Надвірна, історія і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Надвірна, історія і сучасність

Зміст

Вступ

Розділ І. З історії заснування міста

1.1 Куропатви - власники Надвірної

Розділ ІІ. Під короною Речі Посполитої (1596 - 1772 рр.)

2.1 Місто після надання Магдебурзького права

2.2 Татарські напади

Розділ ІІІ. Надвірна в часи Австрійського панування (1772 - 1918 рр.)

Розділ ІV. Надвірна у ХХ столітті

4.1 Місто у першій половині ХХ століття

4.2 Повоєнні роки

4.3 Надвірна в період національного відродження та державного будівництва

Розділ V. З історії культури XVI - XX століть

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

В історично важливий і відповідальний час, коли відбувається процес творення української державності, кожен українець, кожен громадянин України, повинен бути її будівничим, сином рідної землі.

Минув час мітингів та зборів, галасливих закликів і взаємних звинувачень, нерозбірливе відторгнення всього минулого, настала пора великої невтомної культурно-просвітницької та громадсько-правової праці, формування нового національного свідомого розуміння своєї суспільно-політичної ролі, віддання всіх сил для повернення молодого покоління до духовних джерел, до прадідівських звичаїв та традицій.

Відроджується Українська держава, зростає інтерес народу до національної історії, мови, культури, отже, зростає потреба об'єктивно висвітлити питання історичної долі українців, його минулого, усвідомити віхи сучасного розвитку. надвірна магдебурзький місто

Настав час усвідомити до кінця минуле, історичну спадщину і сказати про наші блакитні духовні небосхили, сказати не притишеним голосом, а голосно про повернене, забуте поза всякими умовностями і наставляннями. І бути гордими за свою вітчизну, надвірнянську землю, її кращих синів і дочок.

Актуальність теми дослідження. Надвірна - привітне і завжди відкрите для людей місто - колиска наших пращурів, нинішніх і майбутніх поколінь. Важко уявити історію Галичини без історичної книги міста Надвірної, яка вмістила в собі всю гаму суспільних процесів і подій від середньовіччя до сучасності. Надвірній вже понад 400 літ. Не просто йшла Надвірна та її працьовитий люд з глибин минулих віків до сьогодення, творячи на довгому шляху національне багатство, культуру і пісню. Місто завжди було щедрим на мудрих господарів, обдарованих умільців, талановитих митців, безстрашних воїнів, відданих Україні громадських та політичних діячів.

Але історія міста Надвірна, яке сьогодні є центром найбільшого району області, недостатньо досліджена. Архівні розвідки свідчать на користь постійного і цілеспрямованого вивчення цілих історичних пластів розвитку та становлення міста. Що ж до тлумачення діяльності окремих людей і фактів сучасного періоду, то виникає потреба в їх переосмисленні в умовах демократизації суспільства. Адже рівень узагальнення і систематизації останніх, як зазначають окремі дослідники історії, не відповідає сучасним вимогам часу.

Адже ті історичні розвідки, які проводились продовж останніх років, свідчать про неоднозначність думок з приводу часу заснування міста, походження його назви, просторово-географічного розташування тощо.

Наукова актуальність теми полягає в можливості узагальнити факти з історії міста, переосмислити їх і зробити висновки про його розвиток від найдавніших часів до сучасності.

Джерела та історіографія проблеми. Історія міста Надвірної є дуже цікавою не тільки для істориків - дослідників, але також для широкого загалу тим, що вона насичена великою кількістю подій, фактів.

Для написання бакалаврської роботи нами було використано ряд джерел, головним чином, це архівні документи. Велика кількість документальних матеріалів, які висвітлюють найрізноманітніші сфери життя міста, знаходяться в архівах, в основному це Державний архів Івано-Франківської області (далі - ДАІФО), а також Центральний Державний історичний архів у місті Львові (далі - ЦДІА у м. Львові). Деяка частина цих архівних матеріалів є доступною широкому загалу, оскільки вони є опублікованими. В ДАІФО у фонді №2 [1] знаходяться документи, які висвітлюють діяльність товариства “Рідна школа”, завдання, які вони ставили перед собою для виконання. В інших фондах ДАІФО є відомості про органи управління, самоврядування, а також устрій міста в період, коли Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії, а також в період панування на наших землях Польської держави. Ці документи є найважливішими джерелами до вивчення історії міста Надвірної.

У ЦДІА у м. Львові теж є документи, з яких можна почерпнути відомості про історичний розвиток міста. Так, у т.190 містяться скарги надвірнянців на польську шляхту, яка їх пригнічує у правах. Також при написанні бакалаврської роботи були використані матеріали Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України [4].

Також важливе значення для історії України має діяльність ОУН - УПА. Зокрема у ДАІФО у фонді №25 [2] можна почерпнути дані про діяльність ОУН - УПА у Надвірній, про жорстоку боротьбу і переслідування воїнів, ліквідацію боївки на чолі з “Байдою” у місті.

Найвагомішою працею для написання бакалаврської роботи є монографія Ростислава Гандзюка “Надвірна: історичний нарис”. - Івано-Франківськ, 1999 [10]. У цій праці детально висвітлена історія міста від найдавніших часів (з дня заснування міста) до сьогоднішнього часу. Автор розглянув проблему дати заснування міста та походження його назви, дослідив історію середньовічної Надвірної, багато уваги приділив висвітленню питань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного життя міста.

Слід звернути увагу на праці професора, академіка Володимира Васильовича Грабовецького, а саме “Гуцульщина ХІІ - ХІХ століття” [11], “Нариси історії Прикарпаття” [12], “Ілюстрована історія Прикарпаття” [14], “Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI-XIX столітті” [16]. У монографіях висвітлено історію міста, подано гіпотези щодо перших власників, назви міста.

У “Історії міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область” [46] багато уваги присвячено Надвірній. Тут міститься значна частина історичних фактів з історії міста, але більше уваги приділено “позитивній” діяльності комуністичної партії, розвитку сільського господарства в радянський період. Головну увагу звернено на соціально-економічний розвиток. Тому, зважаючи на заідеологізованість праці, слід обережно ставитись до висновків, поданих в ній.

