, називали таохами. Таким чином, урартські племена були споконвічним населенням Закавказзя, що міцно проживали на цій території з глибокої стародавності.

Господарське життя, племінні союзи, найдавніші держави (діаухов, урартів, манейців), культура, релігія і мова древніх урартів були, безсумнівно, зв'язані з життям сусідніх народів, хетів, хурритів і головним чином найдавніших народів Закавказзя. Про цьому ясно говорять як напису, так особливо археологічні пам'ятники, наприклад розписна кераміка з Кизил-Ванка, що вказують на те, що в Закавказзі з часів глибокої стародавності жили племена в умовах осілого землеробського побуту. Однак уся культура урартів носила яскраво виражений самобутній характер і розвивалася цілком самостійно.

Племена урартів, дуже можливо, були родинні племенам, що населяли північну частину Передньої Азії в більш пізніше час. Радянські вчені у своїх дослідженнях показали, що вірмени є нащадками і спадкоємцями одного з племен, що населяли Закавказзя в останній період існування Урартської держави, рішуче відкинувши твердження буржуазних істориків, що доводили прихід вірменів у Закавказзя з Західної Європи. У різних районах колишньої Грузинської РСР і в значній мірі у Вірменії були знайдені руїни урартських поселень, урартські написи і пам'ятники матеріальної, культури, що ясно вказують на те, що культура сучасних народів Закавказзя у своїх найдавніших джерелах походить з урартської епохи. Дуже можливо, що предками древніх вірменів і грузинів були племена, родинні і близькі древнім урартам.

Мова і культура урартів вплинули на сусідні народи, а також на ті народи, що населяли згодом територію держави Урарту. Ассірійці запозичали деякі урартські слова. Діалекти вірменів, що живуть в донині біля озер Ван і Урмія, зберегли деяку близькість до фонетичного ладу урартської мови. Одночасно з цим установлене споріднення урартської мови з картвельськими мовами, на яких дотепер говорить населення Грузії. Сучасні мови народів Закавказзя походять з періоду родового ладу. У цей час виникає основний словниковий склад і граматичний лад мов найдавніших народів Закавказзя, близьких і родинних урартським племенам. Таким чином, на території колишнього СРСР знаходилося древнє вогнище своєрідної і цілком самобутньої культури, створеної творчістю урартського і родинних йому народів Закавказзя, що входили в групу найдавніших народів північної частини Передньої Азії.

Історіографія

Основними джерелами знання про Урарту є клинописні тексти, знайдені на території Закавказзя й у сусідніх країнах.

Хоча дотепер відомо лише близько 350 урартських написів, усе таки вони дають істотний матеріал, особливо для політичної історії урартов. Найбільш великими й особливо важливими серед цих написів є хорхорський напис Аргишти I і великий напис Сардури II. Обидва написи є свого роду літописами. У хорхорському написі описуються політичні події, головним чином військові походи пануючи Аргишти, який завзято воював з Ассирією і з сусідніми народами. У великому написі Сардури II, який відкритий експедицією Російського археологічного товариства у Ван, у 265 рядках розповідається про ті війни, що цей урартський цар і завойовник вів протягом 8 років. Напис Сардури II представляє особливо великий історичний інтерес, тому що він відноситься до часів розквіту Урартської держави - до VIII в. до н. е., коли вона стала брати верх над своїм постійним суперником - Ассирією. В урартських написах говориться і про походи урартів у деякі області Закавказзя й в інші сусідні країни.

В інших, більш коротких написах описується будівництво великих споруджень державного значення - фортець, храмів, палаців і каналів. Деякі написи містять цікаві факти для вивчення релігії урартів. Так, наприклад, в одному написі, що зберігся в ніші скелі біля Вану (“Двері Мхера”) часів IX в. до н. е., міститься перелік урартських божеств і жертв, що приносилися їм. На жаль, інших написів, зокрема юридичних, побутових, господарських і літературних текстів, не збереглося, за винятком лише декількох недавно знайдених у Кармир-Блуре урартських написів на шоломі і бронзових посудинах, а також написів на декількох фрагментах глиняних табличок з Топрах-Кале і з Кармир-Блура, що містять окремі рахункові записи.

