Побутові умови та господарство Київського гарнізону у другій половині XVII-XVIII ст.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Побутові умови та господарство Київського гарнізону у другій половині XVII-XVIII ст.

Вадим Назаренко

Анотація

побутовий гарнізон солдат майновий

В статті аналізуються побутові умови та господарська діяльність особового складу Київського гарнізону у другій половині XVII-XVIII ст. Розглядаються умови проживання російських вояків, з'ясовується їхній майновий стан. Порівнюється побут солдатів та офіцерів. Аналізується господарська діяльність російських вояків та членів їхніх сімей. Розглядається заняття солдатами і офіцерами торгівлею та іншими видами економічної діяльності.

Ключові слова: Київський гарнізон, Російська імперія, Гетьманщина, Київ, побут, господарство, торгівля.

Аннотация

В статье анализируются бытовые условия и хозяйство личного состава Киевского гарнизона во второй половине XVII-XVIII вв. Рассматриваются условия жизни российских военных, определяется их имущественное состояние. Сравниваются быт солдат и офицеров. Анализируется хозяйственная деятельность российских военных и членов их семей. Рассматривается занятие солдат и офицеров торговлей, а также другими видами экономической деятельности.

Ключевые слова: Киевский гарнизон, Российская империя, Гетманщина, Киев, быт, хозяйство, торговля.

Annotation

The article deals with the conditions of life and economy of personnel of Kiev garrison in the second half of the XVII-XVIII centuries. The conditions of life of Russian men of arms are examined, their property status is determined. The life of soldiers and officers is compared. The economic activity of the Russian military men and their families is analyzed. Trade business of soldiers and officers and other economic activities are studied.

Keywords: Kyiv garrison, the Russian Empire, Hetmanate, Kyiv, everyday life, economy, trade.

Проблематика російської військової присутності на українських землях у другій половині XVII-XVIII ст. до сьогодні залишається малодослідженою в історіографії. Насамперед, це стосується гарнізонів, котрі стояли у найважливіших містах Гетьманщини і тривалий час були єдиними військами московських правителів на українських теренах. Як правило, дослідники звертали основну увагу на діяльність воєвод, губернаторів, комендантів, а стосовно військових контингентів задовольнялись лише констатацією факту їх наявності, обрахунком чисельності, висвітленням участі гарнізонів у військових операціях. При цьому залишається нерозглянутим цілий ряд аспектів російської військової присутності на землях Гетьманщини. Насамперед, це структура, чисельність та функції гарнізонних військ. Практично не досліджені побут та господарська діяльність особового складу гарнізонів. У даній статті представлена спроба дослідити побутові, насамперед, житлові умови російських вояків, котрі несли службу в Києві, та їхні господарські заняття.

Проблематика побуту російських вояків та їхньої економічної діяльності у другій половині XVII-XVIII ст. розпорошена в працях з історії міст1, війська2 і т п. Умови життя та господарська діяльність російських вояків, котрі несли службу в Києві у другій половині XVII-XVIII ст. частково висвітлюється в працях з історії Києва. Насамперед, це дослідження В. Іконникова3, М. Оглобліна4, О. Андрієвського5, В. Щербини6, Г Алфьорової та В. Харламова7, Р Делімарського8та ін.

Джерела з вказаної проблематики є досить різноманітними. Основу складають актові, статистично-описові та судово-слідчі документи. Останні цінні тим, що містять детальні описи вкрадених речей, а також залишеної спадщини, що дає можливість дослідити майновий стан вояків. Крім того, є картографічні джерела, насамперед, план Києва І. Ушакова 1695 р. із зображеннями будинків, в котрих проживали вояки9.

Російський гарнізон до Києва було введено у 1654 р. У другій половині XVII ст. основу його структури складали стрілецькі прикази, солдатські та рейтарські полки, підрозділи пушкарів. У XVIII ст. на службі в Києві перебували піхотні гарнізонні полки та спеціальні команди: рейтарська, інженерна та артилерійська.