Більшу увагу дослідників привертає історія міста кінця ХІХ - першої половини ХХ століття. Це можна пояснити великою кількістю і доступністю джерельної бази. Зокрема, розкривається роль товариства “Просвіта”, “Рідна школа”. Цій тематиці присвячені статті Ростислава Гандзюка “Просвіта” у Надвірній і повіті” [9], Іроденка Д. “Жіночий рух на Надвірнянщині” [21], Попадинець Д. “Мішаний курінь імені Короля Данила у Надвірній” [34], Федоришин М. “Світло нашої духовності: “Просвіта” у Надвірній: історія і діячі” [42].

Значну увагу у дослідженнях приділено розвиткові промисловості у місті Надвірній. Слід відзначити працю “Страгора: книга про Надвірнянщину” [40], Петріва Р. “Генезис капіталізму вXVII-XVIII століттях” [32], “Нафтовий комплекс Прикарпаття” [31], Гайний А. “Битківський нафтовий басейн” [8].

Чимало відомостей про розвиток міста можна почерпнути із праць загального характеру, в яких йдеться про історію Надвірної в контексті історії Прикарпаття. Зокрема, в збірнику під назвою “Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні” (Івано-Франківськ, 1994) міститься стаття Л. Вадзарука “Етнографічні межі Гуцульщини на Прикарпатті”. Ця стаття є цікавою тим, що в ній подана спроба провести межу між Покуттям і, власне, Гуцульщиною. Проблемним є питання віднесення міста Надвірна до певної етнографічної території, оскільки між різними групами вчених точаться суперечки, чи слід вважати Надвірну, власне, гуцульською. Мовне питання в Надвірнянщині (діалекти) досліджувала Я. Закревська. В газеті “Народна воля” за 1995 рік, 7 жовтня міститься стаття авторки під назвою “Мовний силует Надвірнянщини”.

Загальними працями, які стосуються розвитку Галичини, і які були використані при написанні бакалаврської роботи, є монографія М. Кугутяка “Галичина: сторінки історії” (Івано-Франківськ, 1993). З неї можна почерпнути відомості про розвиток різних сфер життя нашого краю, його загальні тенденції. Цікавою є також праця С. Кончака, що була видана у Львові в 1974 році під назвою “Населення Українського Прикарпаття”. Про опришківський рух на Надвірнянщині дані містяться в статті дослідника М. Максим'юка [27].

Розглядаючи історіографію досліджуваної проблематики, варто зауважити, що більшість доступних статей до написання історії міста Надвірної опубліковані в газетних матеріалах, вони є не великими за обсягом, проте це не применшує їхнього значення, оскільки дані цих статей є дуже цікавими для відтворення як давнішої, так і сучасної історії міста. Наприклад, в газеті “Галичина” (1999, 10 квітня) є стаття П. Сіреджука, в якій розглядається проблема заснування Надвірної. Фрагменти з життя міста окреслені в статтях різних номерів “Галичини”, “Тижневика Галичини”, “Західного Кур'єра”, “Народної волі” та ін.

Про місто Надвірну є також виданий фотонарис під назвою “Надвірна: поема в світлинах”, який виданий за ініціативою депутатів Надвірнянської міської ради третього демократичного скликання. В ньому можна конкретно побачити, що таке Надвірна, її історичне обличчя, чим вона живе та славиться.

Також при написанні бакалаврської роботи використана література довідкового характеру. Це, зокрема, путівник за редакцією Д. Криницької виданий в Івано-Франківську у 2003 році під назвою “Івано-Франківська область: туристичний путівник”, а також довідник “Паспорт населених пунктів Надвірнянського району. Довідник” [47].

Таким чином, з історії Надвірної нагромаджено чимало літератури. Історико-краєзнавчі дослідження висвітлюють найрізноманітніші сфери її життя.

Об'єктом дослідження є місто Надвірна з його багатою історією.

Предметом дослідження є особливості суспільно-політичного, соціально-економічного і культурного розвитку міста в різні періоди його існування (від середньовіччя до сучасності).

Метою бакалаврської роботи є спроба на основі вивчення доступних джерел і літератури обґрунтувати суспільно-політичний та культурний розвиток міста. Для досягнення цієї мети перед автором були поставлені наступні завдання:

- зібрати та систематизувати історико-краєзнавчий матеріал з даної проблеми;

- дослідити історію виникнення населеного пункту, походження назви, перших власників міста;

- охарактеризувати період перебування Надвірної під короною Речі Посполитої;

- дати аналіз перебування Надвірної у складі Австро-Угорщини;

- простежити процеси, які відбувалися у ХХ - на початку ХХІ століття;

- висвітлити діяльність видатних особистостей та їхній внесок у розвиток міста;

- охарактеризувати розвиток культури міста, пам'ятники та визначні місця.

Хронологічні рамки дипломної роботи охоплюють період з часу заснування міста до сьогодення. Верхньою межею дослідження є 1589 рік - перша достовірна писемна згадка про Надвірну (хоча з даного приводу між вченими точаться суперечки). Нижньою межею дослідження є 2006 рік - сучасний етап розвитку міста.

Теоретично-методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму та комплексний підхід до висвітлення теми.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що з не заідеологізованих позицій висвітлено різні сфери історичного розвитку міста Надвірна.

Теоретична і практична значущість полягає в тому, що зібраний фактичний матеріал і зроблені висновки можуть бути використані для вивчення відповідної теми у школі з історії України та історичного краєзнавства, вищих навчальних закладах, а також для написання рефератів, курсових робіт на краєзнавчу тематику, при підготовці путівників по Гуцульщині.

Структура дослідження визначається характером теми, поставленою метою і завданнями дипломної роботи. Її складовими частинами є вступ, п'ять розділів, висновки та список використаних джерел і літератури, додатки.

Розділ І. З історії заснування міста

На правому березі річки Бистриці - Надвірнянської в передгір'ї Українських Карпат, розкинулося місто Надвірна. Поверхня його слабо хвиляста [29, с.397].

Місто розчленовує на дві частини річка Ворона, притока Бистриці. Ріки Бистриця і Ворона мілкі, лише в деяких місцях трапляються глибокі місця.

Історико-етнографічна територія міста займає межиріччя Дністра і Пруту. У джерелах XVII-XVIII століття ця територія називається південно-східним кутом Галичини або Покуттям.

Від початку ХІХ століття дослідники намагаються визначити, до якого етнографічного ареалу належить Надвірна. І. Вагилевич, С. Вітвицький, Я. Головацький, М. Домашевський зараховують місто і навколишні села до Гуцульщини [6, с.34].

