Організований набір робітників та переселення їх до Криму в 1954-1964 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організований набір робітників та переселення їх до Криму в 1954-1964 роках

Катерина Жбанова

Київ

Анотації

У статті висвітлено особливості кримського напрямку організованого набору та переселення робітників у 1950-1960-х рр. На базі архівних джерел досліджено практику укладання трудових договорів серед населення областей країни для відбудови народного господарства півострова. Висвітлено особливості та масштаби трудового переселення до Криму. З'ясовано значення діяльності системи Головного управління організованого набору та переселення робітників у формуванні трудових ресурсів півострова. переселення кримський трудовий

Ключові слова: організований набір робітників, організовані переселення, трудові ресурси, Крим.

В статье освещены особенности крымского направления организованного набора и переселения рабочих в 1950-1960-х гг. На базе архивных источников исследована практика заключения трудовых договоров с населением для восстановления народного хозяйства полуострова. Освещены особенности и масштабы трудового переселения в Крым. Выяснено значение деятельности системы Главного управления организованного набора и переселения рабочих в формировании трудовых ресурсов полуострова.

Ключевые слова: организованный набор рабочих, организованные переселения, трудовые ресурсы, Крым.

The article deals with the features of the Crimean direction of organized recruitment and resettlement of workers in 1950-1960. On the basis of archival sources the practice of labor contracts in the country for the restoration of the economy of the peninsula is investigated. The features and dimensions of resettlement to Crimea are specified.

The activities of the Main Department of organized recruitment and relocation of workers in the formation of human resources of the peninsula are determined.

Keywords: organized recruitment of workers, organized resettlement, human resources, Crimea.

Одним із найбільших економічних та соціальних завдань післявоєнної України 19501960-х рр. стала відбудова народного господарства Криму. У контексті сучасних подій особливо актуальним постає питання участі та вкладу материкової України загалом, і кожної її області зокрема, у відновлення та розвиток півострова. Одним із головних проявів цього процесу став організований набір робітників на стратегічні для радянської влади будови Криму, та ще більшою мірою сільськогосподарські організовані переселення з метою формування нової трудової бази Кримської області.

Після проголошення незалежності України значно зросло зацікавлення істориків керованими міграційними процесами та їх впливом на соціально-економічний розвиток Криму. Одним з перших звернувся до трудових переміщень з материкової України на півострів М.М. Максименко 1. Ґрунтовно підійшов до дослідження значення та наслідків українського переселенського потоку до Криму В.І. Сергійчук. У своєму значному науковому доробку 2 історик актуалізував та підняв тему на новий щабель наукового осмислення. На прикладі заселення Криму у 1940-1980-х рр. Е. І. Сеітова розглянула формування та діяльність переселенських структур у державному апараті СРСР 3. Прослідкував особливості процесу заселення Криму колгоспниками-переселенцями в перші повоєнні десятиліття Н.О. Сидоренко 4. Разом з тим, особливості, масштаби та значення організованого набору та переселення робітників до Кримської області ще потребують детального вивчення.

Після передачі Криму Українській РСР, у відання останньої перейшов розподіл та перерозподіл трудових ресурсів на півострові. Відділ організованого набору робітників Кримського облвиконкому Головного управління організованого набору при РМ РРФСР (далі РМ) був сформований у вересні 1953 р. (до цього набір робітників в Криму здійснювали уповноважені Краснодарського крайвиконкому). У штаті 13 осіб Відділ протягом решти 1953 р. направив в промисловість 717 осіб, з них будовам своєї області 371 робітника. Загалом цього року з Кримської області в рамках оргнабору було залучено до праці 2 187 осіб, з яких 746 направили до місцевих господарств 5. Ці показники дали підстави радянській владі і надалі проводити набір серед міського непрацюючого населення Криму, вже наступного року план укладення трудових договорів для області склав 4 200 осіб 6.

