Ризький мир у дипломатичних документах урядів Української Народної Республіки і Української Радянської Соціалістичної Республіки

Узагальнення особливостей української, радянської, російської, польської історіографічних традицій у дослідженні Ризького миру. Визначення урядової позиції щодо причин підписання Ризького миру. Встановлення офіційної політики європейських держав щодо УНР.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.11.2017
Размер файла 46,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Грушевського

УДК: 930.22: 94 (477) «1920/1921»

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РИЗЬКИЙ МИР У ДИПЛОМАТИЧНИХ ДОКУМЕНТАХ УРЯДІВ УНР І УСРР (СЕРПЕНЬ 1920 - БЕРЕЗЕНЬ 1921 РОКІВ)

КАВУННИК Валентин Леонідович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ГИРИЧ Ігор Борисович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, відділ джерелознавства нової історії України, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ЛИТВИН Сергій Харитонович, Національна академія керівних кадрів культури та мистецтв, кафедра суспільних наук, професор

кандидат історичних наук ГОРБАТЮК Микола Володимирович, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, заступник директора інституту

Захист відбудеться «25» вересня 2014 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий «21» серпня 2014 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення документальних джерел з історії боротьби за незалежність України є одним із пріоритетних напрямків українського джерелознавства. Ризький мир - прелімінарний договір від 12 жовтня 1920 р. та мирний договір від 18 березня 1921 р. - залишається актуальним для історії України, країн Європи. Дослідження причин підписання Ризького миру з позицій урядів Української Народної Республіки і Української Соціалістичної Радянської Республіки стало можливим завдяки відкритому в 1990-х рр. доступу до колишніх «спецфондів» центральних державних архівів та бібліотек України. Доступ до фондів Міністерства закордонних справ УНР та Народного комісаріату закордонних справ УСРР забезпечив документальне дослідження зовнішньополітичної діяльності цих урядів періоду 1918-1920-х рр.

Архівні фонди та збірники документів становлять джерельну базу дослідження. Її аналіз дозволить установити принципи комплектації документів в одиниці зберігання та сформулювати правила науково-технічної обробки від моменту надходження до впорядкування в описи фондів у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Аналіз документів у збірниках сприятиме визначенню критеріїв, за якими здійснювалася їх публікація. Опрацювання опублікованих та архівних фондів УНР і УСРР забезпечить повноту джерелознавчої основи дисертаційного дослідження, предметність і неупередженість у вивченні причин підписання Ризького миру.

Дипломатичні документи урядів УНР та УСРР як основне джерело вивчення їх зовнішньої політики дозволяють встановити позицію кожного із учасників до переговорного процесу в Мінську та Ризі. Детальне дослідження цих джерел сприятиме з'ясуванню передумов та наслідків підписання Ризьких мирних договорів для України. У документах представлені відомості про ставлення держав Європи до урядів УНР і УСРР, що є важливим джерелом у вивченні міжнародних відносин в Європі протягом 1918-1920 рр.

Таким чином, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю всебічного дослідження документів, з яких випливає політична позиція урядів УНР і УСРР під час мирних переговорів у Мінську й Ризі та порівняння їх результатів з існуючими в польській та російській історичній літературі історіографічними традиціями, у котрих також сформульовано причини укладання Ризького миру. Нововиявлені документи у центральних державних архівах в Україні дають підстави для перегляду усталених історіографічних висновків щодо причин та наслідків підписання договорів Ризького миру для України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація включена до тематичного плану Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України й виконана в рамках науково-дослідної теми «Документальні та історіографічні джерела з історії боротьби за суверенітет та незалежність України ХХ століття» (реєстраційний номер 0105U000401).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення дипломатичних документів урядів УНР і УСРР та аналіз історіографії процесу підготовки й підписання Ризького миру в серпні 1920 р. - березні 1921 р.

Основні задачі дослідження:

Вивчити стан дослідження проблеми та виявити стан джерельної бази. Охарактеризувати наявні у фондах центральних державних архівів України та опубліковані у збірниках дипломатичні документи урядів УНР і УСРР про Ризький мир із подальшим їх упорядкуванням.

Узагальнити особливості української, радянської, російської, польської історіографічних традицій у дослідженні Ризького миру.

На основі дипломатичних документів УНР визначити урядову позицію щодо причин підписання Ризького миру, встановити офіційну політику європейських держав щодо УНР та розглянути Ризький мир у контексті зовнішньої політики УНР.

Проаналізувати документи, що характеризують ставлення РСФРР щодо УСРР, політику російської делегації, до складу якої входили представники УСРР, на мирних переговорах в Мінську та Ризі. Дослідити джерела з історії формування більшовицького уряду в Україні.

Об'єктом дослідження є джерела, що характеризують зовнішню політику урядів УНР і УСРР 1918-1920 рр.

Предметом дослідження є дипломатичні документи урядів УНР і УСРР, у яких висвітлено передумови, хід та наслідки укладання Ризького миру. ризький мир урядовий політика

Методи дослідження. Метод дедукції дозволяє виявляти документи у збірниках та архівних фондах центральних державних архівів України. На основі встановленої документальної бази дослідження застосовано чотири основні методології з філософії науки. Індуктивізм дозволяє реконструювати позиції урядів УНР і УСРР щодо передумов, ходу та наслідків підписання мирних договорів у Ризі. Фальсифікаціонізм використовується при опрацюванні історіографічних традицій у процесі застосовування чи ігнорування документів при підготовці історичних робіт. Методологія історизму вживається з метою уникнення упередженого ставлення до тієї чи іншої історіографічної традиції, у якій розглядається Ризький мир. Методологія конвенціоналізму передбачає встановлення уніфікованих понять та термінів, якими в дослідженні історії підписання Ризького миру стали норми міжнародного права.