Академік, професор Володимир Васильович Грабовецький гуцульськими вважає такі міста і села: Богородчани, Надвірну, Делятин, Печеніжин, Яблунів, Уторопи, Пустинь, Косів, Кути, Снятин, Марківці, Пнів, Пасічну, Молодятин, Золотий Потік, Лючу, Ковалівку, Рожнів, Кобаки [11, с. 26].

Інша група вчених, а саме Д. Бучко, С. Грабець, Я. Закревська, В. Шухевич не вважають Надвірну гуцульською, а відносять її до Покуття [20].

Найповніше визначення ареалу Гуцульської етнографічної групи, до якої Надвірна не ввійшла, подає Я. Вардзарук. В основу дослідження він поклав етнографічний, лінгвістичний, географічний, музичний та порівняльний критерії «спавжньою Гуцульщиною на Прикарпатті є всі населені пункти Верховинського району та ряд сіл Косівського району (Яворів, Снідавка, Шепіт, Брустори, Річка, Соколівка, Бабин, Малий і Великий Рожин, Розтоки)» [6, с. 35-36].

Історія заселення Надвірної надзвичайно складна і своєрідна. Зміна суспільних відносин, перехід міста у володіння від однієї до іншої держави істотно вплинули на особливрсті формування, відтворення і структуру населення.

Від 1669 року чисельність населення Надвірної інтенсивно зростала. На цей процесс впливали сприятливі природні умови, близькість торговельних шляхів, що звязували місто з західними державами, віддаленість ві державного кордону, а внаслідок цього сприятливе стратегічне положення, зацікавленість власників міста у його заселенні. Протее через ряд причин 1875-1982 років демографічний приріст припинився. Спричинилося до цього голод, епідемії, антисанітарні умови життя і побуту, відсутність медичної допомоги [10, с.12].

До середини XVII століття більшість населення Надвірної становили українці, а також згодом сюди починають переселятися поляки, що було викликане наявністю тут деяких свобод, частину їх становили нащадки дрібної шляхти, які прийшли разом з великими магнатами (до Надвірної - Куропатви), а також частину населення становили євреї. Менший національний прошарок населення міста становили вірмени. Російськомовне населення з'явилося в місті після того, як його окупували радянські війська у 1944 році [10, с. 14-16].

Споконвіку люди не були байдужі до назв своїх поселень. Коли виникла Надвірна, хто був її засновником, звідки походить назва міста?

Ніхто не стане заперечувати, що Надвірна належить до найдавніших міст Прикарпаття. На це питання історики й досі не мають єдиної відповіді.

Найбільшого поширення набула версія, що виникнення Надвірної пов'язане з селом Пнів та Пнівським замком. Волидимир Грабовецький так писав з цього приводу: «На прикінці XV століття Пнівським маєтком заволодів шляхетський рід Куропатвів…З метою збільшення доходів магнати Куропатви відвели частину території під містечко, яке вперше в письмових актах згадується від 1585 року. Воно отримало назву Надвірна, тобто поселення на дворі» [11, с. 28].

Польський письменник І. Ступницький висунув іншу версію: „Назва Надвірної походить від особистої надвірної служби знатних Потоцьких, яка в замку, напевне, Пнівськім, не мала місця, зосталася осаджена біля нього в присадибних будинках, з яких згодом містечко постало” [10, с. 20].

Дещо іншого погляду дотримується вчитель історії Надвірнянської загальноосвітньої школи №2 Петро Левицький: „Отже, смію стверджувати, - пише історик, - що в кінці XIV - початку XV століття, правдоподібно Потоцьким, був вибудуваний замок, від якого і почалася Надвірна. У XVІ столітті, коли зміцнюються родинні зв'язки Потоцьких і Куропатвів, Надвірна із замком переходить до Куропатвів” [25]. І далі так пояснює своє твердження: «…Надвірна походить не від Пнівського, а від Надвірнянського замку, який був збудований у чудовому парку в кінці XIV - початку XV століття кимось із шляхетського роду Потоцьких» [33, с. 7].

На нашу думку, Надвірна постала набагато раніше, ніж про неї згадується в документах. Не виключено, що спершу вона булла звичайним селом, як і більшість міст і містечок. Історики О. Яблуновський та І. Шараневич довели, що у другій половині XVІ століття польські королі, виходячи з економічних причин, підняли багато сіл до рангу міст.

Вказати точну дату заснування Надвірної ми не можемо. Рік заснування стародавнього міста, у тому числі й Надвірної, завжди викликає суперечки. Уперше згадується Надвірна у 1589 році в протестації, яку подав до суду Микола Куропатва. Серед перерахованих поселень згадується і містечко Надвірна. Зберігається цей документ у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника, і йдеться у ньому про напад татар на Галичину 1589 році, внаслідок якого було знищено документи, які засвідчували право власності автора протестації на села Пнів, Битків, містечко Надвірна [4]. Саме з цього приводу в 1989 році місто відсвяткувало своє 400-ліття. Проте в останні роки історикам вдалося розшукати архівні документи, в яких Надвірна згадується ще у 1578 році.

Без сумніву, що місто засноване набагато раніше. Коріння сучасних надвірнянців сягає ще кам'яної доби. Проживали тут праслов'янські та слов'янські племена, котрі залишили по собі могильники, відомі як Карпатські кургани, а на горі поблизу міста - залишки свого поселення, знане як “городище”. До речі, гора, на якій воно знаходилось і до нині називається Городище.

Український археолог Я. Пастернак, проводячи розкопки у 1934 році, виявив на території міста залишки укріпленого валами і ровами городища. Датується воно Х - ХІІІ століттям. У 1960 році ці дані підтвердив О. Ратич, 1962 році - О. Роппопорт, 1979 - 80 роках - Богдан Томенчук. Городище розташоване на північно-західній околиці Надвірної, на високому відрозі гори Городище, на лівому березі Бистриці.