Шостого березня 1954 р. у Москві керівник Головного управління організованого набору робітників при РМ РРФСР М.М. Поляков передав відомчі папери з трудового працевлаштування на півострові заміснику керівника такого ж Головного управління при РМ УРСР Е.К. Сизоненку 7. За актом здачі-прийому справ, Відділ оргнабору Кримського облвиконкому, на чолі з М. І. Вороновим 8, нараховував 27 працівників. Цей штат у першому кварталі 1954 р. мав поповнити народне господарство РРФСР на 1 400 осіб. До 1 березня квартальне завдання було виконане на 26,4% - 370 осіб уклали трудові договори і були направлені міністерствам і відомствам. Зокрема, 266 робітника (з 800 запланованих) отримало Міністерство промислових будматеріалів РРФСР, 99 - Міністерство сільського господарства і заготівель РРФСР Не було направлено, але планувалося поповнити робітничі ресурси союзних Міністерств лісової і паперової промисловості, охорони здоров'я, промислових товарів широкого вжитку 9.

Після передачі облвідділу у відання РМ УРСР напрямки направлення робітників з Кримської області змінилися. Протягом решти року договори з населенням області вкладалися, головним чином, на шахти Донбасу (із запланованих 500 направили 3 539 осіб), лісовій і паперовій промисловості РРФСР (із запланованих 700 направили 1 379), Міністерству будівництва підприємств металургійної та хімічної промисловості (із запланованих 1 700 направили 698). Крім того, кримчани поповнили лави робітників союзних Міністерства кольорової металургії (104 особи), Міністерства оборони (24 особи), Міністерства автотранспорту та шосейних шляхів сполучення (27 осіб)10. Підводячи підсумки виконання плану за 1954 р. Головне управління наголосило, що Кримська область перевиконала своє завдання і направила в промисловість 6 902 робітника, або 146,8% від запланованого 11.

У 1955 р. Кримський відділ на рівні з іншими українськими областями виконував план із залучення робочої сили до промисловості і будов СРСР, із 5 450 запланованих договорів було укладено 5 11012.

Одночасно і сам півострів потребував значних трудових ресурсів. Так, у третьому кварталі 1955 р. серед областей України був розділений додатковий план з оргнабору 1 500 робітників для Міністерства міського й сільського будівництва Криму 13. Кримський обком КПУ і надалі неодноразово зверталися до ЦК КПУ і РМ УРСР з клопотанням про направлення з інших областей України сезонної робочої сили, вказуючи на великі обсяги господарського будівництва. Починаючи з 1957 р. основними донорами сезонної робочої сили стали Волинська, Закарпатська, Львівська, Тернопільська, Станіславська, Рівненська, Чернівецька області14.

Зрештою, річні плани оргнабору Кримському відділу були зменшені і від 1957 р. й надалі не перевищували 1 000 осіб, проводилися виключно з числа населення, непов'язаного з роботою в сільському господарстві, та направлялися переважно на підприємства і будови своєї області15.

Проте головним джерелом приросту працездатного населення півострова стало планове переселення, яке починаючи з 1949 р. здійснювалося для колгоспів і радгоспів південних областей УРСР Тому основна увага в роботі облвідділу організованого набору і переселення була зосереджено на вирішенні завдань, пов'язаних з організацією роботи прийому та господарського влаштування сімей переселенців.

Трудове переміщення сімей з материкової України на постійне місце проживання до Криму відбувалося і до передачі півострова республіці. Проте починаючи з 1954 р. процес розгорнувся з новою силою. Так, в 1954 р. до Кримської області з УРСР прибуло 7 084 осіб у складі 1 725 сімей (з них працездатного віку - чоловіки та жінки 16-59 і 16-54 років відповідно - 4 031 осіб)16.

У 1955 р. Міністерство сільського господарства звітувало про нестачу в Криму біля 30 тис. постійних робітників. Протягом наступних 3-4 років з областей України до роботи в колгоспах і радгоспах півострову планувалося направити половину необхідної кількості17. Українському керівництву вдалося домогтися від союзних властей зняття з республіки плану переселення до Кокчетавської та Кустанайської областей Казахської РСР Відтепер ці переселенські потоки спрямовувалися на півострів 18.

