Соціально-культурний простір Львова у 1960–1980-х рр.: причини трансформації, особливості формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-культурний простір Львова у 1960-1980-х рр.: причини трансформації, особливості формування

Міське середовище - це не тільки сфера, яка забезпечує фізичне існування жителів, а насамперед інструмент комплексного естетичного виховання мешканців міста. Міське середовище повинно максимально враховувати запити і потреби індивідуумів та окремих соціальних груп, що дозволяє кожному жителю домогтися духовного збагачення [1, с. 3].

У 1950-х - першій половині 1960-х рр. будівництву закладів соціально-побутового та соціально - культурного значення місцева влада практично не приділяла жодної уваги. Надзвичайно мало лікарень, санаторіїв, шкіл, закладів громадського харчування було закладено й у генплані Львова. Проте, згодом, ситуація кардинально змінилася, що пов'язано з численним наріканнями мешканців міста.

Стаття присвячена малодослідженій проблемі, окремі аспекти якої відображені істориками, етнологами, здебільшого, у контексті значно ширших тем. Її джерельну основу становлять архівні матеріали (Державний архів Львівської області), спогади сучасників подій, матеріали періодичної преси («Вільна Україна», «Львовская Правда» та ін.). Основна мета розвідки - визначити специфіку соціально-побутового та соціально-культурного простору Львова у другій половини ХХ ст.

Насамперед відзначимо, що у 1975 р. у центральній частині Львова створено державний історико - архітектурний заповідник (120 га). Заповідник охоплював територію давньоруського Львова та середмістя з історичною площею Ринок, до якої прилягали одинадцять вулиць, що зберегли особливості планувальної системи та забудови середньовічного містобудування. На території заповідника знаходилося бл. тисячі споруд. Проте, як відзначали сучасники, «саме в межах заповідника майже на кожному кроці стаєш свідком упущень, безгосподарності, непорозумінь. Так, дивує розташування авто зупинок поруч з видатними архітектурними спорудами - Кафедральним костелом та каплицею Боїмів, біля міського арсеналу. На історичній площі Ринок і прилеглих вуличках не зрозуміло як виникають комісійні магазини, де торгують транзисторними приймачами» [2, с. 4].

Нарікання фахівців викликали також ремонтні роботи на окремих будинках, оскільки реставрація кожної споруди вимагала індивідуального підходу, творчого використання досвіду [2, с. 4]. Науковці відзначали, що замість реставрації окремих споруд було б доцільніше перейти до комплексної поквартальної реконструкції території заповідника з одночасним наданням історичним спорудам нових соціально - культурних функцій. Мабуть не варто акцентувати увагу на тому, що чимало споруд змінили своє цільове призначення. Для прикладу: у Пороховій вежі розмістився Будинок архітектора, у Домініканському костелі - Музей історії релігії та атеїзму, Онуфріївському монастирі, де поховано першодрукаря Івана Федорова - Музей книгодрукування тощо [2, с. 4].

У цей період активно розбудовувалися околиці Львова, де відповідно до проектів Львівського філіалу інституту «Діпроміст» створювалися нові житлові та промислові райони. Житлові квартали споруджувалися в південному, західному і північному планувальних районах. У нових районах міста зводилися також об' єкти соціального та культурного призначення.

Обсяг капіталовкладень у будівництво об' єктів культури упродовж досліджуваного періоду перевищував мільйон карбованців [3, с. 3]. «І там де були покривлені, понурі будиночки, тепер оці великі, націлені вгору корпуси Львівського політехнічного інституту. Тут настільки гарно, що навіть коли запізнюється тролейбус, не так уже й нарікаєш - важко відірвати око від масиву корпусів. Що виблискують склом», - писала «Вільна Україна» [3, с. 3].

Заклади соціально-побутового та соціально - культурного характеру у 1970-х рр. масово з'являлися у районах міста. Лише в Ленінському районі Львова нараховувалося чотири вищі навчальні заклади. «Виросли» Варшавський, Димитровський житлові масиви з соціально-культурними об'єктами різного призначення - школами, дитсадками, магазинами тощо.

Передусім влада подбала про будівництво лікарень. З метою виконання розробленої на 1969-1975 роки конкретної програми будівництва і розширення лікувально-профілактичних закладів, поліпшення лікувально-профілактичної допомоги населенню, у Львові було значно розширено мережу лікувальних закладів.