Городище було побудоване на важкодоступному підвищені, з трьох боків оточеному крутими схилами, а з четвертого - лісом. Крім природного захисту, основну частину оборонної системи становили штучні укріплення - вали і рови. Найімовірніше, що це було військове городище, поблизу якого могли зупинятися люди. Можливо, входила територія сучасної Надвірної до Галицької, а згодом до Галицько-Волинської держави. Цілком ймовірно, що далекі предки сучасних надвірнянців ходили в походи під стягами славних князів Ярослава Осмомисла і Данила Галицького. Мабуть, у складі княжої дружини вони хоробро билися у 1223 році з монголо-татарами на р. Калці, а в 1240 році разом з галицьким воєводою Дмитром мужньо захищали від орд Батия золотоверхий Київ.

Розорена у ХІІІ ст. монголо-татарськими ордами, Галицько-Волинська держава занепала і вже більше не змогла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині ХІV ст. захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. Так значні володіння між Чорною Бистрицею і Прутом одержав рід польських феодалів Куропатвів.

Проте, ні археологи, ні історики, ні краєзнавці поки що не мають переконливих доказів, які свідчили б про існування в ІХ - ХV століттях поселення на території сучасної Надвірної [10, с. 17 - 20].

У 1745 році помер останній представник роду Куропатвів, і більшість земель та маєтків у місті перейшла у власність архімаршалка Галичини Ігнатія Цетнера, резиденція якого була у місті Кракові, до Надвірної він приїздив тільки влітку. Ставши власником Надвірної, надав їй свій родовий герб „Пжерова”, який являв собою щит на червоному тлі, а на щиті спис із золотим прапорцем. Над щитом - шолом із золотою короною, прикрашеною пір'ям. Ігнатій Цетнер планував спорудити у Надвірній палац. У 1787 році місто Надвірна перейшло у володіння Австрійської держави, а Ігнатієві Цетнеру замість нього віддали Мостиська [10, с. 45-47].

1.1 Куропатви - власники Надвірної

Казимир Великий вважав Галичину постійним і невідлучним здобутком Польщі. Ще у 1338 році король Польщі Казимир Великий й Угорський король Карл Роберт домовилися у Вишгороді про спільну акцію для приєднання Галичини до Польщі та перехід польського князівства до угорської династії, якщо король Казимир не мав мужицького спадкоємця. Так, у 1370 році його спадкоємцем у Польщі став угорський король Людовик, який прилучив Галичину до Угорщини. Після його смерті на престол польський взійшла його дочка Ядвіга і тоді Галичина вернулася до Польщі. Після Кревської унії (угоди) 1385 року литовсько - руські землі дістались Польщі.

Таким чином, ледве Польща зайняла ці землі, сюди покотились численні хвилі нових переселенців з усіх сторін.

Нові власники почали будувати на наших землях більші або менші замки - немов сталі фортеці. Усіх цих колонізаторів підтримувала польська влада. У XVI - XVIII століттях Надвірною володіли магнати Куропатви, яким ще у XIV столітті було надано привілей на володіння значною частиною Покуття. Можливо, першим власником міста з роду Куропатвів був шляхтич Микола (помер у 1589 році) [10, с. 24-25].

Куропатви збудували замок, відомий як Пнівський. Викінченої форми він досяг у ХVІІ ст. До появи Станіславської фортеці (1662 рік) замок вважався найсильнішою твердинею всього Підкарпатського краю. Деякі дослідники минувшини вважають, що саме замок дав назву містові. Тобто, поблизу замку виникло поселення надвірної служби, що обслуговувало його потреби. Інші дослідники твердять, що спочатку місто мало назву Красно двір й одержало її від двору митниці, яка мала дуже витончену пишну будівлю.

Взагалі історія Пнівської фортеці дуже цікава. Вона одна з двох, що ні разу не були взяті. Витримав замок і татарську облогу. І це при тому, що місце з точки зору фортифікації не є вдалим (з двох сторін до замку примикає рівнина).

П'ятикутна у плані оборонна споруда мала сім веж. Найнижчі бійниці розташовувалися на рівні оборонного рову. Зараз вони практично засипані. Фортеця мала три поверхи. А посеред двору стояв будинок самого Куропатви і його сім'ї.

У мирний час магнати мали численну озброєну залогу, а у випадку виняткової потреби - армії з найманих жовнірів, рекрутованих з-поміж дрібної шляхти. А селянин, як і треба було сподіватися, стояв поза правом, був зданий на ласку чи не ласку пана та був приватною власністю шляхтича - дідича.

У другій половині XVI століття Надвірна дістала статус міста, в якому господарем і найвищою інстанцією для її мешканців був власник, а панським урядником - війт. З початку свого виникнення місто стало важливим центром розвитку торгівлі й ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торгівельному шляху в Угорщину та близькість солеварних центрів, а ще - великі запаси різноманітної деревини. Вже у XVI ст. місто мало право на проведення двох річних ярмарків: на свято Трьох Святих Королів (6 січня) і на свято Ангела Діви Марії (12 серпня), а також на щотижневий торг у п'ятницю. До речі, торги або базари по п'ятницях тривали у Надвірній до 60-х років ХХ століття.

Більшість населення Надвірної становили українці. Поступово права корінних жителів урізалися. Власник міста сам став призначати урядовців, війта, а на міщан накладалися нові повинності. Надвірнянці були змушені відробляти панщину, платити данину та грошовий чинш.

Отже, історія Надвірної сягає глибини віків. Ніхто не стане заперечувати, що Надвірна належить до найдавніших міст Прикарпаття. На сьогоднішній день дослідники вивчають місце розташування Надвірної. Щодо року заснування, то найчастіше посилаються на 1585 рік, але також існує ще одна дата, а саме 1596 рік, цю дату подає нам польська дослідниця Є. Горнова. Першим із відомих власників міста були феодали Куропатви, які походили з Угорщини, а також одним із власників міста після Куропатвів був Ігнатій Цетнер.

Розділ ІІ. Під короною Речі Посполитої (1596 - 1772 рр.)

2.1 Татарські напади

Друга половина XVI - перша половина XVII століття належить до найважчого періоду в житті населення Галичини. Кримські й буджацькі татари спустошували цей край. Це змушувало магнатів і шляхту будувати замки, навколо яких виростали укріплені міста. На території Надвірної оборонна споруда була зведена у XIV - XV століттях. Нині важко сказати, як виглядала за тих часів надвірнянська цитадель. Надвірнянський замок був досить великим і своїми розмірами майже не поступався Пнівській твердині (Додаток № ).