В той же час серед населення областей республіки було розгорнуто широку масово роз'яснювальну роботу. Окрім традиційних форм пропаганди (плакати, оголошення в місцевій пресі та по радіо, зборів, лекцій), Головне управління широко використовувало листи відомих земляків до переселенців. Зокрема, зразковим прикладом став лист працівників колгоспу "Батьківщина", Джанкойського району, своїй знатній землячці Н.Г. Загладі, надрукований в газеті "Кримська правда", і лист-відповідь землякам-переселенцям Н.Г. Заглади, надрукований в газеті "Правда", в яких йшлося про "літунів" і ледарів з числа переселенців 19.

Потоки загітованих на зміну постійного місця проживання з України, в Криму спрямовувалися в новостворені колгоспи і радгоспи, які згідно партійного завдання мали перетворити півострів в край "суцільних садів і виноградників"20. Якщо переселенці з РФСР, які планомірно направлялися до півострова у 1944-1954 рр., розселилися в колишніх татарських районах і займали придатні для проживання будинки депортованих селян із присадибними ділянками, садами, виноградниками й криницями 21, то українських переселенців поселяли у необжиті райони, для яких українська влада з нуля розбудовувала всю інфраструктуру. Отже, кримська адміністрація вимагала від областей виходу переселенців направляти в першу чергу селян, або осіб знайомих із сільськогосподарською роботою. Збіднілі на трудові ресурси українські села, в тому числі через десятилітню післявоєнну практику оргнаборів, не завжди могли забезпечити виконання планів структури. Вже 1955 р. 230 сімей-переселенців у Крим, попередньо відібрані для робіт на цілинних землях Казахстану, відмовилися працювати в колгоспах області, вимагаючи роботи за спеціальністю 22. На республіканській нараді завідуючих відділами оргнабору і переселення облвиконкомів УРСР, що відбулася 6 січня 1956 р. в Києві, завідуючий Кримським відділом А.В. Страхов наголосив на першочерговому завданні Партії та Уряду розвитку в області виноградарства, а відтак, що: "В 1956 р. Кримська область буде приймати переселенців у степові райони, вони нічим не відрізняються від українських степових, тому не кажіть переселенцям, що вони переселяються в Ялту"23.

Того ж 1956 р. на "цілинні" землі Криму було відправлено 13 969 осіб у складі 3 477 сімей. Зокрема, Вінницька область віддала 595 сімей, Житомирська - 267, Київська - 401, Полтавська - 255, Рівненська - 597, Сумська - 424, Чернігівська - 613, Черкаська - 32524. Підбиваючи підсумки своєї діяльності за період з 1949 по 1957 рік, Головне управління оргнабору при РМ УРСР звітувало про 20 121 переселених на півострів сімей 25.

У 1957 р. на постійне місце проживання було направлено ще 6 101 сімей (23 027 осіб, з них працездатних 13 646)26. Завідуючий відділом в черговий раз скаржився, що: "Отримав тільки 1 600 сімей селян, а решта - робітників і службовців, яких зібрали з усіх куточків України"27. У тогорічному ж звіті "Про прийом, господарський устрій переселенців і будівництво для них будинків" Кримський облвідділ з оргнабору і переселення сформулював свої вимоги до переселенських сімей: "... вважаємо за необхідне просити заборонити направляти в колгоспи і радгоспи Криму: сім'ї, що раніше переселялися, зведені сім'ї, сім'ї що не проживають на постійній основі в даній області, родини, які не ліквідували своє господарство в області виходу, сім'ї інвалідів та пристарілих, в минулому судимих і фахівців, яким не має можливості знайти роботу в колгоспах за фахом"28.

