Історія Каталонії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Кафедра економічної і соціальної географії

Каталонія

Реферат виконала

Студентка 37 ГІ групи

Гриценко Наталія

Київ 2012

Зміст

1. Каталонський національний рух на тлі економічного зростання (2 пол. ХІХ ст.)

2. Політичний розвиток Каталонії у 1-й половині ХХ ст. (до встановлення диктатури Франко)

3. Республіка та громадянська війна

4. Диктатура Франко (1939-1975 р.р.)

5. Автономізація і економічне становище Каталонії у 1990-х рр

6. Політичні протиріччя 2000-х рр

7. На шляху до державної незалежності

Список використаної літератури

Додатки

1. Каталонський національний рух на тлі економічного зростання (2 пол. ХІХ ст.)

Економічне і культурне піднесення

У другій третині XIX ст. Каталонія стала центром іспанської індустріалізації. Щораз більш індустріалізованій Каталонії довелося стикнутися з серйозним браком енергетичних ресурсів та зі слабкістю місцевого іспанського ринку. національний війна франко незалежність

Одночасно з розвитком капіталізму з'явилися ознаки каталонського культурного ренесансу -- руху за відродження каталанської мови і культури після тривалого періоду занепаду.

Зародження і розвиток каталонського націоналізму

Основна стаття: Історія каталонського національного руху до 1975 р..

На тлі економічних і культурних успіхів в Каталонії підсилилися відцентрові настрої. У 1871 році Каталонія навіть зробила спробу відокремитися від Іспанії, однак після переговорів з центральним урядом залишилась у складі Іспанського Королівства.

У 1874 р. заколот генерала Мартінеса Кампуса у Сагуні призвів до відновлення династії Бурбонів в особі короля Альфонса XII. Це був період політичної стабільності, репресій, спрямованих проти робітничого руху, а також повільної кристалізації каталонської національної ідентичності, і тривав він до поч. XX ст..

Протягом наступних десятиліть політичний підтекст приналежності до Каталонії як окремої країни стає наочнішим. Уперше сучасна теорія каталонської національної ідентичності була сформульована Баланті Алміралєм . У 1901 р. Анрік Пратта Франсеск Камбі сформували Регіональну Лігу, яка стала складовою коаліції «Каталанська солідарність»

Каталонія у XX столітті: боротьба за автономію та її остаточне відновлення (1977 р.), референдум 2006 р.

2. Політичний розвиток Каталонії у 1-й половині ХХ ст. (до встановлення диктатури Франко)

Початок ХХ століття

Каталонський робітничий рух на початку ХХ ст. мав три складові: синдикалізм, соціалізм і анархізм, як його популяризував Алехандро Лерру. Разом з Астурією, Каталонія загалом і Барселона зокрема були центром радикального трудового руху, відзначеного численними загальними страйками, терористичними актами (особливо наприкінці 1910-х років) і поширенням анархістської Національної конфедерації праці. Зростаюче насильство між каталонськими працівниками і каталонською буржуазією призвело до того, що буржуазія підтримала диктатуру Мігеля Пріма де Рівери, не зважаючи на його централізаторську політику.

3. Республіка та громадянська війна

Після падіння режиму Пріма де Рівери, ліві сили Каталонії доклали великих зусиль, щоб створити єдиний фронт на чолі з Франсеском Масією . Республіканську лівицю Каталонії підтримало багато каталонських робітників, які до того здебільшого не голосували. Відстоюючи соціалізм і незалежність Каталонії, лівиця досягла вражаючої перемоги на муніципальних виборах12 квітня 1931 р., які передували проголошенню 14 квітня ІІ іспанської республіки. Каталонський Жанаралітат було відновлено, а у вересні1932 р. Каталонія отримала новий автономний статус. Подібний статус здобула так само Країна Басків.

За двох президентів Жанаралітату -- Франсеска Масії (1931-1933 р.р.) та Люїса Кумпаньша (1934-1939 р.р.), республіканські органи самоврядування Каталонії здійснили значні реформи, не зважаючи на серйозну економічну кризу, її соціальні наслідки та політичні зміни протягом цього періоду, зокрема повстання у Барселоні в жовтні 1934 р. Стосовно робітничого руху, Національна конфедерація праці пережила кризу, що призвела у 1930-х роках до її поділу на Робітничу партію марксистської єдності та Об'єднану соціалістичну партію Каталонії.