До початку XIX ст. Київ, як міський центр, не мав цілісної структури з містоутворюючим ядром. При цьому протягом другої половини XVII-XVIII ст. російська залога в Києві утворила окрему локацію, що розросталася з кожним десятиліттям і стала однією із складових Києва як урбаністичного центру. У другій половині XVII ст. «ареалом» російського контингенту була Старокиївська фортеця. На початку XVIII ст. до неї додалася Києво-Печерська фортеця із її форштадтом (від нім. Vorstadt «передмістя»). При цьому території обох фортець не були суто «гарнізонним простором». Там розташовувались православні монастирі, проживали їх піддані, а також купці та ремісники. Наприклад, під час пожежі в 1762 р. на території Старокиївської фортеці згоріло 23 двори, із яких 2 належало «малоросіянам», а решта особовому складу Київського та Стародубського гарнізонних полків10. Крім того, відомо що під час епідемії чуми в Києві в 1770-1771 рр. на території Старокиївської фортеці померло 163 військових та членів їхніх сімей, а також 223 «малороссиян, посполитых и разночинцев»; на Печерську 641 чол. та 894 чол. відповідно11.

Квартирне питання було одним із головних, де неодноразово перетиналися інтереси російських вояків та мешканців Києва, насамперед підданих магістрату, монастирів та козаків. Відомо, що у перші десятиліття після приходу до Києва російського контингенту частина ратників проживала у будниках міщан. Це ставало причиною регулярних суперечок між міщанами і російськими солдатами. В 1665 р. київський воєвода М. Львов згадував, що в Києві стояло 200 дворів, в котрих проживали ратники і 1000, де мешкали міщани12. Після укладення Московських статей у жовтні 1665 р. гарнізон Києва нараховував 5000 чол., котрі навряд чи всі «помістилися» у наявних дворах. Проблему намагався вирішити київський воєвода П. Шереметьєв, який на отримані від міщан 200 руб. збудував будинки для особового складу гарнізону13.

Поступово протягом другої половини XVII ст. кількість будинків для особового складу збільшувалася. Вже у 1667 р., після будівництва Рейтарської та Стрілецької слобод на території Старокиївської фортеці налічувалося 480 дворів особового складу російського контингенту. Із них 55 дворів належало командному складу, 425 рядовому14. У «Розписному списку» Києва за 1682 р. згадується 19 будинків для генерал-майора, стольників і полковників та 388 для офіцерів, піддячих, рейтарів, стрільців та солдатів15. 122 із цих хат були покриті дранкою, лубом та очеретом.

Із будівництвом Печерської фортеці на початку XVI11 ст. більшість особового складу російського контингенту стала проживати на її території або у форштадті. При цьому частина солдат та офіцерів жила у власних дворах, решта кватирувала. Згідно повідомлення київського обер-коменданта В. Поросукова, у 1720-х роках лише навколо Києво-Печерської фортеці було 640 дворів особового складу гарнізонних полків16. В описі Києва за 1785 р. згадується, що на Печерську стояло 632 солдатські будинки і в «Старом городе» 30517.

Умови проживання солдатів та окремих офіцерів були не найкращими. Вони утримували у своїх дворах коней, худобу, птицю. Як наслідок, поблизу кожного двору були купи гною, від котрого, як зазначено в джерелі, «тягостный ходит воздух»18. При цьому станом на 1742 р. 481 будинок на Печерську і форштадті був «курними», тобто не мав димоходів19. Частина російських вояків мешкала на території Старокиївської фортеці. Відомо, що там стояли двори солдатів та офіцерів Київського та Стародубського гарнізонних полків. До того ж, там ще із 1666 р. була Рейтарська слобода, де мешкали рейтари.

Офіцери, звичайно ж, мали кращі житлові умови. Вони могли дозволити собі придбати двір у Києві. Із джерел відомо, що його ціна складала від 2020 до 500 рублів21, а то й більше. У заможному дворі, окрім одного чи кількох будинків, стояли інші будівлі: пекарня, баня, конюшня, сарай і т п. У джерелах можна знайти описи дворів заможних офіцерів. Так, після смерті підполковника гарнізону X. Неймана було зроблено опис його майна22. Підполковник жив у дворі, де стояв будинок: одна частина «світлиця із сіньми на вулицю та каміном», друга «світлиця із вікнами на двір без каміну». Крім того, у сінях було дві «кладових» (складських приміщення)23. Над ґанком було ще й горище. Серед «дворового строения» також зазначено пекарню із сіньми, кухню, лідник, баню із сіньми, погріб та сарай. У дворі стояла конюшня на 5 стійл. Згадані в описі пекарня та лідник були ознакою заможності як солдатів, так і офіцерів. Поширеною серед «дворового строения» в дворах офіцерів була баня24.