У 1589 році татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. Доля Надвірної нам не відома, проте знаємо, що двір Куропатвів був дощенту зруйнований. Відомостей про зруйнування Надвірної у протестації Миколи Куропатви 1589 року немає. Проте у проміжку між 1589 - 1595 роками місто в архівних документах не згадується. Мабуть, у 1589 році воно все ж таки було зруйноване. Та все ж у документах за 1585 рік уже знаходимо село Надвірне, а у 1596 році - місто Надвірна [10, с. 25 - 27].

Мабуть, близько 1600 року Надвірну вдруге знищили татари. Микола Куропатва у 1601 році другий локаційний привілей на закладання нової осади на Магдебурзькому праві. Щоб заохотити нових поселенців, король звільнив їх від сплати падатків на 8 років, зобов'язав Куропатву надати їм земельні ділянки під забудову і грунти для господарських потреб [10, с. 36].

Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 році, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армія. Тоді впало тринадцять галицьких замків. Турки при цьому облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Зате вони зруйнували відомий православний монастир Манявський скит. Відгомін тих подій знайшов своє відображення як в архівних документах, так і в народних переказах. Ще в кінці минулого століття старожили показували поблизу Пнівського замку залишки татарської могили тих часів.

2.2 Місто після надання Магдебурзького права

З часу надання Надвірній Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан - міщанство. Надвірнянці отримали право будувати ратушу (Додаток №3), крамниці, хлібні ятки, комору для стриження сукна, «посполиту лазню», млини, міську вагу, воскобійню і каплицю для відливання воску [26, с. 21].

Міщани у 1601 році побудували ратушу. У 60-х роках XVII століття в документах згадується війт Григорій Яциковий.

Біля ратуші поселялася панівна верхівка - патриціат, переважно поляки, а також багаті купці й ремісники, поза як в центрі зосереджувалося все господарське і культурне життя міста. Поряд із багатою верхівкою значний прошарок населення становили міські орендарі, лихварі, збіднілі майстри, підмайстри, селяни втікачі. У 1667 році дружина Павла Куропатви Софія - Станиславовець заснувала в Надвірній притулок для бідних [10, с. 37].

Міщани виконували різноманітні повинності, хоч Магдебурзьке право звільняло їх з-під юрисдикції Куропатвів, воєвод, каштелянів, старост. Проте Куропатви у Надвірній звели міщан до становища своїх підданих. Так, у 1735 році воєвода Корчинський силоміць забрав до двору овець деяких міщан. Убогі надвірнянці неодноразово скаржились, що польська шляхта пригнічує їх [1].

Не всі міщани не могли змиритися з таким принизливим становищем. Вони втікали у гори, поповнювали опришківські ватаги. У 1631 році опришки разом з міщанами напали на маєток шляхтича Валер'яна Кільчковського, спалили двір, забрали коштовності та зброю, а панську родину вбили, врятувався лише слуга власника маєтку [27].

У 70-х роках XVII століття в околицях міста діяв загін опришків під керівництвом Василя Глиби, у 1677 році захопив маєтки шляхтича Туровського. До Надвірної стягли військо. Польська влада для постраху проводила в місті показові суди і розправи над опришками, але їх це не зупинило. Через часті напади та грабежі Галицький сейм 1711 року змушений був звільнити Куропатву від сплати податків. Після загибелі Олекси Довбуша опришківські загони більше не турбували надвірнянської шляхти.

Для захисту шляхетських маєтківвід нападів опришків Галицький сейм 1766 року дозволив створити у Надвірній поміщицьку поліцію.

У першій половині XVIII століття найпоширенішими виявами протесту проти панської сваволі стали масові втечі міщан на Поділля, Буковину, у Східну Україну. В самому місті деколи виникали невеликі заворушення, але їх хутко придушували загони смоляків і жовнірів. Проте ніщо не могло стримати прагнення до свободи. Не раз жителі міста були учасниками повстанських рухів і брали участь у національно-визвольних рухах.

Надвірна, як і переважна більшість міст Прикарпаття, впродовж багатьох століть була аграрним містечком. Основна частина населення займалася сільським господарством. За даними польського історика Є. Горн, у XVI - XVIII століттях землеробством, бджільництвом і садівництвом займалося 50 відсотків міщан. Згідно з інвентарем Надвірна за 1717 рік у сільському господарстві було зайнято 40 відсотків християнського населення міста. Традиційними видами господарської діяльності надвірнянців з давніх-давен були землеробство, скотарство, рибальство і бджільництво.

Тяглові й піші надвірнянці, крім роботи на власному полі, змушені були працювати і на панському, тобто відробляти панщину та сплачувати податки. Населенню доводилося від свята Юрія (6 травня) до Покрови (14 жовтня), два рази на тиждень відбували панщину, а від Покрови до Юрія - один раз. Крім того, їх залучали на різні двірські роботи: заорки, оборки, закоски, обкоски, толоки [36].

У XVII столітті Надвірна стала важливим господарським осередком, а також ремісничим центром. Окрему групу міського населення становили ремісники. У першій половині XVI століття великого значення набули будівельні професії, кушнірство, чинбарство, кравецтво, котлярство, бондарство. Місцеві котлярі виробляли казани для винокурень і броварень, а бондарі забезпечували своїми виробами місцеві солеварні в Надвірній, Розсільній, Пасічній. Найдужче славилися своїми виробами надвірнянські кушнірі та кравці [12, с. 84-85].

Ремісники об'єднювалися у цехи. Кожен цех мав свій статут, який затверджували у магістраті. У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника у фонді Боваровських зберігається статут надвірнянського кушнірського цеху. У цеховій організації провідну роль відігравали майстри. У міських книгах збереглися скарги учнів та їхніх батьків на майстрів за знущання над своїми підопічними. Статут цеху регламентував всі сторони діяльності цеху, а саме приймання у майстри, всі виплати, навчання учнів [11, с. 83-84].

У 1717 році в міських цехах працювали 16 шевців, 22 кушнірі та 26 ткачів. Крім них у Надвірній булт ремісники й інших спеціальностей: винники, котлярі, слюсарі, теслі, музики, табахарники - вірмени, мірошники, різники. Місто мало і свого художника Еліаста Маляра. Великі прибутки місту давало виробництво солі, особливого розвитку солеваріння досягло наприкінці XVI першій половині XVII століття [37].

