Зміна парадигми змісту історичної освіти у ВНЗ України після ХХ з’їзду КПРС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміна парадигми змісту історичної освіти у ВНЗ України після ХХ з'їзду КПРС

Актуальність статті. В умовах реформування й удосконалення української системи вищої освіти особливий науковий інтерес викликає процес лібералізації та демократизації освіти на різних етапах її розвитку. До актуальних малодосліджених проблем належить, зокрема, проблема трансформації змісту історичної освіти після ХХ з'їзду КПРС. Об'єктивне висвітлення тогочасних подій має важливе значення для відновлення історичної правди, з'ясування впливу лібералізації суспільного життя на формування змісту вищої історичної освіти.

Усебічне дослідження становища вищої історичної освіти у період хрущовської “відлиги” допоможе уникнути помилок, краще осмислити шляхи розвитку історичної освіти на сучасному етапі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання перетворень у сфері освіти УРСР у період хрущовської “відлиги” не є новим для вітчизняної педагогічної та історичної науки [11]. Водночас недостатньо вивченою є проблема впливу партійно-державної ідеології на розвиток змісту вищої освіти, зокрема історичної, у вказаний період. Ця проблема частково висвітлена у праці радянського вченого В.І. Пітова [6], у якій на основі широкого фактичного матеріалу визначаються досягнення УРСР у сфері освіти. Серед сучасних наукових досліджень слід виділити монографію В.П. Яремчук [15] та дисертаційні роботи О.М. Сергійчук [14] та С.М. Домбровської [8].

Джерельна база дослідження складається з опублікованих та архівних матеріалів і періодики. До першої групи належать партійні та урядові постанови, накази, інструкції, розпорядження, опубліковані у різноманітних збірниках документів [10].

Другу групу становлять документи та матеріали архівів України. Використано документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Опрацьовано матеріали, що зберігаються у фонді ЦК КП(б)У (Ф.1), зокрема, доповідні записки, інформація обкомів КП України про перебудову роботи кафедр суспільних наук вишів після ХХ з'їзду КПРС; про ідейно- політичне виховання студентів; про заходи щодо покращення викладання суспільних наук тощо.

Документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО України), зокрема фонди Р-4621 (Міністерство вищої освіти УРСР) та 166 (Міністерство освіти України) містять інформацію та звіти про діяльність вишів у цей період.

Третьою групою джерел є періодика. Особливої уваги заслуговує урядове видання “Вісник вищої школи”, в якому публікувалися доповіді керівників держави про стан освіти в країні, обговорювалися проблеми реформування вищої школи, ідеологічної роботи у вишах тощо.

Мета статті є аналіз впливу рішень ХХ з'їзду КПРС на розвиток історичної освіти у вищій школі України.

Виклад основного матеріалу. Нова офіційна версія історії започаткована ХХ з'їздом КПРС під назвою “відлига” у суспільно-політичному житті СРСР. Викриття на з'їзді “культу особи Сталіна” змусило переглянути передовсім історію недалекого радянського минулого. За результатами ХХ з'їзду 30 червня 1956 р. була оприлюднена постанова ЦК КПРС “Про подолання культу особи та його наслідків” [10, 194 - 212], яка дала відповіді на актуальні питання того часу: як оцінювати діяльність Й. Сталіна, як ця діяльність вплинула на радянську суспільно-політичну систему [15, 55 - 56]. Зауважимо, що ці відповіді не були однозначними: з одного боку, підкреслювалося, що Й. Сталін “був відданий марксизмові-ленінізмові, як теоретик і визначний організатор очолив боротьбу партії проти троцькістів, правих опортуністів, буржуазних націоналістів, проти підступів капіталістичного оточення”, а, з іншого, він проголошувався “трагічною особою”, що “привласнив собі успіхи, досягнуті Комуністичною партією і Радянською країною”, володів “деякими негативними індивідуальними рисами характеру”. У зв'язку з цим, а так само за умов постійного “ворожого капіталістичного оточення” і сформувався “культ особи Сталіна” [10, 201].

Головним наслідком “культу особи” стало порушення “ленінських принципів управління державою та масові репресії”. Провиною Сталіна визнавалося висунення ним у 1937 р. “помилкової формули про загострення класової боротьби в міру просування Радянського Союзу до соціалізму”, яка стала основою масових репресій [10, 202]. Вказувалося й на серйозні помилки, допущені Й. Сталіним у “керівництві сільським господарством, в організації підготовки країни до відсічі фашистським загарбникам, на грубу сваволю, яка призвела до конфлікту з Югославією” [10, 205].