Крім офіцерів, заможною групою у складі гарнізону були рейтари, котрі у XVIII ст. служили кур'єрами. Більшість з них проживала у Рейтарській слободі і мала власні двори. Окремі рейтари були настільки заможними, що могли дозволити собі придбати садибу ціною в 500 руб. як, наприклад, І. Суковкін у 1778 р.25.

Відомо, що частина особового складу гарнізонних полків, що мала власне житло, здавала його в оренду не лише своїм однополчанам, але й прийшлому люду, насамперед паломникам26.

Солдати-холостяки у XVIII ст., як правило, проживали в казармах. У 1745 р. згадувались кам'яні казарми на території Печерської фортеці, перші креслення яких відносяться до 1752 р.27

Питання заможності російських солдатів та офіцерів більш чітко проявляється не через розміри жалування, а через майновий стан, себто володіння майном. Про це можемо дізнатися хіба що через епізодичні відомості в джерелах, насамперед пов'язані із справами про стягнення податків, успадкування майна, крадіжки особистих речей і т п. До того ж повністю реконструювати майновий стан російських вояків у XVII-XVIII ст. досить складно. Окрім розмірів жалування, дуже мало відомостей про додаткові доходи вояків, наявність у тих рухомого майна і т п. Тому в питанні майнового стану можна дослідити лише окремі фрагменти проблеми.

Багато відомостей про володіння майном дають справи про його крадіжки. Так, у 1759 р. солдата Стародубського гарнізонного полку Т. Філатова обікрала його ж дружина. Вона привласнили 45 руб., ікони з окладами, золотий перстень, каблучку, дві олов'яних тарілки, олов'яний полумисок, смушкову шубу, два шовкові платки, а також пояси, сорочки, панчохи та інший одяг28. У даному випадку ми маємо справу із нетиповим по рівню заможності солдатом, адже враховуючи оклади жалування рядових, доречно припустити про інші джерела доходів, котрі були вищими за саму платню. Наприклад, річне жалування солдата гарнізонного полку у XVIII ст. складало менше 12 руб.29

Майновий стан офіцерів був, зрозуміло, кращим, ніж у солдатів. Це проявлялося не лише в кращих житлових умовах, про що було зазначено вище, але й в наявності багатьох побутових речей. Так, наприклад, посуд офіцерів був дорожчим, вишуканішим та різноманітнішим, ніж у рядових. Вже згаданий підполковник Х. Нейман залишив після себе із посуду 6 срібних чарок, 3 котли, 4 мідних каструлі, 4 мідні чаші, 17 олов'яних блюд і 10 олов'яних тарілок, 4 кружки, два чайники, два черпаки, мідні «кофейник» та чайник, тацю із червоної міді, 5 пар чашок «полуфарфору»30.

Офіцери, до того ж, могли собі дозволити придбати книги, які в той час були досить дорогим задоволенням. Офіцерів-бібліофілів можна було відшукати, насамперед, в середовищі штабофіцерів, а також спеціалістів-інженерів. Наприклад, у вбитого відставного кондуктора інженерної команди Київського гарнізону в 1778 р. залишилися книги з інженерної справи, граматики німецької мови, релігійна література, історія життя та діяльності принца Євгенія Савойського, а також художня література як от «Похождения Жилблаза де Сантилланы»31. Згаданий Х. Нейман залишив по собі 22 книги. Всі вони були «немецкие», але належним чином не описані, тому їхні назви невідомі32.