Уже наприкінці 1970-х рр. відкрито нову поліклініку на вулиці Терешкової, розраховану на 1600 відвідувань на день. Така ж споруджувалася на вулиці Промисловій. Водночас на вулиці Артема «стала до ладу» поліклініка на 2000 відвідувань. Мешканців північного житлового району обслуговувала лікарня на 1000 ліжок. У цей період завершувалося будівництво медичного закладу на вулиці Дністровській (включала лікарню і поліклініку). Ще одну лікарню на 1000 ліжок спроектовано для жителів південно-східної частини міста. Місцевою владою також побудовано госпіталь для інвалідів війни у Винниках [4, с. 4].

30 грудня 1983 р. здано в експлуатацію нову дитячу поліклініку в Сихівському масиві. Крім педіатричного, тут був хірургічний, стоматологічний, рентгенодіагностичний відділи. Організовувалося водолікування, проводився підводний масаж. Було два лікувально-плавальні басейни. Значна увага приділялася не лише лікуванню дітей, а й профілактичним заходам щодо забезпечення здорового росту і формування їх організму, для чого було споруджено спеціальні відділення [5, с. 2].

Будівництво мережі лікувальних закладів було надзвичайно для львів'ян. Зокрема до 1979 року район Нового Львова не мав медичного закладу, а через віддаленість 9-ї лікарні обслуговування цього району було незручним. Тому поряд з будівництвом житлового масиву, в південній околиці Львова збудована 8-ма міська клінічна лікарня на 300 ліжок. Проект лікарні було розроблено у Львівському філіалі «Діпромісту», а будівництво здійснив трест «Львівжитлобуд». На спорудження лікарні держава виділила понад мільйон карбованців [6, с. 2].

Значні кошти центральні органи влади у 1970-х рр. виділяли на спорудження нових санаторно-курортних комплексів у здравницях всесоюзного та республіканського значення. Про масштаби санаторнокурортного будівництва свідчить приклад Львівської області. Тільки у 1970 р. здано в експлуатацію новий спальний корпус на 230 ліжок у будинку відпочинку «Львів» (сьогодні - Брюховичі) [7, с. 2]. У «Львові» могли відпочивати бл. 900 осіб. У Брюховичах була ще одна профспілкова здравниця, також спеціалізована - будинок відпочинку ім. Б. Хмельницького, де могли «поправити здоров'я» одночасно понад 300 матерів і дітей.

Проте, як слушно відзначали сучасники, «продуктова торгівля і громадське харчування в тій частині Брюховичів, що прилягає до територій будинків відпочинку, потребує реорганізації… Справді, хіба можна вважати нормальним становище, коли поруч з головним входом у будинок відпочинку «Львів» і напроти нього розміщені павільйони «Сосиски по-мисливськи» і «Бутербродна» - шинкові заклади з сорокаградусним напоєм?» [8, с. 4]. Загалом, тільки упродовж дев'ятої п'ятирічки на спорудженні санаторно-курортних об'єктів Львівщини було освоєно 43,6 млн. крб. [7, с. 2].

Загалом, тільки за три з половиною роки дев'ятої п'ятирічки будівельники Львівщини здали в експлуатацію 1 млн. 237 тис. кв. м. житла, шкіл на 30,600 учнівських місць, дитячих дошкільних установ на 4,835 місць, лікарень, родильних будинків та інших медичних установ на 1,445 ліжок. У Львові у цей період нараховувалося 10 вузів та 26 середніх спеціальних закладів, 25 науково-дослідних та проектних інститутів, 70 тисяч студентів. До послуг міщан - п'ять театрів, філармонія, 10 музеїв, 40 бібліотек, широка мережа кінотеатрів, клубів, лікарень тощо [4, с. 4].

Чимало уваги чиновники приділяли будівництву шкіл, про що уже зазначалося. Наприкінці вулиці Маяковського біля лісопарку «Погулянка» було вирішено збудувати обласний Будинок піонерів [4, с. 4]. На вул. Коперника між Будинком урочистих подій і Картинною галереєю розпочато спорудження Виставкового залу Спілки художників. Колектив Львівського філіалу «Діпроміст» розпочав реконструкцію телецентру, біля якого передбачалося спорудити Будинок радіо [4, с. 4].