Однак попри визнання шкоди, завданої “культом особи” радянському суспільству, постанова рішуче заперечувала “джерело цього культу в природі радянського суспільного ладу” і стверджувала, що “культ особи” не відхилив “розвиток радянського суспільства від правильного шляху розвитку до комунізму” [10, 204 - 205].

Після ХХ з'їзду одразу почалася реалізація його рішень. Зокрема, у ВНЗ країни було змінено плани політико-виховної, наукової роботи та навчально- методичні плани суспільно-політичних кафедр. Викладачам було поставлено завдання “переконливо, глибоко та наполегливо пояснювати зміст” матеріалів ХХ з'їзду [6, 85].

Вважалося, що тривале панування “культу особи Сталіна” призвело до зменшення в суспільних науках, частково - в історії КПРС, значення ленінського етапу в розвитку марксизму і багатого досвіду більшовизму, спотворення важливих положень марксизму-ленінізму про народ як творця історії, про керівну роль марксистської партії у революційній боротьбі за перетворення суспільства, за перемогу комунізму. В умовах культу особи применшувалося значення праць К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна і водночас незаслужено підносилися праці Й. Сталіна, хоча у них нерідко зустрічалися помилкові твердження, які завдавали шкоди теорії і практиці. Наприклад, у довідці Львівського обкому КП України “Про роботу кафедр суспільних наук Львівської області після ХХ з'їзду КПРС” зазначалося, що “основним джерелом вивчення історії КПРС стали твори В.І. Леніна, матеріали з'їздів, конференцій і пленумів ЦК партії. Головна увага в курсі історії почала приділятися висвітленню ролі народних мас, безпосередніх творців матеріальних благ, ролі партії як організатора і керівника мас, ролі В.І. Леніна як творця і вождя партії і держави”[5, 17].

Подолання “культу особи Сталіна” потребувало суттєвих змін рекомендованої літератури з суспільних наук. Наприклад, якщо раніше при вивченні теми “Ленінська програма з національного питання” опиралися на роботу Сталіна “Марксизм і національне питання”, то після ХХ з'їзду КПРС студенти глибоко вивчали роботи В.І. Леніна, присвячені національному питанню і національній програмі КПРС [5, 18].

Критики зазнало й “дітище” Й. Сталіна - “Короткий курс історії ВКП(Б)”. Справедливо зазначалося, що вся науково-дослідна робота істориків КПРС та викладання курсу історії КПРС штучно обмежувалося колом питань, висвітлених у цій праці.

Позитивні тенденції у викладанні історії у зв'язку з рішеннями ХХ з'їзду відзначив тодішній начальник відділу викладання марксизму- ленінізму управління викладання суспільних наук, кандидат історичних наук І.Г Митрофанов. На його думку, “викладачі стали більше працювати в архівах, уважніше вивчати літературні джерела з питань, якими вони цікавляться. Така підготовка до лекцій підвищувала науковий рівень викладання, забезпечувала лектору можливість дати правильну оцінку окремим історичним фактам, глибше вивчати положення марксистсько-ленінської теорії. У лекціях підкреслювалося, що ленінські принципи освіти СРСР, надання широких прав союзним республікам стали основою всієї діяльності Комуністичної партії і знайшли своє втілення в рішеннях ХХ з'їзду КПРС і наступних після нього пленумів ЦК партії” [12, 29 - 30].

Головним у викладанні історії були принципи партійності та ідейності, відповідно до яких вважалося “обов' язком кожного викладача суспільних наук - непримиримо боротися проти ворожої ідеології, викривати її антинауковий характер, бути пильним, охороняти чистоту марксистсько-ленінської теорії, озброювати майбутніх спеціалістів розумінням внутрішніх зв'язків подій, виховувати у студентів упевненість у неминучій загибелі капіталізму і торжестві комунізму” [7, 7 - 8]. У довідці Львівського обкому “Про роботу кафедри історії КПРС вишів м. Львова” вказувалося, що “викладачі кафедр читали курс історії як закономірний процес класової боротьби пролетаріату і всіх трудящих, в повній відповідності з історичною дійсністю” [4, 147]. У лекціях і на семінарських заняттях постійно висвітлювалися значення трудящих мас як творців історії, керівна і спрямовуюча роль Комуністичної партії та її Центрального комітету в підготовці і проведені пролетарської революції, побудові комуністичного суспільства. Наголошувалося на ролі В. Леніна як творця і вождя Комуністичної партії, Радянської держави, великого теоретика марксизму і учителя трудящих усього світу, розкривалося всесвітньо-історичне значення ленінського вчення про диктатуру пролетаріату, про індустріалізацію країни і колективізацію сільського господарства, про історичну роль Союзу робітників і селян, про національну політику, про дружбу народів СРСР [4, 148].