У 1958 р., області України спрямували до Криму 21 091 переселенців (з них працездатних 12 633) у складі 5 673 сімей 29, а в 1959 р. відповідно до народногосподарського плану ще 4 790 сім'ї30. Проте й цих значних ресурсів було замало. Нестача в робітниках на півострові у 1959 р., згідно звітів Міністерства сільського господарства УРСР складала 35 тис. осіб, а для успішного виконання завдання з розвитку виноградарства і садівництва в 1960 р. бракувало ще 60-70 тис. працездатних осіб 31. Всього ж у 1950-1959 рр. з областей України було переселено до Криму 38 762 сімей. Утверджений семирічний план на 1959-1965 рр. вимагав від республіки поповнення населення півострову ще на 50 тис. сімей 32, 20 229 з яких були переселені протягом 1959-1962 рр.33, 11 037 - у 1963-1964 рр.34

Для УРСР такі масові переселення означали, перш за все, додаткові витрати. Так, лише у 1955 р. на будівництво житла переселенцям у південні області України та закупівлю для них худоби Сільгоспбанк відкрив сорока мільйонний кредит, з якого 31,8 млн. крб. були віддані Криму 35, наступного року для цих потреб півострову було перераховано ще 64 млн. крб.36.

Головними ж проблемами переселенського процесу стали відсутність у місцях вселення належних умов праці та проживання. Недоліки в прийомі переселенців, у багатьох випадках бездушне ставлення керівництва колгоспів і радгоспів до потреб і запитів новоприбулих, а також низька оплата трудодня призвели до систематичного вибування сімей. Життєві реалії, в яких опинялися переселенці, були далекими від обіцяних державою, та зображених на яскравих картинках брошур "Переселенцам о Крымской области", "Товарищи рабочие, переселяйтесь в Крым!". Інспекції, здійснені Головним управлінням оргнабору і переселення, відзначили низьку заробітну плату новоприбулих працівників. Так, в колгоспі ім. Мічуріна Старо- Кримського району в 1957 р. вибуло 26 сімей-переселенців з 43, у 1958 р. - 27 з 34, або 79,3%. Як було встановлено, у цьому колгоспі в 1958 р. видавалося на трудодень по 1 кг зерна і по 2 крб. 70 коп. грішми 37. При такій оплаті сім'я з 3,5 осіб жила на межі бідності.

Переселенські пільги незначно поліпшували становище. Зокрема це були: найвища з можливих одноразова грошова допомога (на голову сім'ї в розмірі 750 крб. і по 250 крб. на кожного члена сім'ї), безкоштовне перевезення до нового місця проживання з багажем до 2 тонн 38 та довгострокова позика до 10 тис. крб. на господарство (рахувалося спорудження будинку з надвірними приміщеннями). У степових районах позика Сільгоспбанку за переданий новоселам будинок сягала 9 600 крб., в гірських і передгірських - 12 000 крб.39 Держава погашала 25% вартості будинку, решту селянин мав виплачувати сам протягом десяти років разом з відсотками за кредит. Навіть якщо сім'я погоджувалася на "непідйомний" для колгоспного заробітку кредит на житло, перш ніж отримати його, мусила пережити тяжкий період на підселенні, або й того гірше - в непридатних для життя будівлях. Темпи будівництва у Кримській області відставали від переселенського потоку. Так, із запланованих 3 050 будинків в 1955 р. було споруджено лише 1 660, в 1956 р. з 5 500 - 3 269. Протягом 1949-1956 рр. переселенцям було збудовано 15 479 будинків 40. Загалом у перше десятиріччя після передачі Криму до УРСР республіка збудувала новоселам 39 тис. будинків 41.

