Становище української громади в Польщі (1980-1990)

Результати дисертації викладені у восьми публікаціях, що надруковані в наукових збірниках і матеріалах конференцій, з яких шість ? у фахових виданнях України.

Структура дисертації обумовлена поставленою метою і завданнями. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (371 позиція) та трьох додатків. Загальний обсяг роботи становить 213 сторінок, основний текст - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано наукове завдання, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет, хронологічні та географічні межі, з'ясовано наукову новизну роботи й практичне значення отриманих результатів, вказано на рівень апробації положень і висновків дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки та джерельна база дослідження” висвітлено ступінь вивчення проблеми і джерельну базу дослідження.

У першому підрозділі “Історія вивчення проблеми” проаналізовано історіографію досліджуваної теми, яка представлена переважно науковим доробком польських істориків українського походження.

Серед праць, присвячених характеристиці суспільно-політичного, культурно-освітнього або релігійного вимірів життя і діяльності українців в останнє десятиріччя існування ПНР, значний відсоток становлять ті, в яких зображується їхня історія впродовж цілого періоду існування комуністичної Польщі. У монографії М. Трухана висвітлено різні аспекти становища української меншини в післявоєнній Польщі Трухан М. Українці в Польщі після Другої світової війни (1944?1984) / М. Трухан. - Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто: Наукове тов-во ім. Шевченка, 1990. - 403 с.. Основну ж частину праці автор присвятив УСКТ та напрямкам його діяльності.

До узагальнюючих наукових розвідок з досліджуваної проблеми належать також праці польського історика Р. Дрозда, в яких розглянута політика польської комуністичної влади стосовно української меншини протягом 1944?1989 рр. Drozd R. Polityka narodowoњciowa wіadz komunistycznych wobec ludnoњci ukraiсskiej w Polsce (1944?1989) / R. Drozd // Litopys. Studia i materiaіy Ukraiсskiego Towarzystwa Historycznego w Polsce, red. J. Syrnyk. - 2011. - № 1 (1). - S. 55-103.; Drozd R. Polityka wіadz wobec ludnoњci ukraiсskiej w Polsce w latach 1944?1989 / R. Drozd. - Warszawa: Tyrsa, 2001. - 380 s.. Становище українців у 1980-х рр. в окремих аспектах висвітлено автором досить оглядово. Такі питання як українське національне відродження на Підляшші, організація молодіжного руху та здійснення перманентного контролю і стеження внутрішніх органів влади за українськими осередками практично не знайшли свого відображення на сторінках праць Р. Дрозда.

Значний внесок у розробку досліджуваної теми зробив інший польський історик українського походження - Я. Сирник. Його науковий доробок представлений першою монографічною працею, присвяченою докладній історії УСКТ, а також низкою інших оригінальних публікацій, в яких розглянуто різні сторони життя українців у добу ПНР Syrnyk J. Ukraiсskie Towarzystwo Spoіeczno-Kulturalne (1956?1990) / J. Syrnyk. - Wrocіaw, 2008. - 515 s.; Syrnyk J. Sprawa objektowa “Ortodox” na terenie wojewуdztwa legnickiego - przyczynek do badaс nad rozpracowaniem Cerkwi greckokatolickiej przez aparat bezpieczeсstwa PRL / J. Syrnyk // Ukraiсcy w najnowszych dziejach Polski (1918?1989), pod red. R. Drozda. - Sіupsk, 2007. - T. III. - S. 215-230.; Syrnyk J. Ukraiсski ruch mіodzieїowy w Polsce w latach siedemdziesi№tych i osiemdziesi№tych XX wieku / J. Syrnyk // Pamiкж i Sprawiedliwoњж. - 2011. - № 1 (17). - S. 191-210.. При цьому інтерес автора зосереджується здебільшого на проблемі безперервного розпрацювання українських середовищ органами безпеки. Ця проблематика широко також представлена в дослідженнях польського історика А. Слабіга Sіabig A. Aparat bezpieczeсstwa wobec mniejszoњci narodowych na Pomorzu Zachodnim w latach 1945?1989 / A. Sіabig. - Szczecin, 2008. - 426 s.; Sіabig A. Inwigilacja ludnosci ukrainskiej na Pomorzu Zachodnim w latach 1947-1989 na podstawie dokumentуw organуw bezpieczeсstwa / A. Sіabig // Aparat bezpieczeсstwa Polski Ludowej wobec mniejszoњci narodowych i etnicznych oraz cudzoziemcуw: studia, pod red. J. Syrnyka. - Warszawa: IPN, Komisja Њcigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu, 2009. - S. 180-202.. У своїх публікаціях він висвітлює позицію апарату безпеки і специфіку оперативних заходів щодо національних меншин, у тому числі українців, у комуністичній Польщі.