На зміст освіти впливали також урочистості з нагоди відзначення тої чи іншої дати у “червоному” календарі. Наприклад, у звіті про роботу Ужгородського державного університету за 1956/57 навчальний рік підкреслювалося, що “політико-виховна і культурно-масова робота в університеті проводилася під знаком гідного святкування 40-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції і VI міжнародного фестивалю молоді в Москві”. З цією метою кафедра історії КПРС і кафедра історії СРСР читали лекції і доповіді, проводили бесіди про національне і міжнародне значення Жовтневої соціалістичної революції, про переваги соціалістичної системи господарювання над капіталістичною, про дружбу народів, про радянський патріотизм і пролетарський інтернаціоналізм, про історичні рішення ХХ з'їзду КПРС, про соціалістичне будівництво в країнах народної демократії, про Леніна - засновника Компартії і Радянської держави, про соціалістичні перетворення в Закарпатській області [2, 35 - 37].

Після ХХ з' їзду, коли стало відомо про безпідставний розпуск у 1938 р. Комуністичної партії Польщі і її складової частини - Комуністичної партії Західної України, почалося вивчення історії Львівської партійної організації: розглядалися питання про створення КПЗУ в 1919 р. напередодні утворення Комінтерну, про дрогобицьке повстання (квітень 1919 р.), про встановлення радянської влади і діяльність Галревкому в період боротьби з білополяками в 1920 р. Викладачі змушені були говорити про боротьбу з націонал-ухильництвом (шумськізмом) і з “намаганням протягнути цей національний ухил в КПЗУ (Васильків-Турянський та інші)” [5, 20 - 21].

Кафедри почали запроваджувати таку форму навчальної роботи як перегляд навчальних кінофільмів, наповнених державною ідеологією. Так, в Львівському університеті, Дрогобицькому педагогічному інституті й інших вишах Львівщини демонстрували фільми “Ленін в Жовтні”, “Ленін в 1918 р.”, “Розповідь про Леніна”, “Людина з рушницею”, “Початок революційної діяльності Леніна” і багато інших[5, 19].

Одеські партійні органи звітували, що у вишах Одеської області “весь післяз'їздівський період пройшов під знаком боротьби проти сучасного ревізіонізму, викриття буржуазної ідеології, а також проти догматизму і цитатництва, чужих духові марксизму-ленінізму”. Лекції та семінарські заняття спрямовувалися на з'ясування студентами загальних закономірностей і національних особливостей переходу різних країн від капіталізму до соціалізму. На всіх кафедрах обговорювалися постанови ЦК КПРС (березень 1957 р.) про викривлене висвітлення питань історії партії на сторінках журналу “Вопросы истории”. Викладачі провели бесіди зі студентами про серйозні помилки у статтях істориків Бурджалова і Москальова, надрукованих у цьому журналі [4, 88 - 90].

Однак лібералізація суспільного життя у роки “хрущовської відлиги” була обмеженою, контроль партійних організацій за діяльністю кафедр суспільних наук зберігався. Викладачів цих кафедр звинувачували у тому, що вони “повільно перебудовують свою роботу в світлі вимог ХХ з'їзду КПРС”. Основним недоліком викладання суспільних наук вважався “низький ідейно- теоретичний рівень багатьох лекцій і семінарських занять, догматичний метод викладання марксистсько-ленінської теорії, недостатній зв'язок з практикою комуністичного будівництва і завданнями ідейно-політичного виховання студентства, слабка боротьба з реакційною буржуазною ідеологією. У викладанні історії не завжди глибоко викривалася імперіалістична ідеологія, мало в ньому боєздатності і войовничої непримиримості” [7, 7 - 8].

Викладачам історії ставили за провину те, що вони на заняттях поверхово висвітлюють історичні перемоги компартії і радянського народу, слабо розкривають ленінські принципи партійного керівництва і норми партійного життя, недостатньо роз'яснюють “шкідливі наслідки культу особи Сталіна” [1, 3 - 4].

Посилення ідеологічної обробки студентів підтверджують десятки партійних постанов. Зокрема, у червні 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову “Про викладання у вузах СРСР історії Комуністичної партії Радянського Союзу, політичної економії та діалектичного і історичного матеріалізму”, що запроваджувала у ВНЗ з 1956/ 5 7 навчального року викладання трьох самостійних курсів: “Історія Комуністичної партії Радянського Союзу”, “Політична економія”, “Діалектичний та історичний матеріалізм” [1, 4].