У XVII - XVIII століттях Надвірна стає також центром внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринку продають сіль, велику рогату худобу, кіз, коней, овець, товари місцевого виробництва. У місті щороку відбувалися два ярмарки і щотижневі торги. Сюди прибували купці зі Станіславова, Польщі, Угорщини, Молдови та інших місцевостей [10, с. 45].

Таким чином, розорена у ХІІІ столітті монголо - татарськими ордами Галицько - Волинська держава занепала і вже більше не могла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині XIV століття захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. У XVI - XVII столітті наш край зазнавав постійних спустошливих набігів татарських і турецьких наїзників. Не обминуло це лихо і Надвірну. Саме з цієї причини у 1601 році місто одержало привілей на відбудову після чергової татарської руйнації і дозвіл на два річні ярмарки.

З початку свого виникнення місто стає важливим центром розвитку торгівлі та ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торговельному шляху в Угорщину.

Розділ ІІІ. Надвірна в часи Австрійського панування (1772 - 1918 рр.)

Внутрішній розпад Польщі, що почався вже в другій половині XVII століття та одночасний зріст сили Прусії, Австрії та Росії спричинили в 1772 році перший поділ Польської держави й мали тим самим безпосередній вплив на історію Галичини, яка опинилася під владою Австрії. У 1786 році було впроваджено Австрійське право, скасовано „старі сеймики”, незабаром також виборчі ради, а на їх місце прийняли призначувані адміністрацією у Відні бюрократи на чолі з губернатором у Львові .

Австрійська влада звернула більшу увагу на українське населення, яке складалося тоді з закріпачених селян - хліборобів, залишків міщанства та зубожілого й неосвіченого духовенства. Цісар Йосиф ІІ скасував 1781 року панщину, хоч в дійсності селяни і надалі належали панам, судові, виконували три дня в тиждень панщину й платили панам данину. Однак могли переселятися до іншої місцевості, посилати своїх дітей до шкіл або на вивчення ремесла, а також вносити до цісарських судів скарги на кривди панів. Було проголошено рівність всіх релігій, підтримка освіти, організовано школи з „місцевою мовою” для селян і міщан та вищі школи для духовенства, що сприяло піднесенню народного духу в Галичині.

Зі зміною влади відбулися великі переміни в політичному, економічному та культурному житті населення.

Після першого поділу Польщі австрійські війська у червні 1772 році зайняли Галичину. Згідно з новим адміністративним поділом Надвірна увійшла до Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції та Льодомерії з центром у Львові. У 1787 році Надвірна разом із прилеглими селами перейшла у власність держави. Від 1805 року у місті почало діяти камеральне управління (державне). Основним органом влади була рада, до компетенції якої входили: розпорядження майном міста, управління фінансами, розподіл і збирання податків, нагляд за санітарним станом Надвірної, організація будівництва та ремонту шляхів, мостів, укріплень. До 1846 року більша частина землі Надвірної належала римо-католицькому архієпископу Яну, який фактично був власником міста. У другій половині ХІХ століття як землі, так і деякі підприємства належали Фредирікові Бухміллеру і графові Густаву Роганову.

У 1867 році було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою. На початку 1887 року Надвірна перейшла у власність Міського кредитного закладу у Відні, а від 1891 року до 1918 року належала Австрійському цісареві. У 1762 - 1805 роках місто поділялося на три частини - Долішню, Середню і Горішню Надвірну [10, с. 47-48].

Революційні події, так звана „Весна народів”, що в 1848 році охопили більшу частину Європи, активізували рух протесту й у Галичині, що призвело до того, що 16 квітня 1848 року австрійський цісар Фердинанд підписав патент „Про знесення всякої роботизни й інших підданських повинностей в Галичині”, і вже 22 квітня його оголосили народові. Того дня до Надвірної прибули циркулярні урядники, які зачитали цісарський патент, який оголошував, що з 3 травня 1848 року відмінюються всі панщизні та інші повинності з подальшою компенсацією поміщикам коштом держави, тобто коштом платників податків, в основному, міщан і селян. У Надвірній на пам'ять про цю подію за кошти громадян міста було споруджено кам'яний хрест на стику вулиць Станиславівської (Гатьмана Мазепи) і Старої (Богдана Хмельницького) (Додаток №4) [10, с. 49-50].

Після скасування панщини в 1848 році, податки необхідно було сплачувати готівкою, а не господарськими продуктами. Між селянами і більшими землевласниками, на яких опирався австрійський уряд, були затяжні суперечки за використання пасовищ, за дерево з лісу і т. п. Настав час більших данин і податків, бо треба було промощувати битні шляхи, а потім і залізницю. Люди переважно були вдоволені кращими дорогами й битими шляхами, які вважалися «цісарським гостинцем». Від того й досі дорога зветься «гостинець». Невпорядкований розподіл землі приводив до постійного погіршення маєткового стану селян. Почалися щорічні виїзди на заробітки до Німеччини («Пруса»), потім еміграція до заморських країн. Настали часи щорічного набору до австрійської армії, так звана бранка чи асентерук.

У XVIII столітті Надвірна перебувала в повному економічному занепаді. Імператриця Марія - Тереза у 1778 році видала декрет про сприяння розвитку промислу і торгівлі у містах. Імператор Йосиф ІІ спрямовував економічну політику на широкий розвиток промислів, мануфактур, фабрик. З цією метою він проводив політику переселення до Східної Галичини німецьких і польських колоністів - ремісників. Ремісники звільнялися від сплати податків, отримували безкоштовно будівельні матеріали. Перші німецькі переселенці осіли в Станіславові, Надвірній, Коломиї, Калуші [32, с. 30]. Проте вони так і не змогли створити ні нових галузей промисловості, ні промислових центрів.

До середини ХІХ століття у Надвірній переважало кустарне виробництво, одним із головних видів якого залишалося ремесло. Окрему групу ремісників становили столярі, ткачі, дігтярі, ріпники і гонтарі. Значну роль у житті міста відігравали представники побутових ремесел: лікарі, аптекарі, прислуга в лікарнях, лазнях, цирульники. На початку ХІХ століття ремесло (цехове) почало занепадати. Однією з найважливіших причин занепаду було виникнення фабрик та заводів, а у другій половині ХІХ століття велика фабрично - заводська промисловість повністю витіснила цехове виробництво. У 1843 році в Надвірній було споруджено фабрику хліборобських машин, яка виробляла молотарки, ручні млинки, млинки для ґуралень.