Помітне місце в історіографії проблематики займають також праці, присвячені релігійному життю українців в ПНР. Необхідно тут підкреслити, що в історичній науці усвідомлювалась необхідність окремого вивчення історій греко-католицької та православної спільнот (представленою також білоруською меншиною) у Польщі, однак на практиці ці завдання залишаються недостатньо реалізованими. Більше уваги історики приділяли становищу Греко-Католицької Церкви та її громади, яке знайшло своє втілення в працях П. Пельци, З. Воєводи, І. Гарасима та І. Галагіди Pelc P. Poіoїenie prawne Koњcioіa greckokatolickiego w Polsce w latach 1945?1989 / P. Pelc // Wiкџ. - 1992. - №7. - S. 107?121.; Wojewoda Z. Zarys historii Koњcioіa greckokatolickiego w Polsce w latach 1944?1989 / Z. Wojewoda. - Krakуw: Nomos, 1994. - 125 s.; Гарасим І. Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької Церкви в Польщі (1945-1985) / І. Гарасим // Зустрічі. - 1990. - № 5-6. - С. 20-30.; Haіagida I. Koњciуі greckokatolicki w Polsce w ostatniej dekadzie PRL (zarys problematyki) / I. Haіagida // Перемиські Архиєпархіяльні Відомості, ред. Є. Попович. - Przemyњl, 2009. - S. 260-273..

Важливим і невід'ємним аспектом існування української громади в ПНР є проблема її цілісності і неподільності, підважена дискусією щодо національної ідентифікації лемків. Це питання дотепер викликає багато контроверсій між прихильниками лемківських націоналістичних теорій і її супротивниками. Знайшло воно відображення в працях Б. Гальчака, Є. Міхни, С. Дудри Halczak B. “Maіa” i “duїa” ojczyzna іemkьw / B. Halczak // Rocznik Lubuski. - 2009. - T. 35. - Cz. 1. - S. 251 - 261.; Michna E. Јemkowie. Grupa etniczna czy narуd? / E. Michna. - Krakьw: Nomos, 1995. - 147 s.; Dudra S. Јemkowie w III Rzeczypospolitej / S. Dudra // Јemkowie, Bojkowie, Rusini - historia, wspуіczesnoњж, kultura materialna i duchowa. - Zielona Gуra-Sіupsk, 2009. - T. II. - S. 39-52. .

До українських науковців, у сфері зацікавлень яких знаходиться питання різних аспектів життя української національної меншини в добу ПНР, належать Х. Чушак, С. Швидюк, Н. Стецюк і В. Кирилич Чушак Х. Немає вільної Польщі без вільної України: Україна та українці у політичній думці польської опозиції (1976?1989) / Х. Чушак. - Львів: ПАІС, 2011. - 302 c.; Швидюк С. М. Інституційні процеси в етнонаціональній сфері Республіки Польща (на прикладі української національної меншини): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / С.М. Швидюк. - Чернівці, 2006. - 20 с.; Стецюк Н.М. Національно-культурна діяльність українців у Польщі (1947?1989): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 “Всесвітня історія” / Н.М. Стецюк. - Львів, 2012. - 20 с.; Кирилич В.П. Українці в Польщі: проблема збереження етнонаціональної ідентичності як чинник українсько-польських відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / В.П. Кирилич. - Київ, 2001. - 20 с.. У своїх працях вони концентрували свою увагу переважно на висвітленні українського питання в політичній думці польської опозиції та проблемі участі українців у громадсько-політичному житті Польщі на межі 1980?1990-х рр.