У формуванні зовнішнього простору міста велике значення мало його архітектурно-художнє оформлення. У місті з' явилися низка цікавих закладів ресторанного характеру. «Приємно зайти в бар «Біля самовара». Радує око саме приміщення, його оформлення, не кажучи вже про ароматний чай з варенням, медом, лимоном. А до чаю - бублики, пряники, тістечка тощо», - із захопленням відзначали журналісти [8, с. 4].

Бар «Біля самовара» відкрив трест їдалень №1, йому ж належала більшість функціонуючих у Львові тематичних закладів. Проте, як показали перевірки, в їх роботі існувало чимало істотних недоліків. Для прикладу: два кафе «Червона гвоздика» і «Юність», які належали їдальні №18 і розташовувалися майже поруч на проспекті Ленінського комсомолу, «закривалися на обідню перерву в один і той же час» [8, с. 4].

Відзначимо й інші тематичні заклади харчування - бари «Вечірній Львів», «Медівня», «На Ринку», ресторан «Берізка», кафе «Під левом», «Вісла», «Верховина» тощо. Прикладом вдалого поєднання інтер'єру та обслуговування стали магазини і кафе («Електрон», «Елегант», «Старий Львів» та ін.). Водночас можемо констатувати вагомі недоліки, які стосувалися: інтер'єру і музичного супроводу, зовнішнього оформлення приміщень і асортименту та бракеражу страв, вентиляції і забезпечення фірмовим одягом обслуговуючого персоналу. «І, звичайно, - констатували журналісти, - слушно і різко говорилось про факти обрахунку, недоважування, інші грубі порушення правил радянської торгівлі» [8, с. 4].

Чимало коштів було вкладено у розвиток окремих районів міста. Передусім виокремимо південного житловий масив. Зокрема на території колишнього стадіону «Динамо» було споруджено 14-поверховий адміністративний будинок «оригінальної конструкції», в якому мав розміститися обласний комітет партії і облвиконком. Неподалік заплановано збудувати театр Радянської Армії і Палац культури. У 1980 р. будівельники розпочали зводити комплекс приміщень для Інституту суспільних наук АН УРСР (сьогодні - Інститут українознавства ім. І. Крип' якевича НАН України). Тривало проектування й інших об'єктів цього району, «головна магістраль якого - широка сучасна вулиця Стрийська у недалекому майбутньому» мала стати «місцем, де відбуватимуться військові паради і урочисті демонстрації трудящих» [4, с. 4].

Один з під центрів південного житлового району проектувалося закласти на початку вулиці Боженка. Трамвайна колія мала зв'язати його з старовинною частиною Львова. Жителі вулиць Артема, Боженка, Наукової та ін., відзначали комуністи, «матимуть змогу в такий надійний спосіб, яким буде підземний трамвай, швидко доїхати до центру, а мешканці інших районів одержать можливість відвідати у Південному районі Палац культури автобусобудівників, новий кінотеатр з двома залами для глядачів, зробити покупку в ЦУМі або ж замовлення у Будинку побуту. Любителі водних видів спорту побачать захоплюючі поєдинки спортсменів у плавальному басейні, будівництво якого розпочалося у цей же період». Для «гостей» Львова було передбачено також збудувати готель «Супутник» [4, с. 4].

Активно зводилися заклади культурно-побутової сфери у Шевченківському районі. «Виросли» житлові масиви й в Червоноармійському районі [9, с. 2]. Незмінним атрибутом районів стали елементи наочної агітації (Дошки пошани Радянського, Ленінського і Червоноармійського районів), реконструйовані сквери (на вул. Зеленій, Миру, Алтайській та ін.) [10, с. 2]. Обладнано або реконструйовано чимало вулиць, в тому числі Біломорську, Кривчицьку, Пекарську [11, с. 2].

Сучасники відзначають значне оновлення іншого мікрорайону - Сихова. «Добре автобусне, тролейбусне сполучення. Їдуть сюди на роботу з центру Львова, з Бібрки, Ходорова…, - йдеться у повідомлені місцевих газет. - Хто на завод фрезерних верстатів, на домобудівний чи меблевий комбінати, хто на «Іскру». Всім знаходиться діло. На автобусній станції на стовпах і вітринах оголошення - запрошення на роботу. Людно стало у Сихові. І будуються на підприємствах мікрорайону нові їдальні, відкриваються нові торговельні точки» [12, с. 4].