Наукова новизна. Виявлено і введено в обіг нові документи із трьох фондів: «Дипломатична місія УНР в Латвії», «Делегація УНР на мирній конференції в Парижі», «Посольство УНР в Німеччині» - у ЦДАВО України. Додатки до дисертації є першою спробою систематизації та упорядкування дипломатичних документів УНР на матеріалах Ризького миру. Шляхом аналізу міжнародних договорів доведено, що Ризький мир був наслідком українсько-російської війни (грудень 1918 р. - листопад 1920 р.), за результатами якої РСФРР встановила маріонетковий більшовицький уряд на території України. Доповнено національну історіографічну традицію працями дипломатів і державних діячів УНР. Виявлено фальсифікації в радянській, упередженість та обмеженість у польській історіографіях в оцінках причин та наслідків Ризького миру для України. Обґрунтовано думку, що європейські держави зайняли нейтральну позицію в українсько-російській війні, оскільки будь-яке втручання в цю війну неминуче призвело б до погіршення їхніх взаємин із Росією. Доведено, що підписанням Ризьких мирних договорів Польща не виконала своїх зобов'язань перед УНР, порушивши тим самим чинний стан польсько-українського союзу. Спростовано поширене в радянській історіографії твердження про суверенність УСРР, оскільки уряд Х. Раковського був фактично адміністрацією РСФРР в Україні. Обґрунтовано, що уряд РСФРР декларував самостійність УСРР для забезпечення власних зовнішньополітичних інтересів. Доведено, що передумовою укладання мирних договорів у Ризі був ультиматум, який Росія поставила Польщі.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та комплексний огляд спогадів, статей, політичної літератури можна використовувати у вивченні Ризького миру в курсі української історіографії. Дослідження історії формування фондів, у яких зберігаються зовнішньополітичні документи УНР і УСРР, а також виявлення нових фактів з історії Ризького миру можна використати в курсах джерелознавства, архівознавства, історії України та історії міжнародних відносин. Автор дисертаційного дослідження готує збірник дипломатичних документів УНР з історії Ризького миру.

Апробація основних результатів дисертації представлена в доповідях на міжнародних конференціях: «Дні науки історичного факультету Київського національного університету імені Т.Шевченка: П'ята міжнародна наукова конференція молодих учених» 12-13 квітня 2012 р.; «Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки» 25-26 квітня 2012 р. в Луганську; «Держава та суспільство: партнерські відносини в умовах глобальних викликів» 2 листопада 2012 р. в Києві; «Суспільно-політичні та соціокультурні процеси в Україні та світі» 31 травня 2013 р. в Києві.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладено в семи публікаціях, із яких шість - у фахових виданнях, одна - у збірнику, який включено до міжнародної наукометричної бази РИНЦ (Російський індекс наукового цитування).

Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків, списку використаних архівних матеріалів та літератури (344 найменування) і дев'яти додатків. Повний обсяг дисертації - 266 сторінок тексту, із них основна частина становить 193 сторінок тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ «Джерельна база та методологія дослідження» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження проблеми» аналізується факт відсутності спеціального дослідження джерел діяльності урядів УНР і УСРР щодо Ризького миру.

У радянській історіографії Ризький мир розглядався в рамках завершення військової іноземної інтервенції та громадянської війни в Росії. Інтерпретація історії УНР та Ризького миру в роботах Б. Штейна, колишнього дипломата РСФРР, а пізніше упорядника збірників документів та автора монографій, стала неодмінною основою для майбутніх радянських монографій. Вона використовується в сучасній російській і частково в української історіографії при висвітленні причин та наслідків Ризького миру для України.

Спогади Я. Домбського, С. Грабського, А. Ладося стали основою дослідження Ризького миру в польській історіографії. Причини підписання Ризького миру пояснюються на основі мемуарів членів польської делегації без залучення архівних документів. Деякі українські дослідники обґрунтовують свої висновки на основі польської історіографічної традиції.

Більшість документів урядів УНР і УСРР продовжують зберігатися у фондах центральних державних історичних архівах в Україні. Деякі з цих джерел, зокрема доповідні записки С. Шелухина, голови делегації УНР на польсько-російських мирних переговорах у Ризі, було використано при аналізі Ризького миру в сучасних українських монографіях та дисертації.

На сьогодні немає джерелознавчого дослідження щодо формування більшовицького уряду Х. Раковського в Україні, дипломатичної діяльності та міжнародної правосуб'єктності уряду УСРР до підписання мирних договорів у Ризі. Вивчення архівних фондів і дипломатичних документів УСРР сприятиме з'ясуванню причин відсутності відповідних праць.

У підрозділі 1.2. «Джерельний комплекс та методологія дослідження» розглянуто динаміку публікацій документів урядів УНР і УСРР про Ризький мир періоду 1921 - 2013 рр. На основі проведеного аналізу встановлено, що публікація документів в УСРР, РСФРР, а пізніше - в СРСР безпосередньо залежала від політичного режиму в державі. Так, у збірнику «Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях» (1926) ще публікувалися Берестейські та Ризькі мирні договори, які засвідчували міжнародну правосуб'єктність УНР. Але у збірнику «Внешняя политика СССР» (1944) замість тексту документів указувалися лише посилання на попередні видання. Частково з'являються документи про ворожість «контрреволюційного» уряду УНР щодо РСФРР.

Підкреслено, що після смерті Сталіна публікація документів про Ризький мир була відновлена з 1959 р. у багатотомних виданнях «Документы внешней политики СССР», з 1965 р. - у збірнику «Документы и материалы по истории польско-советских отношений». Публікація документів у цих збірниках здійснювалася за новими правилами: документи «контрреволюційного» уряду УНР відносили не до зовнішньої, а до внутрішньої історії СРСР. Окремо слід наголосити на виданні збірника «Українська РСР на міжнародній арені» (1966). Внутрішньовідомчі документи з'явилися лише 1994 р. у збірниках «Польско-советская война 1919-1920 (ранее неопубликованные документы и материалы)» та 1999 р. - «В. И. Ленин. Неизвестные документы 1891-1922».