Отже, питання становища української громади на тлі кризи комуністичного режиму в Польщі 1980-х рр. не було предметом спеціального дослідження. Історіографічні здобутки з даної теми стосуються лише окремих аспектів.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” охарактеризовано джерельний масив документів і матеріалів роботи, що зберігаються в Архіві актів нових (м. Варшава), Архіві Інституту національної пам'яті (далі - ІНП) (м. Жешув), Відділі часописів бібліотеки Оссолінеум (м. Вроцлав) та приватних архівах Я. Сирника (м. Вроцлав), О. Гнатюка, І. Галагіди (м. Гданськ).

Джерельну базу дослідження складають різноманітні за походженням, функціональною спрямованістю опубліковані і неопубліковані джерела. Тому їх доцільно поділити на такі групи: актові і описово-статистичні матеріали вищих органів державної влади Польщі; листи, звернення, постанови, програмні документи, декларації, статути українських організацій і звітні доповіді про їх діяльність; матеріали періодичних друкованих видань (офіційних і неофіційних); спогади та інтерв'ю.

Актові матеріали в дослідженні представлені документами, що продукувалися насамперед Міністерством внутрішніх справ (далі - МВС) та Управлінням у справах віровизнань ПНР. Слід зазначити, що особливу роль в дослідженні проблеми функціонування українців у суспільному житті комуністичної Польщі відіграли документи, що зберігаються в ІНП. У дисертаційній роботі використані матеріали, створені при Воєводських управліннях внутрішніх справ в Перемишлі, Кросно, гуртків УСКТ в Слупську і Гожуві-Велькопольському.

Значний комплекс джерел наявний в опублікованих збірниках документів. Особливості взаємовідносин урядових і опозиційних кіл ПНР та українців щодо задоволення їхніх потреб у суспільно-політичній, культурно-освітній і релігійній сферах відображені в публікаціях за редакціями Р. Дрозда, І. Галагіди та М. Чеха Drozd R. Ukraiсcy w Polsce 1944?1989. Walka o toїsamoњж (Dokumenty i materialy) / R. Drozd, I. Haіagida. - Warszawa: Burchard Edition, 1999. - 303 s.; Ukraiсcy w Polsce 1989?1993: Kalendarium. Dokumenty. Informacje, pod red. M. Czecha. - Warszawa: Zwi№zek Ukraiсcуw w Polsce, 1993. - 318 s.. Цінним для дослідження стало й видання невідомого автора, опубліковане у Варшаві 1985 р., у якому містяться важливі документи, створені різними осередками українства та “Солідарністю” протягом 1980?1981 рр. Ukraiсcy w Polsce wobec Solidarnoњci. - Warszawa: Gіos, 1985. - 63 s..

Особливу роль в дисертаційному дослідженні відіграли й матеріали періодичних видань української громади. Зокрема, варто виділити тижневик “Наше слово”, молодіжний часопис “Зустрічі”, позацензурні видання “Апатриди”, “Вісник” (Інформаційний бюлетень Загальнопольського координаційного комітету українських студентських організацій), “Ластівки України”, “Листок мирян” і “Шляхи віднови”.

Джерельну базу дослідження збагатили записані усні свідчення самих українців, громадських діячів і представників своєї громади. Автором дисертації зібрано спогади М. Чеха, П. Тими, Р. Дрозда, Ю. Рейта, М. Вербового, о. Б. Дрозда, Є. Місила, О. Гнатюка та інших.