Після того, як на виборах 1936 року перемогли ліві сили, у липні 1936 року націоналістичні сили на чолі з Франциско Франко виступили проти уряду країни, що призвело до громадянської війни в Іспанії. Поразка військового повстання у Каталонії на самому його початку призвела до того, що Каталонія обрала сторону республіканців. Жанаралітат поступово став єдиним центром військової сили у Каталонії, хоча поряд з ним існували і військові підрозділи, створені робітничими партіями.

Військові підрозділи Жанаралітату були зосереджені на двох фронтах: в Арагоні і на Мальорці. Арагонський фронт чинив опір до 1937 р., коли війська Франко зайняли Льєйду і Балаге. Зрештою, війско Франко розділило республіканську територію на дві частини, зайнявши Бінарос, чим ізолювали Каталонію від решти території контрольованої республіканським урядом Іспанії. Поразка Республіканських армій у битві при Ебро призвела до захоплення Каталонії у 1938 р. і 1939 р. антиурядовими військами.

Встановлений Ф. Франко політичний режим відразу ж скасував каталонську автономію, вжив суворих заходів проти каталонського національного руху, розпочав утиски каталонської інтелігенції та культури. Тільки через сорок років, після смерті Ф. Франко у 1975 році і ухвалення нової демократичної конституції в Іспанії 1978 року, Каталонія повернула собі власну автономію і відтворила у 1979 році Жанаралітат.

Джордж Орвелл воював у Каталонії від грудня 1936 р. до червня 1937 р.. Його спогади про цей період під назвою «Пошана до Каталонії», були вперше видані у 1938 р. Ця книга є однією з найбільш знаних книг про Іспанську громадянську війну.

4. Диктатура Франко (1939-1975 р.р.)

Як і в інших частинах Іспанії, правління Франко у 1939-1975 р.р. у Каталонії призвело до анулювання демократичних свобод, заборони і переслідування партій, тотальної цензури, а також до заборони усього, що було пов'язане з лівими ідеями. Для Каталонії це також означало знищення автономії, заборону особливих каталонських установ і повної заборони каталаномовної преси. Протягом перших років режиму будь-який опір був знищений, до в'язниць було кинуто тисячі людей, ув'язнених за політичними мотивами, тисячі каталонців були змушені іммігрувати. Окрім того, 4 тис. каталонців було страчено між 1938 р. і 1953 р., серед них був і колишній президент Жанаралітату Люїс Кумпаньш.

У 1960-і роки сільське господарство почало модернізуватися, збільшилася індустріалізація країни і почався масовий туризм. У Каталонію приїхало багато мігрантів з інших регіонів Іспанії, що особливо прискорило зростання Барселони і агломерації навколо неї. Опозиція робітничого класу до Франко почала виявлятися у формі «Робітничих комісій», повернення профспілок. У 1970-х роках демократичні сили об'єдналися у Каталонські Збори.

Відновлення демократії і повернення Каталонії автономного статусу

Перехідний період і урядування Жорді Пужола

Смерть Франко розпочала період, відомий як перехід до демократії або скорочено «Перехід», що тривав з 1975 по 1982 рр. і протягом якого демократичні свободи в Іспанії в цілому було відновлено. Так, у 1978 р. було ухвалено нову демократичну іспанську Конституцію. Ця конституція визнала існування численних національних громад у межах іспанської держави. За Конституцією країну було поділено на автономні області. Для Каталонії це означало поступове повернення її автономістських прав.

Тимчасовий Жанаралітат Каталонії було відновлено на перших загальних виборах у 1977році. Його очолив Жузеп Тарраделяс. У 1979 році статут автономії було остаточно схвалено. Цим статутом делегувалося більше самоврядних прав у справах освіти і культури, ніж статутом 1932 р., але менше у сфері правосуддя і нагляду за законністю. Відповідно до цього статуту Каталонію визначено як «націю», каталанська мова на її території стала офіційною разом з іспанською.