На жаль, відомості про утримання худоби у господарствах російських вояків в джерелах в основному обмежуються констатацією факту їх наявності або ж поодинокими згадками про їх кількість. Наприклад, вже згадане повідомлення київського обер-коменданта В. Поросукова у 1720-х роках про велику кількість гною у форштадті, де стояли двори особового складу гарнізону, свідчить про те, що в господарствах вояків, насамперед офіцерів, утримувалася худоба та птиця. Під час пошесті в 1752 р. в Рейтарській слободі здохло 23 голів худоби, ще дві в інших частинах Старокиївської фортеці33. Крім того, київські рейтари та більшість офіцерів тримали коней. Рейтари навіть наймали для їх випасу спеціального пастуха. До того ж російські вояки постійно конфліктували із місцевим населенням щодо сіножатей34. Ці суперечки існували усю другу половину XVII ст. і збереглися у XVIII ст.35

Перебуваючи в Києві, російські вояки протягом XVII-XVIII ст. займалися активною господарською діяльністю, використовуючи всі легальні та нелегальні методи збагачення. Тим паче, що Поділ не був якимось «далеким» від інших складових «міста». Тому не дивно, що особовий склад гарнізону активно контактував із місцевим населенням. На території Старокиївської та Печерської фортець проживали духовенство, піддані монастирів, купці. Саме через призму таких контактів можна поглянути на господарські заняття російських вояків. Найбільше інформації про це можна відшукати, насамперед, у документах, де описуються суперечки між росіянами та мешканцями Подолу. Адже гарнізон був окремим господарським організмом, що конкурував із міщанами та монастирями у ремеслах, торгівлі та наданні послуг. До того ж, російські вояки, користуючись своїм службовим становищем, привласнювали ресурси місцевого населення. Наприклад, вже на 12-му році перебування в Києві російського контингенту, міщани склали перелік найбільш поширених зловживань з боку російських ратників і надіслали свою скаргу царю. Вони скаржилися, зокрема, і на те, що стрільці захопили їхні землі та поставили там свої торгові лавки та бані. Крім цих земель, було захоплено вже згадані вище сіножаті, а також озера, де розводили рибу36.

Російські вояки володіли «торговими банями». Таку назву мали заклади, де можна було помитися, а також придбати алкогольні напої. При цьому, як відзначають дослідники, прибуток від продажу спиртного перевищував доходи від плати за миття37. У Києві станом на 1666 р. відомо про дві «торгові бані», власниками котрих були пушкарі гарнізону. Враховуючи той факт, що за першу баню два пушкарі-власники заплатили 31 руб. податку, а за другу пушкар заплатив більше 13 руб.38, логічно припустити, що прибутки від тримання таких закладів були значними і в кілька разів перевищували річне жалування. Не відставали від пушкарів і стрільці. Наприклад, у 1680 р. стрілець Т Микифоров придбав у своїх товаришів по службі дві «торгові бані», заплативши за них 60 руб.39 Щоб зрозуміти наскільки це заняття було прибутковим достатньо зазначити, що річне грошове жалування стрільців на службі в Києві в той час складало 3 руб. на рік40. Однак «торгових бань» було небагато і таким «бізнесом» займалися лише найзаможніші ратники.

Також стрільці активно займалися торгівлею й ремеслами. Регулярні скарги київських міщан на стрільців, котрі торгували на Подолі є тому підтвердженням. Не дивно, що інформацію про заняття торгівлею та ремеслами російськими вояками можна дізнатися із скарг київських міщан. Причина цього суперництво у торгівлі. Для київського міщанства і монастирів солдати та офіцери гарнізону були конкурентами у певних галузях господарства. Конкуренція проявлялася у тому, що нерідко російські вояки займалися тими видами економічної діяльності, які на думку міщан, були лише їхньою вотчиною. У другій половині XVII ст. торгове суперництво було почасти обумовлене правовим становищем стрільців та пушкарів, котрі в Московській державі мали податкові пільги й активно займалися торгівлею та ремеслами. Звичні до російських практик стрільці переносили свій досвід економічної діяльності й на землі Гетьманщини. Вони тримали торгові лавки та бані в Києві, створюючи конкуренцію для місцевого купецтва. Тим паче, що Старокиївська фортеця не була кордоном для підприємливих ратників. Наприклад, у 1690-х роках міщани нарікали, що стрільці спускалися із Старокиївської фортеці на Поділ і торгували пивом, квасом, пирогами. У 1701 р. паломник І. Лук'янов згадував, що «Утре все стрельцы сходят на Подол, а вечером перед вечернями так они на горе в верхнем городе торгуют между себя; и ряды у них свои; товарно сильно сидят. И кружало у них свое; и извощики по московски; и мясной ряд у стрельцов велик за городом»41. Відомо що у 1728 р. на Печерську і форштадті стояли 74 торгові лавки і дві бані, котрі належали російським солдатам і офіцерам42.