Проаналізовано публікацію документів УНР: «Симон Петлюра: статті, листи документи» (два томи 1956 та 1979 рр.), «Україна і Польща в документах 1918-1922 рр.» (1983), «Українська революція, документи 1919-1921 рр.» (1984) в США та Франції. На відміну від радянської археографічної традиції у збірниках друкувалися внутрішньовідомчі дипломатичні документи УНР: доповідні записки, листи, обіжники. Після здобуття незалежності України розпочалося видання дипломатичних документів УНР не за приватними архівами, а безпосередньо з фондів УНР, які зберігаються в ЦДАВО України. В. Сергійчук підготував до друку третій та четвертий томи «Симон Петлюра: статті, листи документи» (1999, 2006), «Неусвідомлення України» (2002), перевидане 2012 р. У виданні «Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917-1924 рр.): документи і матеріали» (2010) опубліковані раніше невідомі документи з історії УНР, а публікація дипломатичних документів УСРР здійснена у збірнику «Україна - Польща 1920-1939 рр.: з історії дипломатичних відносин УСРР з Другою Річчю Посполитою» (2012).

Розглянуто принципи та критерії формування дипломатичних документів УНР і УСРР про Ризький мир у центральних державних архівах в Києві протягом 1924-2012 рр.. Встановлено, що архівні фонди УНР були захоплені та перевезені радянськими спецслужбами до центральних державних архівів УСРР у Харкові та Києві, у той час як архіви відомств уряду УСРР безпосередньо передавалися до центральних державних архівів у Харкові. Доведено, що кількість документів під час надходжень до архіву, евакуації на Урал та реевакуації в Харків не змінювалася. Аналіз дипломатичних документів УНР із колишніх «спецфондів» ЦДАВО України дозволив установити, що автентична структура, зокрема архіву МЗС УНР, була змінена у відповідності до правил 1938 р. та інструкції 1951 р. щодо систематизації архівних документів у державних архівах СРСР. Архівні документи були впорядковані у відповідності до контексту громадянської війни в Росії. Процес внесення одиниць зберігання до описів фондів тривав до 1963 р., хоча деякі необліковані справи було внесено до опису фондів «Дипломатична місія УНР в Латвії», «Делегація УНР на мирній конференції в Парижі», «Посольство УНР в Німеччині» у ЦДАВО України упродовж 2012 р.. Зазначено, що повільний процес упорядкування фонду НКЗС УСРР, який також зберігався в «спецфондах», можливо, пов'язаний із приховуванням невеликої кількості дипломатичних документів УСРР як для суверенної держави, що декларувала свою самостійність у зовнішній політиці 1920-1921 рр..

Виходячи з особливостей діловодства уряду УНР, розрізнялися зовнішньополітичні (ноти, декларації, меморандуми) та внутрішньовідомчі (річний та місячні звіти, обіжники, реферати, доповідні записки, листи керівників МЗС і дипломатичних представництв) дипломатичні документи. Встановлено, що ноти, декларації та меморандуми в період від серпня 1920 до березня 1921 рр. готували: А. Ніковський - міністр закордонних справ УНР, А. Лівицький - голова дипломатичної місії УНР у Варшаві, М. Тишкевич - голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі, В. Кедровський - голова дипломатичної місії УНР в Ризі. Систематизація та характеристика внутрішньовідомчих документів упорядкована згідно зі структурою МЗС УНР та дипломатичних представництв УНР в Європі. Так, перераховано й проаналізовано звіти, листи А. Ніковського, доповідні записки О. Ейхельмана, товариша (віце-міністра) закордонних справ УНР. Обіжники МЗС згруповано за тематичною ознакою. Наголошено, що основою для підготовки звітів, обіжників були відомості, подані в доповідних записках, листах голів та членів посольств, місій, делегацій УНР в Європі.

Пріоритетними документами стали доповідні записки В. Кедровського - голови дипломатичної місії УНР в Ризі, С. Шелухина - голови делегації УНР на польсько-російських мирних переговорах у Ризі, М. Паращука - секретаря дипломатичної місії УНР в Ревелі. Не менш важливими документами стали доповіді та листи А. Лівицького, Л. Михайліва - заступника голови дипломатичної місії УНР у Варшаві, В. Зелінського, голови військової місії УНР у Варшаві, І. Фещенка-Чопівського - голови фінансово-торговельної місії УНР у Варшаві. Важливий комплекс дипломатичних документів становлять доповідні записки й листи М. Тишкевича, В. Колосовського, М. Шумицького - членів делегації УНР на мирній конференції в Парижі протягом вересня 1919 - серпня 1920 р.. Окремо виділено документи О. Шульгина, який у грудні 1920 р. був представником УНР на засіданнях Ліги Націй в Женеві, а в січні 1921 р. став головою вже дипломатичної місії УНР в Парижі; А. Марголіна - голови дипломатичної місії УНР у Лондоні; М. Василька - голови дипломатичної місії УНР в Берні та А. Яковліва - голови дипломатичної місії в Бельгії та Голландії. Перелік документів дипломатів УНР наведений у додатках до дисертації.

Дипломатичних документів уряду УСРР як суверенної держави, що декларувала свою самостійність в Україні, виявилося надзвичайно мало. Із проаналізованих наявних документів відзначено телеграми Х. Раковського, доповідні записки Д. Мануїльського, Е. Квірінга. Найбільшу цінність становлять протоколи з додатками засідань мирної конференції в Ризі від 24 вересня до 12 жовтня 1920 р.

У підрозділі також зазначені чотири класичні методології в філософії науки та спеціальні джерелознавчі методи. Основні методології охарактеризовано в монографіях В. Чуйка «Рефлексія основоположень методологій філософії науки» (2000), «Когнітивізм як об'єкт когітології» (2007) та С. Руденка «Сучасні методологічні концепції дослідження історії української філософії» (2012). Використані спеціальні джерелознавчі методи дослідження, запропоновані у роботі авторів І. Гирича і В. Ляхоцького «Видання україномовних епістолярних джерел кінця ХІХ - середини ХХ ст.» (2000).