Ряд урартських написів зберігається в музеях СНД (у Тбілісі й у Єревані). Деякі з цих написів були знайдені на території колишнього Радянського Союзу.

Велике значення для вивчення політичної історії Урарту мають ассірійські написи. Вони дають деяке представлення про найдавнішу історію урартів з XIII до IX в. до н. е. Наприклад, написи Салманасара III проливають світло на історію виникнення Урартського царства. Особливу цінність для вивчення історії Урарту представляють написи ассірійського царя Саргона II, у яких описуються його урартські походи, зокрема великий похід 714 р. Складні взаємини, що існували між Ассирією й Урарту в VIII-VII ст. до н. е., знайшли своє відображення в цілому ряді ассірійських написів, зокрема в переписуванні ассірійських царів зі своїми чиновниками. Безсумнівно, велика кількість цінних даних, що стосується історії Урарту, могли б дати хетські написи. Однак ці написи ще дуже мало вивчені під цим кутом зору.

Пам'ятники матеріальної культури дають можливість вивчати рівень розвитку техніки, деякі сторони господарського життя, побут і мистецтво урартів. Хоча дійсні розкопки проводилися лише в центрі древньої держави, у Вану, а також у північній частині країни (розкопки Б.Б. Піотровського в Кармир-Блуре, біля Єревана), усе-таки виявлені і збережені пам'ятники матеріальної культури представляють великий історичний інтерес. Серед них слід зазначити знаряддя праці (сошники, сокири, вили, ножі, жорнова), зброя (мечі, наконечники стріл, щити, шоломи), кераміку, вироби художнього ремесла і мистецтва (скульптура, бронзові статуетки і посудини), нарешті, предмети релігійного культу. Пам'ятники матеріальної культури древніх урартів дають яскраве представлення про рівень розвитку техніки, зокрема металургійного виробництва. Різноманітні предмети побуту, знайдені під час розкопок на території Кавказу в цілому, дають можливість детально вивчити економіку, техніку і матеріальну культуру найдавніших народів Кавказу в третьому - першому тисячоріччях до н. е. і установити їхні зв'язки з племенами Урарту і сусідніх країн.

Деякий матеріал надає можливість вивчення звичаєвого права, побуту і фольклору народів сучасного Кавказу. Нартський епос, старо-вірменська епічна поема “Давид Сасунський”, різноманітні легенди, перекази, казки і пісні кавказьких народів зберегли багато пережитків далекої старовини, можливо, що походять з урартської епохи. Такі ж відгомони далекого минулого збереглися й у знаменитій історичній праці старо-вірменського письменника Мойсея Хоренського.

Гробниця урартського царя Аргішти I, в Ванській скелі. VIII ст. до н.е.

Уже на початку XIX в. мандрівники й археологи стали виявляти цікавість до вивчення археологічних пам'ятників Вірменії. У 1828-1829 р. Шульц обстежував Ванський район, описав деякі пам'ятники стародавності і скопіював ряд клинчастих написів. Перша спроба прочитати ванські написи була зроблена в 1848 р. Хінксом. Однак ця спроба не дала відчутних результатів. Більш серйозне значення мали роботи Сейса, що у 1882 р. дав перший переклад ванських написів. Приблизно в ці ж роки Рассам робив розкопки в Топрах-Кале, біля Вану, що не дали особливо значних результатів. У самому кінці XIX в. Леманн-Гаупт і Бельк зібрали у Вірменії велику кількість урартських написів. На підставі цих документів Леманн-Гаупт присвятив ряд робіт історії і культурі Урарту. У цих працях він відзначив високий розвиток металургії, значення мегалітичної архітектури і зв'язок урартів з картвельськими народами Закавказзя. Однак його характеристика соціально-економічних відносин і форми держави Урарту, що він називає теократичною, не витримує серйозної наукової критики. Зарубіжні історики у своїх загальних і спеціальних роботах звичайно приділяли мало уваги історії Урарту. Вважаючи, що урарти з'явилися з заходу в результаті великого переселення народів і що урартська культура знаходилася під впливом хетської й ассірійський, вони нерідко вказували на те, що “культурно відсталий і розбійницький" народ урартів лише “заважав” ассірійським царям в організації їхньої могутньої держави і тому піддавався з їх боку “репресіям”. Ці тенденційні погляди реакційних істориків антиісторичні, Урарти були споконвічним народом Закавказзя, що з часів глибокої стародавності створив свою самобутню культуру і згодом свою державу. Протягом ряду століть урарти вели завзяту боротьбу за свою незалежність, захищаючи свою країну від навали ассірійських завойовників.