У цілому, вищезазначені джерела та їх аналіз дали можливість ґрунтовно висвітлити питання життя українців у різних сферах польського суспільства у 1980-х рр.

У другому розділі “Українці в умовах формування однонаціональної Польської держави”, який складається з двох підрозділів, розкрито становище українського населення в повоєнній Польщі до подій польської віднови 1980?1981 рр., відображено вплив останніх на активізацію українських середовищ в напрямку покращення умов свого існування.

У першому підрозділі “Функціонування української меншини до періоду назрівання суспільно-політичної кризи в комуністичній Польщі” наголошується на тому, що становище українців протягом десятиліть було критичним, оскільки вони піддавались плановій і цілеспрямованій асиміляційній політиці державно-партійного апарату народної Польщі. Влада прагнула цілковитого підпорядкування і контролю над українським населенням. Головним реалізатором і провідною інституцією в сфері національної політики держави було МВС (до 1954 р. - Міністерство громадської безпеки), яке здійснювало нагляд за українськими осередками.

Після переселенських акцій 1944?1947 рр. життя українців, що залишились на території Польщі, було докорінно змінено. До 1952 р. не існувало жодної освітньої установи, в якій діти українців могли б навчатись рідною мовою. Крім цього, до 1956 р. українське духовенство було позбавлене права проводити богослужіння в греко-католицькому обряді. Як носій націоналістичних тенденцій і “агент Ватикану” Греко-Католицька Церква та її активісти перебували під наглядом органів безпеки народної Польщі й діяли напівофіційно. Розгорнута владою агресивна антиукраїнська пропагандистська кампанія часто змушувала приховувати українців свою національність і перебувати в ізоляції від зовнішнього середовища. Після утворення єдиної легально діючої організації української громади в добу ПНР - УСКТ - життя українців протікало в чітко визначених польською владою рамках.

Асиміляційні заходи, які застосовував державно-партійний апарат ПНР щодо українського населення, досягли свого апогею у другій половині 1970-х рр. Внаслідок проведення адміністративної реформи у 1975 р. були ліквідовані повітові та воєводські структури УСКТ, що призвело до значних обмежень його діяльності. Однак фатальні наслідки для українців і для інших національних меншин мала прийнята у лютому 1976 р. ухвала ІІІ пленуму ЦК Польської об'єднаної робітничої партії, яка сформулювала засаду про однонаціональний характер Польської держави. Червневі протести того ж року, у свою чергу, викликали підвищення зацікавленості служби безпеки до опозиційних та національних середовищ. Репресивно-профілактична діяльність польських спецслужб стосовно українців і надалі продовжувала спрямовуватись на розпрацювання: церковних і легальних структур (шкіл та УСКТ), колишніх членів українського підпілля (Організації українських націоналістів і Української повстанської армії) та лемківського середовища.

Другий підрозділ “Мобілізаційні процеси в середовищі українців у період легального існування “Солідарності” висвітлює діяльність українців щодо задоволення культурно-освітніх, релігійних і суспільно-політичних потреб своєї громади у переломні для країни 1980?1981 рр.

Протягом перших місяців “революції “Солідарності” теренові структури УСКТ (перемишльський, щецинський, кошалінський та інші гуртки) розгорнули петиційну кампанію. У своїх зверненнях вони порушували найбільш актуальні проблеми українців: від збільшення тиражу українських видань до надання легального статусу Греко-Католицькій Церкві. Однак державно-партійна влада ПНР залишалася байдужою до уескатівських постулатів. Натомість вони викликали реакцію служби безпеки, яка взялася нейтралізувати відповідну активність серед діячів української громади. Керівництво УСКТ, зі свого боку, дотримувалось консервативних поглядів щодо поширення антисоціалістичних настроїв у країні і, відповідно, не бажало йти на конфлікти із владою.