У другому розділі «Ризький мир в історіографічних традиціях» розглядаються три історіографічні підходи у вивченні причин та наслідків підписання Ризького миру. Фактично історіографічна традиція - це апологетика однієї зі сторін у переговорному процесі в Мінську та Ризі, яка для свого обґрунтування використовує певний набір документів та історичної літератури. На сьогодні польська та радянська (російська) історіографічні традиції залишаються найбільш популярними у вивченні Ризького миру. Після відкритого доступу до колишніх «спецфондів» з'явилася можливість дослідження української історіографічної традиції.

У підрозділі 2.1. «Ризький мир в українській історіографії» наводяться публікації С. Шелухина про причини підписання Ризького миру, за якими підписання прелімінарного договору 12 жовтня 1920 р. з РСФРР і, відповідно, визнання Польщею УСРР відбулося за згодою А. Лівицького. Ці висновки стали основними в монографіях І. Нагаєвського, В. Матвієнка, В. Соловйової, М. Гетьманчука, у дисертації С. Кобринської. У рамках дисертаційного дослідження встановлено, що ще 1921 р. висновки С. Шелухина розкритикував О. Шульгин.

Основу національної історіографії у вивченні зовнішньої політики УНР становлять праці С. Петлюри, А. Лівицького, О. Шульгина, Р. Смаль-Стоцького, І. Мазепи, М. Лівицького, спогади В. Кедровського, О. Назарука, публікації І. Кедрина. У цих роботах Ризький мир розглядається як епізод в українсько-російській війні 1918-1920 рр.. В українській історіографії погляди С. Шелухина є швидше винятком і набули поширення в сучасних українських монографіях у дослідженні Ризького миру. У відповідності до української історіографічної традиції відзначено роботи авторів В. Сергійчука, С. Литвина, В. Верстюка. Дипломатичну діяльність УСРР досліджував О. Гісем. Отже, українська історіографічна традиція розглядає Ризький мир у контексті українсько-російської війни, в результаті якої в Україні встановлено більшовицький маріонетковий уряд Х. Раковського.

У підрозділі 2.2. «Ризький мир у радянській історіографії» поетапно простежується формування радянської історіографічної традиції. Радянська історіографія, як і сучасна російська, розглядає Ризький мир як завершення військової інтервенції та громадянської війни в Росії. Варто відзначити праці Б. Штейна «История внешней политики СССР» (1945) та ««Русский вопрос» 1920-1921» (1958), що стали методологічною основою для монографії А. Лихолата, М. Супруненка, І. Хміля, Р. Симоненка, О. Карпенка у дослідженні історії УНР. У лекціях Ф. Зуєва та І. Івашина для слухачів партійної школи ЦК КПРС використано висновки Б. Штейна, у яких підкреслено значення армії РСФРР при підписанні Польщею військового перемир'я і прелімінарного договору 12 жовтня 1920 р. в Ризі. Аналіз радянської історіографії засвідчив, що у монографіях Ф. Зуєва, І. Івашина, П. Ольшанського Ризький мир розглядався як результат зовнішньої миролюбної політики РСФРР. Пізніше цей підхід використовувався в колективних роботах з історії дипломатії СРСР та історії УСРР. Радянський підхід у дослідженні Ризького миру зберігається в монографіях О. Реєнта, В. Солдатенка, дисертації Д. Скляренка. Обґрунтовано, що сучасні російські вчені І. Костюшко, Г. Матвєєв, М. Наринський у своїх роботах документально підтверджують факт застосування військового фактору російською дипломатією в Ризі, спростовуючи тим самим миролюбну зовнішню політику РСФРР. Унікальними для вивчення історії підписання Ризького миру є статті А. Йоффе, оскільки в них представлена декларативна й фактична зовнішня політика РСФРР. Радянська історіографія розглядає Ризький мир як завершення громадянської війни й військової інтервенції в Росії.

У підрозділі 2.3. «Ризький мир у польській історіографії» розглянуто спогади Я. Домбського, А. Ладося, С. Грабського як джерело для дослідження політики польської делегації під час мирних переговорів у Мінську та Ризі. Основою історіографічної традиції стала позиція голови польської делегації, у відповідності до якої Ризький мир розглядався як компроміс. Польща відмовилася підтримувати УНР, а Росія визнала запропонований польською делегацією східний кордон Польщі. Особлива увага приділена мемуарам М. Бережанського, бо зазначені в них відомості досить широко використовувалися пізніше в працях польських дипломатів. Після встановлення в Польщі комуністичного режиму в колективних роботах Л. Гросфельда, Т. Єдрущака, монографіях Є. Куманецького Ризький мир також розглядався у контексті збройної інтервенції та громадянської війни в Росії. У рамках польської національної історіографічної традиції дослідження причин підписання Ризького миру здійснювали С. Домбровський - у Великій Британії та П. Вандич - у США.

Після здобуття незалежності сучасні польські історики Є. Топольський, З. Маньковський, В. Серчик, М. Прушинський, Р. Потоцький, Я. Бруський, Я. Пісулінський продовжили використовувати спогади членів польської делегації як основне джерело. Висновки польської історіографічної традиції про підписання Ризького миру підтримують і деякі українські дослідники - М. Палій, О. Павлюк, І. Дацків. Варто зазначити, що в польських історичних працях майже не використовуються архівні документи. Англомовна монографія Є. Божецького, перекладена польською мовою, є винятком, оскільки в ній наведено документи з центральних державних архівів Росії. Утім, Є. Божецький продовжує дотримуватися поглядів Я. Домбського, за якими підписання Ризького миру було компромісом. У польській історіографічній традиції причини та наслідки Ризького миру незмінно аналізуються в межах спогадів членів польської делегації.