У вказівках Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР наголошувалося, що “викорінення наслідків культу особи в суспільних науках має супроводжуватися боротьбою за чистоту марксистсько-ленінського вчення”, а важливою умовою успішного викладання суспільних наук є “повна активізація самостійної роботи студентів, набуття ними навиків теоретичного підходу до речей, сприйняття марксизму-ленінізму як керівництва до практичної діяльності” [13, 3 - 10].

У вишах республіки були відсутні альтернативні підходи до навчального процесу, наукова критика була вкрай обмежена. Ідейно- виховна робота з студентами здійснювалася планово, регулярно проводилися лекції і доповіді з питань поточної політики партії і уряду, теорії марксизму-ленінізму. Звернення до кращих національних традицій, виховання молоді у дусі національної ідеології не допускалося і вважалося “буржуазним націоналізмом” [14, 115].

Міністр вищої освіти СРСР В.П. Єлютін у зв'язку з директивами, прийнятими на ХХ з'їзді, зазначив, що “відрив теорії від практики комуністичного будівництва, догматизм і цитатництво все ще поширені у викладанні суспільних наук, і це негативно впливає на стан навчальної і наукової роботи, на ідейне виховання студентства. А викладання саме цих дисциплін, викладання, яке опирається на практику комуністичного будівництва, великою мірою визначає політичний рівень майбутнього спеціаліста” [9, 8].

Варто зауважити, що між матеріалом, який викладався на лекціях з історії КПРС та інших суспільно-політичних дисциплін і реальною радянською дійсністю, були вражаючі відмінності, які неоднозначно оцінювалися студентською аудиторією [8, 10]. Наприклад, студент 5 курсу історико-філологічного факультету Закарпатського університету Когутка допустив “нездорове висловлювання” (антирадянське), за що був виключений з університету [2, 35 - 37]. А студент історичного факультету цього ж навчального закладу В. П. Кушнір був засуджений на 5 р. тюремного ув'язнення за те, що “зберігав контрреволюційну листівку, вів антирадянські, ворожі нотатки, читав націоналістичну писанину М. Грушевського, П. Куліша та залучав до цього інших студентів” [3, 6].

Висновки. Отже, лібералізація суспільно- політичного життя в СРСР, задекларована ХХ з'їздом КПРС, була половинчастою й неоднозначною. Проголошене на з' їзді розвінчання “культу особи Сталіна” змусило переглянути плани навчально-методичної, наукової та політико-виховної роботи кафедр історії. Передовсім зазнала перегляду історія недалеко минулого: з навчальних планів, програм, підручників та посібників вилучався та всіляко критикувався внесок Сталіна в історію, натомість звеличувалася діяльність та вчення В. Леніна та Комуністичної партії. Водночас сама концепція змісту історії, яка задовольняла ідеологічні та політичні цілі державного керівництва, не змінилася. Навчально-виховний процес здійснювався під постійним контролем партійно- державних структур і зазнавав цензури, що унеможливлювало вільнодумство серед викладачів та студентів.

Література

освіта історичний урср

1. ЦДАВО. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1853: Накази Міністра вищої освіти СРСР з питань роботи педагогічних вузів (11 травня 1956р. - 4 вересня 1956р.). - 35 арк.

2. ЦДАВО. - Ф. Р-4621. - Оп. 2. - Спр. 69: Звіт про роботу Ужгородського державного університету за 1956/57учбовий рік. - 65 арк.

3. ЦДАВО. - Ф. Р-4621. - Оп. 2. - Спр. 157: Листування з ЦК КП України, Радою Міністрів УРСР з питань поліпшення учбово-виховної роботи в вузах УРСР за 1960рік. - 49 арк.

4. ЦДАГО. - Ф. 1. Оп. 71. - Спр. 232: Информация обкомов КП Украины о работе кафедр общественных наук вузов республики и предложения об улучшении преподавания общественных наук (26января 1959 г. -16 апреля 1959 г.). - 283 арк.

5. ЦДАГО. - Ф. 1. Оп. 71. - Спр. 253: Информация обкомов КП Украины о перестройке работы кафедр общественных наук вузов после ХХ съезда КПСС (1961 г.). - 172 арк.

6. Вища школа Української РСР за 50років: у двох частинах (1917 - 1967рр.). - Ч. 2: (1945 - 1967рр.) /[кер. авт. колективу та відп. ред. вид. В. Пітов]. - К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. - 540 с.

7. ГорюховМ.Ф. За высокую партийность, за педагогическое мастерство /М.Ф. Горюхов, Н.В. Марков //Вестник высшей школы. - 1957. - № 6. - С. 7 - 13.

8. Домбровська С.М. Розвиток вищої освіти в Харкові у період тимчасової лібералізації тоталітарної системи (друга половина 50-х- перша половина 60-х років ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук: спец.: 07.00.01 - історія України / С.М. Домбровська.