Активну і радикальну позицію в умовах суспільно-політичної кризи в ПНР зайняло українське студентство, молодь. Їхня діяльність була спрямована на створення незалежної від УСКТ організації - Спілки українських студентів в Польщі, на що, однак, комуністична влада не дала згоди. Вагоме значення для українців у цей період мала стаття В. Мокрого в “Тиґодніку Повшехному” ? “Сьогоднішня дорога русина до Польщі”. У ній вперше після Другої світової війни на публічне обговорення було винесено питання становища української громади, акцентовано насамперед увагу на негативному ставленні поляків до своїх співвітчизників.

Окремо варто зазначити, що період польської віднови активізував проблематику національних меншин, в тому числі українську, серед опозиційних до влади середовищ. Офіційна позиція “Солідарності”, сформульована в Ухвалі щодо національних меншин від 7 жовтня 1981 р., зустріла гостру критику з боку української громади. Це стало причиною того, що більшість українців була налаштована скептично і недовірливо до руху “Солідарності”, лише незначна їх кількість долучалась до діяльності в його структурах.

У третьому розділі “Українська громада в період політичної і економічної стагнації (грудень 1981?1988 рр.)” прослідковано наслідки введення воєнного стану на активність в українських осередках, висвітлено головні напрями діяльності українців після його скасування.

У першому підрозділі “Діяльність українських осередків в умовах воєнного стану” встановлено, що в умовах правового режиму воєнного стану було тимчасово припинено роботу усіх профспілок, товариств та організацій, в тому числі й УСКТ. Разом з тим було заборонено діяльність редакцій, зокрема і українського тижневика “Наше слово”. Рішення про відновлення їх діяльності були прийняті в січні і лютому 1982 р. відповідно. Однією з перших акцій керівництва УСКТ, яка була розгорнута за рекомендацією польської влади, була перевірка політичних настроїв окремих діячів Товариства. Таким чином, уескатівці провели “чистку” серед своїх членів. Відповідними діями керівні структури УСКТ спричинили подальше посилення негативного ставлення українців до своєї організації.

Важливою проблемою, з якою зіткнулось керівництво УСКТ під час дії воєнного стану, була гостра нестача фінансування з боку держави у зв'язку із загальним погіршенням економічної ситуації у ПНР. Значні труднощі, пов'язані з друком, мала й редакція “Нашого слова”. Однією з найбільших проблем для УСКТ також було функціонування українських шкіл і пунктів навчання. Труднощі були пов'язані насамперед з байдужістю органів влади до культурно-освітніх потреб національних меншин, відсутністю належних умов проживання в гуртожитках та інтернатах шкіл, нестачею вчительських кадрів.

У другому підрозділі “Відновлення незалежного українського життя після виходу з підпілля” з'ясовано, що після скасування воєнного стану 22 липня 1983 р., активна частина української громади спрямувала свою діяльність на створення окремих і незалежних від УСКТ організацій. У зв'язку з наближенням святкування Тисячоліття хрещення Русі більшість ініціатив мала релігійний характер. Окрім цього, у цей період з'являється декілька підпільних українських періодичних видань відповідного спрямування (“Листок мирян” та “Шляхи віднови”). Велике духовно-моральне значення для українців у Польщі мали візити архієпископа, секретаря Конгрегації східних церков М. Марусина.

Активізація української меншини після скасування воєнного стану відбувалась також серед студентства. Результатом їхніх зусиль стало створення Загальнопольської ради культури студентів національних меншин при Спілці польських студентів, що призвело до організації українських студентських гуртків у Варшаві, Вроцлаві, Щецині та інших містах. Важливе значення мав також процес творення українського молодіжного контркультурного руху середини 1980-рр. як своєрідний протест проти нав'язаних комуністичною ідеологією штампів існування.