Таким чином, у сучасній історіографії існують різні підходи в оцінках Ризького миру. Національна історіографія наголошує, що Ризький мир є завершенням українсько-російської війни, за результатами якої Росія узаконила маріонетковий уряд Х. Раковського на окупованій території Україні. Російська історіографія повністю відтворює радянську традицію, за якою Ризький мир означав завершення громадянської війни в Росії. Польські дослідники продовжують дотримуватися погляду, що Ризький мир був компромісом.

Третій розділ «Ризький мир у дипломатичних документах уряду УНР» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Джерела з історії українсько-російської війни» на основі дипломатичних документів уряду УНР досліджені українсько-російські відносини від Берестейських до Ризьких мирних договорів. Підкреслено основні етапи війни РСФРР проти УНР, починаючи від грудня 1918 р. до листопада 1920 р.: обмін нотами між В. Чехівським і Г. Чичеріним (31 грудня 1918 р. - 10 січня 1919 р.); мирні переговори в Москві між дипломатичною місією УНР і урядом РСФРР (17 січня - 4 лютого 1919 р.); відмова кабінету Х. Раковського вести переговори з урядом УНР (1 березня 1919 р.); переговори в Москві між військовою делегацією УНР та урядом РСФРР про перемир'я (листопад-грудень 1919 р.); створення «Всеукрревкому» (грудень 1919 р.) і початок дипломатичних акцій РСФРР від імені України (лютий - квітень 1920 р.); польсько-російські мирні переговори в Мінську та Ризі (серпень - листопад 1920 р.). Отже, проаналізовані дипломатичні документи урядів УНР і УСРР за 1918-1920 рр. свідчать про відносини двох держав, які перебували в стані війни.

У підрозділі 3.2. «Джерела з історії політики європейських держав щодо УНР» розглянуто дипломатичні документи С. Петлюри, А. Лівицького, М. Тишкевича, А. Марголіна, М. Василька, О. Шульгина як основи зовнішньої політики УНР у контексті визвольної війни проти РСФРР. Наведено неофіційні переговори дипломатів УНР з керівниками провідних європейських держав на мирних конференціях у Парижі, Лондоні, Сан-Ремо, Спа, Ризі та Женеві. За змістом доповідних записок та звітів дипломатів УНР встановлено, що головною темою переговорів було визнання державами Європи самостійності УНР та допомога їй у визвольній війні. Простежено формування зовнішньої політики УНР від укладання Версальського мирного договору до підписання мирних договорів у Ризі. Аналіз дипломатичних документів уряду УНР засвідчив, що європейські держави не бажали втручатися в українсько-російську війну, але юридично визнали б самостійність України за умови відвоювання своєї території. Особливу увагу приділено конференції Балтійських держав у Ризі (серпень-грудень 1920 р.) та засіданням Ліги Націй у Женеві (грудень 1920 р.), у яких брали участь делегації від УНР. Отже, джерела з історії зовнішньої політики УНР є репрезентативними для дослідження ставлення європейських держав до України.

У підрозділі 3.3. «Джерела з історії польсько-українських взаємин за час мирних переговорів у Мінську та Ризі» аналізуються документи, у яких простежено ставлення членів польської делегації до дипломатів УНР у Варшаві та Ризі до підписання прелімінарного договору 12 жовтня 1920 р.. На основі аналізу обіжників та дипломатичних нот МЗС до уряду Польщі, підготованих за доповідними записками В. Кедровського, Т. Олесіюка, А. Лівицького, О. Ейхельмана, визначено офіційну позицію уряду УНР щодо причин підписання Ризького миру. Висновки С. Шелухина не увійшли до тексту обіжників та дипломатичних нот, оскільки зазначені в них відомості не відповідали дійсності. Він був переконаний, що визнання Польщею кабінету Х. Раковського в Україні відбулося за згодою А. Лівицького. З метою спростування цих висновків детально аналізуються епізоди, на яких наголошував С. Шелухин. Зазначена позиція уряду УНР з питання територіальної приналежності земель Східної Галичини на мирній конференції в Ризі. У контексті польсько-російських мирних переговорів в Ризі було розглянуто й підписано у Варшаві 21 квітня та 24 квітня 1920 р. чинність політичної та військової конвенцій між УНР і Польщею. Отже, Польща не виконала своїх зобов'язань і порушила військово-політичний союз із УНР, підписавши мирні договори в Ризі.

Таким чином, дипломатичні документи уряду дають підстави стверджувати, що Ризький мир означав завершення українсько-російської війни, за результатами якої в Україні встановлено маріонетковий більшовицький уряд. Російська делегація в ультимативній формі вимагала від польської визнати УСРР. Польща з метою уникнення зимової кампанії проти РСФРР виконала головну вимогу ультиматуму.

Четвертий розділ «Ризький мир у дипломатичних документах уряду УСРР» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Джерела з історії формування більшовицького уряду в Україні» поетапно простежено інституалізацію більшовицького уряду в Україні за допомогою армії та дипломатії РСФРР. Наведені документи свідчать, що уряд Х. Раковського почав функціонувати в Україні з грудня 1919 р. без власної армії, але для забезпечення своєї влади послуговувався військами РСФРР. Проаналізовані документи демонструють, що більшовицька влада не мала контролю над територією України, оскільки проти неї діяли повстанські війська, керовані старшинами армії УНР. Опубліковані документи виявили, що РСФРР створила уряд УСРР на противагу УНР. Отже, уряд Х. Раковського фактично був адміністрацією РСФРР в Україні, а його влада забезпечувалася присутністю більшовицької армії.