За якістю будівельних робіт і архітектурою, споруджені для переселенців оселі були гірші індивідуального будівництва в сільській місцевості. У доповідних записках ЦК КПУ Головне управління оргнабору і переселення відзначало, що: "Населені пункти, вулиці і квартали, забудовані переселенськими будинками по одноманітних типових проектах, не мають мальовничості, характерної для українських сіл, а навпаки створюють враження непривабливості і казенщини"42. Крім того, розповсюдженою практикою стало будівництво в далеко віддалених від центральних садиб колгоспів і радгоспів місцевостях, без врахування наявності водних джерел, і можливостей швидкої електрифікації і радіофікації. За рівнем благоустрою і культурного обслуговування ці нові переселенські селища стояли значно нижче старих населених пунктів. На 1960 р. майже в жодному з них не було клубу, лазні, перукарні, в значній кількості не було шкіл і дитячих ясел, радіо і електрики. Не дивно, що переселенці в Крим частіше обирали поселення в радгоспну квартиру і сплату квартплати, ніж власний дім і заборгованість Сільгоспбанку 43.

Відділ оргнабору Кримського облвиконкому, що контролював зведення будинків, видачу будматеріалів, надання кредитів, здійснення розрахунків по обмінним квитанціям, неодноразово критикувався республіканським Головним управлінням за незадовільне господарське влаштування переселенців. Зокрема, зазначалося, що: "Незважаючи на такий ганебний стан, відділ оргнабору і переселення робітників Кримської області не створив дієвого контролю за роботою працівників облвідділу, районних уповноважених та інспекторів, які, в свою чергу, не забезпечили ділового контролю за використанням будматеріалів і виконання встановлених облвиконкомом строках здачі готових будинків по кожному колгоспу і радгоспу. У деяких районах ще і досі мають місце випадки, коли новоселам, які відчувають матеріальні труднощі не надається грошова допомога за рахунок пільг, що виділяє держава колгоспам вселення. Ряд колгоспів і радгоспів Кримської області для переселенців не створили необхідні матеріально-побутові умови, які б сприяли закріпленню родин у місцях вселення"44. Згідно довідок Головного управління першому секретарю ЦК КПУ М.В. Підгорному, на початок 1960-х рр. в Кримській області ще залишалося 40 переселенських селищ, в яких налічувалося 3 180 дворів не забезпечених водою. Переселенці змушені були носити і возити воду з відстані від 2 км. Неелектрифікованими залишались 267 населених пунктів, в яких налічується 10535 дворів, і 7 714 дворів, де була частково проведена електрифікація. Всього в Кримській області було неелектрифіковано 18 249 домівок переселенців 45. І все ж, республіканським бюджетом виділялися значні кошти для влаштування переселенців. На початок 1963 р. облвідділ звітував про 6 000 електрифікованих будинків, 2 170 - радіофікованих, 1 500 - підключених до системи водопостачання. Цього ж року було введено в експлуатацію 45 дитсадків і ясел, побудовано 45 магазинів, 6 столових, 14 лазень 46.

Труднощі переселенців були пов'язані також зі специфікою садово-виноградного господарства Криму, українці потерпали від неврожаїв звичних їм овочевих культур. Дискомфорт створювали відсутність води і палива, особливо в Приморському, Чорноморському, Роздольненському та Ленінському районах 47.

Частина сімей, не маючи матеріальних умов до сплати чергових внесків та зважаючи на жахливі умови життя просто залишали місця вселення і повертаються на попереднє місце проживання. Цьому процесу не змогла перешкодити навіть введена юридична відповідальність. Згідно п'ятого пункту Постанови № 232 РМ СРСР від 27 січня 1951 р. сім'ї-переселенці, зокрема Кримської області, мали прожити на новому місці не менше п'яти років, перш ніж отримати дозвіл на повторне переселення. У разі виїзду з області раніше вказаного строку, сім'я повертала державі одноразову допомогу за переїзд, а також сплачувала всі обов'язкові сільськогосподарські податки, від яких тимчасово звільнялася 48. Кримський відділ оргнабору та переселення разом з відділами областей, з яких вибували переселенці, розшукували сім'ї та в судовому порядку здійснювали грошові стягнення. Таких штрафів із переселенців, вибувших з Кримської області протягом 1955-1963 рр., було стягнено на суму 369,0 тис. крб.49. Незважаючи на це, в 1954 півострів залишили 374 сім'ї цього ж року вселення 50, в 1955 р. - 654, 1956 р. - 772 сім'ї51, 1957 р. - 1 605, або 26,3% переселенців, 1958 р. - 1 722 сім'ї, або 24,2%52, 1959 р. - 645, або 13,5%53. Загалом, за період 1954-1959 рр. з Криму виїхало 7 074 раніше переселених українських сімей, які скаржилися на низьку оплату праці, відсутність житла, а подекуди і питної води 54. Протягом 1959-1962 рр. з Кримської області вибуло 2 160 сімей, або 10,6% переселених за цей час. Більшість вибулих були вихідцями Західної України: із Закарпатської області - 28,3%, Чернівецької - 18,2%, Тернопільської - 13,5%, Волинської - 12,8%, Львівської - 10%, тяжко влаштовувалися в Криму і Черкащани - 14,5% вибулих та чернігівчани - 13,1 %55. Незважаючи на це, значно більший відсоток переселених сімей залишався на півострові відбудовувати та розбудовувати його господарство.