Становище українців у Польщі у 1980-х рр., певною мірою, відображають причини їхньої еміграції до країн Заходу. Важка економічна ситуація в країні змушувала значну частину польського суспільства, серед яких були й українці, виїжджати закордон. Втечі українців за межі ПНР відбувалися під виглядом паломництва, прощ до Ватикану, які організовували греко-католицькі священики.

Політична і соціально-економічна криза в країні також змушувала щоразу більшу кількість українців вимагати від влади не лише зміни національної політики, а також реформування УСКТ. Значних кроків на шляху до цього було досягнуто під час ІХ З'їзду Товариства 1988 р. у Яхранці поблизу Варшави. Важливим питанням, яке зайняло значне місце в дискусії під час з'їзду, було поширення за допомогою наукових, художніх праць, а також публікацій у польській пресі негативного стереотипу українця. Одними із об'єктів атак з боку польських авторів були лемки. У своїх працях вони підкреслювали окремішність останніх від українського народу, що сприяло посиленню лемківських сепаратистських прагнень.

У четвертому розділі “Інституційні зміни в житті українців наприкінці 1980-х рр.” проаналізовано діяльність представників української спільноти в громадсько-політичній сфері на тлі демократичних перетворень в Польщі, висвітлено перебіг організаційно-структурних змін у функціонуванні української меншини.

Перший підрозділ “Потенціал і амбіції українців у громадсько-політичному житті Польщі” присвячений включенню українців у перехідні процеси у внутрішньополітичному житті країни.

Однією з перших ініціатив, розгорнутими лідерами української громади разом з представниками інших національних меншин, була підготовка листа до Л. Валенси з переліком найважливіших постулатів щодо реформування національної політики Польщі. З подібними зверненнями до вищих органів влади звернулись також українські студенти і члени УСКТ. Останніми, зокрема, був підготовлений Рапорт про стан української меншини в Польщі, що в подальшому став причиною загострення конфлікту всередині Товариства і, як наслідок, паралізував його роботу. Вищезазначені кроки мали на меті використати лібералізацію режиму та привернути насамперед увагу польських опозиціонерів до проблем існування національних меншин напередодні засідання “круглого столу” з представниками влади.

Вагоме значення для українців в переломний для країни період мала передвиборча кампанія до парламенту, в якій взяли участь: В. Мокрий (від виборчого списку “Солідарності”), М. Лесів, Р. Любинецький і Б. Мартинюк (кандидати від УСКТ). Перебіг їхніх кампаній, під час яких вони не приховували свого національного походження, супроводжувався інтенсивною антиукраїнською комуністичною пропагандою. Однак за результатами проведення перших напівдемократичних виборів у ПНР 4 червня 1989 р. В. Мокрому вдалось здобути перемогу.

У другому підрозділі “Плюралізм ініціатив розвитку українського питання на межі 1989?1990 рр. Трансформація Українського суспільно-культурного товариства в Об'єднання українців в Польщі” охарактеризовано зміни, що відбувались в організаційно-інституційному становищі української громади.

Передумовою започаткування процесу інституціоналізації української меншини було прийняття Ухвали про товариства, яка скасувала обмеження на їх реєстрацію, в тому числі і нових об'єднань національних меншин. Затвердження відповідних правових положень призвело до мобілізації окремих її середовищ. Зокрема, виникли наступні організації: Союз української незалежної молоді, Українське християнське братство, Православне братство, Фундація св. Володимира.

Свобода створення і функціонування нових об'єднань сприяли початку інституційних змін й серед лемківського середовища. Першою зареєстрованою їхньою організацією стало Товариство лемків, члени якого визнали себе представниками окремої національності. Опозиційною до вищезазначеної організації було Об'єднання лемків, лідери якої виступали за національну єдність з українським народом. Третьою організацією, що охоплювала лемків та бойків поза усіма поділами, було Господарське коло лемків “Господар”. Таким чином, відбувся остаточний розкол всередині лемків, який постійно підігрівався комуністичним режимом.