Для самої Каталонії період 1980--1990-х років став часом значного економічного піднесення й неухильного розвитку автономних інституцій. В економічній сфері великим чинником для зростання стало входження 1 січня 1981 року Іспанії до ЄЕС (2-а хвиля євроінтеграції). Також не в останню чергу цьому сприяла внутрішня політична стабільність -- протягом майже чверті століття (1980--2003 рр.) на чолі каталонського автономного уряду перебував 126-й голова Женаралітату Жорді Пужол, голова правоцентристської каталонської націоналістичної виборчої коаліції Конвергенція та Єднання, яка складалася з його власної партії Демократична конвергенція Каталонії і меншого та консервативнішого «Демократичного Союзу Каталонії». Крім того, у зв'язку з постійними кризами центрального уряду і відсутністю абсолютної більшості в іспанському парламенті протягом 1990-х років іспанський уряд зробився залежним від підтримки, яку надавали націоналістичні партії автономій (каталонські, баскські, Канарських островів тощо), що значно посприяло справі розширенню змісту і наповнення ним каталонської автономії, зокрема, в період останнього урядування Феліпе Ґонсалеса і першого урядування Хосе-Марії Аснара (1996-2000 р.р.).

5. Автономізація і економічне становище Каталонії у 1990-х рр.

В галузі будівництва каталонської автономії було створено чимало -- автономну поліцію, повітові адміністрації та верховний суд у формі Вищого трибуналу юстиції Каталонії. Каталонським законом щодо лінгвістичної нормалізації було підтримано каталаномовні ЗМІ. Каталонський уряд напряму забезпечує надання субсидій для просування каталонської культури, зокрема створення каталаномовних кінострічок або розміщення субтитрів каталанською у фільмах іноземного виробництва.

У 1992 р. у Барселоні пройшли літні Олімпійські ігри, які привернули міжнародну увагу до Каталонії та її столиці. У ці ж 1990-і в зв'язку з крахом Східного блоку і СРСР, й політичними та економічними негараздами в країнах Центральної та Східної Європизначно підсилився еміграційний рух до Каталонії, що з одного боку позначалось негативно на соціальній сфері, а з іншого боку -- приток відносно дешевої і часто неврахованої (незареєстрованої) робочої сили був додатковим чинником економічного зростання.

6. Політичні протиріччя 2000-х рр

На поч. 2000-х наявними стали політичні протиріччя у каталонському істеблішменті. У листопаді 2003 р. вибори до Женаралітату дали більше голосів (але не абсолютну більшість) коаліції CiU. Три інші партії об'єдналися та сформували автономний уряд Паскуала Марагаля, який і став новим президентом Женаралітату.

Цей уряд виявився нестійким, особливо в тому, що стосувалося проблеми реформування Статуту автономії Каталонії, тому було призначено нові дочасні вибори, які було проведено восени 2006 р. У результаті цих виборів CiU знову набрало більше голосів, ніж інші партії, але PSC-PSOE, ERC і ICV знову сформували урядову коаліцію. 28 листопада 2006 р. Президентом Женаралітату Каталонії (128-им і чинним) став Хосе Монтілья Аґілера.

Сучасний стан каталонського автономізму -- від несприйняття до закликів до виходу зі складу Іспанії.

Відновлення автономії дало значний імпульс розвитку каталонської нації, популяризації культури і мови каталонців (навіть ICANN 16 вересня 2005 р. офіційно схвалив інтернет-домен.cat, який став першим доменом не для державного утворення, а для окремої мовної спільноти).

Сьогодні каталонські еліти (і в меншому ступені суспільство) поділені між тими, хто вимагає більшого унезалежнення від Мадриду аж до державного самовизначення і прибічниками існуючої автономії. Слід відзначити, що серед каталонців неоднозначне ставлення до незалежності Каталонії. Доволі значною є частка каталонців, що не визначилися зі своїм ставленням до незалежності Каталонії і їх число весь час змінюється, бл. 40% каталонців висловлюють негативне ставлення, однак їх доля поступово знижується. Доля тих, що виступають за вихід зі складу Іспанії, становить бл. третини від загалу (це число лишається стабільним); варто враховувати, що серед прибічників унезалежнення Каталонії є й ті, хто волів би бачити в складі новоствореної каталонської держави т.зв. Каталанські країни; дехто з них, переважно молодь, налаштовані доволі агресивно, щоправда найчастіше це показний протест, а не реальні дії.