У 1870 році вступила в дію сірникова фабрика Симона Гублера і броварня, 1877 року - паровий тартак. Броварня була одна на цілий повіт. Вона працювала цілодобово. Але кілька днів на рік. У 80-х роках ХІХ століття біля надвірної діяв невеликий паркетний завод, на якому працювало близько 40 робітників [10, с. 51-52].

У 1886 році держава розпочала експлуатацію нафтових родовищ. Видобували нафту на відносно невеликій глибині. З місць добування сировину до Надвірної перевозили підводами в дерев'яних бочках. Для її переробки в місті було споруджено кустарну дистилярню, в якій одержували гас - світильне масло [8, с. 220]. Трохи згодом головну увагу спрямували на виробництво бензину. У зв'язку з цим виникла потреба спорудити досконаліший нафтоперегінний завод, який звели на початку ХХ століття. Надвірнянський завод функціонував сезонно - тільки влітку. У 1922 році дирекція підприємства звільнила майже всіх працівників.

Крім названих підприємств, у 1913 році в місті діяли три цегельні, три водяні млини, пекарня. Розвиток промисловості сприяв зростанню населення міста (у 1910 році в місті проживало 8400 чоловік). Рівень життя робітників був дуже низький [23, с. 79].

На початку ХХ століття все більшого значення набуває внутрішня торгівля. Місто дістає дозвіл влаштовувати восьмиденні ярмарки, а згодом їх тривалість була доведена до 14 днів. Крім того, у першій половині ХХ століття у Надвірній діяли декілька єврейських та чотири українських приватних крамниць. У 1822 році в Надвірній було засновано кооперативний банк, а у 1904 році - „Касу Сефчина”.

За часів Австро - Угорщини в обігу були дві рівноправні грошові одиниці: корона і золотий римський, який дорівнював двом коронам [10, с. 55-57].

До кінця ХІХ століття єдиним засобом пересування був гужовий транспорт. Із зародженням промисловості в місті появилися поодинокі автомобілі, власниками яких були великі підприємці.

Влітку 1893 року розпочалося спорудження залізничної вітки Станиславів - Вороненка. Надвірнянці виступили проти її будівництва, оскільки вся земля в місті належала громаді, й кожен господар міг користуватися нею. У спорудженні залізниці взяли участь сотні спеціалістів з Італії, Австрії, Німеччини. До роботи було залучено багато місцевих жителів та селян. У 1894 році у місті звели стаційний будинок (Додаток № 5). Офіційне відкриття залізниці відбулося 19 листопада 1894 року. У 1900 році було укладено угоду про будівництво вузькоколійної залізниці Рафайлів (тепер Бистриця) - Надвірна, яку ввели в дію у 1905 році.

Отже, після першого поділу Польщі у 1772 році Надвірна, як і вся Галичина, опинилася під владою Австрії. В такому стані вона перебувала аж до листопадових подій 1918 року - часу проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Входження до Австрійської імперії створило сприятливі умови для піднесення національної свідомості галичан, виникнення політичних партій, громадських організацій і товариств. Не пройшли ці процеси повз Надвірну.

Розділ IV. Надвірна у ХХ столітті

4.1 Місто у першій половині ХХ століття

Порівняно спокійне, розмірне життя надвірнянців перервала Перша світова війна. Серпень 1914 року приніс містові ще одне лихо - велику пожежу, що знищила близько 300 будинків. Замість відбудовувати рідне місто, надвірнянці були змушені йти на фронт. Усі чоловіки, які годилися до військової служби, віком від 21 до 45 років, були мобілізовані. У серпні розпочався запис до легіонів Українських Січових Стрільців. Національно свідомі українці Надвірної створили громадський комітет, який мав провести серед населення агітацію, зібрати кошти, білизну, харчі для добровольців [18, с. 256-257]. Декілька днів вони відбували військовий вишкіл у місті, а відтак виїхали на збірний пункт до Львова.

Наприкінці літа 1914 року російські війська перейшли кордон Галичини, внаслідок чого Надвірна сильно потерпіла. У Надвірній австрійська поліція розпочала арешти «підозрілих осіб». Переважно заарештовували членів товариства імені М. Качковського та «симпатиків Росії». Нерідко жертвами цієї акції ставали далекі від політики міщани. Арештантів вивозили до концтаборів Гмінду й Телергофа.

На початку вересня1914 року Надвірну зайняли російські війська. Почалася нова смуга обшуків й арештів, але вже тих, хто підтримував австрійську владу. Окупанти закривали культурно - освітні заклади, вилучали українські книжки, нищили цілі бібліотеки. Українське національне життя завмерло. Російські війська не довго залишалися в місті. Навесні вони залишили Надвірну, місто знову зайняли австрійські війська і частина польського легіону Пілсудського.

Нормалізувалося життя в Надвірній тільки наприкінці 1916 року, коли в Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. Після поразки Австро - Угорщини у Першій світовій війні над Східною Галичиною нависла загроза польської окупації, а також у той час у колах галицької інтелігенції виникла ідея створення самостійної держави [10, с. 83-85].

У листопаді 1918 року в результаті розпаду Австро - Угорської монарнхії на території Галичини було проголошено самостійну Західно - Українську Народну Республіку. Падіння Австро - Угорської монархії призвело до піднесення національно-визвольного руху на західно-українських землях, на які претендувала польська держава. Розпочалася Польсько - Українська війна. Основний тягар у цій війні ліг на тисячі Української Галицької Армії (УГА), ядро якої становили січові стрільці. Український народ у цій війні втратив молодий цвіт нації.

Відразу після проголошення у Львові ЗУНР в листопаді 1918 року у Надвірній була сформована українська адміністрація. Головою міської Управи став Михайло Дунець. На Надвірнянщині повітовим комісаром став адвокат Іван Саноцький. Для нагляду за дотриманням громадського порядку в місті створювалися підрозділи жандармерії. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА), у лавах якої воювали і жителі Надвірної.

Навесні 1919 року політична ситуація щораз погіршувалася. Жваве громадсько - політичне й культурно - освітнє життя в місті перервав наступ польської та румунської армій. У зв'язку з цим 4 травня 1919 року у Надвірній відбулося велике повітове віче. Перед присутніми виступили М. Галицький, І. Стецюк, професор Дмитрак [10, с. 85-86].