У підрозділі 4.2. «УСРР у дипломатичних документах РСФРР» вивчено опубліковані й архівні документи, у яких розглядалася зовнішньополітична діяльність кабінету Х. Раковського. Аналіз фонду НКЗС УСРР засвідчив відсутність документів про самостійну дипломатію уряду Х. Раковського, а вивчення опублікованих внутрішньовідомчих документів НКЗС РСФРР лише підтвердило це положення. Дослідження процесу підготовки й видання дипломатичних документів УСРР дало підстави для твердження, що до 20 лютого 1921 р. НКЗС УСРР не існувало, а всі ноти та меморандуми від імені уряду УСРР готувалися в Москві. Для характеристики взаємин РСФРР і УСРР у міжнародній політиці показовою є участь дипломатичних представників на мирних переговорах із Польщею, коли вперше в історії міжнародних відносин одна делегація представляла інтереси двох держав. Найкращою ілюстрацією фіктивної самостійності УСРР є листування А. Йоффе, Г. Чичеріна, В. Леніна. Отже, російська делегація, до складу якої входили представники уряду Х. Раковського, використовувала фіктивну самостійність УСРР виключно в інтересах РСФРР.

У підрозділі 4.3. «Ультиматум російської делегації як передумова підписання прелімінарного договору й військового перемир'я в Ризі» представлена причина підписання 12 жовтня 1920 р. прелімінарного договору в Ризі. На основі раніше невідомих архівних документів доведено, що ключових домовленостей між польською та російською делегаціями було досягнуто під час таємних зустрічей Я. Домбського з А. Йоффе. Головним на таємних переговорах було українське питання, вирішене на користь Росії, що підтверджується двома протоколами від 5 жовтня 1920 р.. Визначено вплив та роль ключових учасників мирної конференції в Ризі на укладання прелімінарного договору 12 жовтня 1920 р. Охарактеризовано офіційний публічний бік переговорного процесу, який полягав у декларуванні компромісу як основи порозуміння сторін. Підкреслено й неофіційний фактичний бік, за яким Ризький мир став наслідком ультиматуму Росії: або Польща відмовиться від захисту інтересів УНР та визнає більшовицький уряд Х. Раковського, або Росія продовжуватиме війну проти Польщі за утвердження своєї влади в Україні. Отже, підписання мирних договорів у Ризі було результатом ультиматуму РСФРР.

Таким чином, Польща визнала УСРР, а РСФРР забезпечила собі зовнішньополітичні інтереси. Існування уряду Х. Раковського гарантувалося присутністю більшовицької армії в Україні та російською дипломатією на міжнародній арені.

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

І. Доведено, що в українській історіографії Ризький мир з погляду його джерельної бази не досліджувався. Джерельна база є достатньо репрезентативною для дослідження даної теми. Документальну основу дослідження Ризького миру становлять архівні документи МЗС УНР та НКЗС УСРР, які зберігаються у фондах ЦДАВО України, ЦДАГО України, ЦДІАЛ та опубліковані в збірниках документів. Літературна спадщина державних, політичних, дипломатичних, військових діячів УНР та УСРР зберігається у фондах Державної наукової архівної бібліотеки у Києві, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України. До 1991 р. вищенаведені архівні та бібліотечні фонди перебували на секретному режимі зберігання в так званих «спецфондах», доступ до яких було суттєво обмежено.

Відкритий доступ до колишніх «спецфондів» у центральних архівах, бібліотеках України забезпечив дослідження документів, що стосуються вивчення Ризького миру в контексті зовнішньої політики УНР і УСРР. Сучасні науковці користуються структурою фондів, які формувалися протягом 1924-1963 рр. у відповідності до інструкцій щодо впорядкування та систематизації архівної справи в СРСР. Замість збереження автентичної структури архіву МЗС і всіх документів дипломатичних представництв УНР в ЦДАВО України вони були піддані науково-технічній обробці зі створенням нової комплектації справ та з подальшою заміною минулих заголовків на ідеологічно «правильні».

ІІ. У дисертації виокремлено особливості української, радянської, польської історіографічних традицій 1921-2013 рр. у дослідженні Ризького миру.

Виявлено, що в працях дипломатів УНР Ризький мир обов'язково розглядався в контексті українсько-російської війни, за результатами якої Росія встановила маріонетковий уряд в Україні. Відомості з доповідних записок С.Шелухина не були включені до текстів обіжників, оглядів, нот та декларацій МЗС УНР, оскільки вважалися безпідставними.

У радянській історіографії укладання Ризького миру означало завершення військової інтервенції та громадянської війни в Росії, а Ризький мир представлено як результат миролюбної зовнішньої політики РСФРР, хоча історик Б. Штейн указував на військовий фактор як головний аргумент дипломатії Росії під час мирних переговорів з Польщею. У сучасних дослідженнях науковці Росії визнають військовий аргумент у зовнішній політиці Росії, але російські історики продовжують розглядати Ризький мир і створення УСРР у контексті громадянської війни в Росії.

В основі польської історіографічної традиції лежать спогади Я. Домбського, А. Ладося, С. Грабського з коментарями та інтерв'ю окремих державних діячів. Доведено, що в польських дослідженнях висновки про компроміс обґрунтовуються не документами, а теоретичними міркуваннями.

ІІІ. Офіційна позиція МЗС УНР щодо мирних переговорів у Ризі була зумовлена її зовнішньою політикою, що визначалася війною за самостійність проти Росії. Усі європейські держави зайняли позицію нейтралітету й невтручання щодо України, а тому військово-політичний союз УНР із Польщею розглядався як вимушений крок для дипломатії УНР. Продовження війни було можливим лише за умови союзу з Польщею, і реалізацію цього завдання особисто здійснював А. Лівицький.

Польсько-українські військово-політичні договори від 21 та 24 квітня 1920 р. не потребували ратифікації польським парламентом, бо в текстах зазначалося, що договори набувають чинності з моменту їх підписання. Серед європейських дипломатів чинність польсько-українського союзу не викликала сумнівів. Політичним договором від 21 квітня 1920 р. було лише підтверджено східні кордони Польщі, установлені державами Антанти після Першої світової війни. З огляду на тяжке військово-політичне становище в Україні делегація УНР у Варшаві не могла повноцінно відстоювати національні інтереси й територію України. Укладання прелімінарного договору 12 жовтня 1920 р. стало порушенням із боку Польщі договору з УНР від 21 квітня 1920 р..