Загалом тільки у дев'ятій п'ятирічці в області збудовано великі склади, рекламний комбінат, криті ринки, картопле-овочесховища, здано в експлуатацію 470 магазинів, 456 підприємств громадського харчування майже на 4 тисячі місць. Поліпшилось технічне оснащення торговельних підприємств. Продовжувалася спеціалізація роздрібної мережі, впровадження нових форм обслуговування. Роздрібний товарооборот досягнув 1800 мільйонів крб. [13, с. 1].

За роки десятої п'ятирічки у Львові побудовано шкіл на 11700 учнівських місць, дитячих дошкільних закладів на 6840 місць, лікарень на 860 ліжок, поліклінік на 5410 відвідувань, два кінотеатри, палац молоді «Романтик», централізовану бібліотеку. Відкрито магазинів торговою площею 10,2 тисячі квадратних метрів, підприємств громадського харчування на 12,4 тисячі посадочних місць, підприємств побуту на 366 робочих місць [3, с. 3]. У місті продовжувалося будівництво автовокзалу, автопарку [3, с. 3].

Відбулися позитивні зміни у ставленні будівельників до об'єктів соціально-побутової сфери. Зокрема при спорудженні Сихівського масиву (Ленінський район) здача в експлуатацію шкіл і дошкільних закладів випереджала заселення квартир. Було здано в експлуатацію побутові містечка та гуртожитки для робітників - будівельників, що споруджували південний масив.

Питання поліпшення обслуговування населення області неодноразово розглядалися на сесіях районних, міських і обласної ради народних депутатів [14, с. 1]. Враховуючи надзвичайну важливість цього завдання, квітневий (1979 р.) Пленум ЦК Компартії України розглянув питання про хід виконання рішень XXV з'їзду КПРС і XXV з'їзду Компартії України щодо поліпшення торговельного, комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування населення республіки [14, с. 1].

Таким чином, у 1960-1980-х рр. у Львові було споруджено низку закладів соціально-культурного профілю. Їх спорудження відбувалося, з одного боку, під тиском громадськості, яка була незадоволена повільною розбудовою закладів побутового обслуговування, а з іншого - під впливом ухвал центральних органів влади, які стимулювали розвиток соціально-культурної сфери.

Список використаних джерел

соціальний культурний оснащення архітектурний

1. Стойко С. Зелений вартовий / С. Стойко // Львовская правда. - 1979. - 6 травня. - С. 3.

2. Романюк П. Серце старого Львова / П. Романюк // Вільна Україна. - 1978. - 12 липня. - С. 4.

3. Широкі перспективи розвитку // Вільна Україна. - 1979. - 23 грудня. - С. 3.

4. Руденко А. Молодість древнього Львова / А. Руденко // Львовская правда. - 1978. - 9 грудня. - С. 4.

5. Руками трудовими // Вільна Україна. - 1984. - 3 січня. - С. 2.

6. Гук П. Подарунок львів'янам / П. Гук // Вільна Україна. - 1970. - 14 липня. - С. 2.

7. Богомазов А. Профспілки і відпочинок трудящих / А. Богомазов // Вільна Україна. - 1971. - 20 липня. - С. 2.

8. Альберт Д. Чим приваблює кафе? / Д. Альберт // Львовская правда. - 1979. - 15 березня. - С. 4.

9. Теплов А. Рідне місто моє / А. Теплов // Вільна Україна. - 1979. - 13 листопада. - С. 2.

10. Грані забудови Львова // Вільна Україна. - 1976. - 18 вересня. - С. 2.

11. Місто - трудівник. Щастя оновлення // Будівельник. - 1979. - 25 лютого. - С. 2.

12. На Сихівській околиці // Львовская правда. - 1979. - 4 січня. - С. 4.

13. Поліпшувати соціально-культурне та побутове обслуговування населення // Вільна Україна. - 1976. - 28 квітня. - С. 1.

14. Про побут турбуватися спільно // Вільна Україна. - 1980. - 13 червня. - С. 1.

Размещено на Allbest.ru