Складну кризу переживала в цей період також головна українська організація - УСКТ. У грудні 1989 р., січні та лютому 1990 р. відбулись форуми (“круглі столи”) українців у Польщі, метою яких була розробка формату майбутньої структури. Як наслідок, під час надзвичайного і останнього з'їзду УСКТ було схвалено Статут нового представницького органу української меншини - ОУП.

Отже, на тлі демократичних перетворень в Польщі українці змогли досягнути значних успіхів у реалізації своїх потреб і вимог. Усвідомлена активом української громади потреба відкинути “сталінську модель” існування уможливила розширення інституційної структури української меншини в Польщі.

У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, зміст яких виноситься на захист:

1. Ґрунтовне і комплексне вивчення становища української громади на фоні суспільно-політичних і економічних перетворень у Польщі протягом 1980?1990 рр. відсутнє в українській історіографії. Джерельна база дослідження представлена сукупністю актових і описово-статистичних матеріалів, що продукувались органами державної влади ПНР, організаційними структурами української громади, матеріалами періодичних друкованих видань, спогадами та інтерв'ю. Їхня специфіка дозволила досягти поставлені в дисертаційному дослідженні мету та завдання.

2. Після закінчення Другої світової війни українці, отримавши у трактуванні Варшави статус внутрішніх ворогів Польської держави, десятиліттями намагалися протистояти процесам насильницької асиміляції, що в подальшому, за задумом тодішньої польської партійної еліти, мала гарантувати зміну їх культурної і національної ідентичності. Життя українців протікало у чітко визначеному владою руслі, яка фактично протягом перших післявоєнних десятиліть не послаблювала свого “зашморгу” в сфері національної політики.

3. Період польської віднови 1980?1981 рр. суттєво похитнув монополію правлячих політичних сил у питанні визначення місця і статусу меншин в польському суспільстві і державі. Насамперед, це було викликане збільшенням зацікавленості до них зі сторони опозиційного і католицького середовищ. Увагою до проблем національних меншин, в тому числі української, вони намагались перш за все знайти і показати прорахунки влади ПНР у цьому питанні, розкритикувати політику уряду щодо їхніх співгромадян непольського походження.

4. З радикальними настроями на арені суспільно-політичної боротьби з комуністичним режимом впродовж цього часу з'явилось молоде покоління українців, яке прагнуло насамперед ліквідувати почуття меншовартості і відчуження в польському суспільстві. У середовищі УСКТ радикальна позиція була репрезентована окремими його осередками. На відміну від регіональних структур Товариства, його керівництво було налаштоване негативно до руху “Солідарності”, декларуючи відданість народній владі Польщі. Українські греко-католики, в свою чергу, зайнявши нейтральну позицію щодо перебігу подій у країні в досліджуваний період, активізували діяльність в напрямку легалізації своєї Церкви і створення власної єпархії. Польська Автокефальна Православна Церква, очільники якої відчували прихильне ставлення з боку органів влади, декларувала негативне ставлення до діяльності опозиційних сил і змін суспільно-політичної ситуації в країні.

5. Внаслідок введення воєнного стану у грудні 1981 р. усі ініціативи української громади були практично зведені нанівець. Відновивши після короткої перерви свою діяльність, УСКТ продовжувало виконувати свої статутні завдання. Проведення за рекомендацією польської влади керівництвом Товариства “чистки” серед своїх членів вплинуло на зростання критики і рівня недовіри до нього з боку рядових членів української громади. Посилився у цей період контроль служби безпеки над активними представниками української громади, у першу чергу, молоддю. У цих умовах українські осередки, віддаляючись від прорежимного УСКТ, починали проводити підпільну діяльність, спрямовану на спробу функціонування поза уескатівськими структурами.