В офіційних документах, підготованих під час мирних переговорів у Мінську та Ризі, підкреслювалося, що уряд УСРР не суверенний, а фіктивний, і, фактично, є адміністрацією уряду Росії в Україні.

ІV. У процесі документального дослідження встановлено, що більшість зовнішньополітичних документів із боку УСРР готувалася в Москві й надсилалася Х. Раковському для ознайомлення. Через норми міжнародного права Росія планомірно намагалася встановити в Україні маріонетковий уряд Х. Раковського. Заради легітимного витіснення уряду УНР з України більшовицька делегація навіть зрадила своїм принципам: на мирних переговорах у Ризі делегація користувався засобами «буржуазної дипломатії», удаючись до таємних переговорів і договорів.

На основі аналізу дипломатичних документів урядів УНР і УСРР можна стверджувати, що Ризький мир означав легітимізацію встановленого маріонеткового уряду на окупованій російською армією території України.

НАУКОВІ ПРАЦІ, В ЯКИХ ОПУБЛІКОВАНІ ОСНОВНІ НАУКОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кавунник В. Документи Володимира Кедровського у зовнішній політиці УНР серпня 1920 - березня 1921 років / В. Кавунник // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2011. - Том 23. - С. 297-309.

2. Кавунник В. Ризький мир у дипломатичних документах уряду УНР / В. Кавунник // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2012. - Том 24. - С. 456-477.

3. Кавунник В. Війна РСФРР проти УНР від Берестейських до Ризьких мирних договорів за дипломатичними документами / В. Кавунник // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2012. - Том 25. - С. 435-456.

4. Кавунник В. Підписання Ризького договору 12 жовтня 1920 року в історіографічних традиціях і дипломатичних документах / В. Кавунник // Гілея: Науковий вісник. - 2013. - Вип. 68. - С. 785-790.

5. Кавунник В. Політика європейських держав до України від Версальських до Ризьких мирних переговорів: документальний та історіографічний огляд / В. Кавунник // Гілея: Науковий вісник. - 2013. - Вип. 75. - С. 180-182.

6. Кавунник В. Інституалізація більшовицького уряду в Україні (1919-1920): військово-політичні та дипломатичні аспекти / В. Кавунник // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2013. - Вип. ХХХVII. - С. 104-109.

7. Кавунник В. Ризький прелімінарний договір 12 жовтня 1920 року в документах Сергія Шелухина / В. Кавунник // Український археографічний щорічник. - К.: Український письменник, 2013. - Вип. 18. - С. 47-62.

8. Опубліковані праці апробаційного характеру

9. Кавунник В. Ризький мир у документах заступника міністра закордонних справ УНР Отто Ейхельмана / В. Кавунник // Дні науки історичного факультету: Матеріали п'ятої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених 12-13 квітня 2012 року. - К., 2012. - С. 29-30.

10. Кавунник В. Війна РСФРР проти УНР і політика більшовиків в Україні / В. Кавунник // Матеріали п'ятої міжнародної наукової конференції «Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки». - Луганськ, 2012. - С. 45-47.

АНОТАЦІЯ

Кавунник В. Л. Ризький мир у дипломатичних документах урядів УНР і УСРР (серпень 1920 - березень 1921 років). - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2014.

На основі дипломатичних документів урядів УНР і УСРР висвітлено передумови та наслідки підписання мирних договорів 12 жовтня 1920 року й 18 березня 1921 року у Ризі. На підставі міжнародних договорів і дипломатичних документів уряду УНР Ризькі мирні договори розглядаються в контексті українсько-російської війни (грудень 1918 - листопад 1920 років). Особливу увагу приділено ставленню держав Європи до УНР та її війни за самостійність. У рамках переговорного процесу досліджуються польсько-українські взаємини з огляду на існування між Польщею та УНР військово-політичного союзу. На підставі наявних дипломатичних документів уряду УСРР аналізується інституалізація кабінету Х. Раковського в Україні протягом 1919-1920 років. Простежено функціонування зовнішньополітичного відомства та визначено роль представників уряду УСРР у складі російської делегації у підписанні Ризького миру. За результатами джерелознавчого дослідження встановлено, що Ризький мир узаконив уряд Х. Раковського на окупованій більшовицькою армією території України.

Ключові слова: УНР, УСРР, РСФРР, Польща, дипломатичні документи, прелімінарний договір 12 жовтня 1920 року, мирний договір 18 березня 1921 року.

АННОТАЦИЯ

Кавунник В. Л. Рижский мир в дипломатических документах правительств УНР и УССР (август 1920 - март 1921 годах). - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С. Грушевского НАН Украины, Киев, 2014.

На основании дипломатических документов правительств УНР и УССР раскрываются предпосылки и следствия подписания мирных договоров 12 октября 1920 года и 18 марта 1921 года в Риге. На основании международных договоров и дипломатических документов правительства УНР Рижские мирные договоры рассматриваются в контексте украинско-российской войны (декабрь 1918 - ноябрь 1920 годов). Заслуживают особого внимания отношения стран Европы к УНР и ее войне за независимость. В рамках переговорного процесса исследуются польско-украинские взаимоотношения относительно существования между Польшей и УНР военно-политического союза. На основании наличия дипломатических документов правительства УССР анализируется институализация кабинета Х. Раковского в Украине на протяжении 1919-1920 годов. Рассматривается функционирование внешнеполитического ведомства и определена роль представителей правительства УССР в составе российской делегации в подписании Рижского мира. За результатами источниковедческого исследования сделано вывод, что Рижский мир узаконил правительство Х. Раковского на оккупированной большевистской армией территории Украины.