Характерно, що планомірне переселення до Криму у 1950-1960-х рр. здійснювалося виключно серед населення УРСР Звісно, були випадки самостійного переселення, проте вони не перевищували спланований потік міграцій з України. Так, протягом 1956-1959 рр. в Кримську область з інших союзних республік переїхало 1 000 сімей 56. На початок 1963 р. на півострів самостійно прибуло ще 4 260 сімей, головним чином вихідці з УРСР 57.

Результат діяльності Головного управління як найяскравіше демонструє той факт, що внаслідок організованих переселень протягом 1949-1962 рр. кількість переселеного населення на початок 1963 р. по Кримській області становила 48,7% від загальної кількості сільського населення. Тільки в 1959 р. кількість працездатних в Чорноморському районі Кримської області збільшилося на 12%, по Роздольненському - на 18%. Чисельність робітників у районах вселення внаслідок прийому переселенців щорічно зростала від 6 до 18%, а в окремих колгоспах від 12 до 25%58. Україна й надалі проводила організовані переселення до Кримської області. Згідно наступного п'ятирічного плану (1966-1970 рр.) до півострова мали переселитися ще 30 тис. українських сімей, для яких держава планувала збудувати 32 тис. будинків 59.

Отже, згідно партійного завдання, Головне управління щороку організовано переселяло з областей України до Криму від 2 до 8 тисяч сімей, які розбудовували сільське господарство краю. Загалом, за перше десятиліття перебування півострова у складі УРСР з областей республіки було переселено більш ніж 53 400 сімей, у складі яких налічувалося понад 192 000 чоловік, в тому числі працездатних - 87 50060.

Організований набір робітників і їх переселення відіграли ключову роль у поповненні трудових ресурсів Криму, спустошеного війною та попередніми депортаціями.

Доказом вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова стало економічне піднесення нової області вже в перше десятиліття після передачі Україні.

Література

1. Максименко М.М. Переселення в Крим сільського населення з інших районів СРСР (1944-1960 рр.) // Український історичний журнал. - 1990 . - № 11 . - С. 52-58.

2. Сергійчук В. І. Український Крим. - К., 304 с.; його ж. Економічна складова передачі Криму до УРСР у 1954 р. // Крим від античності до сьогодення: Історичні студії. - К., 2014. - С. 513-526.

3. Сеітова Е. І. Переселенські структури у державному апараті СРСР у 40-80-ті роки ХХ сторіччя (на прикладі заселення Криму) // Історичний архів. - 2012. - Вип. 8. - С. 63-67; її ж. Переселенський процес до Криму в 1944-1964 рр.: причини, хід, помилки, результати // Історичний архів. - 2011. - Вип. 6. - С. 53-57.

4. Сидоренко Н.О. Етносоціальний аспект міграційного руху у Криму у 40-50-х роках ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2011. - Вип. 31. - С. 182-188.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Оп. 2. - Спр. 117. - Арк. 96.

6. Там само. - Арк. 97.

7. Там само. - Спр. 113. - Арк. 1.