18 червня 2006 р. у Каталонії відбувся референдум, за результатами якого 74% його учасників висловилися за більшу самостійність своєї автономії та за визнання каталонців окремим народом. Відтак область отримала більші права у регулюванні внутрішнього життя, зокрема, в податковій системі, юстиції та еміграційній політиці.

7. На шляху до державної незалежності

Неоднозначну реакцію, як всередині Каталонії, так і в іспанському політикумі та суспільстві викликали результати консультативного референдуму щодо незалежності Каталонії в муніципалітеті Ареньш-да-Мун (перший в історії каталанських країн подібний місцевийреферендум щодо незалежності Автономної області Каталонія), що відбувся 13 вересня 2009 року в містечку Ареньш-да-Мун (кум.Марезма, Автономна область Каталонія), за якими понад 96 % тих, що проголосували, висловились за те, «щоб Каталонія стала правовою, незалежною, демократичною та соціально-орієнтованою державою, яка входила б до Європейського Союзу».

А вже за три місяці, 13 грудня 2009 року, в Каталонії відбувся масштабніший неофіційний референдум щодо незалежності -- у ньому взяли участь трохи менше 30 відсотків осіб із правом голосу (в абсолютних цифрах -- 700 тисяч мешканців зі 166 населених пунктів), але результат виявився так само далеко не на користь центрального уряду -- 95 % із тих, хто проголосував, висловилися на підтримку незалежності Каталонії. Як і попереднє опитування в Ареньш-да-Мун, референдум не має жодних юридичних наслідків, він носить лише консультативний характер та й проводився в малонаселених місцевостях. Та вже на весну 2010 року намічено проведення подібного опитування в Барселоні та інших великих містах Каталонії. Мадридська влада висловила значне занепокоєння тим фактом, що в подібних референдумах беруть участь у тому числі й місцеві чиновники та інші офіційні особи, які на практиці мали б відстоювати територіальну цілісність Іспанії.

Наразі визначальним етапом у справі майбутнього розвитку каталонської автономізації повинні також стати парламентські вибори 2010року.

Список використаної літератури

1. В. Балаґе. «Історія Каталонії» (11 томів) А. Борі-і-Фунтеста. «Історія Каталонії», 2003;

2. Ж. Баларі-і-Жубань. «Початки історії Каталонії», 2001;

3. Джон Харґрейвз. «Свобода Каталонії? Каталонський націоналізм, іспанська ідентичність та Олімпійські ігри у Барселоні;

4. Rucquoi Adeline L;Espagne mйdiйvale, P.: Les Belles Artes, 2002; російський переклад -- Рюкуа А. Средневековая Испания., М.: «Вече» (серія: «Гиды цивилизаций»), 2006;

5. Альтаміра-і-Кревеа Р. История Испании. Т 1-2., М.: Издательство иностранной литературы, 1951;

6. Альтаміра-і-Кревеа Р. История средневековой Испании., СПб.: «Евразия», 2003;

7. Испания и Португалия. Энциклопедический справочник М.: «Советская энциклопедия», 1947;

8. Корсунский А.Р. История Испании IX-XIII веков., М.: «Высшая школа», 1976;

9. Мильская Л.Т. Очерки истории деревни в Каталонии X -- XII вв. М: Издательство АН СССР, 1962;

10. Испания -- Каталония. Империя и реальность. Антология, М.: Regnum, 2007;

11. Кудрявцев А.Е. Испания в средние века. (серія «Академия фундаментальных исследований: история»), ЛКИ, 2007;

12. Ж. Субрекас-і-Каліку. «Історія Каталонії», 2007;

13. Ж.-К. Морера. «Історія Каталонії. З одного та іншого боку Піренеїв, 2000;

14. М.-К. Зіммерманн. «Історія Каталонії», 1997

Додатки

мал. 1. Каталонський національний прапор

мапа 1. Каталонія -- історична область, розділена за Піренейським договором 1659 р.

мапа 2. Автономна область Каталонія, розподіл на чотири провінції : Барселону,Жірону, Льєйду та Таррагону

мапа 3. Каталанські країни

Размещено на Allbest.ru