6. Напередодні відзначення Тисячоліття хрещення Русі рівень активності української громади помітно зріс. Зважаючи на те, що підготовка і проведення цієї події набули вагомого духовно-морального значення в житті українців у Польщі, більшість їхніх ініціатив мала релігійний характер. З метою збереження і розвитку християнської і національної свідомості було започатковано щорічне проведення молодіжних релігійних таборів поблизу Гданська, виник сарептський рух, який продовжує існувати й дотепер. Певні зрушення після скасування воєнного стану відбулись в українському молодіжному середовищі. Потреба створення власного національно-культурного простору реалізовувалась у діяльності різноманітних форм самоорганізації українського студентства - від створення панк-рокових гуртів до проведення наукових семінарів, дискусій, зустрічей, активізації видавничої діяльності.

7. На тлі зростаючого невдоволення громади, викликаного бездіяльністю керівних органів УСКТ у період здійснення пошуку компромісу між владою і опозицією, більшість його членів зрозуміли потребу реформування Товариства. Прихильниками змін у функціонуванні УСКТ і виробленні нової стратегії дій, спрямованої на включення українців у суспільно-політичне життя країни, були представники як молодого, так і старшого покоління. Порушивши статутні положення щодо обрання членів Президії Головного правління УСКТ, всупереч розпорядженням МВС, вони увійшли до особового складу цього органу. Провладні лідери поступово почали втрачати контроль над ситуацією в уескатівському середовищі. Після сопотського фестивалю в липні 1989 р. рівень недовіри до тодішніх очільників УСКТ досяг свого апогею. Зміна керівництва значно пришвидшила вироблення нової формули організованого функціонування українців у Польщі.

8. Динамічний перебіг подій в країні змушував водночас українців шукати альтернативні способи реалізації своїх прав. Напередодні проведення “круглого столу” були підготовлені листи-звернення до Л. Валенси, В. Ярузельського та вищих органів влади, в яких висвітлювалось становище національних меншин, їхні вимоги і пропозиції. Польська влада, яка стояла перед загрозою припинення існування комуністичного режиму, усі постулати українців відхилила. Опозиційні кола “Солідарності”, натомість, позитивно відреагували на проблеми національних меншин. Свою діяльність вони інтенсифікували на межі 1988?1989 рр., коли декілька її впливових лідерів (Я. Куронь, Б. Бердиховська, З. Буяк, Б. Скарадзінський та інші) ініціювали створення спеціалізованого органу, який згодом став структурним підрозділом польського парламенту. Після перемоги “Солідарності” на виборах і обрання депутатом Сейму В. Мокрого українська громада вперше у післявоєнній Польщі долучилась до участі в політичному житті країни. Маючи свого представника в парламенті, тепер основні зусилля українців спрямовувались на визнання польською владою їхнього примусового виселення в рамках акції “Вісла” незаконним. Важливим завданням для майбутнього налагодження українсько-польських відносин, яке входило до переліку пріоритетів створеної сеймової Комісії національних і етнічних меншин, була розробка і прийняття ухвали про національні меншини і, відповідно, внесення положення про їхні права до Конституції Польщі.

9. Наприкінці 1980-х рр. всередині української громади відбулись істотні інституційні перетворення. Вони стали можливими завдяки зміні однієї із ключових засад функціонування національних меншин у добу ПНР - скасування обмежень на реєстрацію їх товариств і об'єднань. У результаті виникло декілька нових українських організацій. Однак найбільший вплив затвердження цих правових положень мало на лемківську спільноту, частина якої одна з перших створила окрему організацію - Товариство лемків зі штаб-квартирою у Лігниці. Таким чином, їхні “сепаратистські прагнення”, що підтримувались частиною польських громадських і культурних діячів, було реалізовано. Інша ж частина лемків, навпаки, виступає за інтеграцію з українською громадою і за збереження своєї національної ідентичності.

Отже, події 1980?1990 рр. в ПНР викликали кардинальні зміни в становищі української національної меншини. Протягом цього періоду вона нарешті почала утверджуватись поза рамками культурно-освітнього простору існування. Завдяки активній діяльності українських осередків вони досягнули самостійності в реалізації своїх прав.