8. Там само. - Спр. 118. - Арк. 1.

9. Там само. - Спр. 113. - Арк. 1.

10. Там само. - Спр. 117. - Арк. 97.

11. Там само. - Спр. 116 - Арк. 31.; Спр. 117. - Арк. 97.

12. Там само. - Оп. 3. - Спр. 11. - Арк. 19.

13. Там само. - Спр. 116. - Арк. 116.

14. Там само. - Спр. 129. - Арк. 25-26.

15. Там само. - Спр. 58. - Арк. 5.; Спр. 79. - Арк. 2-3.; Спр. 79. - Арк. 3.

16. Там само. - Спр. 5. - Арк. 4.

17. Там само. - Спр. 24. - Арк. 27.

18. Сергійчук В.І. Вказ. праця. - С. 238.

19. ЦДАВО України. - Ф. 4626. - Спр. 223. - Арк. 5.

20. Сидоренко Н.О. Вказ. праця. - С. 185.

21. Там само. - С. 183.

22. ЦДАВО України. - Ф. 4626. - Оп. 3. - Спр. 24. - Арк. 27.

23. Там само. - Арк. 28.

24. Там само. - Спр. 29. - Арк. 30.

25. Там само. - Спр. 30. - Арк. 1.

26. Там само. - Спр. 53. - Арк. 22.

27. Там само. - Спр. 44. - Арк. 29.

28. Там само. - Спр. 53. - Арк. 24.

29. Там само. - Спр. 80. - Арк. 2.

30. Там само. - Спр. 129. - Арк. 36.

31. Там само. - Спр. 103. - Арк. 1.

32. Там само. - Спр. 129. - Арк. 31.

33. Там само. - Спр. 223. - Арк. 107.

34. Там само. - Спр. 232. - Арк. 5зв.; Спр. 296. - Арк. 12зв.

35. Там само. - Спр. 34. - Арк. 57.

36. Сидоренко Н.О. Вказ. праця - С. 135.

37. ЦДАВО України. - Ф. 4626. - Оп. 3. - Спр. 103. - Арк. 1.

38. Там само. - Спр. 27. - Арк. 201.

39. Там само. - Спр. 103. - Арк. 1.

40. Там само. - Спр. 30. - Арк. 5.

41. Там само. - Спр. 223. - Арк. 60.

42. Там само. - Спр. 129. - Арк. 28.

43. Там само. - Спр. 129. - Арк. 28.

44. Там само. - Спр. 72. - Арк. 104.

45. Там само. - Спр. 223. - Арк. 7.

46. Там само. - Спр. 188. - Арк. 7.

47. Там само. - Спр. 53. - Арк. 25.

48. Там само. - Спр. 50. - Арк. 11.

49. Там само. - Спр. 223. - Арк. 3.

50. Там само. - Спр. 5. - Арк. 4.

51. Там само. - Спр. 30. - Арк. 2.

52. Там само. - Спр. 103. - Арк. 1.

53. Там само. - Спр. 129. - Арк. 36.

54. Там само. - Спр. 103. - Арк. 105.

55. Там само. - Спр. 223. - Арк. 101.

56. Там само. - Арк. 61.

57. Там само. - Спр. 93. - Арк. 21.

58. Там само. - Спр. 223. - Арк. 1.

59. Там само. - Спр. 320. - Арк. 2.

60. Підраховано за: ЦДАВО України. - Ф. 4626. - Оп. 3. - Спр. 5. - Арк. 4.; Спр. 27. - Арк. 191.; Спр. 52. - Арк. 5.; Спр. 80. - Арк. 2.; Спр. 105. - Арк. 3.; Спр. 131. - Арк. 44.; Спр. 139. - Арк. 3.; Спр. 160. - Арк. 4.; Спр. 223. - Арк. 10.; Спр. 232. - Арк. 5зв.; Спр. 296. - Арк. 12 зв.; Спр. 320. - Арк. 2.; Спр. 324. - Арк. 12зв.

Размещено на Allbest.ru