Великий внесок у справу вивчення історії Урарту зробили російські і радянські вчені-археологи, лінгвісти й історики. Ще в другій половині XIX в. К.П. Патканов присвятив спеціальну роботу клинчастим урартським написам, знайденим на території Росії. А.С. Уварів і А.А. Іванівський зробили ряд розвідок, розкопок і обстежень в Закавказзі, що викликали жвавий інтерес до ще мало вивченої ванської культури. Найвпливовіший російський археолог свого часу М.В. Нікольський зробив на місці спеціальне обстеження археологічних і епіграфічних пам'ятників Закавказзя і видав у спеціальній праці переклади урартських написів, знайдених у Закавказзі. Ця праця М.В. Нікольського мала у свій час велике наукове значення, тому що він заклав основи російського урартознавства. Серед вірменських фахівців, що збирали і видавали клинчасті написи, слід зазначити Месропа Смбатянца. Починаючи з 1916 р. російські археологи зробили ряд великих археологічних робіт у Закавказзі. И.А. Орбелі розкопав в одній з ніш Ванської скелі найцінніший напис з текстом літопису Сардури II, а Н.Я. Марр зробив розкопки в Топрах-Кале. Згодом радянські археологи обстежували циклопічні фортечні спорудження Закавказзя. За останні роки особливий інтерес представляли розкопки древньої фортеці і міста Тейшебаіни на місці Кармир-Блура, що проводилися в 1939-1951 р. біля Єревана Б.Б. Піотровським. У 1947-1950 р. був обстежений і частково розкопаний пагорб Арин-берд біля Єревана, де в руїнах урартської фортеці були виявлені залишки настінного розпису і два клинчасті написи з іменами урартських царів Аргишти I і Сардури II (VIII в. до н. е.). Найбільшим досягненням радянських учених є встановлення тісного зв'язку між історією, культурою і мовою урартів і найдавніших народів Кавказу. Деяке світло на ці складні проблеми пролили розкопки, зроблені Б.А. Куфтіним на Кавказі, головним чином у Грузії, зокрема в Тріалеті, а також розкопки Самтаврського могильника (А. Калавдадзе).

Радянські вчені піддали різнобічному вивченню історію, культуру і мову урартів.Б. Б. Піотровський у своїх працях описав матеріальну культуру і політичну історію Урарту, зокрема взаємини Урарту з Ассирією, а також стосувався відповідних питань етногенезу. Г.А. Капанцян присвятив цілий ряд цінних праць вивченню історії і культури Урарту, зокрема проблемі взаємин Урарту і древньої Вірменії. Г.В. Церетелі належить ретельне видання урартських написів, що зберігаються в Державному Музеї Грузії (Тбілісі). Ряд цікавих матеріалів опублікував у своїх статтях Г.А. Мелікішвілі.

Вивченню урартської мови і перекладам урартських написів були присвячені численні роботи Н.Я. Марра і И.И. Мєщанінова.