Зі створенням регулярної армії у XVIII ст. ситуація кардинально не змінилася. Київські міщани скаржилися, що особовий склад гарнізонних батальйонів, а головним чином їхні дружини, продавали на території Подолу тютюн43. Також містяни скаржилися на те, що цирульники гарнізону «по базару и тамошним шынкам бреют людей»44. Наведені приклади далеко не повний перелік скарг підданих магістрату на російських вояків. Зокрема, у XVIII ст. нікуди не зникли «торгові точки», що належали російським солдатам та офіцерам. Як правило, там торгували дружини чи родичі російських військовиків. Взагалі, солдатські дружини та вдови у XVIII ст. в Києві були досить помітною групою в місті. Приміром, у 1744 р. згадується 12 торгових лавок, що належали дружинам та вдовам особового складу гарнізону45. «Солдатские жоны» фігурують і як продавці тютюну на Подолі. Солдатські вдови неодноразово згадуються серед тих, хто здавав паломникам житло в оренду46.

Багато можливостей для додаткового заробітку мали київські рейтари. Основним їхнім службовим завданням була доставки дипломатичної пошти. Під час свої відряджень рейтари не лише доставляли дипломатичну пошту, але й листи та посилки від приватних осіб, за що отримували винагороду. До того ж рейтари займалися контрабандною товарів. На 1760-ті роки це досягло таких масштабів, що Сенат видав спеціальний указ проти зловживань рейтарів47.

Аналізуючи побут та господарство російських вояків у Києві, не можна не помітити того факту, що нерідко господарська діяльність солдатів та офіцерів була б неможливою без родинних зв'язків із населенням Подолу та інших частин Києва. Достатньо згадати 400 російських ратників, які станом на 1668 р. були одружені на місцевих мешканках48. До того ж шлюб міг значно покращити матеріальне становище вояків. Наприклад, у 1772 р. рейтар В. Рощепкін зазначав, що одружений «на купеческой жене вдове»49.

Шлюби між жителями Києва й солдатами гарнізону не були винятками і нерідко російські вояки мали родичів серед київських ремісників та купців.

Таким чином, російські вояки, котрі несли службу в Києві протягом другої половини XVIIXVIII ст. мали різні побутові умови, що було, насамперед, пов'язано із їхнім правовим становищем та умовами діяльності, котрі визначала військова служба, що в свою чергу проявлялося на економічній активності. Тим паче, що на відміну від польової, гарнізонна служба давала більше можливостей для занять господарською діяльністю, особливо якщо контингент розміщувався не в окраїнній фортеці у місцевості з низькою густотою населення, а великому торгово-економічному центрі, як Київ. При цьому для декого це був своєрідний доважок до низького жалування, а для інших можливість нажити значні статки під час служби. Тому не дивно, що один вояк змушений був винаймати житло, інший купував двір ціною в 20 руб., а ще один садибу за 500 руб. При цьому не останню роль у підприємницькій кар'єрі відігравало «влиття» в місцевий соціум та наявність неформальних зв'язків.

Література

1. Рабинович М. Г. Очерки материальной культуры русского феодального города. М., 1988; його ж. Очерки этнографии русского феодального города. Горожане, их общественный и домашний быт. М., 1978.

2. Карпущенко С. Армейские будни: казарма, каша, казна, кафтан // Быт русской армии XVIII начала XX века. М., 1999. С. 13-151.

3. Иконников В. С. Киев в 1654-1855 гг. К., 1904.