17-18 травня оголошено мобілізацію до українського війська. Та незважаючи на патріотизм галичан, під натиском польських військ ганерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станіславів і відійшов за Збруч [5, с. 25]. А 20-25 травня Надвірну окупувало вороже військо.

Із перших днів займанщини окупаційний уряд спрямував свій політичний курс на цілковиту унііфкацію українських земель із польським середовищем. Одним із основних проявів такої політики були територіальний поділ і нова влада. Надвірна залишалася центром повіту, адміністрацію якого очолював староста. У 20-х роках посаду старости обіймав Северин Сікорський. Старостинське управління у свою чергу поділялося на реферати і підвідділи. Було знову повернуто попередні територіально - адміністративні одиниці - воєводства. Надвірнянський повіт входив до Станиславівського воєводства.

Громадське самоврядування міста складалося з бурмістра, віце - бурмістра та лавників. У 20-х роках бурмістром був Владислав Булшевич, а його заступником Василь Свищ. Крім староства й міської влади, у Надвірній діяв повітовий суд, повітова поліційна комендатура, каса державної скарбниці та її уряд, надлісництво, шкільний інспекторат [10, с. 87-88].

На першах порах окупації керівництво Західною Україною здійснювала військова польська адміністрація. Період її правління відзначався жорстокими рапресіями проти патріотично налаштованих українців. Надвірнянці брали участь у суспільно - політичному житті міста, а їхнє невдоволення політикою польської влади набирало все чіткіших форм організованого спротиву. Першим одностайним виявом масового протесту проти засилля чужинців став бойкот виборів до польського сейму. 17 вересня 1922 року у Надвірній відбулися збори української громади, які прийняли рішення «щоби ніхто з українців до виборчої урни не станув».

У місті із широкої палітри політичних партій та організацій, яких діяло більше десятка, вирізнялися такі політичні сили, як: Українська соціалістична радикальна партія, Українське національно - демократичне об'єднання, УНС, «Пласт», УВО, ОУН, товариства «Луг», «Сокіл», а також ряд неукраїнських політичних партій та організацій [10, с. 92-110].

Крім того, діяли громадські організації - “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар”, створюється курінь “Пласту” ім. Короля Данила, українське спортивне товариство “Бескид”. Плідно працював “Союз українок”, в якому гуртувалися свідомі жінки міста. Успішно діяли філії “Союзу українських купців і промисловців”.

Серед активістів українських організацій і товариств 30-х років були Іван Саноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрівський, Микола Гринішак, Валеріан Банах, Дмитро Слепей, Василь Свищ.

Значні зміни відбулися в економіці краю. З перших днів окупації всі націоналізовані в часи ЗУНР підприємства влада повернула польським власникам. Так, лісозавод став власністю фірми «Польська фореста». Надвірнянські деревообробники працювали в дужу важких умовах - по 10 - 12 годин на добу. Нафтову сировину й далі переробляли на застарілому обладнанні. Згодом до міста було доставлене краще обладнання, в результаті чого, зросла кількість переробки нафти. У середині 30-х років підприємство придбав італієць Кавацо [36].

Функціонувала в місті й невеличка фабрика „Бистриця”, яка виготовляла вироби з дерева, і фабрика „Карпатія”, що випускала вироби з металу.

Поряд з великими та середніми підприємствами діяли в місті приватні ремісничі майстерні, власниками яких були переважно євреї й поляки. Деякими ремеслами займалися й українці, а саме українцям належало три скляні гути, три цегельні, столярні майстерні.

У 20 - 30-х роках у місті функціонували 6 млинів, 6 пекарень та молочарня. На початку 30-х років економічний стан Надвірної значно погіршився, особливо це відчували на собі деревообробники.

У 20 - 30-х роках у Надвірній діяло близько 40 дрібних крамниць. Торгівля в ті часи зосереджувалася здебільшого в руках євреїв.

Для захисту прав ремісників та продавців у місті було створено філію Союзу Українських купців і промисловців та товариство „Зоря”.

У другій половині 1939 року на західноукраїнські землі з „визвольною місією” прийшли радянські війська. Уже в жовтні створили перше представництво радянської влади - тимчасову міську управу, яка проіснувала до 20 грудня. Очолив її П. Щербак. За вказівкою нового керівництва були ліквідовані всі українські партії, товариства та організації. Залишився лише хор читальні „Просвіти”, але і він згодом самоліквідувався. Усі торгові й промислові підприємства було націоналізовано [9].

В історії міста розпочалися трагічні сторінки розстрілів і катувань більшовиками провідників політичних партій і громадських організацій, їх активістів, національно-свідомої інтелігенції в період 1939-1941 рр.; розгул гестапівських репресій і вивезення на каторжні роботи молоді в часи німецької окупації; жах енкаведистських катівень і післявоєнний період національно-визвольної боротьби Української Повстанської Армії аж до початку п'ятидесятих років.

Наприкінці січня 1940 року на підставі указу Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і волостей та утворення районів у Станіславівській області було створено Надвірнянський район [10, с. 117].

Провідні громадські діячі, члени націоналістичних партій, уникаючи переслідувань, разом із родинами виїздили за кордон. Проте багато зосталося у місті, за що згодом заплатили волею, а то й життям. Багато жителів Надвірної вивезли у Казахстан і Сибір. Радянська влада у Надвірній довго не протрималася. Напад Німеччини на СРСР змусив більшовиків наприкінці червня 1941 року покинути місто. З відступом Червоної Армії у Надвірній запанувало повне безвладдя. Щоб не допустити безпорядків, ОУН організувала місцеве самоврядування, створила мережу тимчасових управ і поліцію.

Першого липня 1941 року місто зайняли румунські війська і встановили тут свою владу, але за час їхнього панування важливих подій у місті не відбулося. Кінець літа 1941 року характерний для надвірнянців створенням нових та відновленням заборонених під час більшовицької займанщини громадських організацій.

Наприкінці серпня 1941 року до Надвірної ввійшли німецькі війська. За німецької окупації були відновлені гміни, повіти, округи. На чолі повітової управи стояв староста, посаду якого у 1941 році обіймав О. Жук, а в 1942 році - К. Бачинський. За дотриманням порядку наглядав комісаріат української поліції. З перших днів окупації місто опинилося під важким пресом гестапо [10, с. 123-126].

...