Державотворення

Урартська колесниця

Перші відомості про урартів відносяться лише до XIII в. до н. е., однак численні розкопки дозволяють вивчити культуру найдавніших народів Закавказзя, серед яких у середині другого тисячоріччя до н. е. оформився народ урарти, що створив згодом свою державу. Ці древні племена, що належали до хетто-хурритської групи, займалися скотарством і землеробством. Їм були відомі дрібна і велика рогата худоба, свині, а з кінця другого тисячоріччя до н. е. і коні, на що вказують знахідки бронзових вудив і більш пізні поховання вершника з конем. У річкових долинах і прилягаючих до них родючих районах люди займалися землеробством, що багато в чому ще зберігало свій примітивний характер. Землю обробляли за допомогою дуже недосконалих знарядь, наприклад мотики, модель якої була знайдена в Тріалеті. Дерев'яні серпи з кремінними вкладишами тільки поступово уступали своє місце бронзовим. Сіяли просо, ячмінь і пшеницю. Серед ремесел особливого розвитку досягли обробка каменю і металургія. У багатьох місцях Кавказу, особливо в Цалкінському районі, була “виявлена безліч виробів з обсидіану (вулканічного скла), техніка обробки якої походить з глибокої стародавності. На широке застосування каменю в будівельній справі вказує мегалітична архітектура, зразки якої у виді численних дольменів збереглися на чорноморському узбережжі Кавказу, зокрема в Абхазії й в інших частинах Грузії, нарешті, в Азербайджану. До цього ж типу споруджень примикають і древні фортечні стіни, складені з великих каменів (циклопічна кладка). У багатьох місцях Закавказзя були виявлені залишки цих древніх примітивних фортець, що відносяться або до доурартської, або до урартської епохи і по своєї типовий великокаменній кладці тісно зв'язані з циклопічною архітектурою народів північної частини Передньої Азії, зокрема хетів. У Вірменії, зокрема в районі озера Севан, збереглися залишки древніх фортець. Судячи зі знайдених тут урартських написів, ці фортеці були центрами урартського політичного впливу і панування в областях Закавказзя. Але можливо, що деякі з циклопічних фортець Закавказзя були побудовані ще в доурартську епоху і служили місцевому населенню як притулки, спершу в період міжплемінних воєн, а потім для захисту населення від військ урартських царів, що неодноразово вторгалися в межі Закавказзя.

Особливо високого розквіту досягла в найдавніших кавказьких племен металургія, на що вказують біблійні перекази, свідчення античних авторів і особливо результати археологічних розкопок. Важливим центром металургійного виробництва на півночі від Кавказького хребта був Кобанський район, де була виявлено величезна кількість художніх виробів із бронзи, сокири і поясні пряжки, прикрашені тонким орнаментом. Найбільшим центром металургії в Закавказзі був Цалкінський район. Тут було виявлено безліч металевих виробів, зроблених з міді, бронзи, срібла і золота. Усі ці вироби свідчать про велику спеціалізацію в області металургії. Відомі були лиття, кування і паяння. Високого розвитку досягло ювелірне мистецтво. З глини вміли робити різні судини, прикрашені орнаментом. З вовни виготовляли тканини. Судячи з деяких великих і багатих поховань, у цю епоху уже виділилася родова аристократія. Однак люди ще жили в умовах родового ладу, пережитки якого дуже довго зберігалися на Кавказі, зокрема в осетин і у сванів.

У родючій долині ріки Араксу й у долинах рік, розташованих на півдні від її, у середині другого тисячоріччя до н. е. виділився народ урартів. У XIII в. до н. е., коли Ассирія вперше зштовхнулася з племенами Урарту, у країні озер і рік, розташованої до півночі від Дворіччя, існував ряд племінних союзів. Одним з таких великих і сильних племінних союзів був союз племен діаухов, що займав велику територію до північно-заходу від Ванського озера в районі верхів'їв Євфрату і далі на північ і північний схід у напрямку до Чорного моря. Ассірійські царі у всіх написах згадують про боротьбу з “царями”, що, мабуть, були лише племінними вождями. Урартський союз племен, що носив спершу назву “Уруатри”, а потім “Наіри”, тільки в IX в. до н. е. перетворюється в досить сильну державу - державу Урарту.

урарту держава ассірійський напис

Розширення держави