4. Оглоблин Н. Н. «Расходная книга» Киевскай приказной избы // Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца (далі ЧИОНЛ). К., 1896. Кн. ХІ. Отд. ІІ. С. 3-22; його ж. Из киевской жизни XVII и XVIII вв. // ЧИОНЛ К., 1904. Кн. XVIII. № 3 4. Отд. 5. С. 31-54.

5. Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. К., 18821886. Вып. 1-10; його ж. Архивная справка о моровой язве в г. Киеве в 1770-1771 гг. // Киевская старина (далі КС). 1891. Т 34. № 8. С. 304-314.

6. Щербина В. Стрілецька та Рейтарська вулиці у Києві // Нові студії з історії Києва В. Щербини. К., 1926. С. 64-66; його ж. Великорусские чиновники в Киеве в двадцатых годах XVIII столетия // КС. 1891. № 11. С. 302-304.

7. Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. К., 1982.

8. Делімарський Р Є. Магдебурзьке право в Києві К., 1996.

9. Алферова Г. В., Харламов В. А. Вказ. праця. С. 44-46.

10. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАК України). Ф. 59. Оп.1. Спр. 4061. Арк. 5.

11. Андриевский А. Архивная справка о моровой язве... С. 312-313.

12. 12Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі Акты ЮЗР). СПб., 1869. Т 6. С. 49.

13. Там само. С. 99-100.

14. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ). Ф. ІІ. № 1484. Арк. 53зв.

15. Закревский Н. Описание Киева. М., 1868 Т 1. С. 62.

16. Андриевский А. Исторические материалы... К., 1884. Вып. 7. С. 22.

17. Иконников В. Вказ. праця. С. 68.

18. Андриевский А. Исторические материалы... К., 1884. Вып. 7. С. 20.

19. М. В-Б. [Владимирский-Буданов]. Население Киева в 1742 г. // КС. 1888. Т 21. № 4. Отд. 3. С. 9-10.

20. ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1330. Арк. 3.

21. Там само. Ф.54. Оп. 1. Спр. 3405. Арк. 21.

22. Там само. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 3689. Арк. 2-4.

23. Там само. Арк. 4.

24. Там само. Спр. 1330. Арк. 3.

25. Там само. Ф. 54. Оп. 1. Спр. 3405. Арк. 21.

26. Там само. Ф. 59. Спр. 5372. Арк. 2зв.; Спр. 5376. Арк. 3-3зв.

27. Ситкарева О. Киевская крепость XVIII-XIX вв. К., 1997. С. 61.

28. ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 3237. Арк. 2-3.

29. Щербина В. Великорусские чиновники в Киеве... С. 302.

30. ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 3689. Арк. 2-4.

31. Там само. Спр. 7297. Арк. 86-87.

32. Там само. Спр. 3689. Арк. 5.

33. Андриевский А. Исторические материалы. К., 1885. Вып. 8. С. 150-151.

34. Делімарський Р Вказ. праця. С.80

35. Там само. С. 86-87.

36. Акты ЮЗР СПб., 1869. Т 6. С. 57-59.

37. Дуров И. Г. Русская баня неизменное средство личной гигиены и поддержания здоровья военных и морских чинов в XVIII в. // Война и оружие. Новые исследования и материалы: Труды Четвертой Международной научно-практической конференции, 15-17 мая 2013 года. СПб., 2013. Ч. II. С. 58.

38. Переписні книги 1666 року. К., 1933. С. 324.

39. Оглоблин Н. Из киевской жизни XVII и XVIII вв.. С. 35-36.

40. Оглоблин Н. «Расходная книга». С. 10.

41. Сборник материалов для исторической топографи Киева и его окрестностей. К., 1874. С. 120.

42. Андриевский А. Исторические материалы... К., 1884. Вып. 7. С. 22.

43. Там само. К., 1885. Вып. 8. С. 185-187.

44. Там само. С. 187-188.

45. Там само . К., 1884. Вып. 7. С. 39.

46. ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 5376. Арк. 3.

47. 47Полное собрание законов Российской империи. Собрание І. (1649-1825): в 45 тт. СПб., 1830. Т.15. № 11056. С. 471.

48. ІР НБУВ. Ф.ІІ. № 15422. Арк. 51.

49. ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 6756. Арк. 2.

Размещено на Allbest.ru