Ключевые слова: УНР, УССР, РСФСР, Польша, дипломатические документы, прелиминарный договор 12 октября 1920 года, мирный договор 18 марта 1921 года.

ANNOTATION

Kavunnyk V. The Riga peace in the diplomatic correspondences of governments of Ukrainian People's Republic and Ukrainian Socialistic Soviet Republic (August 1920 - March 1921). - Manuscript

Thesis for Candidate's degree in History, speciality 07.00.06 - historiography, source study and auxiliary sciences of history - Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies, Kyiv, 2014.

Traditional historians consider the Riga peace treaty the event that concluded the war between Poland and the Bolshevik governments in Russia, Ukraine and Byelorussia. However, Polish and Russian historical literature tends to ignore the existence of national governments in Ukraine and Byelorussia at that time that were, unlike the puppet Bolshevik-established governments, legitimate. At the same time, the Riga peace treaty signified the end of the Ukrainian-Russian war, the result of which was that the Bolshevik Russia established a fictitious dependent government by the name of the Ukrainian Soviet Socialist Republic on the territories of Ukraine occupied by the Russian army. In the Communist literature the events of 1918-1920 are treated as a civil war and struggle against a foreign intervention, and the Riga peace treaty - as a result of the peaceful foreign policy of Russia. After the disintegration of Soviet Union the diplomatic documents of the governments of the Russian Soviet Federative Socialist Republic, the Ukraine People's Republic and the Ukraine Soviet Socialist Republic ceased to be a state secret and became accessible to historians. An analysis of these archives, documents, and the most recent historical research give us grounds to treat the events of 1918 -1920 in Ukraine as a defensive war of Ukraine against Soviet Russia, as well as a possibility to investigate the policy of the European government Ukraine in connection with this war.

On the basis of a number of diplomatic documents of the governments of the Ukrainian People's Republic and Ukrainian Socialist Soviet Republic the preconditions and consequences of the signing of the peace treaties of October 12, 1920 and March 18, 1921 in Riga have been elucidated in the dissertation. The documents stored in the funds of the Central state archives of Ukraine, published in collections, as well as monographs and papers constitute the basis for the present research. Also have been defined some peculiarities of the Ukrainian, Soviet (Russian) and Polish historiographical traditions in the assessment of the peace negotiations in Minsk and Riga in the period between August 17, 1920 up to March 18, 1921 and their significance for East Europe. On the basis of international treaties and diplomatic documents of the Ukrainian People's Republic government the Riga peace treaties are analyzed in the context of the Ukrainian-Russian war (December 1918 - November 1920). Special attention has been paid to the attitude of the states of Europe to the Ukrainian People's Republic and its war for independence. Within the bounds of the negotiation also are investigated the Polish-Ukrainian international relations because of the existence of a military and political union. On the basis of the existing numerous diplomatic documents of the Ukrainian Socialist Soviet Republic the institualization of C. Rakovsky's Cabinet in Ukraine within 1919-1920 is analyzed along with functioning of the Commissariat of foreign affairs and the role of the diplomats of the government of the Ukrainian Soviet Socialist Republic within the Russian delegation in the signing of the Riga peace treaty has been defined. As a result of our sources research it was ascertained that the Riga peace treaty legalized the government of C. Rakovsky on the occupied by the Bolshevist army territory of Ukraine.

Key words: Ukrainian People's Republic, Ukrainian Socialist Soviet Republic, Russian Socialist Soviet Republic, Poland, the diplomatic documents, the preliminary treaty October 12, 1920, the peace treaty March 18, 1921.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Визначення факторів видозмінення повсякденності етнічних меншин Української Радянської Соціалістичної Республіки у добу НЕПУ. Напрямки і методики більшовицьких перетворень у контексті коренізації. Радянізація: кроки до створення нової ментальності.

    практическая работа [206,8 K], добавлен 05.10.2017

  • Оголошення відновлення Української Народної Республіки 19 грудня 1918 року. Склад Директорії: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець та інші. Внутрішня, зовнішня політика, аграрні реформи. Економічна ситуація за часів Директорії. Падіння уряду.

    реферат [47,5 K], добавлен 29.03.2013

  • Ознайомлення з поглядами прибічників економічної концепції приєднання Криму до України. Дослідження процесу інтеграції Кримської області до складу Української радянської соціалістичної республіки. Аналіз історії подолання глибокої кризи півострова.

    статья [31,8 K], добавлен 27.07.2017

  • Характеристика України й держав Четверного союзу. Історичні особливості підписання Брестського миру. Міжнародна діяльність Української держави гетьмана П. Скоропадського. Причини і наслідки окупації Румунією Північної Буковини. Проголошення ЗУНР.

    реферат [83,6 K], добавлен 24.10.2011

  • Утворення Української Центральної Ради. Досягнення та прорахунки Центральної Ради. Місцеві органи управління. Органи влади Української Народної Республіки. Проблеми відношення і побудування української державності. Падіння Української Центральної Ради.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 04.06.2014

  • Програма революційних перетворень. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Друга війна більшовицької Росії проти України. Кінцевий етап визвольних змагань. Втрата української державності: причини і наслідки. Відновлення Української народної Республіки.

    презентация [2,5 M], добавлен 20.05.2014

  • Дослідження подій збройного конфлікту між Польською державою і Західно-Українською Народною Республікою 1918-1919 років. Процес встановлення влади Західно-Української Народної Республіки, її поширення у містах Східної Галичини, Буковини і Закарпаття.

    статья [27,4 K], добавлен 20.08.2013

  • Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.

    дипломная работа [108,7 K], добавлен 14.08.2010

  • Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.

    курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011

  • Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Події Першої світової війни, жовтнева революція, розпад Австро-Угорської імперії. Українсько-польський територіальний конфлікт. Діяльність місцевих комуністів та емісарів з радянської Росії.

    реферат [18,6 K], добавлен 09.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.